Beginning
Жінки й діти Якова
30 Коли Рахиль побачила, що в неї немає дітей від Якова, вона почала заздрити своїй сестрі. Тож і звернулась вона до Якова: «Дай мені дітей, інакше мені не жити!» 2 Розгнівавшись на Рахиль, Яків кинув: «Чи я Бог? Він не дав тобі мати дітей». 3 І сказала тоді Рахиль: «Поглянь, ось моя служниця Вілха. Пізнай її, щоб вона народила дитину для мене і я стала матір’ю через неї». 4 І віддала Рахиль свою служницю Вілху Якову як дружину, і він пізнав її.
5 Вілха завагітніла й народила Якову сина. 6 Рахиль тоді й каже: «Бог був мені суддею. Він вислухав мене й дав мені сина». Через те й назвала Рахиль свого сина Даном[a].
7 Вілха знову завагітніла й народила Якову другого сина. 8 І сказала Рахиль: «Я відчайдушно боролась зі своєю сестрою і перемогла». І назвала вона його Нафталі[b].
9 Лея, побачивши, що не матиме вже дітей, віддала Якову свою служницю Зілпу за дружину. 10 І Леїна служниця Зілпа народила Якову сина. 11 Лея сказала: «Мені пощастило». І назвала вона сина Ґадом[c].
12 Леїна служниця Зілпа народила Якову другого сина. 13 Лея сказала: «Я щаслива, адже всі молоді жінки назвуть мене щасливою!» Вона назвала його Ашером[d].
14 Якось під час зелених жнив Рувим вийшов у поле, знайшов там мандрагору[e] й приніс своїй матері Леї. Рахиль попросила її: «Дай мені, будь ласка, трохи мандрагори, яку приніс твій син». 15 Та відповіла: «Мало тобі, що забрала в мене чоловіка, так ще й хочеш забрати мандрагору мого сина?» Рахиль на те каже: «Якщо даси мені мандрагори твого сина, тоді Яків спатиме з тобою сьогодні».
16 Коли Яків того вечора повертався з поля, Лея вийшла йому назустріч і сказала: «Цієї ночі ляжеш зі мною, бо я заплатила за тебе мандрагорою, яку мій син знайшов». Тож Яків тієї ночі ліг з Леєю.
17 І Бог послухав Лею. Вона завагітніла й народила Якову п’ятого сина. 18 Лея сказала: «Бог нагородив мене за те, що віддала я чоловікові свою служницю». Вона назвала його Іссаха́ром[f].
19 І знову завагітніла Лея, і народила Якову шостого сина. 20 І сказала вона: «Бог щедро обдарував мене. Тепер чоловік шануватиме мене, бо я дала йому шістьох синів». Вона назвала його Завулоном[g].
21 Згодом Лея народила дочку і назвала її Діною.
22 Тоді Бог згадав Рахиль і прислухався до неї. Він зробив так, щоб і вона змогла мати дітей. 23 Тож Рахиль завагітніла й народила сина. Вона сказала: «Бог зняв з мене ганьбу». 24 Рахиль назвала його Йосипом[h]. Вона сказала: «Хай би Господь дав мені ще одного сина».
Яків перехитрував Лавана
25 Коли Рахиль народила Йосипа, Яків мовив до Лавана: «Відпусти мене до моєї рідної землі. 26 Віддай мені моїх жінок і дітей, за яких я відробив тобі. Віддай мені їх, і я піду, бо ти знаєш, що я добре тобі служив».
27 Лаван відповів йому: «Якщо твоя ласка[i], то послухай. Я дізнався з віщування, що Господь благословив мене через тебе». 28 І додав: «Назви свою ціну, і я сплачу її». 29 Яків йому й каже: «Ти знаєш, як я служив тобі, як я доглядав твою худобу. 30 Те мале, що ти мав до того, як я прийшов, зараз зросло у багато разів. Господь благословив тебе, щойно я прийшов. Ось прийшов час мені попрацювати і для власного дому?»
31 Лаван спитав: «Що ж тобі дати?» Яків відказав: «Нічого мені не давай. Якщо зробиш для мене те, що я хочу, то я повернуся й знову пастиму й доглядатиму твої отари. 32 Сьогодні я пройду по всіх твоїх отарах і відберу кожну сіру або плямисту вівцю і кожне руде козеня, а також сірих або плямистих кіз. Це й буде мені платнею. 33 Моя чесність невдовзі посвідчить за мене. Коли ти перевірятимеш мій заробіток, то якщо у мене знайдеш яку козу, що не буде сірою чи плямистою, а ягня—рудим, то вважатимеш, що я їх украв».
