Beginning
1 Соломонова пісня над піснями.
Жінка своєму Коханому
2 Хай він вкриє мене цілунками уст своїх,
бо любов його вина солодша.
3 Пахощі його—найзапашніші,
ім’я його—розбризкані парфуми.
Тому його дівчата і кохають.
4 Візьми мене з собою!
Давай разом втечемо від усіх!
Привів мене в свою кімнату цар.
Жінки Єрусалиму Чоловікові
Втішаймося і веселімося разом.
Любов його солодша, ніж вино,
тому й жінки обожнюють його.
Вона розмовляє з Жінками
5 Дочки Єрусалима, я темношкіра, але я чарівна.
Я смуглява, немов намети Кедара[a],
і гарна, мов намети Салми[b].
6 Ви не дивіться, що я темна,
від сонце, під яким засмагла.
Сини моєї матері на мене запалились гнівом.
Мене зробили наглядачкою
за виноградником своїм.
Свою ж лозу, яка мені належить,
я вже належно доглядати не могла.
Вона розмовляє з Ним
7 Скажи мені о ти, кого душа кохає,
де ти пасеш своїх овець?
Де спочити ти їм даєш опівдні?
Скажи мені, щоб не була мов та я,
наймичка при отарах твоїх друзів.
Він розмовляє з Ней
8 Якщо не знаєш, де знайти мене,
ти, найпрекрасніша з усіх жінок,
йди по слідах моїх овець,
і козенят своїх паси коло наметів інших пастухів.
9 Я порівняю тебе, люба моя,
з лошицею колісниць фараонових.
Виблискують вони сяйливо від прикрас.
10-11 Ось і для тебе я приготував прикраси:
щоки твої прегарні стали від сережок,
і шия від намиста гарна стала.
Вона говорить
12 Коли мій цар на своїм ложі,
мій нард[c] так солодко пахтить.
13 Коханий мій, немов торбинка з мирром[d],
що ніч проводить в мене між грудьми.
14 Коханий мій немов би хенни[e] ґроно,
що в виноградниках Ен-Ґеді[f] розцвіла.
Чоловік говорить
15 І справді ти прекрасна, моя люба,
а твої очі ніби голубки.
Жінка промовляє
16 І справді ти прегарний, мій коханий,
а ложе наше справді пишне!
17 Бруси будинку нашого—це кедри,
а крокви дому нашого—то сосни.
2 Я крокус рівнини Шарону,
я конвалія із долини.
Чоловік говорить
2 Мов та лілея між шипів,
моя кохана між жінками.
Вона відповідає
3 Мов яблуня поміж дерев у лісі,
так і коханий мій поміж чоловіків.
Вона говорить до Жінок
Люблю я бути в затінку його,
і плід його мені солодкий.
4 Він ввів мене в свій дім п’янкий
під прапором свого кохання.
5 Родзинковий пиріг хай підкріпить мене,
хай яблука дадуть мені підтримку,
бо я уже знесилена коханням[g].
6 Ліва його рука під головою в мене,
а правою він обіймає мене.
7 Дочки Єрусалима, покляніться
газелями чи оленями дикими,
що ви не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Вона продовжує
8 Ось чую я, що коханий мій підходить,
через гори перестрибує,
через пагорби перескакує.
9 Коханий мій немов газель, чи оленятко.
Дивись, он він стоїть за муром нашого будинку
і зазирає у вікно, він потай зазирає через ґрати.
10 Коханий мій відповів, сказав мені:
«Вставай, моя прекрасна, моя люба, і ходім.
11 Я так кажу, бо вже зима минула,
дощі пройшли й пішли собі[h].
12 З’явилися вже квіти на землі,
пора пісень прийшла[i], і в нашім краї
голубки туркотіння чую я.
13 На смоковниці наливаються плоди,
і виноградні лози так цвітуть духмяно.
Вставай, моя кохана, моя гарна, і ходім.
14 Моя голубка у розщелинах сховалась,
у схованих печерах диких скель,
ти покажи мені своє обличчя,
подай-но голос, щоби я його почув.
Бо голос твій—солодкий,
і вигляд—прекрасний».
Вона промовляє до Жінок
15 Спіймайте нам лисиць, маленьких лисів отих,
що виноградники псують,
бо ж наші виноградники в цвіту.
