Bible in 90 Days
Деякі люди не вірять владі Ісуса
(Мк. 8:11-13; Лк. 12:54-56)
16 Фарисеї та саддукеї підійшли до Ісуса, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. 2 У відповідь Він мовив: «Коли сонце сідає, ви кажете: „Буде гарна погода, бо небо на заході червоне”. 3 Коли сонце сходить вранці, ви кажете: „Сьогодні буде непогода, бо небо червоне й похмуре”. Ви вмієте розпізнавати вигляд неба, та не вмієте розпізнавати знамення часу. 4 Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійснено, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони»[a]. Тоді Ісус покинув їх і пішов геть.
Учні не розуміють Ісуса
(Мк. 8:14-21)
5 Його Ісуса переправилися на інший берег озера, але забули взяти з собою хліб. 6 Тоді Він сказав їм: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та саддукейської». 7 Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми забули взяти з собою хліб».
8 Знаючи, про що вони говорять, Ісус спитав: «Маловіри, навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? 9 Невже й досі ви нічого не зрозуміли й не пам’ятаєте ті п’ять хлібин, що нагодували п’ять тисяч їдців, і скільки кошиків із залишками ви зібрали? 10 Чи не пам’ятаєте ви сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, і скільки кошиків ви наповнили рештками? 11 І як ви не розумієте, що не про хліб Я з вами говорив? Я казав, щоб ви остерігалися закваски фарисейської та саддукейської».
12 Тільки тоді учні зрозуміли, що Ісус застерігав їх не від хлібної закваски, а від вчення фарисейського та саддукейського.
Петро називає Ісуса Христом
(Мк. 8:27-30; Лк. 9:18-21)
13 Коли Ісус прийшов до землі Кесарії Пилипової, то запитав Своїх учнів: «Що кажуть люди—хто Я?»[b] 14 Тоді вони відповіли: «Одні кажуть, що Ти—Іоан Хреститель, інші—Ілля, а дехто вважає, що Ти—Єремія або один із пророків».
15 Тоді Ісус мовив учням Своїм: «А ви як думаєте, хто Я такий?» 16 І відповів Йому Симон (якому Ісус дав ім’я Петро): «Ти—Христос, Син Бога Живого». 17 Ісус тоді йому відповів: «Благословенний ти, Симоне, сину Йони, бо не люди тобі відкрили це, а Мій Отець Небесний. 18 Я також кажу тобі, що ти—Петро[c], й на цьому камені Я побудую Свою церкву, і сили смерті[d] не переможуть її. 19 Я дам тобі ключі від Царства Божого і те, що ти засудиш на землі, буде осуджене на небі, і що буде прощене тобою на землі, на то буде й Господнє прощення»[e].
20 Тоді Він суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, що Він Христос.
Христос говорить про Свою смерть
(Мк. 8:31—9:1; Лк. 9:22-27)
21 Відтоді Ісус почав розкривати Своїм учням, що Йому необхідно піти до Єрусалиму, і що Він має дуже страждати від рук старійшин, головних священиків та законників. Він пояснив їм також, що Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне. 22 Тоді Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його: «Господи, не дай Бог! Це не повинно трапитися з Тобою!» 23 Ісус обернувся до Петра і мовив: «Відступись від Мене, сатано![f] Ти—перешкода Мені, бо не про Боже ти думаєш, а про людське».
24 Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Якщо хтось бажає йти за Мною, він мусить зректися себе[g], узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. 25 Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, врятує його. 26 Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! 27 Син Людський прийде у славі Отця Свого зі Своїми Ангелами. І тоді Він віддячить кожному за його діла. 28 Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Сина Людського, Який йтиме в Царстві Своєму».
Ісус розмовляє з Мойсеєм та Іллєю
(Мк. 9:2-13; Лк. 9:28-36)
17 Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та його брата Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. 2 І там Ісус преобразився в них на очах: Його обличчя засяяло, мов сонце, а вбрання стало сліпучо білим. 3 Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом.
4 І, звернувшись до Христа, Петро сказав: «Господи, як добре, що ми тут! Якщо Ти хочеш, я поставлю тут три намети[h]: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». 5 Та поки Петро так промовляв, ясна хмара огорнула їх тінню, і з неї почувся голос: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!»
6 Почувши це, учні Ісуса так злякалися, що впали долілиць. 7 Тоді Він підійшов і торкнувся їх, сказавши: «Вставайте і не бійтеся!» 8 Та підвівши очі, учні не побачили там нікого, крім Ісуса.
9 Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих». 10 По тому Його учні спитали: «Чому книжники стверджують, ніби першим мусить прийти Ілля?»[i] 11 На те Ісус їм відповів: «Це так, Ілля мусить першим прийти і все впорядкувати. 12 Та Я кажу вам, що Ілля вже прийшов, але люди не впізнали його і вчинили з ним усе те погане, що хотіли. Син Людський так само має страждати від них». 13 Тоді Його учні зрозуміли, що Він каже про Іоана Хрестителя.
Ісус зціляє хлопчика, одержимого нечистим духом
(Мк. 9:14-29; Лк. 9:37-43)
14-15 Наступного дня, Ісус та Його учні повернулися до народу, та один чоловік, підійшовши до Нього, впав перед Ним на коліна і мовив: «Господи, змилуйся над сином моїм! Він хворий на епілепсію, дуже страждає і часто кидається в огонь або воду. 16 Я привів його до учнів Твоїх, але вони не змогли зцілити його».
17 І мовив Ісус у відповідь: «О невірний і заблудлий роде! Скільки ж ще часу Мені бути з вами? Скільки Мені вас терпіти? Приведіть хлопчика до Мене!»
