Bible in 90 Days
13 Вони сказали йому: «Ні, ми тільки зв’яжемо тебе й передамо у їхні руки. Ми тебе вбивати не будемо». Тоді зв’язали вони його двома новими мотузками й вивели з печери в горі Етам.
14 Він прийшов до Легі, й филистимляни вийшли назустріч із радісними вигуками. Тоді Дух Господній зійшов на нього з великою силою, й мотуззя на руках розпалося, мов від вогню. І всі вузли немов оплавилися на руках його. 15 Тоді знайшов він щелепу мертвого віслюка, простягнув руку й підняв ту щелепу і тією щелепою убив він тисячу чоловік. 16 І сказав Самсон:
«Ослячою щелепою—купа, дві купи.
Ослячою щелепою я тисячу побив».
17 І як промовив він це, то викинув щелепу. І місце це називається Рамат-Легі[a].
18 Був він дуже спраглий, тож звернувся до Господа. Він сказав: «Ти віддав цю славетну перемогу рабу Своєму. Чи ж помирати мені тепер від спраги, чи ж потрапити до рук необрізаних филистимлян?»
19 І Бог розчахнув порожнину, що була в Легі, і з неї пішла вода. То було поблизу Легі. Самсон напився, сила повернулася до нього, й він ожив. Відтоді це джерело називається Ен-Хаккоре[b]. Він і досі протікає в Легі.
20 Отож Самсон був суддею Ізраїлю двадцять років за часів филистимлян.
Самсон і Даліла
16 Якось пішов Самсон до міста Ґази, там побачив розпусницю й зайшов до неї. 2 Мешканцям Ґази сказали: «Самсон сюди прийшов». Вони оточили те місце й чекали на нього в засідці всю ніч біля міської брами. Вони тихо просиділи всю ніч, міркуючи: «Почекаємо, доки розвидниться, а потім уб’ємо його».
3 Самсон спав собі до півночі, а опівночі встав, узявся за міську браму ще й два одвірки, вирвав браму разом із одвірками, поклав собі на плечі й відніс на вершину гори, що над Хевроном.
4 Після того він закохався в жінку з долини Сорек. Її звали Даліла. 5 Филистимські вожді прийшли й звернулися до неї: «Обдури його якось і довідайся, в чому таємниця його сили і як ми могли б подолати його. А тоді ми зв’яжемо й закатуємо його. А за це кожен із нас дасть тобі тисячу сто шекелів срібла[c]».
6 Отож Даліла сказала Самсону: «Будь ласка, розкажи мені, звідки сила твоя велика, і як можна зв’язати тебе або приборкати?» 7 Самсон відповів їй: «Якби зв’язати мене сімома свіжими жилами, ще сирими, то став би я слабким, як і інші люди».
8 Отож филистимські вожді принесли їй сім свіжих сирих жил, і вона зв’язала його. 9 У внутрішній кімнаті її оселі влаштували засідку й чекали. І вона сказала йому: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Але він розірвав ті жили, мов нитки над вогнем. І секрет його сили залишився невідомий.
10 Тоді Даліла сказала Самсону: «Ти насміявся з мене, ти збрехав мені. А тепер скажи, як можна тебе зв’язати». 11 Він сказав їй: «Якщо зв’язати мене новими мотузками, які ще не використовувалися, то стану я таким слабким, як і інші».
12 Отож узяла Даліла нові мотузки й зв’язала його. І сказала йому: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Бо вони таки чатували у внутрішній кімнаті. Але він зірвав із рук ті мотузки, немов нитки. 13 Тоді сказала Даліла Самсону: «Скільки ж ти будеш із мене кепкувати, брехати мені? Скажи, як можна тебе зв’язати». Він відповів: «Якщо ти сплетеш сім кіс із мого волосся на ткацькому верстаті й припнеш до стіни, то стану я таким же слабким, як і інші».
14 Після того, як Самсон пішов спати, Даліла так і зробила[d]: вона сплела сім косиць із його волосся, припнула його й сказала: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Як прокинувся він, то висмикнув і цвях, і ткацьку рамку, і сам верстат.
15 Тоді вона знову почала до нього приставати: «Як ти можеш говорити: „Я люблю тебе”,—коли ти мені не довіряєш? Ти тричі насміявся із мене. 16 І так вона докучала йому день у день і набридала йому до смерті. 17 І він відкрив їй таємницю. Він сказав: „Ніколи лезо не торкалося голови моєї. Бо був я назореєм Божим іще в материному лоні. І якщо мене поголити, то сила залишить мене, і стану я слабким, як усі”».
18 Даліла зрозуміла, що він їй відкрив нарешті свою таємницю. Отож вона послала по вождів филистимлян і сказала: «На цей раз він сказав мені всю правду». Прийшли вожді филистимські й срібло з собою принесли. 19 Вона приспала його на своїх колінах, гукнула перукаря, й вони зрізали сім його кіс. Сила почала залишати Самсона, і так вона зробила його слабким. 20 Вона сказала: «Филистимляни йдуть на тебе, Самсоне». Він прокинувся й подумав: «Я з цим справлюся, як і раніше, й звільнюсь». Але не знав він, що Господь залишив його.
21 Филистимляни схопили його, викололи йому очі й привели до Ґази. Вони закували його в бронзові кайдани й поставили молотити пшеницю у в’язниці.
Смерть Самсона
22 Та волосся на його голові стало відростати після того, як він був поголений. 23 Вожді филистимлян збиралися принести велику жертву своєму богові Даґону[e] й веселитися. Вони сказали: «Наш бог віддав нам у руки ворога нашого Самсона». 24 Як побачили його люди, то прославили бога свого. Й казали вони так:
«Наш бог віддав нам у руки ворога нашого,
який плюндрував нашу землю,
який убив багато наших людей».
25 Коли серця їхні були втішені, вони сказали: «Покличмо Самсона, хай розважить нас». Отож привели вони Самсона з в’язниці, і він постав перед їхніми очима. Його поставили між двома колонами. 26 Самсон сказав слузі, що водив його за руку: «Постав мене так, щоб я міг триматися за колони, що несуть на собі стелю, щоб я міг опертися на них».
27 У будинку було багато чоловіків та жінок, і всі вожді филистимлян були там. І на даху було понад три тисячі чоловік та жінок, які спостерігали, як Самсон усіх розважає. 28 Тоді Самсон звернувся, плачучи, до Господа. Він сказав: «О Господи, мій Володарю, згадай мене й дай сили мені ще один єдиний раз, о Боже, щоб я міг помститися за очі мої».
29 Тоді вхопився Самсон за дві центральні колони, на яких трималася будівля, оперся на них: на одну—правою, на другу—лівою. 30 І сказав тоді Самсон: «Хай помру я разом із филистимлянами». Він з усієї сили натиснув на ті колони, й будинок обрушився на вождів і усіх, хто там був. Тих, хто разом із ним загинув, було більше, ніж усіх, кого він убив за все своє життя.
