Bible in 90 Days
20-21 Тоді Яків поклявся такими словами: «Якщо Бог буде зі мною і захищатиме мене на моєму шляху, дасть мені харчі, щоб їсти, й одяг, щоб носити, поверне мене з миром у дім мого батька, то Господь буде моїм Богом. 22 Оцей камінь, що я поставив як пам’ятник, буде Божим домом. І я віддам Тобі, Боже, десяту частину того, що Ти даєш мені».
Яків відпрацьовує за жінок
29 Тоді Яків вирушив далі й прийшов до землі синів Сходу. 2 Він роззирнувся й побачив криницю в полі й три отари овець, що лежали навколо неї, бо напували їх водою з тієї криниці. Зверху на криниці лежав великий камінь. 3 Коли отари там збиралися, камінь відвалювали від отвору й напували овець. Потім знову клали його на криницю.
4 Яків звернувся до вівчарів: «Звідки ви, брати мої?» Ті відповіли: «Ми з Гарана». 5 Яків запитав: «А чи знаєте ви Лавана, Нагорового сина?» Вони йому: «Знаємо». 6 Яків знову запитав: «Як він там?» Ті кажуть: «З ним усе гаразд. Поглянь, ось і дочка його Рахиль іде з вівцями». 7 Тоді він мовив: «Послухайте, сонце все ще високо в небі. Ще не час вівцям збиратися на ніч. Тож напувайте овець та й вертайте їх на пасовисько». 8 Вівчарі відказали: «Не можемо цього зробити, доки всі отари не зберуться. Тоді ми відвалимо камінь від отвору криниці та й понапуваємо овець».
9 Поки Яків отак розмовляв із ними, прийшла Рахиль із батьковими вівцями, яких вона доглядала. 10 Побачивши Рахиль, дочку Лавана, материного брата, Яків підійшов до криниці, відкотив камінь від отвору й напоїв отару Лавана, материного брата. 11 Яків поцілував Рахиль і голосно заплакав. 12 І розповів Яків Рахилі, що її батько є його родичом, а сам Яків є Ревеччиним сином. Рахиль тоді побігла й розповіла про все своєму батькові.
13 Почувши новину про сина своєї сестри Якова, Лаван вибіг йому назустріч. Він обняв Якова, поцілував і привів до себе в дім. Тоді Яків розповів Лаванові про все, що сталося. 14 І сказав тоді Лаван: «Як добре це, що ти кров і плоть моя». І залишився Яків у Лавана на цілий місяць.
Лаван обманює Якова
15 Якось Лаван спитав Якова: «Невже ти даремно служитимеш мені через те, що мій родич? Скажи, скільки платити тобі».
16 Лаван мав дві дочки. Старшу звали Лея, а молодшу Рахиль. 17 Лея мала ласкаві очі[a], а Рахиль була і станом гарна, і на лице вродлива. 18 Яків покохав Рахиль і сказав Лаванові: «Я працюватиму на тебе сім років, щоб одружитися з твоєю молодшою дочкою Рахиллю». 19 Лаван відповів: «Мені ліпше віддати її за тебе, ніж за когось іншого. Тож лишайся в мене».
20 Отже, Яків залишився й працював сім років, щоб дістати Рахиль. Але ті сім років здалися йому кількома днями, бо так він кохав її.
21 Коли ж пройшло сім років, Яків звернувся до Лавана: «Віддай мені мою жінку. Термін мій вийшов, маю пізнати її». 22 Тоді Лаван зібрав усіх тамтешніх людей і влаштував весілля. 23 Ввечері Лаван узяв свою дочку Лею, привів її до Якова, і той пізнав її. 24 Лаван віддав Леї свою служницю Зілпу, щоб та прислужувала їй.
25 А вранці побачив, що це була Лея. Він каже Лавану: «До чого ж ти мене призвів! Чи не служив я тобі сім років за Рахиль? Навіщо ж ти обдурив мене?» 26 Лаван відповів: «У нас такого немає, щоб віддавати молодшу дочку заміж раніше, ніж першу. 27 Проживеш тиждень зі старшою, а тоді я віддам тобі й молодшу. За це служитимеш мені ще сім років».
28 Яків так і зробив. Він прожив весільний тиждень із тією, і тоді Лаван віддав йому в жінки свою дочку Рахиль. 29 Лаван віддав Рахилі свою служницю Вілху, щоб та прислужувала їй. 30 Яків пізнав також і Рахиль і покохав її більше, ніж Лею. І працював він на Лавана ще сім років.
Якова родина примножується
31 Господь бачив, що Яків не любить Лею, і зробив так, щоб вона мала дітей. Натомість Рахиль була бездітна. 32 Лея завагітніла й народила сина, якого назвала Рувимом[b], бо сказала вона: «Господь і справді зглянувся на моє лихо. Неминуче тепер мій чоловік полюбить мене».
33 Лея завагітніла знову й народила сина. Вона сказала: «Господь почув, що мене чоловік не любить, і послав мені ще одного сина». І назвала вона його Симеоном[c].
34 І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Тепер уже мій чоловік близьким стане до мене, адже я народила йому трьох синів». Через те й назвала вона свого сина Левієм[d].
35 І знову завагітніла Лея, і народила сина. Вона сказала: «Цього разу я хвалитиму Господа». Тож назвала вона сина Юдою[e]. Після цього Лея перестала народжувати дітей.
Жінки й діти Якова
30 Коли Рахиль побачила, що в неї немає дітей від Якова, вона почала заздрити своїй сестрі. Тож і звернулась вона до Якова: «Дай мені дітей, інакше мені не жити!» 2 Розгнівавшись на Рахиль, Яків кинув: «Чи я Бог? Він не дав тобі мати дітей». 3 І сказала тоді Рахиль: «Поглянь, ось моя служниця Вілха. Пізнай її, щоб вона народила дитину для мене і я стала матір’ю через неї». 4 І віддала Рахиль свою служницю Вілху Якову як дружину, і він пізнав її.
5 Вілха завагітніла й народила Якову сина. 6 Рахиль тоді й каже: «Бог був мені суддею. Він вислухав мене й дав мені сина». Через те й назвала Рахиль свого сина Даном[f].
7 Вілха знову завагітніла й народила Якову другого сина. 8 І сказала Рахиль: «Я відчайдушно боролась зі своєю сестрою і перемогла». І назвала вона його Нафталі[g].
9 Лея, побачивши, що не матиме вже дітей, віддала Якову свою служницю Зілпу за дружину. 10 І Леїна служниця Зілпа народила Якову сина. 11 Лея сказала: «Мені пощастило». І назвала вона сина Ґадом[h].
12 Леїна служниця Зілпа народила Якову другого сина. 13 Лея сказала: «Я щаслива, адже всі молоді жінки назвуть мене щасливою!» Вона назвала його Ашером[i].
