Bible in 90 Days
Омрі, цар Ізраїлю
21 Тоді люди Ізраїлю були розколоті на два табори—половина підтримувала Тивні, сина Ґіната, як можливого царя, а друга—Омрі. 22 Але послідовники Омрі довели, що вони дужчі за послідовників Тивні, сина Ґіната. Тож Тивні помер, а Омрі став царем.
23 На тридцять першому році правління Аси, царя Юдеї, Омрі став царем Ізраїлю, і він правив дванадцять років, шість із них у Тирці. 24 Він придбав пагорб Самарію в Шемера за два таланти[a] срібла і збудував місто на цьому пагорбі, назвавши його Самарія на честь Шемера, давши ім’я колишнього власника пагорба.
25 Але Омрі чинив зле в очах Господа і грішив більше, ніж усі ті, хто був до нього. 26 В усьому він ішов шляхами Єровоама, сина Невата, і своїм гріхом, який він чинив і змушував Ізраїль чинити, тож вони викликали гнів Господа Бога Ізраїлю бо йшли за нікчемними бовванами.
27 Щодо інших подій правління Омрі, його досягнень, то чи не описано їх у книзі Хронік Царів Ізраїлю. 28 Омрі спочив зі своїми батьками й був похований у Самарії. І Агав, його син, став царем після нього.
Агав стає царем Ізраїлю
29 На тридцять восьмому році правління Аси, царя Юдеї, Агав, син Омрі, став царем Ізраїлю. І правив він у Самарії над Ізраїлем протягом двадцяти двох років. 30 Агав, син Омрі, зробив більше зла в очах Господа, ніж усі ті, хто були до нього. 31 Йому мало було чинити гріхи Єровоама, сина Невата, він ще й одружився з Єзевел, дочкою Етваала, царя сидонян, і став служити Ваалу й поклонятися йому. 32 Він установив вівтар Ваалові у храмі Ваала, який збудував у Самарії. 33 Агав також робив стовпи Ашери й більше ніж усі інші царі Ізраїлю до нього, викликав гнів Господа Бога ізраїльського.
34 За часів Агава, Гієл із Бетела відбудував Єрихон. Він заклав фундамент ціною життя свого первістка Авірама і встановив браму ціною життя свого наймолодшого сина Сеґува, згідно зі словами, сказаними Господом через Ісуса Навина[b].
Круки годують Іллю
17 Ілля тишвійський, з Тишве у Ґілеаді, сказав Агаву: «Як і те, що Господь, Бог Ізраїлю, якому я служу, живий, так не буде ні роси, ні дощу протягом кількох найближчих років, якщо я не накажу».
2 Тоді слово Господа було Іллі: 3 «Піди звідси, поверни на схід і сховайся біля річки Керіт, на схід від Йордану. 4 Ти питимеш зі струмка, а годувати тебе там Я наказав крукам».
5 Тож він зробив, як Господь наказав йому. Він пішов до річки Керіт, на схід від Йордану, і залишився там. 6 Круки приносили йому хліб і м’ясо щоранку й щовечора, а пив він зі струмка.
Удова з Зарефата
7 Через деякий час струмок пересох, бо не було дощів у цих землях. 8 Тоді слово Господа дійшло до нього: 9 «Йди зараз до Зарефата в Сидоні й залишайся там. Я наказав удові в цьому місці постачати тобі харчі».
10 Тож він подався до Зарефата. Коли він прийшов до міської брами, вдова там збирала хмиз. Він звернувся до неї і спитав: «Чи не принесеш ти мені попити трохи води в кухолі?» 11 І коли вона зібралася принести воду, він гукнув: «І принеси мені, будь-ласка, кусень хліба».
12 Вона відповіла: «Клянусь тобі: так само, як і те, що Господь твій Бог живий, я не маю хліба, лише пригорщу борошна у жбані та трохи оливи у глечику. Я збираю хмиз, щоб узяти додому й приготувати поживу для себе й мого сина, щоб з’їсти й померти».
13 Ілля сказав їй: «Не бійся. Іди додому і зроби, як кажеш. Але спершу спечи маленьку хлібину для мене з того, що маєш, і принеси мені, а тоді спечи з решти борошна хліб для себе й свого сина. 14 Бо так Господь Бог Ізраїлю каже: „Цей жбан борошна не спорожниться і цей глечик оливи не пересохне до того дня, доки Господь не дасть дощу на ці землі”».
15 Вона пішла і зробила, як Ілля їй сказав. Там було достатньо їжі для Іллі й для жінки та її родини. 16 Бо жбан борошна не спорожнявся і глечик оливи не пересихав, згідно зі словом Господнім, промовленим Іллєю.
17 Через деякий час син цієї жінки, господарки дому, захворів. Йому ставало все гірше й гірше, і зрештою він перестав дихати. 18 Вона запитала Іллю: «Що ти маєш проти мене, чоловіче Божий? Ти прийшов, щоб нагадати мені про мій гріх і вбити мого сина?»
19 «Дай мені твого сина»,—відповів Ілля. Він узяв його з її рук, поніс до верхніх кімнат, де жив, і поклав на ліжко. 20 Тоді він звернувся до Господа: «О Господи мій Боже, чи не приніс Ти горе навіть цій удові, в якої я живу, вмертвивши її сина?» 21 Тоді він тричі простягся над хлопчиком і звернувся до Господа: «О Господи мій Боже, нехай життя цього хлопця повернеться до нього!»
22 Господь почув плач Іллі, життя повернулося до хлопчика, і він ожив. 23 Ілля підняв дитину й поніс її з кімнати вниз. Він віддав хлопчика матері й сказав: «Дивись, твій син живий!»
24 Тоді жінка сказали Іллі: «Тепер я знаю, що ти—чоловік Божий, і що слово Господа з уст твоїх—правдиве».
Ілля і Овдій
18 На третій рік засухи слово Господнє було до Іллі: «Іди й постань перед Агавом, і Я пошлю дощ на цю землю». 2 Тож Ілля пішов, щоб постати перед Агавом. Був тоді страшний голод у Самарії.
3 І Агав закликав до себе Овдія, який був управляючим палацом. (Овдій був відданим віруючим у Господа. 4 Коли Єзевел убивала пророків Господніх, Овдій заховав сто пророків у двох печерах, по п’ятдесят у кожній, і постачав їм їжу та воду). 5 Агав сказав Овдієві: «Іди по землях до всіх струмків та ярів. Може, ми знайдемо трохи трави, щоб не повмирали коні та мули, щоб ми не мусили вбивати якихось наших тварин». 6 Тож вони поділили землі, які повинні були обійти, Агав пішов в одному напрямку, а Овдій в другому.
7 По дорозі Овдієві зустрівся Ілля. Овдій упізнав його, вклонився до землі й промовив: «Чи це справді ти, мій володарю, Іллє?»
8 Ілля відповів: «Так, піди й скажи своєму господарю: „Ілля бажає його бачити”».
