Бытие 25-35

Ukrainian Bible: Easy-to-Read Version

Авраамові нащадки від Кетури

25 Авраам одружився знову і взяв собі жінку на ім’я Кетура. ² Вона народила йому Зимрана, Йокшана, Медана, Мидіана, Ішбака та Шуа. ³ Йокшан був батьком Шеби й Дадана. Нащадками Дедана були люди Ашура^[a], летуші та леуми. ⁴ Мидіан мав синів Ефу, Ефера, Ханоха, Авіда і Елдаа. Усі вони були нащадками Кетури.

Смерть Авраама

⁵ І віддав Авраам усе, що мав, Ісааку. ⁶ Він також роздав подарунки синам своїх наложниць, і ще за свого життя відіслав їх від свого сина Ісаака у східні землі^[b].

⁷ Прожив Авраам сто сімдесят п’ять років. ⁸ Авраам зітхнув востаннє й помер у доброму старому віці, після довгого щасливого життя і приєднався до свого народу^[c]. ⁹ Авраамові сини Ісаак та Ізмаїл поховали його в печері Махпела на полі, що належало Ефронові, Зогаровому синові, хиттитові, на схід від Мамре. ¹⁰ То було поле, що його Авраам придбав у хиттитів. Там і поховали його разом з жінкою Саррою.

¹¹ Після Авраамової смерті Бог благословив сина його Ісаака. Ісаак оселився поблизу Беер-Лахай-Роя.

Ізмаїлові нащадки

¹² Ось родовід Ізмаїла, сина Авраама і єгиптянки Аґар, Сарриної служниці. ¹³ Такі були імена його синів в порядку їх народження: первістком Ізмаїла був Невайот, за ним Кедар, Авдеел, Мівсам, ¹⁴ Мішма, Дума, Масса, ¹⁵ Хадад, Тема, Єтур, Нафис та Кедема.

¹⁶ Оце сини Ізмаїла, їхні імена, за їхніми селищами й поселеннями. І кожен з дванадцяти став князем у своєму племені.

¹⁷ Проживши сто тридцять сім років, Ізмаїл помер і приєднався до свого народу. ¹⁸ Ізмаїлові нащадки розселилися від Хавіли до Шура, що на схід від Єгипту по шляху до Ассирії, і часто нападали на своїх сусідів, нащадків братів Ізмаїлових^[d].

Ісаакова сім’я

¹⁹ Ось родовід Ісаака, Авраамового сина. Авраам був Ісааковим батьком. ²⁰ Коли Ісаакові було сорок років, він узяв собі жінку Ревекку, дочку арамеянина Бетуїла арамійського з Паддан-Арама, сестру Лавана арамійського. ²¹ Ісаак молився Господу за свою жінку, оскільки вона була неплідна. Господь почув його молитви і його Ревекка завагітніла.

²² Діти штовхалися у неї в животі. І вона питала: «Що це зі мною?» Тоді пішла вона спитатися в Господа. ²³ І мовив їй Господь:

²⁴ Коли час прийшов, Ревекка народила близнят, двох хлопчиків. ²⁵ Перший народився геть червоний і шкіра його була вкрита волоссям, то й нарекли його Ісавом^[e]. ²⁶ За ним народився його брат, міцно тримаючись своєю ручкою за Ісавову п’яту. Його нарекли Яковом^[f]. Ісаакові той час було шістдесят років.

²⁷ Хлопчики виросли. Ісав став вправним мисливцем і любив блукати в степу. Яків був тихим, домашнім чоловіком. ²⁸ Ісаак полюбив Ісава, бо до вподоби йому була дичина, яку той приносив. Та Ревекка любила Якова.

²⁹ Якось, коли Яків готував поїсти, Ісав прийшов з полювання виснажений. ³⁰ Ісав і каже Якову: «Дай мені отій червоній страви, бо я виснажений». Через це його називали Едомом^[g].

³¹ Та Яків відповів йому: «Продай мені спочатку своє первородство»^[h].

³² Ісав відповів: «Поглянь, я помираю з голоду. Що мені право первородства!» ³³ Але Яків наполягав: «Спершу присягни, що поступишся мені своїм первородством!» Тож Ісав присягнув і продав Якову своє право первородства. ³⁴ Тоді Яків дав Ісаву хліба і юшки. Той поїв, попив, а потім устав та й вийшов геть, показавши тим, який він байдужий до свого первородства.

Господнє одкровення Ісааку

26 Настав голод, ще й не такий, як був за життя Авраама. Тож пішов Ісаак до Авімелеха, царя филистимського, в Ґерар.

² Господь явився йому і промовив: «Не ходи до Єгипту. Лишайся на землі, яку Я вкажу тобі. ³ Живи на цій землі чужинцем, а Я буду з тобою і благословлю тебе, бо Я віддам тобі й твоїм нащадкам усі ці землі. І виконаю Я тоді клятву, якою присягнув твоєму батькові Аврааму. ⁴ І примножу Я рід твій, і твоїх нащадків буде, як тих зірок у небі. Я віддам їм усі ці землі, і всі народи на землі благословенні будуть через твоїх нащадків. ⁵ Я зроблю так за те, що Авраам, твій батько, слухав Моє слово і робив так, як Я велів. Він дотримувався Моїх заповідей, законів, Мого вчення».

⁶ Тож Ісаак залишився в Ґерарі.

Пригода з Ревеккою в Ґерарі

⁷ Місцеві чоловіки почали розпитувати його про жінку. Ісаак їм відповідав: «Це моя сестра». Він боявся казати, що вона його дружина, думаючи: «Ревекка дуже вродлива, і чоловіки можуть убити мене, щоб заволодіти нею».

⁸ Ісаак уже жив там довгий час. От одного разу Авімелех, цар филистимський, глянув у вікно і побачив, як Ісаак тішиться зі своєю жінкою Ревеккою. ⁹ Авімелех покликав Ісаака й каже: «Вона твоя жінка! Як же ти міг сказати, що вона твоя сестра?»

Ісаак йому відповів: «Я боявся, що загину через неї».

¹⁰ Тоді Авімелех сказав: «Що ж ти зробив з нами? Адже будь-хто з чоловіків міг лягти з твоєю жінкою, і кара тоді впала б на нас». ¹¹ І дав тоді Авімелех своєму народові такий наказ: «Якщо хтось торкнеться пальцем цього чоловіка чи його жінки, того покарано буде на смерть».

Ісаак стає багатим

¹² Того року Ісаак посіяв хліб на тій землі й зібрав гарний врожай. Господь благословив його. ¹³ Й Ісаак розбагатів. Він усе багатів і багатів, аж доки не став дуже багатий. ¹⁴ У нього було багато овець, великої худоби, рабів, і филистимляни почали заздрити йому. ¹⁵ Вони позасипали землею всі криниці, що викопали ще слуги Ісаакового батька, Авраама. ¹⁶ І сказав тоді Авімелех Ісаакові: «Йди геть від нас, бо став ти значно дужчий за нас».