14 Якось під час зелених жнив Рувим вийшов у поле, знайшов там мандрагору[j] й приніс своїй матері Леї. Рахиль попросила її: «Дай мені, будь ласка, трохи мандрагори, яку приніс твій син». 15 Та відповіла: «Мало тобі, що забрала в мене чоловіка, так ще й хочеш забрати мандрагору мого сина?» Рахиль на те каже: «Якщо даси мені мандрагори твого сина, тоді Яків спатиме з тобою сьогодні».
16 Коли Яків того вечора повертався з поля, Лея вийшла йому назустріч і сказала: «Цієї ночі ляжеш зі мною, бо я заплатила за тебе мандрагорою, яку мій син знайшов». Тож Яків тієї ночі ліг з Леєю.
17 І Бог послухав Лею. Вона завагітніла й народила Якову п’ятого сина. 18 Лея сказала: «Бог нагородив мене за те, що віддала я чоловікові свою служницю». Вона назвала його Іссаха́ром[k].
19 І знову завагітніла Лея, і народила Якову шостого сина. 20 І сказала вона: «Бог щедро обдарував мене. Тепер чоловік шануватиме мене, бо я дала йому шістьох синів». Вона назвала його Завулоном[l].
21 Згодом Лея народила дочку і назвала її Діною.
22 Тоді Бог згадав Рахиль і прислухався до неї. Він зробив так, щоб і вона змогла мати дітей. 23 Тож Рахиль завагітніла й народила сина. Вона сказала: «Бог зняв з мене ганьбу». 24 Рахиль назвала його Йосипом[m]. Вона сказала: «Хай би Господь дав мені ще одного сина».
Яків перехитрував Лавана
25 Коли Рахиль народила Йосипа, Яків мовив до Лавана: «Відпусти мене до моєї рідної землі. 26 Віддай мені моїх жінок і дітей, за яких я відробив тобі. Віддай мені їх, і я піду, бо ти знаєш, що я добре тобі служив».
27 Лаван відповів йому: «Якщо твоя ласка[n], то послухай. Я дізнався з віщування, що Господь благословив мене через тебе». 28 І додав: «Назви свою ціну, і я сплачу її». 29 Яків йому й каже: «Ти знаєш, як я служив тобі, як я доглядав твою худобу. 30 Те мале, що ти мав до того, як я прийшов, зараз зросло у багато разів. Господь благословив тебе, щойно я прийшов. Ось прийшов час мені попрацювати і для власного дому?»
31 Лаван спитав: «Що ж тобі дати?» Яків відказав: «Нічого мені не давай. Якщо зробиш для мене те, що я хочу, то я повернуся й знову пастиму й доглядатиму твої отари. 32 Сьогодні я пройду по всіх твоїх отарах і відберу кожну сіру або плямисту вівцю і кожне руде козеня, а також сірих або плямистих кіз. Це й буде мені платнею. 33 Моя чесність невдовзі посвідчить за мене. Коли ти перевірятимеш мій заробіток, то якщо у мене знайдеш яку козу, що не буде сірою чи плямистою, а ягня—рудим, то вважатимеш, що я їх украв».
34 І сказав тоді Лаван: «Гаразд! Нехай буде так, як ти кажеш». 35 А сам того ж дня вилучив (сховав) усіх сірих або плямистих козлів та кіз, усіх, що мали біле на собі, а також усіх рудих ягнят. І наказав синам своїм стерегти їх. 36 Лаван відвів усю ту худобу в інше місце. Добиралися туди вони три дні. Яків же залишився стерегти решту Лаванових отар на старому місці. 37 Він тоді нарізав свіжого гілля з тополь, мигдалевого та платанового дерев і подекуди познімав з них кору, залишивши білі смужки на гілках. 38 І розкидав те гілля коло отар по жолобах для води в місцях водопою, й де вівці парувалися. 39 Після того, як вівці злучалася коло того гілля, народжувалися рябі, строкаті та смугасті ягнята. 40 Яків відділяв ягнят. Він ставив овець писками проти смугастих та рудих у Лавановій отарі. Так Яків тримав свої власні отари окремо, не змішуючи їх. 41 Щоразу, коли міцніші тварини злучалися, він клав гілля у ночви, щоб злучаючись біля тих ночв, вони його бачили. 42 Не робив він цього зі слабшими тваринами. Тож слабші ягнята ставали Лавановими, а міцніші—Яковими.
43 Отже, Яків став дуже і дуже багатим. І мав він великі отари, слуг і служниць, верблюдів і ослів.
Якова втеча
31 Якось Яків почув, Лаванові сини розмовляли між собою: «Яків забрав усе, що належало нашому батькові. Він зробив собі багатство, забравши його в нашого батька». 2 І побачив Яків, що Лаванове ставлення до нього стало вже не таким, як раніше.
3 Тоді Господь сказав Якову: «Вертайся до тієї землі, де жили твої прабатьки, до свого народу. Я буду з тобою». 4 І послав тоді Яків по Рахиль та Лею і наказав їм прийти в степ до отар. 5 І сказав він їм: «Я помітив, що ставлення до мене вашого батька вже не те, що було раніше. Та Бог мого батька був завжди зі мною. 6 Ви знаєте, що я всіма своїми силами працював на вашого батька. 7 Але він ошукав мене і десять разів міняв мені платню. Та Бог не дозволив йому скривдити мене. 8 Якщо Лаван казав, що рябі ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися рябі. Коли він казав, що смугасті ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися смугасті. 9 Отож Бог забрав худобу вашого батька і віддав її мені».
10 «Якось коли у худоби була пора злучки, мені привидівся сон, неначе козли, що спиналися на кіз, були смугасті, поплямовані та рябі. 11 Тоді Ангел Господній звернувся до мене вві сні: „Якове!” Я озвався: „Так”. 12 Він мені й каже: „Озирнися й поглянь, усі козли, що злучаються з козами, смугасті, плямисті та рябі. І це через те, що Я бачив усе, що Лаван чинив тобі. 13 Я—Бог, Який явився тобі в Бетелі, де ти поставив пам’ятник і полив його оливою, де ти дав Мені обітницю. Тепер вставай і йди з цієї землі. Повертайся до своїх родичів[o]”».
14 І мовили тоді до нього Рахиль та Лея: «Нашому батькові нічого нам залишити, коли він помре[p]. 15 Хіба не за чужих він нас вважає? Він продав нас, а потім розтринькав усі гроші, що належать нам. 16 Тому все багатство, що Бог відібрав у нашого батька, належить нам і нашим дітям. Тож виконуй усе, що Бог наказав тобі!»
17 Яків зібрався й посадив своїх дітей і жінок на верблюдів. 18 Він погнав усю свою худобу, з усім нажитим майном, отари, що стали його майном, нажитим у Паддан-Арамі, до землі Ханаанської, де жив його батько Ісаак.
