Print Page Options
Previous Prev Day Next DayNext

Bible in 90 Days

An intensive Bible reading plan that walks through the entire Bible in 90 days.
Duration: 88 days
Ukrainian Bible: Easy-to-Read Version (ERV-UK)
Version
1 Царств 16:1-28:19

Самуїл освячує Давида

16 Господь мовив до Самуїла: «Чи довго ти ще сумуватимеш за Саулом відтоді, як Я його позбавив царської влади над Ізраїлем? Наповни свій ріг[a] оливою. Я відправляю тебе до Єссея, який живе у Віфлеємі. Я побачив собі царя між його синами».

Але Самуїл заперечив: «Як я можу піти? Про це довідається Саул, він уб’є мене».

Господь відповів: «Поведи з собою теля і скажи таке: „Я прийшов, щоб принести жертву Господу”. Запроси Єссея на пожертву, а Я вже тобі вкажу, що робити. Ти мусиш помазати для Мене того, на кого Я вкажу».

Саумуїл зробив так, як наказав Господь. Коли він прибув у Віфлеєм, місцеві старійшини затремтіли, побачивши його. Вони спитали: «Ти з миром до нас прийшов?»

Самуїл відповів: «Так, з миром. Я прибув, щоб принести жертву Господу. Освятіться й приходьте, разом принесемо жертву». Він висвятив Єссея та його синів, запросивши їх усіх на жертвоприношення.

Коли вони прибули, Самуїл, кинувши оком на Еліава, подумав: «Звісно, ось тут перед Господом стоїть Його помазаник».

Але Господь сказав Самуїлу: «Не заглядайся на його зовнішність чи зріст, тому що Я його відкинув. Господь не зважає на те, що кидається в вічі людині. Людина сприймає зовнішність, а Господь дивиться, яке в людини серце».

Тоді Єссей покликав Авінадава і попросив його пройтися перед Самуїлом. Але Самуїл відмовив: «Господь цього теж не обрав». Покликав Єссея Шамму, щоб той прийшов, але Самуїл мовив: «Цього сина Господь не обрав також». 10 Сімох синів змусив Єссей пройтися перед Самуїлом, але Самуїл відмовив йому: «Господь не обрав жодного з них». 11 Нарешті він запитав Єссея: «Це вже всі твої сини?»

«Є ще наймолодший,—відповів Єссей,—але він пасе овець».

Самуїл наказав: «Пошли по нього, ми не сядемо, доки він не прийде».

12 Тож батько послав по нього. Привели хлопця, рум’яного[b], гарного з лиця, ставного. Господь сказав: «Підведись і помаж його, бо це якраз він».

13 Отже, Самуїл узяв ріг з оливою і помазав його в присутності братів. Відтоді на Давида потужно зійшов Господній Дух. Самуїл же повернувся до Рами.

Давид на службі у Саула

14 Саула покинув Дух Господній, злий дух, посланий Господом, його мучив.

15 Слуги Саулові порадили йому: «Послухай-но, злий дух, насланий Богом, тебе вимучує. 16 Нехай наш володар накаже слугам знайти когось, хто вміє грати на арфі. Він заграє, коли на тебе зійде злий дух від Бога, і тобі стане краще».

17 То Саул сказав слугам: «Знайдіть когось, хто майстерно грає, і приведіть до мене».

18 Якийсь слуга запитав: «Я бачив, що син Єссея з Віфлеєма вміє грати на арфі. Він хоробрий воїн, добрий боєць. Він уміє говорити та ще й гарний з виду. І Господь з ним».

19 Тож Саул послав людей до Єссея з проханням: «Пришли до мене сина, Давида, який отару пасе». 20 Єссей взяв віслюка, трохи хліба, бурдюк вина та козеня і прислав їх разом із сином Давидом до Саула.

21 Так Давид прибув до Саула і постав перед ним. Він так сподобався Саулу, що той зробив його своїм зброєносцем. 22 А батькові Єссея Саул переказав таке: «Дозволь Давидові залишитися у мене на службі, дуже він мені сподобався».

23 Відтоді як тільки дух від Бога сходив на Саула, Давид брав арфу й починав грати. Саул відчував полегшення, йому відлягало, ставало краще, а злий дух відступався від нього.

Давид і Ґоліаф

17 Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою. Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам. Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому.

Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь[c], у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів[d]. На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище. Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів[e]. Перед ним стояв його щитоносець.

Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене. Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам». 10 Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося». 11 І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися.

12 [f] Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив. 13 Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий—Авінадав, а третій—Шамма. 14 Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом, 15 а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі.

16 Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська.

17 Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу[g] підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору. 18 А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там. 19 Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами».

20 Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. 21 Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти.

22 Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. 23 Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. 24 А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку.

25 Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі».

26 Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний[h] филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?»

27 Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа».

28 Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!»

29 «Що я такого зробив,—здивувався Давид,—невже й поговорити не можна?» 30 З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. 31 Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього.

32 Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним».

33 Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат[i], а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах».

34 Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари, 35 я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті. 36 Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога. 37 Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина».

Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою».

38 Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир. 39 Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання.

«Я не можу ходити в цьому, я не звик»,—пожалівся він Саулу. І все з себе зняв. 40 Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина.

41 Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним.

42 Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним[j] та ставним, не сприйняв його всерйоз. 43 Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. 44 «Іди-но сюди,—сказав він,—я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!»

45 Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив. 46 Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог. 47 Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!»

48 Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч. 49 Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю.

50 Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його.

51 Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой—мертвий, вони кинулися навтіч. 52 Ізраїльтяни та юдеї з криком побігли за ними й переслідували їх аж до Ґата[k] і брам Екрона. Трупами филистимлян був встелений Шаараїмський шлях аж до воріт Ґата й Екрона. 53 Коли ізраїльтяни повернулися після переслідування филистимлян, вони пограбували їхній табір.

54 Давид забрав голову филистимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю поклав у своєму наметі.

55 Коли Саул побачив, як Давид ішов назустріч филистимлянину, він спитав Авнера, який командував військом: «Авнере, чий син той юнак?»

Авнер відповів: «Присягаюся твоїм життям, царю, я не знаю його». 56 Тоді цар звелів: «Довідайся, чий син цей хлопчина».

57 Відразу ж по тому, як Давид повернувся, вбивши филистимлянина, Авнер привів його до Саула. А Давид усе ще тримав голову филистимлянина в руці.

58 «Чий ти син, юначе?»—спитав його Саул.

Давид відповів: «Я син твого слуги Єссея з Віфлеєма».