Вигнання Ісаака

¹⁷ Ісаак пішов звідти. Він поставив свої намети в долині Ґерар і став там жити. ¹⁸ Він знову повідкопував криниці, що їх було вирито ще за життя його батька Авраама. Бо то филистимляни позасипали їх землею після смерті Авраама. І назвав їх Ісаак так само, як і його батько називав.

¹⁹ Ісаакові слуги, копаючи в долині, знайшли живе джерело. ²⁰ Але ґерарські пастухи почали сперечатися із Ісааковими, кажучи: «Це наша вода». І назвав тоді Ісаак ту криницю Есек^[i], оскільки вони сварилися з ним.

²¹ Тоді Ісаакові слуги викопали ще одну криницю. Та місцеві жителі знову почали сваритися за неї. І назвав тоді Ісаак цю криницю Сітна^[j].

²² Ісаак пішов звідти й викопав ще одну криницю. І ніхто вже не сварився за неї. І назвав тоді її Ісаак Реговот^[k], сказавши: «Нарешті Господь дав і нам простір. Тож будемо множитися й жити на цій землі».

Угода з Авімелехом

²³ Ісаак пішов звідти до Беершеби. ²⁴ Тієї ночі Господь явився йому і мовив: «Я Бог твого батька Авраама. Не бійся нічого, бо Я з тобою. Я благословлю тебе і зроблю твій рід численним в ім’я Авраама, Мого слуги».

²⁵ Ісаак спорудив там вівтар, покликав ім’я Господа й поставив свої намети поруч. А слуги його викопали криницю. ²⁶ Прийшов тоді до нього з Ґерара Авімелех зі своїм радником Ахуззатом, а також із воєначальником Фіколом. ²⁷ Ісак спитав їх: «Чого ви до мене прийшли? Ви ж мене ненавидите, ви ж вигнали мене зі своєї землі».

²⁸ А вони відповідають: «Тепер ми ясно бачимо, що Господь з тобою. То ми й подумали, чому б нам не поклястися один перед одним і не укласти Угоду з тобою. ²⁹ Обіцяй, що не заподієш лиха нам, як і ми не заподіяли тобі. Нічого, крім добра, не вчинили ми тобі, лиш відіслали з миром. І тепер тебе Господь благословив».

³⁰ То Ісаак влаштував для них гостину, і вони їли й пили. ³¹ Вранці вони повставали раненько й дали обіцянку один одному. Ісаак відіслав їх, і ті пішли собі з миром. ³² Того ж дня Ісаакові слуги прийшли до нього й сповістили, що вони викопали криницю, словами: «Ми знайшли воду!» ³³ І назвав Ісаак ту криницю Шеба^[l]. Тому й місто зветься Беершебою дотепер.

Одруження Ісава

³⁴ Коли Ісаву було сорок років, він одружився з Юдит, дочкою хиттита Беері та Басемат, дочки хиттита Елона. ³⁵ І стали вони джерелом гіркоти для Ісаака й Ревекки.

Обман Якова

27 Коли Ісаак став старий і очі його перестали бачити, він покликав свого старшого сина Ісава і сказав: «Сину мій». Ісав озвався: «Так». ² Ісаак сказав: «Послухай-но, я вже старий і не знаю, коли прийде смерть. ³ Тож візьми свою зброю, сагайдак зі стрілами й лук, іди в поле і вполюй дичину для мене. ⁴ Зготуй мені смачну, мою улюблену страву і дай мені поїсти, щоб я зміг благословити тебе перед тим, як помру».

⁵ Ревекка слухала, як він промовляв до сина Ісава. Ісав вирушив у степ полювати дичину для батька. ⁶ Тоді Ревекка мовила до свого сина Якова: «Слухай. Я чула, як твій батько сказав твоєму братові Ісаву: ⁷ „Принеси мені дичини і приготуй мою улюблену страву, а потім я благословлю тебе перед Господом, поки не помер”. ⁸ Тож послухайся мене, сину, і зроби так, як я накажу. ⁹ Піди в отару, візьми пару добрих молодих кіз і принеси мені, і я приготую з них для батька твого його улюблену смачну страву. ¹⁰ А ти віднесеш йому, щоб він поїв і благословив тебе перед своєю смертю».

¹¹ Яків тоді й каже своїй матері: «Але ж мій брат волохатий, а в мене шкіра гладенька. ¹² Може статися, що батько торкнеться мене і впізнає, і зрозуміє, що я намагаюся обдурити його. І тоді він не благословить мене, а прокляне».

¹³ Тоді мати сказала Якову: «Сину мій, нехай тоді прокляття, сказане на твою адресу, впаде на мене. Але послухай мене і зроби так, як я сказала. Принеси мені двох козенят».

¹⁴ Тож Яків пішов, упіймав двох козенят і приніс їх матері, а вона приготувала батькову улюблену смачну страву. ¹⁵ Тоді Ревекка взяла щонайкраще вбрання свого старшого сина Ісава, що було в хаті, та й вбрала в нього Якова, свого молодшого сина. ¹⁶ Руки ж його й шию обгорнула козячим хутром. ¹⁷ Дала вона в руки своєму синові Якову смачно приготовлене м’ясо та хліб, що спекла.

¹⁸ Пішов Яків до свого батька та й каже: «Батьку мій». Ісаак озвався: «Що тобі? Ти хто, мій сину?» ¹⁹ А Яків відповідає: «Це я, Ісав, твій первісток. Я зробив, як ти звелів мені. Сідай поїж дичини, а потім благослови мене». ²⁰ Ісаак тоді й питає свого сина: «Як це тобі вдалося так швидко впоратися з дичиною, мій сину?» Яків відказав: «Бо Господь Бог твій допоміг мені швидко знайти дичину». ²¹ Тоді Ісаак і каже Якову: «Підійди ближче, дай мені торкнутися тебе, щоб пересвідчитися, чи й справді ти мій син Ісав, чи ні».

²² Яків підійшов до свого батька Ісаака, і той, торкнувшись його, мовив: «У тебе голос Якова, але руки такі ж, як в Ісава». ²³ Ісаак не впізнав Якова, бо руки його були волохаті, як і в брата його Ісава. Тож Ісаак благословив Якова. ²⁴ Тоді питає: «Чи справді ти мій син Ісав?» Яків відповів: «Так».

Благословення Якова

²⁵ Ісаак йому й каже: «Принеси мені дичини, сину, щоб я поїв, а тоді благословлю тебе». Тож приніс Яків поїсти Ісаакові, й той поїв; він приніс вина, й той випив.

²⁶ І сказав Ісаак сину своєму Якову: «Підійди й поцілуй мене, сину». ²⁷ Яків підійшов до батька й поцілував його. Почувши запах Ісавового вбрання, Ісаак благословив його, мовивши:

Благословення Ісава

³⁰ Щойно Ісаак скінчив своє благословення Якову, тієї ж миті, як Яків вийшов від свого батька Ісаака, брат Якова Ісав повернувся з полювання. ³¹ Він також приготував смачну страву, приніс її батькові, та й каже йому: «Тату, ось сядь, поїж дичини, що я приготував, а потім благослови мене». ³² Його батько Ісаак питає: «Хто ти такий?» Ісав відповів: «Я твій син, твій первісток Ісав».