9 «Що поганого я зробив,—запитав Овдій,—що ти посилаєш свого слугу до Агава на смерть? 10 Так само напевне, як і те, що Господь твій Бог живий, не існує жодного народу чи царства, куди б мій хазяїн не посилав у пошуках тебе. І коли народ чи царство заявляли, що тебе там немає, він змушував їх заприсягтися, що вони не можуть тебе знайти. 11 А зараз ти мені кажеш піти до мого хазяїна і сказати: „Ілля тут”. 12 Я не знаю, куди Дух Господній може тебе занести, коли я піду. І якщо я піду і скажу Агаву, а він тебе не знайде, він мене вб’є. Я, твій слуга, йшов за Господом з дитинства. 13 Чи не чув ти, мій володарю, що я зробив, коли Єзевел побивала пророків Господніх? Я сховав сто пророків Господніх у двох печерах, по п’ятдесят у кожній, і постачав їм їжу й воду. 14 А зараз ти кажеш мені піти до мого хазяїна і сказати: „Ілля тут”. Він мене вб’є!»
15 Ілля відповів: «Як Господь Всемогутній, Якому я служу,—живий, так само напевне я постану сьогодні перед Агавом».
Ілля на горі Кармел
16 Тож Овдій пішов назустріч Агавові, розповів йому, і Агав пішов зустріти Іллю. 17 Коли він побачив Іллю, він сказав йому: «Це ти той, хто приносить неспокій в Ізраїль?»
18 «Я не приносив неспокою до Ізраїлю,—відповів Ілля.—А ти й рід твого батька накликали лихо нехтуванням Господніми заповідями і службою Ваалові. 19 А тепер збери людей з усього Ізраїлю, щоб вони зустрілися зі мною на горі Кармел. І приведи чотириста п’ятдесят пророків Ваала і чотириста пророків Ашери, які їдять за столом[c] Єзевел».
20 Тож Агав розіслав заклик по всьому Ізраїлю й зібрав пророків на горі Кармел. 21 Ілля вийшов перед людьми і сказав: «Коли ж ви вирішите кому поклонятися: якщо Господь є Богом, слідуйте за ним, а якщо Ваал є Богом, слідуйте за ним».
Але люди нічого не сказали.
22 Тоді Ілля сказав їм: «Я залишився єдиний пророк Господній, а у Ваала чотириста п’ятдесят пророків. 23 Візьміть для нас двох биків. Дайте їм вибрати одного для себе, і нехай вони поріжуть його на шматки й покладуть на дрова, але не запалюють. Я підготую іншого бика й покладу на дрова, але не запалюватиму. 24 Тоді ви назвете на ім’я вашого бога, а я назву на ім’я Господа. Бог, який відповість вогнем, і є Богом».
Тоді всі люди промовили: «Ти кажеш правильно».
25 Ілля сказав пророкам Ваала: «Виберіть одного з биків і спершу його приготуйте, оскільки вас так багато. Назвіть на ім’я свого бога, але не запалюйте вогонь». 26 Вони взяли бика, якого їм дали, й приготували його. Потім вони називали ім’я Ваала від ранку до півдня. «О Ваале, дай нам відповідь!»—кричали вони. Але не було відповіді. Ніхто не відповів. І вони танцювали навколо жертовника, який збудували.
27 Опівдні Ілля почав насміхатися з них. «Кричіть голосніше, звичайно ж він бог! Мабуть, він замислився, чи зайнятий, чи подорожує. Може, він спить, і його треба розбудити?»
28 Тож вони кричали голосніше й лупцювали себе мечами та списами, за їхнім звичаєм, поки не потекла кров. 29 Полудень минув, а вони продовжували свої навісні пророкування, поки не настав час вечірніх жертвоприношень. Але не було відповіді, ніхто не відповідав, ніхто не звертав уваги.
30 Тоді Ілля сказав усім людям: «Ідіть до мене». Вони пішли до нього, і він полагодив вівтар Господній, який було зруйновано. 31 Ілля взяв дванадцять каменів, по одному для кожного з колін нащадків Якова, до якого прийшло слово Господнє, коли Він сказав: «Твоє ім’я буде Ізраїль». 32 З тих каменів він зробив вівтар в ім’я Господнє і викопав рівчак навколо нього, досить великий, щоб умістити дві сеї[d] насіння. 33 Він зібрав дрова, порізав бика на шматки й поклав на дрова. Тоді він сказав їм: «Наповніть чотири великі жбани водою і полийте жертву й дрова».
34 «Зробіть це ще раз»,—сказав він, і вони зробили це ще раз.
«Зробіть це втретє»,—наказав він, і вони зробили це втретє. 35 Вода стекла навколо жертовника і навіть заповнила рівчак.
36 В час жертвоприношення пророк Ілля вийшов наперед і проголосив молитву: «О Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля, нехай стане відомо сьогодні, що Ти—Бог Ізраїлю, і що я, Твій слуга, зробив усе це за Твоїм наказом. 37 Дай мені відповідь, о Господи, дай мені відповідь, щоб ці люди знали, що Ти, о Господи, є Бог, і що Ти привертаєш їхні серця назад».
38 Тоді вогонь Господній упав і запалив жертву, дрова, каміння й землю, а також злизав воду з рівчака.
39 Коли всі люди побачили це, вони впали долілиць і гукнули: «Господь—це Бог! Господь—це Бог!»
40 Тоді Ілля наказав їм: «Схопіть пророків Ваала. Не дайте жодному втекти!» Вони схопили їх, Ілля привів їх у Долину Кішон і стратив там.
41 І сказав Ілля Агаву: «Піди поїж і попий, бо це шум сильного дощу». 42 Тоді Агав пішов поїв і попив, а Ілля забрався на вершину гори Кармел, нахилився до землі й сховав обличчя між колін.
43 «Піди подивись у бік моря»,—сказав він своєму слузі. Той пішов і подивився. «Нічого там немає»,—сказав він.
Сім разів Ілля повторював: «Іди знову».
44 На сьомий раз слуга доповів: «Хмарка, маленька, як чоловіча долоня, піднімається з-за моря».
Тож Ілля сказав: «Піди скажи Агаву: „Запрягай свої колісниці і їдь униз, поки дощ не зупинив тебе”».
45 Тим часом небо почорніло від хмар, здійнявся вітер, і почалася сильна злива. І Агав поїхав до Єзреела. 46 Сила Господня спустилася на Іллю і, запхнувши плащ за пояс, він біг перед Агавом увесь шлях до Єзреела.
Ілля тікає до Хорева
19 Тепер Агав розповів Єзевел усе, що зробив Ілля, і як він порубав усіх пророків. 2 Тож Єзевел послала посланця до Іллі сказати: «Нехай я матиму справу з богами, нехай мене покарають вони, якщо завтра до цього часу я не зроблю твоє життя таким же, як у когось із них». 3 Ілля злякався і втік, щоб врятувати своє життя. Коли він пішов до Беершеби в Юдеї, то залишив там свого слугу, 4 а сам тим часом пішов на день блукати пустелею. Він підійшов до ракити, сів під нею і молився, щоб умерти. «Годі з мене, Господи,—сказав він.—Візьми моє життя. Я не кращий від своїх пращурів». 5 Потім він ліг під деревом і заснув. Аж Ангел торкнувся його і сказав: «Вставай і поїж». 6 Він озирнувся й над головою побачив буханку хліба, спечену на вугіллі і жбан води. Він поїв і попив, а потім ліг знову.
