Bible in 90 Days
Ісус зціляє хлопчика, одержимого нечистим духом
(Мт. 17:14-20; Лк. 9:37-43)
14 Коли Ісус, Петро, Яків та Іоан повернулися до інших учнів, то побачили, що великий натовп зібрався навколо них, і книжники сперечаються з ними. 15 Побачивши Ісуса, всі були здивовані й побігли назустріч, щоб привітати Його. 16 Ісус запитав: «Про що ви з ними сперечалися?» 17 І один з-поміж натовпу відповів: «Я привів до Тебе свого сина. Він одержимий нечистим духом, і цей дух не дає йому розмовляти. 18 Як ухопить його, то кидає об землю. На устах піна виступає, він скрегоче зубами, дерев’яніє. Я просив учнів Твоїх вигнати нечистого, але вони не змогли».
19 І мовив Ісус у відповідь: «О роде невірний! Скільки ж ще часу Мені бути з вами? Скільки ж Мені вас терпіти? Приведіть хлопчика до Мене!» 20 Тільки-но побачивши Його, нечистий так затряс хлопця, що той упав додолу, і почав качатися по землі, й піна виступила на устах його. 21 Ісус запитав його батька: «Як давно з ним таке?» Батько відповів: «З дитинства. 22 Багато разів він кидав мого сина в огонь або воду, щоб убити його. Якщо Ти можеш щось зробити, змилуйся, допоможи нам». 23 Ісус промовив: «Чому ти сказав: „Якщо можеш?”—Бо немає нічого неможливого для того, хто вірує». 24 Тієї ж миті батько вигукнув: «Але ж я вірую! Укріпи віру мою!»
25 Побачивши, що натовп оточує їх, Ісус заговорив суворо до нечистого духа: «Ти, дух глухий і німий, наказую тобі вийти з цього хлопця й ніколи більше не входити в нього!» 26 Нечистий дух заверещав, затрусив хлопця в жахливих конвульсіях і вийшов з нього. Було схоже на те, що хлопець помер, отож багато хто з людей казали, що він мертвий. 27 Але ж Ісус узяв хлопця за руку, підняв його й поставив на ноги.
28 Коли Ісус повернувся до помешкання, учні запитали Його на самоті: «Чому ми не змогли вигнати нечистого?» 29 Та Він відповів їм, мовивши: «Цей рід можна вигнати лише молитвою і постом[a]».
Ісус говорить про Свою смерть
(Мт. 17:22-23; Лк. 9:43-45)
30-31 Ісус та Його учні пішли звідти подорожувати Ґалилеєю. Він не бажав, щоби про те хтось знав, бо Він хотів навчати послідовників Своїх. Ісус казав їм: «Сина Людського буде віддано до рук людей, які вб’ють Його, але через три дні після смерті Він воскресне».
32 Однак учні Його не розуміли цих слів, а перепитати Ісуса боялися.
Хто є самим великим у Царстві Небеснім
(Мт. 18:1-5; Лк. 9:46-48)
33 В Капернаумі, зайшовши до однієї з хатин, Ісус запитав Своїх учнів: «Про що ви сперечалися дорогою?» 34 На те вони змовчали, бо по дорозі сперечалися, хто з них є найвеличнішим. 35 Тоді Ісус сів і гукнув усіх дванадцятьох і мовив до них: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім». 36 Він узяв дитину, поставив її перед ними і, обійнявши, сказав Своїм учням: 37 «Хто приймає одного з тих малих дітей в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене».
Хто не проти нас—той з нами
(Лк. 9:49-50)
38 Іоан сказав Ісусу: «Вчителю, ми бачили чоловіка, який виганяв нечистого іменем Твоїм. Ми намагалися зупинити його, оскільки він не є одним із нас». 39 Та Ісус промовив: «Не зупиняйте його, бо той, хто творить диво в ім’я Моє, невдовзі вже не зможе лихословити Мене. 40 Хто не проти нас—той за нас. 41 Кожний, хто допоможе вам чим-небудь, хоч би напоївши вас водою через те, що ви належите до Христа, то істинно кажу вам—той напевне одержить винагороду свою».
Ісусові застороги проти гріха
(Мт. 18:6-9; Лк. 17:1-2)
42 «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в морі. 43 Якщо рука твоя примушує тебе на гріх, відітни її. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки, та потрапити у пекло незгасне, 44 [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний][b].
45 Якщо нога твоя примушує тебе грішити, відітни її. Краще увійти у вічне життя кульгавим, ніж із двома ногами бути кинутим до пекла. 46 [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний][c]. 47 Якщо око твоє примушує тебе на гріх, виколи його. Краще однооким увійти у Царство Боже, аніж з обома очима бути ввергнутим у пекло, де 48 „черви не вмирають, і вогонь пече незгасний”.(A) 49 Бо кожен буде просолений та кожна пожертва буде просолена вогнем[d].
50 Сіль—то добра річ. Але якщо вона втратить солоність, як її знову такою зробити? Майте сіль у собі й живіть у злагоді одне з одним».
Повчання Ісуса про розлучення
(Мт. 19:1-12)
10 І пішовши звідти, Ісус прийшов до країни юдейської та землі по той бік Йордану. І знову натовп зібрався навколо Нього, тож навчав Він людей за звичаєм Своїм. 2 Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю?» 3 Ісус відповів: «Що вам Мойсей заповідав?» 4 Вони кажуть: «Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа»[e].
