Beginning
Плач над зруйнованим Єрусалимом
1 Єрусалиме,[a] яке ж самітне місто ти,
хоча було колись могутнє, велелюдне!
Воно тепер, немов вдова.
Княгинею була, поміж людей пишалась,
а тепер працювати мусить, як рабиня та!
2 Єрусалим тепер вночі ридає гірко,
пекучі сльози на її щоках.
Ніхто з коханців не прийде втішити,
бо зрадили і стали ворогами їй.
3 Пішла у вигнання Юдея,
в життя тяжкої праці й рабства.
Між іншими народами їй не знайти спочинку.
Нападники її зловили на тісних стежках[b].
4 О суму сповнені шляхи Сіона!
Прочан не буде на її святах,
зітхають проповідники її, порожні її брами,
сумні[c] її дівчата, гірко їй самій.
5 Таки перемогли вороги Єрусалима,
тепер задовольняються життям.
Хіба не за гріхи численні Господь її страждати змусив?
За те й дітей її в полон забрали.
6 Чи не за те й краса її змарніла?
Князі її, мов олені, що пасовиська не знайшли,
ледь-ледь плетуться, утікаючи від ворогів.
7 Лише за днів приниження і безпритульності народу
Єрусалим пригадує усі скарби свої прадавні.
Коли народ її потрапив до ворожих рук
і нікому допомогти їй.
Збиткуються з її поразки вороги.
8 Єрусалим великий гріх вчинила,
тож і нечистою зробилася вона.
Хто вихваляв її колись, тепер принижує,
бо бачить голизну її.
Вона ж лиш стогне і ховає очі.
9 Нечистота на пелені у неї.
Не думала, що з нею станеться таке.
Всі вражені її падінням, і нікому утішити її.
Вона благає: «Зглянься, Господи, на мої муки,
бо ворог переміг мене».
10 Наклав він руку на усі її скарби.
Вона побачила,
що погани увійшли в її святиню—храм Господній.
Це саме ті, про кого Ти казав:
«Вони не повинні вступати до Твого зібрання».
11 Народ її стогне у пошуках хліба.
Вони свої скарби віддали за харчі,
щоби лишитися живими.
Говорить Єрусалим:
«Дивися, Господи, якою нікчемою я стала».
12 Нехай таке нікого не спіткає,
хто цим шляхом іде, отож пильнуйте.
Чи є ще біль такий!
Таке страждання заподіяв Господь мені
у день Свого палкого гніву.
13 Послав вогонь Він з неба на кістки мої,
зсередини мене він палить.
Напнув тенета, щоб мене зловити, і притяг мене.
Спустошив Він мене, я геть недужа.
14 З гріхів моїх зробив ярмо,
докупи сплетено гріхи Його рукою.
Воно на шиї в мене і знесилює мене.
Господь віддав мене у руки тих,
проти кого я встояти не можу.
15 Господь забракував усіх могутніх воїнів моїх,
тих, що захищали місто це.
Потім Він військо спорядив,
щоб воїнів тих згубити.
Наче виноград в давильні,
Господь потоптав Юдеї цнотливу дочку[d],
доки сік, як кров струмив з давильні тієї.
16 Тому я й плачу, й сльози по щоках течуть.
Далеко ж бо від мене мій розрадник,
що буде здатний відновити мої сили.
Сини мої розорені, здолав їх ворог.
17 Руки простягає Сіон, і нікому розрадити її.
Господь звелів ворогам Якова оточити її.
І став Єрусалим огидним серед них.
18 Зараз Єрусалим говорить:
«Я не послухалась Його,
тож Він поводиться зі мною справедливо.
Почуйте всі народи, побачте біль мій,
бо моїх дівчат і хлопців взято всіх в неволю.
19 Покликала я своїх коханих,
однак вони всі зрадили мене.
Мої священики й старійшини загинули у місті,
шукаючи окраєць хліба—сили відновить.
20 О зглянься, Господи, бо я в журбі,
у мене все всередині палає.
У мене серце обірвалося,
бо була я непокірна.
На вулицях повбивано дітей,
а вдома—смерть сама.