19 Коли Лаван пішов стригти овець, Рахиль украла батькових домашніх богів. 20 Яків обманув Лавана, не сказавши, що йде геть. 21 Він знявся з усім своїм майном. Перебравшись на той бік ріки Євфрат, він намірився йти до гір Ґілеадських.
22 На третій день Лаванові сказали, що Яків утік. 23 Тоді Лаван зібрав своїх людей і переслідував Якова сім днів, аж доки не наздогнав його в горах Ґілеадських. 24 І тієї ночі Бог явився Лаванові арамійському вві сні й мовив до нього: «Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!»
Пошуки украдених богів
25 Тож Лаван наздогнав Якова. Яків поставив намет у горах. Лаван теж став табором у горах Ґілеаду. 26 І звернувся Лаван до Якова: «Що ж ти наробив? Ти обдурив мене, забравши моїх дочок, неначе полонянок. 27 Навіщо ж ти втік потайки, не сказавши й слова, обдуривши мене? Якби ти мені сказав, я влаштував би тобі веселі проводи з піснями, з бубоном і лірою. 28 Ти не дав мені навіть поцілувати своїх онуків і дочок на прощання. Ти повівся як дурень. 29 У моїй владі завдати вам лиха, але минулої ночі Бог батька твого сказав мені: „Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!” 30 Зараз ти йдеш, бо палко прагнеш повернутися до батькового дому. Та навіщо ж ти покрав моїх богів?»
31 Яків йому відповів: «Я боявся, бо думав, що ти забереш у мене своїх дочок. 32 Якщо ти знайдеш у когось своїх богів, того буде вбито. В присутності наших рідних ти можеш вказати на те, що є в мене твого і забрати це». Та Яків не знав, що Рахиль украла Лаванових богів.
33 Лаван заходив до намету Якова, намету Леї, а також до намету двох служниць, але ніде не знайшов своїх богів. Вийшовши від Леї, Лаван зайшов до намету Рахилі. 34 Рахиль же сховала домашніх богів у сідло верблюда, а сама сиділа на них. Лаван обшукав увесь намет, але нічого не знайшов.
35 Рахиль сказала батькові: «Хай батько не гнівається на мене, що я не можу встати перед ним. У мене зараз місячні». Тож Лаван шукав скрізь, але не знайшов своїх сімейних богів. 36 Яків розлютився й почав сперечатися з Лаваном. Він говорив так: «Яка моя провина? Який мій гріх, що ти переслідував мене? 37 Хоч ти й обшукав усе моє майно, але не знайшов нічого, що належало б тобі. А якщо знайшов, то поклади сюди, щоб і моя і твоя рідня змогли розсудити нас із тобою. 38 За ці двадцять років, що я працював на тебе, жодна твоя вівця чи коза не народжувала мертвого, і не брав я баранів з твоїх отар собі для їжі. 39 Я не приносив до тебе тварину, задерту диким звіром. Я відшкодовував за втрату сам. Ти зробив мене відповідальним за це. Мене ж обкрадали і вдень, і вночі.
40 Вдень спека забирала мої сили, а вночі холод не давав мені зімкнути очей. І так я жив. 41 Ось уже двадцять років, як я у твоєму домі. Я працював на тебе чотирнадцять років за твоїх двох дочок і ще шість за твою худобу. Ти десять разів змінював мою платню. 42 І коли б Бог батька мого, Бог Авраама і Страх Ісаака[q] не був зі мною, ти б, напевно, відіслав мене ні з чим. Бог бачив мої страждання і мій тяжкий труд, і минулої ночі Він довів мою правоту».
Домовленість Якова з Лаваном
43 Тоді Лаван сказав Якову: «Ці жінки—мої дочки, а сини мені належать, отари і все, що бачиш,—все моє. Все, що ти бачиш, моє. Але я нічого не можу зробити, аби утримати дочок моїх та їх дітей поруч себе. 44 Тож давай укладемо з тобою Угоду. І хай буде свідок між нами».
45 Яків узяв камінь і встановив його як пам’ятник. 46 Тоді гукнув до своїх рідних: «Збирайте каміння». І назбирали вони каміння в купу, а потім їли коло неї. 47 Лаван назвав те місце Єґар-Сагадута[r]. Яків же назвав його Ґалеед[s].
48 І сказав Лаван: «Ця купа є сьогодні свідком між мною і тобою». Через те й назвали її Ґалеедом. 49 Те місце ще назвали Міцпа[t], оскільки Лаван сказав: «Нехай стежить Господь за нами обома, як ми розійдемося в різні боки. 50 Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі за дружину ще когось, хоч нікого тут з нами й немає, пам’ятай, що Бог свідок нам з тобою».
51 Лаван вів далі: «Поглянь на цю купу каміння, поглянь на цей пам’ятник, що я звів поміж нами, а ось той камінь, що стоїть, немов стовп, є свідченням поміж нами. 52 Купа каміння є свідченням того, що я не перейду за них на твій бік, а ти—на мій з лихими намірами. 53 Нехай Бог Авраама і Бог Нагора і боги їхнього батька будуть нам суддями». Після цього Яків присягнув Богом батька свого Ісаака, Якого той називав «Страхом». 54 А тоді приніс жертву в горах і запросив своїх рідних розділити з ним трапезу. Тож вони поїли й заночували в горах. 55 Прокинувшись рано вранці наступного дня, Лаван поцілував своїх онуків і дочок на прощання, благословив їх і подався додому.
Яків іде назустріч Ісаву
32 Яків, мандруючи своїм шляхом, зустрів Божих Ангелів. 2 Побачивши їх, він мовив: «Це Божий табір!» І назвав те місце Маганаїм[u].
3 Тоді вирядив Яків посланців поперед себе до свого брата Ісава до землі Сеїрської, до краю Едомського[v]. 4 Він їм наказав: «Перекажіть господареві моєму Ісаву те, що каже його слуга Яків: „Я жив у Лавана, мов чужинець, увесь цей час, аж дотепер. 5 Я маю худобу, ослів, овець, слуг і служниць. Я послав поперед себе, щоб сповістити про це тобі, господарю мій, і щоб знайти милість у твоїх очах”».
6 Посланці повернулися до Якова і кажуть: «Ми ходили до твого брата Ісава, і він також іде тобі назустріч. А з ним чотириста чоловік». 7 Яків дуже злякався й занепокоївся. Він поділив людей, що були з ним, дрібну і велику худобу, а також верблюдів на дві групи. 8 Він подумав: «Якщо Ісав прийде до першої і знищить її, то інша, що залишиться, зможе втекти». 9 Тоді він сказав: «Боже батька мого Авраама! Боже батька мого Ісаака! Господи, Хто звелів мені: „Повертайся до своєї землі й до родини. І Я сприятиму твоєму процвітанню”. 10 Я не вартий усіх тих щирої любові й вірності, що Ти виявив до мене, слуги Твого. Бо коли я перейшов цю ріку Йордан, то мав лише свою патерицю, а зараз годен мати два стани. 11 Прошу, порятуй мене від руки брата мого, від руки Ісава. Бо я боюся, що він прийде і вб’є мене і повбиває матерів з дітьми. 12 Але Ти сказав: „Я чинитиму добро тобі й примножу нащадків твоїх, і буде їх, як того піску морського, що й полічити неможливо”».