5 Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших. 6 Від самого початку створення світу, Господь „створив людей чоловіком і жінкою”(B). 7 Ось чому „чоловік покине своїх батька та матір і з’єднається з дружиною своєю. 8 І стануть вони єдиною людиною”(C), і більше не буде їх двоє, а буде одна плоть. 9 Отож ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом». 10 Коли вони були в домі, учні знову запитали Його про це. 11 І Він сказав їм: «Хто розлучається зі своєю дружиною й одружується з іншою жінкою, той грішить і чинить перелюб. 12 І якщо жінка розлучається з чоловіком своїм і бере шлюб з іншим, також й сама чинить перелюб».
Ісус благословляє дітей
(Мт. 19:13-15; Лк. 18:15-17)
13 Люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Але учні Його почали дорікати їм. 14 Коли Ісус побачив це, то розгнівався й сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони.
15 Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». 16 Ісус пригорнув дітей, поклав на них руки і благословив їх.
Ісус розмовляє з багатим чоловіком
(Мт. 19:16-30; Лк. 18:18-30)
17 Коли Ісус вирушив у путь, до Нього підбіг один чоловік і, упавши на коліна, запитав: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» 18 На те Ісус йому сказав: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. 19 Тобі відомі заповіді: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, не чини кривди, шануй батька й матір своїх”(D)».
20 Той відповів: «З юності я дотримуюся цих заповідей». 21 Ісус подивився на чоловіка, сповнений любові до нього, сказав: «Одного тобі бракує: піди й продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І тоді матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».
22 Той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий. 23 Ісус подивився на Своїх учнів й мовив до них: «Тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже!»
24 Учні були здивовані Його словами, та Ісус повторив: «Діти мої, як важко ввійти в Царство Боже! 25 Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». 26 Учні були ще дужче вражені і казали один одному: «То хто ж тоді може бути спасенний?» 27 Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».
28 Тоді Петро промовив до Ісуса: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою!» 29-30 Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, матір, батька, дітей або господарство своє заради імені Мого та Євангелія, ще в цьому житті одержить у сто разів більше помешкань, братів, сестер, матерів, дітей і ланів, так само, як і переслідувань, а також—нагороду вічного життя в прийдешні часи. 31 Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні—першими».
Ісус говорить про Свою смерть і воскресіння
(Мт. 20:17-19; Лк. 18:31-34)
32 Сталося це по дорозі до Єрусалиму. Ісус ішов попереду. Його учні були збентежені, а ті, котрі йшли позаду, відчували страх. Знову Ісус відкликав дванадцятьох і почав розповідати їм про те, що має статися з Ним в Єрусалимі: 33-34 «Ми йдемо до Єрусалиму. Там Сина Людського буде віддано до рук головних священиків та книжників. Вони засудять Його на смерть і віддадуть поганам. Ті збиткуватимуться з Нього, плюватимуть на Нього й битимуть Його батогами, а потім вб’ють. Але через три дні Він воскресне з мертвих».
Прохання синів Зеведеєвих
(Мт. 20:20-28)
35 Яків та Іоан, сини Зеведеєві, підійшли до Ісуса й кажуть: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив для нас те, про що ми попросимо Тебе». 36 Ісус запитав їх: «Що ж ви бажаєте, щоб Я зробив для вас?» 37 А вони кажуть: «Дозволь нам розділити з Тобою велику славу Твою: дозволь одному з нас сидіти по праву руку від Тебе, а другому—по ліву».
38 Ісус відповів: «Ви не знаєте, про що просите! Чи зможете ви випити чашу[f] страждань, яку Я випити маю, і прийняти таке хрещення[g], яке Я приймаю?» 39-40 Вони відповіли: «Так, ми зможемо». Тоді Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам, ви вип’єте з чаші, яку Я питиму, і приймете таке хрещення, яке Я приймаю, але кому сидіти від Мене праворуч чи ліворуч—те не Мені вирішувати. Господь приготував ці місця для обранців Своїх».
41 Почувши це, інші десять учнів розгнівалися на Якова та Іоана. 42 Тоді Ісус покликав їх до Себе і сказав: «Ви знаєте, що погани обирають правителів, які люблять показувати владу свою над людьми, а їхні намісники гноблять народ. 43-44 Але ж не так має бути між вами: хто хоче бути великим, хай стане слугою для вас; хто хоче стати першим серед вас, хай буде рабом для всіх. 45 Бо навіть Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох».
Зцілення сліпого
(Мт. 20:29-34; Лк. 18:35-43)
46 Опісля прийшли вони до Єрихона, а коли Ісус виходив з того міста в супроводі Своїх учнів та великого натовпу, при дорозі сидів сліпий жебрак Вартимей, син Тимеїв. 47 Почувши, що Ісус із Назарета проходить повз, він загукав: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» 48 Багато людей почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!»
49 Тоді Ісус зупинився й сказав: «Підведіть його до Мене!» Люди покликали сліпого, кажучи: «Радій! Підведися, бо Ісус кличе тебе». 50 Сліпий, скинувши верхню одежину, швидко підвівся й підійшов до Ісуса. 51 Христос запитав його: «Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Жебрак сказав: «Учителю, я знову хочу бачити». 52 Тоді Він промовив: «Іди! Твоя віра врятувала[h] тебе». І тієї ж миті жебрак прозрів і подався вслід за Ісусом по дорозі.
