Bible in 90 Days
57 А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58 Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець.
59 А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60 і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
61 і сказали: Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, і за три дні збудувати його.
62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе?
63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти, Син Божий?
64 Промовляє до нього Ісус: Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!
65 Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!
66 Як вам іздається? Вони ж відповіли та сказали: Повинен умерти!
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били,
68 і казали: Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?...
69 А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до нього служниця одна та й сказала: І ти був з Ісусом Галілеянином!
70 А він перед всіма відрікся, сказавши: Не відаю я, що ти кажеш...
71 А коли до воріт він підходив, побачила інша його та й сказала приявним там людям: Оцей був з Ісусом Назарянином!
72 І він знову відрікся та став присягатись: Не знаю Цього Чоловіка!...
73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе.
74 Тоді він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка! І заспівав півень хвилі тієї...
75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав...
27 А коли настав ранок, усі первосвященики й старші народу зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.
2 І, зв'язавши Його, повели, та й Понтію Пилату намісникові віддали.
3 Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим,
4 та й сказав: Я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: А нам що до того? Дивись собі сам...
5 І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився...
6 А первосвященики, як взяли срібняки, то сказали: Цього не годиться покласти до сховку церковного, це ж бо заплата за кров.
7 А порадившись, купили на них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати,
8 чому й зветься те поле полем крови аж до сьогодні.
9 Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія, промовляючи: І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,
10 і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був мені.
11 Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш.
12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував.
13 Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують?
14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований.
15 Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в'язня одного, котрого хотіли вони.
16 Був тоді в'язень відомий, що звався Варавва.
17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?
18 Бо він знав, що Його через заздрощі видали.
19 Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього...
20 А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти.
21 Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву.
22 Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп'ятий буде!...
23 А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп'ятий буде!
24 І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите...
25 А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!...
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп'ятий був.
27 Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
28 І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього.
29 І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський!
30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били...
31 А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп'яття.
32 А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста.
33 І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище,
34 дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів.
35 А розп'явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба.
36 І, посідавши, стерегли Його там.
37 І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський.
38 Тоді розп'ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч.
39 А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали,
40 і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!
41 Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили:
42 Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!
43 Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий...
44 Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп'яті.
45 А від години шостої аж до години дев'ятої темрява сталась по цілій землі!
46 А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...
47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю.
48 А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити.
49 Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його.
50 А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав...
51 І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі,
52 і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих,
53 а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із'явились.
54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!
55 Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували.
56 Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих.
57 А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім'я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса.
58 Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.
59 І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою,
60 і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов.
61 Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насупроти гробу.
62 А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,
63 і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну.
64 Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу...
65 Відказав їм Пилат: Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте.
66 І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.
28 Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб.
2 І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому.
3 Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг.
4 І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва.
5 А Ангол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте.
6 Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він.
7 Ідіть же хутко, і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, там Його ви побачите. Ось, вам я звістив!
8 І пішли вони хутко від гробу, зо страхом і великою радістю, і побігли, щоб учнів Його сповістити.
9 Аж ось перестрів їх Ісус і сказав: Радійте! Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонились Йому до землі.
10 Промовляє тоді їм Ісус: Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, нехай вони йдуть у Галілею, там побачать Мене!
11 Коли ж вони йшли, ось дехто зо сторожі до міста прийшли та й первосвященикам розповіли все, що сталось.
12 І, зібравшись зо старшими, вони врадили раду, і дали сторожі чимало срібняків,
13 і сказали: Розповідайте: Його учні вночі прибули, і вкрали Його, як ми спали.
14 Як почує ж намісник про це, то його ми переконаємо, і від клопоту визволимо вас.
15 І, взявши вони срібняки, зробили, як навчено їх. І пронеслося слово оце між юдеями, і тримається аж до сьогодні.
16 Одинадцять же учнів пішли в Галілею на гору, куди звелів їм Ісус.
17 І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався.
18 А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі.
19 Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа,
20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь
1 Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого.
2 Як у пророка Ісаї написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує.