31 Тоді брати і вся родина Самсонова, віднесли й поховали його в могилі батька Маноа між Зорою та Ештаолом. Він був суддею Ізраїлю протягом двадцяти років.
Михей та бовван
17 У горах Ефраїмових жив чоловік на ім’я Михей. 2 Він сказав своїй матері: «Ось тисяча сто шекелів срібла[f], украдені в тебе, за які ти прокльони промовляла, навіть у моїй присутності. Дивись, ось це срібло, я взяв його». Мати сказала: «Сину мій, Господом благословенний!»
3 Тоді повернув він матері своїй тисячу сто шекелів срібла. Мати сказала: «Все це срібло я присвятила Господу з рук моїх для сина мого, щоб зробити литого металевого боввана. А зараз я повертаю срібло тобі[g]». 4 Однак, він повернув срібло матері, й вона взяла двісті шекелів срібла[h] й віддала майстрові. А той зробив срібного литого боввана й поставив його в Михиній оселі. Тож оселя Михея була зовсім не тим місцем, де міг стояти той бовван. 5 Михей мав у себе божницю. Зробив він ефод, і призначив одного зі своїх синів стати священиком.
6 Царя тоді в Ізраїлі не було. Кожен робив, що заманеться. 7 Жив там собі молодик-левит із Віфлеєма юдейського, з коліна Юдиного. 8 Він залишив Віфлеєм юдейський, щоб поселитися деінде. Він прийшов у гори Ефраїмові й по дорозі натрапив на оселю Михея.
9 Михей спитав його: «Звідки ти йдеш?» Той відповів: «Я левит із Віфлеєма, подорожую, щоб знайти місце, де я зможу жити». 10 Михей запропонував йому: «Лишайся в мене. Будь мені за батька й священика. Я даватиму тобі десять шекелів срібла[i] щорічно, необхідне вбрання та харчі».
Левит погодився жити в Михея. 11 І став молодий чоловік мов син для Михей. 12 Михей посвятив левита, і той став його священиком. І залишився він у домі Михея. 13 Тоді Михей сказав: «Тепер я знаю, що Бог дбає про мене, бо я маю левита за священика».
Данові розвідники
18 У той час в Ізраїлі не було царя. Тоді ж коліно Данове шукало собі землю, де б оселитися, бо не було землі, призначеної їм між ізраїльськими колінами.
2 Отож люди Данові послали п’ять найхоробріших та найдосвідченіших чоловіків свого коліна з міст Зори та Ештаола, щоб ті розвідали та видивилися таку землю. Вони їм наказали: «Ідіть, і розвідайте землю!» То пішли вони в гори Ефраїмові й дісталися аж до оселі Михея, де й заночували. 3 Коли були вони у оселі Михея, по голосу впізнали молодого левита. То вони підійшли й звернулися до нього: «Що привело тебе сюди? Що ти тут робиш? Чим займаєшся?»
4 Той відповів їм: «Михей зробив для мене так багато, він узяв мене на службу, і я став його священиком».
5 Тоді вони попросили його: «Запитай Бога, молимо тебе, щоб знали ми, чи буде наша дорога успішна». 6 Священик сказав їм: «Ідіть з миром. Ваша подорож під пильним оком Господнім». 7 І ті п’ятеро пішли. Діставшись до Лаїша, побачили вони, що люди мирно живуть собі за звичаями Сидона, тихо й безпечно, і немає нікого, хто б міг зганьбити їх, і немає нікого, хто пригнічував би їх. Вони були далеко від сидонян і не мали стосунків з Арамом.
8 Вони повернулися до родичів своїх у Зору та Ештаол, і ті спитали їх: «Ну, що скажете?» 9 Вони відповіли: «Піднімайтеся, давайте підемо проти них. Ми бачили землю й дуже добру. Ви нічого не робите. Не зволікайте, і захопіть ту землю. 10 Як підете, то побачите, що люди не чекають нападу. Землі ж там широкі й багаті. Бог віддав вам їх у руки. І всього там удосталь».
Похід Данового війська
11 Шістсот озброєних чоловіків з коліна Данового виступили з Зори та Ештаола. 12 Вони пішли й розбили табір біля Киріат-Єарима в Юдеї. Ось чому місце це називається Махане-Дан[j]. Це на захід від Киріат-Єарима. 13 Звідти вони подалися до гір Ефраїмових і дісталися до хати Михея.
14 Тоді ті п’ятеро, що ходили розвідувати землю, порадились і звернулися до своїх братів: «Чи знаєте ви, що в одній з цих осель є ефод, хатні боввани, ще й з металевого лиття бовван? Отож тепер поміркуйте, що ми маємо робити». 15 І звернули вони туди й прийшли до хати молодого левита та Михея. Вони привіталися.
16 Шістсот чоловіків Данового коліна, зі зброєю, залишилися стояти біля воріт. 17 А ті п’ятеро, що ходили землю розвідувати, ввійшли. Вони забрали різьбленого боввана, ефод, хатніх бовванів і металевого литого боввана. Священик стояв біля воріт із шістьмастами озброєними воїнами.
18 Як люди ті зайшли до оселі Михея й забрали ефод і хатніх бовванів і литого боввана, священик спитав їх: «Що це ви робите?» 19 Вони відповіли: «Мовчи! Затули рот рукою і ходім з нами. Будь нам за батька і священика. Чи не краще бути священиком цілого коліна ізраїльського, ніж одного чоловіка?» 20 Священик зрадів з того, взяв ефод, хатніх бовванів та литого боввана і пішов із тим військом.
21 Вони повернулися й пішли собі, а поперед себе пустили малих, старих, жінок, худобу і все майно.
22 Данові люди вже далеко були від оселі Михея, коли люди, що жили по сусідству з Михеєм, зібралися й наздогнали їх. 23 Вони гукнули їх, і данійці озирнулися. Вони спитали Михея: «Що сталося, що ти скликав людей?» 24 Той відповів: «Ви забрали бовванів, які я зробив, і мого священика й пішли собі. Що ж мені ще лишилося?» Тож як ви можете питати мене: «Що сталося?» 25 Данові люди сказали йому: «Не сперечайся з нами, бо невдоволені люди наші нападуть, і ти і вся родина твоя загинете».
26 З тими словами данійці пішли далі. Михей розумів, що вони набагато дужчі, тож повернувся й пішов додому. 27 А данійці, взявши бовванів, що їх зробив Михей, і його священика, прийшли до Лаїша, де люди жили в мирі та безпеці, і віддали їх і їхнє місто мечу і вогню. 28 І порятунку не було, бо перебували вони далеко від Сидона й не мали ніяких стосунків з Арамом. Це було в долині, що належить Бет-Регову. Вони збудували місто й оселилися там. 29 Назвали вони те місто Дан, на честь свого пращура Дана, сина Ізраїля. А Лаїш, то була первинна назва того міста.