34 І сказав тоді Лаван: «Гаразд! Нехай буде так, як ти кажеш». 35 А сам того ж дня вилучив (сховав) усіх сірих або плямистих козлів та кіз, усіх, що мали біле на собі, а також усіх рудих ягнят. І наказав синам своїм стерегти їх. 36 Лаван відвів усю ту худобу в інше місце. Добиралися туди вони три дні. Яків же залишився стерегти решту Лаванових отар на старому місці. 37 Він тоді нарізав свіжого гілля з тополь, мигдалевого та платанового дерев і подекуди познімав з них кору, залишивши білі смужки на гілках. 38 І розкидав те гілля коло отар по жолобах для води в місцях водопою, й де вівці парувалися. 39 Після того, як вівці злучалася коло того гілля, народжувалися рябі, строкаті та смугасті ягнята. 40 Яків відділяв ягнят. Він ставив овець писками проти смугастих та рудих у Лавановій отарі. Так Яків тримав свої власні отари окремо, не змішуючи їх. 41 Щоразу, коли міцніші тварини злучалися, він клав гілля у ночви, щоб злучаючись біля тих ночв, вони його бачили. 42 Не робив він цього зі слабшими тваринами. Тож слабші ягнята ставали Лавановими, а міцніші—Яковими.
43 Отже, Яків став дуже і дуже багатим. І мав він великі отари, слуг і служниць, верблюдів і ослів.
Якова втеча
31 Якось Яків почув, Лаванові сини розмовляли між собою: «Яків забрав усе, що належало нашому батькові. Він зробив собі багатство, забравши його в нашого батька». 2 І побачив Яків, що Лаванове ставлення до нього стало вже не таким, як раніше.
3 Тоді Господь сказав Якову: «Вертайся до тієї землі, де жили твої прабатьки, до свого народу. Я буду з тобою». 4 І послав тоді Яків по Рахиль та Лею і наказав їм прийти в степ до отар. 5 І сказав він їм: «Я помітив, що ставлення до мене вашого батька вже не те, що було раніше. Та Бог мого батька був завжди зі мною. 6 Ви знаєте, що я всіма своїми силами працював на вашого батька. 7 Але він ошукав мене і десять разів міняв мені платню. Та Бог не дозволив йому скривдити мене. 8 Якщо Лаван казав, що рябі ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися рябі. Коли він казав, що смугасті ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися смугасті. 9 Отож Бог забрав худобу вашого батька і віддав її мені».
10 «Якось коли у худоби була пора злучки, мені привидівся сон, неначе козли, що спиналися на кіз, були смугасті, поплямовані та рябі. 11 Тоді Ангел Господній звернувся до мене вві сні: „Якове!” Я озвався: „Так”. 12 Він мені й каже: „Озирнися й поглянь, усі козли, що злучаються з козами, смугасті, плямисті та рябі. І це через те, що Я бачив усе, що Лаван чинив тобі. 13 Я—Бог, Який явився тобі в Бетелі, де ти поставив пам’ятник і полив його оливою, де ти дав Мені обітницю. Тепер вставай і йди з цієї землі. Повертайся до своїх родичів[j]”».
14 І мовили тоді до нього Рахиль та Лея: «Нашому батькові нічого нам залишити, коли він помре[k]. 15 Хіба не за чужих він нас вважає? Він продав нас, а потім розтринькав усі гроші, що належать нам. 16 Тому все багатство, що Бог відібрав у нашого батька, належить нам і нашим дітям. Тож виконуй усе, що Бог наказав тобі!»
17 Яків зібрався й посадив своїх дітей і жінок на верблюдів. 18 Він погнав усю свою худобу, з усім нажитим майном, отари, що стали його майном, нажитим у Паддан-Арамі, до землі Ханаанської, де жив його батько Ісаак.
19 Коли Лаван пішов стригти овець, Рахиль украла батькових домашніх богів. 20 Яків обманув Лавана, не сказавши, що йде геть. 21 Він знявся з усім своїм майном. Перебравшись на той бік ріки Євфрат, він намірився йти до гір Ґілеадських.
22 На третій день Лаванові сказали, що Яків утік. 23 Тоді Лаван зібрав своїх людей і переслідував Якова сім днів, аж доки не наздогнав його в горах Ґілеадських. 24 І тієї ночі Бог явився Лаванові арамійському вві сні й мовив до нього: «Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!»
