Beginning
Амнон і Тамар
13 Ішов час. Амнон, Давидів син, закохався в Тамар, вродливу сестру Авесалома, сина Давида. 2 Амнон настільки закохався у свою сестру Тамар, що аж захворів[a] від бажання, адже вона була незайманою. Амнон не міг уявити, як він може бути з нею.
3 Він мав друга на ім’я Йонадав, який доводився сином Шимеа, Давидового брата. Йонадав був дуже хитрий. 4 Він запитав Амнона: «Чому це ти, царевичу, такий сумний щоранку? Чи не розкажеш мені?» Амнон йому зізнався: «Я закохався в Тамар, сестру мого брата Авесалома».
5 Йонадав дав йому таку пораду: «Лягай у ліжко й прикинься хворим, та коли прийде тебе провідати батько, скажи йому: „Я б хотів, щоб сестра Тамар прийшла до мене й принесла поїсти. Нехай вона зготує їжу в мене на очах, щоб я міг дивитися на неї і з її рук їсти”».
6 Ось Амнон ліг і почав удавати з себе хворого. Коли цар прийшов його провідати, Амнон сказав йому: «Мені хотілося, щоб сестра Тамар прийшла і зготувала мені хлібці, а я б поїв з її рук».
7 Давид послав людину до Тамар переказати таке: «Іди в дім брата свого Амнона і зготуй йому попоїсти».
Тамар готує їжу для Амнона
8 Ось Тамар прийшла в оселю брата Амнона, який лежав. Вона взяла тісто, замісила його при ньому, виробила хлібці й спекла їх. 9 Потім взяла зі сковорідки хлібці й поставила перед братом, але він відмовився їх їсти. «Нехай усі звідси вийдуть»,—звелів Амнон. Всі вийшли.
Амнон ґвалтує Тамар
10 Амнон промовив: «Принеси їжу сюди в опочивальню, щоб я поїв з твоїх рук».
Взяла Тамар хлібці, які спекла, і принесла братові Амнону в кімнату, де він лежав. 11 Але коли вона піднесла їх ближче до брата, він схопив її і сказав: «Ляж зі мною в ліжко, сестричко моя!»
12 «Ні, брате,—відмовила вона,—не ґвалтуй мене. Не слід таке робити в Ізраїлі. Не роби цього зла! 13 Що буде зі мною? Як я звільнюся тоді від ганьби. А що буде з тобою? Ти ж перетворишся на ганебного паскудника в Ізраїлі. Поговори, будь-ласка, з царем; він не заперечуватиме проти того, щоб я одружилася з тобою».
14 Але він не захотів її послухатися, а що був сильнішим, то ліг із нею й зґвалтував її. 15 І відразу ж зненавидів Амнон сестру. Він дійсно зненавидів її дужче, ніж кохав. Амнон сказав їй: «Піднімайся і забирайся геть!»
16 «Ні,—відповіла дівчина,—якщо ти відішлеш мене, це буде ще більшим злом, ніж те, що ти вже зробив зі мною».
Але він і слухати її не хотів. 17 Покликав слугу і наказав йому: «Вижени цю жінку звідси й замкни за нею двері». 18 А вона була вбрана в довгу туніку—вбрання незайманої дочки царя. Слуга випровадив її і замкнув за нею двері. 19 Тамар посипала голову попелом, розідрала довгу туніку, охопила голову руками й, голосячи від горя, пішла геть.
20 Брат Авесалом спитав її: «З тобою був Амнон, брат твій? Заспокойся, сестричко. Він твій брат, не бери це близько до серця». Невтішна[b] Тамар залишилася жити у домі брата свого Авесалома.
21 Коли до царя Давида дійшла ця звістка, він розлютився, але навіть після того він не хотів покарати Амнона, то му що той був старшим та найулюбленішим сином[c]. 22 Авесалом не мовив Амнону жодного слова: ні доброго, ні поганого. Він зненавидів Амнона, бо той знечестив його сестру Тамар.
Авесаломова помста
23 Через два роки, коли стригалі Авесалома були в Ваал-Хазорі, біля кордону з Ефраїмом, він запросив усіх царських синів до себе. 24 Авесалом прийшов до царя й сказав: «У твого раба стрижуть зараз овець. Запрошую до себе царя та його слуг».
25 «Ні, мій сину,—відмовився цар,—не слід нам усім приєднуватися до тебе; ми тільки заважатимемо тобі». Хоч як домагався Авесалом, цар усе одно відмовлявся йти, але благословив його.
26 Авесалом погодився: «Що ж, тоді дозволь моєму брату Амнону піти з нами». Цар запитав: «Чому він має йти з тобою?» 27 Проте Авесалом дуже наполягав. От і послав цар Амнона разом з іншими своїми синами.
