Bible in 90 Days

Попередження Ісуса Своїм учням

¹⁸ «Якщо світ зненавидить вас, то пам’ятайте, що він іще раніше зненавидів Мене. ¹⁹ Якби належали ви світу, він, як своїх, любив би вас. Але ви не належите світу, бо Я обрав вас зі світу, і тому світ вас ненавидить. ²⁰ І пам’ятайте, що Я сказав вам: „Слуга не важливіший за свого господаря”. Хто переслідує Мене, той переслідує і вас. Хто ж слухатиметься Мого вчення, той слухатиметься й вашого слова.

²¹ Але люди робитимуть усе це вам з-за Мене, не знаючи Того, Хто послав Мене. ²² Якби Я не прийшов і не став би говорити з ними, вони б ніякого гріха не мали, та зараз немає прощення їм за їхні гріхи. ²³ Той, хто ненавидить Мене, ненавидить й Отця Мого. ²⁴ Якби Я не робив перед людьми таких вчинків, яких більш ніхто не здійснював, гріха б вони не мали. Але вони побачили все, що зробив Я, та все ж ненавидять Отця і разом з Ним Мене. ²⁵ І все це сталося для того, щоб збулися слова, записані в їхньому Законі: „Мене ненавидять вони, та без причини”^[a].

²⁶ Коли ж Я пришлю вам від Отця Помічника^[b], що є Духом Істини^[c] і від Отця йде, то на Мою Він користь свідчитиме. ²⁷ Ви також свідчитимете про Мене людям, бо ви зі Мною були від самого початку».

Продовження прощальної промови Ісуса

16 «Я все це розповів вам, щоб не зневірилися ви у скрутну годину. ² Люди виженуть вас із синагоги, та прийде час, коли, вбивши когось із вас, вважатиме вбивця, що служив він Богу. ³ Всі діятимуть так, бо ні Отця не пізнали Мого, ані Мене. ⁴ І розповів Я вам про це, щоб згадали ви, коли прийде той час, що попереджав Я вас. А не сказав вам про це з самого початку через те, що був тоді ще з вами».

Ісус говорить про Дух Святий

⁵ «А зараз до Того вирушаю Я, Хто послав Мене, і жоден із вас не запитає Мене: „Куди Ти йдеш?” ⁶ Зараз, коли Я вам усе це розповів, серця ваші сповнилися смутком. ⁷ Та істинно кажу: для вас же ліпше буде, щоб Я пішов, інакше не прийде Помічник. Пішовши, Я пришлю Його до вас. ⁸ І коли Він прийде, то виявить людям світу правду про гріх, праведність і суд. ⁹ Він доведе людям, що вони грішні, бо не вірять у Мене. ¹⁰ Він доведе як помилялися вони про праведність Господню. Я ж до Отця іду, і ви Мене вже не побачите. ¹¹ Він доведе, що є Божий суд, бо правителя світу цього^[d] вже засуджено. ¹² І ще багато чого хотів би Я вам сказати, та зараз іще не знесете ви всього того. ¹³ Але як прийде Дух Істини, то направить вас до істинної правди, і не від Себе говоритиме Він, а скаже те, що почує. Він сповістить вас про прийдешнє. ¹⁴ Він принесе Мені славу, бо візьме те, що належить Мені й відкриє його вам. ¹⁵ Все, що належить Отцю Моєму, належить і Мені. Ось чому кажу Я, що візьме Він те, що Мені належить, і відкриє вам».

Ваш смуток обернеться радістю

¹⁶ «Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене».

¹⁷ Тоді дехто з Його учнів почали казати один одному: «Що означають ці Його слова: „Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене?” Або ці: „Бо до Отця Я йду?”» ¹⁸ І ще вони казали: «Що це за „згодом”, про що це Він говорить? Ми не розуміємо, що Він каже».

¹⁹ Ісус знав, що вони хотіли Його запитати, тож мовив: «Ви сперечаєтеся поміж собою про те, що Я сказав: „Незабаром Я полишу вас, але ж трохи згодом ви знов побачите Мене”.

²⁰ Істинно кажу вам: будете стогнати й голосити, а світ радітиме; сумуватимете, та смуток ваш обернеться радістю. ²¹ Коли жінка народжує дитину, то терпить муки, бо прийшов її час, а як народить, то забуває про всі страждання, бо сповнена радістю, що людина прийшла у світ. ²² Тож і ви засмучені зараз. Та Я знову побачу вас, і ви будете мати радість, і ніхто не зможе позбавити вас її. ²³ І не питатимете ви в той день у Мене нічого. Істинно кажу вам: хоча б що ви попросили в Отця в Моє ім’я, Він усе вам дасть. ²⁴ Та досі ви не просили ще нічого в Моє ім’я. Тож просіть, і все одержите, щоби радістю сповнилися серця ваші».

Перемога над світом

²⁵ «Про все це Я розповідав вам притчами, щоб не відкривати істинне значення слів Моїх. Та прийде час, коли Я вже не говоритиму притчами, а просто повідаю вам про Отця. ²⁶ Того дня ви зможете просити в Моє ім’я, і Я вже не кажу, що проситиму за вас Отця. ²⁷ Бо Сам Отець вас любить за те, що ви любите Мене. Він любить вас за те, що ви повірили, що Я прийшов від Бога. ²⁸ Так, Я прийшов у цей світ від Отця, а зараз залишаю вас і повертаюся до Нього».

²⁹ І учні сказали Йому: «Ось зараз Ти говориш чітко й відверто і не розповідаєш притчами. ³⁰ Тепер ми знаємо, що Тобі все відомо, і навіть не маєш потреби, щоб Тебе хтось питав. І тому ми віримо, що Ти прийшов від Бога».

³¹ І сказав Ісус: «То тепер ви вірите? ³² Послухайте! Надходить час, і він уже прийшов, коли ви всі розійдетеся. Кожен повернеться до своєї домівки, а Мене залишите. Та Я не самотній, бо Отець Мій зі Мною. ³³ Розповів Я вам про все для того, щоб ви мали через Мене мир та спокій. У цьому світі ви страждатимете, та будьте мужні! Я переміг світ!»