³³ Тоді Ісаак затрусився, мов у пропасниці, й спитав: «Хто ж це тоді вполював дичину, приготував і приніс мені її? Я поїв та й благословив його перед твоїм приходом. І він залишиться благословенний».

³⁴ Почувши батькові слова, Ісав скрикнув гірко й розлючено і мовив: «Тоді й мене також благослови, батьку».

³⁵ Та Ісаак відповів: «Твій брат прийшов до мене перевдягнений і забрав твоє благословення». ³⁶ Ісав тоді й каже: «Не дарма ж його звуть Яковом^[m]. І це вже вдруге він ошукав мене. Спершу він видурив моє право на спадщину^[n] і ось тепер забрав моє благословення». Ісав запитав: «Невже в тебе не лишилося благословення для мене?»

³⁷ Ісаак відповів Ісаву: «Я зробив його твоїм володарем. Я віддав усіх його братів йому служити. Я обдарував його хлібом і вином. Що ж я для тебе зможу зробити, сину мій?» ³⁸ Ісав запитав батька: «Невже в тебе лиш одне благословення, мій батьку? Благослови й мене, мій батьку!» Ісав підвищив голос і заплакав.

³⁹ Тоді його батько Ісаак промовив:

Погрози Ісава

⁴¹ Тож зненавидів Ісав свого брата Якова через те, що того благословив його батько, та й сказав собі: «Скоро прийде час сумувати за батьком моїм. А по тому я вб’ю брата Якова». ⁴² Дізнавшись про те, що сказав її старший син Ісав, Ревекка покликала свого молодшого сина Якова і сказала: «Слухай, для твого брата Ісава втішно було б убити тебе. ⁴³ Тож, сину мій, послухайся мене. Зараз же тікай до мого брата Лавана в Гаран. ⁴⁴ Перечекай у нього якийсь час, доки лють у твого брата мине, ⁴⁵ доки гнів твого брата вгамується і він забуде про те, що ти заподіяв йому. Тоді я пришлю слугу по тебе, щоб ти вертався додому. Я не хочу в один день втратити вас обох». ⁴⁶ Потім Ревекка сказала Ісаакові: «Я дуже розчарована життям своїм через отих дочок (невісток) хиттитових. Як ще й Яків візьме собі хиттитку, то нащо мені жити?»

Яків шукає собі жінку

28 Тож Ісаак покликав Якова, благословив його й дав йому наказ: «Не бери шлюб з ханаанкою. ² Йди звідси у Паддан-Арам до дому Бетуїла, свого діда, батька твоєї матері, й візьми собі за жінку одну з дочок Лавана, твого дядька, материного брата. ³ Нехай Бог Усемогутній^[o] благословить тебе, хай дасть тобі багато дітей, щоб ти став батьком багатьох народів. ⁴ Нехай Він благословить тебе, а також нащадків твоїх благословенням Авраама, щоб ти володів землею, на якій живеш чужинцем, яку Бог дарував Авраамові».

⁵ Отже, відіслав Ісаак Якова, і той подався до Паддан-Арама, до Лавана, сина арамійця Бетуїла, брата Ревекки, матері Якова та Ісава. ⁶ Ісав дізнався, що Ісаак благословив Якова й відіслав його до Паддан-Арама взяти собі звідти жінку. Він дізнався, що благословляючи, Ісаак наказав Якову: «Не одружуйся з ханаанкою». ⁷ Довідався він також, що Яків послухався своїх батька й матір і подався до Паддан-Арама. ⁸ І зрозумів Ісав, що ханаанські жінки не до вподоби батькові його Ісааку. ⁹ Він пішов до Ізмаїла, Авраамового сина, і взяв собі його дочку Магалат, Невайотову сестру. І стала вона його дружиною, як і ті, кого він уже мав.

Божий дім—Бетел

¹⁰ Яків залишив Беершебу й подався до Гарана. ¹¹ Дійшовши до певного місця, він вирішив заночувати, бо сонце вже сіло. Взявши один з каменів на тому місці, він поклав його собі під голову й ліг спати. ¹² І приснилися йому сходи, що вели з землі й аж до самого Неба, і Божі Ангели походжали тими сходами вгору і вниз. ¹³ І Господь стояв над ними, і Він мовив: «Я Господь, Бог твого пращура Авраама і Бог Ісаака. Я дам тобі землю, на якій оце ти лежиш, тобі та твоїм нащадкам. ¹⁴ А будуть твої нащадки численні, й буде їх стільки, як того пороху земного. І поширяться вони на захід і на схід, на північ і на південь. І всі народи на землі благословенні будуть через тебе й твоїх нащадків. ¹⁵ І послухай. Я з тобою і захищатиму тебе, хоч би куди ти йшов. Я приведу тебе знову на цю землю, бо не залишу тебе, доки не виконаю того, що обіцяв тобі».

¹⁶ Прокинувшись, Яків промовив: «І справді, Господь присутній у цьому місці, а я й не знав». ¹⁷ Він налякався й сказав: «Це величне місце! Це, певно, оселя Божа, брама небесна». ¹⁸ Тож, уставши рано вранці, Яків узяв камінь, на якому спав, поставив його й полив зверху оливою, зробивши пам’ятник Богові. ¹⁹ І назвав він те місце Бетел^[p]. А раніше воно звалося Луз.

^20-21 Тоді Яків поклявся такими словами: «Якщо Бог буде зі мною і захищатиме мене на моєму шляху, дасть мені харчі, щоб їсти, й одяг, щоб носити, поверне мене з миром у дім мого батька, то Господь буде моїм Богом. ²² Оцей камінь, що я поставив як пам’ятник, буде Божим домом. І я віддам Тобі, Боже, десяту частину того, що Ти даєш мені».

Яків відпрацьовує за жінок

29 Тоді Яків вирушив далі й прийшов до землі синів Сходу. ² Він роззирнувся й побачив криницю в полі й три отари овець, що лежали навколо неї, бо напували їх водою з тієї криниці. Зверху на криниці лежав великий камінь. ³ Коли отари там збиралися, камінь відвалювали від отвору й напували овець. Потім знову клали його на криницю.

⁴ Яків звернувся до вівчарів: «Звідки ви, брати мої?» Ті відповіли: «Ми з Гарана». ⁵ Яків запитав: «А чи знаєте ви Лавана, Нагорового сина?» Вони йому: «Знаємо». ⁶ Яків знову запитав: «Як він там?» Ті кажуть: «З ним усе гаразд. Поглянь, ось і дочка його Рахиль іде з вівцями». ⁷ Тоді він мовив: «Послухайте, сонце все ще високо в небі. Ще не час вівцям збиратися на ніч. Тож напувайте овець та й вертайте їх на пасовисько». ⁸ Вівчарі відказали: «Не можемо цього зробити, доки всі отари не зберуться. Тоді ми відвалимо камінь від отвору криниці та й понапуваємо овець».