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мт. 21:1-11; Лк. 19:28-40; Ін. 12:12-19)
11 1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у містах Ветфаґія та Віфанія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив.: Відв’яжіть його й приведіть сюди. 3 А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?”—то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”».
4 Отож учні пішли до села й, знайшовши віслючка, припнутого до дверей на вулиці, відв’язали його. 5 Дехто з людей, які стояли там, запитали їх: «Що ви робите? Навіщо віслючка відв’язуєте?» 6 Та учні відповіли, як Ісус їх навчив, тож люди дозволили їм забрати віслючка. 7 Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг, а Ісус сів на нього верхи.
8 Багато хто з людей стелили на дорозі свій одяг, а інші—зелене віття, зрізане в лузі. 9 Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
«Осанна![i] Благословенний Той,
Хто приходить в ім’я Господнє!(E)
10 Благословенне царство батька нашого Давида!
Осанна Богу в небесах!»
11 Увійшовши до Єрусалиму, Ісус ступив у храм і оглянув усе навколо. Але оскільки було вже пізно, Він вирушив із дванадцятьма апостолами до Віфанії.
Ісус проклинає фіґове дерево
(Мт. 21:18-19)
12 Наступного дня, коли Ісус вирушав з Віфанії, Він дуже зголоднів. 13 Побачивши ряснолисте фіґове дерево, Він підійшов подивитися, чи не знайдеться на ньому плодів. Та наблизившись, Ісус не побачив на дереві нічого, крім самого листя, оскільки була не та пора, коли родить фіґове дерево. 14 Тоді ж Ісус промовив до дерева: «Нехай же повік більше ніхто не їсть плодів твоїх!» Та учні Його те чули.
Ісус у храмі
(Мт. 21:12-17; Лк. 19:45-48; Ін. 2:13-22)
15 У Єрусалимі Ісус зайшов у двір храму, і почав виганяти звідти усіх, хто щось там продавав або купував. Він перевертав столи міняйл та лави тих, хто продавав голубів. 16 І не дозволяв нікому нічого проносити через храм. 17 Потім Ісус почав навчати людей, промовляючи: «У Святому Писанні сказано: „Мій храм буде домом молитви для всіх народів”(F), а ви перетворили його на розбійницьке кубло!(G)» 18 Головні священики та книжники почули те й почали обмірковувати, як убити Ісуса, бо боялися Його, адже весь народ був вражений Його наукою.
19 Як настав вечір, Ісус і Його учні подалися з міста.
Сила молитви
(Мт. 21:20-22)
20 Вранці, йдучи повз фіґове дерево, учні побачили, що воно геть висохло від самого кореня. 21 Петро згадав про дерево і сказав Ісусу: «Вчителю, поглянь! Те дерево, що Ти прокляв, геть усохло». 22 Ісус відповів на те: «Майте віру в Бога. 23 Істинно кажу вам: якщо скажете цій горі: „Зруш з місця і впади в море!” І якщо матимете ви віру і не сумніватиметесь, то воно неодмінно збудеться. 24 Ось чому Я й кажу вам: чого б не просили ви у молитві, вірте, що ви все це вже одержали, й тоді усе це стане вашим. 25 Коли молитеся, прощайте тим, проти кого щось погане маєте, щоб і Отець ваш на небесах міг простити вам гріхи ваші. 26 [Але якщо ви не прощаєте, то й Отець Небесний не простить вам гріхів ваших»][j].
Звідки влада в Ісуса
(Мт. 21:23-27; Лк. 20:1-8)
27-28 Повернувшись знову до Єрусалиму, Ісус прийшов до двору храма. До Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини і запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» 29 У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. 30 Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей? Відповідайте ж Мені».
31 Юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо: „Від Господа”,—то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” 32 А якщо скажемо: „Від людей”,—то народ розгнівається на нас». (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком). 33 Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я це все роблю».
Бог посилає Свого Сина
(Мт. 21:33-46; Лк. 20:9-19)
12 Ісус, навчаючи народ, розповів таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для давильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати. 2 Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю. 3 Але орендарі схопили його, побили й відіслали ні з чим. 4 Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі тому розбили голову й безсоромно з нього познущалися. 5 Господар послав третього, але цього орендарі вбили. Знову й знову він посилав слуг, а виноградарі кого з них били, а кого й убивали.
6 З ним лишився тільки улюблений син його. Тож зрештою господар послав сина свого, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!” 7 Але ж орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” 8 Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
9 То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим. 10 Хіба не читали ви у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули,
став наріжним каменем.
11 Так Господь зробив,
та дивовижно це для нас”».(H)
12 Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу. Тож вони залишили Ісуса та й пішли собі геть.
Цезареві—цезареве, а Богові—Боже
(Мт. 22:15-22; Лк. 20:20-26)
13 Згодом, юдейські лідери підіслали до Ісуса декого з фарисеїв та іродіанців, аби зловити Його на слові. 14 Ті підійшли до Ісуса й сказали: «Вчителю, ми знаємо, що Ти—чоловік чесний, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні? Мусимо ми платити їх, чи ні?»
15 Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Принесіть динар, щоб Я міг подивитися на нього». 16 Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». 17 Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю цезареве, а Богу—Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені.