3 Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!
4 виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покаяння для прощення гріхів.
5 І до нього приходила вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, і в річці Йордані від нього христились вони, і визнавали гріхи свої.
6 А Іван зодягався в одежу з верблюжого волосу, і мав пояс ремінний на стегнах своїх, а їв сарану та мед польовий.
7 І він проповідував, кажучи: Услід за мною йде он Потужніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв'язати ремінця від узуття Його.
8 Я христив вас водою, а Той вас христитиме Духом Святим.
9 І сталося тими днями, прийшов Ісус з Назарету Галілейського, і від Івана христився в Йордані.
10 І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що сходив на Нього.
11 І голос із неба почувся: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його!
12 І зараз повів Його Дух у пустиню.
13 І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани, і перебував зо звіриною. І служили Йому Анголи.
14 А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію,
15 і говорив: Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!
16 А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були.
17 І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей.
18 І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним.
19 А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили.
20 І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним.
21 І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав.
22 І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники.
23 І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав,
24 і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий.
25 Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього!
26 І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього.
27 І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають.
28 І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галілейській країні.
29 І вийшли вони із синагоги небавом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого.
30 А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому.
31 І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона зачала прислуговувати їм.
32 А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих.
33 І все місто зібралося перед дверима.
34 І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його.
35 А над ранком, як дуже ще темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився.
36 А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним.
37 І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе.
38 А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов.
39 І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.
40 І приходить до Нього прокажений, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: Коли хочеш, Ти можеш очистити мене!
41 І змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: Хочу, будь чистий!
42 І проказа зійшла з нього хвилі тієї, і чистим він став.
43 А Він, погрозивши йому, зараз вислав його,
44 і йому наказав: Гляди, не оповідай нічого нікому. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, що Мойсей заповів, їм на свідоцтво.
45 А він, вийшовши, став багато оповідати й говорити про подію, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебував віддалік по самітних місцях. І сходилися звідусюди до Нього.
2 Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома.
2 І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово.
3 І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.
4 А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.
5 А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі!
6 Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали:
7 Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?
8 І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте?
9 Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи?
10 Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому:
11 Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!
12 І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми!
13 І вийшов над море Він знов. А ввесь натовп до Нього приходив, і Він їх навчав.
14 А коли Він проходив, то побачив Левія Алфієвого, що сидів на митниці, і каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним.
15 Коли ж Він сидів при столі в його домі, то багато митників і грішників сиділи з Ісусом та з учнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним.
16 Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з митниками, то сказали до учнів Його: Чому то Він їсть із митниками та з грішниками?
17 А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння.
18 А учні Іванові та фарисейські постили. І приходять вони, та й говорять до Нього: Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять?
19 Ісус же промовив до них: Хіба постити можуть гості весільні, поки з ними ще є молодий? Доки мають вони молодого з собою, то постити не можуть.
20 Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, то й постити будуть вони за тих днів.
21 І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша.
22 І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків.
23 І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати.
24 Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?
25 А Він їм відказав: Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним?
26 Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?
27 І сказав Він до них: Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,
28 а тому то Син Людський Господь і суботі.
3 І Він знову до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку.
2 І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоровить.
3 І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: Стань посередині!
4 А до них промовляє: У суботу годиться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погубити? Вони ж мовчали.
5 І споглянув Він із гнівом на них, засмучений закам'янілістю їхніх сердець, і сказав чоловікові: Простягни свою руку! І той простяг, і рука йому стала здорова!
6 Фарисеї ж негайно пішли та з іродіянами раду зробили на Нього, як Його погубити.
7 А Ісус із Своїми учнями вийшов над море. І натовп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї,
8 і з Єрусалиму, і з Ідумеї, і з-за Йордання, і з Тиру й Сидону. Натовп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього.
9 І сказав Він до учнів Своїх наготовити човна Йому, через натовп, щоб до Нього не тиснулись.