Ісус молиться за своїх учнів

17 Мовивши так, Ісус звів очі до неба й сказав: «Отче, прийшов час: даруй славу Синові Своєму, щоб Син Твій зміг прославити Тебе. ² Ти дав Йому владу над всіма людьми, щоб Він дарував вічне життя тим, кого Ти Йому дав. ³ Вічне життя в тому, щоб вони могли знати Тебе, Єдиного, Істинного Бога, й Ісуса Христа, Посланця Твого.

⁴ Я прославив Тебе на землі і завершив те, що Ти доручив Мені зробити. ⁵ А зараз даруй Мені славу разом з Тобою, Отче, славу, яку Я мав з Тобою ще до існування світу. ⁶ Я показав, який Ти є тим людям, котрих Ти дав Мені від світу. Вони були Твоїми, але Ти дав їх Мені, і вони послухалися Твого слова.

⁷ Зараз же вони знають, що усе, що Ти дав Мені, йде від Тебе. ⁸ Я дав їм вчення, що Ти дарував Мені, і вони прийняли його. Вони зрозуміли істинно, що Я прийшов від Тебе й повірили, що Ти послав Мене. ⁹ І Я молюся за них. Я не молюся за всіх людей, а лише за тих, кого Ти дав Мені, бо вони—Твої.

¹⁰ Все, що Моє—Твоє, а Твоє—Моє, і Я прославився через них. ¹¹ Я йду до Тебе. Я вже не належу цьому світові, а вони залишаються в ньому. Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, Яке Ти дав Мені, щоб вони були єдиними—так, як Ми єдині. ¹² Коли Я був з ними, то оберігав їх ім’ям Твоїм, яке Ти дав Мені. Я захищав їх, і жоден із них не загинув, крім одного, котрий приречений був на загибель. Усе це збулося, як і було сказано у Святому Писанні.

¹³ Тепер Я йду до Тебе, але молитву цю промовляю тут, поки перебуваю в цьому світі, щоб цим людям передалася радість Моя, і щоб мали вони радість досконалу.

¹⁴ Я приніс їм слово Твоє, та люди зненавиділи їх, бо вони не належать цьому світові, як і Я не належу йому. ¹⁵ Я не молюся за те, щоб Ти забрав їх зі світу. Я молюся за те, щоб Ти вберіг їх від лиха. ¹⁶ Вони не належать світові цьому, як і Я йому не належу.

¹⁷ Приготуй їх на служіння Тобі через служіння істині. Вчення Твоє—істина. ¹⁸ Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. ¹⁹ Я віддаю Себе Тобі на служіння від їхнього імені, щоб і вони могли повністю присвятити себе служінню Тобі.

²⁰ Та Я молю Тебе не лише за них, а також і за тих, хто вірить у Мене завдяки вченню, яке вони несуть для інших. ²¹ Я молюся за те, щоб усі ці люди єднались у вірі й жили так, як Ти, Отче—в Мені, а Я—в Тобі. Нехай і вони будуть об’єднані з Нами, щоб світ повірив, що Я—Твій Посланець. ²² Я приніс їм славу, що Ти дав Мені, щоб вони єдналися так, як Ми з Тобою. ²³ Я буду в них, а Ти—в Мені, щоб і вони могли стати єдиним цілим, щоб світ дізнався, що ти послав Мене, і полюбив їх так, як полюбив Мене.

²⁴ Отче, Я хочу, щоб ті, кого Ти дав Мені, були зі Мною там, де буду Я, щоб вони могли побачити славу Мою, що ти дав Мені, бо полюбив Мене, ще до створення світу. ²⁵ Отче Праведний! Світ не знає Тебе, та Я знаю Тебе, і вони знають, що Ти послав Мене. ²⁶ Я відкрив їм, який Ти є, і надалі відкриватиму, щоб та любов, якою Ти полюбив Мене, огорнула і їх, і щоб Я й надалі жив у їхніх серцях».

Арешт Ісуса

(Мт. 26:47-56; Мк. 14:43-50; Лк. 22:47-53)

18 Мовивши це, Ісус разом зі Своїми учнями подався на протилежний бік долини Кідрон, де знаходився сад. Тож вони там й залишилися. ² Юда, зрадник Його, також знав це місце, бо Ісус часто зустрічався там зі Своїми учнями. ³ Прийшовши до саду, Юда привів загін воїнів і сторожу з храму, яких послали головні священики й фарисеї. Воїни мали з собою ліхтарі, смолоскипи й зброю.

⁴ Знаючи, що має статися з Ним, Ісус вийшов наперед і запитав їх: «Кого ви шукаєте?» ⁵ Ті відповіли: «Ісуса з Назарета». Тоді Він мовив їм: «Це Я»^[e]. Юда, котрий зрадив Його, стояв там з ними. ⁶ Коли Він сказав: «Це Я»,—всі відступили назад і попадали на землю.

⁷ Тоді Ісус знову запитав їх: «Кого ви шукаєте?» А ті відповіли: «Ісуса з Назарета». ⁸ І сказав тоді Ісус: «Я ж вам сказав, що це Я. Отже, якщо ви шукаєте Мене, то нехай ці люди йдуть собі».

⁹ Ісус сказав так, щоб збулися слова, сказані раніше: «Я не загубив жодного з тих, кого Ти дав Мені». ¹⁰ Симон-Петро мав меч і, вихопивши його з піхов, вдарив слугу первосвященика та відтяв йому праве вухо. А звали того слугу Малх. ¹¹ І сказав Ісус Петрові: «Вклади меча свого назад до піхов. Я повинен випити чашу^[f] страждань, яку Отець дав Мені».

Ісус перед Анною

(Мт. 26:57-58; Мк. 14:53-54; Лк. 22:54)

^12-13 Тоді воїни, на чолі зі своїм командиром, і юдейська сторожа схопили Ісуса. Вони зв’язали Його й повели спочатку до Анни, Каяфиного тестя. Каяфа був первосвящеником того року. ¹⁴ Саме Каяфа раніше радив юдеям, що було б краще, якби один Чоловік помер за народ.

