Bible in 90 Days
Слово Білдата
8 Тоді сказав Білдат із Шуа:
2 «Як довго будеш нісенітниці верзти?
Слова твої, мов дужий вітер, пролітають.
3 Чи Бог на справедливість нападає,
чи Всемогутній хоч у чомусь неправий?
4 Якщо сини твої грішили перед Богом,
то їх не залишив Він в руках у беззаконня,
та змусив їх сплатить за всі гріхи.
5 Якщо ти, Йове, будеш прагнути Бога
і прощення у Всемогутнього попросиш.
6 Якщо ти чистоти й чеснот своїх не зрікся,
то Бог зглянеться, прийде тобі на поміч.
Поверне дім тобі, як і належить.
7 Хоча початок твій був дріб’язковий,
зате майбутнє матимеш заможне.
8 Лишень звернись до поколінь минулих,
повчись, як можеш, в їхніх предків.
9 Бо ми явились в світ недавно,
пізнати Його не встигли;
дні наші на землі, мов тінь.
10 Хіба з тобою предки не говорять?
Хіба не діляться знанням,
що в серці зрозуміли?
11 Хіба росте папірус без болота,
чи очерет буяє без води?
12 Життя у них коротке,
бо не встигли ще як слід зазеленіти,
як уже зів’яли, нікому не потрібні.
13 Таке трапляється із тими, хто про Бога забуває,
безбожника не збудуться надії.
14 Його упевненість, мов павутиння восени,
покластись ні на кого він не може.
15 Якщо зіпреться він на павутиння, то не встоїть;
хай хоч учепиться, а підвестися вже не зможе.
16 Він, мов рослина, на осонні розкидає крону,
17 чіпляючись і оповивши брил громаду,
повзе у дім камінний.
18 Якщо його коріння підірвати,
ніхто й не здогадається, що там воно колись було.
19 Рослинка в чистоті жила своїм життям,
та інші пагони заступлять її місце,
пробившись паростком до світла дня.
20 Правдивих, прямодушних Бог не покидає,
злостивим сили й влади Він не додає.
21 Він може дарувати радість сміху,
наповнити твої вуста веселим гуком.
22 Приниженими будуть вороги твої,
і дах над головою втратять ті злостивці».
Відповідь Йова
9 Йов відповів:
2 «Я, звісно, розумію, так буває,
але як можна буть невинним перед Богом?
3 На жодне з тисячі питань не зміг би відповісти Богу,
якби й хотів посперечатись з Ним.
4 Бог—серцем мудрий, Всемогутній.
Хто проти нього виступив,
втратив своє життя.
5 Пересуває гори Він так, що ніхто й не знає,
в Своєму гніві Він їх рушить.
6 Це Він трясе землею до основ її, та так,
що стугонить усе навколо.
7 Сказати сонцю може Він, щоб не зійшло,
а зорі сховати, щоб не світили.
8 Він Сам напнув небесну широчінь,
по гребню хвиль морських він ходить.
9 Створив Він Ведмедицю, Оріон й Волосожар,
створив сузір’я, що вершать свій шлях
південним небом.
10 Витворює Він більше див, ніж можна уявити,
і не злічить Його чудес.
11 Поглянь, Він наді мною йде, а я не бачу,
проходить поряд, та я не відчуваю.
12 Хто може Богу протидіють, коли Він забирає щось?
Хто сміє протирічить: „Що Ти робиш?”
13 Бог не вгамує Свого гніву,
помічники Рагав і ті простерті під Його ногами.
14 Тоді що маю я Йому сказати,
які слова я мушу підібрати?
15 Якби й невинний був я, все одно б мовчав;
благав би тільки милосердя я в Заступника свого.
16 Якби звернувся навіть я до Нього,
якби мені Він навіть відповів,
я все одно не вірю, що почув би Він мій голос.
17 Це Бог на мене бурю насилає
і ранить щораз дужче без причини.
18 Не встигну перевести дух,
а вже нові печалі насідають.
19 Якщо про силу йдеться,
то Він могутніший, звичайно.
Якщо про справедливість,
хто з Ним може позиватись?
20 Хоча я й невинний, та мої вуста знайдуть провину.
Хоч не грішив, мене в крутійстві звинуватять.
21 Я безневинний, не турбуюся про душу.
Життя своє ненавиджу.
22 У всіх єдина доля—всі вмирають.
Тому я і кажу, що Бог веде
і праведних, і грішних до одного кінця.
23 Якщо людну вб’є раптове лихо,
чи насміхається Він із мук невинного тоді?
24 Панують на землі нечесні та злостиві,
а Бог не розкриває правди суддям.
Якщо не Бог, то хто це все вчинив?
25 Скоріше за гінця роки життя біжать,
без радості, без щастя пролітають дні.
26 Вони пливуть, мов човен з очерету,
немов орел, що падає на здобич.
27 Якщо скажу: „Забуду я свій біль,
засяє усміх на моїм обличчі”,—
28 нічого це не змінить, мукам не кінець,
бо знаю, що не спиниться Твій суд.
29 Господь вже звинуватив мене в чомусь,
тому ж даремно гаяти зусилля, виправдовуючи себе!
30 Якби я талим снігом умивався
і тіло з милом чисто вимив,
31 Ти б і тоді мене в брудну могилу кинув,
і навіть одяг би зненавидів мене.
32 Бог—не один із нас, тому я виклик кинути Йому не можу,
до суду позиватись я Його не поведу.
33 Нема нікого, хто б зумів між нами стати
і вислухати нас обох[a].
