Beginning

Хто є самим великим у Царстві Небеснім

(Мк. 9:33-37; Лк. 9:46-48)

18 Саме тоді учні підійшли до Ісуса і спитали: «Хто є найвеличнішим у Царстві Божому?» ^2-3 Тоді Він покликав до Себе дитину, поставив перед ними й мовив: «Істинно кажу вам, поки ви не змінитесь і не станете мов діти серцем своїм, то ніколи не ввійдете до Царства Небесного. ⁴ Отже, хто буде покірливим, подібно до цієї малої дитини, той стане найвеличнішим у Царстві Небеснім. ⁵ Хто приймає таку малу дитину в ім’я Моє, той приймає і Мене».

Ісусові застороги проти гріха

(Мк. 9:42-48; Лк. 17:1-2)

⁶ «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в глибокому морі. ⁷ Горе світу цьому від каменів спотикання^[a], бо вони завжди існуватимуть, та горе тому, через кого вони з’являються. ⁸ Якщо рука твоя чи нога примушує тебе на гріх, відітни її і викинь геть. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки та ноги, та потрапити у пекло незгасне. ⁹ Якщо твоє око спричиняє спотикання, виколи його та викинь геть, бо краще ввійти у вічне життя з одним оком, ніж, маючи обидва, бути кинутим до пекельного вогню».

Притча про заблудлу вівцю

(Лк. 15:3-7)

¹⁰ «Глядіть, не ставтеся зверхньо до жодного з цих малих дітей, бо кажу Я вам, що їхні Ангели-охоронці на Небі завжди перебувають із Батьком Моїм Небесним. ¹¹ [Бо Син Людський прийшов, щоб врятувати загублених]^[b].

¹² Як ви думаєте, коли хтось із вас має сто овець, і одна з них заблукає, то чи не залишить він оті дев’яносто дев’ять на схилі гори й чи не піде шукати її? ¹³ Істинно кажу вам: коли він знайде її, то буде їй радий більше, ніж тим дев’яноста дев’ятьом, що не заблукали. ¹⁴ Так само й Отець ваш Небесний не хоче, щоб хтось із малих отих дітей заблукав».

Як ставитися до гріхів брата свого

(Лк. 17:3)

¹⁵ «Якщо брат твій має гріх проти тебе^[c], іди й покажи йому помилку наодинці. Якщо він тебе послухає, то ти повернув собі брата. ¹⁶ Якщо ж ні, то візьми ще одного або двох свідків із собою, щоб кожне зауваження було підтверджене устами ще двох або трьох свідків^[d]. ¹⁷ Якщо ж він відмовиться вислухати, розкажи про все церкві. Якщо ж він і церкву не послухає, то стався до нього як до безбожника чи збирача податків.

¹⁸ Істинно кажу вам: коли ви судитиме на землі, те буде судом Божим, а коли ви обіцятиме прощення тут на землі, то буде прощення від Господа^[e]. ^19-20 І ще істинно кажу вам: якщо двоє з вас тут на землі погодяться про щось і молитимуться про це, хоч би що то було, воно буде здійснене для них Отцем Моїм Небесним. Бо там, де двоє чи троє збираються разом в ім’я Моє, Я теж буду серед них».

Прощення братових гріхів

²¹ Тоді Петро підійшов до Ісуса й сказав: «Господи, скільки разів я маю прощати свого брата^[f], коли він грішить проти мене, може, сім разів?» ²² Ісус йому відповів: «Кажу тобі, що не лише сім разів. Ти мусиш прощати його навіть коли він согрішить проти тебе сімдесят сім разів!^[g]

²³ Отже, Царство Небесне подібне до царя, який вирішив упорядкувати рахунки зі своїми слугами. ²⁴ І як тільки він почав це робити, привели до нього боржника, який був винен десять тисяч талантів. ²⁵ Оскільки той не мав, чим сплатити борг, цар наказав продати його разом з жінкою, дітьми та майном, що той мав, аби повернути гроші. ²⁶ Тоді слуга впав на коліна і почав благати: „Зажди трохи і, клянуся, я поверну все!” ²⁷ І змилосердився цар, простив той борг і відпустив його.