Убивство Амнона
28 Авесалом звелів своїм слугам: «Спостерігайте за Амноном. Коли він сп’яніє від вина й розвеселиться, тоді я подам вам команду: „Вдарте його і вбийте його. Не бійтеся нічого. Адже це я накажу вам це зробити. Будьте сильними й сміливими”».
29 Так і зробили слуги Авесалома з Амноном—усе, що звелів він. А інші цареві сини побігли до своїх мулів, скочили на них і повтікали.
Давид дізнається про Амнонову смерть
30 Ще були вони в дорозі, як долетіла до Давида звістка: «Авесалом убив усіх царевих синів, жодного не лишив живим».
31 Цар звівся на ноги, розірвав одяг, а тоді кинувся на землю. Над ним з’юрмилися раби в розірваному вбранні.
32 Аде Йонадав, син Шимеа і Давидів брат, заспокоїв: «Не варто думати моєму володарю, що вони повбивали всіх царевичів. Тільки Амнон убитий. Ще того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар, Авесалом твердо вирішив помститися. 33 Тож хай мій володар не думає, що всіх царевих дітей убито. Ні. Вбито лише Амнона».
34 Тим часом Авесалом утік. А чоловік, який стояв на варті, помітив на дорозі, що вела на захід, багато людей, які спускалися з узвишшя. Вартовий прийшов до царя й повідомив: «Я бачу людей на схилі гори, що рухаються до нас». 35 Йонадав сказав цареві: «От бачиш, цареві сини повертаються; сталося так, як твій раб тобі казав».
36 Тільки-но він замовк, зайшли царевичі, ридаючи на весь голос. Гірко заплакав цар Давид, а за ним і його раби.
Авесалом тікає до Ґешура
37 Авесалом утік до Талмая[d], сина Аммігуда, ґешуритського царя. А цар Давид щодня тужив за сином. 38 У Ґешурі, куди втік Авесалом, він жив три роки. 39 А цар перестав гніватися на Авесалома, бо змирився зі смертю Амнона.
Йоав посилає мудру жінку до Давида
14 Йоав, син Зеруї, знав, що цар гнівається на Авесалома. 2 От Йоав і послав свого слугу до Текоа, щоб той доставив йому мудру жінку. Він їй наказав: «Удавай, що ти в жалобі. Вберись у жалобну волосяницю і не намастися оливою. Поводься, як жінка, що багато днів оплакує померлого. 3 А потім прийди до царя і скажи йому ось що». І Йоав розповів їй, якими словами звернутися до царя.
4 Коли жінка з Текоа прийшла, вона поклонилася цареві шанобливо до землі й мовила: «Допоможи мені, о царю!»
5 Цар запитав: «Що непокоїть тебе?»
Вона розповіла: «Насправді я вдова, мій чоловік помер. 6 Було у твоєї слуги двоє синів. Вони зчепилися в бійці на полі, і нікому було їх розборонити. Один ударив другого так, що той загинув. 7 А тепер весь рід збурився проти твоєї слуги. Вони вимагають: „Віддай нам того, хто брата свого забив; ми його стратимо, бо він відняв життя у свого брата, вбивши його. Так ми знищимо спадкоємця”. Адже вони погасять останню жарину, віднімуть ім’я мого чоловіка, віднімуть спадкоємця на цій землі».
8 Цар наказав жінці: «Йди додому, а я видам наказ щодо тебе». 9 Але жінка з Текоа сказала йому: «Мій володарю, царю, нехай вина лежить на мені та на родині мого батька, щоб ні цар, ані його трон не були винними».
10 Цар відповів: «Якщо хтось посміє щось сказати тобі, приведи того чоловіка до мене, і більше він тебе не потурбує».
11 Вона на це відповіла: «Нехай тоді цар закличе Господа Бога у свідки й не допустить кривавої помсти, щоб мій син не був убитий, щоб не множити лиха».
«Присягаюся життям Господа,—запевнив цар,—що жодна волосина з голови твого сина не впаде».
12 Тоді жінка знову звернулася до царя: «Дозволь твоїй рабі слово мовити, царю-володарю».
«Говори»,—дозволив цар.
13 Жінка сказала: «Чому ж тоді так намислив ти проти народу Божого? Коли цар таке сказав, хіба не звинувачує він себе? Адже цар і досі не повернув сина, якого прогнав. 14 Як та вода, що пролилася на землю й не буде зібрана, так і ми мусимо помирати. Але Господь не відбирає життя, Він робить так, щоб вигнанець не був Ним покинутий.[e] 15 І ось я прийшла сказати це моєму володарю-царю, бо люди мене злякали. Твоя слуга подумала: „Я поговорю з царем, може, він і послухається своєї слуги. 16 Може, цар погодиться врятувати свого раба від рук людини, яка збирається відсікти й мене, й мого сина від спадку, що його Бог нам вручив”. 17 І ось твоя раба говорить: „Нехай слово мого володаря-царя принесе мені спокій, адже мій цар-володар, ніби Ангел Божий, який знає, що таке добро, а що таке зло. Нехай буде з тобою Господь, твій Бог”».