34 Хто відвернув би жезл каральний Божий,
щоб неминучий страх мене не їв.
35 Тоді б насмілився я все Йому сказати,
бо не така вже боязка у мене вдача».
Йов у розпачі
10 «Як я ненавиджу своє життя!
Тож розповім про всі свої страждання,
відкрию болі та образи всі.
2 Звернусь до Бога я: „Не звинувачуй,
дозволь дізнатися, у чому завинив.
3 Хіба радий Ти з того, що мене гнітиш
і зневажаєш діло рук Твоїх,
хіба щасливий тим, що нечестивці замишляють?
4 Чи маєш очі Ти людські?
Чи вмієш бачить, як людина?
5 Чи дні Твої подібні до людських?
Чи лічиш роки, як лічу я дні?
6 Бо Ти вишукуєш в мені безчестя,
гріхи мої пізнати хочеш.
7 Хоча Ти знаєш, що я ні в чому не завинив,
що від Твоєї кари не втечу.
8 Мене створили Твої руки, і тілу форму надали,
та несподівано вони мене схопили, щоб згубити.
9 Благаю пам’ятати, що з глини Ти мене зліпив,
тож раптово, не перетворюй Ти мене на глину знов.
10 Хіба мене не виливав, як молоко,
і затвердіти, як той сир, мені не дав?
11 Ти одягнув мене у шкіру й тіло,
зв’язавши жилами й кістками.
12 Дав звідати мені, що є життя й нев’януча любов,
твоє дбання мій дух плекало.
13 Але у серці потай задуми плекав;
я знаю, то мета Твоя була:
14 Якщо на шлях гріха я поверну,
Ти наглядатимеш і непокараним не лишиш.
15 Якщо я поведуся зле—горе мені!
Якщо невинний, то не можу й голови підвести,
безчестям сповнений, приниженням напоєний.
16 Лиш звести голову збираюсь,
на мене, мов на лева, полювання затіваєш
і знову виявляєш Свою силу.
17 Нових приводиш свідків проти мене,
примножуєш Свій гнів,
та нові війська на мене насилаєш.
18 Навіщо вивів Ти мене із лона?
Я мав би вмерти, щоб не бачив мене світ.
19 Хотів би я не жити ніколи,
піти в могилу б з материнської утроби.
20 Мені зосталось жити лиш кілька днів,
дай спокій, відступись від мене!
Дозволь хоч трохи радості пізнати
21 до того, як піду туди, де залишаються навіки:
у світ печалі й темряви,
22 у землю мороку, де ходить привид смерті,
туди, де хаос править, де померлих тіні,
де навіть світло, наче ніч”».
Слово Зофара
11 Зофар із Наамата відповів:
2 «Невже залишиться без відповіді ця багатослівність?
Чи може язикатий бути правим?
3 Чи балачки твої затулять рота всім,
чи не знайдеться хтось, щоб гідно відповісти,
коли блазнюєш перед ним?
4 Ти твердиш: „Маю вірну думку
і чистий в Божих я очах”.
5 Але хотів би я, щоб Бог заговорив,
довівши, що хибні скарження твої.
6 Тоді б тобі Він тайну мудрості відкрив,
адже двобічною тямущість може бути.
Знай, що карає Бог не так жорстоко,
як Він міг би.
7 Чи можеш Бога таємницю ти збагнути?
А чи дано тобі Його величність, Всемогутність осягнуть.
8 Що можеш вдіяти,
коли ідеться про недосяжну висоту небес?
І що намислиш ти про те, що нижче, ніж Шеол?
9 Мудрість Божа—не для вимірів земних,
і широчінь думок Його не порівняти з морем.
10 Хто може зупинить Його,
якщо Він явиться і поведе за ґрати
або на суд людину призове?
11 Бог справді знає ціну брехунам.
А вже коли насилля зустрічає,
то як же може Він того не пам’ятати?
12 Скоріше ослиця розродиться дитям людським,
ніж тугий на розум мудрість Божу збагне.
13 Спочатку серцем приготуйся,
тоді до Бога руки простягни.
14 Якщо відмиєш зло із рук своїх
і не дозволиш беззаконню оселитись в домі,
15 тоді обличчя безневинне підведеш до неба,
безпеку й спокій ти тоді спізнаєш.
16 В минуле всі турботи відійдуть,
їх пам’ятатимеш, як воду, що зникає за мить.
17 Життя твоє зійде ясніш, ніж сонце пополудні,
а чорні дні, немов ранкові зорі, збліднуть.
18 Ти будеш впевнений, бо житиме в тобі надія,
захищеним себе відчуєш, ляжеш спати спокійно.
19 Ніхто тебе не потривожить, коли спочить захочеш,
лише потягнуться до тебе інші, щоб допоміг їм.
20 І згаснуть очі у злостивих,
вони ніде не зможуть притулитись,
надії їхні всі переростуть у відчай».
Відповідь Йова
12 Йов відповів на те:
2 «Ну що ж, не стане вас, і зникне мудрість,
бо ви—останні мудреці.
3 Але ж і в мене є такий же розум,
не гірше вас я здатен бачить й осягати світ.
Хіба цього хоч хто не знає?
4 Для друзів і знайомих посміховиськом я стану:
„Це той, хто з Богом спілкувався
і від Нього відповіді чув”.
Праведника невинного здіймуть на глум.
5 Хто горя не знає, той бідака зневажає,
він зіб’є з ніг того, хто раз спіткнутись встиг.
6 Але намет розбійника—в безпеці.
Кому Бог Свою силу дарував
і хто кидає виклик Богу, ті в безпеці.