18 Ісус заговорив суворо до демона й наказав вийти з хлопця, той вийшов, і хлопець тут же зцілився. 19 Учні Ісуса підійшли до Нього, коли Він був на самоті, й запитали: «Чому ми не змогли вигнати нечистого?» 20 Та Він відповів їм, мовивши: «Тому що у вас мало віри. Істинно кажу вам: якби ваша віра була завбільшки з гірчичне зернятко, ви могли б звеліти цій горі: „Пересунься звідси туди”,—і вона б пересунулася. Тоді для вас нічого б не було неможливого». 21 [«Цей рід (злий дух) можна вигнати лише молитвою і постом»][j].
Ісус говорить про Свою смерть
(Мк. 9:30-32; Лк. 9:43-45)
22-23 Коли вони всі разом прийшли до Ґалилеї, Ісус мовив: «Сина Людського буде віддано до рук людей, які вб’ють Його, але на третій день Він воскресне з мертвих». Почувши це, учні Його дуже зажурилися.
Ісус проповідує про сплачення податків
24 Коли Ісус і Його учні прибули в Капернаум, до Петра підійшли збирачі храмового податку й запитали: «Чи сплачує твій Учитель дводрахмовий податок[k] на храм?» 25 Той відповів: «Так»,—і ввійшов до хати. Перш, ніж Петро встиг щось мовити, Ісус запитав його: «Як на твою думку, Симоне, з кого беруть данину й податок царі—зі своїх дітей чи з чужих?»
26 Петро відповів: «Вони збирають з чужих». Ісус тоді йому: «Отже, їхні діти вільні від податку. 27 Та щоб їх не дратувати, піди до озера й закинь вудку. Розкрий рота рибині, яку першу зловиш, і знайдеш там чотиридрахмову монету. Візьми її та й віддай за Мене й за себе».
Хто є самим великим у Царстві Небеснім
(Мк. 9:33-37; Лк. 9:46-48)
18 Саме тоді учні підійшли до Ісуса і спитали: «Хто є найвеличнішим у Царстві Божому?» 2-3 Тоді Він покликав до Себе дитину, поставив перед ними й мовив: «Істинно кажу вам, поки ви не змінитесь і не станете мов діти серцем своїм, то ніколи не ввійдете до Царства Небесного. 4 Отже, хто буде покірливим, подібно до цієї малої дитини, той стане найвеличнішим у Царстві Небеснім. 5 Хто приймає таку малу дитину в ім’я Моє, той приймає і Мене».
Ісусові застороги проти гріха
(Мк. 9:42-48; Лк. 17:1-2)
6 «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в глибокому морі. 7 Горе світу цьому від каменів спотикання[l], бо вони завжди існуватимуть, та горе тому, через кого вони з’являються. 8 Якщо рука твоя чи нога примушує тебе на гріх, відітни її і викинь геть. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки та ноги, та потрапити у пекло незгасне. 9 Якщо твоє око спричиняє спотикання, виколи його та викинь геть, бо краще ввійти у вічне життя з одним оком, ніж, маючи обидва, бути кинутим до пекельного вогню».
Притча про заблудлу вівцю
(Лк. 15:3-7)
10 «Глядіть, не ставтеся зверхньо до жодного з цих малих дітей, бо кажу Я вам, що їхні Ангели-охоронці на Небі завжди перебувають із Батьком Моїм Небесним. 11 [Бо Син Людський прийшов, щоб врятувати загублених][m].
12 Як ви думаєте, коли хтось із вас має сто овець, і одна з них заблукає, то чи не залишить він оті дев’яносто дев’ять на схилі гори й чи не піде шукати її? 13 Істинно кажу вам: коли він знайде її, то буде їй радий більше, ніж тим дев’яноста дев’ятьом, що не заблукали. 14 Так само й Отець ваш Небесний не хоче, щоб хтось із малих отих дітей заблукав».
Як ставитися до гріхів брата свого
(Лк. 17:3)
15 «Якщо брат твій має гріх проти тебе[n], іди й покажи йому помилку наодинці. Якщо він тебе послухає, то ти повернув собі брата. 16 Якщо ж ні, то візьми ще одного або двох свідків із собою, щоб кожне зауваження було підтверджене устами ще двох або трьох свідків[o]. 17 Якщо ж він відмовиться вислухати, розкажи про все церкві. Якщо ж він і церкву не послухає, то стався до нього як до безбожника чи збирача податків.
18 Істинно кажу вам: коли ви судитиме на землі, те буде судом Божим, а коли ви обіцятиме прощення тут на землі, то буде прощення від Господа[p]. 19-20 І ще істинно кажу вам: якщо двоє з вас тут на землі погодяться про щось і молитимуться про це, хоч би що то було, воно буде здійснене для них Отцем Моїм Небесним. Бо там, де двоє чи троє збираються разом в ім’я Моє, Я теж буду серед них».
Прощення братових гріхів
21 Тоді Петро підійшов до Ісуса й сказав: «Господи, скільки разів я маю прощати свого брата[q], коли він грішить проти мене, може, сім разів?» 22 Ісус йому відповів: «Кажу тобі, що не лише сім разів. Ти мусиш прощати його навіть коли він согрішить проти тебе сімдесят сім разів![r]
23 Отже, Царство Небесне подібне до царя, який вирішив упорядкувати рахунки зі своїми слугами. 24 І як тільки він почав це робити, привели до нього боржника, який був винен десять тисяч талантів. 25 Оскільки той не мав, чим сплатити борг, цар наказав продати його разом з жінкою, дітьми та майном, що той мав, аби повернути гроші. 26 Тоді слуга впав на коліна і почав благати: „Зажди трохи і, клянуся, я поверну все!” 27 І змилосердився цар, простив той борг і відпустив його.
28 Коли слуга пішов, то знайшов одного зі своїх побратимів, який був винен йому сто динарів, схопив того за горло і сказав: „Поверни все, що винен мені!” 29 Той упав на коліна й почав благати: „Зажди трохи, і я поверну все!” 30 Але перший слуга відмовив, пішов і кинув його за грати на весь час, аж доки не сплатить борг.