Саддукеї намагаються зловити Ісуса на слові
(Мт. 22:23-33; Лк. 20:27-40)
18 Згодом, декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: 19 «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”[k]. 20 От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей. 21 Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім братом. 22 Усі семеро мали шлюб з тією жінкою, але всі вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка. 23 Отже, в майбутньому житті, після воскресіння з мертвих, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
24 Ісус відповів їм: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. 25 Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. 26 А щодо воскресіння з мертвих, то хіба не читали ви в книзі Мойсеєвій, де йдеться про палаючий кущ?[l] Бог сказав Мойсеєві: „Я—Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”(I). 27 Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Тож усі вони—живі. Саме тому ви, саддукеї, глибоко помиляєтесь».
Яка заповідь найважливіша?
(Мт. 22:34-40; Лк. 10:25-28)
28 Один із книжників, наблизившись до Ісуса, слухав, як Він розмовляв з саддукеями, та фарисеями. Побачивши, як добре Ісус відповідав, книжник запитав Його: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» 29 Ісус відповів: «Ось найважливіша заповідь: „Слухай, Ізраїлю! Всевишній Господь наш—єдиний Бог. 30 Тож любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, всім розумом і силою своєю”(J). 31 Друга за важливістю заповідь така: „Любіть ближнього[m] свого, як себе самого”(K). Немає важливішої заповіді, ніж оці дві».
32 І книжник погодився: «Добре сказано, Вчителю. Ти маєш слушність, кажучи: Господь Всевишній—єдиний Бог, і немає іншого, крім Нього. 33 Кожен мусить любити Його всім серцем, усім розумінням і силою своєю, а також любити ближнього свого, як себе самого,—усе те є багато важливішим за всі підношення й пожертви».
34 Почувши таку мудру відповідь, Ісус сказав книжникові: «Ти недалекий від Царства Божого». І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?
(Мт. 22:41-46; Лк. 20:41-44)
35 Навчаючи у храмі, Ісус говорив: «Чому книжники стверджують, що Христос—Син Давидів? 36 Адже сам Давид, якого надихнув Дух Святий, казав:
„Господь Бог мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх”[n].(L)
37 Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
Ісус викриває книжників
(Мт. 23:1-36; Лк. 20:45-47)
38-39 Ісус продовжував навчати народ, кажучи: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах. 40 А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».
Істинна пожертва
(Лк. 21:1-4)
41 Ісус сів біля жертовної скриньки у храмі й почав стежити, як люди кладуть гроші до скарбнички. Й чимало багатіїв залишали там значні суми. 42 Аж ось підійшла бідна вдова й поклала дві дрібні мідні монети. 43 Тоді Ісус зібрав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди. 44 Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття».
Ісус передрікає руйнування Єрусалимського храму
(Мт. 24:1-44; Лк. 21:5-33)
13 Коли Ісус виходив з подвір’я храму, один з учнів Його сказав: «Вчителю, поглянь, які дивовижні будівлі, з якого чудового каміння вони збудовані!» 2 Та Ісус йому відповів: «Ти бачиш ці величні споруди? У майбутньому, каменя на камені тут не залишиться—все буде зруйноване»[o].
3 Згодом, коли Ісус знаходився на Оливній горі, навпроти храму, Петро, Яків, Іоан та Андрій наодинці спитали Його: 4 «Скажи нам, коли це трапиться? І яке буде знамення того, що все це вже близьке до здійснення?»
5 У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб ніхто вас не обдурив. 6 Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я—Той Самий”[p],—і багатьох вони обдурять. 7 Як почуєте ви відлуння близьких боїв, та дізнаєтеся про віддаленні битви, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець. 8 Народ повстане проти народу, а царство—проти царства. Прийде голод, й землетруси траплятимуться в різних кінцях світу. Та все це буде лише початком мук і страждань, то лише перші перейми, на зразок тих, що жінка має під час пологів».
Ісус попереджає апостолів про переслідування
(Мт. 10:16-20; Лк. 21:12-17)
9 «Стережіться за самих себе! За те, що ви йшли за Мною, люди арештовуватимуть вас й кидатимуть до суддів, битимуть у синагогах. Вас поведуть до царів та правителів через ім’я Моє, але ж все це дасть вам можливість свідчити про Мене. 10 Але спершу Добру Звістку треба донести до всіх народів. 11 Коли ж вас заарештують і поведуть до суду, не варто наперед турбуватися про те, що і як казати. Бог дасть вам, що сказати у той час, бо то говоритимете не ви, а Дух Святий промовлятиме вашими устами.
12 Брат видасть брата на смерть, а батьки віддадуть дітей своїх. Діти повстануть проти батьків своїх і віддадуть їх на смерть. 13 І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною, але той, хто витерпить усе до кінця, врятується.
14 Коли ви побачите „гидоту спустошення”[q], що запанує там, де бути їй не слід (читач має зрозуміти, про що йдеться)[r], ті, хто лишатимуться в Юдеї на той час, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори. 15-16 Вони мусять тікати не гаячи часу: хто сидітиме на даху своєї оселі, не повинен спускатися по свої пожитки, а хто працюватиме в полі, тому не слід забігати додому по вбрання своє. 17 Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках! 18 Моліться, аби хоч не взимку те трапилося, 19 бо то буде такий жах, якого світ не бачив від самого свого початку, коли Бог створив його. Та у всі прийдешні часи ніколи більше такого не буде. 20 І якби не Божа воля скоротити ті жахливі дні, то жоден не врятувався б. Господь скоротив дні ті тільки заради обранців Своїх.