16 Коханий мій—він мій, а я—його;
він випаса отари в рясноквітті.
17 Аж доки не проснеться подих дня
і не втечуть від нього ночі тіні.
Вернись, мій любий, стань мов та газель
чи олень молодий в горах Бетера[j].
Жінка говорить
3 Ніч за ніччю на ложі своїм
я шукаю, кого так кохаю.
Я шукаю, але не знаходжу.
2 Я подумала: «Встану й по місту піду,
вздовж по вулицях та по майданах,
щоб того розшукати, кого кохаю я».
Я шукала, але не знайшла.
3 Мене у місті здибала сторожа,
що містом ходить.
Я спитала їх:
«Чи бачили того, коханого мого?»
4 І тільки я пішла від них,
одразу зустріла я того, кого кохаю я.
Я обняла його й не відпускала,
поки в дім матері своєї не ввела, в кімнату,
де зачала вона мене і народила.
Вона промовляє до Жінок
5 Я присягнутися примушу вас
газелями чи оленями дикими,
що ви не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Чоловік та його Наречена
6 Хто то з пустелі йде, немов дими
жертовного вогню із ладаном і мирром,
напахчений парфумом від купця?
7 Поглянь, це Соломонів паланкин[k].
І воїнів довкола шістдесят—
це воїни Ізраїлю при ньому.
8 Усі вони озброєні мечами,
усі вони досвідчені бійці.
У кожного при боці меч напоготові
для будь-якої небезпеки уночі.
9 Цар Соломон зробив цей паланкин,
для себе спорудив з дерев ливанських.
10 Стовпи його із срібла він зробив,
оббивку—з золота, сидіння—із пурпуру,
ще й інкрустований з любов’ю
дочками Єрусалима він.
11 Дочки Сіону, вийдіть і погляньте,
на Соломона, на свого царя.
Він у вінці[l], яким вінчала його мати у день весілля,
в день, коли він відзначав
щасливе свято свого серця.
Чоловік промовляє до Неї
4 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Ти прегарна!
Твої очі, немов голубки за твоїм покривалом.
Твоє волосся грайливе, мов козляток зграйка,
які спускаються в долину з Ґілеадських гір.
2 А твої зуби білі, наче вівці,
які отарою виходять із купелі.
Народить кожна пару близнюків,
і жодної неплідної немає.
3 Твої уста, немов червоний шовк,
слова такі солодкі з них злітають.
За покривалом щоки,
мов скибочки розтятого гранату.
4 Подібна шия до Давидової башти;
вона трофеями обвішана так рясно,
відважних воїнів то все щити.
5 А груди, ніби двоє оленяток,
немов газелі двоє близнюків,
які серед лілей пасуться.
6 На гору миррову піду я сам,
піду на цілі гори фиміаму[m],
аж доки не зробить день останній подих,
і не втечуть від нього вечірні тіні.
7 Моя кохана, все в тобі прекрасне,
і в досконалості твоїй немає вад.
8 Ходімо із Ливану, наречена,
давай з Ливану ми повернемось удвох.
Поглянь униз з вершини Амана,
з вершин Сеніру та Хермону[n],
із лігв лев’ячих,
із леопардових схованок гірських.
9 О наречена моя, ти украла моє серце;
Одним лиш поглядом ти вразила мене,
о суджена, одним разком намиста.
10 Прекрасні твої любощі, о сестро[o].
Вони, о суджена, вина п’янкіші,
і запах пахощів твоїх солодший від парфумів.
11 З уст твоїх, люба, солодкий точиться мед,
під язиком твоїм мед з молоком,
запах вбрання твого—запах ливанського кедра[p].
12 Ти чиста, немов садок за брамою кріпкою,
ніби водограй закритий.
13 Твоя омита шкіра—сад ґранатовий,
з рясними і добірними плодами, з хною.
14 Нард і шафран, татарське зілля і кориця,
духмяний нард, і мирро, і алое,
і пахощі усі найзапашніші.
15 Ти, мов криниця у саду,
колодязь з чистою водою,
що лине з гір Ливанських.
Жінка у відповідь
16 Північний вітре, пробудись,
прилинь сюди, південний вітре.
Повій на сад мій, пахощі розвій.
Нехай прийде до свого саду мій коханий
і хай він спожива рясні плоди його.