Саулові ревнощі до Давида

18 Після розмови Давида з Саулом Йонатан відчув духовну близькість до Давида і полюбив його всім серцем[l]. З того дня Саул тримав Давида біля себе й не відпускав його до батьківської домівки. А Йонатан склав Угоду з Давидом, бо дуже полюбив його. Йонатан скинув з себе вбрання, яке завжди носив, і віддав його Давидові: він віддав своє військове вбрання з мечем, луком і паском.

Хоч би куди послав його Саул, Давид робив усе так успішно, що Саул присвоїв йому високе військове звання. Це сподобалося всім людям, не тільки військовим проводирям Саулового війська.

Коли воїни поверталися додому після того, як Давид убив филистимлянина, зустрічати царя Саула вийшли жінки з усіх міст Ізраїлю. Вони співали пісень перед ним, танцювали в супроводі бубнів та лютнів. Жінки танцювали, приспівуючи:

«Саул вбив тисячі ворогів,
    а Давид—десятки тисяч!»

Саул розлютився бо цей приспів розгнівав його. «Вони приписали Давидові десятки тисяч,—подумав він,—а мені лише тисячі. Він же може захотіти ціле царство![m]» Відтоді він ревниво стежив за Давидом.

10 Наступного дня від Бога потужно зійшов на Саула злий дух і він пророкував. Давид грав на арфі, як зазвичай, 11 а Саул тримав списа в руці Саул метнув списа, подумавши: «Я припну Давида до стіни». Але Давид двічі ухилився.

12 Саул боявся Давида, бо з ним був Господь, а Саула Він покинув. 13 От він і відіслав Давида, поставивши його командиром тисячі воїнів. Тож Давид командував загонами в різних походах. 14 Скрізь Давидові щастило, бо Господь був з ним. 15 Коли Саул побачив, що Давид має в усьому успіх, він почав боятися його. 16 Проте Ізраїль та Юдея любили й шанували Давида, оскільки він проводив успішні походи.

17 Якось Саул, вирішивши вбити Давида, сказав йому: «У мене є старша дочка Мерав. Я віддам її тобі в дружини, лише служи мені відважно й веди війни Господні». А про себе Саул подумав: «Я не підніму руки на нього. Нехай це зроблять филистимляни».

18 Однак Давид відповів Саулу: «Хто я такий, хто моя сім’я чи батьків рід в Ізраїлі, щоб мені стати зятем царевим?» 19 Отож коли настав час віддавати Саулову дочку, Мерав, Давидові, то віддали її заміж за Адріела з Мехоли.

20 Саулова дочка Міхал кохала Давида, і коли про це розповіли Саулу, він був дуже втішений. 21 «Я віддам її за нього,—подумав Саул,—це буде пасткою для нього, щоб він загинув від рук филистимлян». Саул знову сказав Давиду: «У тебе є друга можливість стати моїм зятем».

22 Саул наказав своїм слугам: «Поговоріть з Давидом наодинці, скажіть: „Слухай, цар втішений тобою службою, і всі його слуги люблять тебе, будь царевим зятем”».

23 Переказали Давиду наказ Саулів його слуги. Але Давид відмовився: «Ви думаєте, що стати царевим зятем то так просто? Я, власне, людина бідна, мало кому відома».

24 Коли Саулові слуги передали своєму володарю, що їм відповів Давид, 25 той наказав їм: «Скажіть Давиду, що цар не хоче ніякої ціни[n] за наречену, лише крайню плоть сотні филистимлян, щоб помститися царевим ворогам». Саул замислив таке, щоб Давид загинув від рук филистимлян.

26 Коли слуги передали слова Саула Давидові, він зрадів, що стане зятем царя. Ще до того, як скінчився призначений час, 27 Давид зі своїми воїнами пішов війною на филистимлян і вбив двісті[o] чоловік. Він прихопив їхню крайню плоть і виклав усе перед царем, щоб стати його зятем. Довелося Саулові віддати свою дочку Міхал за нього.

28 Коли Саул зрозумів, що Господь був з Давидом, а його дочка Міхал любить Давида, 29 ще більше почав його боятися і став його ворогом на все життя.

30 Филистимські полководці й далі нападали, але щоразу Давид виявлявся кмітливішим, ніж будь-який інший воєначальник Саула. Його ім’я стало дуже шанованим.

Саул намагається вбити Давида

19 Саул наказав синові Йонатану та всім своїм слугам убити Давида. Але Йонатану Давид подобався, тому він попередив Давида: «Мій батько Саул шукає можливості вбити тебе. Будь обережний завтра вранці, сховайся й не виходь нікуди. Я вийду й стоятиму з батьком на полі там, де ти ховатимешся. Я поговорю з ним про тебе, а потім тобі розповім, що вивідаю».

Йонатан добре говорив про Давида Саулові, батьку своєму. Він сказав: «Нехай цар не заподіє зла своєму рабу Давидові; він не провинився перед тобою, а навпаки, зробив тільки те, що пішло на користь тобі. Коли він вийшов на филистимлянина, то важив своїм життям. Господь здобув велику перемогу для всього Ізраїлю. Ти це бачив і був щасливий. Навіщо ж тоді чинити несправедливо з невинним чоловіком—убивати безпричинно Давида?»

Саул вислухав Йонатана і поклявся: «Заприсягаюсь Господнім життям, що Давида не стратять».

Тоді Йонатан покликав Давида й передав йому дослівно розмову з батьком. Він привів його до Саула, і Давид, як і раніше, жив при ньому.

Почалася знову війна. Давид пішов воювати й переміг филистимлян. Він завдав їм такої нищівної поразки, що вони кинулися навсібіч.

Проте на Саула зійшов злий дух від Господа, коли він сидів вдома зі списом у руці. Давид розважався музикою, 10 а Саул вирішив списом пришпилити його до стіни. Але Давид ухилився, а спис увігнався в стіну. Тієї ночі Давид утік від Саула.

11 Саул підіслав своїх людей до оселі Давида, щоб підстерегти його і вранці вбити. Але Міхал, Давидова дружина, попередила: «Якщо ти сьогодні вночі не втечеш, завтра тебе уб’ють».

12 Тож Міхал випустила Давида через вікно, він утік і врятувався. 13 А Міхал взяла боввана, поклала в ліжко, голову йому вкрила козячою шкурою й накрила його одягом.

14 Коли Саул підіслав слуг, щоб схопити Давида, Міхал сказала: «Він хворий».

15 Саул знову наказав своїм людям піти й зустрітися з Давидом: «Несіть його прямо з ліжком, щоб я міг його вбити». 16 Але коли посланці пройшли до кімнати, у ліжку лежав бовван, на голові якого стирчала козяча вовна.

17 Саул спитав Міхал: «Чому ти мене так обдурила, чому дала змогу втекти моєму ворогові?»