13 Яків залишався там цілу ніч. Тоді відібрав дещо з того, що мав, аби віддати Ісаву в дар. 14-15 То було двісті кіз і двадцять козлів, двісті овець і двадцять баранів, тридцять верблюдів з їхніми жереб’ятами, сорок корів і десять биків, двадцять ослиць і десять ослів. 16 Яків доручив доглядати кожне стадо одному зі своїх слуг. І сказав їм: «Ідіть переді мною і тримайте відстань між стадами!»
17 Першому слузі він наказав: «Коли зустрінеш мого брата Ісава, він спитає: „Чий ти слуга? Куди йдеш? Чия худоба йде перед тобою?” 18 То відповідай так: „Вона належить слузі твоєму Якову. Це дарунок тобі, господареві моєму Ісаву. Он глянь, Яків також іде слідом за мною”».
19 Те саме Яків наказав другому й третьому слугам, а також усім слугам, що йшли за стадами: «Кажіть те саме Ісаву, коли зустрінете його. 20 Кажіть також: „Поглянь, твій слуга Яків слідом іде за нами”». «Може, я задобрю його дарами, що йдуть попереду,—подумав Яків,—а тоді й сам з’явлюсь перед ним. Можливо, тоді він простить мене й прийме».
21 Отже, Яків вислав дари вперед, а сам заночував тієї ночі в таборі. 22 Серед ночі Яків устав, взяв обох своїх жінок, двох їхніх служниць і своїх одинадцятьох дітей і перейшов убрід річку Яввок. 23 Він усіх їх переправив через річку, а також і все своє майно.
Яків бореться з Богом
24 Коли Яків залишився на самоті, якийсь Чоловік прийшов і боровся з ним аж до сходу сонця. 25 Побачивши, що не може здолати Якова, Той Чоловік ударив його по стегну і вивихнув йому суглоб.
26 Тоді Чоловік і каже: «Відпусти мене, бо сонце вже сходить». Але Яків відповів: «Не відпущу, доки не благословиш мене». 27 Чоловік тоді спитав Якова: «Як твоє ім’я?» Той каже: «Яків». 28 А Чоловік йому: «Віднині не Яковом зватимешся ти, а Ізраїлем[w], оскільки боровся ти з Богом і з людьми і переміг».
29 Яків тоді спитав: «Скажи мені, будь ласка, Своє ім’я». А Чоловік каже: «Навіщо питаєш, як Мене зовуть?» І тоді Він благословив Якова. 30 Яків назвав те місце Пеніел[x]. Він сказав: «Хоч і бачив я Бога віч-на-віч, але життя моє збережене».
31 Сонце зійшло над ним, коли він проходив Пенуел. Яків ішов, кульгаючи через своє вражене стегно. 32 Через те, що Якова вдарили по стегну і пошкодили саме м’язи стегна, народ ізраїльський досі не вживає в їжу стегна.
Зустріч Якова з Ісавом
33 Яків подивився й побачив Ісава, що йшов назустріч, а з ним було ще чотириста чоловік. То Яків розподілив своїх дітей між Леєю, Рахиллю та двома служницями. 2 Він поставив служниць і їхніх дітей першими, за ними—Лею з її дітьми, а останніми були Рахиль із Йосипом. 3 Сам же він пішов попереду них і вклонявся до землі сім разів, аж доки не підійшов до свого брата.
4 Але Ісав побіг назустріч. Він обняв Якова за шию й поцілував, і обоє вони заплакали. 5 Тоді Ісав підвів погляд і, побачивши жінок і дітей, спитав: «Хто всі ці люди, що з тобою?» Яків відповів: «Це діти, що їх Бог подарував мені, слузі твоєму».
6 Тоді служниці з дітьми підійшли до Ісава і вклонилися йому. 7 Лея з дітьми також підійшла і вклонилася, а тоді Йосип і Рахиль підійшли і вклонилися.
8 Ісав спитав: «Що то за табір, який я зустрів?» Яків відповів: «То дари тобі, щоб ти мене прийняв, господарю». 9 Тоді Ісав каже: «У мене вдосталь усього, нехай твоє лишається при тобі». 10 Яків заперечив: «Ні! Прошу, якщо ти приймеш мене, то прийми й дари з рук моїх. Я дуже радий бачити знову обличчя твоє, наче я бачу Лице Боже. Я радий, що ти мене прийняв. 11 Прошу тебе, прийми благословення. Господь був милостивий до мене, і я маю всього вдосталь». Яків наполягав, аж доки Ісав не погодився прийняти дарунки.
12 Тоді Ісав і каже: «А зараз рушаймо в дорогу разом. Я піду поперед тебе». 13 А Яків йому: «Мій володар розуміє, діти тендітні, стада й отари, що годують приплід, затримують мене. Якщо гнатиму їх цілий день, то все стадо повиздихає. 14 Ти, господарю мій, іди поперед свого слуги, а я піду поволі разом із худобою, що йтиме поперед мене. Ми йтимемо не швидко, щоб мої діти не втомилися, аж поки не прийдемо до мого господаря в Сеїр».
15 Тоді Ісав сказав: «Дозволь залишити декого з моїх людей з тобою». А Яків йому: «Навіщо? Нащо мені таке благовоління, господарю мій?»
16 Того ж дня Ісав повернувся своєю дорогою до Сеїра. 17 Яків же повернувся до Суккота. Там він збудував собі будинок і загони для худоби. Тому й назвав він те місце Суккот[y]. 18 Так Яків щасливо дістався до міста Сихема, що в землі Ханаанській, з Паддан-Арама. Він став табором на схід від міста. 19 Він придбав у Гамора, Сихемового батька, за сто срібних монет частину поля, де розташував свій намет. 20 Там Яків спорудив вівтар і назвав те місце «Ел[z], Бог Ізраїлю».
Зґвалтування Діни
34 Якось Діна, дочка Леї та Якова, вийшла подивитися на місцевих жінок. 2 І побачив її Сихем, син Гамора хивійця, правителя тієї землі. І взяв він її, ліг з нею та й зганьбив її. 3 Але душею він прив’язався до Діни, Якової дочки, покохав її і хотів полонити її серце. 4 І сказав тоді Сихем своєму батькові Гамору: «Засватай мені цю дівчину».