10 Бо Він багатьох уздоровив, так що хто тільки немочі мав, то тислись до Нього, щоб Його доторкнутись.
11 І духи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: Ти Син Божий!
12 А Він їм суворо наказував, щоб вони Його не виявляли.
13 І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього.
14 І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх,
15 і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів.
16 І визначив Він оцих Дванадцятьох: Симона, і дав йому ймення Петро,
17 і Якова Зеведеєвого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанергес, цебто сини громові,
18 і Андрія, і Пилипа, і Варфоломія, і Матвія, і Хому, і Якова Алфієвого, і Тадея, і Симона Кананіта
19 та Юду Іскаріотського, що й видав Його.
20 І приходять до дому вони. І знову зібралось народу, що вони не могли навіть хліба з'їсти.
21 І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий.
22 А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів.
23 І, закликавши їх, Він у притчах до них промовляв: Як може сатана сатану виганяти?
24 І коли царство поділиться супроти себе, не може встояти те царство.
25 І коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім.
26 І коли б сатана сам на себе повстав і поділився, то не зможе встояти він, але згине.
27 Ніхто бо не може вдертись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого, і аж тоді пограбує господу його.
28 Поправді кажу вам, що простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали.
29 Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає.
30 Бож казали вони: Він духа нечистого має.
31 І поприходили мати Його та брати Його, і, осторонь ставши, послали до Нього і Його викликали.
32 А народ кругом Нього сидів. І сказали Йому: Ото мати Твоя, і брати Твої, і сестри Твої он про Тебе питаються осторонь.
33 А Він їм відповів і сказав: Хто Моя мати й брати?
34 І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: Ось мати Моя та браття Мої!
35 Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати.
4 І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря.
2 І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:
3 Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.
4 І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували.
5 Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була;
6 а як сонце зійшло то зів'яло, і, коріння не мавши, усохло.
7 А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало.
8 Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз.
9 І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
10 І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу.
11 І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах,
12 щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!
13 І Він їх запитав: Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
14 Сіяч сіє слово.
15 А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
16 Так само й посіяні на кам'янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
17 та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
18 А між терен посіяне, це ті, що слухають слово,
19 але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає.
20 А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.
21 І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику?
22 Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.
23 Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
24 І сказав Він до них: Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам.
25 Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
26 І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,
27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.
28 Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.
29 А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.
30 І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його?
31 Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.
32 Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.
33 І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
35 І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік.
36 І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним.
37 І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!
38 А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?...
39 Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала...
40 І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?
41 А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?
5 І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської.
2 І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого.
3 Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв'язати не міг його,
4 бо часто кайданами та ланцюгами в'язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його.
5 І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння...
6 А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому,
7 і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!
8 Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини!
9 І запитав Він його: Як тобі на ім'я? А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас.
10 І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі.
11 Пасся ж там на горі гурт великий свиней.
12 І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.
13 І дозволив Він їм. І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли. І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі...
14 А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повиходили люди побачити, що сталось.
15 І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони...
16 Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.
17 І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю.
18 А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним.
19 Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!
20 І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!
21 І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.
22 І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,
23 і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!...
24 І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.
25 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,
26 що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,
27 як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його...
28 Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...
29 І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!
30 І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?
31 І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?
32 А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.
33 І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...
34 А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!
35 Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?...
36 А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!
37 І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.
38 І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.
39 А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!
40 І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.
41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань!
42 І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!...
43 А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.
6 І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.
2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
3 Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним...
4 А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.
5 І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив.
6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.
7 І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.
8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,
9 а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.
10 І промовив до них: Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти.
11 А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!
12 І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися.
13 І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.
14 І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.
15 Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
16 А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!
17 Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.
18 Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!
19 А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.
21 Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,
22 і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!
23 І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя...
25 І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.
27 І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.
30 І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили.
31 І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
32 І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.
33 І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.
34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати.
35 І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: Це місце безлюдне, а година вже пізня.
36 Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти.
37 А Він відповів і сказав їм: Дайте їсти їм ви. Вони ж відказали Йому: Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?