31 Коли інші слуги побачили, що сталося, то дуже обурились і пішли розповіли про все хазяїну. 32 Цар покликав того слугу й мовив до нього: „Ти—негідний рабе! Я простив тобі весь твій борг, бо ти благав мене! 33 То хіба ти не мусив так само виявити милосердя до свого побратима, як я це зробив?” 34 І, розгнівавшись, він звелів покарати слугу і тримати у в’язниці, аж доки той не сплатить усе вповні. 35 Ось як Мій Отець Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас від усього серця не простить брата чи сестру свою».
Повчання Ісуса про розлучення
(Мк. 10:1-12)
19 Скінчивши Свою розповідь, Ісус покинув Ґалилею і попрямував до землі юдейської по той бік Йордану. 2 Та великий натовп ішов слідом за Ним, і Він зціляв усіх недужих. 3 Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю байдуже з якої причини?»
4-5 Ісус відповів: «Хіба не читали ви у Святому Писанні, що від самого початку створення світу Господь „створив людей чоловіком і жінкою”»(A). І мовив Господь: «Чоловік покине батька й матір своїх, з’єднається з дружиною своєю, і стануть вони єдиною людиною(B). 6 Отже, більше не буде їх двоє, а буде одна плоть, і нехай ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом».
7 Вони запитали: «Чому ж тоді Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа?»[s] 8 Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших, а спочатку цього не було. 9 Кажу вам, що якщо чоловік розлучається зі своєю дружиною не через її розпусту й одружується з іншою жінкою, то він чинить перелюб». 10 Тоді Його учні мовили до Нього: «Якщо такі справи, то й зовсім не варто одружуватися».
11 На те Ісус відповів: «Не кожен може сприйняти це вчення, а лише ті, кому було Богом дано. 12 Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями[t], а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішили не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!»
Ісус благословляє дітей
(Мк. 10:13-16; Лк. 18:15-17)
13 Тоді люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх і помолився за них. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. 14 Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Небесне належить таким, як вони». 15 Ісус поклав на дітей руки, і благословивши їх, пішов звідти.
Ісус розмовляє з багатим чоловіком
(Мк. 10:17-31; Лк. 18:18-30)
16 Один чоловік підійшов до Ісуса і запитав Його: «Вчителю, що доброго мушу я зробити, аби успадкувати вічне життя?» 17 На те Ісус мовив: «Чому ти Мене питаєш, що є добре? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Але, якщо хочеш мати вічне життя, виконуй заповіді». 18-19 Тоді чоловік спитав: «Які заповіді?» На те Ісус відповів: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, шануй батька й матір своїх(C), люби ближнього[u] свого, як себе самого»(D).
20 І мовив чоловік до Нього: «Я завжди виконував усі ці заповіді. Чого мені ще бракує?» 21 Тоді Ісус мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».
22 Та коли чоловік це почув, то глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.
23 Ісус звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже! 24 Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».
25 Почувши це, учні Ісуса дуже здивувалися й запитали Його: «То хто ж тоді може бути спасенний?»
26 Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».
27 Тоді Петро промовив до Нього: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою! То що ми с того матимемо?»
28 Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол слави Своєї, і ви, хто за Мною йшли, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. 29 Кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя. 30 Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні—першими».
Притча про робітників
20 «Царство Боже подібне до господаря, який рано-вранці вийшов, щоб найняти робітників на свій виноградник. 2 Домовившись про платню (по динару за день), він відіслав робітників до винограднику. 3 Годині о дев’ятій ранку господар вийшов з дому і, проходячи повз ринок, помітив кількох чоловіків, які стояли без діла. 4 Хазяїн сказав їм: „Ви також ідіть працювати до мого винограднику, і платня буде по справедливості”. 5 І ті пішли. Він ще й ще раз виходив з дому—десь опівдні, а потім о третій годині дня,—і робив так само.
6 О п’ятій пополудні господар знову вийшов і пішов туди. Побачивши кількох чоловіків, спитав їх: „Чому ви стоїте тут цілий день без діла?” 7 Вони йому відповіли: „Бо ніхто нас не найняв”. Він їм каже: „Ви також ідіть працювати до мого винограднику”. 8 Ввечері господар мовив до свого управителя: „Поклич робітників і заплати їм, спочатку останнім і так до перших”. 9 Отже, всі найняті о п’ятій прийшли і одержали по динару. 10 Коли ж перші підійшли, то думали, що одержать більше, але теж одержали по динару кожний. 11-12 Одержавши платню, вони почали дорікати, кажучи: „Ці останні працювали лише годину, а ти зрівняв їх з нами. Ми ж працювали весь день і весь день зносили втому і спеку”.
13 І відповів одному з них власник виноградника: „Друже, я не ображаю тебе. Хіба ти не погодився працювати за один динар? 14 Візьми своє і йди додому. Я ж хочу дати цьому останньому стільки, скільки й тобі. 15 Чи я не можу робити так, як вважаю за потрібне, з тим, що належить мені? Може, ти заздриш, що я щедрий?” 16 Отак і в Царстві Небесному—останні будуть першими, а перші—останніми».
Ісус говорить про Свою смерть і воскресіння
(Мк. 10:32-34; Лк. 18:31-34)
17 Дорогою до Єрусалиму Ісус покликав Своїх учнів і наодинці мовив до них: 18 «Ми йдемо до Єрусалиму. Там Сина Людського буде віддано до рук головних священиків та книжників. Вони засудять Його на смерть 19 і віддадуть поганам. Ті збиткуватимуться з Нього, битимуть Його батогами, а потім розіпнуть на хресті, але на третій день Він воскресне з мертвих».
Прохання матері Якова та Іоана
(Мк. 10:35-45)
20 Мати братів Зеведеєвих підійшла до Ісуса зі своїми синами. Вона вклонилась Йому і звернулася з проханням.