⁹ Поки Яків отак розмовляв із ними, прийшла Рахиль із батьковими вівцями, яких вона доглядала. ¹⁰ Побачивши Рахиль, дочку Лавана, материного брата, Яків підійшов до криниці, відкотив камінь від отвору й напоїв отару Лавана, материного брата. ¹¹ Яків поцілував Рахиль і голосно заплакав. ¹² І розповів Яків Рахилі, що її батько є його родичом, а сам Яків є Ревеччиним сином. Рахиль тоді побігла й розповіла про все своєму батькові.

¹³ Почувши новину про сина своєї сестри Якова, Лаван вибіг йому назустріч. Він обняв Якова, поцілував і привів до себе в дім. Тоді Яків розповів Лаванові про все, що сталося. ¹⁴ І сказав тоді Лаван: «Як добре це, що ти кров і плоть моя». І залишився Яків у Лавана на цілий місяць.

Лаван обманює Якова

¹⁵ Якось Лаван спитав Якова: «Невже ти даремно служитимеш мені через те, що мій родич? Скажи, скільки платити тобі».

¹⁶ Лаван мав дві дочки. Старшу звали Лея, а молодшу Рахиль. ¹⁷ Лея мала ласкаві очі^[q], а Рахиль була і станом гарна, і на лице вродлива. ¹⁸ Яків покохав Рахиль і сказав Лаванові: «Я працюватиму на тебе сім років, щоб одружитися з твоєю молодшою дочкою Рахиллю». ¹⁹ Лаван відповів: «Мені ліпше віддати її за тебе, ніж за когось іншого. Тож лишайся в мене».

²⁰ Отже, Яків залишився й працював сім років, щоб дістати Рахиль. Але ті сім років здалися йому кількома днями, бо так він кохав її.

²¹ Коли ж пройшло сім років, Яків звернувся до Лавана: «Віддай мені мою жінку. Термін мій вийшов, маю пізнати її». ²² Тоді Лаван зібрав усіх тамтешніх людей і влаштував весілля. ²³ Ввечері Лаван узяв свою дочку Лею, привів її до Якова, і той пізнав її. ²⁴ Лаван віддав Леї свою служницю Зілпу, щоб та прислужувала їй.

²⁵ А вранці побачив, що це була Лея. Він каже Лавану: «До чого ж ти мене призвів! Чи не служив я тобі сім років за Рахиль? Навіщо ж ти обдурив мене?» ²⁶ Лаван відповів: «У нас такого немає, щоб віддавати молодшу дочку заміж раніше, ніж першу. ²⁷ Проживеш тиждень зі старшою, а тоді я віддам тобі й молодшу. За це служитимеш мені ще сім років».

²⁸ Яків так і зробив. Він прожив весільний тиждень із тією, і тоді Лаван віддав йому в жінки свою дочку Рахиль. ²⁹ Лаван віддав Рахилі свою служницю Вілху, щоб та прислужувала їй. ³⁰ Яків пізнав також і Рахиль і покохав її більше, ніж Лею. І працював він на Лавана ще сім років.

Якова родина примножується

³¹ Господь бачив, що Яків не любить Лею, і зробив так, щоб вона мала дітей. Натомість Рахиль була бездітна. ³² Лея завагітніла й народила сина, якого назвала Рувимом^[r], бо сказала вона: «Господь і справді зглянувся на моє лихо. Неминуче тепер мій чоловік полюбить мене».

³³ Лея завагітніла знову й народила сина. Вона сказала: «Господь почув, що мене чоловік не любить, і послав мені ще одного сина». І назвала вона його Симеоном^[s].

³⁴ І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Тепер уже мій чоловік близьким стане до мене, адже я народила йому трьох синів». Через те й назвала вона свого сина Левієм^[t].

³⁵ І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Цього разу я хвалитиму Господа». Тож назвала вона сина Юдою^[u]. Після цього Лея перестала народжувати дітей.

Жінки й діти Якова

30 Коли Рахиль побачила, що в неї немає дітей від Якова, вона почала заздрити своїй сестрі. Тож і звернулась вона до Якова: «Дай мені дітей, інакше мені не жити!» ² Розгнівавшись на Рахиль, Яків кинув: «Чи я Бог? Він не дав тобі мати дітей». ³ І сказала тоді Рахиль: «Поглянь, ось моя служниця Вілха. Пізнай її, щоб вона народила дитину для мене і я стала матір’ю через неї». ⁴ І віддала Рахиль свою служницю Вілху Якову як дружину, і він пізнав її.

⁵ Вілха завагітніла й народила Якову сина. ⁶ Рахиль тоді й каже: «Бог був мені суддею. Він вислухав мене й дав мені сина». Через те й назвала Рахиль свого сина Даном^[v].

⁷ Вілха знову завагітніла й народила Якову другого сина. ⁸ І сказала Рахиль: «Я відчайдушно боролась зі своєю сестрою і перемогла». І назвала вона його Нафталі^[w].

⁹ Лея, побачивши, що не матиме вже дітей, віддала Якову свою служницю Зілпу за дружину. ¹⁰ І Леїна служниця Зілпа народила Якову сина. ¹¹ Лея сказала: «Мені пощастило». І назвала вона сина Ґадом^[x].

¹² Леїна служниця Зілпа народила Якову другого сина. ¹³ Лея сказала: «Я щаслива, адже всі молоді жінки назвуть мене щасливою!» Вона назвала його Ашером^[y].

¹⁴ Якось під час зелених жнив Рувим вийшов у поле, знайшов там мандрагору^[z] й приніс своїй матері Леї. Рахиль попросила її: «Дай мені, будь ласка, трохи мандрагори, яку приніс твій син». ¹⁵ Та відповіла: «Мало тобі, що забрала в мене чоловіка, так ще й хочеш забрати мандрагору мого сина?» Рахиль на те каже: «Якщо даси мені мандрагори твого сина, тоді Яків спатиме з тобою сьогодні».

¹⁶ Коли Яків того вечора повертався з поля, Лея вийшла йому назустріч і сказала: «Цієї ночі ляжеш зі мною, бо я заплатила за тебе мандрагорою, яку мій син знайшов». Тож Яків тієї ночі ліг з Леєю.

¹⁷ І Бог послухав Лею. Вона завагітніла й народила Якову п’ятого сина. ¹⁸ Лея сказала: «Бог нагородив мене за те, що віддала я чоловікові свою служницю». Вона назвала його Іссаха́ром^[aa].

¹⁹ І знову завагітніла Лея, і народила Якову шостого сина. ²⁰ І сказала вона: «Бог щедро обдарував мене. Тепер чоловік шануватиме мене, бо я дала йому шістьох синів». Вона назвала його Завулоном^[ab].

