Beginning

Подорож до Риму

27 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру^[a] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. ² Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.

³ Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. ⁴ Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. ⁵ Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. ⁶ Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.

⁷ Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. ⁸ Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.

⁹ Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст^[b] уже пройшов. ¹⁰ Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». ¹¹ Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.

¹² Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. ¹³ Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.

Буря

¹⁴ Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». ¹⁵ Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.

¹⁶ Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. ¹⁷ Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. ¹⁸ Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, ¹⁹ а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.

²⁰ Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. ²¹ Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. ²² Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. ²³ Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. ²⁴ Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. ²⁵ Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. ²⁶ Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».

Порятунок

²⁷ Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. ²⁸ Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів^[c]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів^[d]. ²⁹ Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.

³⁰ Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. ³¹ Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». ³² Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.

³³ Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. ³⁴ Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». ³⁵ Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. ³⁶ Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. ³⁷ Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. ³⁸ Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.

³⁹ А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. ⁴⁰ Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. ⁴¹ Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.

⁴² Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. ⁴³ Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. ⁴⁴ А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.

На острові Мальта

28 Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта. ² Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас. ³ Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці. ⁴ Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя^[e] не дозволяє йому жити».

⁵ Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди. ⁶ Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом.

⁷ Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами. ⁸ Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку^[f]. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його. ⁹ Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.

¹⁰ Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.

Подорож від Мальти до Рима

¹¹ Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів^[g]. ¹² Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні. ¹³ Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі, ¹⁴ де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима. ¹⁵ Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі^[h] й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. ¹⁶ Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.

Павло проповідує в Римі

¹⁷ Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в’язня. ¹⁸ Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть. ¹⁹ Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.

²⁰ Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».

²¹ Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе. ²² Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди».

²³ Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків. ²⁴ Декого переконали його слова, але інші не вірили. ²⁵ Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:

²⁸ Через те нехай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!» ²⁹ [І як сказав він це, юдеї пішли, палко сперечаючись поміж собою]^[i].

³⁰ Цілих два роки прожив Павло в будинку, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати. ³¹ Павло проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і ніхто не перешкоджав йому.