18 Цар на те відповів жінці: «Не приховуй від мене відповіді на те, про що я тебе спитаю зараз».
«Нехай говорить мій володар-цар»,—сказала жінка.
19 Цар запитав: «Чи немає в цій справі руки Йоава?»
Жінка відповіла: «Присягаюся твоїм життям, мій володарю-царю, ніхто не може повернутися ні праворуч, ні ліворуч від мовленого моїм володарем-царем. Так, то справді твій раб Йоав мене навчив це зробити, то він вклав оці слова в голову твоєї раби. 20 Твій слуга Йоав зробив все це, щоб ти по-іншому зглянувся на обставини. Мій володар має мудрість Божого Ангела, тож йому відомо все, що діється на землі».
Авесалом повертається до Єрусалима
21 Цар сказав Йоаву: «Що ж, гаразд, зроблю це. Іди й повертайся з юнаком Авесаломом».
22 Йоав у шані впав на землю й благословив царя. Йоав сказав: «Сьогодні твій раб зрозумів, що знайшов милість у твоїх очах, володарю-царю, адже ти виконав прохання раба твого».
23 І пішов Йоав до Ґешура й повернувся до Єрусалима разом з Авесаломом. 24 Цар наказав: «Він мусить повернутися додому; я не зустрінуся з ним». Так і пішов Авесалом додому, не побачивши царя.
25 У всьому Ізраїлі не було гарнішого чоловіка, ніж Авесалом. З голови до п’ят він був бездоганний. 26 Хоч коли б він постригся, а він час від часу зрізав волосся, бо важко було тримати голову, він зважував волосся, і важило воно двісті шекелів[f] за царською мірою. 27 В Авесалома народилися три сини й донька. Дівчинку назвали Тамар. І виросла вона дуже вродливою жінкою.
Авесалом змушує Йоава прийти до нього
28 Два роки прожив Авесалом в Єрусалимі, ні разу не побачивши царського обличчя. 29 І послав Авесалом по Йоава, сподіваючись відрядити його до царя, але Йоав відмовився. Послав Авесалом по нього вдруге, але Йоав не йшов.
30 Тоді він наказав слугам: «Бачите, поле Йоава поруч з моїм, на ньому ячмінь росте. Ідіть і підпаліть його». Так і зробили слуги Авесалома, вони підпалили поле.
31 Прийшов таки Йоав до Авесалома, зайшов у дім і мовив: «Чому твоя челядь підпалила моє поле?» 32 Авесалом відповів: «Слухай, я посилав до тебе гінця з проханням: прийди, щоб я міг послати тебе до царя з таким запитанням: „Чому я повернувся з Ґешура? Краще було б, якби я там залишився!” Я хочу побачити царя, глянути йому в очі, і якщо я винен у чомусь, нехай ліпше стратить мене».
Авесалом приходить до царя
33 Йоав пішов до царя і все йому розповів. Тоді цар покликав Авесалома. Той з’явився й упав долілиць перед царем. Цар поцілував Авесалома.
Авесалом заводить друзів
15 Минав час, Авесалом розжився на власний виїзд і п’ятдесят слуг, що бігли попереду нього. 2 Авесалом узяв за звичку рано вставати і йти на узбіччя дороги біля міської брами. Коли хтось ішов до царя скаржитися, щоб цар вирішив якусь справу, Авесалом його кликав і допитувався: «З якого ти міста?» Якщо той говорив: «Твій слуга з одного з колін ізраїльських». 3 Авесалом йому спочатку казав: «Послухай, твої вимоги справді слушні й справедливі, але цар не має нікого, хто б тебе вислухав». 4 І додавав: «Якби я був суддею на цих землях, тоді б кожен, хто має якісь скарги чи судові справи, міг би прийти до мене, і я подбав би про справедливе рішення».
5 А ще коли хтось, наближаючись, намагався вклонитися йому, Авесалом часто простягав руку, обнімав і цілував людину. 6 Авесалом зустрічав так усіх ходоків ізраїльських, що йшли до царя добиватися правди. Він крав прихильність усіх ізраїльтян.
Авесалом замислив відібрати царство у Давида
7 Через чотири роки[g] Авесалом попросив царя: «Відпусти мене в Хеврон, щоб я виконав обітницю, яку дав Господу. 8 Коли твій слуга жив у Ґешурі арамійському, то ще тоді дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, я піду в Хеврон[h] служити Господу».