Міхал відповіла: «Він сказав мені: „Дай мені змогу втекти, інакше я тебе вб’ю”».

18 Коли Давид утік від Саулових людей, він пішов до Самуїла в Раму й розповів про все, що йому заподіяв Саул. Потім вони разом дісталися до Найота[p], де й залишилися жити. 19 Саул сказали: «Послухай, Давид у Найоті в Рамі». 20 Він відправив посланців, щоб зловили його. Але коли вони побачили гурт провидців, які пророкували, та Самуїла, що їх очолював, на Саулових посланців зійшов Господній Дух, і вони теж почали пророкувати. 21 Саулові доповіли про цей випадок, і він послав іще більше людей, а ті теж почали в пророкувати. Втретє послав своїх людей Саул, й ті теж зайнялися пророкуванням.

22 Нарешті він сам вирушив у Раму і дістався до великої водойми в Секу. Він запитав: «Де Самуїл та Давид?»

«Вони в Найоті, це в Рамі»,—відповіли йому.

23 Пішов Саул до Найота, що в Рамі. Але на нього зійшов Божий Дух, і він дорогою почав пророкувати, аж доки не дійшов до Найота в Рамі. 24 Він зірвав з себе одяг і почав пророкувати в присутності Самуїла. Так він лежав без вбрання цілий день і цілу ніч. Ось чому люди питають: «Хіба Саул теж серед пророків?»

Давид і Йонатан

20 Давид утік з Найота в Рамі, прийшов до Йонатана та й питає: «Що я зробив? В чому моя провина? Чим я завинив перед твоїм батьком, що він намагається позбавити мене життя?»

«Ніколи ти не помреш! Послухай-но, батько не робить жодної ні великої, ані малої справи, не порадившись зі мною. Навіщо йому це приховувати від мене? Це не так!»

Але Давид йому на це навіть присягнувся: «Твій батько дуже добре знає, що я знайшов прихильника в тобі, тож думає: „Йонатан не повинен знати цього, інакше він засумує,[q] але присягаюся життям Господа, твоїм життям присягаюся, що між мною та смертю лише один крок”».

Йонатан пообіцяв: «Я зроблю все для тебе, хоч би чого ти попросив!»

Тож Давид і каже: «Слухай, завтра свято Молодого місяця, і я маю обідати з царем, але дозволь мені піти в поле й сховатися там до післязавтрашнього вечора. Якщо батько помітить мою відсутність, скажи йому: „Давид дуже просив дозволити йому поспішити до рідного міста Віфлеєма, бо там складатиметься річна жертва для всього роду”». Якщо він відповість: «Дуже добре»,—тоді твоєму рабу нічого не загрожує. Але якщо він закипить гнівом, можеш бути впевнений, що він має намір заподіяти мені лихо. Прояви ж бо свою милість, ти зі мною уклав Угоду зі своїм слугою перед лицем Господа. Якщо я винний, тоді своєю рукою убий мене! Навіщо передавати мене батькові?»

«Ніколи,—промовив Йонатан.—Якби я мав щонайменший сумнів, що батько збирається заподіяти тобі лихо, чи б я не сказав тобі?»

10 Давид запитав: «Хто мені скаже, якщо батько твій розлютиться?»

11 «Ходімо разом у поле»,—сказав Йонатан. Ось вони й пішли удвох у поле.

12 Йонатан сказав Давиду: «Присягаюся Господом Богом Ізраїлю, що я дізнаюся до післязавтра, чи батько лихий на тебе! Якщо він прихильний до тебе, то я пошлю тобі звістку, щоб ти знав. 13 Але якщо батько збирається завдати тобі лихо, нехай Господь заподіє щось батькові, і навіть більше, та я тебе сповіщу й відправлю в безпечне місце. Нехай Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком. 14 Якщо я житиму, вияви до мене свою милість незрадливу, як і Господь її дарує. Але якщо я помру, 15 не позбавляй мій рід своєї щирої любові, навіть якщо Господь знищить усіх Давидових ворогів[r], змете їх з лиця землі, якщо 16 ім’я Йонатанове буде стерте з дому Давида, нехай Господь зведе рахунок з Давидовими ворогами»[s].

17 Йонатан знову поклявся Давидові в своїй любові до нього, тому що любив Давида, як себе самого.

18 Йонатан сказав Давидові: «Завтра Молодий місяць, за тобою скучатимуть, якщо твоє місце буде порожнім. 19 Через три дні Саулові бракуватиме тебе. Іди на те місце, де ти ховався, коли почалися ці неприємності. Чекай біля скелі Езел. 20 Я випущу три стріли в тому напрямку, нібито збираюся вцілити. 21 Потім я пошлю хлопця, щоб він знайшов ті стріли. Якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріли між тобою і мною. Підбери їх!”—тоді виходь, тому що, присягаюся життям Господа, ти будеш у безпеці й спокої. 22 Але якщо я скажу хлопцю: „Поглянь, стріла позаду тебе”,—тоді тікай, Господь відсилає тебе. 23 Тому, про що ми з тобою розмовляли, Господь свідок назавжди».

24 Тож Давид сховався в полі, а коли настало свято Молодого місяця, цар сів трапезувати. 25 Він зайняв звичне місце біля стіни навпроти Йонатана, Авнер сів поруч із Саулом, а Давидове місце залишилося вільним. 26 Саул промовчав того дня, бо подумав: «Напевне, щось трапилося з Давидом, що зробило його нечистим». 27 Але ж і наступного, другого дня Молодого місяця Давидове місце знову було незайняте. Тут Саул уже спитав свого сина Йонатана: «Чому син Єссея не прийшов на трапезу ні вчора, ані сьогодні?»

28 Йонатан відповів Саулові: «Давид дуже просився відпустити його в Віфлеєм. 29 Він сказав: „Відпусти мене, бо наш рід складає жертву в місті, а брат мені наказав прийти. Якщо я знайшов милість в твоїх очах, дозволь мені піти й побачитися з братами”. Ось чому він не прийшов на трапезу до царя».

30 Розгнівався Саул на Йонатана і розкричався: «Ти—негідник, непокірної та впертої жінки ти син! Хіба я не знаю, що ти, на свій сором та на сором твоєї матері, що народила тебе, почав водитися з сином Єссея[t]? 31 Доки син Єссея житиме на цій землі, ні ти, ні твоє царство не буде встановлене. Зараз же пошли за ним, нехай його сюди приведуть, бо смерть йому!»

32 «Чому його слід убити? Що він зробив?»—запитав батька Йонатан. 33 Тоді Саул метнув списа в нього, щоб убити. Йонатан зрозумів, що батько намірився згубити Давида.