Петро зрікається Ісуса

(Мт. 26:69-70; Мк. 14:66-68; Лк. 22:55-57)

¹⁵ Симон-Петро разом із іншим учнем^[g] ішов за Ісусом. Того другого добре знав первосвященик, тож він і зайшов у двір первосвященика разом з Ісусом. ¹⁶ А Петро зостався зовні, коло воріт. Тоді другий учень, котрий добре був знайомий первосвященикові, сказав щось служниці і провів Петра. ¹⁷ Служниця й каже Петрові: «Ти також один із учнів Цього Чоловіка?» А Петро відповів їй: «Ні!» ¹⁸ Тим часом слуги й сторожа, назбиравши хмизу, розклали вогнище й стали гуртом коло нього, щоб погрітися, бо було холодно. Петро також стояв з ними й грівся.

Допит Ісуса

(Мт. 26:59-66; Мк. 14:55-64; Лк. 22:66-71)

¹⁹ Первосвященик поцікавився в Ісуса про Його учнів і про Його вчення. ²⁰ І відповів Ісус: «Я завжди говорив відкрито перед людьми. Я завжди навчав у синагогах і храмі, де збираються всі юдеї, і ніколи нічого не приховував. ²¹ Навіщо ж допитуєш Мене? Запитай тих, хто слухав Мене і чув, що Я казав. Вони, напевно, знають!»

²² Коли Ісус це мовив, то один зі сторожі підійшов до Нього і вдарив Його, сказавши: «Як Ти смієш так відповідати первосвященикові?» ²³ Ісус же йому на те: «Якщо Я сказав щось не так, то що саме? А якщо Я сказав правду, то навіщо б’єш Мене?» ²⁴ Тоді Анна відіслав зв’язаного Ісуса до первосвященика Каяфи.

Петро знову зрікається Ісуса

(Мт. 26:71-75; Мк. 14:69-72; Лк. 22:58-62)

²⁵ Увесь цей час Симон-Петро грівся біля вогнища. Коли його запитали: «Чи й ти часом не з Його учнів?»—то він відрікся, мовивши: «Ні». ²⁶ Один із родичів того слуги первосвященика, якому Петро відтяв вухо, спитав: «Чи не тебе я бачив у саду разом з Ним?» ²⁷ Петро й цього разу відрікся, і тієї ж миті проспівав півень.

Суд у Понтія Пилата

(Мт. 27:1-2, 11-31; Мк. 15:1-20; Лк. 23:1-25)

²⁸ І повели Ісуса від Каяфи до палацу прокуратора. Було це рано вранці. Юдеї не схотіли заходити туди, щоб не осквернитися^[h], і щоб можна було на свято їсти пасхальну їжу. ²⁹ Тож Пилат вийшов до них і спитав: «У чому ви звинувачуєте цього Чоловіка?» ³⁰ Вони йому відповіли: «Він злочинець, тому й привели ми Його до тебе!»

³¹ Тоді Пилат сказав: «Заберіть Його і судіть самі, за вашим законом». Та вони мовили: «Але твій закон не дозволяє нам нікого засуджувати на смерть». ³² І сталося так, як передрікав Ісус, коли говорив про те, якою смертю помре.

³³ Пилат повернувся до свого палацу й, покликавши Ісуса, запитав Його: «Ти—Цар Юдейський?» ³⁴ Ісус йому відповів: «Ти це від себе кажеш, чи інші тобі розповіли про Мене?» ³⁵ «Хіба я юдей?—Запитав Пилат.—Це Твої співвітчизники й первосвященики привели Тебе до мене. Що лихого Ти вчинив?» ³⁶ І відповів Ісус: «Моє Царство не належить цьому світові. Якби воно належало, то слуги Мої воювали б так, щоб не виданий би Я був юдеям. Та Царство Моє не звідси». ³⁷ Тоді Пилат мовив: «Отже, Ти Цар».

«Це Ти сказав, що Я Цар,—відповів Ісус.—Народився ж Я і прийшов у цей світ заради того, щоб свідчити про істину. І кожен, хто на боці істини, прислухається до Мого Голосу».

³⁸ Пилат тоді й питає: «Що ж є істина?» І мовивши так, він знову вийшов до юдеїв і сказав: «Я не знаходжу ніякої провини за Цим Чоловіком. ³⁹ Та є у вас звичай, за яким я відпускаю когось із злочинців на Пасху. Чи хочете, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» ⁴⁰ Ті знову загукали: «Не Його відпусти, а Варавву!» Варавва ж був розбійником.

Знущання з Ісуса

19 Тоді Пилат наказав забрати Його й покарати батогами. ² І воїни, сплівши тернового вінка, наділи його Ісусу на чоло й накинули на Нього багряницю. ³ Вони підходили до Нього, кажучи: «Вітаємо Тебе, Цар Юдейський!»—і били Його по обличчю.

Ісус знову перед Пилатом

⁴ Пилат знову вийшов і звернувся до юдейських лідерів: «Послухайте, я накажу вивести Його до вас, щоб ви знали, що я не бачу ніякої провини за Ним».

⁵ І вийшов Ісус, і на Ньому був терновий вінок, а на плечах Його була багряниця. Тоді Пилат мовив: «Ось цей Чоловік!» ⁶ Побачивши Його, головні священики та варта храму загукали: «Розіпни Його! Розіпни Його!»

«Ви самі беріть Його і розпинайте!—Сказав Пилат.—Бо я не знаходжу ніякої провини за Ним».

⁷ «Ми маємо Закон, і згідно з ним Він мусить померти, бо назвав себе Сином Божим»,—відповіли юдеї Пилатові. ⁸ Почувши це, Пилат іще більше злякався. ⁹ Він знову повернувся до свого палацу й запитав Ісуса: «Звідки Ти?» Але Той йому і слова не відповів. ¹⁰ «Ти не хочеш зі мною розмовляти?—Запитав Пилат.—Ти, напевно, знаєш, що я маю владу відпустити Тебе або ж розіп’ясти?»

¹¹ Тоді Ісус сказав: «Не мав би ти ніякої влади наді Мною, якби не була вона дарована тобі Богом. Отже, на тому, хто видав Мене тобі, лежить більший гріх».

¹² Після цього Пилат намагався знайти спосіб звільнити Ісуса, та юдеї кричали: «Якщо ти Його звільниш, то це означатиме, що ти не є цезаревим другом! Кожен, хто вдає з себе царя, йде супроти цезаря!» ¹³ Коли ж Пилат почув це, то вивів Ісуса, а сам сів на суддівське місце, що звалося «Бруківка». По-гебрейському воно звалося «Ґаввата».

