Beginning
Страждання убогих під гнітом безбожників
24 «Чому Всемогутній бачить весь наш час,
а ми про дні Його не знаємо нічого?
2 Лихі людці межі переставляють на свій розсуд,
крадуть худобу і женуть на інше пасовисько.
3 І у сиріт крадуть вони ослів,
і відбирають за борги худобу у вдів.
4 Збивають бідняків з путі,
й вони десь переховуватись мусять.
5 Мов дикі віслюки, сіроми у пустелі бродять,
вишукують в пісках, де б хліб знайти для діток.
6 Вони збирають на полях багатіїв солому,
у кривдників по виноградниках збирають рештки.
7 Голі й неприкриті, ніч вони проводять,
від холоду нема чим захиститись.
8 Під зливами до нитки промокають в горах
і туляться до виступів гірських, аби сховатись.
9 Зловмисники сиріток від грудей крадуть,
беруть дітей у бідних як заставу[a]
10 Тиняються вони із неприкритим тілом,
самі голодні, ситому снопи несуть.
11 Оливу з-поміж жорен добувають,
із винограду вина чавлять,
а самі ж геть від спраги чорні.
12 По місту котить хвилі стогін мертвих,
поранені про допомогу ледь шепочуть, та Він не чує.
Та Бог поводиться так ніби все нормально.
13 Є ті, для кого світло—ворог,
вони не визнають Його, Його шляхом не йдуть.
14 Убивця в сутінках встає,
слабких вбиває та нужденних,
а ніч настане, тоді злодієм він стає.
15 Про вечір мріє перелюбник і каже:
„Хто мене побачить?”—
й обличчя прикриває своє.
16 Вони вночі в оселі прокрадаються,
удень, замкнувшись, причаїлись по кутках,
адже до світла геть вони не звикли.
17 Для них глибока ніч—то ранок,
бо з безпросвітним мороком вони на „ти”.
18 Вони, мов та билина у стрімкім потоці,
і проклята земля, що їм дісталася у спадок,
тому й у винограднику ніхто врожаю не збере.
19 Як посуха і спека талий сніг крадуть,
так і Шеол поглине грішників земних.
20 Забуде про людину рідна матір,
і черви посмакують ним,
йому немає місця в пам’яті людській,
і гине зло, як дерево з оголеним корінням.
21 Бездітну жінку нечестивець ошукає,
і помічником не буде він вдові.
22 Своєю силою злі люди нищать правителів могутніх
й стають могутніми самі,
однак за їх життя ніхто не зможе поручиться.
23 На мить їм успіх і багатство голову кружляє,
а завтра що?
24 Зловмисникам недовго тішитися і пишатись,
так хутко опадуть, зів’януть, наче мальви квіт,
і зріжуть їх, як колоски пшениці.
25 Якщо це все не так, хай доведуть мені,
що я брехун, й моєму слову не повірять».
Слово Білдата
25 Тоді почав Білдат із Шуа говорити:
2 «Йому належать влада й страх.
Він втихомирює усе,
бо Він—у висоті найвищій.
3 Хіба злічити можна Його військо[b]?
На кого Його світло не зійде?
4 Як перед Богом може праведною буть людина?
Як може чистим бути той,
хто вийшов з материнської утроби?
5 Насправді навіть місяць не яскравий,
зірки, і ті в очах Його не чисті.
6 Тим більше чоловік, він є лише личинка.
Таж син людський—не більше черв’яка!»
Відповідь Йова
26 Йов відповів на те:
2 «То як же ви убогому допомогли?
То ж як безсилі руки ви зміцнили?
3 Яку пораду слушну ви дали дурному?
Якої мудрості його навчили?
4 Хто допоміг вам вимовити ці слова
і хто натхнення дав вам говорити?
5 Померлих духи корчаться у муках
під водою[c] з істотами, що там живуть.
6 Шеол оголений з’являється на очі Богу,
і Абаддон нічим прикритися не може.
7 Над порожнечею розкинув північ Він,
підвісив небо до нічого.
8 У хмарах Він збирає води,
і хмари не розірвуться від їхньої ваги.
9 Він повен місяць затуляє від очей,
його лице за хмарами ховає.
10 Проклав межу Він на поверхні вод,
від темряви щоб світло відділити.
11 Тремтять небесні основи,
нажахані погрозами Його.
12 Він втихомирив море силою Своєю[d],
3 а розумом Своїм звалив насмерть Рагава.
13 Він прояснив Своїм диханням небеса,
Він наздогнав втікаючого змія[e] і проткнув[f].
14 І це лише дещиця того, що може Він здійснити.
Ми чуємо лиш Його шепіт.
Кому під силу осягнути грім могутності Його?»