²¹ Згодом Лея народила дочку і назвала її Діною.

²² Тоді Бог згадав Рахиль і прислухався до неї. Він зробив так, щоб і вона змогла мати дітей. ²³ Тож Рахиль завагітніла й народила сина. Вона сказала: «Бог зняв з мене ганьбу». ²⁴ Рахиль назвала його Йосипом^[ac]. Вона сказала: «Хай би Господь дав мені ще одного сина».

Яків перехитрував Лавана

²⁵ Коли Рахиль народила Йосипа, Яків мовив до Лавана: «Відпусти мене до моєї рідної землі. ²⁶ Віддай мені моїх жінок і дітей, за яких я відробив тобі. Віддай мені їх, і я піду, бо ти знаєш, що я добре тобі служив».

²⁷ Лаван відповів йому: «Якщо твоя ласка^[ad], то послухай. Я дізнався з віщування, що Господь благословив мене через тебе». ²⁸ І додав: «Назви свою ціну, і я сплачу її». ²⁹ Яків йому й каже: «Ти знаєш, як я служив тобі, як я доглядав твою худобу. ³⁰ Те мале, що ти мав до того, як я прийшов, зараз зросло у багато разів. Господь благословив тебе, щойно я прийшов. Ось прийшов час мені попрацювати і для власного дому?»

³¹ Лаван спитав: «Що ж тобі дати?» Яків відказав: «Нічого мені не давай. Якщо зробиш для мене те, що я хочу, то я повернуся й знову пастиму й доглядатиму твої отари. ³² Сьогодні я пройду по всіх твоїх отарах і відберу кожну сіру або плямисту вівцю і кожне руде козеня, а також сірих або плямистих кіз. Це й буде мені платнею. ³³ Моя чесність невдовзі посвідчить за мене. Коли ти перевірятимеш мій заробіток, то якщо у мене знайдеш яку козу, що не буде сірою чи плямистою, а ягня—рудим, то вважатимеш, що я їх украв».

³⁴ І сказав тоді Лаван: «Гаразд! Нехай буде так, як ти кажеш». ³⁵ А сам того ж дня вилучив (сховав) усіх сірих або плямистих козлів та кіз, усіх, що мали біле на собі, а також усіх рудих ягнят. І наказав синам своїм стерегти їх. ³⁶ Лаван відвів усю ту худобу в інше місце. Добиралися туди вони три дні. Яків же залишився стерегти решту Лаванових отар на старому місці. ³⁷ Він тоді нарізав свіжого гілля з тополь, мигдалевого та платанового дерев і подекуди познімав з них кору, залишивши білі смужки на гілках. ³⁸ І розкидав те гілля коло отар по жолобах для води в місцях водопою, й де вівці парувалися. ³⁹ Після того, як вівці злучалася коло того гілля, народжувалися рябі, строкаті та смугасті ягнята. ⁴⁰ Яків відділяв ягнят. Він ставив овець писками проти смугастих та рудих у Лавановій отарі. Так Яків тримав свої власні отари окремо, не змішуючи їх. ⁴¹ Щоразу, коли міцніші тварини злучалися, він клав гілля у ночви, щоб злучаючись біля тих ночв, вони його бачили. ⁴² Не робив він цього зі слабшими тваринами. Тож слабші ягнята ставали Лавановими, а міцніші—Яковими.

⁴³ Отже, Яків став дуже і дуже багатим. І мав він великі отари, слуг і служниць, верблюдів і ослів.

Якова втеча

31 Якось Яків почув, Лаванові сини розмовляли між собою: «Яків забрав усе, що належало нашому батькові. Він зробив собі багатство, забравши його в нашого батька». ² І побачив Яків, що Лаванове ставлення до нього стало вже не таким, як раніше.

³ Тоді Господь сказав Якову: «Вертайся до тієї землі, де жили твої прабатьки, до свого народу. Я буду з тобою». ⁴ І послав тоді Яків по Рахиль та Лею і наказав їм прийти в степ до отар. ⁵ І сказав він їм: «Я помітив, що ставлення до мене вашого батька вже не те, що було раніше. Та Бог мого батька був завжди зі мною. ⁶ Ви знаєте, що я всіма своїми силами працював на вашого батька. ⁷ Але він ошукав мене і десять разів міняв мені платню. Та Бог не дозволив йому скривдити мене. ⁸ Якщо Лаван казав, що рябі ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися рябі. Коли він казав, що смугасті ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися смугасті. ⁹ Отож Бог забрав худобу вашого батька і віддав її мені».

¹⁰ «Якось коли у худоби була пора злучки, мені привидівся сон, неначе козли, що спиналися на кіз, були смугасті, поплямовані та рябі. ¹¹ Тоді Ангел Господній звернувся до мене вві сні: „Якове!” Я озвався: „Так”. ¹² Він мені й каже: „Озирнися й поглянь, усі козли, що злучаються з козами, смугасті, плямисті та рябі. І це через те, що Я бачив усе, що Лаван чинив тобі. ¹³ Я—Бог, Який явився тобі в Бетелі, де ти поставив пам’ятник і полив його оливою, де ти дав Мені обітницю. Тепер вставай і йди з цієї землі. Повертайся до своїх родичів^[ae]”».

¹⁴ І мовили тоді до нього Рахиль та Лея: «Нашому батькові нічого нам залишити, коли він помре^[af]. ¹⁵ Хіба не за чужих він нас вважає? Він продав нас, а потім розтринькав усі гроші, що належать нам. ¹⁶ Тому все багатство, що Бог відібрав у нашого батька, належить нам і нашим дітям. Тож виконуй усе, що Бог наказав тобі!»

¹⁷ Яків зібрався й посадив своїх дітей і жінок на верблюдів. ¹⁸ Він погнав усю свою худобу, з усім нажитим майном, отари, що стали його майном, нажитим у Паддан-Арамі, до землі Ханаанської, де жив його батько Ісаак.

¹⁹ Коли Лаван пішов стригти овець, Рахиль украла батькових домашніх богів. ²⁰ Яків обманув Лавана, не сказавши, що йде геть. ²¹ Він знявся з усім своїм майном. Перебравшись на той бік ріки Євфрат, він намірився йти до гір Ґілеадських.

²² На третій день Лаванові сказали, що Яків утік. ²³ Тоді Лаван зібрав своїх людей і переслідував Якова сім днів, аж доки не наздогнав його в горах Ґілеадських. ²⁴ І тієї ночі Бог явився Лаванові арамійському вві сні й мовив до нього: «Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!»

Пошуки украдених богів

²⁵ Тож Лаван наздогнав Якова. Яків поставив намет у горах. Лаван теж став табором у горах Ґілеаду. ²⁶ І звернувся Лаван до Якова: «Що ж ти наробив? Ти обдурив мене, забравши моїх дочок, неначе полонянок. ²⁷ Навіщо ж ти втік потайки, не сказавши й слова, обдуривши мене? Якби ти мені сказав, я влаштував би тобі веселі проводи з піснями, з бубоном і лірою. ²⁸ Ти не дав мені навіть поцілувати своїх онуків і дочок на прощання. Ти повівся як дурень. ²⁹ У моїй владі завдати вам лиха, але минулої ночі Бог батька твого сказав мені: „Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!” ³⁰ Зараз ти йдеш, бо палко прагнеш повернутися до батькового дому. Та навіщо ж ти покрав моїх богів?»