7 Ви кажете: „Звернись до звірів,
в них знайдеш пораду.
Птахів небесних потурбуй, ті скажуть.
8 Чи нахилися до землі, вона підкаже,
та й риби в морі, ті також навчать.
9 Хто з-поміж всіх живих не знає,
що все йде від Господньої руки?
10 І подих кожної живої плоті—все в Його руках.
11 Хіба не вухо розрізняє слова,
хіба не піднебіння відчуває їжі смак?
12 Мудрість приходить з роками,
розуміння дають дні прожити.
13 І сила, й мудрість—все Йому належить.
Порада й розуміння—це Його.
14 Все, що зруйнує Він, того не відновити,
в кого свободу відбере,—не матиме той волі.
15 Як дощ затримає—струмки всі пересохнуть,
коли ж звелить їм бігти—то заллють всю землю.
16 У Нього сила і знання премудрість,
Йому підвладні й скривджений, і кривдник.
17 Він з радників вбрання зриває,
Він суддів змушує відчути божевільними себе.
18 Він розриває пута, якими цар скував людей,
натомість оперезує цареві міцно стегна[b].
19 Священиків Він позбавляє ряси
скидає тих, хто думав вічно править.
20 Він слова позбавляє тих, хто завжди радить
і відбирає розважливість у сивих.
21 Правителів вельможних Він зневажить,
у сильних владу відбере.
22 Таємне зробить явним,
і виведе на світло те, що темрявою вкрите.
23 Народам славу й велич Він дарує,
а потім розганяє їх.
Розширює Він їм кордони,
а потім споглядає, як гибіють народи.
24 Затьмарює Він голови правителів земних
і змушує бродити без дороги і мети.
25 Вони збиваються в юрбу в пітьмі, без світла,
хитаючись, збиваючись на манівці, мов п’яні”».
13 «Усе це бачило насправді моє око
і вухо чуло й осягнуло до кінця.
2 І знаю достеменно я те саме, що й вам відоме,
бо я не нижчий, аніж ви.
3 Але хотів би я до Всемогутнього звернутись
посперечатися у своїй справі з Ним.
4 Нікчемність вашу ви брехнею готові покривати;
ви, як лжелікарі, що к лікуванню не придатні,
всі ви—цілителі й лікарі нікчемні.
5 А хто вас змусив мовчати,
тоді б на мудреців були ви трохи схожі.
6 Послухайте, які переконання маю,
прислухайтесь до доказів моїх.
7 Чи будете неправду говорити Богу,
чи будете в оману вводити Його?
8 Покажете, що ви Його служаки ревні,
чи почнете скаржитися Богу?
9 Якщо пошле випробування, то чи будете ви раді?
Чи будете брехати Йому, як смертному якомусь?
10 Звичайно, Бог поправить вас,
якщо ви віддані Йому в душі.
11 Коли Він постає велично перед вами,
чи то не лячно, чи не огортає жах нараз?
12 Вся ваша мудрість непотрібна, як той попіл,
всі відповіді ваші марні[c].
13 Замовкніть, дайте говорить мені,
а далі вже як буде.
14 Чому терзаю я зубами тіло,
чому рукам своє життя ввіряю?
15 Він, звісно, може вбити мене. Надії марні[d].
І все ж я захищатимусь перед Його лицем.
16 У цьому мені бачиться рятунок,
адже безбожники не сміють віч-на-віч стати перед Богом.
17 Послухайте уважно, що кажу,
що хочу я донести в ваші вуха.
18 Я впевнений, я гідний виправдання,
ось гляньте, які докази зібрав.
19 Якщо знайдеться той, хто вину мою докаже,
тоді замовкну я навік.
20 Однак Тебе благаю, Боже:
лиш два послаблення мені зроби.
Погодишся, тоді не буду я ховатися від Тебе.
21 Прийми Свою правицю з мене,
і перестань наводить жах.
22 Тоді поклич, у мене відповідь готова,
або дозволь мені сказати,
а потім будеш говорити Сам.
23 Які гріхи і злочини я маю?
Скажи, де я згрішив, коли закон порушив?
24 Чому від мене лик ховаєш Свій?
Чом мене ворогом Своїм вважаєш?
25 Хіба листок, що вітер котить, станеш доганяти?
Чи переслідувати суху соломинку почнеш?
26 Ти ж гострі звинувачення мені кидаєш
і змушуєш страждати за юнацькі помилки.
27 В кайдани ноги Ти мені скував
поставив варту на моїх дорогах.
Де слід мій, там чатуєш Ти.
28 А чоловік цей гасне, мов гнила колода,
як те вбрання, що сточене на порох міллю».
14 «Ми—люди, що народжені жінками.
Короткі дні нашого життя минають у турботах.
2 Мов квітка, виростає чоловік, а потім швидко в’яне.
Він, наче тінь, яка тікає вмить, якої не зловити.
3 Але однак Ти зупиняєш погляд на такій нікчемі
і позиватися його у суд ведеш?
4 Хто може витворити чисте із брудного? Ніхто.
5 Якщо людина має повний вік прожить,
і Ти їй дні і місяці життя злічив,
якщо Ти визначив, як довго жити людині,
й вона не в змозі подолати ту межу,
6 тоді вже не пильнуй, не стеж, дай спокій чоловіку,
нехай би тішився наймит, поки вдається.
7 Надію має дерево завжди,
якщо його зрубати, воно загине,
та пагони проб’ються молоді.
8 Якщо уже коріння постаріло,
і пень уже вмирає у землі.