38 А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте! І розізнавши, сказали: П'ять хлібів та дві рибі.
39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.
40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят.
41 І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.
42 І всі їли й наїлися!
43 А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
44 А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
45 І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ.
46 І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.
47 А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.
48 Коли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути.
49 А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати,
50 бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!
51 І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих. А вони здивувалися дуже в собі,
52 бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе.
53 Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили.
54 І, як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його,
55 і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є.
56 І куди тільки Він прибував до сіл, чи до міст, чи до осель, клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений!
7 І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули із Єрусалиму,
2 і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками нечистими, цебто невмитими.
3 Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи передання старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;
4 а вернувшися з ринку, вони ні їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли, щоб додержувати: миття чаш, і глеків, і мідяного посуду.
5 І запитали Його фарисеї та книжники: Чому учні Твої не живуть за переданням старших, але хліб споживають руками нечистими?
6 А Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене...
7 Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей.
8 Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви.
9 І сказав Він до них: Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання.
10 Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою, та: Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре.
11 А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів,
12 то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,
13 порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите.
14 І Він знову покликав народ і промовив до нього: Послухайте Мене всі, і зрозумійте!
15 Немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її; що ж із неї виходить, те людину опоганює.
16 Коли має хто вуха, щоб слухати, нехай слухає!
17 А коли від народу ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про притчу.
18 І Він їм відказав: Чи ж і ви розуміння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззовні в людину, не може опоганити її?
19 Бо не входить до серця йому, але до живота, і виходить назовні, очищуючи всяку їжу.
20 А далі сказав Він: Що з людини виходить, те людину опоганює.
21 Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства,
22 перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум.
23 Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!
24 І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.
25 Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.
26 А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка. Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав.
27 А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам!
28 А вона Йому в відповідь каже: Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок...
29 І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!
30 А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї.
31 І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя.
32 І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.
33 І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика.
34 І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: Еффата; цебто: Відкрийся!
35 І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно!
36 А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували.
37 І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!
8 Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них:
2 Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого.
3 А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека.
4 І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?
5 А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро.
6 Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.
7 І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.
8 І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали...
9 А їдців було тисяч з чотири!
10 І всів Він негайно до човна з Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.
11 І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.
12 А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана!
13 І покинув Він їх, усів знову до човна, і на той бік відбув.
14 І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого.
15 А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової!
16 Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.
17 А Ісус, знавши те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим?
18 Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте? І не пам'ятаєте,
19 коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять.
20 А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних з кусків ви зібрали? І відказують: Сім.
21 І сказав Він до них: Ви ще не розумієте?...
22 І приходять вони в Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкнувся до нього.
23 І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.
24 І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немов би дерева...
25 Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все!
26 І послав Він додому його й наказав: До села й не заходь, і нікому в селі не розповідай!
27 Потому пішов Ісус й учні Його до сіл Кесарії Пилипової, а в дорозі питав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають?
28 Вони ж відповіли Йому, кажучи: За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків.
29 І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!
30 І Він заборонив їм, щоб нікому про Нього вони не казали!
31 І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.
32 І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити.
33 А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!
34 І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!
35 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.
36 Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?
37 Або що назамін дасть людина за душу свою?
38 Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.
9 І сказав Він до них: Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі.
2 А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих. І Він переобразивсь перед ними.
3 І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі!
4 І з'явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.
5 І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі...
6 Бо не знав, що казати, бо були перелякані.
7 Та хмара ось їх заслонила, і голос почувся із хмари: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!
8 І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса.
9 А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне.
10 І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що то є: воскреснути з мертвих.
11 І вони запитали Його та сказали: Що це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?
12 А Він відказав їм: Тож Ілля, коли прийде попереду, усе приготує. Та як же про Людського Сина написано, що мусить багато Він витерпіти, і буде зневажений?
13 Але вам кажу, що й Ілля був прийшов, та зробили йому, що тільки хотіли, як про нього написано...