5 У той час, коли Яків довідався, що Сихем позбиткувався з його дочки Діни, сини його були в степу з худобою. Тож Яків дочекався, поки вони повернулися. 6 Гамор, Сихемів батько, пішов до Якова, щоб поговорити з ним. 7 На той час якраз прийшли з поля Якові сини. Почувши, що сталося, хлопці дуже обурилися й запалали великим гнівом, оскільки Сихем зганьбив Ізраїль тим, що ліг з Яковою дочкою. А такі речі чинити не годиться.
8 І сказав їм тоді Гамор: «Мій син Сихем прагнув вашої дочки. Прошу вас, віддайте її йому за жінку. 9 Укладімо шлюбну угоду: віддайте нам ваших дочок, а наших беріть собі. 10 Живіть разом з нами. Земля відкрита перед вами, влаштовуйтеся, працюйте на ній, набувайте на ній добро».
11 Тоді Сихем і каже до Діниного батька та її братів: «Прийміть мене, і я дам вам усе, чого ви забажаєте. 12 Призначте викуп, і якими б дари не були дорогими, я принесу все, що вам завгодно, але віддайте мені цю дівчину за дружину».
13 Тоді Якові сини відповіли Сихемові та його батькові Гамору, намагаючись обдурити їх, бо ж Сихем знечестив їхню сестру Діну. 14 Вони сказали: «Ми не можемо віддати свою сестру за необрізаного, бо це буде ганьбою для нас. 15 Ми погодимося лише за умови, якщо всі чоловіки серед вас будуть обрізані, як і ми. 16 Тоді ми віддамо за вас своїх дочок і візьмемо собі ваших, житимемо з вами і станемо одним родом. 17 Якщо ж ви не послухаєте нас і не зробите обрізання, то ми заберемо нашу дочку[aa] й підемо геть».
18 Їхні слова сподобалися Гамору та його сину Сихему. 19 Юнак не вагався зробити те, про що було сказано, бо прагнув Якової дочки. А був він найповажнішим у батьковім домі.
20 Гамор із сином Сихемом пішли до міської брами й звернулися до чоловіків свого міста: 21 «Ці люди ставляться прихильно до нас. Нехай живуть на цій землі і промишляють на ній. Погляньте, землі багато, вистачить і для них. Ми братимемо їхніх дочок собі за жінок, і віддаватимемо за них наших дочок. 22 Та лише за такої умови ці люди згодяться жити з нами і стати одним народом: слід обрізати кожного чоловіка серед нас, як і вони є обрізані. 23 Вся їхня худоба, все їхнє майно і кожна тварина стане нашою. Так погодимося з ними і вони житимуть разом з нами».
24 І всі мешканці міста погодилися з Гамором і сином його Сихемом. І були обрізані всі чоловіки, що мешкали в тому місті.
Помста
25 На третій день усі вони ще страждали від болю. А двоє Якових синів, Симеон та Левій, брати Діни, кожен узявши свій меч, сміливо напали на беззахисне місто і повбивали всіх чоловіків. 26 Вони вбили й Гамора і його сина Сихема мечем, забрали Діну з Сихемового дому й пішли звідти. 27 Тоді сини Якова прийшли до вбитих і пограбували все місто за те, що Сихем зганьбив їхню сестру. 28 Вони забрали їхні отари овець, їхню худобу, їхніх ослів і все, що було в місті чи в степу. 29 Вони захопили все їхнє майно, і всіх жінок і дітей вони забрали в полон, все розграбували в кожній оселі.
30 Тоді Яків мовив до Симеона та Левія: «Ви накликали біду на мене, адже мене тепер зненавиділи ханаанці та перизійці, що живуть у цих землях. Як на мене, нас мало. Зібравшись усі разом проти мене, вони нападуть, і я буду знищений, і мій дім також». 31 Але ті відповіли: «Як насмілився він поводитися з нашою сестрою як з повією?»
Яків у Бетелі
35 І мовив тоді Бог до Якова: «Вставай, іди до Бетела[ab], оселись там і споруди вівтар Богові, що явився тобі, коли ти тікав від брата свого Ісава».
2 І звернувся Яків до своєї родини і до всіх, хто був із ним: «Киньте всіх чужих божків, яких маєте, очистіться й перевдягніться. 3 Залишмо це місце й ходімо до Бетела. Там я поставлю вівтар Богу, Який відповів мені в день біди моєї і був зі мною на всьому шляху, яким я йшов».
4 І повіддавали вони Якову всіх чужих божків, що мали з собою, і всі сережки, що були в їхніх вухах. І закопав Яків усе те під дубом поблизу міста Сихема. 5 Тоді вони рушили звідти. І послав Бог великий жах перед Яковим родом на навколишні міста, і ніхто не став переслідувати синів Якова.
6 Отже, прийшов Яків зі всіма людьми, що були з ним, до Луза (він іще звався Бетелом), що в землі Ханаанській. 7 І спорудив він там вівтар, і назвав те місце Ель-Бетелом[ac], оскільки Бог явився йому на тому місці, коли Яків утікав від свого брата. 8 Дебора, Ревеччина годувальниця, померла і була похована під дубом поблизу Бетела, і Яків назвав той дуб Аллон-Бакут[ad].
Нове ім’я Якова
9 Бог знову явився Якову, коли той повернувся з Паддан-Арама, і благословив його. 10 Бог сказав йому: «Твоє ім’я Яків. Віднині ти більше не зватимешся Яковом, а ім’ям твоїм буде Ізраїль». Тож назвав Він його Ізраїлем.
11 І сказав йому Бог: «Я—Бог Усемогутній. Плодися і розмножуйся. Народ, навіть багато народів почнуться від тебе. Царі також почнуться від тебе. 12 Землю, що Я дав Аврааму та Ісааку, Я віддам тобі й твоїм нащадкам».
13 І Бог залишив те місце, де говорив з ними. 14 Отже, Яків поставив стовп, кам’яний стовп на місці, де Він розмовляв із ним, і полив вином та оливою в пожертву. 15 І назвав Яків те місце, де Бог розмовляв із ним, Бетелом.
Смерть Рахилі
16 Тоді вони залишили Бетел. Коли вони ще не дісталися до Ефрата (Віфлієма), у Рахилі почалися пологи. Вони були дуже тяжкі. 17 Поки вона не могла розродитися, повитуха сказала: «Не бійся, в тебе буде ще один син».
18 Рахиль помирала і, помираючи, назвала сина Беноні[ae], але його батько дав йому ім’я Веніамин[af]. 19 Рахиль померла, і поховали її на шляху до Ефрата (тобто Віфлеєма).
20 І поставив Яків поблизу її могили пам’ятник, що й донині є на могилі Рахилі. 21 Потім Ізраїль рушив далі й розкинув шатра на південь від башти Едера[ag].