Пошуки украдених богів
25 Тож Лаван наздогнав Якова. Яків поставив намет у горах. Лаван теж став табором у горах Ґілеаду. 26 І звернувся Лаван до Якова: «Що ж ти наробив? Ти обдурив мене, забравши моїх дочок, неначе полонянок. 27 Навіщо ж ти втік потайки, не сказавши й слова, обдуривши мене? Якби ти мені сказав, я влаштував би тобі веселі проводи з піснями, з бубоном і лірою. 28 Ти не дав мені навіть поцілувати своїх онуків і дочок на прощання. Ти повівся як дурень. 29 У моїй владі завдати вам лиха, але минулої ночі Бог батька твого сказав мені: „Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!” 30 Зараз ти йдеш, бо палко прагнеш повернутися до батькового дому. Та навіщо ж ти покрав моїх богів?»
31 Яків йому відповів: «Я боявся, бо думав, що ти забереш у мене своїх дочок. 32 Якщо ти знайдеш у когось своїх богів, того буде вбито. В присутності наших рідних ти можеш вказати на те, що є в мене твого і забрати це». Та Яків не знав, що Рахиль украла Лаванових богів.
33 Лаван заходив до намету Якова, намету Леї, а також до намету двох служниць, але ніде не знайшов своїх богів. Вийшовши від Леї, Лаван зайшов до намету Рахилі. 34 Рахиль же сховала домашніх богів у сідло верблюда, а сама сиділа на них. Лаван обшукав увесь намет, але нічого не знайшов.
35 Рахиль сказала батькові: «Хай батько не гнівається на мене, що я не можу встати перед ним. У мене зараз місячні». Тож Лаван шукав скрізь, але не знайшов своїх сімейних богів. 36 Яків розлютився й почав сперечатися з Лаваном. Він говорив так: «Яка моя провина? Який мій гріх, що ти переслідував мене? 37 Хоч ти й обшукав усе моє майно, але не знайшов нічого, що належало б тобі. А якщо знайшов, то поклади сюди, щоб і моя і твоя рідня змогли розсудити нас із тобою. 38 За ці двадцять років, що я працював на тебе, жодна твоя вівця чи коза не народжувала мертвого, і не брав я баранів з твоїх отар собі для їжі. 39 Я не приносив до тебе тварину, задерту диким звіром. Я відшкодовував за втрату сам. Ти зробив мене відповідальним за це. Мене ж обкрадали і вдень, і вночі.
40 Вдень спека забирала мої сили, а вночі холод не давав мені зімкнути очей. І так я жив. 41 Ось уже двадцять років, як я у твоєму домі. Я працював на тебе чотирнадцять років за твоїх двох дочок і ще шість за твою худобу. Ти десять разів змінював мою платню. 42 І коли б Бог батька мого, Бог Авраама і Страх Ісаака[l] не був зі мною, ти б, напевно, відіслав мене ні з чим. Бог бачив мої страждання і мій тяжкий труд, і минулої ночі Він довів мою правоту».
Домовленість Якова з Лаваном
43 Тоді Лаван сказав Якову: «Ці жінки—мої дочки, а сини мені належать, отари і все, що бачиш,—все моє. Все, що ти бачиш, моє. Але я нічого не можу зробити, аби утримати дочок моїх та їх дітей поруч себе. 44 Тож давай укладемо з тобою Угоду. І хай буде свідок між нами».
45 Яків узяв камінь і встановив його як пам’ятник. 46 Тоді гукнув до своїх рідних: «Збирайте каміння». І назбирали вони каміння в купу, а потім їли коло неї. 47 Лаван назвав те місце Єґар-Сагадута[m]. Яків же назвав його Ґалеед[n].
48 І сказав Лаван: «Ця купа є сьогодні свідком між мною і тобою». Через те й назвали її Ґалеедом. 49 Те місце ще назвали Міцпа[o], оскільки Лаван сказав: «Нехай стежить Господь за нами обома, як ми розійдемося в різні боки. 50 Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі за дружину ще когось, хоч нікого тут з нами й немає, пам’ятай, що Бог свідок нам з тобою».
51 Лаван вів далі: «Поглянь на цю купу каміння, поглянь на цей пам’ятник, що я звів поміж нами, а ось той камінь, що стоїть, немов стовп, є свідченням поміж нами. 52 Купа каміння є свідченням того, що я не перейду за них на твій бік, а ти—на мій з лихими намірами. 53 Нехай Бог Авраама і Бог Нагора і боги їхнього батька будуть нам суддями». Після цього Яків присягнув Богом батька свого Ісаака, Якого той називав «Страхом». 54 А тоді приніс жертву в горах і запросив своїх рідних розділити з ним трапезу. Тож вони поїли й заночували в горах. 55 Прокинувшись рано вранці наступного дня, Лаван поцілував своїх онуків і дочок на прощання, благословив їх і подався додому.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International