9 Як тільки перші крапельки дощу напоять землю,
гілля відродиться і юно забуяє знов.
10 А дужий чоловік, коли вмирає, губить сили;
життя його кінчається, а потім де він?
11 Скоріше море й ріки можна вичерпати руками,
12 ніж людина, яка ляже в домовину,
зможе знову піднятися в цей світ.
Доки не зникне небо, не прокинуться померлі,
їм сон склепив повіки міцно.
13 Коли б мене сховав Ти у могилі,
аж поки не вгамується Твій гнів,
поки на прийде час Тобі згадати про мене.
14 Якщо людина загине, то чи буде знову жити? Ні!
Я з радістю винесу усі страждання,
з нетерпінням чекаючи звільнення.
15 Якби мене гукнув Ти, я б озвався,
коли б хотів Ти рук Своїх творіння бачить.
16 Тоді, напевне, Ти б мій кожен крок беріг
і вже гріхи б мої не згадував мені,
17 мої провини зав’язав би в торбу,
замурував би кривду.
18 Але руйнується гора, обвалюється скеля, рушиться каміння,
19 струмки останні вимивають ґрунт.
Так і людські надії Ти змиваєш, Боже.
20 Залякуючи силою, ламаєш чоловіка
й розчарувавши, відсилаєш в інший світ.
21 Чи діти його в шані, він того не знає.
А чи зневажені—того він теж не бачить.
22 Свого лиш тіла біль він відчуває,
він тужить за собою».
Відповідь Еліфаза
15 Еліфаз теманійський тоді йому сказав:
2 «Чи став би мудрий чоловік
кидати дурні слова на вітер
або переливати із пустого у порожнє?
3 А чи завів би надаремне мову,
вживаючи слова, що нічогісінько не варті?
4 Ти ж, навпаки, благоговіння перед Богом відкидаєш
і нехтуєш молитвами до Нього.
5 Ти, безперечно, вводиш в гріх себе словами цими,
слова гадюками повзуть із уст твоїх.
6 І не мені тебе судити.
Неправоту свою засвідчив тут ти сам.
7 Хіба на світ з’явився ти раніш, ніж гори?
8 Чи втаємничений у задум Божий був?
Чи мудрість, думаєш, лише тобі належить?
9 Що ти такого знаєш, чого би ми не знали?
На чому розумієшся, до чого ми не доросли?
10 Ми вже на світі пожили немало.
Є серед нас і сивочолі, й старші твого батька.
11 Чи співчуття Господнього тобі замало,
чи обережно сказані слова тебе не тішать?
12 Що твоє серце увібрало
й очі відмовляються признати?
Де ти набравсь бундючності такої,
13 що виступаєш злісно проти Бога
й вустами сиплеш звинувачення негідні?
14 Чи може бути чистою людина,
чи може праведним, невинним бути рід людський[e]?
15 Поглянь, Він навіть Ангелам[f] Своїм не довіряє,
Він не вважає чистими і Небеса.
16 Наскільки нижчим є той чоловік мерзенний,
що зло як воду п’є.
17 Я розповім тобі. Послухай,
розповім тобі, що бачив сам на власні очі,
18 чим поділилися зі мною мудрі люди
й чого від них батьки не приховали їхні.
19 Хазяйнували предки на землі,
усі знають їхні імена.
20 Усе життя страждає нечестивий чоловік,
насильнику відведено рахунок літ земних.
21 Знайде його нещастя в час,
коли все ніби ладиться у нього.
22 І вже не сподівайся повернутися із Країни Мертвих,
судилося тобі загинуть від меча.
23 Він дні життя проводив в пошуках поживи
і знає: неминучий чорний день,
коли Шеол накриє його пазурами смерті.
24 Біда і гніт його терзають розум,
захоплюють зненацька, як чужинський цар,
який лаштується до бою.
25 Бо кинув виклик Богу він,
до Всемогутнього він дорівнятися хотів.
26 На Бога кинутися вперто прагне,
ховаючись за щит, спішить напасти.
27 Хоча обріс багатством й жиром чоловік,
і успіх у житті пізнав не раз,
28 селитись буде у зруйнованих містах,
в халупках кинутих, де можуть бути тільки смітники.
29 Заможністю безбожник тішитись недовго буде,
і силою хвалитись не повік йому,
тому що багатства він примножити не зможе на землі.[g]
30 І не уникнути йому Країни Мертвих.
Вогонь засушить його юність,
палючий Божий подих рознесе його.
31 У марноту нехай не вірить ревно,
на нього ждуть лише розбиті сподівання.
32 Зав’яне він до часу,
його галуззя не заквітне знов.
33 Він буде наче ягода, відірвана від ґрона,
як квітка, зірвана з оливкового дерева.
Не будуть визрівати плоди його турбот.
34 Безбожників юрма нічого доброго не зробить,
поглине полум’я житло усіх, хто хабарі бере.
35 Вони приховують біду і злу дають життя,
а їхні черева брехню плекають».
Відповідь Йова Еліфазу
16 Йов відповів так:
2 «Всі ваші просторікування я вже чув,
а ваше співчуття породжує лише страждання.
3 Чи буде край балаканині нескінченній?
Чи так стурбовані, що важко вам змовчати?
4 Так само міг би я вам дорікати,
якби ми помінялися місцями.
Я б звинувачень сипав рій невпинно
і скрутно головою би хитав.
5 Та міг би я і підбадьорити, і втішить,
я б ваші болі заспокоїть міг.
6 Страждань не зменшу тим, що я скажу вам,
якщо ж мовчатиму, то не вгамую біль ніколи.