30 Потім данійці поставили собі боввана, а Йонатана, Гершонового сина й Мойсеєвого[k] онука, та його синів зробили священиками свого коліна Данового аж доки ту землю не захопили. 31 Отож поставили вони собі боввана, що його зробив Михей, і поклонялися йому, поки дім Божий був у Шило.
Левит і наложниця
19 Царя тоді в Ізраїлі не було. А був собі один левит у віддаленому місці гір Ефраїмових. Він узяв собі наложницю з Віфлеєма юдейського. 2 Наложниця та розсердилася на чоловіка й пішла від нього до батьківської хати у Віфлеєм юдейський, і пробула там чотири місяці. 3 Тоді чоловік її зібрався й пішов за нею, щоб сердечно поговорити з нею й повернути її. Узяв він з собою слугу свого й пару ослів. Як підійшов він до оселі її батька, той побачив його, зрадів і вийшов назустріч.
4 Тесть його, батько молодої жінки, умовив левита лишитися на три доби. Отож вони там їли й пили, й ночували. 5 На четвертий день, як повставали, левит налагодився йти. Але тесть сказав йому: «Підкріпися, поїж спершу, а тоді підеш». 6 То вони сіли й разом їли та пили. І сказав йому батько наложниці: «Прошу тебе, прийми моє запрошення! Побудь тут іще ніч і втіш своє серце». 7 Чоловік той зібрався йти, але тесть умовляв його залишитися ще на одну.
8 Левит підвівся рано-вранці на п’ятий день, щоб іти, але батько молодої жінки сказав йому: «Підкріпися, поїж, лишися до вечора». Отак вони вдвох їли й пили. 9 Як підвівся чоловік, щоб іти з наложницею та своїм слугою, тесть каже: «Дивись, день котиться до ночі. Будь ласка, лишайся на ніч. Бач, день кінчається, побудь тут ніч і втіш своє серце. Завтра вдосвіта встанете, й вирушиш до свого намету».
10 Але чоловік не схотів залишатися на ніч. Він підвівся й пішов. І прийшов він до місця навпроти Євуса (тобто Єрусалима). З ним були його наложниця й пара осідланих віслюків. 11 Вони були вже біля Євуса, коли почало сутеніти. Слуга сказав своєму хазяїну: «Давай зайдемо в це місто євуситське і там переночуємо». 12 Хазяїн відповів йому: «Ми не будемо заходити до незнайомого міста, в якому живуть неізраїльтяни. Підемо до Ґівеа[l]». 13 Він сказав своєму служці: «Ходімо, дістанемося до одного з цих місць, заночуємо в Ґівеа чи Рамі».
14 Тож ішли вони далі, і сонце зайшло, як були вони біля міста Ґівеа, яке належало коліну Веніаминовому. 15 Вони звернули в місто, щоб заночувати в Ґівеа. Він увійшов до міста і сів на відкритому майдані[m], але ніхто не запросив його на ніч у дім.
16 Якраз того вечора один старий чоловік повертався додому з роботи в полі. Чоловік той був з гір Ефраїмових, але в той час він мешкав серед людей Ґівеа (люди цієї місцевості належали коліну Веніаминовому). 17 Коли підвів він очі, то побачив подорожнього на відкритому майдані міста. Тоді той літній чоловік спитав: «Куди ти йдеш і звідки ти?»
18 Левит відповів йому: «Ми мандруємо з Віфлеєма юдейського в далекий край у горах Ефраїмових, я родом звідти. Я ходив у Віфлеєм юдейський, а зараз іду додому[n]. Та от ніхто не запросив мене до себе на нічліг. 19 Я маю солому й пашу для ослів, хліб і вино для мене, моєї наложниці та мого слуги. Ми ні в чому не маємо нестатку».
20 Старий сказав: «Прошу до моєї оселі. Я у всьому подбаю про тебе, тільки не ночуй на відкритому майдані міста». 21 Отож забрав його старий до себе додому, нагодував віслюків. Вони ж обмили ноги, поїли й попили. 22 Поки насолоджувалися відпочинком, кілька міських розпусників, оточили дім і почали стукати в двері. Вони сказали старому, господарю оселі: «Віддай нам того чоловіка, який прийшов до твоєї хати, ми його зґвалтуємо».
23 Хазяїн вийшов до них і сказав: «Ні, брати мої, не робіть такої ганьби! Цей чоловік—гість у моєму домі, тож не чиніть гріха. 24 Погляньте, ось моя донька невинна і його наложниця. Давайте я віддам їх вам. Знущайтеся з них і робіть, що хочете. Але не чиніть гріха з цим чоловіком».
25 Однак розпусники відмовилися послухати його. Тож чоловік схопив свою наложницю й виштовхнув до них за двері. Вони зґвалтували її і знущалися з неї всю ніч, аж до самого ранку. І відпустили її аж на зорі. 26 Жінка прийшла на світанку і впала на порозі того дому, де був її володар і лежала там, доки сонце не зійшло. 27 Хазяїн її встав уранці, відкрив двері і вийшов, щоб далі йти своєю дорогою. А там біля входу лежить жінка, його наложниця, розкинувши руки.
28 Він сказав їй: «Вставай і ходімо». Але вона не відповіла, бо була мертвою. Отож підняв він її, поклав на віслюка, сам сів і поїхав додому. 29 Як приїхав він додому, то взяв ніж і розрізав свою наложницю на дванадцять частин і розіслав по всій землі ізраїльській. 30 І кожен, хто бачив те, казав: «Такого не траплялося і не бачено було з часів, коли ізраїльтяни покинули землю єгипетську, аж донині. Подумайте про неї, поміркуйте, що ж нам далі робити».
Підготовка до війни
20 Тоді виступили всі сини Ізраїлю від Дана до Беершеби, навіть із землі Ґілеадської[o]. І зібрались вони всі як один перед Господом у Міцпі. 2 Вожді всього народу, всіх колін ізраїльських були присутні на тому зібранні людей Божих: чотириста тисяч воїнів, озброєних мечами.
3 Люди Веніаминові прочули, що ізраїльтяни зібралися в Міцпі. Ізраїльтяни сказали: «Скажіть, як же таке лихо сталося?» 4 Левит, хазяїн тієї закатованої жінки, відповів: «Я прийшов до Ґівеа, міста, що належить людям Веніаминовим, зі своєю наложницею, щоб заночувати. 5 Але заможні мешканці Ґівеа намірилися на мене. Вночі вони оточили будинок. Вони хотіли вбити мене і зґвалтували мою наложницю, і вона померла. 6 Тоді взяв я наложницю свою, порізав її на шматки й розіслав по всіх усюдах ізраїльських спадкоємних земель, бо вчинили вони ганебний і безглуздий гріх в Ізраїлі. 7 Отож тепер, усі присутні тут ізраїльтяни, давайте зараз зберемося й порадимося!»