21 Та Христос спитав: «Чого ти бажаєш?» А та відповіла: «Обіцяй мені, що мої два сини сядуть поруч з Тобою у Царстві Твоєму: один по праву руку від Тебе, а другий—по ліву».
22 Тоді Ісус сказав: «Ви не розумієте, про що просите! Чи зможете ви випити чашу[v] страждань, яку Я випити маю?» Вони відповіли: «Так, ми зможемо».
23 Тоді Ісус сказав її синам: «Істинно кажу вам, ви вип’єте з чаші, яку Я питиму, але кому сидіти від Мене праворуч чи ліворуч—те не Мені вирішувати. Ці місця приготовані для тих, кого назве Отець Мій».
24 Почувши це, інші десять учнів розгнівалися на двох братів. 25 Тоді Ісус покликав їх до Себе і сказав: «Ви знаєте, що погани обирають правителів, які люблять показувати владу свою над людьми, а їхні намісники гноблять народ. 26-27 Але ж не так має бути між вами: хто хоче бути великим хай стане слугою для вас; хто хоче стати першим серед вас, хай буде рабом для всіх. 28 Так само і Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох».
Зцілення сліпих
(Мк. 10:46-52; Лк. 18:35-43)
29 Коли Ісус, в супроводі Своїх учнів, йшов з Єрихона, великий натовп слідував за ними. 30 Край дороги сиділи два сліпці, і почувши, що Ісус проходить повз них, загукали: «Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!» 31 Люди почали докоряти їм, щоб ті замовкли, але вони гукали ще голосніше: «Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!»
32 Тоді Ісус зупинився й мовив до них: «Що ви хочете, щоб Я зробив для вас?» 33 І ті відповіли: «Господи, ми хочемо знову бачити». 34 Ісус змилувався і торкнувся їхніх очей. Тієї ж миті вони прозріли й пішли за Ним.
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мк. 11:1-11; Лк. 19:28-38; Ін. 12:12-19)
21 1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у місті Ветфаґія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнуту ослицю з віслючком. Відв’яжіть їх і приведіть до Мене. 3 А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?”—то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”». 4 Сталося так, щоб збулося сказане пророком:
5 «Перекажіть дочці Сіона[w]:
„Поглянь! Твій Цар іде до тебе!
Він покірливий їде верхи на ослиці,
так, на віслючку, народженому від в’ючної тварини”».(E)
6 Отож учні пішли й зробили, як Він велів. 7 Вони привели ослицю з віслючком, поклали на них свій одяг, а Ісус сів верхи. 8 Багато людей стелили на дорозі свій одяг, а інші—зелене віття, зрізане з дерев. 9 Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
10 Коли Ісус увійшов до Єрусалиму, все місто заворушилося, всі розпитували: «Хто це такий?» 11 А з натовпу відповідали: «Це Ісус, пророк із Назарета, що в Ґалилеї».
Ісус у храмі
(Мк. 11:15-19; Лк. 19:45-48; Ін. 2:13-22)
12 Зайшовши у двір храму, Ісус почав виганяти звідти усіх, хто щось там продавав або купував. Він перевертав столи мінял та лави тих, хто продавав голубів. 13 Ісус говорив їм: «У Святому Писанні сказано: „Мій храм буде домом молитви(G), а ви перетворили його на розбійницьке кубло!”»(H)
14 І підійшли до Нього у дворі храму сліпі й криві, й Ісус зцілив їх. 15 Коли головні священики та книжники побачили дива, здійснені Ним, і дітей, які вигукували: «Хвала Тобі, Сину Давидів!»—то сильно розлютилися й сказали Йому: 16 «Ти чуєш, що ці діти гукають?» Ісус відповів їм: «Так, Я чую. Хіба не читали ви:
„В уста дітей та немовлят Ти вклав слова похвали?”»(I)
17 Тоді Він покинув їх і пішов з Єрусалиму до Віфанії і там заночував.
Ісус проклинає фіґове дерево
(Мк. 11:12-14, 20-24)
18 Рано-вранці, повертаючись до Єрусалиму, Ісус дуже зголоднів. 19 Побачивши фіґове дерево край дороги, Він підійшов до нього, але не знайшов на ньому нічого, крім самого листя. Тоді ж Ісус мовив до нього: «Нехай же повік більше не буде плодів на тобі!» І дерево враз всохло.
20 Побачивши це, учні здивувалися й запитали: «Як могло дерево вмить всохнути?» 21 Ісус відповів: «Істинно кажу вам: коли матимете ви віру і не сумніватиметесь, що збудеться те, чого ви просите, то зможете не лише зробити те, що Я з цим деревом, але й якщо скажете цій горі: „Зруш з місця і впади в море”,—то й те неодмінно збудеться. 22 Якщо ви вірите, то отримаєте усе, що проситимете в молитві».
Звідки влада в Ісуса
(Мк. 11:27-33; Лк. 20:1-8)
23 Коли Ісус прийшов до двору храму й почав навчати людей, головні священики й старійшини підійшли до Нього й запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» 24 У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. 25 Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?»
Головні священики та юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що воно від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” 26 А якщо скажемо, що воно від людей, то народ розгнівається на нас. (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком)». 27 Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю».
Притча про двох синів
28 «От як ви вважаєте: один чоловік мав двох синів. Підійшов він до старшого, та й каже: „Сину, йди сьогодні працювати у винограднику”. 29 А той йому у відповідь: „Не хочу”. Але потім передумав і пішов. 30 Тоді підійшов батько до іншого сина та й попросив те ж саме. Той каже: „Добре, я піду”,—але не пішов. 31 Котрий з них зробив те, що батько хотів?» Ісусові відповіли: «Старший син». Тоді Він мовив: «Істинно кажу вам: збирачі податків та повії потраплять до Царства Божого поперед вас. 32 Кажу так, бо Іоан Хреститель прийшов праведним шляхом, та ви йому тоді не повірили, а збирачі податків та повії повірили! Ви ж, навіть побачивши це, все одно не розкаялися й не повірили йому».