7 Навіть тепер мене замучує мій ворог,
усю сім’ю мою понищив він.
8 Ти зморшками покрив чоло.
Це проти мене свідчення, як і охляле тіло,
і запалі очі, що промовисто говорять.
9 Зневага й Божий гнів роз’ятрили всі рани.
Чому скрегоче Він зубами в гніві?
У ворогів моїх з очей ненависть сипле.
10 Вони роззявили роти до мене,
ущипливо кусаючись словами,
юрмляться, підступаючись все ближче.
11 Віддав мене збоченцям Бог,
під владу нечестивців.
12 Я жив спокійно, але Бог мені вчепився у загривок,
трясти почав, розбив моє життя,
мішенню вибрав для стрільби.
13 Вже лучники Його кільце замкнули.
Безжалісно проколює Він нирки,
і виливається на землю жовч моя[h].
14 Наносить рану Він за раною.
Він стрімко наступає, мов воїн у бою.
15 Волосяницею прикрив я тіло,
я переможений, я збитий з ніг.
16 Лице від сліз набрякло і почервоніло,
лягла під очі смерті чорна тінь.
17 Хоча не знали утиску й насильства мої руки
і чисту я творив молитву повсякчас.
18 О земле, кров мою не приховуй[i],
нехай мій плач лунає навкруги.
19 Є й зараз високо на небі свідок,
що може свідчити на захист мій.
20 Хай перекладачем моїм він буде,
хай буде моїм другом перед Богом,
коли з моїх очей струмують сльози.
21 За мене заступиться він перед Богом,
розсудить він між смертним[j] і його сусідом.
22 Бо не мине і кілька років,
як я піду туди, звідки немає вороття».
17 «Мій дух понищено, життя поволі гасне,
могила—ось на мене що чекає.
2 Усяк мене на глум здіймає,
а я лише дивлюся, як зрадливо мене шпиняють.
3 Прийми, о Боже, безневинності обітницю мою,
бо хто, крім тебе, це підтвердить може?
4 Ти запечатав розум їм, відняв здоровий глузд,
тому від них не жди пошани.
5 Існує істина, що заради друга
можна й про дітей забути;[k]
однак всі мої друзі, зрадою відмінні,
війною на мене йдуть.
6 Бог мене виставив на посміховисько юрбі.
І кожен у лице мені плює.
7 На очі сльози набігають так, що ледве бачу,
від голоду вже перетворився я перетворився я на тінь.
8 Вражає праведних людей мій жалюгідний стан,
тому невинні постають проти безбожних.
9 Людина віддана не схибить з обраного шляху,
зміцниться той, у кого чисте є сумління.
10 Ідіть усі у наступ знову,
немає мудреця між вами, щоб звинуватити мене,
я не знайду такого.
11 Життя скінчилося,
зруйновані всі вимріяні серцем наміри й бажання.
12 Змішалось все у них:
їм день як ніч, а морок світлом виглядає.
13 Якщо Шеол бажаю мати за притулок
і розстеляти ліжко в темряві могильній,
14 якщо кажу могильній ямі, що вона мені за батька,
а червам—що вони мені за матір чи сестру,
15 то де тоді живе моя надія,
хто сподівань моїх побачить може слід?
16 Чи спуститься вона до брам Шеолу,
чи нам разом судилося перетворитися на порох?»
Слово Білдада
18 Тоді відповів Білдат із Шуа:
2 «Як довго ще чекати кінця таких розмов?
Прийди до тями, вніми порадам нашим.
3 Чому в твоїх очах ми виглядаємо дурними,
чому звертаєшся до нас, немов до дурнів?
4 Терзаєш собі душу гнівом марним.
Хіба спустошиться земля заради тебе,
чи скеля з місця рушить?
5 Без сумніву, що світло кривдників погасне,
і їх не грітиме вогонь життя.
6 Вже темрява прокралась у шатро безбожника,
вгас світильник, що висів у нім.
7 Повільною стає його швидка хода,
і з ніг його збивають власні наміри підступні.
8 Піймається нога у пастку, ним поставлену,
коли він ступить в замасковану решітку.
9 Капкан уп’ється в його ногу,
захопить туго, вирватись не дасть.
10 Десь є на світі мотузок прихований,
щоб буть сильцем для нього,
та пастка на його шляху.
11 Його повсюди переслідують нещастя
і звідусюди навздогін йому спішать.
12 Біда за ним полює, зголодніла,
страждання вже крокує поруч,
ладне з ніг звалити вмить.
13 Ввіп’ється в його тіло болячка невситима,
смерть поїсть його і м’язи, і кістки.
14 Його відірвуть від надійного над головою даху
і змусять вирушити до царя жахів[l].
15 В його оселі будь-хто зможе оселитися тоді,
мов сіркою[m] очистять місце, де він жив.
16 Як корінь спраглого деревця відсихає,
а гілля в’яне, відмирає,
17 так само з пам’яті земної зникне він,
на вулицях його ім’я не буде чутно.
18 Його штовхнуть із світла в морок
і викреслять із цього світу.
19 Немає в нього ані сина, ні онука,
ніхто не вижив там, де він селився.
20 На заході народ нажаханий, що випало йому!
На сході люди вражені, як трапитись таке могло.
21 Таке життя, без сумніву, на богохульника чекає,
хто відступається від Бога, той іншого нехай не жде».
Відповідь Йова
19 Озвався Йов на це:
2 «Як довго будете мені ятрити душу,
як довго убивати будете словами?