8 Всі люди як один підвелися й сказали: «Жоден із нас не піде до свого намету, ніхто не повернеться додому. 9 Але зараз ось що ми маємо зробити з Ґівеа. Ми підемо на нього за жеребом. 10 Ми візьмемо по десять чоловік із кожної сотні з колін ізраїльських і по сотні з кожної тисячі, і по тисячі з кожних десяти тисяч, щоб узяли продовольство для війська, щоб піти й заподіяти Ґівеа Веніаминовому такий же гріх, як і той, що вони заподіяли в Ізраїлі».
11 Отож усі сини ізраїльські як один зібралися проти міста. 12 Коліна ізраїльські розіслали своїх людей по всіх поселеннях коліна Веніаминового з такими словами: «Що то за лихо, що поміж вами скоїлося? 13 Видайте зараз нам тих розпусників, які ховаються у Ґівеа, щоб ми повбивали їх і викорінили зло з Ізраїлю». Але люди Веніаминові не послухалися ізраїльтян.
14 Люди Веніаминові з усіх міст посходилися до Ґівеа, щоб виступити проти ізраїльтян. 15 У той день з різних міст зібралося двадцять шість тисяч воїнів Веніаминових, озброєних мечами. А крім того, ще й сімсот спеціально тренованих воїнів і мешканців Ґівеа. 16 А ще було сімсот відібраних добірних воїнів, навчених вести бій лівою рукою. І кожен міг влучити з пращі у волосинку, і ніколи б не схибив.
17 Отож усі ізраїльтяни, крім людей Веніаминових, зібрали чотириста тисяч людей, озброєних мечами, всі добірні воїни. 18 Вони зібралися й пішли до Бетела, й ізраїльтяни звернулися до Бога: «Хто перший з-поміж нас має йти на битву з веніаминіями?» Господь відповів: «Юда—перший».
Війна
19 Отож ізраїльтяни вирушили вранці й розбили табір неподалік від Ґівеа. 20 Ізраїльтяни виступили проти Веніамина. Вони підготувалися до битви під Ґівеа. 21 Люди Веніаминові вийшли проти них із міста Ґівеа. І того дня полягло двадцять дві тисячі синів Ізраїлю.
22 Військо ізраїльське зібралося з силами і знову приготувалося до битви на тому ж місці, де збиралося напередодні. 23 Ізраїльтяни ридали й благали Господа до вечора, вони питали Його: «Чи маємо ми йти знову війною проти наших братів—людей Веніаминових?»
Господь відповів: «Ідіть і бийтеся з ними».
24 Отож наступного дня ізраїльтяни виступили проти веніаминіїв. 25 Веніаминові ж люди вийшли з Ґівеа наступного дня їм назустріч і поклали на полі бою ще вісімнадцять тисяч ізраїльських синів (усі вони були озброєні мечами).
26 Тоді всі ізраїльтяни, все військо, піднялися й прийшли до Бетела. Вони сиділи там і плакали, і молили Господа. Вони постилися весь день аж до вечора. А потім принесли Господу жертву всеспалення і мирну пожертву. 27-28 За тим ізраїльтяни запитали Господа (там був тоді ковчег Заповіту Божого, а Фінегас, син Елеазара й онук Аарона, був при ньому священиком): «Чи маємо ми знову виступити з боєм проти наших братів веніаминіїв, чи вже годі?» І Господь відповів: «Ідіть, бо завтра Я віддам їх вам у руки».
Перемога
29 Отже, ізраїльтяни влаштували засідки навколо Ґівеа. 30 І виступили сини Ізраїля проти коліна Веніаминового на третій день. Вони підготувалися до битви біля Ґівеа, як і раніш. 31 Коли люди Веніаминові вийшли назустріч супротивнику, той відтягнув їх від міста. Як і напередодні, веніаминії почали нападати й убивати воїнів на двох головних дорогах, що вели одна до Бетела, а друга—до Ґівеа, а також на відкритому місці. Вони вбили близько тридцяти ізраїльських воїнів. 32 Люди Веніаминові думали: «Ми перемагаємо, як і раніше». А ізраїльтяни сказали: «Давайте відступати, аби відтягнути їх від міста на дороги».
33 Тоді всі ізраїльтяни вискочили зі своїх схованок і згуртувалися на битву при Ваал-Тамарі, і ті ізраїльтяни, що сиділи в засідках в околицях Ґеви, теж вийшли. 34 Десять тисяч тренованих воїнів із усього Ізраїлю напали на Ґівеа. Битва була жорстока. Та люди Веніаминові й гадки не мали, яка халепа на них чигала.
35 І Господь розгромив Веніамина перед Ізраїлем. Ізраїльтяни у той день знищили двадцять п’ять тисяч сто озброєних синів Веніаминових. 36 Нарешті люди Веніаминові зрозуміли, що їх розбито. Ізраїльтяни відступили, бо покладалися на воїнів, що були в засідці біля Ґівеа.
37 Вони з засідки кинулися в Ґівеа, розбіглися по місту і віддали його мечу. 38 Ізраїльтяни домовилися з тими воїнами, які були в засідці, що вони подадуть димовий сигнал із міста, 39 і тоді ізраїльтяни знову розпочнуть битву. Веніаминії кинулися в атаку і вбили близько тридцяти ізраїльтян. І вони, певно, думали собі: «Мабуть, ми вщент розтрощили їх, як і в першій битві».
40 Але сигнал, а то був стовп диму, почав здійматися над містом, і коли люди Веніаминові озирнулися, то ціле місто димом здіймалося в небо! 41 Тоді ж ізраїльтяни знову кинулись в атаку, а люди Веніаминові запанікували, бо зрозуміли, яке лихо спіткало їх. 42 То повернули вони від ізраїльтян до пустелі, але битва наздоганяла їх, і тих, що виходили з міста, знищували разом з людьми Веніаминовими.
43 Людей Веніаминових оточили й невтомно переслідували й винищували далеко на схід від Ґівеа. 44 Вбито було вісімнадцять тисяч людей Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни. 45 Коли вони повернули і врозсип кинулися тікати в пустелю, до скелі Риммон, ізраїльтяни вбили п’ять тисяч із них на головній дорозі й переслідували їх до місцини, що називалася Ґідом, і вбили там дві тисячі чоловік. 46 Отож того дня полягло двадцять п’ять тисяч озброєних воїнів Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни.
47 Але шістсот чоловік звернули й зникли в пустелі у напрямку скелі Риммон. Вони провели у скелі чотири місяці. 48 А ізраїльтяни повернулися назад до людей Веніаминових і віддали мечу кожне місто, в яке входили: людей і худобу—все, що знаходили.