¹⁴ Було це в п’ятницю перед Пасхою, близько полудня. І сказав тоді Пилат юдеям: «Ось ваш Цар!» І всі закричали: ¹⁵ «Забери Його! Забери Його геть! Розіпни Його!»

«Ви хочете, щоб я розіп’яв вашого Царя?»—спитав Пилат. А головні священики відповіли йому: «У нас немає іншого царя, крім цезаря!» ¹⁶ Тоді Пилат віддав їм Ісуса на розп’яття. І вони взяли Його під варту.

Розп’яття

(Мт. 27:32-44; Мк. 15:21-32; Лк. 23:26-39)

¹⁷ І пішов Ісус, несучи Свій хрест, до місця, що звалося Лобним, арамійською мовою Голгофа. ¹⁸ Там Його й розіп’яли, а разом з Ним іще двох по обидва боки, так що Ісус виявився посередині. ¹⁹ Пилат звелів зробити напис на табличці й прибити її на хресті. «ІСУС НАЗАРЕТЯНИН. ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ» було там написано.

²⁰ Цей надпис був зроблений арамійською, грецькою та латинською мовами. Та багато юдеїв прочитало його, бо місце, де розіп’яли Ісуса, було недалеко від міста. ²¹ Та головні юдейські священики сказали Пилатові: «Напиши не „Цар Юдейський”, а так: „Цей Чоловік сказав: Я—Цар Юдейський”».

²² Пилат відповів їм: «Що я написав, те й написав».

²³ Розіп’явши Ісуса, воїни взяли Його одяг і розділили на чотири частини, щоб кожному дісталося. Вони взяли також туніку, але вона була без швів—цільна, зіткана зверху до низу. ²⁴ Тоді вони сказали один одному: «Не будемо її рвати, натомість кинемо жереб, кому вона дістанеться». І збулося сказане у Святому Писанні:

Отже, воїни так і зробили.

²⁵ Біля хреста, на якому був розіп’ятий Ісус, стояли Його мати, материна сестра, Клеопова жінка Марія та Марія Маґдалина.

²⁶ Побачивши, що Його матір і учень, якого Він дуже любив, стоять поруч, Ісус промовив до матері: «Жінко, ось твій син». ²⁷ І учневі: «Це твоя мати». І учень узяв її до себе, і жила вона потім у нього.

Смерть Ісуса

(Мт. 27:45-56; Мк. 15:33-41; Лк. 23:44-49)

²⁸ Після цього Ісус, знаючи, що все вже звершено, і щоб виконати сказане у Святому Писанні, сказав: «Мене мучить спрага»^[i]. Так здійснилося сказане у Святому Писанні.

²⁹ Там стояла посудина, повна оцту, і воїни, змочивши губку, настромили її на палицю і піднесли до Ісусових уст. ³⁰ Спробувавши трохи оцту, Ісус мовив: «Звершилося!» Тоді, схиливши голову, Він помер.

³¹ То була п’ятниця. Щоб не залишати тіла на хрестах на суботу, бо та субота була особливо урочиста, вони попросили Пилата, щоб той наказав перебити розіп’ятим ноги^[j] і зняти їх. ³² Тож прийшли воїни, поперебивали ноги спочатку одному, а потім другому з тих двох, котрі були розіп’яті разом з Ісусом.

³³ Підійшовши до Ісуса, вони побачили, що Він уже помер і не стали робити цього. ³⁴ Але один воїн, узявши спис, проколов Ісусові бік, і з рани бризнули кров і вода. ³⁵ Те засвідчив той, хто бачив це, і свідчення його істинне. Він знає, що каже правду, щоб ви повірили. ³⁶ І здійснилося те, щоб виконати сказане у Святому Писанні: «Жодна кістка Його не буде поламана»^(B). ³⁷ І ще сказано у Святому Писанні: «Вони дивитимуться на Того, Кого прокололи списом»^(C).

Поховання Ісуса

(Мт. 27:57-61; Мк. 15:42-47; Лк. 23:50-56)

³⁸ Згодом, Йосип із Ариматеї спитав у Пилата дозволу зняти Ісусове тіло з хреста. Він був учнем Ісуса, але тримав це в таємниці, бо боявся юдеїв. Отримавши дозвіл від Пилата, він пішов і зняв Ісусове тіло. ³⁹ З ним був і Никодим, котрий раніше приходив до Ісуса вночі. Він приніс із собою пахощів: суміш мирра з алое, літрів зі сто^[k]. ⁴⁰ І взявши Ісусове тіло, вони загорнули Його в лляне полотно, змащене пахощами; так ховають за юдейським звичаєм. ⁴¹ Поруч із місцем, де розіп’яли Ісуса, був сад, а в саду тому була нова могила, в якій нікого не було поховано. ⁴² Оскільки була п’ятниця і юдеї готувалися до суботнього свята, та й гробниця була поруч, Ісуса там і поклали.

Звістка про Ісусове воскресіння

(Мт. 28:1-10; Мк. 16:1-8; Лк. 24:1-12)

20 Рано-вранці у перший день тижня, ще затемна Марія Маґдалена пішла до гробниці й побачила, що камінь, який затуляв вхід до печери, відсунуто. ² Прибігши до Симона-Петра й другого учня, якого любив Ісус, вона сказала: «Тіло Господа було забрано з гробниці й нам невідомо, куди Його поклали».

³ Петро з тим учнем одразу ж пішли туди. ⁴ Вони обоє бігли, але другий учень випередив Петра і прибіг до гробниці перший. ⁵ Нахилившись, він побачив шматки полотна, що лежали там, але всередину не ввійшов.

^6-7 У цей час наспів і Симон-Петро, який біг слідом, і, увійшовши до гробниці, побачив полотняну плащаницю на долівці, а також хустину, що вкривала Ісусову голову. Вона була згорнута й лежала осторонь, окремо від плащаниці. ⁸ Тоді й другий учень зайшов усередину, той, що прийшов перший, і, побачивши що сталося, повірив. ⁹ Бо вони все ще не усвідомлювали сказаного у Святому Писанні, що Він має воскреснути з мертвих.