3 Разів з десяток ображали;
хіба не соромно вам дошкулять мені щораз?
4 Якщо я й справді помилявся, то помилки—мої,
і вам з них немає ніякого діла.
5 Якщо і справді вам здається, що мені до вас далеко,
якщо мої приниження—моя провина,
6 то знайте, то знайте, Бог мене принизив
і розкидав навколо мене Свої сіті.
7 Кричу: „Допоможіть!”—
то ані слова я у відповідь не чую.
Коли ж про допомогу я благаю,
то справедливості нема ніде.
8 Він на шляху мені наставив незборимі перешкоди,
не можу я пройти, коли він мороком стежину перекрив.
9 Позбавив мене шани Він
і збив з моєї голови корону.
10 Він розбивав мене з усіх боків.
Я, переможений, втікаю.
Й надію вже останню вириває Він,
мов дерево, з корінням.
11 Він розпалився, гнівом заярів на мене,
повівся так, неначе ворога зустрів.
12 Його війська, що наступають дружно,
мені перекривають відступ,
намет мій у кільце беруть.
13 В краї далекі Він моїх братів заслав,
а близькі й друзі відвернулися від мене, мов не знають.
14 Не стало в мене родичів,
приятелі давно мене забули.
15 І гості мої, й слуги, навіть,
поводяться зі мною, як з чужинцем.
Здається їм, що зайда я, не свій.
16 Звертаюсь я до служки, той мовчить,
хоч я прошу у нього співчуття.
17 Моє дихання спротивіло дружині,
від мене відвернулися гидливо діти.
18 А що вже дітки, й ті ненавидять мене,
кепкують, ледь почну я говорити.
19 Усі найближчі друзі зневажають,
бридким я став для тих, кого любив.
20 Перетворився я на шкіру та кістки,
я ледве животію.
21 Благаю, заклинаю, згляньтесь, любі друзі,
бо вразила мене Божа рука.
22 Чому мене ви переслідуєте так, як Бог,
чому постійно відчуваю ваші збиткування на собі?
23 О, як би я хотів, аби мої слова записані були,
щоб в книзі слід вони лишили.
24 Нехай би стилом і різцем залізним
закарбували їх на скелі на віки.
25 Тому що знаю: Рятівник—живий,
на захист встане він на цій землі.
26 І навіть після того, як залишу я це тіло,
як зотліє моя шкіра, я побачу Бога.
27 Я сам Його побачу,
на власні очі, не чужі, побачу Бога!
Затамувавши подих, дня того чекаю.
28 Коли ви кажете: „Як можем переслідувати Його?”—
коли у Ньому корінь всіх нещасть.
29 Про меч караючий самі не забувайте,
бо гнів ваш, то є гріх, також меча достойний.
Тоді ви зрозумієте, що справедливість є на все».
Слово Зофара
20 Сказав тоді Зофар із Наамата:
2 «Мої передчуття тривожні змушують мене
тобі відповісти про те, що відчуваю.
3 Від Йова чую нарікання,
які образливо звучать для мене,
і розуміє серце, що мовчать не може.
4 Хіба не знав ти з незапам’ятних часів,
коли ще на землі з’явилася людина[n].
5 Хіба тоді відомо не було,
що торжество зловмисників минуще,
що свято кривдника триває тільки мить?
6 Бо його пиха тягнеться до неба,
а голова сягає хмар.
7 Як той послід, назавжди зникне він,
хто бачив його, лиш запитає: „Де ж він?”
8 Мов сон[o] вчорашній, відлетить,
примарою нічною щезне,
його ніхто не зможе відшукати.
9 Хто часто бачився із ним, його вже не побачить,
й домашні не зустрінуться очима з ним удома.
10 Почнуть у жебраків жебрачить його діти,
а загребущі руки повернуть
усе нахапане добро.
11 Були кістки його могутні по-юнацьки,
але на порох сила та зітреться.
12 Хоч зло у роті має смак солодкий,
і він ту смакоту ховає під язик.
13 Хоча не може він відмовитись від того,
і намагається утримати подовше,
14 але закисне їжа та, поки дійде до шлунку,
зміїною отрутою для нього стане.
15 Заковтує багатство він, а потім відригає,
Бог його змусить виригати все те.
16 Він живиться зміїною отрутою,
а потім смертельне гадюче жало увіп’ється в нього.
17 Він не побачить ні потоків повноводних,
ні рік молочних, ні медових берегів.
18 Все, що нажив, він мусить повернути,
бо загребти собі усе не зможе.
Плоди трудів йому утіхи не дадуть.
19 Тому що бідних він гнітить, штовхає до зубожіння.
Захоплює будинок, де й цвяха не забив.
20 Тому що він не знав,
коли наситить решту своїх прагнень,
але загарбане лише погибель принесе.
21 Адже ніщо не врятувалось від жаги його,
і через те його багатство згине.
22 Коли він матиме усього повну чашу,
посипляться на нього біди і нещастя,
сповна спізнає він страждання силу.
23 Як буде повним черево його,
Бог лють свою пошле на нього.
Вона проллється струмом нескінченним.
24 Якщо почне тікати злодіяка від меча,
тоді стріла із бронзи дожене його й проткне.
25 Він висмикнути спробує, витягне зі спини,
та вістря вже проткнуло жовчний міхур.
Тоді охопить жах його смертельний.
26 Скарби нагарбані залишаться в землі,
вогонь нищівний пожере їх.
Нікого не лишить живих у тій оселі.
27 Відкриють Небеса його провину,
і здибиться земля в протесті гнівнім.
