Beginning
1 В країні Уз жив собі чоловік, звали його Йов. І був то чоловік цнотливий і чесний, шанував Бога, зла сторонився. 2 Народилося в нього семеро синів та три доньки. 3 Мав на господарстві він сім тисяч овець і кіз, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар биків, п’ятсот ослиць та дуже багато слуг. Отож він був найбагатшим на Сході.
4 Сини його по черзі влаштовували у себе вдома застілля та ще й трьох сестер звали їсти й пити разом. 5 А коли минав час гулів, тоді Йов їх від гріхів очищав. Рано-вранці він приносив пожертви всеспалення за кожного з дітей, думаючи: «Мабуть, діти мої згрішили, зневаживши в серці Бога». І так робив він завжди.
6 Настав день, коли сини Божі[a] постали перед Господом. Був серед них і сатана. 7 Господь спитав сатану: «Звідки ти взявся?» І відповів йому сатана: «Всю землю я обійшов». 8 Господь спитав сатану: «Чи бачив ти Мого слугу Йова? Немає таких, як він, на землі. Він цнотливий і чесний, боїться Бога й цурається зла».
9 А сатана на те йому відповідає: «Хіба Йов боїться Бога не тому, що має з того якусь вигоду? 10 Хіба не Ти огородив Йова, дім його і все, чим володіє він? Ти благословив труди Йова на успіх, то ж надбання його на землі такі великі. 11 Тільки руку простягни і знищ все, що він має, то він прокляне Тебе просто в вічі».
12 Господь на те відповів сатані: «Що хочеш, те й роби з усім його майном, проте його самого чіпати не смій». І пішов сатана від Господа.
Йов усе втрачає
13 Настав день, коли сини й дочки Йова їли й пили вино, гостюючи в найстаршого брата. 14 А до Йова прийшов посланець і сказав: «Воли землю орали, а ослиці біля них паслися. 15 Аж тут налетіли севійці[b], худобу погнали і зарубали пастухів мечами. Лиш я врятувався, щоб принести тобі новину».
16 Не встиг замовкнуть перший утікач, як другий підійшов і мовив: «Вогонь Господній впав з небес[c] і вщент спалив овець і кіз, і юних пастухів. Лиш я втік, щоб принести тобі новину». 17 Ще говорив той чоловік, а інший вже наблизився й промовив: «Халдеї трьома загонами налетіли на нас, забрали верблюдів й порубали мечами слуг. Лише мені вдалося утекти із вісткою до тебе».
18 Ще говорив той утікач, як інший вже прибіг і мовив: «Твої сини й дочки їли й вино пили в гостях у свого старшого брата. 19 Та раптом налетів з-за пустелі дужий вітер, обрушився на всі чотири кути будинку; той завалився на молодих людей, і вони загинули. Лиш мені вдалося утекти з новиною для тебе».
20 І скочив Йов на ноги, розірвавши на собі одяг. Потім поголив голову в ознак туги, припав до землі й почав вклонятися. 21 І сказав:
«З’явився голим я у світ із лона материнського,
голим і повернусь туди.
Господь дав, Господь і забрав.
Благословенне будь ім’я Господнє!»
22 Не згрішив Йов, незважаючи на все це, ні в чому Бога він не звинуватив.
Сатана знов випробовує Йова
2 І настав день, коли сини Божі[d] з’явилися перед Господом. Приєднався до них і сатана, щоб перед Богом стати. 2 Спитав Господь сатану: «Звідки ти прийшов?» А сатана відповів: «Я обійшов усю землю».
3 Господь сказав сатані: «Чи бачив ти слугу Мого Йова? Йому немає рівних на землі. Він чоловік цнотливий і чесний, шанує Бога, зла сторониться. Свої чесноти він плекає, хоч ти й спонукав Мене надаремне знищити його пожитки й нащадків».
4 Сатана відповів Господу: «Шкура за шкуру[e]. Заради спасіння свого життя людина піде на все. 5 Але якщо Ти руку простягнеш, завдавши болю його плоті, він напевне в вічі Тебе прокляне». 6 І відповів Господь сатані: «Роби що хочеш з ним, та тільки життя його збережи».
7 Пішов сатана з очей Господніх. І наслав на Йова виразки пекучі, обсипавши ними чоловіка від ступенів до маківки. 8 Узяв Йов черепок від розбитого горщика, щоб пошкребтись, коли сидів на попелищі. 9 І сказала йому дружина: «Ти все ще чеснот своїх тримаєшся? Прокляни Бога та й помри».
10 Та Йов на це їй відповів: «Ти говориш, як дурна жінка. Невже нам від Бога брати тільки добре, а лихе не приймати?» Незважаючи на все, що сталося, Йов не згрішив, слова ті мовивши.
Друзі Йова
11 Коли про всі нещастя, що сталися з Йовом, почули три його побратими: Еліфаз з Темана, Білдат з Шуа, Зофар з Наамата—вони залишили свої домівки й разом прийшли до нього, щоб поспівчувати йому, та розважити Йова. 12 Та коли наблизилися, вони першими побачили свого друга і ледве впізнали його. Заголосили, заридали, рвали на собі одяг, сипали попіл на голови в ознаку туги. 13 А потім сиділи поряд з Йовом сім днів і сім ночей, не промовивши ні слова, бо бачили, як тяжко він страждає.