Бог посилає Свого Сина
(Мк. 12:1-12; Лк. 20:9-19)
33 «Послухайте ще одну притчу. Був собі один чоловік, який посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для давильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати. 34 Як настала пора, він послав слуг до виноградарів по свою частину врожаю. 35 Але орендарі схопили їх: одного побили, другого вбили, а ще одного закидали камінням. 36 Ще раз господар послав слуг своїх, та вже більше ніж уперше, але й з тими вчинили так само. 37 Нарешті послав він до них свого сина, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!” 38 Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це—спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” 39 Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
40 Коли власник виноградника прийде туди, що йому зробити з тими орендарями?» 41 Тоді головні священики й старійшини відповіли Ісусові: «Він, неодмінно, вб’є тих злих людей, а виноградник здасть іншим орендарям, які сплатять його частку, коли настане час збирати врожай».
42 На те Ісус сказав: «Хіба не читали ви у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули,
став наріжним каменем.
Так Господь зробив,
та дивовижно це для нас”.(J)
43 Отже, кажу Я вам: Царство Боже буде відібране у вас, і здобудуть його люди, які живуть згідно з Царством Господнім. 44 Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений»[y].
45-46 Почувши цю притчу, головні священики та фарисеї зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу, бо всі люди вважали Ісуса пророком.
Притча про весілля
(Лк. 14:15-24)
22 І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав: 2 «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина. 3 Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити.
4 Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!” 5 Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися—один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ. 6 Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили. 7 Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив.
8 І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому. 9 Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”. 10 Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей.
11-12 Але коли цар увійшов і подивився на гостей, то побачив серед них чоловіка в простому вбранні. Цар звернувся до нього: „Друже, як же ти увійшов сюди, не вбравшись у весільне?” Але той мовчав. 13 Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю. 14 Бо багато покликаних, але мало вибраних”».
Цезареві—цезареве, а Богові—Боже
(Мк. 12:13-17; Лк. 20:20-26)
15 Тоді фарисеї пішли й почали радитись між собою, як би зловити Ісуса на слові. 16 Вони послали до Ісуса своїх учнів разом з іродіанцями, які мовили таке до Нього: «Вчителю, ми знаємо, що Ти—чоловік чесний, правдиво наставляєш на шлях Божий, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. 17 Тож скажи нам, як ти вважаєш, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні?»
18 Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Лицеміри! Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? 19 Покажіть Мені динар, яким ви сплачуєте податки». Коли вони принесли динар, 20 Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» 21 Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю—цезареве, а Богу—Боже». 22 Почувши таку відповідь, вивідники були вражені й, залишивши Ісуса, пішли собі геть.
Саддукеї намагаються зловити Ісуса на слові
(Мк. 12:18-27; Лк. 20:27-40)
23 Того ж дня декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: 24 «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”[z]. 25 От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, та через те, що в нього не було дітей, другий брат узяв шлюб із тією жінкою. 26 Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома—вони померли, не залишивши дітей. 27 Останньою померла жінка.
28 Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
29 Ісус сказав: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. 30 Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. 31 А щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Божих слів, сказаних вам? Господь сказав: 32 „Я—Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”(K). Господь є Богом живих а не мертвих. Тож усі вони—живі».
33 Коли люди почули це, то були вражені Його наукою.
Яка заповідь найважливіша?
(Мк. 12:28-34; Лк. 10:25-28)
34 Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. 35 Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: 36 «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» 37 Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”(L). 38 Це перша і найголовніша заповідь. 39 Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього[aa] свого, як себе самого”(M). 40 Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».
Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?
(Мк. 12:35-37; Лк. 20:41-44)
41 Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: 42 «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». 43 Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:
44 „Господь Бог мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх[ab]”.(N)
45 Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» 46 Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.
Ісус викриває книжників та фарисеїв
(Мк. 12:38-40; Лк. 11:37-52; 20:45-47)
23 Тоді Ісус промовив до народу і Своїх учнів: 2 «Книжники та фарисеї мають повноваження тлумачити Закон Мойсеїв. 3 То ж ви робіть усе і дотримуйтеся всього, чого вони навчають, та не робіть того, що вони вчиняють. Бо вони лише говорять про Закон, але самі його не виконують. 4 Вони встановлюють суворі правила, котрих важко дотримуватися, кладуть цей тягар на плечі людей і примушують нести його, та самі не хочуть і пальцем поворухнути, щоб полегшити ту ношу.
5 Всі їхні діяння—про людське око. Вони роблять більшими свої філактерії[ac] та довшими китиці на вбранні своєму. 6 Вони полюбляють, щоб у них були найпочесніші місця на бенкетах і найповажніші місця в синагогах. 7 Вони також полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб називали їх вчителями.
8 Не дозволяйте, щоб звали вас вчителями, бо один у вас Вчитель, а всі ви—лише брати та сестри. 9 Не називайте нікого на землі отцем своїм, бо лише один Отець у вас—на Небі. 10 Так само хай не звуть вас господарями, бо лише один у вас Господар—це Месія. 11 Але найбільшим серед вас має бути слуга ваш. 12 І хто підносить себе, вихваляючись, той буде принижений, а хто принижує себе, того буде піднесено.
13 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви зачиняєте людям двері до Царства Божого. Самі ви не входите до нього і не даєте ввійти тим, хто заслуговує. 14 [Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви грабуєте вдовині хати, при тому подовгу молячись про людське око. За те вам кара буде ще більша][ad].
15 Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви йдете землями, пливете морями, щоб залучити на свій бік хоча б одного прихильника, а коли навчите його, то робите його вдвічі гіршим за себе, і разом ви заслуговуєте на пекло.