34 Йонатан підвівся з-за столу, страшенно розгнівавшись; другого дня Молодого місяця він не торкнувся їжі, бо його дуже засмутило ганебне ставлення батька до Давида.

35 Вранці Йонатан пішов у поле, щоб зустрітися з Давидом. З ним був хлопчик. 36 Він звернувся до хлопчика: «Побіжи й знайди стріли, які я випущу». Коли хлопець побіг, він випустив стрілу поперед нього. 37 Коли хлопець наблизився до того місця, де впала стріла, Йонатан крикнув йому услід: «Хіба стріла не впала поперед тебе?» 38 Потім він додав: «Поспіши! Швидше! Не зупиняйся!» Хлопець підняв стрілу й приніс її до хазяїна. 39 Хлопчина ні про що не здогадався, лише Йонатан і Давид про це знали. 40 Йонатан віддав свою зброю хлопчині й попросив: «Повертайся, віднеси цю зброю до міста».

41 Коли хлопчина відійшов, Давид підвівся з південного боку скелі й тричі торкнувся чолом землі, поклонившись Йонатану. Тоді вони розцілувалися й почали плакати, особливо тужив Давид.

42 Йонатан сказав Давидові: «Іди з миром, адже ми поклялися у взаємній дружбі в ім’я Господа, адже ми сказали: „Господь є свідком між мною й тобою та між твоїми й моїми нащадками назавжди”».

З цим і пішов Давид, а Йонатан повернувся до міста.

Давид у Нобі

21 Давид пішов до Ноба[u], щоб побачитися зі священиком Агімелехом. Агімелех затремтів, побачивши його, й запитав: «Чому ти один? Чому з тобою нікого немає?»

Давид відповів священику Агімелеху: «Цар наказав мені зробити одну справу і звелів: „Ніхто нічого не повинен знати про твоє завдання і про ті вказівки, які я тобі дав”. А своїм людям я наказав зустріти мене в призначеному місці. Тепер скажи мені, що у тебе є під рукою? Дай мені п’ять буханців хліба або будь-що, що знайдеться».

Священик відповів Давиду: «У мене немає під рукою звичайного хліба, проте є трохи посвяченого хліба ось тут, якщо твої слуги тримались подалі від жінок[v]».

Давид відповів священику: «Жінок з нами не було; ще як я вирушав, мої слуги очищалися навіть для звичайної подорожі. Чоловічі тіла[w] чисті навіть тоді, коли їхні справи такими не назвеш. А тим паче сьогодні, коли вони очистилися для справи військової!»

Тож священик дав їм посвяченого хліба, оскільки не знайшлося ніякого іншого, крім хліба, який лежав перед Господом, і який належало прибрати, щоб замінити на теплий, свіжий хліб.

Якраз того дня перед Господом був слуга Саула. Його звали Доеґ, що був едомійцем та головним пастухом[x] Саула.

Давид запитав Агімелеха: «Хіба в тебе немає тут ні списа, ні меча? Я не приніс ні меча, ні списа, тому що царева справа була дуже терміновою».

Священик відповів: «Меч Ґоліафа, филистимлянина, якого ти вбив у долині Ела, стоїть за ефодом, загорнутий у полотно. Якщо хочеш, візьми його; ніякого іншого меча, крім цього, немає».

Давид погодився: «Немає іншого такого, як цей; дай-но його мені».

Давид у Ґаті

10 Того ж таки дня, як Давид утік від Саула, він подався до Ахіша, царя Ґата. 11 Ахішу сказали його слуги: «Хіба це не той Давид, цар краю? Хіба це не той, про якого співають, танцюючи:

„Саул вбив тисячі ворогів,
    а Давид—десятки тисяч!”»

12 Давид зважив на їхні слова і дуже злякався Ахіша, царя Ґата. 13 Тому він прикидався блаженним, поки перебував серед них. Він поводився, як божевільний: плював на брами, пускав слину, що текла по бороді.

14 Ахіш запитав слуг: «Погляньте на цього чоловіка! Та йому ж бракує розуму! Чому ви його до мене привели? 15 Невже мені своїх божевільних не вистачає, що ви вирішили привести цього бідолаху сюди, щоб він ще й переді мною таке витівав? Чи мусить такий чоловік заходити в мій дім?»

Давид у Адулламі й Міцпі

22 Давид пішов з Ґата й заховався у печері[y] Адуллама. Коли про це довідалися брати й родичі батькові, усі пішли до нього. Довкола нього зібралися всі потерпілі: чи то від боргів, чи від горя, чи від невдоволення—а він став їхнім проводирем. Близько чотирьохсот чоловіків набралося.

Звідти Давид вирушив до Міцпи в Моаві. Він спитав царя Моава: «Ти дозволиш батьку й матері прийти й пожити біля тебе, доки я не довідаюся, що Бог для мене зробить». Ось він і залишив їх біля моавського царя; вони лишалися з ним, доки Давид перебував у фортеці.

Але пророк Ґад сказав Давидові: «Не залишайся у фортеці. Йди в землі Юдеї». Давид вирушив до лісу Герета.

Саул убиває нобських священиків

Саул прочув, що об’явився Давид із своїми прихильниками. Саул якраз сидів під тамариском на узвишші в Ґівеа, зі списом у руці, оточений своїми слугами. Саул сказав слугам, що стояли довкола нього: «Послухайте, люди Веніамина. Чи дасть вам усім син Єссея[z] поля та виноградники? Чи він поставить вас усіх командирами тисяч і сотень? Чи не тому ви всі змовилися проти мене? Ніхто мені не доніс, що мій власний син складає угоду з сином Єссея. Ніхто з вас не подбав про мене й не сказав мені, що мій власний син намовив мого раба проти мене, як злодій, що він і зробив сьогодні».

Тоді озвався Доеґ едомійський, який стояв поміж Сауловими слугами: «Я бачив, як син Єссея ходив до Агімелеха, сина Агітува з Ноба. 10 Агімелех питав Господа про нього; він також дав йому харчі й меч Ґоліафа, филистимлянина».

11 Тоді цар послав по священика Агімелеха, сина Агітува і наказав прийти до нього з усім батьковим домом, священикам, що були в Нобі. Всі вони прийшли до царя. 12 Саул спитав: «Послухай-но, сину Агітува».

«Я тут, мій володарю»,—відповів той.

13 Саул йому дорікнув: «Чому ви змовилися проти мене, ти й син Єссея? Ти дав йому хліба, меч, ще й у Господа про нього запитав, щоб він повстав проти мене, зачаївся, як він сьогодні це й зробив?»

14 Агімелех відповів царю: «Хто ще з усіх твоїх рабів такий відданий, як Давид, зять царя, головний серед царських охоронців і високо шанований у твоєму домі? 15 Хіба тоді я вперше питав Бога про нього? Звісно ж, ні! То ж не слід царю звинувачувати свого раба чи будь-кого з родини його батька, бо твій раб нічого не знає».