Ісус являється Марії Маґдалені

(Мк. 16:9-11)

¹⁰ Після цього учні повернулися додому. ¹¹ Та Марія залишилася біля могили й голосила. Так, плачучи, вона нахилилася, щоб зазирнути всередину, ¹² і побачила двох Ангелів, які сиділи, один в головах, інший в ногах того місця, де лежало Ісусове тіло. І були вбрані вони в білі шати. ¹³ Ангели запитали: «Жінко, чому ти плачеш?» А вона відповіла: «Якісь люди забрали звідси тіло Господа мого, і я не знаю, куди вони поклали Його». ¹⁴ Сказавши так, вона обернулася й побачила Ісуса, Який стояв поруч, та не впізнала Його.

¹⁵ Ісус тоді й каже: «Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш?» Марія подумала, що то садівник, і звернулася до Нього: «Шановний добродію, якщо це ти виніс Його, то скажи, куди поклав тіло. Я заберу Його».

¹⁶ Ісус гукнув до неї: «Маріє!» Вона тоді, обернувшись, сказала арамійською мовою: «Раввуні!» Це означає: «Вчителю!» ¹⁷ Ісус сказав: «Не затримуй Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Свого, а йди до братів Моїх^[l] і скажи їм: „Я повертаюся до Отця Свого і Отця вашого, до Бога Свого і Бога вашого”». ¹⁸ Марія Маґдалена пішла до учнів і сказала їм: «Я бачила Господа». І вона розповіла все, що Він сказав їй.

Ісус являється Своїм учням

(Мт. 28:16-20; Мк. 16:14-18; Лк. 24:36-49)

¹⁹ Увечері того ж першого дня тижня зібралися Ісусові учні. Вони надійно замкнули за собою двері через страх перед юдеями. Раптом увійшов Ісус й став між ними, сказавши: «Мир вам!» ²⁰ Промовляючи це, Він показував їм руки і Свій бік. Учні були раді бачити Господа. ²¹ Тоді Ісус знову сказав їм: «Мир вам! Як Отець Мене послав, так і Я посилаю вас». ²² Мовивши так, він дихнув на них і сказав: «Прийміть Дух Святий. ²³ Гріхи людські, які ви прощатимете, буде людям відпущено. Ті ж гріхи, що не прощатимете, не буде відпущено».

Ісус являється Хомі

²⁴ Хоми, одного з дванадцятьох учнів, якого ще звали Близнюком^[m], не було разом з усіма, коли приходив Ісус. ²⁵ Тож інші учні сказали йому: «Ми бачили Господа!» А Хома їм відповідає: «Доки не побачу слідів від цвяхів на Його руках, не вкладу своїх пальців туди й не вкладу руки своєї в рану, що в Його боці, не повірю!»

²⁶ Через тиждень Ісусові учні знову були в домі, і Хома був серед них. Хоча двері й були зачинені, як і першого разу, Ісус увійшов, і ставши перед ними, мовив: «Мир вам!» ²⁷ Тоді звернувся до Хоми: «Вклади свого пальця сюди. Подивись на Мої руки. Простягни руку і вклади її до рани у Моєму боці. Перестань сумніватися й повір». ²⁸ І відповів Йому Хома: «Мій Господи й Мій Боже!» ²⁹ Тоді Ісус сказав йому: «Ти повірив, бо побачив Мене. Та блаженні ті, хто не бачили, та повірили».

Чому Іоан написав цю книгу

³⁰ Ісус здійснив іще багато інших чудес у присутності Своїх учнів, про які не написано в цій книзі. ³¹ Та все це написано, щоб ви могли повірити, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, повіривши, здобули життя в Його ім’я.

Ісус являється сімом учням

21 Після цього Ісус іще раз явився Своїм учням біля Ґалилейського озера^[n]. Ось як це сталося. ² Якось були разом Симон-Петро, Хома, який звався Дідимом, Нафанаїл з Кани, що в Ґалилеї, обидва сини Зеведеєві, а також іще двоє Ісусових учнів. ³ Симон-Петро й каже: «Я йду ловити рибу». А решта йому: «Ми йдемо з тобою!» Тож вони пішли й сіли в човен, але тієї ночі нічого не зловили.

⁴ Настав ранок. Ісус прийшов і став на березі, але учні Його не впізнали. ⁵ І запитав Ісус: «Друзі, впіймали ви щось?» Вони відповіли: «Ні». ⁶ Тоді Ісус сказав їм: «Закиньте сіть праворуч від човна, то й зловите». Вони закинули, а витягти вже не могли, так багато риби вони впіймали.

⁷ Тоді улюблений учень Ісуса сказав Петрові: «Це ж Господь!» Почувши, що то був Господь, Петро обв’язався навколо своїм одягом, бо він роздягнувся для риболовлі, й кинувся у воду. ⁸ Решта учнів допливла до берега в човні, тягнучи за собою сіть із рибою. До берега там було недалеко, метрів зо ста^[o].

⁹ Вийшовши з човна на берег, вони побачили там розкладене вогнище, на якому пеклася риба, а поруч лежав хліб. ¹⁰ Ісус сказав їм: «Принесіть трохи риби, тієї, що ви зловили». ¹¹ Симон-Петро увійшов до човна й витяг на берег сітку, повну великої риби. І було там сто п’ятдесят три рибини, та сіть від такої кількості не порвалася.

¹² І сказав Ісус: «Ідіть снідати!» І жоден з учнів не наважився запитати: «Хто Ти?»—бо вони знали, що то Господь. ¹³ Ісус підійшов, узяв хліба й дав їм. Він також дав їм і риби. ¹⁴ І це було вже втретє, як Ісус з’явився Своїм учням після того, як Він воскрес з мертвих.

Ісус розмовляє з Петром

¹⁵ Коли вже всі поснідали, Ісус запитав Симона-Петра: «Симоне, Іоанів сину, чи любиш ти Мене дужче, ніж усі інші?» Петро відповів: «Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе». Ісус наказав йому: «Подбай про Моїх ягнят»^[p].

¹⁶ І вдруге Він спитав його: «Симоне, Іоанів сину, чи ти Мене любиш?» Петро відповів: «Так, Господи, Ти знаєш, що я Тебе люблю». Ісус сказав: «Паси овець Моїх».