7 Ангел Господній повернувся вдруге, торкнувся його і сказав: «Вставай і поїж, інакше не будеш достатньо сил для далекої мандрівки». 8 Він підвівся, поїв і попив. Зміцнів від тієї їжі. Він подорожував сорок днів і сорок ночей, доки не дістався до Хореву, гори Божої. 9 Там він зайшов у печеру і перебув ніч.
Господь являється Іллі
І слово Господнє було йому: «Що ти тут робиш, Іллє?»
10 Він відповів: «Я дуже потерпів за Господа Бога Всемогутнього. Ізраїльтяни відмовилися від Твого Заповіту, зламали Твої вівтарі й віддали мечу Твоїх пророків. Я єдиний, хто залишився, і тепер вони хочуть убити й мене».
11 Господь сказав: «Іди й стань на горі перед Господом, оскільки Господь тут скоро проходитиме»[e].
Тоді великий вітер розбив гори й струсив скелі перед Господом, але Господь був не у вітру. Після вітру був землетрус, але Господь був не в землетрусі. 12 Після землетрусу спалахнув вогонь, але Господь був не у вогні. А після вогню прошелестів ніжний шепіт[f]. 13 Коли Ілля почув його, він натягнув плащ на обличчя, пішов і став біля входу в печеру.
Тоді голос сказав йому: «Що ти тут робиш, Іллє?»
14 Він відповів: «Я дуже потерпав за Господа Бога Всемогутнього. Ізраїльтяни відмовилися від Твого Заповіту, зламали Твої вівтарі й віддали мечу Твоїх пророків. Я єдиний, хто залишився, і тепер вони хочуть убити й мене».
15 Господь сказав йому: «Повертайся звідки прийшов і йди до пустелі Дамаської. Коли ти туди дістанешся, помаж Газаела царем арамійським. 16 Також помаж Єгу, сина Німші, царем ізраїльським, і помаж Елішу, сина Шафата з Авель-Мехоли, який стане пророком після тебе. 17 Єгу повбиває всіх, хто втече від меча Газаела, а Еліша повбиває всіх, хто втече від меча Єгу. 18 Але Я дозволю вціліти семи тисячам чоловік в Ізраїлі—всім тим, чиї коліна не схилялися перед Ваалом, і чиї вуста не цілували його».
Покликання Еліші
19 Тож Ілля пішов звідти і знайшов Елішу, сина Шафата. Він орав дванадцятьма упряжками волів, і сам вів дванадцяту пару[g]. Ілля підійшов до нього й огорнув його своїм плащем[h]. 20 Еліша тоді залишив своїх биків і подався за Іллєю. «Дозволь мені поцілувати мого батька й мою матір на прощання,—сказав він,—а тоді я піду з тобою».
«Повертайся,—відповів Ілля.—Що я можу тобі зробити? Як я зможу тебе зупинити?»
21 Тож Еліша залишив його й повернувся. Він узяв пару своїх волів і зарізав їх. Він спалив знаряддя для оранки й приготував м’ясо, і роздав його людям, і вони з’їли. Потім він вирішив іти за Іллєю і став його помічником.
Бен-Гадад нападає на Самарію
20 В цей час Бен-Гадад, цар арамійський, скликав усе своє військо. Його супроводжували тридцять два царі зі своїми кіньми та колісницями, він пішов і обложив Самарію, і напав на неї. 2 Він послав посланців до міста ізраїльського царя Агава з такими словами: «Ось що Бен-Гадад каже: 3 „Ваше срібло й золото належать мені, і найкращі ваші жінки та діти належать мені”».
4 Цар Ізраїлю відповів: «Як ти кажеш, мій володарю-царю, я і все, що я маю,—твоє».
5 Посланці повернулися й сказали: «Ось що Бен-Гадад каже: „Я посилав до тебе, щоб вимагати твоє срібло і золото, твоїх жінок і твоїх дітей. 6 Але в цей час завтра я збираюся послати своїх урядовців, щоб вони обшукали твій палац і будинки твоїх урядовців. Вони заберуть усе, що ти цінуєш, і винесуть геть”».
7 Цар Ізраїлю закликав усіх старійшин цих земель і сказав їм: «Дивіться, як цей чоловік шукає клопоту! Коли він послав по моїх жінок і дітей, по моє срібло й золото, я не відмовив йому, але зараз він бажає забрати все, чим володію я!»
8 Старійшини й народ відповіли: «Не слухай його й не погоджуйся на його вимоги».
9 Тож він відповів посланцям Бен-Гадада: «Скажіть моєму володарю-царю: „Твій слуга зробить те, що ти вимагав у перший раз, але цієї вимоги я не можу виконати”». Вони пішли й понесли цю відповідь Бен-Гададові.
10 Тоді Бен-Гадад послав інше повідомлення до Агава: «Нехай я матиму справу з богами, якщо залишиться в Самарії хоча б пригорща пороху для кожного мого чоловіка».
11 Цар Ізраїлю відповів: «Скажіть йому: „Нехай не хвалиться той, хто бере зброю, як той, хто її залишається в живих, щоб зняти її саморучно”».
12 Бен-Гадад почув цю відповідь, коли пив із царями в своєму наметі. Цар Бен-Гадад наказав своїм людям приготуватися до бою, тож вони підготувалися напасти на місто.
Агав перемагає Бен-Гадада
13 Тим часом пророк прийшов до Агава, царя ізраїльського, і проголосив: «Ось що каже Господь: „Ви бачите це велике військо? Я віддам його сьогодні у ваші руки, і тоді ви дізнаєтеся, що Я—Господь”».
14 «Але хто це зробить?»—спитав Агав. Пророк відповів: «Ось що каже Господь: „Молода старшина правителів тих земель зробить це”».
«А хто розпочне битву?»—спитав він. Пророк відповів: «Ти».
15 Тож Агав закликав молоду старшину правителів земель—двісті тридцять два чоловіки. Потім він зібрав решту ізраїльтян—всього сім тисяч. 16 Вони виступили опівдні, поки Бен-Гадад і з ним тридцять два царі лежали в наметах і пиячили. 17 Молода старшина правителів виступила першою.
Тоді Бен-Гадад вирядив своїх розвідників, які повідомили: «Люди просуваються від Самарії».
18 Він сказав: «Захопіть їх живцем, не зважаючи на те, йдуть вони миром чи війною».
19 Молода старшина правителів земель крокувала від міста, а за ними йшло військо, 20 і кожен убив ворога. Тут арамійці кинулися навтіч, а ізраїльтяни їх переслідували. Однак Бен-Гадад, цар арамійський, утік верхи разом із кількома вершниками. 21 Цар Ізраїлю захопив коней і колісниці і завдав тяжких втрат арамійцям.
22 Після цього пророк прийшов до царя Ізраїлю і сказав: «Зміцни свої укріплення й подивися, що треба зробити, оскільки наступної весни цар арамійський знову нападе на тебе».
