Beginning
Чудесне добуття сокири з води
6 З громади пророків Елішу попросили: «Послухай-но, те місце, де ми живемо перед тобою, занадто тісне для нас. 2 Ходімо до Йордану, кожен зможе взяти по деревині, й збудуємо там хату, де й оселимося».
Еліша погодився: «Ходімо».
3 Потім котрийсь із пророків його запитав: «А чи не зміг би ти прийти зі своїми рабами?»
«Гаразд»,—погодився Еліша 4 й пішов з ними. Вони підійшли до Йордану й почали валити ліс. 5 Коли один із них рубав дерево, залізна сокира упала в воду.
«О мій володарю,—скрикнув він,—вона ж позичена!»
6 Божий чоловік запитав: «Де вона впала?» Коли той показав йому місце, він вирізав лозину і кинув її в воду, змусивши сокиру виплисти.
7 «Вийми її»,—сказав він. Тоді чоловік простягнув руку і взяв її.
Еліша перемагає арамійців
8 Сталося так, що арамійський цар воював з Ізраїлем. Порадившись із підданими, він сказав: «Я розташую табір там-то й там-то». 9 Еліша, Божий чоловік, послав своє попередження ізраїльському цареві: «Остерігайся того місця, не проходь там, бо саме туди направляються арамійці».
10 Тож ізраїльський цар перевірив те місце, на яке вказав Божий чоловік. Знову й знову застерігав Еліша царя, щоб той був обережним у певних місцях, і тим самим врятував життя багатьом[a] ізраїльтянам.
11 Це розлютило арамійського царя. Він покликав своїх підданих і почав їх допитувати: «Чи не скажете мені, хто з нас на боці царя Ізраїлю?»
12 «Ніхто, мій володарю-царю,—сказав один із підданих,—але Еліша, пророк, який живе в Ізраїлі, переповідає ізраїльському царю всі ті слова, які ти вимовляєш в опочивальні».
13 «Піди й відшукай, де він є,—наказав цар,—щоб я міг послати людей схопити його». Цареві прийшло повідомлення: «Він у Дотані».
14 Тоді цар послав коней, колісниці, багато воїнів. Вони дісталися до міста вночі й оточили його. 15 Коли слуга Божого чоловіка наступного ранку прокинувся й вийшов надвір, місто було оточене військом, кіньми й колісницями. «О мій володарю, що нам робити?»—запитав слуга.
16 Еліша відповів: «Не бійся! Військо, що воює за нас,—більше, ніж це військо».
17 Тоді Еліша почав молитися: «О Господи, розплющ йому очі, щоб він побачив». Тоді Господь розкрив очі слузі, той подивився і побачив, що схили гір заповнені кіньми й вогненними колісницями, які обступили Елішу. 18 Коли вороги підступилися до нього, Еліша помолився Господу: «Удар цих людей сліпотою». От Він і наслав на людей сліпоту, як просив Еліша. 19 Еліша їм сказав: «Це не та дорога, це не те місто. Йдіть за мною, і я вас виведу до того чоловіка, якого ви шукаєте». Так він повів їх до Самарії[b].
20 Коли вони ввійшли в місто, Еліша попросив: «Господи, відкрий очі цим людям, щоб вони бачили». Тоді Господь відкрив їм очі, вони поглянули й побачили, що опинилися в Самарії. 21 Коли ізраїльський цар побачив їх, він запитав Елішу: «Мені що, вбити їх, батьку? Їх повбивати?»
22 «Не вбивай їх,—відповів він.—Хіба ж убив би ти полонених власним мечем чи з лука? Поклади перед ними їжу й питво, щоб вони могли поїсти й випити, й повернутися до володаря». 23 Тож він влаштував для них бучне частування, а коли вони наїлися й напилися, відіслав їх, і вони повернулися до свого пана. Так арамійські орди більше не нападали на Ізраїльську землю.