21 Вони почули стогін мій,
нема розрадника у мене.
Всі вороги мої почули про біду мою,
зраділи, що таке мені зробив Ти.
Пришвидши той день, який проголосив Ти,
щоб і вони зазнали всіх моїх страждань.
22 Нехай все їхнє зло перед Тобою стане,
будь з ними, як зі мною був Ти за мої гріхи.
Неміряні мої страждання, хворе моє серце».
Господь зруйнував Єрусалим
2 Дочку Сіону Господь зневажив у Своєму гніві.
З небес на землю гордість Ізраїлю скинув.
Він не згадав про Свій підніжок[e]
у день Свого гніву.
2 Господь усе понищив,
не пожалів Він жодного із Якового дому.
У люті повалив твердині дочки Юдеї[f].
Зрівняв Він їх з землею.
Ганьбою вкрив і царство, і його вельмож.
3 В палкому гніві вигубив всю міць Ізраїлю.
Від ворога Свою правицю відвернув
і запаливсь на Якова, мов той вогонь пекучий,
що пожирає все довкола.
4 Напнув Він лук Свій, наче ворог,
немов противник, напростав правицю
і повбивав усе, що оку миле.
В намет дочки Сіону
Він вилив лють Свою, немов вогонь.
5 Став ніби ворогом Господь.
Він Ізраїль пожер, понищив Він усі її твердині.
Він зруйнував усі її укріплені міста,
примножив голосіння й плач,
і стогін по землі Юдеї.
6 Спустошив Він притулок Свій[g], неначе сад,
Він знищив Своє місце зібрання.
Господь призвів до забуття в Сіоні свят і субот.
Царя й священика Він відштовхнув у Своїй люті.
7 Господь відкинув Свій вівтар,
від власної святині відсахнувся:
у руки ворогам віддав мури твердині.
Вороги у домі Всевишнього кричали з радості,
мов у свята Господнього день.
8 Господь намислив зруйнувати мур дочки Сіону.
Мотузкою відміряв все, що зруйнувати хоче,
і Він не стримував Себе.
Примусив Він укріплення й мури тужити,
та їхня міць пропала геть.
9 Ввійшли у землю брами Єрусалима.
Він розламав і потрощив залізні засуви.
Царя й князів її розкидано між племенами,
й ніяких правил не існує.
Пророки більше з’яв від Господа не мають.
10 Старійшини дочки Сіону
сидять, мовчать й ридають на землі.
Золою голови посипали вони, вдяглися у вереття[h].
Дівчата у Єрусалимі додолу голови схилили.
11 Немає більше сліз в очах моїх,
у мене все всередині кипить.
До самих печінок знедужаю
від гибелі дочки мого народу,
бо діти й немовлята мліють
від голоду на вулицях міських.
12 Вони питають матерів своїх:
«Де хліб, що пити?»
Неначе поранені бійці на вулицях міста,
вони непритомніють від безсилля.
Та згодом, вони вмирають в материнських обіймах.
13 Що можу я тобі сказати,
до чого ти подібна, дочко Єрусалим?
З чим можу порівняти тебе,
щоб втішити, дочко Сіону?
Твоя руїна неосяжна, ніби море.
Хто тебе зцілить?
14 Були твоїм пророкам з’яви,
пусті й оманливі про тебе.
Вони не викривали провин твоїх,
аби неволю відвернути.
Натомість бачили тебе
в брехливих та пустих пророцтвах.
15 Руками сплескують на тебе подорожні.
Вони свистять й хитають головами над Єрусалимом:
«Невже це місто, про яке розповідали,
що то неперевершена краса, утіха світу всього?»
16 Пащекували проти тебе вороги твої.
Вони свистять, зубами скреготять і кажуть:
«Ми проковтнули їх, це саме той день!
Його чекали ми, і він настав,
ми побачили його»!
17 Те учинив Господь, що Він замислив.
Свою погрозу Він виконав,
яку проголосив давно.
Він без пощади усе зруйнував.
Примусив ворога позбиткуватися з тебе,
зміцнив могутність ворогів твоїх.