Йов проклинає день свого народження
3 По цьому Йов розтулив уста і почав проклинати день, коли народився. 2 Відповідь Йова була така:
3 «Якби той день, коли на світ я народився,
та в небуття пішов!
Якби пощезла ніч, коли сказали:
„Зачалось хлоп’я!”
4 Якби той день лишився чорним!
Нехай би Бог на небесах забув його,
нехай світанок би на нього не зійшов!
5 Нехай би темрява і морок смерті день той затулили,
нехай би хмари клубочились і застлали день,
хай би затемнення на день мого народження упало.
6 Нехай би ніч зачаття морок проковтнув,
щоби не числилась вона у році,
нехай би випала із обрахунку місяця вона.
7 О, як би я хотів, щоб ніч безплідною була,
щоби не чуть було щасливих згуків!
8 Волав би я, щоб ті, хто збудить Левіафана,
хто проклинає день, ту ніч зачарував би.
9 Бажав би я, щоби зірки нічні лишились чорні.
Хотів би, щоби ніч бажала світла, та не побачила його,
хотів би я, щоб не побачила вона світанку.
10 Але ж та ніч не зачинила двері в материнське лоно,
не заховала горе від моїх очей.
11 Чому не народивсь я мертвим,
чому я дихання останнє не згубив,
з утроби появившись?
12 Чому коліна материнські мене зустріли,
чому кипіли перса молоком для мене?
13 Інакше б я уже лежав спокійно,
я спав би, мав би я спочинок
14 з земними радниками і царями,
що відбудовували свої попелища.
15 Чи з тими управителями, що в золоті купались,
свої будинки сріблом обставляли.
16 Чому я недоношеним не став,
чом не похований, як ті малі,
що світла дня ніколи не спізнали?
17 Там і злочинці перестали б турбувати,
там і натомлені спочинок знайдуть.
18 Ув’язненим там нічого боятись,
не чути спонукань наглядача.
19 Там не існує ні великих, ні малих,
не має там господаря, слуги.
20 Навіщо страднику те світло дня,
життя нащо тому, хто повсякчас страждає,
21 хто смерті прагне, а її немає,
хто смерті прагне більше, ніж скарбів?
22 Були б веселими ті люди, безсумнівно,
співали б, тішачись, що вже знайшли могилу.
23 Навіщо світло дня тому,
чий шлях життєвий схований,
кого Бог мурами огородив?
24 Стражданнями живу я більше,
ніж хлібом повсякденним,
ридання рветься і кипить, немов вода.
25 Бо те, чого боявсь, уже звалилося на мене,
чого страшився, те уже настало.
26 Я втратив спокій, втихомирення не знаю,
не відпочив я, бо прийшла біда».
Еліфазове слово
4 Тоді заговорив Еліфаз із Темана:
2 «Якщо до тебе хтось промовить слово,
чи зможеш ти стерпіти?
Хто тут утримається і змовчить?
3 Ти багатьох людей навчав,
ти зміцнював заслаблі руки.
4 Порадами твоїми звивсь на ноги той, хто спотикався,
зміцнив коліна ти тремтячі.
5 Тепер от сталося з тобою лихо, ти роздратований;
насунулась біда впритул, і ти розгубивсь.
6 Невже твоя набожність не дає відваги?
Твої чесноти сподівань не варті?
7 Згадай: хіба безвинні згублені були,
чи праведних хоч десь та погубили?
8 Як я не раз спостерігав,
хто оре злом і засіває кривду, те й пожинає.
9 Шквал Господнього гніву вимітає,
їх Божий Дух з лиця землі стирає.
10 Хай лев гарчить, хай лева рик гнівливий не вмовкає,
але повипадали зуби в левеняти.
11 Немає здобичі, й левиця гине з голоду,
а левеняти, згодом, розбрідають хто куди.
12 Мені таємно звістку принесли,
і вухо ледь вловило тихий шепіт.
13 Мені видіння ночі марево плели,
коли глибокий сон склепив повіки.
14 Страхи й жахи чіплялися за мене,
змушуючи кістки мої тремтіти.
15 Привід пройшов повз мене,
й волосся стало диба.
16 Не ворушився він,
та я його подоби не впізнав.
Перед очима чийсь явився образ,
і тиша. Раптом голос пролунав.
17 Чи можна праведнішим буть від Бога,
чи може смертний чистотою перевершити Творця?
18 Він довіряти слугам Своїм (Ангелам) не може,
вони, Його посланці, помиляються і ті.
19 А що вже говорить про тих,
хто мешкає у глиняних хатах[f],
де замість підмурівка—порох?
Як тую міль, їх Бог крушить.
20 Від ранку їм ударів завдає Він;
немає в них основи, тож і гинуть,
21 й нічого не лишається від них.
Отож вони конають, мудрості позбуті».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International