Голод у Самарії
24 Згодом Бен-Гадад, арамійський цар, зібрав усе військо, вирушив на Самарію і оточив її. 25 У місті лютував голод, облога так надовго затяглася, що голову віслюка продавали за вісімдесят шекелів[c] срібла, а чвертка кава[d] голубиного посліду коштувала п’ять шекелів[e].
26 Коли цар Ізраїлю проходив по муру, до нього кинулася з криком жінка: «Допоможи мені, мій володарю-царю!»
27 Цар відізвався: «Якщо тобі не допомагає Господь, де можу знайти для тебе поміч я? На току, чи на винокурні?» 28 Потім запитав її: «Що сталося?» Вона відповіла: «Ця жінка сказала мені: „Віддай нам сина, щоб ми могли його сьогодні з’їсти, а завтра з’їмо мого сина”». 29 От ми й зварили мого сина й з’їли його, а іншого дня я сказала їй: «Віддай свого сина, щоб ми його з’їли, але вона його сховала».
30 Коли цар почув жінчині слова, він розірвав на собі шати. Як він ішов по муру, люди дивилися на нього, а під одягом у нього була жалобна волосяниця. 31 Він сказав: «Хай Бог зі мною нещадно обійдеться, якщо голова Еліші, сина Шафата, залишиться сьогодні на його плечах!»
32 Еліша тим часом сидів удома, були там і старійшини. Цар вислав спершу посланця до нього. Але ще до його прибуття Еліша звернувся до старійшин: «Хіба ви не бачите, що цей убивця засилає чоловіка до мене, щоб відсікти мені голову? Послухайте, коли прибуде посланець, добре тримайте двері, щоб він не ввійшов. Хіба за ним не чутно кроків його пана?»
33 Він ще говорив, а вже прийшов посланець[f] і сказав: «Це лихо прийшло до нас від Господа! Навіщо ще чогось чекати від Господа?»
7 Еліша промовив: «Слухайте Господнє слово. Ось що каже Господь: „Приблизно о цій порі завтра біля брами Самарії сея[g] пшеничного борошна продаватиметься за один шекель[h], а дві сеї[i] ячменю—за шекель”».
2 Царський придворний, на руку якого спирався цар[j], сказав Божому чоловіку: «Навіть якби Господь відкрив брами небесні, чи сталося б таке?»
«Побачите це на власні очі,—відповів Еліша,—але нічого з того не їстимете».
Облогу знято
3 Біля входу до міської брами сиділо четверо прокажених. Вони гомоніли поміж себе: «Навіщо тут залишатися на смерть? 4 Якщо ми скажемо, що підемо в місто, то помремо з голоду. Але якщо ми тут залишимося, ми помремо так само. Тож підемо до табору арамійців та й здамося в полон. Якщо вони нас помилують, виживемо. Якщо уб’ють—помремо».
5 Надвечір вони підвелися й пішли до арамійського табору. Коли вони дійшли до межі розташування арамійців, жодного чоловіка там не було, 6 бо Господь зробив так, що сирійці, почувши гуркіт колісниць, коней та великого війська, почали поміж себе говорити: «Послухайте, ізраїльський цар найняв хиттійського та єгипетського царів, щоб ті на нас напали!» 7 Тож вони знялись і втекли в сутінках, залишивши намети, коней, віслюків. Усе, як було, покинули і втекли, рятуючись.
8 Прокажені дійшли до краю табору і зайняли якийсь намет. Вони поїли й напилися, та ще й прихопили срібла, золота, вбрання, винесли все це й приховали. Потім повернулися й зайшли в інший намет, і звідти все повиносили, пішли й сховали. 9 Тоді вирішили між собою: «Недобре чинимо. Це день втішних новин, а ми їх при собі тримаємо. Якщо чекатимемо до вранішньої зорі, на нас упаде кара. Ходімо негайно розповімо про це в царському палаці».