23 Тим часом урядовці царя арамійського порадили йому: «Їхні боги—це боги узвиш. Ось чому вони були занадто дужі для нас. Але якщо ми битимемося з ними на рівнині, напевне, ми будемо дужчі за них. 24 Зроби так: зніми всіх царів з командування й заміни їх іншими командирами. 25 Підніми своє військо, щоб було таке ж, як те, що ти втратив: коня за коня, колісницю за колісницю—щоб ми могли битися з Ізраїлем на рівнині. Тоді напевно ми будемо міцнішими за них». Він погодився з ними і зробив належне.
26 Наступної весни Бен-Гадад скликав арамійців і пішов до Афека, щоб знову битися з Ізраїлем. 27 Коли ізраїльтян також було скликано і їм роздали провізію, вони вирушили, щоб зустрітися з ними. Ізраїльтяни розташувалися навпроти них, як два маленькі стада кіз, у той час, як арамійці заповнили все навкруги.
28 Божий чоловік прийшов і сказав царю Ізраїлю: «Ось що каже Господь: „Оскільки арамійці думають, що Господь є Богом узвиш, а не долин, Я віддам це велике військо в твої руки, і ти дізнаєшся, що Я—Господь”».
29 Протягом семи днів вони стояли таборами одне навпроти одного, а на сьомий день розпочалася битва. Ізраїльтяни вразили сто тисяч арамійських піхотинців того дня. 30 Решта втекла до міста Афека, де мур обвалився на двадцять сім тисяч із них. І Бен-Гадад утік до міста й сховався там у внутрішніх кімнатах.
31 Його урядовці сказали йому: «Слухай, ми чули, що царі дому Ізраїльського милостиві. Давай підемо до царя Ізраїлю в підперезаній волосяниці і з мотуззям навколо голови[i]. Може, він врятує твоє життя».
32 Одягнувши волосяниці й мотуззя навколо голови, вони пішли до царя Ізраїлю і сказали: «Твій слуга Бен-Гадад каже: „Прошу, залиш мене живим”».
Цар відповів: «Він іще й досі живий? Він—мій брат[j]».
33 Люди прийняли це за добрий знак і швидко відповіли: «Так, твій брат Бен-Гадад»,—сказали вони.
«Підіть і приведіть його»,—сказав цар. Коли Бен-Гадад прийшов, Агав посадив його в свою колісницю.
34 «Я поверну міста, які мій батько забрав у твого батька,—запропонував Бен-Гадад.—Ти влаштуєш свої торгові осередки в Дамаску, як мій батько робив у Самарії».
Агав сказав: «На засадах угоди я тебе звільняю». Тож він уклав із ним угоду й відпустив його.
Пророк засуджує Агава
35 За наказом Господа один із синів пророка сказав своєму товаришу: «Вдар мене». Але той відмовився.
36 Тоді пророк сказав: «Оскільки ти не послухався Господа, то як тільки підеш від мене, тебе уб’є лев». І після того, як чоловік пішов, його знайшов лев і вбив.
37 Пророк знайшов іншого чоловіка і сказав йому: «Вдар мене, будь ласка». Тож чоловік ударив його і поранив. 38 Тоді пророк пішов і став біля дороги, чекаючи на царя. Він не хотів, щоб його впізнали, тож накинув на очі наголівну пов’язку. 39 Коли цар проходив, пророк гукнув до нього: «Твій слуга був у гущі битви, і хтось підійшов до мене з полоненим і сказав: „Постережи цього чоловіка. Якщо він зникне, ти заплатиш життям за його життя або талантом[k] срібла”. 40 Поки твій слуга був зайнятий тим-сим, чоловік зник».
«Це твої слова,—сказав цар Ізраїлю,—ти сам це виголосив свій вирок».
41 Тоді пророк швидко зняв пов’язку з очей, і цар Ізраїлю впізнав, що це один з його пророків. 42 Він сказав царю: «Ось що каже Господь: „Ти звільнив чоловіка, а Я сказав, він має померти. Ось чому ти заплатиш життям за його життя, своїми людьми за його людей”». 43 Засмучений і розгніваний, цар Ізраїлю пішов до свого палацу в Самарії.
Навотів виноградник
21 Трохи згодом стався випадок, пов’язаний з виноградником, що належав єзрееліту Навоту. Виноградник був у Єзреелі, недалеко від палацу Агава, царя Самарії. 2 Агав сказав Навоту: «Дозволь мені використати твій виноградник під город, оскільки він близько від мого палацу. Натомість я дам тобі кращий виноградник або, якщо хочеш, я заплачу тобі стільки, скільки він коштує».
3 Але Навот відповів: «Господь забороняє віддавати спадщину моїх батьків тобі».
4 Тож Агав пішов додому набурмосений і злий, оскільки єзрееліт Навот сказав: «Я не віддам тобі спадщину моїх батьків». Він ліг у ліжко засмучений і відмовився від їжі.
5 Його дружина Єзевел зайшла й спитала: «Чого ти засмучений? Чому не їси?»
6 Він відповів їй: «Бо я попросив єзрееліта Навота: „Продай мені свій виноградник або, якщо хочеш, я дам тобі інший виноградник замість цього”. А він відповів: „Я не віддам тобі свій виноградник”».
7 Єзевел, його дружина, сказала: «Це так дієш ти, цар Ізраїлю? Вставай і поїж! Втішся. Я добуду тобі виноградник єзрееліта Навота».
8 Тож вона написала листи від імені Агава, поставила на них його печатку й розіслала старійшинам та вельможам, які жили в одному місті з єзреелітом Навотом. 9 У тих листах вона писала:
«Проголосіть піст і посадіть Навота на видне місце серед народу. 10 Посадіть двох негідників навпроти нього, і нехай вони підтвердять, що він проклинав Бога і царя. А тоді виведіть його й закидайте камінням».
11 Тож старійшини й вельможі, які жили в одному місті з Навотом, зробили так, як Єзевел наказала в листах, які їм надіслала. 12 Вони проголосили піст і всадовили Навота на видне місце серед гостей. 13 Потім двоє негідників прийшли, сіли навпроти нього й стали свідчити проти Навота перед людьми, кажучи: «Навот проклинав Бога й царя». Тож вони вивели його за місто й забили камінням на смерть. 14 Потім вони відправили вістку Єзевел: «Навота було закидано камінням, він мертвий».
15 Тільки-но Єзевел почула, що Навота було забито камінням на смерть, вона сказала Агаву: «Вставай і забирай виноградник єзрееліта Навота, який відмовився продати його. Він уже не живий, а мертвий». 16 Коли Агав почув, що Навот мертвий, він підвівся, пішов і забрав виноградник Навота.
17 Тоді слово Господнє було Іллі тишвіту: 18 «Піди зустрінься з Агавом, царем Ізраїлю, який править у Самарії. Він зараз у Навотовому винограднику, який він пішов забрати собі. 19 Скажи йому про те, що сказав Господь: „Чи не ти вбив людину й тепер прийшов забрати її землю?” Тоді скажи йому про те, що мовив Господь: „У місці, де собаки злизували Навотову кров, собаки лизатимуть твою кров!”»
20 Агав сказав Іллі: «Тож ти знайшов мене, ворогу мій!»