27 По тому Йов вів далі мову:
2 «Поки існує Бог, Який позбавив справедливості мене,
поки існує Всемогутній,
що гіркотою мені душу отруїв,
3 наскільки вистачить мені дихання,
наскільки Божий Дух мене тримати буде,
4 уста мої не вимовлять брехні,
і з язика зрадливе слово не злетить.
5 Ні, вам я не скажу про вашу правоту,
поки живий, не визнаю, що в чомусь схибив.
6 Невинність я відстоюю й не відступлюсь,
поки живий, не матиму я докорів сумління.
7 Нехай зловмисниками будуть вороги мої,
нехай несправедливі напади жорстокою карою відізвуться.
8 Адже яку надію матиме безбожник,
коли відмовиться від нього Бог,
коли Він забере життя у нього?
9 Хіба до Бога долітає крик про допомогу,
коли страждання валяться раптово?
10 Чи ласку він знайде у Всемогутнього?
Чи буде він звертатися щораз до Бога? Ні!
11 Пораджу дещо Вам про те, що в Божій владі,
не приховаю намірів Усемогутнього від вас.
12 Авжеж, ви все це бачили самі.
Чому тоді ведете марні балачки?
13 [g] Для кривдника такою Божа воля є,
ось що дістанеться від Всемогутнього злостивцю.
14 Якщо синів багато має він, то меч дістане їх;
не буде вдосталь хліба у його нащадків.
15 Знайдуть хвороба й смерть усіх,
хто після нього буде жити,
не будуть вдови голосить за ним.
16 Хоча громадить срібло буде злодіяка, як пилюку,
і назбирає одягу собі, мов глини,
17 нашиє він, та праведники зносять,
і безневинні срібло розподілять.
18 Він розбудує дім свій, нетривке гніздо,
як свій курінь будує сторож лиш на літо.
19 Багатим він лягає спати, але прокинеться убогим,
розплющить очі вранці, а багатства вже нема.
20 Мов повінь, його страхи поглинають,
вночі буремний вітер викрадає його.
21 Здіймає східний вітер бідолаху і несе,
із дому вимітає його навіки.
22 Жбурляє й крутить без жалю у вирі,
хоч як людина прагне врятуватись від стихії.
23 В долоні плеще і свистить
шипить до Бога зі свого осідку».
28 «Існує справді срібна жила,
і місце є, де виплавляють щире золото.
2 Залізо добувають із руди,
а камінь переплавляють на мідь.
3 Порушить вічну темряву у шахті чоловік,
обійде всі її кутки з кінця в кінець,
шукаючи руду у мороці копальні.
4 Далеко від осель людських шукають рудокопи
і риють землю там, де віднаходять жили,
у тих місцях, де люди не були ніколи,
підвішені, розгойдуються на мотуззі.
5 Хліб на землі росте,
а під землею інше все існує,
там все клекоче, ніби у вогні.
6 Земне каміння—то є схованка сапфірів,
в піску ховається і золотий пісок.
7 Туди дороги жоден хижий птах не знає,
орлиний погляд не проник туди.
8 Найсміливіші звірі там ніколи не ступали,
і лев ніколи там не був.
9 Людина висікає в скелі шлях,
вона зрушує з місця цілі гори.
10 Прорубує тунелі у горах,
там відкриваються очам скарби земні.
11 Людина дамби на річках будує,
виносить на поверхню те, що сховане від світла.
12 А мудрість, де її знайти?
Де розум схований?
13 Ніхто того не знає,
його не розшукаєш там, де мешкає людина.
14 „Він не в мені”,—говорить океан.
І море вторить: „В мене теж його немає”.
15 За золото його змінять не можна,
і ні за які гроші не придбати його.
16 Офірське золото в торгах за нього не піде,
ні онікс-самоцвіт, ані сапфір.
17 Ні золото, ані кришталь
зрівнятись з ним не можуть у ціні,
і виміняти на вироби із золота його не вдасться.
18 Не варто згадувати корали та кришталь,
бо мудрості ціна за перли вища.
19 Не йде у порівняння з ним топаз із Ефіопії,
на терези не покладеш за нього щире золото.
20 А мудрість, де вона береться?
І розуміння де живе?
21 Прихований він від очей всього живого,
прихований він від птахів небесних.
22 Говорять смерть і Абаддон:
„Ми лише краєм вуха про це чули”.
23 Шляхи до нього знає тільки Бог,
де розум мешкає, лиш Господу відомо.
24 Бо Він побачить може край землі,
під небесами зір Його все бачить.
25 Коли замислив Він, яка вага у вітру мусить бути,
коли ще визначив Він міру для води,
26 коли розпорядився про дощі,
коли проклав шляхи Він для грози та блискавиці,
27 тоді побачив мудрість Він і оцінив,
схвалив її і навіть перевірив.
28 Тоді сказав Він людям:
„Послухайте, Господній страх—ось що є мудрість,
а розум—то відштовхування зла”».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International