Помилування
21 Ізраїльтяни присягнули в Міцпі: «Жоден із нас не віддасть своїх дочок заміж за синів коліна Веніаминового». 2 Коли люди прийшли до Бетела, вони сіли перед Богом і до вечора вголос кричали й гірко ридали. 3 Вони голосили: «О Господи, Боже Ізраїлю, чому таке сталося в Ізраїлі, що сьогодні одним ізраїльським коліном стало менше?»
4 Наступного дня люди повставали рано, спорудили вівтар і принесли жертву всеспалення та мирну пожертву. 5 Тоді ізраїльтяни сказали: «Які з колін Ізраїлю не прийшли на зібрання до Господа?» Бо велика клятва була щодо тих, хто не прийшов до Господа в Міцпу: «Смерть йому».
6 Але ізраїльтянам стало шкода братів своїх із коліна Веніаминового. Вони сказали: «Сьогодні одне коліно ізраїльське винищене. 7 Як же бути з тими, хто з веніаминіїв залишився? Де знайти їм дружин? Адже ми поклялися Господу не віддавати заміж за них наших дочок».
8 Потім вони спитали: «Чи є хто з ізраїльських колін, хто не прийшов до Господа у Міцпу?» Та, звісно, ніхто не прийшов на зібрання з Явеш-Ґілеада. 9 Коли зробили перекличку, то з’ясувалося, що жодного мешканця Явеш-Ґілеада не було.
10 Отож громада послала туди дванадцять тисяч воїнів і наказала їм: «Ідіть і повбивайте всіх мешканців Явеш-Ґілеада, разом із жінками й дітьми. 11 Ось що ви мусите зробити: вбийте всіх чоловіків і тих жінок, які пізнали чоловіка, а невинних дівчат залиште в живих». Так вони й зробили[p].
12 Поміж мешканців Явеш-Ґілеада знайшли вони чотириста молодих невинних дівчат, які не пізнали ще чоловіка. Вони привели їх у табір поблизу Шило, що на землі Ханаанській. 13 Тоді вся громада послала сказати веніаминіям, які переховувалися у скелі Риммон, про мир із ними. 14 І веніаминії повернулися. Ізраїльтяни віддали їм жінок з міста Явеш-Ґілеад, але тих жінок було недостатньо для всіх чоловіків цього коліна.
Викрадення в Шило
15 Люди жаліли веніаминіїв, бо Господь завдав втрат колінам ізраїлевим. 16 Старійшини громади сказали: «Як же нам бути з дружинами тих, хто залишився, адже всі жінки коліна Веніаминового знищені?» 17 І вони казали: «Треба було б щоб ті, хто залишився в живих, мали нащадків, аби не зникло одне з колін Ізраїлю. 18 Але ми не можемо віддати за них своїх дочок. Бо ізраїльтяни поклялися: „Прокляття тому, хто віддасть свою дочку за чоловіка з коліна Веніамина”».
19 Отож вони сказали: «Слухайте, тепер якраз щорічне свято на честь Господа в Шило, що на північ від Бетела, на схід від дороги, що веде від Бетела до Сихема, і на південь від Левони». 20 Вони навчили веніаминіїв: «Ідіть і заляжте у виноградниках. 21 Чатуйте. Коли дівчата з Шило вийдуть водити танок, то вибігайте з виноградників і кожен крадіть собі жінку з дівчат Шило й повертайтеся на землю Веніаминову. 22 Коли їхні батьки й брати прийдуть до нас скаржитися, ми їм скажемо: „Вибачте їх на нашу поруку, бо не могли дати кожному з них дружину, захоплену в бою. Ви ж, звісно, не могли віддати за них своїх дочок, бо тоді ви були б винні”».
23 Веніаминії так і зробили. Вони вибрали собі дружин з-поміж тих дівчат, які танцювали, і викрали їх. Вони втекли на свої спадкоємні землі, відбудували міста й оселилися в них. 24 Отож розійшлися ізраїльтяни по своїх колінах та родинах. І кожен пішов у свою спадкоємну землю. 25 У ті дні в Ізраїлі не було свого царя. Кожен робив, що заманеться.
Голод в Юдеї
1 У часи правління суддів на землі був голод. Отож один чоловік, його дружина і двоє їхніх синів покинули Віфлеєм, щоб пожити чужинцями в полях моавських. 2 Ім’я того чоловіка було Елімелех. Дружину його звали Наомі[q]. Їхніх двох синів звали Малон і Кильйон. Вони були ефраїмії[r] з Віфлеєма юдейського. Пішли вони в поля моавські й там лишилися. 3 Чоловік Наомі Елімелех помер. І залишилася вона сама з двома синами. 4 Сини оженилися з моавськими жінками. Ім’я однієї було Орпа, а другої—Рут. Прожили вони там десять років. 5 А потім і обоє синів Малон і Кильйон померли. Отож Наомі лишилася сама, без двох синів і чоловіка.
Наомі йде додому
6 Тож вона й невістки її вже готові були повернутися з полів моавських, бо почула вона в Моаві, що Господь змилостився над своїм народом і дав йому хліб. 7 Наомі залишила ту землю, де вони жили. Обидві її невістки пішли з нею. Так пішли вони дорогою, повертаючись до землі юдейською. 8 І Наомі сказала двом своїм невісткам: «Повертайтеся додому до своїх матерів! І хай Господь буде добрий до вас, як і ви були добрі до своїх чоловіків і до мене. 9 І нехай Господь дасть змогу кожній із вас знайти чоловіка й добрий дім». Тоді Наомі поцілувала їх. Обидві розридалися.
10 Орпа і Рут відповіли їй: «Але ми повернемося з тобою до твого народу».
11 Тоді Наомі сказала: «Повертайтеся, дочки. Навіщо вам іти зі мною? Чи можу я знову виносити синів, які могли б стати вашими чоловіками? 12-13 Тож ідіть! Повертайтеся, дочки! Я надто стара, щоб завагітніти. І навіть якщо уявити, що є надія сьогодні вночі мені понести й народити синів, чи будете ви через це чекати, доки вони підростуть? Хіба ж маєте ви страждати без чоловіків? Ні, дочки мої. Це б засмутило мене дужче, ніж вас! Рука Господня проти мене!»
Рішення Рут
14 І знову заридали вони вголос. Орпа поцілувала свекруху й попрощалася. А Рут її міцно обняла й вирішила з нею залишитися. 15 Наомі сказала: «Дивись, твоя невістка повернулася до свого народу й до своїх богів. Зроби й ти, як вона!» 16 Але Рут відповіла: «Не змушуй мене залишити тебе саму! Хоч куди б ти пішла, я піду за тобою, хоч де б ти заночувала, і я заночую з тобою. Твій народ буде моїм народом. І твій Бог буде моїм Богом! 17 Де ти помреш, там і я. І мене поховають! Хай Господь якнайсуворіше мене покарає, якщо не смерть, а щось інше розлучить нас». 18 Зрозумівши, що Рут твердо вирішила йти з нею, Наомі перестала вмовляти її.