22 Поки Ізраїль залишався на тій землі, Рувим пішов і переспав з Вілхою, батьковою наложницею. Ізраїль довідався про це і дуже розлютився[ah].
Ізраїлева родина
Яків мав дванадцятеро синів.
23 Синами Леї були Рувим (первісток Якова), Симеон, Левій, Юда, Іссаха́р та Завулон.
24 Синами Рахилі були Йосип та Веніамин.
25 Синами Вілхи, Рахилевої служниці, були Дан та Нафталі.
26 Синами Зілпи, Леїної служниці, були Ґад і Ашер.
Це були сини Якова, що народились у нього в Паддан-Арамі.
27 Яків прийшов до свого батька Ісаака в Мамре, в Киріат-Арву (тобто Хеврон), де оселилися Авраам та Ісаак.
Смерть Ісаака
28 Ісаак прожив сто вісімдесят років. 29 І з останнім подихом Ісаак помер. Він прилучився до своїх пращурів, проживши довге й повне життя. Його сини Ісав та Яків поховали його.
Нащадки Ісава
36 Ось родовід Ісава (він же Едом). 2 Ісаак узяв собі дружин із жінок ханаанських: Аду, дочку Елона-хиттита; Оголіваму, дочку Ани, дочки Цивеона-хивійця, 3 Басемат, Ізмаїлову дочку, сестру Невайота. 4 Ада з Ісавом народила Еліфаза. Басемат народила Реуела. 5 Оголівама народила Єуша, Ялама та Кору. Це були сини Ісавові, що народилися в землі Ханаанській.
6 Тоді Ісав узяв своїх жінок, синів та дочок, усіх своїх домашніх, свою отари та іншу худобу, все своє майно, що нажив у землі Ханаанській, і подався подалі від свого брата Якова. 7 Це сталося через те, що майна вони мали занадто багато, щоб жити разом. А земля, на якій вони жили, була вже неспроможна прогодувати ні їх обох, ані їхні стада. 8 Тож Ісав оселився в горах Сеїрських[ai] (Ісава звали також Едомом).
9 Ось родовід Ісава, прабатька едомітів, що жили в горах Сеїрських.
10 Ось імена синів Ісавових: Еліфаз, син Ісавової дружини Ади, і Реуел, син Ісавової дружини Басемат.
11 Еліфаз мав синів Темана, Омара, Цефо, Ґатама і Кеназа.
12 Тімна була наложницею Еліфаза, Ісавового сина. Вона народила Амалика Еліфазові. Це були Ісавові нащадки від Ади.
13 Ось сини Реуела: Нагат, Зера, Шамма та Міцца. Це були Ісавові нащадки від його дружини Басемат.
14 Ось Ісавові сини від дружини Оголівами, дочки Ани, сина Цивеона: для Ісава вона народила Єуша, Ялама та Кору.
15 Ось голови родів[aj], що пішли від Ісава:
нащадками Еліфаза, Ісавового первістка, були голови родів Теман, Омар, Цефо, Кеназ,
16 Кора, Ґатам і Амалик. Вони були головами родів у землі Едомській, і походили вони від Еліфаза. Це все Адині нащадки.
17 Ось нащадки Ісавового сина Реуела. Головами родів були Нагат, Зера, Шамма та Міцца. Були вони головами родів у землі Едомській, і походили вони від Реуела. Це були Ісавові нащадки від його дружини Басемат.
18 Ось нащадки Ісавової дружини Оголівами. Це голови родин Єуш, Ялам та Кора. Вони були головами родів, що походили від Ісавової дружини Оголівами, дочки Ани.
19 Все це були нащадки Ісава (він же Едом). І всі вони були головами своїх родів.
Родина Сеїра
20 Ось сини Сеїра-хореянина, що мешкали у цій землі:
Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, 21 Дішон, Езер та Дішан. Вони були хореянами, головами своїх родів і нащадками Сеїра у землі Едомській.
22 Синами Лотана були Горі та Геман[ak], а Лотановою сестрою була Тімна.
23 Синами Шовала були Алван, Манагат, Евал, Шефо і Онам.
24 Синами Цивеона були Ая і Ана (Це той Ана, що знайшов гарячі води в пустелі, коли доглядав ослів свого батька Цивеона).
25 Дітьми Ани були Дішон і Оголівама, дочка Ани.
26 А синами Дішона були Гемдан, Ешбан, Ітран і Керан.
27 Синами Езера були Вілхан, Зааван і Акан.
28 Синами Дішана були Уз і Аран.
29 Ось хто були хореяни і голови своїх родів: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана, 30 Дішон, Езер і Дішан. Усі вони були хореянськими головами родів у землі Сеїрській.
Царі Едома
31 Ось які царі правили в землі Едома ще до того, як ізраїльтянами правив цар.
32 Бела, син Беора, став царем Едома. Його місто звалося Дінгаба[al].
33 Бела помер, а Йовав, син Зери з Боцри, став царем замість нього.
34 Йовав помер, і Хушам із землі теманійської царював після нього.
35 Хушам помер, і Хадад, син Бедада, царював після нього. Саме Хадад переміг мидіанців у землі Моавській. Його місто звалося Авіт.
36 Хадад помер, і Самла з Масреки став царем замість нього.
37 Самла помер, і Шаул з Реговота, що на річці Євфрат, царював після нього.
38 Шаул помер, і Ваал-Ханан, син Акбора, став царем замість нього.
39 Ваал-Ханан, син Акбора, помер, і Хадад[am] царював після нього. Його місто звалося Пау. Його дружина на ім’я Мегетавел була дочкою Матред, дочки Мезагава.
40 Ось голови родів, що походили від Ісава, поіменно й за місцем їхнього мешкання:
Тімна, Алва, Єтет, 41 Оголівама, Ела, Пінон, 42 Кеназ, Теман, Мівцар, 43 Маґдієл та Ірам. Усе це були голови родів едомських, за їхнім поселенням на землі, якою вони володіли. Ісав був прабатьком усього народу едомського.
Йосипові сни
37 Яків оселився там, де жив його батько, у землі Ханаанській.
2 Ось оповідь про Якову родину. Йосип мав сімнадцять років. Він пас овець разом зі своїми братами. Він був помічником синів Вілхи та Зілпи, що були дружинами його батька. Він розповів батькові про всі лихі справи своїх братів.
3 Ізраїль (тобто Яків) любив Йосипа над усіх своїх синів, бо той був сином його старості. Ізраїль подарував Йосипу гарний різнобарвний плащ[an]. 4 Брати ж бачили, що батько любить його більше, ніж їх. Вони ненавиділи його. Вони й слова доброго до нього не могли сказати.