10 Ось вони пішли, покликали вартових міської брами й сказали їм: «Ми зайшли в арамійський табір, а там немає нікого, жодного звуку не чутно. Лише припнуті коні й осли та намети, кинуті напризволяще». 11 Сторожові біля брами розголосили цю новину й донесли до царського палацу. 12 Цар встав уночі й сказав своїм підданим: «Я вам поясню, що арамійці нам вчинили. Вони знають, що ми голодуємо. Ось і пішли вони з табору і заховалися десь у полі, думаючи: „Вони, звісно, вийдуть, а ми їх тоді захопимо живими й зайдемо в місто”».
13 Один із придворних сказав: «Нехай кілька чоловік візьмуть п’ять коней із тих, що лишилися в місті. Їхня доля буде такою ж, як і всіх тих ізраїльтян, що зосталися у місті. Справді, вони будуть такими ж, як і всі ці приречені ізраїльтяни.[k] Тому давайте пошлемо їх, щоб довідатись, що сталося». 14 Ось вони відібрали дві колісниці з кіньми, і цар послав їх услід за арамійським військом. Він наказав їм: «Їдьте й вивідайте, що сталося».
15 Вони поїхали за арамійцями аж до Йордану. І весь час бачили, що шлях устелений одягом, спорядженням, яке арамійці покидали, коли втікали. Повернулися посланці й доповіли цареві.
16 Тоді люди вийшли з міста й пограбували арамійський табір. Так і сталося, що сея пшеничного борошна коштувала шекель, і дві сеї ячменю—теж шекель, як Господь казав.
17 Цар призначив урядовця, на лікоть якого спирався, відповідальним за браму, та люди затоптали його при вході, і він помер, як і передрікав Божий чоловік, коли цар приходив до Божого чоловіка додому. 18 Сталося так, як Божий чоловік казав цареві: «Завтра о цій же порі біля брами Самарії сея пшеничного борошна коштуватиме шекель, а дві сеї ячменю—теж шекель».
19 Урядовець сказав Божому чоловіку: «Послухай-но, якби навіть Господь і відкрив усі небесні брами, чи могло б таке статися?» На те Божий чоловік відповів: «Ти побачиш це на власні очі, але нічого з того не скуштуєш». 20 Саме так і сталося з урядовцем, бо люди біля брами затоптали його, і він помер.
Землю шунамитян відновлено
8 Еліша розповів жінці, сина якої повернув до життя, таке: «Вставайте й тікайте всією родиною й поселіться де зможете на якийсь час, бо Господь вирішив наслати на цю землю голодомор на сім років».
2 Жінка встала й зробила так, як порадив їй Божий чоловік. Вона і вся її родина залишили свій край і поселилися на сім років на землях филистимлян. 3 Через сім років вона повернулася з филистимських країв і прийшла молити царя пустити її в свою хату, на свою землю. 4 Цар саме наказав Ґегазі, слузі Божого чоловіка, розповісти йому: «Розкажи мені про всі великі справи, які Еліша творив».
5 Тільки-но Ґегазі почав розповідати царю, як Еліша воскресив мертвого, прийшла до царя та жінка, сина якої Еліша повернув до життя. Вона хотіла ублагати царя повернути її оселю й поле. Ґегазі сказав: «Ось та жінка, мій володарю-царю, і той син, якого Еліша повернув до життя». 6 Цар почав розпитувати жінку, і вона все йому розповіла. Після цього він призначив розпорядника, щоб зайнявся справою жінки, і наказав йому: «Віддай їй усе, що належало, ще й прибуток з землі, починаючи з того дня, коли вона пішла, й дотепер».
Газаел убиває Бен-Гадада
7 Еліша пішов у Дамаск, а Бен-Гадад, арамійський цар, саме хворів. Коли царю доповіли, що прийшов Божий чоловік, 8 він сказав Газаелу: «Візьми подарунок і піди зустрінь Божого чоловіка. Запитай через нього Господа: „Чи я одужаю від цієї хвороби?”»