¹⁷ Ісус запитав Петра втретє: «Симоне, Іоанів сину, чи любиш ти Мене?» Петро засмутився від того, що Ісус утретє його спитав: «Чи любиш ти Мене?» Але відповів: «Господи, Ти все знаєш. Ти знаєш, що я Тебе люблю».

І сказав тоді Ісус: «Подбай про овець Моїх. ¹⁸ Істинно кажу тобі: коли ти був молодий, ти вдягався сам і йшов, куди тобі заманеться, та постарівши, простягатимеш руки свої і хтось інший одягатиме тебе й вестиме туди, куди ти не схочеш». ¹⁹ Сказав Він це, щоб вказати, якою смертю Петро загине, щоб принести славу Господу. Після цих слів Ісус звернувся до Петра: «Іди за Мною».

²⁰ Петро озирнувся й побачив, що за ними йшов улюблений учень Ісуса, той, що під час вечері нахилився до Нього й спитав: «Господи, хто ж той, що зрадить Тебе?» ²¹ Тож, побачивши його, Петро спитав Ісуса: «Господи, а з ним що буде?» ²² Ісус відповів йому: «Може, Я хочу, щоб він залишився в живих, поки Я не прийду. Що тобі до цього? Ти йди за Мною!»

²³ Чутка про те, що той учень не помре, розійшлася поміж братами. Але Ісус не казав, що той учень не помре. Він лише сказав: «Може, Я хочу, щоб він залишився в живих, поки Я не прийду. Що тобі до цього?» ²⁴ Саме цей учень і свідчить про все, він же й написав це, і ми знаємо, що свідчення це правдиве.

²⁵ Багато ще чого Ісус здійснив, і якщо про все написати докладно, то книг було б стільки, що цілий світ, я думаю, не вмістив би всього написаного.

1 ^1-2 У першій своїй книзі, Теофіле^[q], я писав про вчинки і вчення Ісуса—від того часу, коли Він почав Свою службу, і до Його вознесіння на небо. Але спершу Він обрав апостолів і дав їм Свій Заповіт через Святого Духа. ³ Після Своєї смерті Ісус з’явився апостолам. Він дав їм чимало переконливих доказів того, що Він живий. Протягом сорока днів Ісус з’являвся їм і розповідав про Царство Боже.

⁴ І одного разу, обідаючи з апостолами, Ісус наказав їм: «Не йдіть із Єрусалиму. Чекайте на те, що Отець Мій обіцяв. Та пам’ятайте, що ви почули це від Мене. ⁵ Бо Іоан хрестив людей водою, а ви будете хрещені Духом Святим. І мине не так багато днів, перш ніж це станеться».

Вознесіння

⁶ Тож коли апостоли зібралися разом, вони запитали Його: «Господи, чи повернеш ти цього разу царство Ізраїлю?» ⁷ Ісус відповів: «Вам не дано знати часи чи дні, що Отець встановив Своєю владою. ⁸ Але ви одержите силу, коли Дух Святий зійде на вас. Ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії, і по всій землі».

⁹ Після цих слів Ісус на очах у апостолів був узятий на небо. І хмара сховала Його від їхнього зору. ¹⁰ Апостоли пильно вдивлялися в небо, де Він зник, коли раптом поруч із ними з’явилися двоє чоловіків у білому вбранні. ¹¹ Вони сказали: «Люди з Ґалилеї, чому ви стоїте тут, вдивляючись у небеса? Ісус, Який був узятий від вас на небо, повернеться. І це буде так само, як ви бачили, коли Він вознісся на Небеса».

Обрання нового апостола

¹² Після того апостоли пішли з Оливної гори до Єрусалиму, яка знаходилася на відстані приблизно одного кілометра^[r] від міста. ¹³ Повернувшись, вони зайшли до кімнати, де на той час мешкали. То були Петро, Іоан, Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфіїв та Симон-Зилот і Юда, син Якова. ¹⁴ Всі вони постійно молилися разом. З ними було й кілька жінок, а також Марія, Ісусова мати, і Його брати.

¹⁵ Через кілька днів відбулося зібрання Ісусових послідовників (їх налічувалося близько 120 чоловік). Петро підвівся і сказав: ¹⁶ «Брати і сестри мої, мусило збутися те, що Дух Святий проголосив у Святому Писанні через Давида про Юду, який привів тих, хто схопили Ісуса. ¹⁷ Він був одним із нас і мав свою частку в тій справі, якій ми служимо».

¹⁸ (Цей чоловік одержав гроші за свій злочин і придбав на них шмат землі. Але він впав униз головою, і тіло його луснуло, аж нутрощі вивалилися. ¹⁹ Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима. Тож поле це стало називатися їхньою мовою «Акельдама», що означає «Криваве поле»).

²⁰ Петро сказав: «Адже так сказано в книзі Псалмів про Юду:

І ще сказано:

^21-22 Отже, необхідно обрати одного з тих, хто був серед нас весь той час, коли Господь Ісус був з нами—від Іоанового хрещення й до часу, коли Ісус вознісся на небеса. Цей обраний чоловік мусить стати разом з нами свідком Ісусового воскресіння».

²³ Запропоновано було двох: Йосипа, якого називали Варсавою (він був також відомий під іменем Юст), та Маттія. ^24-25 Потім вони почали молитися такими словами: «Господи, Тобі відомі серця всіх людей. Покажи нам, кого з цих двох Ти обрав взяти на апостольську службу, яку Юда залишив, щоб іти туди, куди йому належало». ²⁶ І апостоли кинули жереб між двома, й він упав на Маттія. Тож він долучився до одинадцяти апостолів.

Дух Святий сходить на апостолів

2 Коли настала П’ятидесятниця, всі вони зібралися разом у одному місці. ² Несподівано з неба долинув звук, подібний до завивань лютого вітру. Він заповнив увесь будинок, де були апостоли. ³ Вони побачили щось подібне до язиків вогню, що осіли на кожному з них. ⁴ І всі вони сповнилися Духом Святим, та почали говорити іншими мовами, бо Святий Дух дав їм таку здатність.

⁵ У той час побожні юдеї з усіх країн світу жили в Єрусалимі. ⁶ Коли пролунав цей звук, зібрався великий натовп, і всі люди дивувалися з цього, бо кожен із них почув свою рідну мову.