28 Нестримна повінь гніву Господа його оселю проковтне.
29 Ось яку долю кривдник дістає від Бога,
такий от спадок Бог йому послав».
Відповідь Йова
21 Тоді сказав Йов:
2 «Послухайте, що вам кажу, уважно,
нехай це буде втіхою для вас.
3 Прошу вас потерпіти і дати мені сказати,
коли я виговорюсь, можна збиткуватися з мене.
4 А щодо мене, то чи я жаліюсь на людину?
Чому б мені не бути нетерплячим?
5 На мене гляньте, подивуйтесь
і з переляку рот закрийте.
6 Коли я думаю про це, то я жахаюся,
і мене всього трясе.
7 Чому, старіючи, з роками
нечестивці набирають сили?
8 Оточені вони нащадками своїми,
їх внуки крутяться у них перед очима.
9 У домі їхньому спокійно і безпечно,
і Божий гнів їм зовсім не страшний.
10 Бугай у них запліднює корів невтомно,
виношує і тілиться корова у належний час.
11 Вони своїх дітей, немов овечок, відпускають гратись.
Танцюють дітлахи, стрибають.
12 Вони співають, тамбурина й арфи звук почувши,
і веселяться, як сопілка озветься.
13 На схилі літ живуть вони заможно
і швидко та без болю йдуть в Шеол.
14 Вони говорять Богу: „Дай нам спокій,
бо ми не хочемо знання Твоїх шляхів.
15 Ну, хто такий той Всемогутній, щоб Йому служити?
Що матимемо з того, що Йому молитись будем?”
16 Звичайно, не в руках злостивих їх багатство,
і я не поділяю їхніх міркувань.
17 Як часто той світильник нечестивця гасне?
Як часто падає на їхні голови нещастя?
Як часто, гніваючись, Бог карає їх нещадно?
18 Вони беззахисні, як соломинка на швидкому вітру,
немов полова, що її кружляє вітроган.
19 Ви скажете: „Нещастя Бог тримає для синів,
нащадків нечестивця”.
А я скажу вам: „Хай злостивцеві відплатить Бог,
щоб знав нещасний”.
20 Нехай би очі його бачили, як сам же він конає,
хай знав би силу гніву Всемогутнього.
21 Тому що дім, сім’я хіба йому потрібні,
коли вже лік життя іде на дні?
22 Чи вчити Бога, як вирішує Він сам,
кого підносити найвище.
23 Цей в повнім розквіті вмирає,
цілком спокійний і безпечний.
24 Тіло вгодоване, кістки міцні.
25 А той нещасний гірко помирає,
не звідавши ніколи, що є щастя.
26 Ці двоє разом ляжуть в домовину,
і знайдеться пожива червам.
27 Вам не сховати думок своїх від мене,
не приховати, що ви плетете змову.
28 Тому що ви питали: „Де палац,
в якому мешкає вельможний пан?
Де той намет, в якому кривдники живуть?”
29 Хіба ви не про це питали перехожих,
хіба не згодилися з їхніми словами,
30 що той, хто творить зло, спасеться від нещастя,
що знайде порятунок в судний день?
31 Хто кинув у лице йому гіркі докори звинувачень?
Хіба йому відплатить хтось за зло, яке він заподіяв?
32 Коли його несуть ховати,
біля могили є кому стояти і оплакувати його.
33 Тож і земля такому буде пухом,
і тисячі людей ітимуть за труною.
34 Як можете втішати пустослів’ям?
Тож ваша відповідь нічим не допоможе».
Слово Еліфаза
22 Тоді озвався Еліфаз із Темана:
2 «Чи має користь Бог із чоловіка?
Чи може мудрий у нагоді Йому бути.
3 Чи втішить Бога, як очистиш ти свій шлях?
Чи шлях твій бездоганний вигідний Йому?
4 Хіба через побожність і боязкість
повчає Він тебе і йде судитися з тобою?
5 Чи не занадто ти гріхів набрався?
Немає ні кінця, ні краю беззаконню.
6 Ти ні за що з братів своїх зідрав заставу[p]
і бідняків до нитки обібрав.
7 Ти спраглому не подаси води напитись,
а у голодного із рота видереш шматок.
8 Хто має силу, той землею володіє,
живе на ній вельможний чоловік.
9 Ти проганяєш удовиць, не даючи нічого,
безбатченки-сирітки через це страждають.
10 Тому й наставили кругом на тебе сіті,
тому і страх тебе зненацька обіймає.
11 Тому і темінню стає для тебе світло,
тому і з ніг зіб’є тебе раптово повінь.
12 Хіба не вище всіх Господь на небесах?
Хіба величні зорі він не зверху споглядає?
13 А ти говориш: „Що там знає Бог,
чи може Він судити через темну хмару?
14 Він схований за хмарами густими,
і нас Він не побачить на землі,
як Небесами походжає”.
15 Чи будеш ти триматися стезі,
якою твої предки йшли,
яку безбожники для себе протоптали?
16 До часу їх не стало, їх знесло,
як ту оселю повінню змиває.
17 Вони звертаються до Бога: „Дай нам спокій!”
„Що Всемогутній зробить нам?”—вони говорять.
18 Хоча це Він добро у їхній дім приніс,
але триматимуся я від них подалі.
19 Радіють праведні, коли зачують про біду злостивих,
невинні потішаються над злими:
20 „Хіба не згинули у вогні всі ті,
хто нам наперекір ішов?”
Й багатство їхнє у вогні палає.
21 Корися і живи у згоді з Богом,
тоді лиш доброта зійде на тебе.