9 Цар погодився: «Іди з миром». Ось так сталося, що він пішов у Хеврон. 10 Він розіслав своїх посланців по Ізраїлю з таємним дорученням сповістити всім колінам ізраїльським: «Як тільки ви почуєте, що заграють сурми, зразу ж кажіть: „Авесалом править у Хевроні”».
11 З Єрусалима Авесалома супроводжували двісті воїнів. Вони були невинні, тож нічого не підозрювали про Авесаломові наміри. 12 Авесалом послав також по Агітофела з Ґіло, що був Давидовим радником. Він приносив пожертви. Змова набирала сили й розмаху, число прибічників Авесалома зростало.
Авесаломові задуми стають відомі Давиду
13 До Давида прибув гонець зі звісткою: «Серце ізраїльтян належить Авесалому».
14 Давид звернувся до своїх прибічників в Єрусалимі: «Ходімо. Мусимо тікати, інакше жодному не вдасться сховатися від Авесалома. Ми повинні негайно вийти з міста, щоб він не налетів і не захопив нас. Адже він вразить місто і віддасть його мечу».
15 Цареві слуги відповіли: «Твої раби готові зробити все, що вирішить, за що візьметься наш володар—цар».
16 І цар вирушив у путь з усіма домашніми, однак залишив десять наложниць, щоб стерегли дім. 17 Він пішов, а за ним потягнулися його прибічники. Вони зупинилися в останній оселі. 18 Всі його слуги пройшли вперед разом з керетянами та пелетійцями та шістьмастами ґіттійцями, що приєдналися до царя в Ґаті, пройшли перед очима царя.
19 Цар звернувся до ґіттійця Іттая: «Навіщо тобі йти з нами? Вертайся й залишайся з царем Авесаломом. Ти ж бо чужинець, вигнанець з рідних місць. 20 Адже ти прийшов до нас тільки вчора. Хіба я змушу тебе сьогодні поневірятися з нами, коли й сам не знаю, куди йду. Повертайся й краян своїх заверни. Нехай з тобою будуть Господа доброта та вірність![i]»
21 Однак Іттай відповів цареві: «Заприсягаюся життям Господа та життям мого володаря-царя: хоч де був би мій володар-цар: ішов би він на життя чи на смерть—там буде й слуга твій».
22 Тоді Давид сказав Іттаю: «Іди, проходь уперед». І ґіттієць пішов з усіма своїми людьми й усіма їхніми дітьми.
23 І весь край[j] тужив і побивався, коли проходили люди. Цар також перетнув долину Кідрон. І весь люд ішов у напрямку пустелі.
24 Був там і Задок, а левити, які йшли поруч, несли ковчег Божого Заповіту. Вони опустили ковчег Божий і Авіатар готував цілоспалення і молився, доки всі люди вийшли з міста.
25 Потім цар наказав Задоку: «Віднеси назад у місто Божий ковчег. Якщо Господь буде милостивий до мене, Він поверне мене й дасть змогу побачити Його та Його дім. 26 Але якщо Він скаже: „Я не вдоволений тобою”,—тоді нехай робить зі мною все, що вважає за потрібне».
27 Цар також запитав священика Задока: «Ти хіба не провидець? Повертайся з миром у місто[k] з сином своїм Агімаазом та сином Авіатара Йонатаном. Візьміть з Авіатаром обох ваших синів. 28 Я чекатиму біля броду на потоці в пустелі, доки ви не пришлете когось до мене зі звісткою».
29 Задок та Авіатар забрали ковчег Божий в Єрусалим. Там і залишились.
Давидова молитва проти Агітофела
30 А Давид і далі з плачем піднімався на Оливну гору. Ішов він босоніж, із покритою головою. Всі люди, що були разом з ним, піднімалися. Вони були з покритими головами й гірко плакали. 31 Давидові донесли, що Агітофел є одним із заколотників і що він змовився з Авесаломом. І Давид почав молитися: «О Господи, зроби так, щоб Агітофелова порада перетворилася на дурницю». 32 Коли Давид піднявся на вершину, де люди завжди шанували Бога, його зустрів Хушай-аркієць у розірваному одязі, з порохом на голові[l].
33 Давид сказав йому: «Якщо ти підеш зі мною, то будеш мені тягарем. 34 Але якщо повернешся до міста і скажеш Авесалому: „Я буду твоїм рабом, о царю. Я був колись рабом батька твого, а тепер служитиму тобі”,—тоді ти зможеш мені допомогти, завадивши виконанню порад Агітофела. 35 Чи не будуть там з тобою священик Задок та Авіатар? Розповідай їм усе, що почуєш у царському домі. 36 З ними там двоє синів Агімааз, син Задока, та Йонатан, син Авіатара. Пошли їх до мене з будь-якими новинами, які матимеш».
37 Отак прибув до Єрусалима друг Давида Хушай, якраз тоді, коли Авесалом прийшов у місто.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International