16 Але цар сказав: «Ти неодмінно помреш, Агімелеху, ти, і вся родина твого батька».

17 Цар наказав слугам, що стояли поруч: «Ідіть, убийте священиків Господа, бо вони теж змовилися з Давидом. Вони знали, що він тікає, але мені не доповіли». Проте цареві слуги не хотіли заносити руку на священиків Господа.

18 Тоді цар наказав Доеґу: «Іди оточи священиків і напади на них». Доеґ едомійський оточив священиків і напав на них. Того дня він убив вісімдесят п’ять чоловік, що носили лляні ефоди[aa]. 19 Він також скарав мечем Ноб, місто священиків, усіх підряд: чоловіків і жінок, дітей і немовлят, худобу, віслюків та овець.

20 Але Авіатару, сину Агімелеха, сина Агітува, вдалося втекти до Давида. 21 Він розповів Давидові, що Саул убив Господніх священиків. 22 Давид сказав Авіатару: «Того дня, коли Доеґ едомійський був тут, я відчув, що він, звісно, розкаже Саулу про все. Це через мене загинула вся родина твого батька. 23 Залишайся зі мною, не бійся; людина, яка полює на твоє життя, зазіхає і на моє. Ти будеш у безпеці тут, біля мене».

Давид рятує Кейлу

23 Коли Давидові сказали: «Поглянь, филистимляни напали на Кейлу, забирають зерно, розтягуючи його з токів»,— він звернувся до Господа, питаючи: «Чи треба мені йти війною на филистимлян?»

Господь йому відповів: «Іди, бийся з филистимлянами і врятуй Кейлу».

Але Давидові люди не погодилися: «Ми боїмося тут, в Юдеї, а ще більше боятимемось, якщо підемо до Кейли битися з филистимським військом».

Знову Давид спитав Господа, і Господь йому відказав: «Вирушай до Кейли, бо Я збираюся віддати филистимлян у твої руки». Тож Давид зі своїм військом вирушив до Кейли воювати з филистимлянами, забрав їхню худобу. Він завдав тяжкої поразки филистимлянам і врятував жителів Кейли.

Авіатар, син Агімелеха, коли тікав до Давида в Кейлу, узяв з собою ефод.

Саулу донесли, що Давид пішов у Кейлу, і він сказав: «Бог віддав його мені, тому що Давид сам себе ув’язнив, зайнявши місто з брамами й засувами».

Саул зібрав усе своє військо, щоб вирушити до Кейли й оточити там Давида з його людьми. Коли Давид почув, що Саул проти нього намислив, він попросив Авіатара, священика: «Принеси ефод». 10 Давид промовив: «О Господи Боже Ізраїлю, твій раб достеменно знає, що Саул збирається прийти і знищити через мене все місто. 11 Чи видадуть жителі Кейли мене йому? Чи прийде Саул, як почув про це Твій слуга?»

І Господь відповів: «Так, він прийде».

12 Давид знову запитав: «Чи здадуть вожді Кейли Саулові мене й моїх людей?» І Господь промовив: «Вони видадуть тебе».

13 Через це Давид із своїми людьми, а було їх близько шестисот, вийшов із Кейли й помандрував краєм. Коли Саулу донесли, що Давид утік з Кейли, він туди й не пішов. 14 Давид був в укріпленнях, що розкидані по пустелі, та на пагорбах пустелі Зиф. День у день Саул шукав його, але Бог[ab] не видав Давида в його руки.

15 Коли Давид зрозумів, що Саул вирушив на пошуки Давида, щоб убити його, він був у Хореші, в пустелі Зиф. 16 А син Саула, Йонатан, прийшов до Давида в Хореш і допоміг йому утвердитися в Божій допомозі. 17 «Не бійся,—промовив він,—мій батько Саул не здійме на тебе руку. Ти будеш царем Ізраїлю, а я буду другим при тобі. Про це знає навіть мій батько, Саул».

18 Вони удвох присягнули перед Господом. Після цього Йонатан вирушив додому, а Давид залишився у Хореші.

19 Зифійці прийшли до Саула в Ґівеа і повідомили: «Давид ховається в наших краях, в укріпленнях Хореша, на узвишші Гакіла, на південь від Єшимона. 20 Прийди ж, царю, коли тобі схочеться, а ми обіцяємо, що передамо його в твої руки!»

21 Саул відповів: «Нехай Господь благословить вас за вашу турботу про мене. 22 Повертайтеся ж і готуйтеся. Довідайтеся, куди Давид має звичку ходити і хто його там бачив. (Саул думав: „Можливо, він задумав щось хитре”). 23 Розвідайте всі місця, де він ховається, й повертайтесь до мене з точними відомостями. Тоді ми разом вирушимо. Якщо він буде в тому краї, я вистежу його серед усіх родів Юдеї».

24 Вони знялися й вирушили до Зифа поперед Саула. А Давид зі своїми людьми був у пустелі Маон, що лежить в Араві, на південь від Єшимона. 25 Саул зі слугами вдався до пошуків. Коли Давиду про це розказали, він пішов до певної скелі в Маонській пустелі. Прочувши про це, Саул кинувся наздоганяти Давида в пустелі Маон.

26 Саул ішов з одного боку гори, а Давид з людьми йшов з іншого боку, поспішаючи втекти від Саула. Коли Саул зі своїм військом мали от-от схопити Давида, 27 до Саула прийшов посланець зі звісткою: «Вирушай негайно! Филистимляни спустошують землі».

28 Кинув Саул переслідувати Давида й пішов боротися з филистимлянами. Ось чому це місце назвали Села Гаммалекот[ac].

29 А Давид звідти вийшов і перейшов жити до укріплень Ен-Ґеді.

Давид захоплює Саула

24 Коли Саул повернувся додому після сутичок з филистимлянами, йому донесли, що Давид переховується в пустелі Ен-Ґеді. Саул зібрав з усього Ізраїлю добірне військо з трьох тисяч воїнів і вирушив на пошуки Давида та його людей до скель Диких Кіз.

Він підійшов до овечих кошар, що нагодилися по дорозі. Там була печера. Саул зайшов туди з потреби. Давид з військом перебували в глибині печери.

Ось Давиду й кажуть його спільники: «Це якраз той день, про який Господь тобі говорив: „Я віддам ворога в твої руки, щоб ти з ним що хочеш, те й зробив”». Підповз Давид непомітно до Саула й відтяв край Саулового плаща. А потім Давид посоромився, що відтяв шматок його плаща.