19 І пішли вони далі вдвох, аж доки не дійшли до Віфлеєма. Як дісталися вони до Віфлеєма, все місто аж гуло про них. Жінки казали: «Невже це справді Наомі?!» 20 Наомі відповідала їм: «Не називайте мене Наомі, звіть мене Марою[s], бо Всемогутній зробив моє життя таким гірким. 21 Коли йшла звідси, у мене було все, а коли Господь повернув мене сюди, я не маю нічого. Тож навіщо називати мене Наомі? Якщо сам Господь послав мені страждання, і сам Всемогутній був до мене жорстокий!»
22 Отож Наомі й моавська жінка на ім’я Рут прийшли з полів моавських. (Рут була невісткою Ноамі, яка повернулася разом з нею). Вони повернулися у Віфлеєм на початку ячмінних жнив.
Рут і Воаз
2 Чоловік Наомі мав родича. То був впливовий землевласник з родини Елімелеха на ім’я Воаз[t] із Віфлеєма.
2 Якось Рут, моавська жінка, сказала Наомі: «Я хотіла б піти в поле й позбирати колоски пшениці за женцями, якщо вони дозволять мені». Наомі відповіла: «Іди й зроби так, дочко». 3 Тож Рут пішла. Прийшла вона збирати в полі колоски за женцями. І сталося так, що поле те належало Воазу з родини Елімелеха. 4 Воаз прийшов у поле з Віфлеєма. Він привітав женців такими словами: «Хай Господь буде з вами!» А ті відповіли: «Хай Господь благословить тебе».
5 Тоді Воаз спитав свого слугу, який головував над женцями: «Чия то молодиця?» 6 Слуга, який головував над женцями, відповів: «Це ж моавська молодиця, що повернулася з Наомі з полів моавських». 7 Вона сказала: «Дозвольте мені, будь ласка, збирати колоски за женцями й біля скирт». Вона прийшла сюди на світанні й досі тут. ЇЇ дім ось там![u]
8 Воаз сказав Рут: «Послухай мене, доню. Тобі не треба йти на якісь інші поля, щоб збирати пшеницю. Не йди з цього поля. Залишайся тут, поруч із моїми дівчатами-служницями. 9 Дивись, на яке поле вони йдуть жати, і сама йди за ними. А я наказав своїм людям не чіпати тебе. Якщо захочеться пити, іди попий воли з тієї пляшки, з якої слуги мої п’ють».
10 Рут шанобливо впала перед ним долілиць і сказала: «Я здивована, що ти взагалі помітив мене! Я чужоземка, а ти так по-доброму до мене поставився!»
11 Тоді Воаз відповів їй: «Мені багато розповідали про те, що ти зробила для своєї свекрухи після смерті чоловіка. Ти залишила своїх батька та матір і свою рідну землю, пішла жити до людей, про яких нічого раніше не знала. 12 Хай Господь винагородить тебе за те добро, що ти зробила. І нехай повною буде твоя винагорода від Господа, Бога Ізраїлю. Господа, під чиїм крилом ти прийшла шукати притулку».
13 Вона сказала тоді: «Сподіваюся, що не розчарую тебе, господарю. Бо ти втішив мене. Такі добрі слова сказав ти мені, своїй слузі».
14 Під час обідньої перерви Воаз сказав Рут: «Іди сюди й поїж трохи нашої їжі. Вмочуй хліб в оцтовий соус отут!» То сіла вона поруч з женцями, і дали вони їй печене зерно. Вона поїла досхочу і ще й лишилося. 15 Тоді підвелася вона збирати колоски. Воаз наказав своїм слугам: «Хай збирає вона і між скиртами. Не ображайте її. 16 Залишайте після себе й повні колоски, щоб вона могла їх підбирати. І не докучайте їй».
17 Отож вона збирала колоски аж до вечора. Тоді вибила зерно з тих колосків, що позбирала. Назбирала вона майже ефу ячменю. 18 Тоді взяла вона те зерно й повернулася в місто. І Рут показала своїй свекрусі, що вона назбирала. А ще вона принесла їжу, що залишилася в обід, і віддала Наомі.
19 Свекруха спитала її: «Де ти сьогодні збирала колоски? Де працювала? Благословенна людина, яка помітила тебе!» І тоді Рут розповіла своїй свекрусі, як усе те сталося з Воазом. Вона сказала: «Чоловіка, в якого я сьогодні працювала, звуть Воазом».
20 Наомі сказала невістці: «Бог благословить того, хто лишається добрим і справедливим як до мертвих, так і до живих». І додала: «Воаз—один із наших родичів. Він один з наших покровителів[v]».
21 Моавитянка Рут розповіла далі: «Він навіть сказав мені, щоб я працювала разом з його робітниками до кінця жнив». 22 Тоді Наомі сказала своїй невістці Рут: «Дочко, це добре, що ти лишаєшся з його робітниками. Там тебе не образять».
23 Отак Рут і далі збирала колоски з робітниками Воазовими до кінця збирання ячменю, а потім і до кінця житніх жнив, живучи із своєю свекрухою.
Воаз і Рут на току
3 Потім її свекруха Наомі спитала: «Дочко, хіба не повинна я знайти для тебе добрий дім? 2 Чи Воаз, із робітницями якого ти працюєш, не один із наших найближчих родичів? Дивись, сьогодні ввечері Воаз працює на току. 3 Зараз помийся, вберися, надягни гарне плаття і йди на тік. І хай ніхто тебе не бачить, доки Воаз не скінчить їсти й пити. 4 Запам’ятай місце, де він ляже спати, а пізніше йди туди, розкрий його ноги[w] і лягай. Далі вже він скаже тобі, що треба робити».
5 Рут відповіла: «Я зроблю, як ти кажеш». 6 Тож пішла Рут на тік і все зробила так, як наказала їй свекруха. 7 Воаз наївся, напився і був у доброму настрої. Потім він ліг під скиртою. Тоді Рут тихенько підійшла, розкрила його ноги і лягла.
8 Опівночі Воаз прокинувся, перевернувся, а там, біля ніг його жінка лежить. 9 Воаз спитав: «Хто ти?» Рут відповіла: «Я слуга твоя Рут, яка до послуг твоїх. Вкрий мене, бо ти мій покровитель».
10 Тоді сказав Воаз: «Хай благословить тебе Господь, донько! Це вияв доброти навіть більший, ніж той перший. Ти прийшла до мене, замість того, щоб іти до молодого, дарма багатого чи бідного. 11 Тож, дочко, не бійся, я зроблю як ти просиш! Бо всі люди мої знають, яка ти прекрасна жінка! 12 І то правда, що я один із твоїх заступників. Але є ще один і він ближчий родич тобі, ніж я. 13 То лягай тут і спочинь цю ніч, а вранці, якщо той інший чоловік стане твоїм покровителем, добре, він і буде тобі заступником. Якщо ж ні, то Господом клянусь, я захищатиму[x] тебе. Отож спочивай до ранку».