³¹ Яків йому відповів: «Я боявся, бо думав, що ти забереш у мене своїх дочок. ³² Якщо ти знайдеш у когось своїх богів, того буде вбито. В присутності наших рідних ти можеш вказати на те, що є в мене твого і забрати це». Та Яків не знав, що Рахиль украла Лаванових богів.

³³ Лаван заходив до намету Якова, намету Леї, а також до намету двох служниць, але ніде не знайшов своїх богів. Вийшовши від Леї, Лаван зайшов до намету Рахилі. ³⁴ Рахиль же сховала домашніх богів у сідло верблюда, а сама сиділа на них. Лаван обшукав увесь намет, але нічого не знайшов.

³⁵ Рахиль сказала батькові: «Хай батько не гнівається на мене, що я не можу встати перед ним. У мене зараз місячні». Тож Лаван шукав скрізь, але не знайшов своїх сімейних богів. ³⁶ Яків розлютився й почав сперечатися з Лаваном. Він говорив так: «Яка моя провина? Який мій гріх, що ти переслідував мене? ³⁷ Хоч ти й обшукав усе моє майно, але не знайшов нічого, що належало б тобі. А якщо знайшов, то поклади сюди, щоб і моя і твоя рідня змогли розсудити нас із тобою. ³⁸ За ці двадцять років, що я працював на тебе, жодна твоя вівця чи коза не народжувала мертвого, і не брав я баранів з твоїх отар собі для їжі. ³⁹ Я не приносив до тебе тварину, задерту диким звіром. Я відшкодовував за втрату сам. Ти зробив мене відповідальним за це. Мене ж обкрадали і вдень, і вночі.

⁴⁰ Вдень спека забирала мої сили, а вночі холод не давав мені зімкнути очей. І так я жив. ⁴¹ Ось уже двадцять років, як я у твоєму домі. Я працював на тебе чотирнадцять років за твоїх двох дочок і ще шість за твою худобу. Ти десять разів змінював мою платню. ⁴² І коли б Бог батька мого, Бог Авраама і Страх Ісаака^[ag] не був зі мною, ти б, напевно, відіслав мене ні з чим. Бог бачив мої страждання і мій тяжкий труд, і минулої ночі Він довів мою правоту».

Домовленість Якова з Лаваном

⁴³ Тоді Лаван сказав Якову: «Ці жінки—мої дочки, а сини мені належать, отари і все, що бачиш,—все моє. Все, що ти бачиш, моє. Але я нічого не можу зробити, аби утримати дочок моїх та їх дітей поруч себе. ⁴⁴ Тож давай укладемо з тобою Угоду. І хай буде свідок між нами».

⁴⁵ Яків узяв камінь і встановив його як пам’ятник. ⁴⁶ Тоді гукнув до своїх рідних: «Збирайте каміння». І назбирали вони каміння в купу, а потім їли коло неї. ⁴⁷ Лаван назвав те місце Єґар-Сагадута^[ah]. Яків же назвав його Ґалеед^[ai].

⁴⁸ І сказав Лаван: «Ця купа є сьогодні свідком між мною і тобою». Через те й назвали її Ґалеедом. ⁴⁹ Те місце ще назвали Міцпа^[aj], оскільки Лаван сказав: «Нехай стежить Господь за нами обома, як ми розійдемося в різні боки. ⁵⁰ Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі за дружину ще когось, хоч нікого тут з нами й немає, пам’ятай, що Бог свідок нам з тобою».

⁵¹ Лаван вів далі: «Поглянь на цю купу каміння, поглянь на цей пам’ятник, що я звів поміж нами, а ось той камінь, що стоїть, немов стовп, є свідченням поміж нами. ⁵² Купа каміння є свідченням того, що я не перейду за них на твій бік, а ти—на мій з лихими намірами. ⁵³ Нехай Бог Авраама і Бог Нагора і боги їхнього батька будуть нам суддями». Після цього Яків присягнув Богом батька свого Ісаака, Якого той називав «Страхом». ⁵⁴ А тоді приніс жертву в горах і запросив своїх рідних розділити з ним трапезу. Тож вони поїли й заночували в горах. ⁵⁵ Прокинувшись рано вранці наступного дня, Лаван поцілував своїх онуків і дочок на прощання, благословив їх і подався додому.

Яків іде назустріч Ісаву

32 Яків, мандруючи своїм шляхом, зустрів Божих Ангелів. ² Побачивши їх, він мовив: «Це Божий табір!» І назвав те місце Маганаїм^[ak].

³ Тоді вирядив Яків посланців поперед себе до свого брата Ісава до землі Сеїрської, до краю Едомського^[al]. ⁴ Він їм наказав: «Перекажіть господареві моєму Ісаву те, що каже його слуга Яків: „Я жив у Лавана, мов чужинець, увесь цей час, аж дотепер. ⁵ Я маю худобу, ослів, овець, слуг і служниць. Я послав поперед себе, щоб сповістити про це тобі, господарю мій, і щоб знайти милість у твоїх очах”».

⁶ Посланці повернулися до Якова і кажуть: «Ми ходили до твого брата Ісава, і він також іде тобі назустріч. А з ним чотириста чоловік». ⁷ Яків дуже злякався й занепокоївся. Він поділив людей, що були з ним, дрібну і велику худобу, а також верблюдів на дві групи. ⁸ Він подумав: «Якщо Ісав прийде до першої і знищить її, то інша, що залишиться, зможе втекти». ⁹ Тоді він сказав: «Боже батька мого Авраама! Боже батька мого Ісаака! Господи, Хто звелів мені: „Повертайся до своєї землі й до родини. І Я сприятиму твоєму процвітанню”. ¹⁰ Я не вартий усіх тих щирої любові й вірності, що Ти виявив до мене, слуги Твого. Бо коли я перейшов цю ріку Йордан, то мав лише свою патерицю, а зараз годен мати два стани. ¹¹ Прошу, порятуй мене від руки брата мого, від руки Ісава. Бо я боюся, що він прийде і вб’є мене і повбиває матерів з дітьми. ¹² Але Ти сказав: „Я чинитиму добро тобі й примножу нащадків твоїх, і буде їх, як того піску морського, що й полічити неможливо”».

¹³ Яків залишався там цілу ніч. Тоді відібрав дещо з того, що мав, аби віддати Ісаву в дар. ^14-15 То було двісті кіз і двадцять козлів, двісті овець і двадцять баранів, тридцять верблюдів з їхніми жереб’ятами, сорок корів і десять биків, двадцять ослиць і десять ослів. ¹⁶ Яків доручив доглядати кожне стадо одному зі своїх слуг. І сказав їм: «Ідіть переді мною і тримайте відстань між стадами!»