Він сказав своїм людям: «Боронь Боже, щоб я таке чинив моєму володарю, помазаному Господом або піднімав на нього руку, адже його Сам Господь помазав[ad]». З цими словами Давид дорікнув своїм людям і не дозволив їм піти проти Саула. Саул встав, вийшов з печери й повернувся на дорогу.

Тоді Давид вийшов з печери й крикнув Саулу: «Мій володарю-царю!» Коли Саул озирнувся, Давид поклонився й упав долілиць перед ним.

Він звернувся до Саула: «Чому ти слухаєш, коли люди говорять, що Давид наміряється завдати тобі шкоди? 10 Сьогодні ти на власні очі переконався, як Господь вручив тебе в мої руки в печері. Дехто підбурював мене, щоб я тебе вбив, але я пожалів тебе. Я сказав: „Я не підніму руки на мого володаря, тому що він Господом помазаний! 11 Отче, подивися на цей шматок плаща в моїй руці. Я відрізав край твого плаща, але не вбив тебе. Зрозумій же й визнай, що я ні в чому не винен: не робив нічого лихого, не повставав проти тебе. Я нічим не завинив перед тобою, а ти мене переслідуєш і хочеш позбавити життя. 12 Нехай Господь буде нам суддею. Нехай Господь помститься за все те лихе, що ти мені вчинив, але моя рука на тебе не підніметься. 13 Як говориться у давній притчі:

„Злі справи творять злі люди”.

Тому рука моя тебе не торкнеться. 14 За ким ти пішов, царю Ізраїлю? Кого ти переслідуєш? Дохлого пса чи блоху? 15 Нехай Господь буде нам суддею, нехай Він нас розсудить. Нехай Він розгляне мою справу й підтримає мене. Нехай Він виправдає мене і врятує від твоєї руки”».

16 Коли Давид скінчив говорити, Саул запитав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?»—і зразу ж заридав у голос. 17 Саул сказав Давидові: «Ти справедливіший, ніж я, бо ти добре до мене ставився, але я був недобрий до тебе. 18 Ти показав сьогодні, скільки добра ти мені зробив. Господь віддав мене в твої руки, але ти не вбив мене. 19 Коли чоловік знаходить свого ворога, хіба він відпускає його, не завдавши йому зла? Нехай Господь тебе щедро винагородить за те, як ти зі мною вчинив сьогодні. 20 Тепер я знаю, що ти неодмінно станеш царем і що царство Ізраїлю зміцніє в твоїх руках. 21 Присягни ж Господом, що ти не вигубиш моїх нащадків, що ти не зітреш моє ім’я з батькового роду».

22 Так Давид присягнув Саулу. Тоді Саул повернувся додому, а Давид зі своїми людьми пішов до укріплення.

Давид, Навал та Абігайл

25 Помер Самуїл. Увесь Ізраїль зібрався, щоб оплакувати його, а потім поховали Самуїла в його ж домі в Рамі.

Давид перейшов до Маонської пустелі[ae]. У Маоні жив чоловік, а працював він у Кармелі. Цей чоловік був дуже заможний. Мав тисячу кіз та три тисячі овець, яких стриг у Кармелі. Звали його Навал[af], а дружину його—Абігайл. Вона була розумною і вродливою жінкою, а чоловік її походив із роду Калева, був грубим і невихованим.

Коли Давид перебував у пустелі, він прочув, що Навал якраз стриже овець. Тож він послав десять молодиків, сказавши їм: «Підійдіть до Навала в Кармелі й привітайте його від мого імені. Скажіть йому: „Довгого тобі життя. Доброго здоров’я тобі й твоїй рідні. Доброго здоров’я також усьому, що маєш! Довідався я, що зараз саме час стрижки овець. Коли твої пастухи були з нами, ми їх не ображали і доки вони були в Кармелі, нічого в них не пропало. Поспитай своїх слуг, вони підтвердять. Тому будь привітний до моїх юнаків, адже ми прийшли в святковий час. Поділися з твоїми рабами і сином[ag] твоїм, Давидом, усім, що можеш знайти для них”».

Коли прибули люди від Давида, вони передали Навалу це послання від імені Давида. Потім стали чекати.

10 Навал так відповів Давидовим слугам: «Хто такий цей Давид? Хто він такий, цей син Єссея? Багато рабів тікають від своїх володарів тепер. 11 Чому це я маю свій хліб і воду, та ще й м’ясо, яке я заготовив для стригалів, віддавати людям, які бозна-звідки взялися?»

12 Розвернулися Давидові хлопці й пішли геть. А коли прибули до своїх, слово в слово про все розповіли.

13 Давид на це сказав своїм людям: «Підпережіть мечі!»

Тож вони підперезали мечі, і Давид підперезав свій меч. За Давидом вирушили чотири сотні чоловік, а інші дві сотні залишилися при обозі.

14 Якийсь слуга прохопився Абігайл, дружині Навала: «Давид послав з пустелі людей, щоб передати вітання нашому хазяїну, а він їх образив. 15 Ці чоловіки були дуже добрі з нами. Вони нас не кривдили, і за весь той час, доки вони стояли біля нас у полі, нічого не пропало. 16 І вдень, і вночі вони стіною стояли навколо нас, коли ми пасли поблизу отари. 17 Обміркуй, що ти можеш зробити, бо над нашим хазяїном та його родиною нависла небезпека. Він такий підступний чоловік, що ніхто з ним не хоче говорити».

18 Абігайл часу не гаяла. Вона зібрала двісті буханців хліба, два бурдюки вина, п’ять зготовлених овець, п’ять сеїв[ah] підсмаженого зерна, сто пригорщів ізюму та двісті—інжиру. Усі ці харчі вона звалила на двох віслюків. 19 Потім наказала слугам: «Ідіть уперед, а я йтиму за вами». Чоловікові Навалу вона нічого не сказала.

20 Коли Абігайл їхала на віслюку, спускаючись в ущелину, назустріч їй виїхав Давид та його люди. Там вони й зустрілися. 21 Давид тільки мовив: «Даремне я в пустелі стеріг майно цього чоловіка, щоб він нічого не загубив. За добро він мені злом відплатив. 22 Нехай Господь відплатить Давиду так само, якщо до ранку я залишу живим хоч одного чоловіка або тварину-самця, що належать йому».

23 Коли Абіґайл помітила Давида, вона похапцем зіскочила з віслюка й припала лицем до землі на знак поваги. 24 Вона впала Давидові в ноги, і мовила: «Мій володарю, нехай вина буде лише на мені. Дозволь слузі твоїй слово сказати. Почуй, що твоя рабиня має повідомити. 25 Нехай би володар не звертав ніякої уваги на того нікчему Навала. Він же сам такий, як його ім’я, а ім’я йому—„Дурень”. Нісенітниці його обсіли насправді. А я, твоя слуга, справді не бачила гінців, яких послав мій володар.