⁷ Люди були вражені. Вони здивовано перепитували один одного: «Чи всі ці люди, які розмовляють, не ґалилеяни? ⁸ Як же могло таке статися, що тепер кожен із нас чує від них свою рідну мову? ^9-11 Серед нас же тут парфяни, мидяни й еламіти! Тут мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту і Азії, Фриґії та Памфилії, з Єгипту і лівійських земель поблизу Кирени, гості з Рима, як юдеї, так і новонавернені, критяни й араби. Ми всі чуємо, що ці люди говорять про величні Божі діла нашими рідними мовами!»

¹² Усі присутні були здивовані й збентежені, та все перепитували одне одного: «Що б це могло означати?»

¹³ А інші навпаки, насміхалися з них, говорячи: «Вони випили надто багато вина».

Петрова проповідь

¹⁴ Тоді Петро встав з одинадцятьма апостолами, і голосно звернувся до людей: «Брати юдейські і ви всі, хто мешкає в Єрусалимі, дозвольте сказати, що це все означає. Добре вслухайтеся в мої слова! ¹⁵ Ці люди не п’яні, як ви думаєте, адже тільки дев’ята ранку. ¹⁶ А сталося якраз те, про що пророк Йоїл говорив:

²² Ізраїльтяни, послухайте мої слова: Ісус із Назарета був Чоловіком, Якого Бог прославив перед вами чудесами і знаменнями. Усе це Бог чинив серед вас Його руками. Ви й самі це знаєте. ²³ Ісус був виданий вам з певною метою і передбаченням Божим. Але ви, руками лихих людей, вбили Його, розіп’явши на хресті. ²⁴ Бог звільнив Його від смертельних страждань і воскресив із мертвих, бо смерть не могла втримати Його. ²⁵ Адже ще Давид говорив про Нього:

²⁹ «Брати мої,—продовжував Петро,—я можу розповісти вам довірчо про Давида, нашого патріарха. Він помер і був похований. Могила його тут із нами й сьогодні. ³⁰ Але він був пророком і знав, що Бог пообіцяв йому посадити на його трон одного з Давидових нащадків^[v]. ³¹ Він дивився в майбутнє, маючи на увазі Ісусове воскресіння, коли говорив:

³² Бог воскресив Ісуса, і всі ми були свідками цього. ³³ Ісус був вознесений на Небеса і зараз знаходиться по праву руку від Бога. Христос одержав обіцяний Дух Святий від Отця, і пролив його неначе дощ. Саме це ви зараз бачите і чуєте. ^34-35 Адже Давид не вознісся на Небеса, але сам він говорив:

³⁶ Ось чому нехай весь Ізраїль знає напевно: Бог зробив Ісуса, Якого ви розіп’яли, водночас і Господом, і Христом!»

³⁷ Почувши це, люди були дуже засмучені. Вони запитали Петра й інших апостолів: «Браття, що нам робити?»

³⁸ Петро відповів їм: «Покайтеся! Тоді нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І тоді ви приймете Дар Святого Духа. ³⁹ Бо ця обітниця для вас і для ваших дітей, і для всіх, хто далеко. Це обітниця для всіх, кого Господь Бог наш кличе до Себе».

⁴⁰ І ще багато чого говорив Петро, застерігаючи людей, і молив їх: «Рятуйтеся від цього лукавого роду!» ⁴¹ Хто сприйняв Петрове послання, той охрестився. Близько трьох тисяч людей додалося до числа віруючих того дня.

Життя перших християн

⁴² Віруючі присвячували життя своє вивченню вчення апостолів. Вони їли разом^[x] і молилися разом. ⁴³ Пошана до Бога перебувала в серці кожного з них, й багато чудес і знамень чинили апостоли. ⁴⁴ Всі віруючі були разом і ділилися всім, що мали. ⁴⁵ Вони продавали своє майно і власність, та розподіляли їх між усіма за потребою кожного. ⁴⁶ Щодня вони всім товариством зустрічалися в храмі. В вдома вони розламували хліб і їли разом. І були вони щасливі й щирі серцями. ⁴⁷ Віруючі славили Бога і втішалися з того, що всі люди добре ставилися до них, й щодня Господь додавав до їхньої спільноти тих, хто спаслися.

Апостол Петро зцілює каліку

3 Одного дня Петро та Іоан йшли до храму у третю годину дня. То був час молитви. ² А тут якісь люди несли чоловіка, каліку від народження. Його щодня садили біля храмових воріт, що називалися Красною Брамою, щоб він міг просити милостині в тих, хто йшов до храму.

³ Коли жебрак побачив, що Петро й Іоан входять до храму, він попросив у них грошей. ⁴ Апостоли поглянули на нього й Петро сказав: «Подивися на нас!» ⁵ Він подивився на них, сподіваючись щось від них одержати. ⁶ Але Петро промовив: «Я не маю ні срібла, ні золота, але я дам тобі те, що маю: Ім’ям Ісуса Христа з Назарета, встань і йди!»

⁷ Тоді Петро взяв каліку за праву руку та підняв його. І негайно ноги й ступні того чоловіка зміцніли. ⁸ Жебрак стрибком став на ноги й почав ходити. Він рушив із ними до храму, походжав і підстрибував, славлячи Бога.

⁹ Всі люди бачили, як він ходить і як славить Бога. ¹⁰ Вони впізнали в ньому того жебрака, який завжди сидів і просив милостині біля Красної Брами храму. І всі були здивовані з того, що сталося з цим чоловіком.

Петро говорить про Ісуса Христа

¹¹ Через те, що жебрак тримався за Петра й Іоана, всі люди, здивовані, збіглися до них. Вони знаходилися в місці храму, що називалося Соломонів ґанок.

¹² Побачивши таке, Петро запитав людей: «Брати ізраїльські, чому ви так здивовані цим? Чому ви дивитеся на нас так, ніби ми своєю владою або своїм благочестям зробили так, що цей чоловік ходить? ¹³ Ні, адже це Господь так зробив! Він є Богом Авраама, Ісаака і Якова; Богом наших предків, Який прославив Слугу Свого Ісуса. А ви віддали Його на смерть, відцуралися Його перед Пилатом, коли той вирішив відпустити Ісуса. ¹⁴ Ви відмовилися від Святого й Праведного, а натомість попросили, щоб вам відпустили вбивцю^[y]. ¹⁵ Ви вбили Того, Хто веде людей до життя, але Бог воскресив Його з мертвих, і ми—свідки цього.