14 І вона лягла біля його ніг до ранку. Але підвелася вдосвіта, коли ще людину було не розпізнати. Воаз сказав собі: «Людям справді не варто знати, що ця жінка була на току». 15 І Воаз сказав: «Візьми свій плащ і розклади його. Рут розклала свого плаща, Воаз він відміряв їй шість мір[y] пшениці й поклав дарунок на плечі. І вона повернулася в місто».
16 Зайшла вона до свекрухи, а Наомі питає: «Хто там?» То Рут розповіла їй усе, що Воаз зробив для неї. 17 Вона також додала: «О! Він дав мені також шість мір пшениці! Він сказав: „Не йти ж тобі додому до свекрухи з порожніми руками”».
18 Наомі сказала: «Сиди тут, дочко, доки не з’ясується, що з того вийде. Сьогодні Воаз не заспокоїться, поки все не полагодить».
Одруження Воаза і Рут
4 Воаз пішов до міської брами і сидів там, поки не піде повз покровитель, про якого згадував Воаз. Воаз заговорив до нього й сказав: «Друже, йди-но сюди й сядь поруч!» Той підійшов і сів. 2 Тоді Воаз зібрав десятьох старійшин міста і сказав: «Сідайте!» Вони повсідалися. 3 Воаз звернувся до покровителя: «Наомі, та жінка, яка щойно повернулася з Моавської землі, продає частку землі, що належить нашому родичу, Елімелеху. 4 Я ж вирішив, що можу обговорити це з тобою і довідатися при свідках, мешканцях та старійшинах нашого міста, чи маєш ти намір цю землю відкупити. Якщо ти хочеш її мати, викупи. Якщо ні, то скажи мені, аби я знав, бо я наступний за тобою, я другий. Тоді родич сказав: „Якщо ти не викупиш ту землю, то я викуплю її”».
5 Потім Воаз сказав: «Якщо ти забереш землю Наомі, то тобі дістанеться ще й Рут, моавська жінка, вдова, щоб відновити ім’я померлого через нащадків». 6 Покровитель відповів: «Я не можу викупити цю землю, бо інакше я можу втратити свою. Отож, якщо я не можу, то ти викупи ту землю».
7 У ті часи в Ізраїлі був такий звичай: при обміні або купівлі земельних наділів на підтвердження справи чоловік мав зняти з однієї ноги взуття й віддати іншій стороні. 8 Отож, коли покровитель сказав Воазу: «Ти купуй цю землю»,—він зняв взуття з однієї ноги і віддав її Воазу[z].
9 Тоді Воаз звернувся до старійшин та всіх присутніх мешканців міста: «Сьогодні ви свідки того, що я купую в Наомі все, що належало Елімелеху й синам його Кильйону та Малону. 10 Я також купую Малонову дружину Рут, моавську жінку. І беру її за себе, щоб відновити ім’я покійного для нащадків, щоб не зникло ім’я його з-поміж людей його та рідного міста його. Сьогодні ви свідки цього».
11 І старійшини та мешканці міста, що зібралися біля міської брами, на місці народного зібрання, сказали: «Ми тому свідки! Хай Господь зробить жінку цю, яка входить у дім твій, подібною до тих жінок Рахилі та Леї, що збудували дім Ізраїлю. І могутньою хай стане родина твоя в Ефраті. І хай стане ім’я твоє славним у Віфлеємі. 12 Хай дім твій буде таким, як дім Переза[aa], якого Тамар народила Юді, через нащадків, яких Господь дасть тобі завдяки цій молодиці».
13 Отож узяв Воаз Рут собі за дружину. Він увійшов у неї, і Господь дав їй понести, і народила вона сина. 14 Жінки казали Наомі: «Благословен Господь, Який дав тобі сьогодні захисника[ab]. Хай ім’я його славиться в Ізраїлі. 15 Він буде втіхою і опорою тобі на старості років, бо невістка, яка любить тебе, народила його. І краща вона за сімох синів».
16 То взяла Наомі хлопчика, посадила його на коліна і стала йому ненькою. 17 Сусідки дали йому ім’я. Вони казали: «Хлопчик народився для Наомі»[ac]. Тож назвали його Овед[ad]. Овед був батьком Єссея, який став батьком Давида.
Рут та родина Воаза
18 Ось літопис родини Переза:
Перез був батьком Хезрона.
19 Хезрон був батьком Арама.
Арам був батьком Аммінадава.
20 Аммінадав був батьком Нашона.
Нашон був батьком Салми.
21 А Салма був батьком Воаза.
Воаз був батьком Оведа.
22 Овед був батьком Єссея.
Єссей був батьком Давида.
Народження Самуїла
1 У місті Рамі, розташованому в горах Ефраїма, був собі зуфієць на ім’я Елкана, син Єрогама, сина Елігу, сина Тогу, сина Зуфа, ефраїмця. 2 Мав той чоловік двох дружин: першу звали Ганною, а другу—Пенінною. У Пенінни були діти, Ганна ж дітей не мала.
3 З року в рік цей чоловік ходив зі свого міста в Шило, щоб поклонитися й принести жертви Всемогутньому Господу. Священиками Господа там були Гофні та Фінегас, два сини Елі. 4 Коли надходив день приносити жертву, Елкана віддавав частину м’яса дружині Пенінни та всім її синам і дочкам. 5 Проте Ганні він виділяв подвійний шматок[ae], бо любив її, хоча Господь і закрив лоно Ганни[af]. 6 Оскільки Господь закрив її лоно, її суперниця постійно дорікала їй, намагаючись розізлити. 7 Так велося з року в рік. Хоч коли б Ганна приходила до оселі Господньої, завжди суперниця дратувала її до сліз, аж та не могла їсти. 8 Елкана, чоловік її, питав: «Ганно, чому ти не їси? Чому плачеш? Чому сумуєш? Хіба я не дорожчий тобі за тих десять синів?»
9 Якось, коли вони скінчили трапезувати й пити в місті Шило, Ганна звелася на ноги і вийшла помолитися Господу[ag]. Якраз тоді священик Елі сидів на троні біля брами Господнього храму. 10 Ганні було гірко на душі, тому вона довго плакала й молилася Господу. 11 А потім дала обітницю, мовивши: «О Господи Всемогутній, якщо Ти лишень зглянешся на нещастя слуги Твоєї, згадаєш її й не забудеш Твою слугу, даси їй сина, тоді я віддам його Господу на всі дні його життя: він ніколи не питиме вина чи міцних напоїв,[ah] й бритва ніколи не торкнеться його голови[ai]!»
12 Коли вона далі молилася Господу, Елі спостерігав за її устами. 13 Ганна молилася серцем, мовчки, хоч і ворушилися її губи, та голосу не було чути. Елі подумав, що вона п’яна, 14 і сказав: «Чи довго ти будеш напиватися? Облиш вино».