18 До Господа взивайте серцем,[i]
мури дочки Сіону.
Хай сльози твої плинуть,
мов потік, і вдень, і уночі.
Не зупиняйтеся,
очам своїм спокою не давайте.
19 Вставай і голоси вночі з початком кожної сторожі.
Благай про милосердя перед Господом своїм.
Здійми до Нього руки задля життя дітей своїх,
що знепритомніли від голоду
на кожній вуличці міста.
20 О Господи, поглянь і зглянься,
кому Ти все це заподіяв.
Хіба так можна,
що жінки їдять своїх дітей, яких плекали?
В святині Господа священика й пророка вбито!
21 Малі й старі на вулицях лежать.
Мої дівчата й хлопці полягли від меча.
Ти вбив їх у день гніву Свого,
Ти їх забив немилосердно.
22 Ти поскликав людей здовкола,
щоб мордувати мене.
Ти їх немов на свято скликав,
тому ніхто й не втік,
не врятувався в день гніву Господа.
Мій ворог винищив усіх,
кого я випестила і виховала.
Страждання наші—за гріхи
3 Я чоловік, який зазнав страждань,
від палиці, що нею Він бив мене у гніві.
2 Він вів мене, іти примусив
у темряві, а не при світлі.
3 Заносить знову й знов
Свою правицю Він на мене.
4 Він моє тіло й шкіру виснажив,
Він потрощив кістки мої.
5 Він обложив мене
і оточив нуждою й тягарями.
6 По темних закутках мене сидіть примусив,
неначе тих, що вже давно померли.
7 Він мур побудував навколо мене,
щоб мені не вийти,
і в бронзові тяжкі кайдани взяв мене.
8 І навіть як кричу й благаю про спасіння,
Він не відповідає.
9 Дороги ті, якими йти хотів я,
Він камінням завалив.
Він викривив стежки мої.
10 Він, наче той ведмідь,
що ладен кинутись на мене,
Він, наче лев, що в засідці сидить.
11 На манівці Він заманив мене,
пошматував і безпорадного самого кинув.
12 Напнув Він лук Свій,
з мене ціль для стріл зробивши.
13 І стрілами з сагайдака Свого
мені Він вцілив просто в серце.
14 Весь мій народ сміється з мене,
вони про мене цілий день глузливі пісеньки співають.
15 Мене Він сповнив гіркотою,
полином покарання напоїв.
16 Він розкришив на гальку мої зуби,
у порох Він мене втоптав.
17 Я будь-яку надію на розраду втратив.
Забув я вже, що то таке добро.
18 Сказав собі: «Залишили мене
і міць моя, й на Господа надія».
19 Гірка отрута покарання—
пам’ять про приниження й бездомність.
20 Душа моя усі мої турботи пам’ятає,
душа моя в мені зігнулась долу.
21 Та серце пригадає все це знову,
і знов розбурхає надію.
22 Бо ласка Господа безмежна,
бо Його милосердя—невичерпне.
23 Вони оновлюються знов щоранку,
адже велика праведність Твоя.
24 Душа моя говорить: «Господь—мій Бог[j]»,
тому надію покладаю я на Нього.
25 Господь благий до тих, хто сподівається на Нього,
той до душі Йому, хто Його прагне.
26 Яке то благо сподіватись тихо
на Господа прихід!
27 То благо в юні дні ярмо носити.
28 Нехай на самоті сидить спокійно,
адже Господь наклав ярмо на нього.
29 Хай навіть упаде обличчям в порох,
бо, можливо, є іще надія.
30 Нехай щоку підставить він тому, хто вдарив,
хай сповна він зневагу прийме.
31 Бо не відштовхує Володар Мій назавжди.
32 Адже якщо Він і пошле страждання,
то змилосердиться,
такі величні прояви Його любові.
33 Бо Він не хоче завдавати болю
чи накликати страждання на людей.
34 Хіба Господь не бачить,
як розтоптують всіх в’язнів,
35 як зазнає несправедливості людина,
коли вона стоїть перед Всевишнім.
36 Коли ошукано когось,
чи ж не Господня воля то була?
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International