Beginning
29 І далі Йов пояснював:
2 «Хотів би я, аби життя моє текло, як в давні часи,
коли мене беріг Господь.
3 Коли Його світильник наді мною сяяв,
коли я йшов крізь морок за Його вогнем,
4 коли у розквіті я був, коли ще дружба Божа
в моїм наметі мешкала,
5 коли ще Всемогутній був зі мною,
коли я жив оточений синами,
6 коли мій кожен крок купався в молоці,
коли зі скель мені текла олива,
7 коли виходив я до брами міста
і на майдані місце посідав[a],
8 переді мною молодь розступалась,
а сивочолі зводились на ноги,
9 коли вельможі при мені змовкали,
і на вуста свої долоні клали,
10 коли правителів змовкали голоси
і язики до піднебіння прилипали.
11 Вони хвалили все, що я казав,
і кожен крок мій схвалювали дружно,
12 оскільки бідний люд я рятував,
коли зверталися за поміччю до мене,
коли підтримував безпомічних сиріт.
13 У злидні скинутий благословляв мене,
і вдів серця від радості співали.
14 І праведність мені служила за вбрання,
а справедливість за тюрбан мені була.
15 Я був очима для сліпого
я був ногами для кривого.
16 Я для нужденних батьком був.
Я навіть розбирав ті справи, яких не знав.
17 Злі приниження володарів спиняв я,
й рятував слабкіших з рук гнобителя[b].
18 Тоді я подумки сказав: „Умру в своєму домі,
я дні свої помножу, мов пісок”.
19 Моє коріння досягне води,
роса нічна мої гілки зволожить.
20 Постійно сили будуть відновлятись,
лишатиметься лук в моїх руках тугим.
21 Уважно прислухалися до мене всі
і мовчки слухали, коли поради я давав.
22 Їм нічого було додати,
мої слова живили їх, мов дощ.
23 Вони мене чекали, як дощу,
роти, як на весняну зливу, спрагло розтуляли.
24 Коли я посміхався їм, не могли повірити,
мій усміх дуже тішив їх.
25 Обрав для них я шлях і став главою,
жив серед них, як цар зі своїм військом,
як втішник для скорботних».
30 «Тепер же з мене насміхаються молодші.
Це ті молодики, батькам яких я б не дозволив
з собаками разом пасти овець.
2 І навіть сила їхніх рук—що мені з неї?
Бо ж їхня сила полишила їх.
3 Нестатками і голодом забиті,
вони вгризаються у те, що вже давно засохло,
все винищене і зруйноване усе.
4 Вони скубуть гіркий просвирник,
а корінь ялівця їх зігріває[c].
5 Їх вигнали і відділили від людей,
кричать на них, немовби на злочинців.
6 І змушені вони тулитись в пересохлих руслах рік,
в печерах, між камінням.
7 Вони сумують, тужать між кущами
або збираються гуртом між колючками.
8 Вони дурні і безіменні,
їх батогами вигнали і знехтували всі.
9 Тепер вони про мене плещуть язиками,
про мене розпускаючи плітки.
10 Вони гидують мною звіддалік,
без сумнівів плюють мені в обличчя.
11 Тому що Він послабив тятиву й мене принизив,
планують знищити мене, як місто, що в облозі.
12 На мене суне справа натовп лютий, збиває з ніг.
Вони мене згубити замишляють.
13 Ось вже прорвались на мою стежину,
мене зживають зо світу.
Немає звідки ждати допомоги.
14 Ось вони сунуть, ніби крізь пролом,
мене вражають в найслабкіше місце.
15 Охоплений я жахом невимовним
мов вітром здуло вдачу мою горду,
хмариною розвіялось спасіння.
16 Тепер із мене виливається душа,
впилися в мене дні мої скорботні.
17 Вночі Він штрикає зсередини мої кістки,
і біль гризе мене і не вщухає.
18 Щодуху шарпає Він одяг мій
і штурхає, вчепившись в комірець хітона.
19 Швиргає Бог мене в багнюку,
і перетворює на пил і попіл.
20 Волаю я про допомогу Твою, Боже,
та не озвався Ти.
Стою перед Тобою,
але Ти уваги не звертаєш.
21 Ти став безжалісним до мене.
Свою ненависть Ти на мене виливаєш.
22 Шторми турбот на мене насилаєш, вітер мене носить,
чи змушуєш від переляку мліти, бо ревеш громами.
23 Я знаю, Ти мене у смерть повернеш,
туди, де зустрічаються усі живі.
24 Ніхто, звичайно, руку не підніме
на того, хто уже на світі не жилець,
як той в смертельну мить на допомогу буде кликати.
25 Хіба не плакав я за тими, хто страждав?