15 «Ні, мій володарю,—відповіла Ганна.—Я дуже сумую. Не пила я ні вина, ні пива; виливала я свою душу Господу. 16 Не вважай свою слугу поганою жінкою. Я висловлювала величезну тривогу й роздратування».
17 Елі відповів: «Іди з миром, і нехай Господь Ізраїлю подарує те, чого ти просила в Нього».
18 Вона сказала: «Нехай слуга твоя знайде милість в очах твоїх». Потім пішла своїм шляхом, щось з’їла і не була вже така похнюплена.
19 Рано-вранці вони прокинулися й возвеличили Господа, а тоді повернулися додому в Раму. Елкана спав з дружиною Ганною, і Господь згадав про неї. 20 У належний час Ганна завагітніла й народила сина. Вона назвала його Самуїлом[aj], сказавши: «Бо я просила Господа про нього».
Ганна посвячує Самуїла
21 Коли Елкана разом з усією родиною вирушив принести річну жертву Господу і виконав обітницю, 22 Ганна не пішла з ними. Вона сказала чоловікові: «Після того, як відлучу хлоп’я від грудей, я понесу його представити перед Господом, він стане назореєм[ak] і залишиться там назавжди».
23 «Роби як знаєш,—відповів їй на те Елкана.—Залишайся вдома, доки не відлучиш, але нехай Господь[al] дотримається свого слова».
З тим і залишилася жінка вдома, годувала сина, аж доки не відняла від грудей.
24 Коли перестала годувати своїм молоком, понесла дитину до Господньої оселі в Шило, взявши до того ж трирічного бичка, ефу[am] борошна, ще й бурдюк вина.
25 Вони стали перед Господом. Як зазвичай, Елкана зарізав бичка для пожертви,[an] а після того Ганна віддала хлопчика Елі. 26 Тоді Ганна звернулася до нього з такими словами: «О мій господине! Я та сама жінка, що якось стояла поряд з тобою й молилася Господу. 27 Я благаю про цю дитину, й Господь зробив так, щоб моє прохання було виконане. 28 Ось чому тепер я віддаю його Господу, на все життя вручаю в Господні руки».
Ганна залишила хлопчика там[ao] і поклонилася Господу.
Молитва Ганни
2 Тоді Ганна почала молитися:
«Господом серце моє звеселяється[ap],
вуста над ворогом святкують перемогу,
бо тішуся спасінням я Твоїм!
2 Немає іншого такого, як Господь, Святого,
крім Тебе, іншого немає.
Немає скелі ж бо такої, як наш Бог!
3 Не треба слів погордливих,
устам не дозволяйте промовляти зверхньо,
тому що наш Господь все знає,
всі справи судить Він один.
4 Понівечені луки воїнів могутніх,
зате слабкі набрались сили.
5 Хто ситий був, тепер за хліб іде найматись,
хто голод відчував, його вже вгамував.
Безплідна сім дітей вже народила,
а та, що мала багатьох синів, вже виснажилась геть.
6 Господь життя дає і смерть водночас,
спускає до могили й піднімає вгору.
7 Багатство й бідність посилає Він,
когось принижує, когось підносить.
8 З багнюки бідака підніме,
зведе нужденного на ноги з попелища,
з князями поряд посадовить,
успадкувати дасть престол почесний.
Тому що звів Господь підвалини земні
й на них поставив світ.
9 Своїх святих Він кроки стереже,
злостивих у пітьмі мовчати змусить.
Не силою дається перемога.
10 Хто Господу протистоїть, той згине,
з небес пошле Він громовицю їм.
Господь судитиме усі кінці землі.
Дасть силу Він царю Своєму,
Свого помазаного ріг Він піднесе[aq]».
11 Тоді Елкана повернувся додому в Раму, а хлопець залишився під наглядом священика Елі правити службу Господу.
Лихі сини Елі
12 Сини Елі були мерзенними людьми: вони не визнавали Господа. 13 Існував такий звичай у священиків: коли хтось приносив жертву, у той час, як варилося м’ясо, прислужник священика підходив до казана, тримаючи в руці тризубу виделку. 14 Він устромляв її в миску, каструлю, казан або горщик, витягував звідти для священика те, що чіплялося на зубці. Так священики чинили з тими ізраїльтянами, які приходили в Шило. 15 Але ще до того, як витоплювався жир, помічник священика підходив до чоловіка, який приносив жертву, й говорив йому: «Дай частину м’яса священику, щоб запекти. Він не візьме від тебе варене м’ясо, лише сире».
16 Якщо чоловік йому на це відповідав: «Нехай спочатку жир википить[ar], а тоді бери собі що забажаєш»,—то прислужник сказав би: «Ні, давай тепер. Якщо ж не даси, то силою відберу».
17 Це був великий гріх Гофні та Фінегаса, синів Елі, в очах Господа, адже вони зневажливо ставилися до дарів Господу.
18 Самуїл же служив Господу. Він вдягав лляний ефод. 19 Щороку матінка шила для нього малу верхню одежину і приносила її, коли приходила з чоловіком, щоб принести річну жертву. 20 Елі благословив Елкану і його дружину, сказавши: «Нехай Господь пошле тобі дітей від цієї дружини, щоб вони були у вас замість того, якого ти просила у Господа й віддала Йому». З тим вони й пішли додому.
21 І Господь був милостивий до Ганни. Вона завагітніла й народила трьох синів та двох дочок. Тим часом юнак Самуїл зростав з Господом.
22 Коли Елі був уже дуже старий, він довідався про те, що його сини робили ізраїльтянам, що вони спали з жінками, які прислужували на вході до намету зібрання. 23 Він їм сказав: «Чому ви таке робите? Від усіх цих людей я довідуюся про ваші негідні вчинки. 24 Ні, сини мої, це недобра слава розходиться між людьми Господніми. 25 Якщо чоловік згрішив проти іншого, Бог може заступитися за нього. Але якщо людина грішитиме проти Господа, хто ж заступиться за неї?»
Та сини не слухали батькових повчань, бо то Господь вирішив віддати їх на смерть.
26 А юнак Самуїл мужнів, обласканий Господом і людьми.
Пророцтво проти дому Елі
27 Якось до Елі прийшов Божий чоловік та й каже: «Ось що Господь говорить: „Хіба Я не відкрився твоїм предкам[as], коли вони були рабами фараона? 28 З-поміж усіх племен Ізраїлю Я вибрав священиком саме твого батька, щоб він підходив до Мого жертовника і спалював запашне куріння, коли в ефоді служить Мені. Я також передав у дім твого батька всі жертви, принесені на вогні ізраїльтянами. 29 Чому ж ви нехтуєте Моїми жертвами й підношеннями, які Я заповів для Своєї оселі? Чому ви синів своїх шануєте більше, ніж Мене, жиріючи на добірних шматках з кожної жертви, яку приніс Мій народ ізраїльський?”
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International