Чоловік мовить
5 Прийшов я до саду свого, моя сестро,
моя наречена, зібрав я і мирро й бальзам.
Я їв мед мій добірний
і пив своє вино із молоком своїм.
Жінки до Коханих
О друзі любі, їжте, пийте,
напийтеся любовних чар.
Вона говорить
2 Я сплю, та серце моє не дрімає.
Я чую стукіт! Милий мій прийшов:
«О сестро, мила моя, відчини,
моя голубко, моє ладо,
бо голова моя росою вкрита,
волосся мокре від нічних туманів».
3 Але ж я скинула вже одяг,
що ж, одягатись мені знов?
І ноги я уже водою омила,
то як же знов бруднити їх?
4 Коханий мій просунув руку в отвір,
все моє тіло відгукнулося йому[q].
5 Я встала відчинити любому моєму,
і мирро крапало із пальців на засув.
6 Коханому я двері відчинила,
та любий повернувся вже й пішов.
Померло все в мені, як він пішов.
Шукала я його, та не знайшла,
гукала я його, та він не відгукнувся.
7 Мене знайшла сторожа, що по місту ходить.
Вони побили і поранили мене,
мій плащ забрали вартові у мене.
8 Я заклинаю вас, дочки Єрусалима,
якщо знайдете ви коханого мого,
скажіть, що хвора я коханням.
Жінки в відповідь їй
9 Чим кращий любий твій від інших любих,
о найгарніша з усіх жінок?
Невже гарніший твій коханий інших милих,
що ти так палко заклинаєш нас?
Вона відповідає Жінкам Єрусалима
10 Коханий мій—сяйливий і рум’яний,
його й з десятків тисяч можна розпізнати.
11 Голова його—то щире золото,
хвилясті кучері, мов ворона крило.
12 А очі, мов голубки над потоком,
що в молоці купаються,
й немов коштовний камінь в дорогій оправі.
13 А щоки, наче запашний квітник,
уста—лілеї, що сочаться мирром.
14 Руки його, немов палиці з золота,
оздоблені щедро яшмою.
Тіло—сапфіром оздоблена кістка слонова.
15 Ноги—стовпи мармурові на золотім постаменті.
І вся його постать—могутня й висока,
до кедрів ливанських подібна.
16 Дочки Єрусалима, слухайте,
його розмова—найсолодша,
він увесь—моє бажання.
Такий він, мій коханий,
мій коханець, моя любов.
Жінки до Неї
6 Куди пішов коханий твій,
краса серед жінок?
Куди звернув твій любий?
Скажи, і ми шукатимем його разом.
Жінка у відповідь
2 Коханий мій пішов до свого саду,
до квітників пахучих він пішов,
отару пасти і лілеї рвати.
3 Належу я коханому моєму,
а він мені належить, той,
який пасе стада серед лілей.
Чоловік до Коханої
4 Ти так принадна, моя люба, ніби Тирца[r],
така ж прекрасна, як Єрусалим;
мов військо під знаменами, ти грізна[s].
5 Ти погляд свій від мене відведи,
бо очі твої змушують тремтіти.
Твоє волосся, мов козляток зграйка,
які спускаються в долину з Ґілеадських гір.
6 А зуби твої білі, наче вівці,
які отарою виходять із купелі.
Народить кожна пару близнюків,
і жодної неплідної немає.
7 За покривалом щоки,
мов скибочки розтятого гранату.
8 Є шістдесят цариць, вісімдесят наложниць
і невідь скільки молодих дівчат.
9 Та лиш одна моя голубка бездоганна,
єдина в матері своєї чиста,
у матері, що їй дала життя.
Її побачили жінки й благословляють;
цариці, навіть, та наложниці,
і ті її наввипередки вихваляють.
10 Хто це, як сонце на світанку виглядає,
прекрасна, як місяць, яскрава, мов сонце,
і грізна, наче Небесне військо.
Жінка промовляє
11 Пішла я до горіхового саду,
побачити ті пагони нові, що виросли в лощині[t].
Я пішла побачити, чи виноград розбрунькувався,
й чи випустив бруньки ґранат.
12 Але дізнатися про це не встигла,
оскільки повела мене душа
до колісниць царя мого народу.
Жінки до Неї
13 Вернися, вернися, Суламіто[u],
дай подивитися на тебе, повернись.