5 Якось Йосипові приснився сон, і він розповів про нього своїм братам. Після цього брати його ще тяжче зненавиділи. 6 Він сказав: «Послухайте сон, що мені приснився. 7 Сниться мені, що ми в’яжемо снопи в полі. Аж гульк, встав мій сніп та й стоїть, а ваші зібралися навколо та й ну вклонятися моєму».
8 Тут брати йому й кажуть: «Ти що, й насправді збираєшся стати нашим царем і правити нами?» І зненавиділи вони його ще більше через сон і слова його.
9 І ще один сон приснився Йосипові, і він розповів його братам своїм. Він сказав: «Мені знову приснився сон про те, як сонце, місяць і одинадцять зірок вклонилися мені».
10 Коли він розповів своєму батькові й братам про це, то батько почав сваритися на нього такими словами: «Що то за сон такий тобі приснився? Чи може я, твоя мати й брати справді прийдуть і вклоняться тобі до землі?»
11 Брати заздрили Йосипові, та батько тримав це на серці. 12 Якось Йосипові брати пішли пасти батькові отари до Сихема. 13 Ізраїль і каже йому: «Твої брати пасуть зараз у Сихемі. От і ти підеш до них». Йосип каже: «Гаразд!»
14 Тоді Ізраїль каже йому: «Йди зараз, подивися, чи все гаразд із братами й отарами. Коли повернешся, то розкажеш мені». І послав Ізраїль Йосипа з долини Хеврон до Сихема. То він і пішов собі. 15 Коли Йосип прошкував полем, зустрівся йому чоловік, котрий спитав його: «Що ти тут шукаєш?» 16 Йосип відповів: «Я шукаю своїх братів. Чи не скажеш мені, будь ласка, де вони пасуть отари?» 17 Той чоловік і каже: «Вони пішли звідси, бо я чув, як вони казали: „Ходімо в Дотан”». То Йосип подався слідом за своїми братами і знайшов їх у Дотані.
Йосипа продають у рабство
18 Вони побачили його здалеку. Доки він наближався до них, вони змовилися вбити його. 19 Вони казали одне одному: «Погляньте, он іде той сновида. 20 Давайте вб’ємо його й кинемо до сухої криниці, а самі скажемо, що його розірвав дикий звір. Тоді побачимо, що вийде зі снів його».
21 Почувши це, Рувим вирішив урятувати Йосипа і сказав: «Не треба вбивати його». 22 Рувим додав: «Не будемо проливати кров. Киньмо його в колодязь у пустелі, але не піднімемо руку на нього». Рувим хотів урятувати Йосипа, щоб він повернувся до батька.
23 Коли Йосип підійшов до своїх братів, вони схопили його й зідрали гарний різнобарвний плащ, що був на ньому. 24 Потім кинули Йосипа до колодязя. Колодязь був порожній, води в ньому не було.
25 Потім вони сіли їсти. А як підвели очі, то побачили караван купців[ao], що йшли з Ґілеада. Їхні верблюди були нав’ючені прянощами, бальзамом та миррою. Ішли вони до Єгипту.
26 Юда мовив до своїх братів: «Що за користь нам із того, що ми вб’ємо нашого брата і приховаємо його смерть? 27 Ходімо продамо його ізмаїльцям. Хай не буде його крові на наших руках, адже він наш брат, наша плоть». І брати погодилися з ним.
28 Коли мидіанські купці проходили повз них, вони витягли Йосипа з колодязя й віддали його купцям, а ті зібрали його в Єгипет. 29 Коли Рувим повернувся до ями й побачив, що Йосипа там нема, він розірвав на собі одяг в ознак суму. 30 Тоді він підійшов до своїх братів і сказав: «Хлопця там немає! Що ж мені тепер робити?»
31 Взяли тоді брати Йосипове вбрання і, забивши козла, вимастили вбрання кров’ю. 32 Принісши його до свого батька, вони сказали: «Ось що ми знайшли. Поглянь, чи не сина твого це одяг». 33 Впізнав Яків і каже: «Це мого сина вбрання. Дикий звір загриз його, напевно, розірвав на шматки». 34 І розірвав Яків на собі одяг, бо був у великому сумі, а потім одягнувши волосяницю[ap] на стегна, багато днів горював за своїм сином. 35 Усі Якові сини й дочки поприходили, щоб утішити його, але він відмовився від того, щоб вони утішали його, кажучи: «Я горюватиму за сином своїм аж до самісінької смерті».
36 Тим часом мидіанці продали Йосипа в Єгипті Потифару, військовому, начальнику варти фараона.
Юда і Тамар
38 На той час Юда залишив своїх братів і подався до одного адулламіта, якого звали Гіра. 2 Там Юда побачив дочку одного ханаанця, якого звали Шуа. Він одружився з нею і ввійшов у неї. 3 Вона завагітніла й народила сина. І назвала вона його Ером.
4 Потім вона завагітніла знову й народила сина. І назвала вона його Онаном. 5 Потім вона народила ще одного сина і назвала його Шелах. Вона жила тоді в Кезиві, коли народився в неї Онан.
6 Юда знайшов своєму первістку Еру дружину на ім’я Тамар. 7 Та Юдин первісток Ер був лихим в очах Господніх. Тож Господь його вбив.
8 І Юда сказав Онану: «Ввійди до дружини покійного брата твого і виконай свій обов’язок перед братом[aq], зачни нащадка йому».
9 Онан знав, що дитина не вважатиметься його дитям, і хоч коли б спав з жінкою свого брата, то марнував своє сім’я на землю, щоб не давати більше нащадків своєму братові. 10 Те, що робив Онан, не сподобалося Господу, і Він убив також і Онана.
11 Тоді Юда і сказав своїй невістці Тамар: «Вертайся до дому свого батька й не виходь заміж, аж доки не підросте мій син Шелах». А сам подумав: «Не вмер би й він так само, як його брати». Отже, Тамар пішла і жила у домі свого батька.
12 Після того минуло чимало часу. Юдина дружина, дочка Шуа, померла. Коли минув час жалоби, Юда зі своїм другом адулламітом Гірою пішли до Тимни до чоловіка, який стриг його овець. 13 Хтось сказав Тамар: «Поглянь, он твій свекор іде до Тимни стригти свої вівці».
14 Знявши з себе вдовине вбрання, вона накинула на себе покривало, закуталася, та й сіла коло брами Енаїма, що по дорозі до Тимни. Бо знала вона, що Шелах уже виріс, а її не віддали йому за дружину. 15 Побачивши її, Юда подумав, що то повія, оскільки вона закрила обличчя. 16 Він звернув з дороги і підійшовши до неї, мовив: «Ходімо й любитимемо одне одного». Бо він не знав, що то була його невістка. А вона спитала: «Що ти даси мені, якщо любитимемося?»