¹⁷ Першому слузі він наказав: «Коли зустрінеш мого брата Ісава, він спитає: „Чий ти слуга? Куди йдеш? Чия худоба йде перед тобою?” ¹⁸ То відповідай так: „Вона належить слузі твоєму Якову. Це дарунок тобі, господареві моєму Ісаву. Он глянь, Яків також іде слідом за мною”».

¹⁹ Те саме Яків наказав другому й третьому слугам, а також усім слугам, що йшли за стадами: «Кажіть те саме Ісаву, коли зустрінете його. ²⁰ Кажіть також: „Поглянь, твій слуга Яків слідом іде за нами”». «Може, я задобрю його дарами, що йдуть попереду,—подумав Яків,—а тоді й сам з’явлюсь перед ним. Можливо, тоді він простить мене й прийме».

²¹ Отже, Яків вислав дари вперед, а сам заночував тієї ночі в таборі. ²² Серед ночі Яків устав, взяв обох своїх жінок, двох їхніх служниць і своїх одинадцятьох дітей і перейшов убрід річку Яввок. ²³ Він усіх їх переправив через річку, а також і все своє майно.

Яків бореться з Богом

²⁴ Коли Яків залишився на самоті, якийсь Чоловік прийшов і боровся з ним аж до сходу сонця. ²⁵ Побачивши, що не може здолати Якова, Той Чоловік ударив його по стегну і вивихнув йому суглоб.

²⁶ Тоді Чоловік і каже: «Відпусти мене, бо сонце вже сходить». Але Яків відповів: «Не відпущу, доки не благословиш мене». ²⁷ Чоловік тоді спитав Якова: «Як твоє ім’я?» Той каже: «Яків». ²⁸ А Чоловік йому: «Віднині не Яковом зватимешся ти, а Ізраїлем^[am], оскільки боровся ти з Богом і з людьми і переміг».

²⁹ Яків тоді спитав: «Скажи мені, будь ласка, Своє ім’я». А Чоловік каже: «Навіщо питаєш, як Мене зовуть?» І тоді Він благословив Якова. ³⁰ Яків назвав те місце Пеніел^[an]. Він сказав: «Хоч і бачив я Бога віч-на-віч, але життя моє збережене».

³¹ Сонце зійшло над ним, коли він проходив Пенуел. Яків ішов, кульгаючи через своє вражене стегно. ³² Через те, що Якова вдарили по стегну і пошкодили саме м’язи стегна, народ ізраїльський досі не вживає в їжу стегна.

Зустріч Якова з Ісавом

33 Яків подивився й побачив Ісава, що йшов назустріч, а з ним було ще чотириста чоловік. То Яків розподілив своїх дітей між Леєю, Рахиллю та двома служницями. ² Він поставив служниць і їхніх дітей першими, за ними—Лею з її дітьми, а останніми були Рахиль із Йосипом. ³ Сам же він пішов попереду них і вклонявся до землі сім разів, аж доки не підійшов до свого брата.

⁴ Але Ісав побіг назустріч. Він обняв Якова за шию й поцілував, і обоє вони заплакали. ⁵ Тоді Ісав підвів погляд і, побачивши жінок і дітей, спитав: «Хто всі ці люди, що з тобою?» Яків відповів: «Це діти, що їх Бог подарував мені, слузі твоєму».

⁶ Тоді служниці з дітьми підійшли до Ісава і вклонилися йому. ⁷ Лея з дітьми також підійшла і вклонилася, а тоді Йосип і Рахиль підійшли і вклонилися.

⁸ Ісав спитав: «Що то за табір, який я зустрів?» Яків відповів: «То дари тобі, щоб ти мене прийняв, господарю». ⁹ Тоді Ісав каже: «У мене вдосталь усього, нехай твоє лишається при тобі». ¹⁰ Яків заперечив: «Ні! Прошу, якщо ти приймеш мене, то прийми й дари з рук моїх. Я дуже радий бачити знову обличчя твоє, наче я бачу Лице Боже. Я радий, що ти мене прийняв. ¹¹ Прошу тебе, прийми благословення. Господь був милостивий до мене, і я маю всього вдосталь». Яків наполягав, аж доки Ісав не погодився прийняти дарунки.

¹² Тоді Ісав і каже: «А зараз рушаймо в дорогу разом. Я піду поперед тебе». ¹³ А Яків йому: «Мій володар розуміє, діти тендітні, стада й отари, що годують приплід, затримують мене. Якщо гнатиму їх цілий день, то все стадо повиздихає. ¹⁴ Ти, господарю мій, іди поперед свого слуги, а я піду поволі разом із худобою, що йтиме поперед мене. Ми йтимемо не швидко, щоб мої діти не втомилися, аж поки не прийдемо до мого господаря в Сеїр».

¹⁵ Тоді Ісав сказав: «Дозволь залишити декого з моїх людей з тобою». А Яків йому: «Навіщо? Нащо мені таке благовоління, господарю мій?»

¹⁶ Того ж дня Ісав повернувся своєю дорогою до Сеїра. ¹⁷ Яків же повернувся до Суккота. Там він збудував собі будинок і загони для худоби. Тому й назвав він те місце Суккот^[ao]. ¹⁸ Так Яків щасливо дістався до міста Сихема, що в землі Ханаанській, з Паддан-Арама. Він став табором на схід від міста. ¹⁹ Він придбав у Гамора, Сихемового батька, за сто срібних монет частину поля, де розташував свій намет. ²⁰ Там Яків спорудив вівтар і назвав те місце «Ел^[ap], Бог Ізраїлю».

Зґвалтування Діни

34 Якось Діна, дочка Леї та Якова, вийшла подивитися на місцевих жінок. ² І побачив її Сихем, син Гамора хивійця, правителя тієї землі. І взяв він її, ліг з нею та й зганьбив її. ³ Але душею він прив’язався до Діни, Якової дочки, покохав її і хотів полонити її серце. ⁴ І сказав тоді Сихем своєму батькові Гамору: «Засватай мені цю дівчину».

⁵ У той час, коли Яків довідався, що Сихем позбиткувався з його дочки Діни, сини його були в степу з худобою. Тож Яків дочекався, поки вони повернулися. ⁶ Гамор, Сихемів батько, пішов до Якова, щоб поговорити з ним. ⁷ На той час якраз прийшли з поля Якові сини. Почувши, що сталося, хлопці дуже обурилися й запалали великим гнівом, оскільки Сихем зганьбив Ізраїль тим, що ліг з Яковою дочкою. А такі речі чинити не годиться.

⁸ І сказав їм тоді Гамор: «Мій син Сихем прагнув вашої дочки. Прошу вас, віддайте її йому за жінку. ⁹ Укладімо шлюбну угоду: віддайте нам ваших дочок, а наших беріть собі. ¹⁰ Живіть разом з нами. Земля відкрита перед вами, влаштовуйтеся, працюйте на ній, набувайте на ній добро».