Чому ви дивитесь на Суламіт,
коли вона танцює танок Маганаїм[v]?
Він обожнює Її красу
7 Які чарівні твої ноги у сандалях,
шляхетна дочко князя[w].
Цей вигін стегон, немов орнамент,
що виконаний вправним майстром.
2 Пупок твій мов та чаша кругла,
хай завжди повен буде пряного вина.
А твій живіт, неначе сніп пшениці,
охоплений лілеями довкруги.
3 А груденята, ніби двоє оленяток,
немов газелі двоє близнюків.
4 А шия, мов із слонової кості башта.
А очі, мов озера у Хешбоні,
що при воротах Бат-Раввім.
Твій ніс, немов ливанська вежа,
у бік Дамаска дивиться вона.
5 А голова, немов гора Кармел,
волосся хвилі, мов тенетів шовк,
царя, й того зловити ними можна.
6 Яка прекрасна і яка розкішна ти,
любове моя, дочко насолоди!
7 Струнка й висока наче пальма,
а груди—ґрона наливні.
8 Кажу: «Дозволь залізти на ту пальму,
дозволь мені схопити ці плоди.
Хай груди будуть як ті грона виноградні,
а запах подиху твого, мов яблук дух.
9 Уста твої п’янкі, немов вино,
в мою любов воно струмує ніжно,
по сонних розтікається устах».
Жінка у відповідь
10 Належу я коханому моєму,
й до мене звернене його бажання.
11 Прийди, коханий мій, в поля ходімо
і в селах проведемо ніч.
12 Раненько встанеш і підеш у виноградник.
Давай подивимося, чи виноград розцвів,
давай подивимось, чи квіт його розкрився,
давай подивимося, чи зацвів ґранат.
Там я віддам тобі своє кохання.
13 Нам мандрагори[x] віддають свій аромат,
під нашими дверима—все найкраще.
Коханий мій, я тобі приберегла,
плоди нові так само, як і давні.
8 Хотіла я, щоб був ти моїм братом,
отим, що груди матері моєї сосав!
Тоді б на вулиці поцілувала,
і не ганьбив мене б за те ніхто.
2 Я повела б тебе в матусину оселю,
в якій зростила матінка мене.
Я налила б тобі вина з ґранату,
мого солодкого і пряного вина.
Вона до Жінок Єрусалима
3 Ліва його рука під головою в мене,
а правою він обіймає мене.
4 Дочки Єрусалима, покляніться, що
не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Жінки і відповідь
5 Хто це з пустелі йде, опершись
на руку любого свого?
Жінка своєму Коханому
Під яблунею я тебе збудила,
де в муках тебе мати повивала,
де та, котра дала тобі життя,
колись звивалась від тяжких пологів.
6 Ти поклади мене печаткою на серце,
печаттю на правицю поклади.
Адже любов не меншу силу має,
ніж смерть, а пристрасть згубна, як Шеол[y].
Кохання іскра викреса вогонь,
народжує незгасний Божий пломінь[z].
7 Ніяким повеням не загасить любов,
не затопить її ніяким рікам.
Хто всі багатства за любов віддасть,
зневажений і висміяний буде.
Брати Жінки говорять
8 Ми маємо сестру молодшу
у неї й груди ще не відросли.
Що ж зробим ми для нашої сестрички
коли настане час, і старости прийдуть?
9 Якщо б вона була стіною, ми срібний щит для неї
зведем, щоб захистить.
Якщо б вона була дверима, то кедровою дошкою
закриємо і зміцнимо її.
Жінка у відповідь Братам
10 Так, я стіна, а груди мої—вежі,
що випинаються поверх стіни.
В його очах—я миру джерело.
Чоловік до Неї
11 Мав Соломон в Ваал-Гамоні виноградник.
В оренду він віддав робітникам його,
і кожен мав господарю принести
по тисячі монет із срібла за врожай.
12 Я б радше сам свій виноградник доглядав.
Соломоне, бери тисячу собі,
але дві сотні шекелів підуть до тих,
хто доглядатиме твій виноградник.
13 О ти, яка живе в садах,
яка із друзями веде розмову,
дозволь мені почути голос твій.
Жінка до Коханого свого
14 Спіши, коханий мій, будь мов газель,
мов олень молодий, що вільно походжає
по солодко-духмяних горах.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International