«Я знайшов тебе,—відповів той,—ти продався, щоб робити зло в очах Господа. 21 Я накличу лихо на тебе. Я знищу твоїх нащадків і виріжу всіх Агавових чоловіків у Ізраїлі: рабів чи вільних. 22 Я зроблю твій дім таким, як у Єровоама, сина Невата, і Вааша, сина Агіжі, оскільки ти розгнівав мене і змусив Ізраїль згрішити.
23 А щодо Єзевел, Господь сказав: „Собаки пожиратимуть Єзевел під стінами Єзреела. 24 Собаки пожиратимуть усіх тих з Агавового роду, хто помиратиме в місті, а птахи небесні поїдатимуть тих, хто помиратиме в полі”».
25 Ніколи не було такого чоловіка, як Агав, хто продався б, щоб чинити зле в очах Господа, його підштовхнула на це його дружина Єзевел. 26 Він поводився як найбридкіше, поклоняючись бовванам, як аморійці, що їх Господь вигнав перед Ізраїлем.
27 Коли Агав почув ці слова, він порвав на собі одяг, вбрався в жалобне і став поститися. Він ліг у жалобному вбранні й лежав засмучений.
28 Тоді слово Господа було Іллі тишвіту: 29 «Ти помітив, як Агав скромно поводиться переді Мною? Оскільки він поводить себе так скромно, Я зараз не нашлю на нього лихо, але син його постраждає за Агавови гріхи».
Пророцтва Михея проти Агава
22 Протягом трьох років не було жодної війни між Арамом та Ізраїлем. 2 Але на третій рік Єгошафат, цар Юдеї, пішов зустрітися з царем Ізраїлю. 3 Цар Ізраїлю сказав своїм урядовцям: «Хіба ви не знаєте, що Рамот-Ґілеад належить нам, проте ми не робимо нічого, щоб забрати його у царя арамійського?»
4 Отож він запитав Єгошафата: «Чи підеш ти зі мною воювати проти Рамот-Ґілеада?» Єгошафат відповів царю Ізраїля: «Я піду з тобою, а мої люди і мої коні будуть у твоєму розпорядженні». 5 Але Єгошафат також сказав царю Ізраїля: «Спочатку спитаємо поради в Господа».
6 Отож цар Ізраїлю зібрав разом пророків, майже чотириста чоловік, і запитав їх: «Іти мені воювати проти Рамот-Ґілеада чи утриматися від цього?»
«Іди,—відповіли вони,—оскільки Господь дасть царю перемогу». 7 Та Єгошафат спитав: «Чи є тут інший пророк Господній, через якого ми б могли запитати?»
8 Цар Ізраїлю відповів Єгошафату: «Є ще один чоловік, через якого ми можемо запитати Господа, але я ненавиджу його, бо він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане. Це Михей, син Імли».
«Цар не повинен такого казати»,—відповів Єгошафат.
9 Отож цар Ізраїлю покликав одного зі своїх наближених і сказав: «Негайно приведіть Михея, сина Імли».
10 Одягнені в своє царське вбрання, цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, сиділи на своїх престолах на площі суду біля вхідної брами до Самарії, де всі пророки пророкували перед ними. 11 Тоді Седекія, син Кенаана, зробив залізні роги[l] й проголосив: «Ось що каже Господь: „З цими рогами ти нападеш на арамійців, доки не винищиш їх”».
12 Всі інші пророки пророкували те саме: «Напади на Рамот-Ґілеад і переможеш, оскільки Господь віддасть його в руки царя».
13 Посланець, який ходив покликати Михея, сказав йому: «Послухай, усі інші пророки як один передрікають успіх цареві. Нехай твоє слово узгодиться з їхніми, тож вислови свою згоду».
14 Але Михей відповів: «Так само правда, як і те, що Господь живий, я можу сказати лише те, що Господь каже мені».
15 Коли він прибув, цар запитав його: «Михей, йти нам війною проти Рамот-Ґілеада, чи ні?»
«Напади й переможи,—відповів Михей,—оскільки Господь віддасть його у твої руки». 16 Та цар запитав його: «Скільки разів я повинен змушувати тебе заприсягатися, щоб ти не казав мені нічого, крім правди в ім’я Господнє?»
17 Тоді Михей мовив: «Я бачив весь Ізраїль, що розбрівся по горах, наче вівці без пастуха. І Господь сказав: „У цих людей немає господаря. Нехай кожен іде додому з миром”».
18 Цар Ізраїлю сказав Єгошафату: «Хіба я не казав тобі, що він ніколи не пророкує про мене нічого доброго, а лише погане?»
19 Михей вів далі: «Тому послухайте слова Господа. Я бачив Господа, Який сидів на Своєму престолі з усім військом Небесним навколо Нього по праву й по ліву руку. 20 І Господь сказав: „Хто намовить Агава напасти на Рамот-Ґілеад, де він і знайде свою смерть?” Одні пропонували одне, а інші—інше. 21 Нарешті один із духів[m] вийшов наперед, став перед Господом і сказав: „Я намовлю його”.
22 „Як саме?”—запитав Господь. „Я піду й буду брехливим духом в устах усіх його пророків”,—відповів той. „Тобі вдасться намовити його,—сказав Господь.—Піди й зроби це”.
23 Отож зараз Господь вклав брехливий дух в уста всіх твоїх пророків. Господь призначив тобі біду».
24 Тоді Седекія, син Кенаана, підійшов і вдарив Михея по обличчю: «Куди подався Дух Господа, коли він пішов від мене поговорити з тобою?»—запитав він.
25 Михей відповів: «Ти дізнаєшся про це того дня, коли ховатимешся у внутрішніх палатах».
26 Тоді цар ізраїльський наказав: «Візьміть Михея і відправте його назад до Амона, правителя міста, й до Йоаша, царського сина, 27 і проголосіть царський наказ: „Киньте цього чоловіка до в’язниці й не давайте йому нічого, крім хліба й води, доки я не повернуся з миром”».
28 Михей промовив: «Якщо ти повернешся з миром, то Господь не говорив через мене». Потім він додав: «Увесь народе, запам’ятай мої слова!»
Агава вбито при Рамот-Ґілеаді
29 Отож цар Ізраїлю та Єгошафат, цар Юдеї, пішли на Рамот-Ґілеад. 30 Цар ізраїльський сказав Єгошафату: «Я піду на битву у простому одязі, а ти залишайся у царському вбранні». Тож цар Ізраїлю перевдягнувся у просте й вийшов на битву.
31 Тоді цар Арама наказав своїм тридцяти двом командирам колісниць: «Не воюйте ні з ким: ні з малим, ні з великим, крім царя ізраїльського». 32 Коли командири колісниць побачили Єгошафата, вони подумали: «Напевно, це і є цар Ізраїлю». Тож вони повернули, щоб напасти на нього. Але коли Єгошафат закричав, 33 командири колісниць побачили, що це не цар Ізраїлю, і припинили переслідувати його.