21 І якщо у ті дні хтось скаже вам: „Дивіться! Ось Христос!”—або—„Ось Він!” Не вірте тому. 22 Бо чимало лжехристів та лжепророків з’явиться тоді. Вони показуватимуть знамення й творитимуть дива[s], намагаючись обдурити обраних Господом, якщо це можливо. 23 То ж стережіться! Я попередив вас заздалегідь.
24 В ті дні, після часу лиха,
сонце затьмариться,
і місяць перестане світити,
25 зірки впадуть з небес,
а всі небесні тіла зміняться[t].
26 І тоді народи побачать Сина Людського, Який йтиме у хмарах, з великою силою та славою. 27 І пошле Він Ангелів Своїх, аби зібрали вони всіх обраних людей з усіх кінців світу.
28 Навчіться мудрості слухаючи притчу про фіґове дерево: як тільки на ньому з’являється тендітне гілля й розбруньковується молоде листя, ви знаєте, що літо вже близько. 29 Так само й ви, коли побачите всі ці події, про які Я що вам щойно казав, знайте: час настає, він уже на порозі. 30 Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. 31 Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи».
Тільки Господу відому, коли настане час
(Мт. 13:36-40; Лк. 17:26-30, 34-36)
32 «Коли той день і та година настануть, про те невідомо нікому: ні Ангелам Небесним, ані Синові,—лише один Отець знає. 33 Пильнуйте! Будьте насторожі! Бо вам не відомо, коли час настане.
34 Все це подібно чоловікові, який вирушає в мандрівку і залишає слугам доручення: кожному в залежності від його обов’язків, а воротареві наказує пильнувати. 35 Так і ви мусите пильнувати, оскільки не знаєте, коли господар маєтку повернеться: увечері, опівночі, з першими півнями чи вранці. 36 Якщо він з’явиться зненацька, не дайте йому знайти вас сонним. 37 Тож що кажу вам, те й усім кажу: „Будьте напоготові!”»
Змова проти Ісуса
(Мт. 26:1-5; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)
14 То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса. 2 Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Помазання Ісуса
(Мт. 26:6-13; Ін. 12:1-8)
3 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову. 4 Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство? 5 Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів[u], які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона.
6 Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. 7 Адже бідні завжди будуть з вами[v], то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я—ні. 8 Вона зробила, що змогла. Помазавши запашною олією Моє тіло, вона приготувала Мене до похорону. 9 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Юдина зрада
(Мт. 26:14-16; Лк. 22:3-6)
10 Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм заарештувати Ісуса. 11 Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мт. 26:17-25; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
12 Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 13-14 Ісус послав двох Своїх учнів, сказавши: «Ідіть у місто, там ви зустрінете чоловіка, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде, та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” 15 Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». 16 Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
17 Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі. 18 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене».
19 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?» 20 Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 21 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
Вечеря Господня
(Мт. 26:26-30; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
22 За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 23 Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї. 24 І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів. 25 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому».
26 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мт. 26:31-35; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
27 Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(M)
28 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
29 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 30 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене»[w]. 31 Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мт. 26:36-46; Лк. 22:39-46)
32 Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся». 33 Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися, 34 говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте». 35 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година. 36 І молив Він: «Авва[x], Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша[y] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
37 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати? 38 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 39 І знову відійшов Він і молився про те ж саме. 40 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати. 41 І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 42 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мт. 26:47-56; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
43 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.
44 Юда[z] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». 45 Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю»,—поцілував Його. 46 Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 47 Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
48 Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. 49 Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». 50 Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
51-52 Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.
Ісус перед Синедріоном
(Мт. 26:57-68; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
53 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники. 54 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття.
55 Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли. 56 Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним. 57 Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи: 58 «Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”». 59 Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим. 60 Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
61 Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» 62 Ісус відповів: «Так, Я—Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 63 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! 64 Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть.
65 Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[aa], назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його.
Петро зрікається Ісуса
(Мт. 26:69-75; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
66-67 Як раз у той час, коли Петро був на подвір’ї, туди прийшла одна зі служниць первосвященика. Побачивши Петра, який грівся біля вогнища, вона пильно подивилася на нього й сказала: «Ти також був з Ісусом, Тим, що з Назарету».
68 Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень[ab]. 69 Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік—один із учнів Христових!»
70 І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї».
71 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!» 72 І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав.
Суд у Понтія Пилата
(Мт. 27:1-2, 11-14; Лк. 23:1-5; Ін. 18:28-38)
15 Вранці наступного дня головні священики разом зі старійшинами, книжниками й з усім Синедріоном надумали, що робити з Ісусом. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Ісуса до рук Пилата. 2 І запитав Пилат Ісуса: «Ти—Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». 3 А головні священики почали звинувачувати Ісуса в багатьох злочинах. 4 І знову Пилат запитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе? Чому ж Ти не відповідаєш?» 5 Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мт. 27:15-31; Лк. 23:13-25; Ін. 18:39—19:16)
6 Кожного року, під час Пасхи, Пилат за звичаєм відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. 7 У той час, серед ув’язнених злочинців був чоловік на ім’я Варавва, який, разом з іншими бунтівниками, був винний у вбивствах. 8 Як завжди, прийшли люди до Пилата й просили звільнити одного з в’язнів, як він, зазвичай, робив для них.
9 І запитав їх Пилат: «Чи хочете ви, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» 10 Пилат знав, що головні священики віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. 11 Але головні священики умовили натовп просити Пилата відпустити Варавву замість Ісуса.