9 Газаел пішов назустріч Еліші, взявши в дарунок сорок верблюдів, нав’ючених найкращими виробами Дамаска. Він прийшов, став перед ним і запитав: «Твій син[l] Бен-Гадад, арамійський цар, послав мене, щоб я запитав тебе, чи одужає він від хвороби?»
10 Еліша на це відповів: «Піди й скажи йому: „Ти, звісно, одужаєш”. Але Господь відкрив мені, що насправді він помре». 11 Він пильно почав вдивлятися в очі Газаела, аж доки тому не стало соромно. А тоді Божий чоловік розплакався.
12 «Чому мій володар горює»,—запитав Газаел.
«Тому, що я знаю, якої шкоди завдаси ти ізраїльтянам,—відповів Еліша.—Ти підпалиш їхні укріплення, посічеш мечем юнаків, позабиваєш малюків, порозтинаєш вагітних».
13 Газаел відповів: «Як же міг би твій слуга, простий пес[m], таку велику справу зробити?»
«Господь мені показав, що ти станеш арамійським царем»,—відповів Еліша.
14 Тоді він залишив Елішу, вийшов і повернувся до свого господаря[n]. Коли Бен-Гадад запитав його: «Що тобі повідомив Еліша?» Той відповів: «Сказав, що ти неодмінно одужаєш». 15 Але наступного дня він узяв грубу тканину, добре намочив її в воді й розстелив поверх царевого обличчя. Той і помер. Так Газаел став наступником царя.
Єгорам, цар Юдеї
16 На п’ятий рік царювання Йорама, сина Агава, ізраїльського царя, Єгорам, син Єгошафата, став царем Юдеї[o]. 17 Йому сповнилося тридцять два роки, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом восьми років. 18 Він жив як жили ізраїльські царі, як було заведено в домі Агава, адже він був одружений з його дочкою. В очах Господа він чинив зле. 19 Однак Господь не хотів зруйнувати Юдею, бо не хотів лиха своєму слузі Давиду. Господь пообіцяв Давиду, що його нащадки будуть вічно сидіти на престолі.
20 Під час правління Єгорама Едом повстав проти Юдеї та настановив свого власного царя. 21 Тому Єгорам зі своїми колісницями подався в Заїр. Едомійці оточили їх, але він уночі піднявся і напав на едомійців та їхніх командирів колісниць. Його військо втекло додому. 22 По сьогодні Едом повстає проти Юдеї. Тоді ж повстала й Ливна.
23 А щодо інших подій за часів правління Єгорама, всього, що він творив, то все це описано в книгах Хронік Царів Юдеї. 24 Єгорам спочив зі своїми батьками й був похований у місті Давида. Після нього царювати почав його син Агазія.
Агазія, цар Юдеї
25 На дванадцятому році правління Йорама, сина Агава, царя Ізраїлю, в Юдеї почав царювати Агазія, син Єгорама. 26 Коли він зійшов на престол, йому сповнилося двадцять два роки, і правив він в Єрусалимі протягом одного року. Його матір звали Аталія, вона доводилась онукою Омрі, ізраїльському царю. 27 Він жив так само, як родина Агава, і в очах Господа він недобре чинив, як заведено було в родині Агава, оскільки він був родичом сім’ї Агава через дружину. 28 Агазія разом з Йорамом, сином Агава, пішов до Рамот-Ґілеада війною проти Газаела, арамійського царя. Арамійці поранили Йорама, 29 тож цар Йорам повернувся до Єзреела загоювати рани, завдані йому арамійцями біля Рамота в битві з Газаелом, арамійським царем. Згодом Агазія, син Єгорама, юдейського царя, прийшов в Єзреел, щоб побачитися з Йорамом, сином Агава, оскільки його було поранено.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International