34 Але один з воїнів пустив стрілу навмання і поранив царя Ізраїлю. Вона влучила у щілину між обладунками. Цар сказав візнику своєї колісниці: «Повертай і вивези мене з битви, бо я поранений». 35 Увесь день тривала запекла битва, а цар, підтримуючи себе в колісниці, дивився на арамійців до вечора. Кров з його рани текла на підлогу колісниці, і при заході сонця він помер. 36 Коли сонце сідало, наказ розійшовся між воїнами: «Кожен до свого міста, кожен на свої землі!»
37 Тож цар помер, його принесли в Самарію і там поховали. 38 Помили колісницю в ставу в Самарії (там, де милися повії), і собаки злизали його кров, як було передбачено словом Господнім.
39 Щодо інших подій Агавового правління, включаючи всі його вчинки, збудований ним і оздоблений слоновою кісткою палац і зміцнені ним міста, то все це описано в книзі Хронік Царів Ізраїлю. 40 Агав спочив зі своїми батьками. І Агазія, його син, став царем після нього.
Єгошафат, цар Юдеї
41 Єгошафат, син Аси, став царем Юдеї на четвертому році правління Агава, царя Ізраїлю. 42 Єгошафату було тридцять п’ять років, коли він став царем, і правив він у Єрусалимі протягом двадцяти п’яти років. Його матір звали Азува, яка була дочкою Шилхі. 43 Єгошафат жив, як і його батько Аса, не відступав від його шляхів і чинив праведно в очах Господніх. Однак узвишшя[n] він не знищив, і люди й далі приносили там жертви й спалювали запашне куріння. 44 Єгошафат також жив у мирі з царем Ізраїлю.
45 Щодо інших подій Єгошафатового правління, його досягнень і військових подвигів, то всі вони описані в книзі Хронік Царів Юдеї. 46 Він очистив землі від храмових повій, які залишалися навіть після правління його батька Аси. 47 Тоді не було царя в Едомі, правив володар, обраний Єгошафатом.
48 На той час Єгошафат збудував флот торговельних суден, щоб ходити до Офіру по золото, але вони ніколи не напнули вітрил, бо розбилися в Еціон-Хевері. 49 Тоді Агазія, син Агава, сказав Єгошафату: «Дозволь моїм чоловікам плисти разом з твоїми»,—але Єгошафат відмовив.
50 Потім Єгошафат спочив зі своїми батьками і був похований поруч з ними в місті Давида, свого пращура. І Єгорам, його син, став царем після нього.
Агазія, цар Ізраїлю
51 Агазія, син Агава, став царем Ізраїля у сімнадцятий рік правління Єгошафата у Юдеї. Він царював у Самарії протягом двох років. 52 Він чинив зле в очах Господа, оскільки йшов шляхом своїх батька й матері та шляхом Єровоама, сина Невата, який привів Ізраїль до гріха. 53 Він служив і поклонявся Ваалові і змушував Господа Бога Ізраїлю гніватися, так само, як його батько.
Гріх царя Агазії
1 Після смерті Агава Моав повстав проти Ізраїлю. 2 Сталося так, що Агазія випав через ґрати своєї горішньої кімнати в Самарії і поранився. Ось він вирядив посланців, наказавши їм: «Ідіть і запитайте Ваал-Зевува, бога Екрона, чи здолаю я цю рану».
3 Однак Ангел Господній сказав Іллі тишвіту: «Підведись і вийди назустріч посланцям самарійського царя й запитай їх: „Невже немає в Ізраїлі Бога, що ви радитеся з Ваал-Зевавом, екронським богом?”» 4 Тому Господь ось що каже: «Ти не підведешся з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш». І пішов Ілля.
5 Коли посланці повернувся до царя, той спитав їх: «Чому ви повернулися?» 6 Вони відповіли: «Нам вийшов назустріч чоловік і сказав нам, щоб ми повернулися до того царя, який вас послав, і сказали йому про те, що сповістив Господь: „Чи в Ізраїлі немає Бога, що ти посилаєш людей радитися з Ваал-Зевавом? Ось тому ти й не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш!”»
7 Цар запитав: «А що ж то за чоловік, що вийшов вам назустріч, який вам таке сказав?» 8 Вони відповіли: «Це був чоловік у шкурі[o], оперезаний шкіряним паском». Цар відповів: «То був Ілля тишвіт».
9 Тоді він послав до Іллі свого командира з загоном із п’ятдесяти воїнів. Підійшов командир до Іллі, що сидів на пагорбі, й мовив: «Божий чоловіче, цар наказав: „Спускайся”». 10 Ілля відповів на це командиру: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят вояків!» І впав з небес вогонь, і пожер командира та його воїнів.
11 Тоді цар послав до Іллі іншого командира з п’ятдесятьма воїнами. Командир звернувся до Іллі: «Божий чоловіче, ось що цар наказує: „Мерщій зійди!”»
12 Тоді Ілля відгукнувся і сказав їм: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят воїнів!» І зійшов з небес вогонь, і поглинув командира і його воїнів.
13 Цар послав третього командира з п’ятдесятьма воїнами. Цей проводир, наблизившись до Іллі, упав на коліна перед ним. «Божий чоловіче,—почав він благати,—вияви ласку до життя мого і ще п’ятдесяти чоловік, твоїх слуг! 14 Послухай, вогонь зійшов з небес і поглинув перших двох командирів разом з усіма їхніми воїнами. Зглянься ж над моїм життям!»
15 Господній Ангел звернувся до Іллі: «Зійди з ним, не бійся його». От і підвівся Ілля, і спустився разом з ним до царя. 16 Він сказав цареві: «Ось що говорить Господь: „Невже немає для тебе в Ізраїлі Бога, що ти вирядив посланців запитати Ваал-Зевава, екронського бога? За те, що ти так вчинив, ти ніколи не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти напевне помреш!”»
17 І він помер, як сказав йому Ілля, передаючи Господні слова. А що не було в нього сина, то царювати після нього почав Йорам[p]. Це сталося на другий рік царювання Єгорама, сина Єгошафата, юдейського царя. 18 Що ж до всіх інших діянь Агазії і його справ, то всі вони описані в книгах Хронік Царів Ізраїлю.
Іллю взято на небо
2 Саме тоді, коли Господь збирався підняти смерчем Іллю на небеса, Ілля з Елішею поверталися з Ґілґала. 2 Ілля сказав Еліші: «Залишайся тут, Господь послав мене в Бетел». Проте Еліша відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я не залишу тебе». От вони й пішли в Бетел.
3 До Еліші підійшли пророки з Бетела[q] й запитали його: «Ти знаєш, що Господь збирається розлучити тебе сьогодні з твоїм володарем?»
«Звісно, знаю,—відповів Еліша,—але не говоріть про це».
4 Потім Ілля сказав йому: «Залишайся тут, Елішо. Господь послав мене до Єрихона». Але той відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». Так вони й вирушили до Єрихона.
5 У Єрихоні до Еліші підійшов гурт пророків. Вони його запитали: «Ти знаєш, що Господь збирається тебе розлучити сьогодні з твоїм володарем?»
«Звісно, знаю,—відповів він,—але не говоріть про це».
6 Потім Ілля звернувся до нього: «Залишайся тут, Господь послав мене до Йордану». Еліша знову не погодився: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». От вони й пішли далі вдвох.