16 Горе вам, сліпі поводирі, які кажуть: „Якщо хто клянеться храмом, то це нічого не означає, а якщо клянеться золотом, що в храмі, то мусить виконати обіцянку”. 17 Ви нерозумні сліпці! Що важливіше—золото, чи храм, що освячує його? 18 Ви кажете: „Якщо хтось вівтарем клянеться, то це нічого не означає, а якщо клянеться дарами, що на ньому, то мусить виконати обіцяне”.
19 Сліпці! Що важливіше—дари, чи вівтар, що освячує їх? 20 Отже, якщо хто клянеться вівтарем, той клянеться й дарами, що на ньому. 21 Якщо хтось клянеться храмом, то також клянеться і Тим, Хто перебуває в ньому. 22 Якщо хтось клянеться небом, то клянеться і престолом Господнім і Тим, Хто сидить на ньому.
23 Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви віддаєте Богу десяту частину від усього, що маєте, навіть урожаю м’яти, кропу та тмину, але нехтуєте більш важливим ученням Закону: справедливістю, милосердям та вірністю. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше. 24 Сліпі поводирі! Ви виціджуєте комаху, а потім ковтаєте верблюда![ae]
25 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви миєте свої чашки й миски ззовні, а всередині вони наповнені тим, що ви придбали, ошукуючи ближніх та потураючи своїм примхам. 26 Сліпі фарисеї! Спершу помийте чашки і миски свої зсередини, щоб були вони чисті з обох боків.
27 Горе вам, лицеміри, книжники й фарисеї! Ви подібні до тієї могили, що гарно пофарбована ззовні, а всередині повна кісток мерців і різноманітних нечистот. 28 Отак і ви позірно показуєте, що зовні ви справедливі, а насправді, повні лицемірства й беззаконня.
29-30 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте могили праведних, кажучи: „Якби ми жили за часів прабатьків своїх, то не були б причетні до пролиття крові пророків”. 31 Отже, ви свідчите проти себе тим, що ви є сини вбивць пророків. 32 Тож доводьте до кінця справу ваших предків!
33 Ви, виплодки зміїні! Як можете ви уникнути покарання пеклом? 34 Слухайте! Я посилаю до вас пророків, мудреців та книжників. Деяких ви вб’єте і розіпнете; інших битимете батогами в синагогах і переслідуватимете з міста до міста. 35 Бути вам винними за всю кров невинну, пролиту на землі: від крові праведного Авеля до крові Захарії[af], сина Варахії, якого ви вбили між святилищем храму та вівтарем. 36 Істинно кажу вам: кара за все це ляже на людей цього покоління».
Ісус застерігає Єрусалим
(Лк. 13:34-35)
37 «О, Єрусалиме, Єрусалиме, який вбиває пророків і кидає каміння в посланців Всевишнього! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх разом, мов та квочка курчат своїх під крило, але ти відмовився! 38-39 От і дім ваш лишиться порожнім. Тож кажу Я вам, що не побачите Мене віднині, аж доки не скажете: „Благословенний той, хто приходить в ім’я Господнє!”(O)»
Ісус передрікає руйнування Єрусалимського храму
(Мк. 13:1-31; Лк. 21:5-33)
24 Коли Ісус вийшов з подвір’я храму і пішов далі, до Нього підійшли учні, щоб показати Йому храмові будівлі. 2 Та Ісус сказав їм: «Чи бачите ви всі ці споруди? Істинно кажу вам: у майбутньому, каменя на камені тут не залишиться: все буде зруйноване»[ag].
3 Згодом, коли Ісус знаходився на Оливній горі, учні Його прийшли і наодинці спитали Ісуса: «Скажи нам, коли це станеться? І яке буде знамення Твого повернення й приходу кінця світу?» 4 У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб ніхто вас не обдурив. 5 Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я—Христос”,—і багатьох вони обдурять.
6 Як почуєте ви відлуння близьких боїв, та дізнаєтеся про віддаленні битви, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець. 7 Народ повстане проти народу, а царство—проти царства. Прийде голод, й землетруси траплятимуться в різних кінцях світу. 8 Та все це буде лише початком мук і страждань, то лише перші перейми, на зразок тих, що жінка має під час пологів. 9 Люди пойдуть проти вас, та віддадуть на страждання і смерть. Вас ненавидітимуть усі народи за те, що ви йшли за Мною.
10 В той час багато людей зневіриться та відцурається своєї віри. Вони зраджуватимуть і ненавидітимуть одне одного. 11 І з’явиться багато лжепророків, й обдурюватимуть багатьох людей. 12 Через те, що запанує беззаконня, любов у багатьох віруючих охолоне. 13 Але той, хто витерпить усе до кінця, врятується.
14 І ця Добра Звістка, Євангелія про Царство Боже, проповідуватиметься по всьому світі як свідчення для всіх народів. Отоді настане кінець».
Спустошення Єрусалиму
15-16 «І коли ви побачите „гидоту спустошення”[ah] на святому місці храму, про яку казав пророк Даниїл (той, хто читає, має зрозуміє, про що йдеться), то всі, хто лишатимуться в Юдеї на той час, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори.
17-18 Вони мусять тікати не гаячи часу: хто сидітиме на даху своєї оселі, не повинен спускатися по свої пожитки, а хто працюватиме в полі, тому не слід забігати додому по вбрання своє. 19 Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках!
20 Моліться, аби хоч не взимку те трапилося, та не в суботу, 21 бо то буде такий жах, якого світ не бачив від самого свого початку. Та у всі прийдешні часи—ніколи більше такого не буде.
22 І якби не Божа воля скоротити ті жахливі дні, то жоден не врятувався б. Господь скоротив дні ті тільки заради обранців Своїх.