12 Та Пилат знову звернувся до них: «Що ж мені робити з тим Чоловіком, Якого ви називаєте Царем Юдейським?» 13 У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» 14 «За що?—Запитав Пилат.—Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!» 15 Пилат хотів догодити юрбі то й відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.
16 Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель (преторії), і там зібрався цілий відділ[ac] солдат. 17 Вони наділи на Ісуса багряницю, а на голову Йому сплели терновий вінок. 18 І почали вони вітати Ісуса: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» 19 І били Його ціпком по голові, й плювали на Нього. При тому солдати падали на коліна, глузливо вклоняючись Ісусові як цареві. 20 А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.
Розп’яття
(Мт. 27:32-44; Лк. 23:26-39; Ін. 19:17-19)
21 Саме у той час, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин (він був батьком Олександра і Руфа). Тож воїни примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. 22 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), 23 то дали Ісусові випити вина, змішаного з миррою, та Він не став його пити. 24 Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, кому що дістанеться.
25 Була дев’ята година ранку, коли розіп’яли Ісуса. 26 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 27 Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє злочинців: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. 28 [І збулося сказане у Святому Писанні: «Його тримали між злочинців»][ad].
29 Проходячи повз, люди ображали Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. 30 Тож зійди з хреста і врятуй хоча б Себе Самого!» 31 Головні священики й книжники також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! 32 Якщо Він насправді є Христос, Цар ізраїльський, то нехай Він зараз зійде з хреста. Побачивши це, ми пересвідчимося й повіримо в Нього». І навіть двоє злочинців, що були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також лихословили проти Нього.
Смерть Ісуса
(Мт. 27:45-56; Лк. 23:44-49; Ін. 19:28-30)
33 Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. 34 А о третій Ісус голосно закричав: «Елої, Елої, лама савахтані?» Що в перекладі означає: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?(N)» 35 Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Послухайте, Він кличе Іллю»[ae]. 36 Один чоловік побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А потім і каже: «Заждіть! Зараз побачимо, чи прийде Ілля та зніме Його з хреста». 37 Після того Ісус голосно скрикнув і помер.
38 Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу. 39 Коли центуріон, який стояв поблизу, побачив, що трапилося коли Ісус помер, то промовив: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!»
40 Кілька жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова молодшого та Йосипа, і Саломія. 41 Вони супроводжували Ісуса в Ґалилеї й піклувалися про Нього. Було там також і багато інших жінок, які прийшли за Ним до Єрусалиму.
Поховання Ісуса
(Мт. 27:57-61; Лк. 23:50-56; Ін. 19:38-42)
42-43 Настав вечір. І оскільки це був день приготувань (день перед суботою), то Йосип з Ариматеї, сповнений хоробрості, пішов до Пилата й попросив віддати йому тіло Ісусове. Він був поважним членом ради юдейської, який також чекав на прихід Царства Господнього. 44 Коли Пилат дізнався про смерть Ісуса, він був дуже здивований, що це трапилося так скоро, тож він покликав центуріона й запитав його, чи це було дійсно правдою. 45 Вислухавши доповідь центуріона, він звелів віддати тіло Ісусове Йосипові.
46 Йосип придбав лляне полотно й, знявши тіло Ісусове з хреста, загорнув Його в полотно й поклав до гробниці, що була висічена у скелі. Потім він прикотив величезний камінь і затулив ним вхід до склепу. 47 Марія Маґдалена та Марія, Йосипова мати, бачили, де було поховано Ісуса.
Звістка про Ісусове воскресіння
(Мт. 28:1-8; Лк. 24:1-12; Ін. 20:1-10)
16 Коли минула субота, Марія Маґдалена, Марія, мати Якова, й Саломія придбали пахощів, аби намастити тіло Ісусове. 2 Рано-вранці, тільки-но зійшло сонце, в перший день тижня[af], вони прийшли до гробниці, де було поховано Ісуса. 3 І сказали жінки одна одній: «Хто ж нам відкотить від входу той величезний камінь?»
4 Коли вони наблизившись до склепу, то помітили, що той величезний камінь, який затуляв вхід до гробниці, було відкочено вбік. 5 Ввійшовши до склепу, жінки побачили, що праворуч сидить молодий чоловік, убраний в білу одежину. Тож вони були дуже налякані. 6 Тоді він мовив до них: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса з Назарета, Який був розіп’ятий на хресті. Однак Його тут зараз немає, бо Він воскрес із мертвих! Огляньте те місце, де Він лежав! 7 Тож йдіть негайно до Його учнів і Петра та й скажіть їм: „Він прийде в Ґалилею раніше за вас. Там ви знайдете Його, як Він вам і обіцяв”».
8 Тоді жінки вийшли звідти й побігли геть від гробниці, приголомшені й охоплені страхом. І, нажахані, вони нікому нічого не сказали. [Але згодом вони розповіли про все, що наказав Ісус Петру та усім іншим апостолам. Після того Сам Ісус відіслав їх в усі кінці світу, аби донести до людей Святе Послання, яке не згине ніколи—всі люди матимуть спасіння вічне][ag].