22 Із Божих уст приймай поради слушні,
і серцем дослухайся і сприймай їх.
23 Якщо повернешся до Всемогутнього,
відродишся. Подалі викинь злість.
24 Якщо на золото ти глянеш, як на порох,
якщо офірське золото ти викинеш у ріку,
25 якщо лиш Всемогутній буде золотом твоїм
і найдорожчим твоїм сріблом,
26 тоді у Всемогутньому ти радість відшукаєш,
тоді повернешся лицем до Бога.
27 Помолишся йому, і Він тебе почує,
обітницю, що Богу дав, ти сповниш.
28 Ти приймеш рішення, і здійсниться твій задум,
тебе чекає світлий шлях.
29 Коли у інших трапиться біда,
порадиш ти піднять лице до Бога,
і Він спасе смиренних.
30 Він навіть винного звільнить,
своєю чистотою ти спасеш і грішних».
Відповідь Йова
23 Йов сказав:
2 «Навіть сьогодні скаржусь гірко,
я стогну, та тверда й важка рука у Бога.
3 Як я хотів би знати, де його знайти,
щоб міг дістатися туди, де Він живе.
4 Я розповів би по порядку все, як сталось,
я б мовив переконливі слова.
5 Я знав би відповідь Його тоді
і зрозумів би, що мені сказати Він має.
6 Хіба почав би Бог зі мною сперечатись,
лиш правом сили скориставшись?
Ніколи! Він би слухати мене почав.
7 Тоді людина чесна з Ним судитися б могла,
і я б звільнивсь нарешті від судових справ.
8 Вперед іду я, а Його немає,
вертаюся назад, Його не помічаю.
9 Якщо ліворуч Він, я повернусь і не впізнаю,
коли праворуч, тоді не помічу Його й там.
10 Але ж насправді знає Він, який я,
якби мене Він випробував і побачив,
що вийшов чистим я, мов золото найвищого ґатунку.
11 Ступали мої ноги по Його слідах,
Його тропами і не збився зі шляху.
12 Його наукою я керувався безвідмовно,
у серці пестив я слова, що з уст Його злітали.
13 Бог—праведний, і цей закон незмінний.
Хто з смертних може сперечатись з цим?
Що забажає Він здійснити, те і зробить.
Що забажає Він здійснити, те і зробить.
14 Бог зробить те для мене, що задумав,
і інших Він так само, як мене, веде.
15 Тож ось чому наляканий я перед Ним стою,
роздумую про все і страхом переймаюсь.
16 Із волі Божої я мужність втратив,
мене лякає Всемогутній Бог,
17 Оскільки й досі я у темряву вдивляюсь,
і морок лиха огорнув моє лице,
та все ж мовчати я не стану».
Страждання убогих під гнітом безбожників
24 «Чому Всемогутній бачить весь наш час,
а ми про дні Його не знаємо нічого?
2 Лихі людці межі переставляють на свій розсуд,
крадуть худобу і женуть на інше пасовисько.
3 І у сиріт крадуть вони ослів,
і відбирають за борги худобу у вдів.
4 Збивають бідняків з путі,
й вони десь переховуватись мусять.
5 Мов дикі віслюки, сіроми у пустелі бродять,
вишукують в пісках, де б хліб знайти для діток.
6 Вони збирають на полях багатіїв солому,
у кривдників по виноградниках збирають рештки.
7 Голі й неприкриті, ніч вони проводять,
від холоду нема чим захиститись.
8 Під зливами до нитки промокають в горах
і туляться до виступів гірських, аби сховатись.
9 Зловмисники сиріток від грудей крадуть,
беруть дітей у бідних як заставу[q]
10 Тиняються вони із неприкритим тілом,
самі голодні, ситому снопи несуть.
11 Оливу з-поміж жорен добувають,
із винограду вина чавлять,
а самі ж геть від спраги чорні.
12 По місту котить хвилі стогін мертвих,
поранені про допомогу ледь шепочуть, та Він не чує.
Та Бог поводиться так ніби все нормально.
13 Є ті, для кого світло—ворог,
вони не визнають Його, Його шляхом не йдуть.
14 Убивця в сутінках встає,
слабких вбиває та нужденних,
а ніч настане, тоді злодієм він стає.
15 Про вечір мріє перелюбник і каже:
„Хто мене побачить?”—
й обличчя прикриває своє.
16 Вони вночі в оселі прокрадаються,
удень, замкнувшись, причаїлись по кутках,
адже до світла геть вони не звикли.
17 Для них глибока ніч—то ранок,
бо з безпросвітним мороком вони на „ти”.
18 Вони, мов та билина у стрімкім потоці,
і проклята земля, що їм дісталася у спадок,
тому й у винограднику ніхто врожаю не збере.
19 Як посуха і спека талий сніг крадуть,
так і Шеол поглине грішників земних.
20 Забуде про людину рідна матір,
і черви посмакують ним,
йому немає місця в пам’яті людській,
і гине зло, як дерево з оголеним корінням.
21 Бездітну жінку нечестивець ошукає,
і помічником не буде він вдові.
22 Своєю силою злі люди нищать правителів могутніх
й стають могутніми самі,
однак за їх життя ніхто не зможе поручиться.
23 На мить їм успіх і багатство голову кружляє,
а завтра що?
24 Зловмисникам недовго тішитися і пишатись,
так хутко опадуть, зів’януть, наче мальви квіт,
і зріжуть їх, як колоски пшениці.
25 Якщо це все не так, хай доведуть мені,
що я брехун, й моєму слову не повірять».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International