¹¹ Тоді Сихем і каже до Діниного батька та її братів: «Прийміть мене, і я дам вам усе, чого ви забажаєте. ¹² Призначте викуп, і якими б дари не були дорогими, я принесу все, що вам завгодно, але віддайте мені цю дівчину за дружину».

¹³ Тоді Якові сини відповіли Сихемові та його батькові Гамору, намагаючись обдурити їх, бо ж Сихем знечестив їхню сестру Діну. ¹⁴ Вони сказали: «Ми не можемо віддати свою сестру за необрізаного, бо це буде ганьбою для нас. ¹⁵ Ми погодимося лише за умови, якщо всі чоловіки серед вас будуть обрізані, як і ми. ¹⁶ Тоді ми віддамо за вас своїх дочок і візьмемо собі ваших, житимемо з вами і станемо одним родом. ¹⁷ Якщо ж ви не послухаєте нас і не зробите обрізання, то ми заберемо нашу дочку^[aq] й підемо геть».

¹⁸ Їхні слова сподобалися Гамору та його сину Сихему. ¹⁹ Юнак не вагався зробити те, про що було сказано, бо прагнув Якової дочки. А був він найповажнішим у батьковім домі.

²⁰ Гамор із сином Сихемом пішли до міської брами й звернулися до чоловіків свого міста: ²¹ «Ці люди ставляться прихильно до нас. Нехай живуть на цій землі і промишляють на ній. Погляньте, землі багато, вистачить і для них. Ми братимемо їхніх дочок собі за жінок, і віддаватимемо за них наших дочок. ²² Та лише за такої умови ці люди згодяться жити з нами і стати одним народом: слід обрізати кожного чоловіка серед нас, як і вони є обрізані. ²³ Вся їхня худоба, все їхнє майно і кожна тварина стане нашою. Так погодимося з ними і вони житимуть разом з нами».

²⁴ І всі мешканці міста погодилися з Гамором і сином його Сихемом. І були обрізані всі чоловіки, що мешкали в тому місті.

Помста

²⁵ На третій день усі вони ще страждали від болю. А двоє Якових синів, Симеон та Левій, брати Діни, кожен узявши свій меч, сміливо напали на беззахисне місто і повбивали всіх чоловіків. ²⁶ Вони вбили й Гамора і його сина Сихема мечем, забрали Діну з Сихемового дому й пішли звідти. ²⁷ Тоді сини Якова прийшли до вбитих і пограбували все місто за те, що Сихем зганьбив їхню сестру. ²⁸ Вони забрали їхні отари овець, їхню худобу, їхніх ослів і все, що було в місті чи в степу. ²⁹ Вони захопили все їхнє майно, і всіх жінок і дітей вони забрали в полон, все розграбували в кожній оселі.

³⁰ Тоді Яків мовив до Симеона та Левія: «Ви накликали біду на мене, адже мене тепер зненавиділи ханаанці та перизійці, що живуть у цих землях. Як на мене, нас мало. Зібравшись усі разом проти мене, вони нападуть, і я буду знищений, і мій дім також». ³¹ Але ті відповіли: «Як насмілився він поводитися з нашою сестрою як з повією?»

Яків у Бетелі

35 І мовив тоді Бог до Якова: «Вставай, іди до Бетела^[ar], оселись там і споруди вівтар Богові, що явився тобі, коли ти тікав від брата свого Ісава».

² І звернувся Яків до своєї родини і до всіх, хто був із ним: «Киньте всіх чужих божків, яких маєте, очистіться й перевдягніться. ³ Залишмо це місце й ходімо до Бетела. Там я поставлю вівтар Богу, Який відповів мені в день біди моєї і був зі мною на всьому шляху, яким я йшов».

⁴ І повіддавали вони Якову всіх чужих божків, що мали з собою, і всі сережки, що були в їхніх вухах. І закопав Яків усе те під дубом поблизу міста Сихема. ⁵ Тоді вони рушили звідти. І послав Бог великий жах перед Яковим родом на навколишні міста, і ніхто не став переслідувати синів Якова.

⁶ Отже, прийшов Яків зі всіма людьми, що були з ним, до Луза (він іще звався Бетелом), що в землі Ханаанській. ⁷ І спорудив він там вівтар, і назвав те місце Ель-Бетелом^[as], оскільки Бог явився йому на тому місці, коли Яків утікав від свого брата. ⁸ Дебора, Ревеччина годувальниця, померла і була похована під дубом поблизу Бетела, і Яків назвав той дуб Аллон-Бакут^[at].

Нове ім’я Якова

⁹ Бог знову явився Якову, коли той повернувся з Паддан-Арама, і благословив його. ¹⁰ Бог сказав йому: «Твоє ім’я Яків. Віднині ти більше не зватимешся Яковом, а ім’ям твоїм буде Ізраїль». Тож назвав Він його Ізраїлем.

¹¹ І сказав йому Бог: «Я—Бог Усемогутній. Плодися і розмножуйся. Народ, навіть багато народів почнуться від тебе. Царі також почнуться від тебе. ¹² Землю, що Я дав Аврааму та Ісааку, Я віддам тобі й твоїм нащадкам».

¹³ І Бог залишив те місце, де говорив з ними. ¹⁴ Отже, Яків поставив стовп, кам’яний стовп на місці, де Він розмовляв із ним, і полив вином та оливою в пожертву. ¹⁵ І назвав Яків те місце, де Бог розмовляв із ним, Бетелом.

Смерть Рахилі

¹⁶ Тоді вони залишили Бетел. Коли вони ще не дісталися до Ефрата (Віфлієма), у Рахилі почалися пологи. Вони були дуже тяжкі. ¹⁷ Поки вона не могла розродитися, повитуха сказала: «Не бійся, в тебе буде ще один син».

¹⁸ Рахиль помирала і, помираючи, назвала сина Беноні^[au], але його батько дав йому ім’я Веніамин^[av]. ¹⁹ Рахиль померла, і поховали її на шляху до Ефрата (тобто Віфлеєма).

²⁰ І поставив Яків поблизу її могили пам’ятник, що й донині є на могилі Рахилі. ²¹ Потім Ізраїль рушив далі й розкинув шатра на південь від башти Едера^[aw].

²² Поки Ізраїль залишався на тій землі, Рувим пішов і переспав з Вілхою, батьковою наложницею. Ізраїль довідався про це і дуже розлютився^[ax].

Ізраїлева родина

Яків мав дванадцятеро синів.

Це були сини Якова, що народились у нього в Паддан-Арамі.

²⁷ Яків прийшов до свого батька Ісаака в Мамре, в Киріат-Арву (тобто Хеврон), де оселилися Авраам та Ісаак.

Смерть Ісаака

²⁸ Ісаак прожив сто вісімдесят років. ²⁹ І з останнім подихом Ісаак помер. Він прилучився до своїх пращурів, проживши довге й повне життя. Його сини Ісав та Яків поховали його.