²⁸ Коли слуга пішов, то знайшов одного зі своїх побратимів, який був винен йому сто динарів, схопив того за горло і сказав: „Поверни все, що винен мені!” ²⁹ Той упав на коліна й почав благати: „Зажди трохи, і я поверну все!” ³⁰ Але перший слуга відмовив, пішов і кинув його за грати на весь час, аж доки не сплатить борг.

³¹ Коли інші слуги побачили, що сталося, то дуже обурились і пішли розповіли про все хазяїну. ³² Цар покликав того слугу й мовив до нього: „Ти—негідний рабе! Я простив тобі весь твій борг, бо ти благав мене! ³³ То хіба ти не мусив так само виявити милосердя до свого побратима, як я це зробив?” ³⁴ І, розгнівавшись, він звелів покарати слугу і тримати у в’язниці, аж доки той не сплатить усе вповні. ³⁵ Ось як Мій Отець Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас від усього серця не простить брата чи сестру свою».

Повчання Ісуса про розлучення

(Мк. 10:1-12)

19 Скінчивши Свою розповідь, Ісус покинув Ґалилею і попрямував до землі юдейської по той бік Йордану. ² Та великий натовп ішов слідом за Ним, і Він зціляв усіх недужих. ³ Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю байдуже з якої причини?»

^4-5 Ісус відповів: «Хіба не читали ви у Святому Писанні, що від самого початку створення світу Господь „створив людей чоловіком і жінкою”»^(A). І мовив Господь: «Чоловік покине батька й матір своїх, з’єднається з дружиною своєю, і стануть вони єдиною людиною^(B). ⁶ Отже, більше не буде їх двоє, а буде одна плоть, і нехай ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом».

⁷ Вони запитали: «Чому ж тоді Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа?»^{[h] 8} Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших, а спочатку цього не було. ⁹ Кажу вам, що якщо чоловік розлучається зі своєю дружиною не через її розпусту й одружується з іншою жінкою, то він чинить перелюб». ¹⁰ Тоді Його учні мовили до Нього: «Якщо такі справи, то й зовсім не варто одружуватися».

¹¹ На те Ісус відповів: «Не кожен може сприйняти це вчення, а лише ті, кому було Богом дано. ¹² Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями^[i], а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішили не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!»

Ісус благословляє дітей

(Мк. 10:13-16; Лк. 18:15-17)

¹³ Тоді люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх і помолився за них. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. ¹⁴ Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Небесне належить таким, як вони». ¹⁵ Ісус поклав на дітей руки, і благословивши їх, пішов звідти.

Ісус розмовляє з багатим чоловіком

(Мк. 10:17-31; Лк. 18:18-30)

¹⁶ Один чоловік підійшов до Ісуса і запитав Його: «Вчителю, що доброго мушу я зробити, аби успадкувати вічне життя?» ¹⁷ На те Ісус мовив: «Чому ти Мене питаєш, що є добре? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Але, якщо хочеш мати вічне життя, виконуй заповіді». ^18-19 Тоді чоловік спитав: «Які заповіді?» На те Ісус відповів: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, шануй батька й матір своїх^(C), люби ближнього^[j] свого, як себе самого»^(D).

²⁰ І мовив чоловік до Нього: «Я завжди виконував усі ці заповіді. Чого мені ще бракує?» ²¹ Тоді Ісус мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».

²² Та коли чоловік це почув, то глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.

²³ Ісус звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже! ²⁴ Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».

²⁵ Почувши це, учні Ісуса дуже здивувалися й запитали Його: «То хто ж тоді може бути спасенний?»

²⁶ Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».

²⁷ Тоді Петро промовив до Нього: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою! То що ми с того матимемо?»

²⁸ Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол слави Своєї, і ви, хто за Мною йшли, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. ²⁹ Кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя. ³⁰ Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні—першими».