26 Тепер, мій володарю, як Господь живий, оскільки Господь утримав тебе від кровопролиття й помсти твоїми власними руками, то й ти живеш, нехай усі твої вороги та всі ті, хто збирається нашкодити тобі, моєму володарю, будуть схожі на Навала. 27 Нехай же цей дарунок, який твоя слуга принесла моєму володарю, буде відданий твоїм людям, які йдуть за тобою.

28 Прошу вибачити вину твоєї рабині, тому що, без сумніву, Господь неодмінно зробить твій дім правлячим, мій повелителю, адже ти ведеш Господні війни. І нічого поганого не може статися з тобою допоки ти живеш. 29 І якщо хтось тебе переслідуватиме, щоб убити, життя мого володаря буде надійно Господом твоїм Богом пов’язане з життям інших людей. А життя твоїх ворогів Він розкидає так, нібито випустить із пращі. 30 Коли Господь зробить для мого володаря все те добре, що Він йому пообіцяв, і призначить його проводирем Ізраїлю, 31 мій володар не матиме на своєму сумлінні жахливого тягаря непотрібного кровопролиття чи особистої помсти. І коли Господь принесе моєму володарю успіх, згадай свою слугу».

32 Давид відповів Абіґайл: «Хвала Господу Богу Ізраїлю, Який послав тебе назустріч мені. 33 Будь благословенна за твою мудрість, за те, що утримала мене сьогодні від кровопролиття, утримала від власноручної помсти. 34 Інакше, присягаюся життям Господа Бога Ізраїлю, Який утримав мене від заподіяння тобі шкоди, якби ти притьмом не вийшла мені назустріч, жодної істоти чоловічої статі, що належить Навалу, не залишилося б у живих цього ранку».

35 Потім Давид прийняв з її рук усе, що вона принесла, і сказав: «Повертайся додому з миром. Я почув твої слова і зважив на твоє прохання».

36 Коли Абіґайл прийшла до Навала, він саме бенкетував у домі, як цар. Мав дуже гарний настрій, був зовсім п’яний. Тому вона нічого йому не сказала до самого світанку. 37 А вже вранці, коли Навал протверезився, дружина йому про все розповіла, і серце його не витримало, та він ніби закам’янів. 38 Днів через десять Господь уразив Навала, і той помер.

39 Коли Давид почув про смерть Навала, він сказав: «Хвала Господу, Який захистив мене від Навала, від його зневаги. Він воював за мою честь проти Навала і врятував слугу свого від смерті, а злі вчинки Навала звалив йому ж на голову».

Тоді Давид послав по Абіґайл, аби взяти її за дружину. 40 Його слуги пішли до Абіґайл у Кармелі й сказали їй: «Давид прислав до тебе, щоб забрати тебе йому за дружину».

41 Вона низько вклонилася, припавши лицем до землі, і сказала: «Я, твоя рабиня, ладна тобі служити й мити ноги рабам мого володаря». 42 Абіґайл притьмом сіла на віслюка й у супроводі п’яти піших служниць вирушила в дорогу з Давидовими посланцями. Так вона стала його дружиною.

43 Давид також узяв Агіноам з Єзреела. Вони обидві стали його дружинами. 44 Але Саул віддав свою дочку Міхал, Давидову дружину, Палті, сину Лаїша, родом з Ґалліма.

Давид знову дарує Саулу життя

26 Зифійці прийшли до Саула в Ґівеа і сказали: «Давид ховається на горі Гакіла, що навпроти Єшимона!»

То Саул спустився в пустелю Зиф з трьома тисячами добірних ізраїльських воїнів, щоб знайти Давида. Саул розбив свій табір біля дороги на узвишші Гакіла, навпроти Єшимона. Але Давид залишився в пустелі. Коли він помітив, що Саул туди за ним погнався, він вислав розвідників і переконався, що Саул справді прийшов.

Тоді Давид підвівся й пішов туди, де розташувався Саул. Він побачив місце, де спали Саул та Авнер, син Нера, що командував військом. Саул спав в оточенні воїнів, що спали навколо нього.

Давид запитав хиттита Агімелеха та Авішая, сина Зеруї, брата Йоава: «Хто спуститься в табір до Саула разом зі мною?»

«Я піду з тобою»,—сказав Авішай.

Тож Давид та Авішай підійшли вночі до війська. Саул спав усередині табору, спис був увіткнутий у землю біля його голови. Авнер і воїни лежали навколо нього.

Авішай сказав Давидові: «Сьогодні Господь віддав тобі ворога у руки. Дозволь мені пришпилити його до землі одним кидком списа. Мені не знадобляться два удари».

Але Давид заборонив Авішаю: «Не вбивай його! Хто може підняти руку на помазаника[ai] Господнього й лишитися безневинним? 10 Присягаюся життям Господа, що Господь сам ударить його: або цього разу настане його час і він помре, або він піде в бій і загине. 11 Але Господь забороняє, щоб я здіймав руку на помазаника Господнього. Візьми он спис та дзбан води, що в головах Саула, та й ходімо звідси».

12 Тож Давид і забрав списа та дзбан з водою, що стояли біля Саулової голови, та й пішли собі геть. Ніхто їх не побачив, не почув, навіть ніхто не прокинувся. Всі спали, тому що Господь занурив їх у глибокий сон.

13 Тоді Давид перейшов на інший бік і зупинився на горі. Їх розділяла велика відстань. 14 Він гукнув Авнерові, сину Нера, та його людям здалека: «Чи не збираєшся мені відповісти, Авнере?»

Авнер відгукнувся: «Хто ви такі, щоб до царя звертатися?»

15 Давид відповів: «Чи ти не мужчина? Хто зрівняється з тобою в Ізраїлі? Чому ж ти не стережеш свого володаря-царя? Хтось приходив, щоб убити твого володаря-царя. 16 Ти недобре вчинив. Присягаюся життям Господа, що ти й твої люди заслуговують на смерть, адже ти не оберігав свого володаря, помазаника Господнього. Поглянь навколо. Де спис царя, де дзбан з водою, що стояли у нього в головах?»

17 Саул упізнав Давидів голос і сказав: «Це твій голос, Давиде, сину мій?»

Давид відповів: «Так, мій володарю, царю мій». 18 А потім додав: «Чому мій володар переслідує свого раба? Що я зробив? Яка провина лежить на мені? 19 Нехай же, мій володар-цар дослухається до слів слуги свого. Якщо Господь тебе проти мене послав, то нехай Він прийме жертву. Але якщо це зробили люди, нехай же будуть вони прокляті перед Господом! Бо сьогодні вони відігнали мене від моєї долі в Господнім спадку й сказали: „Іди, служи іншим богам!” 20 Не дозволь тепер, щоб пролилася на землю моя кров далеко від Господа. Цар Ізраїлю виступив у похід, щоб знайти блоху, як на куріпку полюють у горах».