7 П’ятдесят чоловік із числа пророків пішли слідом за ними й зупинилися віддалік, спостерігаючи за Іллєю та Елішею, коли ті підійшли до Йордану. 8 Ілля скинув плаща, згорнув його і вдарив ним по воді. Вода розступилася перед ними ліворуч і праворуч, і вони пройшли суходолом. 9 Коли вони перейшли через річку, Ілля сказав Еліші: «Скажи, що я можу зробити для тебе до того, як мене заберуть».
«Дозволь мені успадкувати від тебе подвійну частку духу твого»,—відповів Еліша.
10 «То дуже важко, про що ти просиш,—відповів Ілля.—І все ж, якщо ти побачиш, як мене розлучать з тобою, тоді він буде твоїм. Інакше не станеться того, чого ти хочеш».
11 Так вони йшли поруч і розмовляли, аж раптом вогняна колісниця з вогняними кіньми з’явилася перед ними, роз’єднавши їх. Ілля з вихором піднявся в небо. 12 Еліша помітив це і закричав: «Батьку мій! Батьку мій! Колісниці та верхові Ізраїлю!»[r] Більш нічого вже не побачив Еліша. Він узявся за своє вбрання і розірвав його на собі.
13 Він підхопив плаща Іллі, що спав з нього, і повернувся до берега Йордану. 14 Еліша узяв плаща, що спав з Іллі, і вдарив ним по воді. «Де нині Господь, Бог Іллі?»—запитав він. Коли він ударив по воді плащем, вода розділилася навпіл: ліворуч і праворуч—і він перейшов через річку.
15 Група пророків з Єрихона, що спостерігали за ним звіддалік, сказали: «На Елішу зійшов дух Іллі». Вони поспішили йому назустріч і низько вклонилися. 16 «Послухай,—сказали вони—нас п’ятдесят твоїх вдатних слуг. Нехай вони підуть і пошукають твого володаря. Напевне, Господній Дух підхопив і заніс його на якусь вершину чи скинув десь у долину».
«Ні,—заперечив Еліша,—не посилайте їх». 17 Але вони так наполягали на своєму, що йому стало соромно. Тому й сказав: «Пошліть їх». От вони й послали п’ятдесят чоловік, які за три дні обшукали все навколо, але не знайшли його. 18 Коли вони повернулися до Еліші, який перебував у Єрихоні, він їм сказав: «Хіба ж я не казав вам не ходити?»
Очищення води
19 Мешканці міста звернулися до Еліші: «Послухай, владико, це місто в гарній місцині, ти сам це бачиш. Але вода тут недобра, то й земля неродюча».
20 «Принесіть мені новий дзбан і покладіть туди солі»,—попросив Еліша. Вони йому все принесли. 21 Тоді він пішов до джерела і кинув у нього сіль, примовляючи: «Ось що говорить Господь: „Я оздоровив цю воду. І вже ніколи вона не призведе до смерті, ніколи не зробить землю неродючою”».
22 І дотепер ця вода лишається зціленою, як і обіцяв Еліша.
Закляття Еліші
23 Звідти Еліша попрямував до Бетела. По дорозі кілька юнаків вийшли з міста й почали глузувати з нього: «Гей ти, лисий, іди сюди. Йди-но сюди, ти, лисий». 24 Він обернувся, поглянув і послав на них закляття ім’ям Господа. Тут вийшли з лісу дві ведмедиці й задрали сорок два молодика. 25 А він пішов звідти до гори Кармел, а звідти повернувся в Самарію.
Війна з Моавом
3 Йорам, син Агава, став ізраїльським царем у Самарії на вісімнадцятий рік правління Єгошафата, царя Юдеї, а царював він протягом дванадцяти років. 2 І робив він недобрі справи в очах Господніх, але не так, як його батько чи мати. Він позбувся священного каменя Ваала, встановленого його батьком. 3 Однак він і далі коїв ті ж гріхи, що Єровоам, син Невата, вводячи Ізраїль у ті ж самі смертельні гріхи. Йорам від них не відступився.
4 У той час Меша, моавський цар, займався розведенням овець і постачав царю Ізраїлю сто тисяч ягнят та вовну зі ста тисяч баранів. 5 Але після смерті Агава моавський цар збунтувався проти ізраїльського царя. 6 Тому цар Йорам підняв на ноги весь Ізраїль і вирушив у похід із Самарії. 7 Він також відправив таке послання Єгошафату, царю Юдеї: «Проти мене повстав цар Моаву. Чи виступиш ти зі мною проти нього?»
«Так, я пристану до тебе,—відповів той.—Я такий, як і ти, мій народ, як твій народ, мої коні, як твої коні».
8 «Яким шляхом ми підемо на моавійців?»—запитав він.
«Через Едомську пустелю»,—відповів той.
9 От і вирушив на війну цар Ізраїлю разом з царями Юдеї та Едома. Пройшовши в обхід сім днів, вони залишилися без води не тільки для тварин, а й для війська.
10 «Як же так,—вигукнув цар Ізраїлю.—Невже Господь зібрав нас, трьох царів, тільки для того, щоб віддати Моаву?»
11 Але Єгошафат запитав: «Чи немає серед нас Господнього пророка, аби ми могли через нього довідатися в Господа?»
Один із урядовців ізраїльського царя відповів: «Тут є Еліша, син Шафата. Йому доводилося зливати на руки Іллі[s]».
12 Єгошафат сказав: «З ним слово Господнє». Тож зійшли до нього цар Ізраїлю, Єгошафат та цар Едома. 13 Еліша сказав цареві Ізраїлю: «Чого ти від мене хочеш? Іди до пророків батька свого і до пророків матері».
«Ні,—не погодився цар Ізраїлю.—Адже Господь зібрав нас, трьох царів, щоб передати в руки Моава».
14 Еліша промовив: «Присягаюся життям Господа Всемогутнього, Якому я служу, що якби я не поважав Єгошафата, юдейського царя, я і не глянув би на тебе, не помітив би тебе. 15 А нині приведи до мене гусляра».
Гусляр заграв, і на Елішу зійшла сила[t] Господня. 16 Еліша промовив: «Ось що говорить Господь: „Викопай у долині ями”. 17 Господь каже таке: „Не побачите ви ні вітру, ні дощу, але вся долина наповниться водою. Нап’єтеся і ви, і худоба ваша й інші тварини. 18 Для Господа це не важко. Він також передасть вам Моав. 19 Ви здолаєте всі укріплені міста, ви здолаєте кожне важливе поселення. Ви повирубуєте всі добрі дерева, зупините всі джерела, знищите кожне родюче поле, закидавши камінням”».
20 Наступного ранку, якраз у час принесення пожертви сталося те, що Господь обіцяв: з боку Едома потекла вода! Земля наповнилася водою. 21 Ось уже всі моавійці дізналися, що царі пішли на них війною, тому кожен чоловік: молодий і старий—всі, хто міг тримати зброю в руках, вирушили в похід і стали на кордоні. 22 Коли вони прокинулися вранці, сонце вже віддзеркалювалося в воді. Моавійцям, які стояли неподалік, вода здалася червоною, мов кров. 23 «Це кров!—Загукали вони.—Ті царі, мабуть, пересварилися й повбивали одне одного. Вперед, моавійці, по здобич!»