17 Юда відповів: «Я пришлю тобі козеня зі свого стада». Тамар каже: «Тільки якщо даси мені щось у заставу, доки пришлеш його». 18 Юда й питає: «Яку заставу я маю тобі дати?» Вона й каже: «Свою печатку на мотузці і палицю, що в руці тримаєш». То він віддав їй те все. Потім спізнав її, і вона завагітніла від нього.
19 Тоді Тамар устала й пішла додому. Вона зняла з себе покривало і вдягнулась у своє вдовине вбрання. 20 Потім Юда послав козенятко зі своїм другом Гірою-адулламітом, щоб він забрав його печатку на мотузці та палицю в тієї жінки, але Гіра не знайшов її. 21 Він розпитував людей: «Де та повія, що була біля Енаїма край дороги?» Але ті відповіли: «Ніякої повії тут не було».
22 Тож Гіра повернувся до Юди й каже: «Я не знайшов її, а тамтешні люди сказали мені: „Ніякої повії тут не було”. 23 Тоді Юда сказав: „Нехай та застава залишається в неї, інакше з нас сміятимуться. Я посилав до неї козенятко, але ти її не знайшов”».
24 Через три місяці Юді сказали: «Твоя невістка Тамар поводилась як повія. Он поглянь, вона й завагітніла від цього». Юда мовив: «Виведіть її і спаліть». 25 Коли її виводили з хати, вона послала сказати своєму свекру: «Я вагітна від того, кому ці речі належать». І запитала: «Чиї це печатка, мотузка і палиця?» 26 І тоді Юда впізнав їх і сказав: «Вона права, а не я, бо я не віддав їй мого сина Шелаха». Він більше не спав з нею.
27 Коли прийшов час їй народжувати, то виявилося, що вона носить близнят. 28 Коли вона народжувала, то одне дитя висунуло ручку і повитуха пов’язала на неї червону стрічку й мовила: «Цей з’явився першим». 29 Але як тільки ручка сховалася, його братик з’явився. І повитуха каже: «Ти таку перешкоду здолав!» І назвали його Перезом[ar]. 30 Потім з’явився і його брат. У нього була червона стрічка на руці. І назвали його Зерою[as].
Йосипа купує Потифар
39 Отже, Йосипа було привезено до Єгипту. Потифар, військовий, начальник фараонової варти, єгиптянин купив його у купців[at], що привезли його туди. 2 Та Господь був з Йосипом, і йому щастило. І оселився він у домі свого єгипетського господаря. 3 І той побачив, що Господь був з Йосипом і що Господь усе зробив, щоб йому щастило.
4 Йосип здобув прихильність у очах свого господаря і став його слугою. Той зробив Йосипа управляючим своїм домом і поставив наглядати за всім своїм майном. 5 З того часу, як він зробив Йосипа управляючим своїм домом і всім своїм майном, Господь благословив дім єгиптянина через Йосипа. Благословення Господнє було на всьому, що мав Потифар і вдома, і в полі. 6 Отже, Потифар залишив усе під наглядом Йосипа і завдяки йому не турбувався ні про що, крім хліба щоденного. Йосип був доброї статури і гарний на обличчя.
Йосип і Потифарова жінка
7 Згодом дружина господаря почала накидати оком на Йосипа. Якось вона сказала: «Візьми мене!» 8 Та Йосип відмовився. Він сказав їй: «Послухай, зі мною мій господар не турбується ні про що в домі, і все, що має, залишив під моїм наглядом. 9 Немає вищого в цьому домі, крім мене. Він не відмовляє мені ні в чому, не віддає лише тебе, бо ти його дружина. То як же можу я чинити таке зло і грішити проти Бога?»
10 День-у-день вона повторювала йому те саме, але він відмовлявся лягти поруч неї або ж бути з нею. 11 Одного дня, коли Йосип прийшов у дім виконувати свої обов’язки, нікого з слуг не було в хаті. 12 Потифарова дружина схопила його за вбрання і каже: «Лягай зі мною в постіль!» Він же, залишивши свій одяг у неї в руках, вирвався й вибіг надвір.
13 Вона побачила, що він залишив свій одяг в її руках і втік надвір. 14 Тоді вона загукала домашнім: «Погляньте, мій чоловік привів сюди цього єврея, щоб він насміхався з нас. Він прийшов до мене, щоб переспати зі мною, та я голосно закричала. 15 Почувши, що я здійняла ґвалт, він утік надвір, залишивши свій одяг».
16 Вона залишила в себе той одяг, аж доки господар не прийшов додому. 17 Тоді вона розповіла йому те саме: «Слуга-єврей, якого ти привів до нас, прийшов позбиткуватися з мене. 18 Та коли я здійняла ґвалт, він залишив свій одяг коло мене і втік надвір».
Йосип у в’язниці
19 Вона сказала: «Отаке вчинив твій слуга зі мною». Почувши ці слова, господар дуже розлютився. 20 Йосипів господар схопив його та й кинув до в’язниці, де утримувалися фараонові в’язні. І Йосип залишився у тій в’язниці.
21 Але Господь був із ним і виявив милість до нього. Він дарував йому прихильність начальника в’язниці. 22 Начальник в’язниці зробив його старшим над усіма в’язнями, але він виконував ту ж роботу що й інші. 23 Начальник в’язниці не стежив за тим, що довірено було Йосипові, бо Господь був із ним і Господь робив усе, щоб йому щастило.
Виночерпій і пекар
40 Якось згодом виночерпій та пекар фараона Єгипту завинили перед своїм володарем. 2 Фараон розгнівався на двох своїх підлеглих: на головного виночерпія та головного пекаря. 3 Він кинув їх до в’язниці, за якою наглядав начальник охорони. До тієї в’язниці, в якій був ув’язнений Йосип. 4 Начальник охорони віддав їх під нагляд Йосипа, і він доглядав за ними, поки вони перебували у в’язниці.
5 І приснилися їм обом, виночерпію та пекарю єгипетського царя, який посадив їх до в’язниці, однієї ночі сни, кожному свій, що мав для них особливе значення. 6 Прийшовши до них уранці, Йосип побачив, що вони були стурбовані чимось. 7 І спитав тоді Йосип фараонових підлеглих, що були разом із ним у в’язниці їхнього володаря: «Чом обличчя ваші сьогодні такі сумні?»
8 Вони й кажуть: «Приснилися нам сни, кожному свій, але немає нікого, хто розтлумачив би нам їх». І сказав їм Йосип: «Тільки Бог спроможний тлумачити сни. Розкажіть мені, що вам приснилося».
Сон виночерпія
9 І розповів виночерпій Йосипові свій сон. Він сказав йому: «Сниться мені виноградна лоза, 10 а на ній три пагони. Як тільки бруньки почали розпукуватися, то одразу ж розквітли, а тоді з’явилися достиглі ґрона. 11 В руках у мене була фараонова чаша. Я взяв ті грона, видавив сік із них та й подав чашу фараонові в руку».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International