23 І якщо у ті дні хтось скаже вам: „Дивіться! Ось Христос!” або „Ось Він!” Не вірте тому. 24 Бо чимало лжехристів та лжепророків з’явиться тоді. Вони показуватимуть знамення й творитимуть дива[ai], намагаючись обдурити обраних Господом, якщо це можливо. 25 То ж стережіться! Я попередив вас заздалегідь. 26 Якщо хтось скаже вам: „Погляньте! Христос там, у пустелі!”—то не йдіть туди. Або якщо скажуть: „Дивіться! Він знаходиться в одній з віддалених кімнат”,—не вірте їм. 27 Коли Син Людський прийде, кожний побачить Його пришестя, подібно спалаху блискавки, котрий можна побачити звідусіль. 28 Туди, де є мертвечина, злітаються стерв’ятники, яких видно здалека.
29 Одразу ж після того лиха, ось що відбуватиметься:
сонце затьмариться,
і місяць перестане світити,
зірки впадуть з небес,
а всі небесні тіла зміняться[aj].
30 І тоді на небі з’явиться знамення про прихід Сина Людського. І ридатимуть усі народи землі, коли побачать Сина Людського, Який йтиме по хмарах небесних з великою силою та славою. 31 Сурмитимуть голосно сурми, і пошле Він Ангелів Своїх, аби зібрали вони всіх обраних людей з усіх кінців світу.
32 Навчіться мудрості слухаючи притчу про фіґове дерево: як тільки на ньому з’являється тендітне гілля й розбруньковується молоде листя, ви знаєте, що літо вже близько. 33 Так само й ви, коли побачите всі ці події, про які Я що вам щойно казав, знайте: час настає, він уже на порозі. 34 Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. 35 Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи».
Тільки Господу відому, коли настане час
(Мк. 13:32-37; Лк. 17:26-30, 34-36)
36 «Коли той день і та година настануть, про те невідомо нікому: ні Ангелам Небесним, ані Синові—лише один Отець знає. 37 Як це було за часів Ноя, так буде і в годину пришестя Сина Людського. 38 Як це було в дні перед потопом: люди їли, пили, одружувалися, віддавали до шлюбу своїх дітей, аж до того дня, доки Ной не ввійшов в свій ковчег. 39 І ніхто нічого не знав, доки потоп не знищив їх усіх. І станеться так само в час пришестя Сина Людського.
40 У той час двоє чоловіків працюватимуть у полі: одного з них буде взято, а другий залишиться. 41 Дві жінки разом молотимуть зерно на жорнах: одну з них буде взято, а друга залишиться.
42 Тож будьте готові, оскільки не знаєте, якого дня Господь прийде. 43 І пам’ятайте, що якби господар знав, о котрій годині вночі прокрадеться злодій, то пильнував би й не дозволив тому вдертися до хати. 44 Ось чому й вам слід бути напоготові, бо Син Людський прийде тоді, коли ви Його не чекатимете».
Добрі та погані слуги
(Лк. 12:41-48)
45 «Хто є вірним і розсудливим слугою, якого господар поставив над усіма іншими слугами, щоб він вчасно годував їх? 46 Щасливий той слуга, якого хазяїн застане в ту мить, коли він саме виконуватиме свій обов’язок! 47 Істинно кажу вам, що господар призначить його управляти своїм маєтком.
48-49 Уявіть собі навпаки, поганого слугу, який говорить сам собі: „Мій господар забарився”,—і тоді почне бити інших слуг, їсти й пити з п’яницями. 50 Але господар слуги прийде того дня, коли той його не чекатиме, і тієї години, що слуга не сподіватиметься. 51 Господар жорстоко покарає[ak] його і призначить йому місце серед лицемірів, де чутно буде лише ридання і скрегіт зубів від болю».
Притча про десятьох дівчат
25 «Того дня Царство Боже буде подібне до десятьох дівчат, які взяли свої світильники й вийшли назустріч нареченому. 2 П’ятеро з них були легковажні, а інші п’ятеро—розумні. 3 Легковажні взяли світильники та забули олію для них. 4 Розумні ж разом із світильниками прихопили й олію в глечиках.
5 Оскільки наречений забарився, вони почали дрімати і позасинали. 6 Опівночі хтось загукав: „Дивіться! Он наречений іде! Зустрічайте його!” 7 Тієї ж миті усі дівчата підхопилися й приготували свої світильники. 8 І легковажні попросили в розумних: „Дайте нам трохи олії. Наші світильники гаснуть!” 9 Але у відповідь ті мовили: „Не можемо, бо на всіх не вистачить. Краще йдіть і придбайте собі у крамаря”.
10 Поки ті ходили купувати олію, з’явився наречений, і дівчата, які залишилися й були готові, вирушили з ним на весілля. Коли ж вони прийшли, то зачинили за собою двері. 11 Зрештою з’явилися й ті дівчата, які ходили по олію, і кажуть: „Господарю! Господарю! Відчини нам двері!” 12 Але той відповідає: „Істинно кажу вам: я вас не знаю!” 13 Отже, будьте пильними, бо вам не відомий день і час, коли Син Людський прийде».
Притча про таланти
(Лк. 19:11-27)
14 «Царство Боже подібне до того чоловіка, який перш ніж рушити в подорож, покликав своїх слуг і доручив їм пильнувати своє майно. 15-16 Одному він дав п’ять талантів[al], другому—два, а третьому—один. Кожного наділив за здібностями та й поїхав. Одразу ж той, що одержав п’ять талантів, пустив їх в обіг і заробив іще п’ять. 17 Так само зробив і той, який одержав два таланти. Він також вклав їх у справу й заробив ще два. 18 А третій, який одержав один талант, пішов і закопав гроші в землю.
19 Багато часу минуло, поки господар повернувся і зажадав їхнього звіту. 20 Чоловік, який одержав п’ять талантів, приніс до господаря його п’ять талантів і ще п’ять зароблених, мовивши: „Господарю, ти доручив мені п’ять талантів, а ось іще п’ять, що я заробив”. 21 Тоді той сказав йому на це: „Гарна праця, ти добрий і вірний слуга! Оскільки ти добре впорався з цією малою сумою, я доручу тобі велику. Іди й розділи разом зі мною цю радість”.