Ісус являється Марії Маґдалені та Своїм учням
(Мт. 28:9-10; Ін. 20:11-18; Лк. 24:13-35)
9 Після Свого воскресіння, рано-вранці першого дня тижня Ісус, насамперед, з’явився Марії Маґдалені, з якої Він вигнав сімох нечистих. 10 Побачивши Ісуса, Марія одразу ж пішла й розповіла про це Його учням, які тужили й ридали за Ним. 11 Почувши, що Ісус живий, і що вона бачила Його, учні не повірили їй.
12 Пізніше Ісус у іншій постаті з’явився двом учням Своїм, коли ті йшли по дорозі поза містом. 13 Вони повернулися й розповіли про все іншим, але ніхто не повірив і їм.
Ісус являється Своїм учням
(Мт. 28:16-20; Лк. 24:36-49; Ін. 20:19-23; Дії 1:6-8)
14 Згодом Ісус з’явився і одинадцятьом апостолам, коли вони обідали. Ісус почав докоряти їм за їхнє невір’я і впертість, бо не повірили вони тим, хто бачив Його, воскреслого з мертвих. 15 І промовив Ісус: «Ідіть по всьому світові й проголошуйте Добру Звістку Божу всім створінням Господнім. 16 Хто повірить[ah] і охреститься, той буде спасенний, а хто не матиме віри, той приречений[ai]. 17-18 Та, як доказ цього, ті, хто віруватимуть, творитимуть такі чудесні знамення: Моїм ім’ям вони виганятимуть демонів, заговорять невідомими їм раніше мовами, гадюк братимуть голими руками, а якщо вип’ють отруту, вона не візьме їх. Вони покладатимуть руки свої на хворих, і ті зцілюватимуться».
Вознесіння Ісуса на небо
(Лк. 24:50-53; Дії 1:9-11)
19 Отак промовивши, Господь Ісус вознісся на небо, і там Він сів по праву руку від Бога.
20 Апостоли ж вирушили по всьому світу проповідувати Добру Звістку, і Господь допомагав їм. Давши їм владу творити чудесні знамення, Господь підтверджував те, що Слово Його було істинним.
Вступ
1 1-4 Через те, що чимало людей бралося складати оповідь про справи, які здійснилися між нами, так само, як нам розповіли їх ті, хто спочатку були очевидцями і хто служив Богу, проголошуючи Його Слово, я також подумав, що це добра справа, оскільки я ретельно вивчив усе від початку, щоб написати для тебе докладну повість, високошановний Теофіле[aj], аби ти міг затямити, що все, чого вчили тебе,—то є істинна правда.
Ангел сповіщає про народження Іоана Хрестителя
5 У дні, коли в Юдеї правив цар Ірод, був собі священик на ймення Захарія. Він належав до денної черги Авія[ak]. Дружину Захарієву звали Єлизаветою, і була вона з прямих нащадків Ааронових. 6 Обоє вони були праведні перед Богом, неухильно дотримувалися всіх Божих заповідей і настанов. 7 Але вони не мали дітей, оскільки Єлизавета була неплідна, та й були вони вже старі.
8-9 Якось, коли була черга Авієвого роду і Захарія саме правив службу Божу, випало йому за жеребом (так водилося серед священиків) іти до храму Господнього й покадити там.
10 Дуже багато людей зібралося біля стін храму молитися, коли Захарія почав кадити. 11 І от праворуч від кадильного вівтаря з’явився йому Ангел Господній. 12 Побачивши Ангела, Захарія стривожився і дуже перелякався.
13 Та Ангел заговорив до нього: «Не бійся, Захаріє, бо молитва твоя почута, й дружина твоя Єлизавета, народить тобі сина, якого назвеш ти Іоаном. 14 Він принесе тобі радість і щастя. І багато людей будуть радіти з його народження. 15 Бо він буде великим у Господа. Лише не мусить він пити вина, ані міцніших напоїв, а від самого народження він буде сповнений Духом Святим. 16 І він поверне багатьох дітей Ізраїлевих до Господа Бога їхнього. 17 Він прийде перед Господом, наділений духом і владою пророка Іллі, й знову поверне серця батьків до дітей їхніх, а непокірних настановить на путь мудрості праведних і приготує людей до приходу Господа».
18 І запитав Захарія Ангела: «Звідки мені знати, що це так? Адже я старий, та й дружина моя вже похилого віку».
19 У відповідь Ангел сказав: «Мене звати Ґавриїл. Я стою перед Богом. І я посланий говорити з тобою і повідомити цю добру звістку. 20 Але слухай: ти мовчатимеш і не зможеш говорити, аж доки не настане день, коли це трапиться через те, що не повірив моїм словам. А слова ці неодмінно збудуться в належний час».
21 Люди біля храму чекали на Захарію і дивувалися, чому він так довго не виходить. 22 А коли він вийшов, то не здатен був заговорити до людей, і вони здогадалися, що в храмі йому було якесь видіння. Захарія пояснював щось жестами, але залишався німим. 23 Коли закінчився час його служби, він повернувся додому.
24 Через деякий час його дружина Єлизавета завагітніла й усамітнилася на п’ять місяців. 25 Вона сказала: «Нарешті Господь допоміг мені. Він добре подбав, аби зняти з мене мою ганьбу перед людьми».
Благовіщення діві Марії
26-27 Коли пішов шостий місяць Єлизаветиної вагітності, Бог послав Ангела Ґавриїла до Ґалилейського міста Назарета, до діви, зарученої з чоловіком на ймення Йосип, з роду Давидового. І звали ту діву Марією.