Хіба душа моя за бідними не сумувала?
26 Я справді до добра тягнувся, а обернулося на зле.
Я світло виглядав, а непроглядна тьма спустилась.
27 Кипить у мене все всередині невпинно,
настали дні страждань.
28 Ходжу я почорнілий не від сонця.
На зібранні підвівся я і допомоги попросив.
29 Шакалам став я братом,
для страусів я друг.
30 І шкіра на мені вже почорніла,
горить в гарячці тіло.
31 Пісні жалобні—ось на що налаштовано арфу мою,
а сурми—на жалобний спів».
31 «З очима власними Угоду я уклав,
щоб не дивились на дівчат з жагою.
2 Що Бог відводить людям з висоти,
яку нам спадщину Усемогутній відпускає з неба?
3 Хіба це не страждання для злостивих,
чи не погибель для неправедних людців?
4 Хіба не Бог за кожним стежить кроком,
хіба не Він пильнує за моїм шляхом?
5 Якщо я марнославно жив,
чи поспішив когось обшахрувати,
6 хай тоді Бог на терезах надійних зважить,
щоб пересвідчитися міг в моїх чеснотах.
7 Якщо звернув я з правильного шляху,
якщо мене ввели в спокусу очі,
якщо до рук моїх прилипло щось чуже,
8 тоді нехай те, що я посадив, хтось інший з’їсть,
нехай мої посіви вирвуть із корінням.
9 Якщо не витримало серце зваб жіночих
і я у двері друга заглядав,
аби до жіночки його пробратись,
10 нехай тоді для іншого моя дружина зерно змеле,
хай інші схиляться над нею уночі.
11 Тому що перше—це поганий вчинок,
а друге—це вже злочин, за який судити треба.
12 Бо це—вогонь, що спалить все,
він міг би зжерти все моє добро.
13 Якби я був несправедливий до слуги й служниці,
коли вони до мене скаржитись прийшли,
14 що б я тоді робив, коли Господь підвівся,
щоб перевірить, що б Йому я відповів?
15 Чи не так само, як і їх, мене
Господь у материнськім лоні сформував?
16 Якщо відмовив бідним я у тім, що потребують,
якщо я змусив очі вдів від сліз почервоніти,
17 якщо не розділив із сиротою хліба шмат,
18 бо з юних днів про нього піклувався, наче батько,
і з народження мого я піклувався про вдову,
19 якщо я бачив, що комусь нема у що вдягнутись,
чи бачив я нужденного, ледве прикритого лахміттям,
20 чи ж він не дякував мені за всі турботи,
чи ж не зодягнений,
зігрітий був він вовною з моїх овець?
21 Якщо підняв я руку на сирітку,
що допомоги просив біля брами[d],
22 тоді нехай плече звихнеться,
нехай рука зламається у лікті.
23 Бо я найбільш боюся посланої Богом кари,
Його велич лякає мене[e].
24 Якби упевненість від золота я мав,
якби сказав, що лиш йому я вірю,
25 якби радів я з власного добра,
чи з того, що розбагатів зненацька,
26 якби я сонця помічав сіяння,
чи місяця величного ходу,
27 щоб серце від краси зачарувалось,
і поклонявся б їм, і поцілунки слав,
28 то навіть це за злочин би вважалось, вартий кари,
бо я б тоді був Бога зрадив.:
29 Якби радів я з того, що мій недруг потерпає,
чи святкував його страждання,
30 але я не сказав йому нічого злого,
ані проклять на голову його не слав.
31 Хіба з мого намету люди не казали:
„Хто з тих, кому дав м’ясо Йов, не мав утіхи?”
32 Не довелося подорожньому провести ніч надворі,
бо я відкрив для нього двері й запросив зайти.
33 Якби я замовчав свої гріхи, як інші це зробили б,
щоб приховати в серці злочини свої,
34 злякавшись натовпу великого довкола,
чи боячись зневаги родичів близьких,
не вийшов би з намету, затаївся б,
35 як би хотів я, щоб хтось вислухав мене!
Ось підпис мій, хай відгукнеться Всемогутній!
Хай вороги письмово звинувачення Свої підтвердять.
36 Я б на плечі носив той знак, звичайно,
і на корону переніс би його теж.
37 Йому б я звіт давав про все, що я зробив
і шанобливо, як до князя, я б звертався.
38 Якщо проти мене голосить земля,
і борозни разом зайшлися у риданнях,
39 якщо я висотав із неї силу, не сплативши,
чи жителів її призвів на смерть,
40 нехай тоді колючками зійде пшеничний лан
і бур’яни замість ячменю вродять».
На цьому скінчилося слово Йова.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International