21 Тоді Саул відповів: «Я згрішив. Повернись, Давиде, сину мій. Ти ж бо сьогодні поцінував моє життя, я вже не намагатимусь знову завдати тобі шкоди. Я діяв як бовдур і зробив велику помилку».

22 «Ось спис царя,—відповів Давид.—Нехай хтось із твоїх юнаків підніметься й забере його. 23 Господь винагороджує кожного за його праведність та вірність. Господь віддав тебе в мої руки сьогодні, але я нізащо не підняв би руки на помазаника Господнього. 24 Так же, як я поцінував твоє життя сьогодні, нехай Господь поцінує і моє життя та врятує від усіх бід».

25 Саул звернувся до Давида: «Благословенний же будь, сину мій, Давиде! Хоч би за що ти брався, неодмінно матимеш успіх!»

Тож Давид пішов своїм шляхом, а Саул повернувся додому.

Давид серед филистимлян

27 Але Давид замислився: «Колись мене знищить рука Саула. Найкраще, що я можу зробити—це втекти на землі филистимлян. Тоді Саул перестане розшукувати мене по всьому Ізраїлю, і я вислизну з-під його руки».

Отак Давид та ще шістсот людей, що були з ним, перейшли до царя Ґата Ахіша, сина Маоха. Давид зі своїми людьми осів у Ґаті у Ахіша. У кожного воїна тут була родина. Давид мав дві дружини: Агіноам з Єзреела та Абіґайл із Кармела, вдову Навала. Коли Саулу донесли, що Давид утік до Ґата, він уже не пішов його переслідувати.

Тоді Давид сказав Ахішу: «Якщо я завоював прихильність у твоїх очах, виділи одне з навколишніх містечок, щоб я там міг поселитися. Навіщо твоєму рабу жити в царській столиці разом з тобою?»

І того ж дня Ахіш віддав йому Зиклаґ, отож Зиклаґ належить царям Юдеї аж по сьогодні. Давид жив на филистимських землях рік і чотири місяці.

Якось Давид зі своїми воїнами пішов воювати з ґешурійцями, ґірзійцями та амаликійцями, які жили там з прадавніх часів[aj] від Шура до Єгипту. На всіх землях, на які Давид нападав, він не милував ні чоловіка, ані жінку, але забирав овець, худобу, віслюків, верблюдів, одяг. Після цього він повернувся до Ахіша.

10 Коли Ахіш запитував: «Де ти ходив, на кого нападав сьогодні?»—Давид часто відповідав: «На Неґев юдейську» або ж «на Неґев єрамеелійців», або «на Неґев кенійську»[ak]. 11 Він не дарував життя ні чоловіку, ні жінці, Давид не забирав жодного чоловіка чи жінку в Ґат, тому що думав так: «Вони можуть донести на нас, сказати: „Ось що Давид вчинив”». І так тривало доти, доки він жив на землях филистимських. 12 Ахіш довіряв Давидові й пояснював собі його дії так: «Він зробився таким ненависним власному народові Ізраїлю, що вічно буде моїм рабом».

Саул і ендорська відьма

28 У ті часи филистимляни згуртували сили, щоб воювати проти Ізраїлю. Ахіш звернувся до Давида: «Знай, що ти зі своїми людьми підете у бій зі мною».

Давид відповів: «Тоді сам пересвідчишся, на що здатен твій раб». Ахіш відповів: «Чудово. Я зроблю тебе своїм постійним охоронцем».

(Коли помер Самуїл, і весь Ізраїль його оплакував, поховавши його в рідному місті Рамі. Саул вигнав з краю віщунів та провидців).

Филистимляни зібралися й вирушили до Шунема, де й отаборилися, а Саул зібрав усіх ізраїльтян і розкинув табір у Ґілбоа. Коли Саул побачив филистимський табір, він так перелякався, що жах скував його серце. Він звернувся до Господа, але Господь не відповів йому ні в снах, ні через урим, ні через пророків. Тоді Саул сказав своїм слугам: «Знайдіть мені жінку-ясновидицю, щоб я міг у неї поспитатися».

«Така жінка живе в Ендорі»,—відповіли вони. Тож Саул замаскувався, надягнувши на себе інший одяг, і вночі з двома чоловіками пішов до тієї жінки. Він спитав: «Поворожи мені, спитай духа й виклич мені того, кого назву».

Але жінка йому відповіла: «Адже ти знаєш, що зробив Саул. Він вигнав усіх чарівниць та ворожбитів з краю. Навіщо ти розставив пастки для мого життя й хочеш заподіяти мені смерть?»

10 Саул заприсягнувся їй Господом: «Присягаюся Господнім життям, тебе за це не покарають».

11 Тоді жінка спитала: «Кого я маю викликати для тебе?»

«Виклич Самуїла»,—мовив він.

12 Коли жінка побачила Самуїла, вона пронизливо закричала: «Навіщо ти мене обманув? Ти—Саул!»

13 Цар їй відповів: «Не бійся. Що ти бачиш?»

Жінка відповіла: «Я бачу дух, який виходить із землі[al]».

14 «Як він виглядає?»—запитав він.

«Це старий, який піднімається й виходить у плащі»,—відказала вона.

Тоді Саул зрозумів, що то був Самуїл. Він схилився перед ним, припавши лицем до землі.

15 Самуїл звернувся до Саула: «Чому ти мене потурбував, викликавши сюди?»

«Біда велика трапилася зі мною,—відповів Саул.—Филистимляни воюють проти мене, і Бог також відвернувся від мене. Він мені вже не відповідає ні через пророків, ні в снах. Тому я тебе й викликав, щоб ти мені порадив, що робити».

16 Самуїл сказав: «Чому ти просиш у мене поради саме тоді, коли від тебе відвернувся Господь, коли Він став твоїм ворогом? 17 Господь вчинив те, що Він прорік тобі через мене. Господь вирвав царство з твоїх рук і віддав його одному з твоїх ближніх—Давидові. 18 А через те, що ти не послухався Господа, не втілив Його страшного гніву на амаликійців, Господь саме це й вчинив тобі сьогодні. 19 Господь передасть як Ізраїль, так і тебе филистимлянам, а завтра і ти, й твої сини будуть тут зі мною. Господь передасть филистимлянам також ізраїльське військо».

Ukrainian Bible: Easy-to-Read Version (ERV-UK)

Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International