28 Прийшовши до неї, Ангел промовив: «Вітаю тебе, благословенна. Господь з Тобою». 29 Але вона була дуже збентежена тими словами й думала собі, що б те привітання могло означати. 30 І Ангел сказав їй: «Не бійся, Маріє. Ти здобула прихильність Божу. 31 Послухай! Ти завагітнієш і народиш Сина, і назвеш Його Ісусом. 32 Він матиме велич, і Його називатимуть Сином Всевишнього Бога. І Господь Бог дасть Йому трон Його батька Давида. 33 Він повік правитиме народом Якова, і Царству Його не буде кінця».
34 Марія запитала Ангела: «Як же таке може статися, адже я ніколи не була з чоловіком?» 35 Ангел відповів їй: «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього Бога огорне Тебе. То ж Святе Дитя, Яке народиться, буде назване Сином Божим. 36 І ще послухай: „Твоя родичка Єлизавета також вагітна сином, незважаючи на її похилий вік. Це вже шостий місяць її вагітності, а про неї ж казали, що вона неплідна! 37 Немає нічого неможливого для Бога”». 38 Марія сказала: «Я слуга Господня, хай буде мені те, що ти сказав». І Ангел полишив її.
Марія іде до Єлизавети
39 Тими днями Марія зібралася й подалася, поспішаючи у гірську околицю, до міста юдейського. 40 Вона ввійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету. 41 І сталося так, що коли вона почула Маріїне привітання, дитина в утробі її ворухнулась, і Єлизавета сповнилася Святого Духа. 42 Вона голосно скрикнула і сказала: «Ти найблагословенніша серед жінок, і благословенна та Дитина, Яку ти народиш. 43 Але за віщо мені така радість, що мати Господа мого завітала до мене? 44 Бо тільки-но звук того привіту торкнувся вуха мого, як дитина в утробі моїй стрепенулася.
45 Благословенна ж ти, тому що повірила у те, що збудеться сказане Господом».
Марія славить Бога
46 І мовила Марія:
47 «Душа моя Господа звеличує,
і дух мій радіє у Бозі, Спасителі моєму,
48 бо зглянувся Він на смиренну свою рабу,
і віднині всі люди зватимуть мене благословенною,
49 бо Всесильний зробив для мене велике.
Ім’я Його—святе.
50 Із роду в рід дарує Він милість тим,
хто шанує Його.
51 Він явив могутність руки Своєї,
усіх хвальків пихатих думкою сердець своїх Він розвіяв.
52 Правителів могутніх Він скинув з їх престолів,
й людей смиренних натомість Він возніс.
53 Людей голодних Він обдарував добром,
і геть прогнав ні з чим людей багатих.
54 Він допоміг народу Ізраїля, слузі Своєму,
згадавши Свою милість,
55 як обіцяв Він нашим предкам:
Авраамові й його нащадкам назавжди».
56 Марія лишалася у Єлизавети протягом трьох місяців, а потім повернулася додому.
Народження Іоана Хрестителя
57 Для Єлизавети прийшов час пологів, і вона народила сина. 58 Сусіди й родичі почули, що Бог подарував їй велику милість, і раділи разом з нею. 59 І сталося так, що коли малому сповнилося вісім днів, вони прийшли зробити йому обрізання, й хотіли назвати його Захарією, як і батька. 60 Але мати хлопчика заперечила: «Ні. Йому належить зватися Іоаном». 61 Гості їй кажуть: «Але ж нікого в вашому роду так не звали». 62 Знаками вони почали питати батька, яке ім’я хоче він дати синові. 63 Захарія попросив табличку й написав на ній: «Його звати Іоан». Усі були здивовані.
64 Тієї ж миті уста Захарії розімкнулися, язик розв’язався, і він заговорив, славлячи Бога. 65 І тоді страх охопив сусідів, і по всій гірській країні Юдеї обговорювалися ці справи. 66 Кожен, хто чув про те, дивувався й замислювався: «Ким буде це дитя?» Бо ж очевидно було, що сила Господня з ним.
Пророцтво Захарії
67 А батько його, Захарія, сповнився Духом Святим і прорік:
68 «Хай буде благословен Господь, Бог Ізраїлю,
бо прийшов Він, щоб допомогти
народові Своєму і дати йому волю.
69 І Він прислав нам могутнього Спасителя
з дому слуги Свого Давида,
70 як і обіцяв устами святих пророків,
які жили в давнину.
71 Він обіцяв порятувати нас від ворогів наших
і від влади всіх, хто нас ненавидить,
72 аби виявити милість нашим предкам
і пам’ять про Свій святий Заповіт[al],
73 про клятву, яку Він приніс нашому
предкові Аврааму:
74 визволити нас з-під влади ворогів наших
і дозволити нам служити Йому без страху,
75 а лише зі святістю й праведністю перед Ним
у всі дні життя нашого.
76 Ти, дитино, будеш названий „пророком Всевишнього”,
оскільки прийдеш перед Господом,
аби приготувати шлях Йому
77 і сказати людям Його,
що вони будуть спасенні
через відпущення гріхів їхніх.
78 Через велике милосердя нашого Бога
новий день[am] засяє на нас з висоти,
79 щоб освітити тих,
хто живе під чорною тінню смерті,
і щоб направити стопи наші на шлях миру».
80 Хлопчик ріс і міцнів у дусі. Він лишався в безлюдних місцях, доки не надійде йому час постати перед людьми Ізраїлю.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International