24 Але тільки-но моавійці підступили до ізраїльського табору, ізраїльтяни вискочили й кинулися на них, а ті—навтіч. Ізраїльтяни ж загарбали землі й рубали моавійців. 25 Вони знищили міста, позакидали камінням усі родючі поля, загатили всі джерела й позрубували всі добрі дерева. Лише в Кір-Гарешеті не розібрали каміння, але воїни з пращами оточили місто й напали на нього.[u]
26 Коли цар Моава зрозумів, що він програє битву, він зібрав сімсот воїнів з мечами, щоб прорватися до царя Едома, але вони не змогли. 27 Тоді він покликав свого первістка, який мав стати царем після нього, й приніс його в жертву всеспалення на міському валу. Лють на Ізраїль була великою. Ізраїльтяни відступили й повернулися на свої землі.
Вдовина олива
4 Дружина чоловіка, який належав до громади пророків[v], звернулася з благанням до Еліші: «Мій чоловік був наче слугою тобі, та зараз він мертвий. Ти знаєш, як він шанував Господа. А нині чоловік, у якого він позичав гроші, намірився відібрати в мене двох моїх хлопчиків, щоб йому служили».
2 Еліша їй відповів: «Чим я можу тобі допомогти. Скажи-но, що є в твоєму домі?»
«Твоя рабиня не має нічогісінько, крім дзбанка оливи»,—відповіла вона.
3 Еліша запропонував: «Обійди всіх своїх сусідів і попроси в них порожній посуд. Та не проси трохи. 4 Потім зайди в дім і зачини за собою й синами двері. Налий оливи в усі посудини. Як тільки доллєш до вінця, так і відставляй дзбани вбік».
5 Вона пішла від нього, тоді замкнула за собою й синами двері. Вони зносили дзбани, а вона наливала в них. 6 Коли заповнили всі посудини, вона звернулася до сина: «Принеси ще один». Але він сказав: «Вже немає порожнього посуду». Тоді олива перестала текти.
7 Вона пішла до Божого чоловіка й розповіла про все. А він сказав: «Іди продай оливу й розрахуйся з боргами. Ти з синами будеш жити на те, що залишиться».
Воскресіння сина шунамитянки
8 Якось Еліша пішов до Шунема. Там одна багата жінка запросила його до себе поїсти. Відтоді хоч коли б він бував у тих місцях, він заходив до неї поїсти. 9 Вона сказала своєму чоловікові: «Я знаю, що цей чоловік, який часто приходить, святий Божий чоловік. 10 Влаштуймо йому кімнатку на даху! Занесем туди ліжко, стіл, стілець і світильник для нього. Тоді він може залишатися там, коли приходитиме до нас».
11 Одного разу коли Еліша прийшов, він піднявся до своєї кімнатки й ліг спочити. 12 Він попросив слугу Ґегазі: «Поклич шунамитянку». Той покликав її, і вона стала перед ним. 13 Еліша сказав йому: «Передай їй ось що: „Ти подбала про нас. А що можна зробити для тебе? Може, щось попросити від твого імені в царя чи командуючого військом?”»
Вона відповіла: «Я живу серед свого народу і тому мені нічого не бракує».
14 «Що можна для неї зробити?»—спитав Еліша. Ґегазі відповів: «У неї немає сина, а її чоловік уже старий».
15 Тоді Елішав наказав: «Поклич її!» Слуга погукав її, і вона з’явилася на порозі кімнати.
16 «Десь у цей час наступного року,—сказав Еліша,—ти триматимеш на руках сина».
«Ні, мій пане-володарю,—заперечила вона.—Не вводь свою рабиню в оману, Божий чоловіче!»
17 Але жінка таки завагітніла й наступного року о тій же порі народила сина, як і пообіцяв їй Еліша.
18 Дитя зростало. Одного дня хлопчик пішов до батька, який був з женцями. 19 «Моя голова! Моя голова!»—поскаржився хлопчик батькові. Батько звелів слузі: «Віднеси його до матері». 20 Після того, як слуга підняв хлопчика й відніс його до неньки, хлопець до обіду посидів у неї на колінах та й помер. 21 Вона піднялася нагору й поклала його на ліжко Божого чоловіка, причинила двері й пішла.
22 Тоді покликала чоловіка й сказала йому: «Приведи мені котрогось із слуг та віслюка, щоб я могла швидко з’їздити до Божого чоловіка й повернутися додому».
23 «Навіщо тобі до нього їхати сьогодні?—Запитав він.—Адже нині не субота й не молодик».
«Все гаразд»[w],—відказала вона.
24 Вона осідлала віслюка й наказала слузі: «Ходімо, поспішаймо. Не притишуй ходи заради мене, аж доки я тебе не попрошу». 25 Ось вона вирушила в дорогу й приїхала до Божого чоловіка на гору Кармел. Коли Божий чоловік побачив її ще звіддалік, він сказав слузі Ґегазі: «Поглянь! Он з’явилася шунамітянка! 26 Біжи їй назустріч і розпитай: „Чи все в тебе гаразд? Як чоловік ся має? Чи дитя здорове?”» «Все гаразд»,—відповіла жінка.
27 Коли вона прийшла до Божого чоловіка в горах, вона схопила його за ноги. Ґегазі відштовхнув її, але Божий чоловік сказав: «Не чіпай її! Вона гірко засмучена, але Господь приховав це від мене й не розповів мені цього».
28 Вона сказала: «Хіба я просила в тебе сина, мій пане? Хіба я не казала тобі: „Не збивай мене з пантелику?”»
29 Еліша наказав Ґегазі: «Заткни одяг за пасок, візьми мого ціпка й поспіши. Якщо зустрінеш когось, не вітайся, а якщо тебе хтось привітає, не відповідай. Покладеш мого ціпка на хлопчикове обличчя». 30 Але мати того хлопчика промовила: «Присягаюся життям Господа й твоїм життям, що я не піду без тебе». Еліша підвівся й пішов з жінкою.
31 Ґегазі пішов попереду й поклав ціпок на хлопчикове обличчя, але той не подав ніяких ознак життя. Тож Ґегазі вернувся до Еліші й сказав: «Хлопчик не прокинувся».
32 Коли Еліша дійшов до будинку, на ліжку лежав мертвий хлопчик. 33 Еліша зайшов, замкнув за собою двері. В кімнаті більше нікого не було, крім них. Еліша почав молитися Господу. 34 Потім він підійшов до ліжка, ліг на хлопчика так, щоб устами торкатися уст хлопця, очима—його очей, руками—його рук. Коли він притулився, тіло хлопчика почало теплішати. 35 Еліша підвівся, пройшовся кімнатою з одного кінця в інший, а потім ще раз ліг на хлопчика. Хлопчина сім разів чхнув і розплющив очі.
36 Еліша покликав Ґегазі й сказав: «Поклич шунамитянку!» Той погукав. Коли вона прийшла, він сказав: «Візьми сина». 37 Вона підійшла, кинулася в ноги й низько перед ним вклонилася. Тоді взяла сина на руки й вийшла.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International