22 Тоді підійшов той слуга, який одержав два таланти від свого господаря, і мовив: „Господарю, ти доручив мені два таланти, а ось іще два, що я заробив”. 23 Хазяїн відповів йому на це: „Молодець! Ти добрий і вірний слуга! Ти добре впорався з цією малою сумою. Отже, я доручу тобі більшу. Іди й розділи зі мною цю радість”.
24 І підійшов до нього той, який одержав один талант, і мовив: „Господарю, я знаю, що ти жорстокий. Збираєш урожай там, де нічого не садив, жнеш там, де нічого не сіяв. 25 Тому я злякався і пішов та й закопав гроші в землю. Ось, забери своє!”
26 У відповідь той мовив: „Ти поганий і ледачий слуга! Знаєш, що я збираю врожай там, де не садив, і жну там, де не сіяв. 27 Тобі слід було пустити гроші в обіг[am], то ж повернувшись, я б і своє одержав, і прибуток мав. 28 Заберіть у нього талант і віддайте тому, хто має десять. 29 Кожному, хто має, додасться ще більше і матиме він надміру, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить. 30 Нікчемного слугу киньте геть в темряву кромішню, туди, де плач і скрегіт зубів від болю”».
Син Людський судитиме світ
31 «Коли Син Людський прийде у славі Своїй з усіма Ангелами Своїми, Він сяде на троні Своєму величному. 32 І тоді зберуться перед Ним усі народи, і Він розділить людей, як пастух відділяє овець від кіз у стаді своєму. 33 Він збере овець праворуч від себе, а кіз—ліворуч. 34 І тоді Цар промовить до тих, хто праворуч: „Прийдіть, благословенні Отцем Моїм і успадкуйте Царство, призначене вам від дня створення світу. 35-36 Це вам нагорода, бо голодного Мене ви нагодували, а спраглого напоїли. Перехожому Мені дали притулок, нагого вдягнули, хворого доглядали, а коли Я був у в’язниці, ви прийшли провідати Мене”.
37 І тоді праведні запитають: „Господи, коли це ми бачили Тебе голодним і нагодували, а спраглого напоїли? 38 Коли це було, щоб ми перехожому Тобі дали притулок, а нагого вдягнули? 39 Коли ми бачили Тебе недужим, і коли це Ми приходили до Тебе у в’язницю?” 40 Тоді Цар відповість їм: „Істинно кажу вам: все, що ви робили для когось із найменших братів Моїх, ви це робили для Мене”.
41 Тоді скаже Цар до тих, хто буде ліворуч від Нього: „Геть від Мене, ви, прокляті, геть у вогонь вічний, що приготований дияволові та його ангелам. 42 Це вам покарання за те, що голодного Мене ви не нагодували, а спраглого не напоїли. 43 Перехожому Мені не дали притулку, а нагому не дали ніякої одежини. Коли ж Я був хворий і у в’язниці, ви не подбали про Мене”.
44 І тоді вони у відповідь скажуть: „Господи, коли таке було, щоб ми Тебе бачили голодним чи спраглим, перехожим мандрівником чи нагим, хворим чи ув’язненим—і не допомогли Тобі?” 45 А Він їм на те: „Істинно кажу вам: щоразу, коли ви відмовляли в допомозі одному з братів Моїх найменших, ви відмовляли й Мені”. 46 І приймуть тоді всі неправедні вічну кару, а праведні—вічне життя».
Змова проти Ісуса
(Мк. 14:1-2; Лк. 22:1-2; Ін. 11:45-53)
26 Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів: 2 «Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті».
3-4 Тоді головні священики й старійшини зібралися у дворі палацу первосвященика Каяфи, де радилися, як би так влаштувати, щоб схопити і вбити Ісуса у тайні від усіх. 5 При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Помазання Ісуса
(Мк. 14:3-9; Ін. 12:1-8)
6-7 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами й почала лити їх Ісусові на голову. 8 Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство? 9 Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним». 10 Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. 11 Адже бідні завжди будуть з вами[an], а Я—ні. 12 Помазавши запашною олією тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону. 13 Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Юдина зрада
(Мк. 14:10-11; Лк. 22:3-6)
14-15 Один з дванадцятьох учнів Ісуса, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і запитав: «Що ви дасте мені за те, що я вам видам Ісуса?» Ті запропонували йому тридцять срібних монет. 16 З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Пасхальна вечеря
(Мк. 14:12-21; Лк. 22:7-14, 21-23; Ін. 13:21-30)
17 Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 18 Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”». 19 Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.
20 Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми. 21 І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».
22 Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?» 23 Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. 24 Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
25 Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»
Вечеря Господня
(Мк. 14:22-26; Лк. 22:15-20; 1 Кор. 11:23-25)
26 За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 27-28 Потім узяв Він чашу й, подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм і сказав: «Пийте всі з неї, бо це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий і що проллється на користь багатьох людей на прощення гріхів їхніх. 29 Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».
30 І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Ісус говорить Своїм учням, що вони полишать Його
(Мк. 14:27-31; Лк. 22:31-34; Ін. 13:36-38)
31 І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене[ao] цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха,
то й вівці порозбігаються”.(P)
32 Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас». 33 Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» 34 Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене». 35 Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус молиться на самоті
(Мк. 14:32-42; Лк. 22:39-46)
36 Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся». 37 Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм: 38 «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною». 39 І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша[ap] страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
40 Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати? 41 Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло—немічне». 42 І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»
43 Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. 44 Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме. 45 Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. 46 Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Арешт Ісуса
(Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53; Ін. 18:3-12)
47 Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини. 48 Юда[aq] пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його». 49 Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю»,—поцілував Його.
50 Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. 51 Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52 Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине. 53 Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять легіонів[ar] Ангелів. 54 Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні». 55 Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. 56 Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International