¹⁶ Це ж Ісусове ім’я дало силу чоловікові, якого ви бачите і знаєте, бо ми віримо в Ісусове ім’я. Так, саме віра, що приходить через Ісуса, повністю зцілила цього чоловіка, і сталося це на ваших очах.

¹⁷ Зараз, браття, я знаю, що ви вчинили так, бо самі не знали, що ви робите, так само, як і вожді ваші. ¹⁸ То Бог зробив це, аби збулося те, що Він провіщав устами всіх пророків: Його Христос мусить прийняти страждання і смерть.

¹⁹ Отже, покайтеся. Поверніться до Бога, і гріхи ваші будуть стерті. ²⁰ Тоді Господь дасть вам духовний спочинок, і пошле Ісуса, Якого Він уже обрав для вас бути Христом вашим.

²¹ Але Ісус мусить лишатися на небесах аж до того часу, коли Бог відновить порядок речей у світі. Про це Він говорив із давніх-давен устами Своїх святих пророків. ²² Адже Мойсей сказав: „Господь ваш Бог дасть вам Пророка, такого як я, з ваших власних людей. Ви мусите слухатися всього, що Він казатиме. ²³ А хто не слухатиметься Його, викорінений буде з народу”^(I).

²⁴ Так, усі пророки, починаючи від Самуїла, і всі, хто прийшли після нього, говорили саме про ці дні. ²⁵ Ви—діти пророків і Заповіту, даного Богом предкам вашим. Ось що Бог сказав Авраамові: „Через твоїх нащадків усім народам на землі прийде благословення”^(J).

²⁶ І коли Бог воскресив Свого Слугу Ісуса,—продовжував Петро,—Він послав Його спершу до вас, щоб благословити вас, повертаючи з ваших лихих шляхів».

Ув’язнення Петра й Іоана

4 Поки Петро та Іоан промовляли до людей, до них підійшли священики, начальник храмової варти й кілька саддукеїв. ² Вони були стурбовані тим, що апостоли навчають людей, проповідуючи воскресіння мертвих через Ісуса. ³ Вони заарештували Петра та Іоана й посадили їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір.

⁴ Але багато людей, які чули Слово, повірили. Число їх сягало п’яти тисяч.

Петро та Іоан перед Синедріоном

⁵ Наступного дня юдейські вожді, старійшини та книжники зібралися в Єрусалимі. ⁶ Також були там первосвященики Анна, Каяфа, Іоан, Олександр і всі інші з роду первосвященика. ⁷ Перед ними поставили Петра та Іоана, і почали розпитувати апостолів: «Чиєю владою і чиїм іменем ви це зробили?»

⁸ Тоді Петро, сповнений Духа Святого, відповів: «Вожді народу і старійшини! ⁹ Якщо ви питаєте нас про ту добру справу, що була зроблена для хворого, ¹⁰ тоді ви і всі люди Ізраїлю мусять знати таке: це було зроблено владою Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли. Бог воскресив Його з мертвих. Завдяки Йому цей чоловік, який був калікою, стоїть сьогодні перед вами цілком здоровий. ¹¹ Ісус—

¹² Ніхто інший не дасть нам спасіння, бо немає іншого такого імені в світі. Бог послав Його людям, щоби принести їм спасіння».

¹³ Коли члени Синедріону побачили сміливість Петра та Іоана і зрозуміли, що це були прості й неосвічені люди, вони були вражені. Вони також збагнули, що ці двоє були з Ісусом. ¹⁴ Юдейські вожді не знайшли, що сказати, тим більше, що зцілений чоловік стояв поруч.

Синедріон безсилий проти апостолів

¹⁵ Вони наказали апостолам залишити Синедріон, та почали радитися між собою: ¹⁶ «Що ми можемо зробити з цими людьми? Адже це очевидно для всіх, хто мешкає в Єрусалимі, що завдяки їм сталося нечуване диво. Ми не можемо цього заперечити. ¹⁷ Але ми мусимо подбати про те, щоб ці чутки не поширювалися більше серед людей. Давайте застережемо їх нікому більше не говорити про Ісуса»^[aa]. ¹⁸ Вони знову покликали апостолів і наказали їм більше зовсім нічого не говорити, ані навчати в ім’я Христове.

¹⁹ Але Петро з Іоаном відповіли їм: «Розсудіть, чи справедливо це було б перед Господом, якби ми більше слухали вас, ніж Бога. ²⁰ Ми не можемо припинити говорити про те, що чули й бачили».

²¹ Члени Синедріону ще погрозили апостолам, а потім відпустили їх, бо не змогли знайти способу, як покарати Петра й Іоана, адже люди славили Бога за те, що сталося. ²² Тому чоловіку, з яким відбулося це чудо зцілення, було більше сорока років.

Петро та Іоан повертаються до віруючих

²³ Коли Петра й Іоана звільнили, вони повернулися до свого товариства, і розповіли про все, що казали їм первосвященики та старійшини. ²⁴ Вислухавши Петра та Іоана, віруючі одностайно піднесли голоси свої до Бога зі словами: «Господи, Ти створив небо, землю, море і все, що є в них. ²⁵ Ти промовив Духом Святим через уста слуги Твого, нашого праотця Давида:

²⁷ Так, Ірод та Понтій Пилат справді зібралися в Єрусалимі разом з поганами й людьми ізраїльськими проти Твого Святого Слуги Ісуса, Якого Ти зробив Христом. ²⁸ Вони зробили все так, як Ти раніше вирішив, що мусить збутися владою і волею Твоєю. ²⁹ А тепер, Господи, послухай, що вони кажуть: вони намагаються нас залякати. Тож дай нам, Твоїм слугам, відвагу говорити Слово Твоє. ³⁰ Простягни руку Свою, щоби зцілити немічних. Яви нам знамення й чуда в ім’я^[ab] Святого Слуги Твого Ісуса».

³¹ Коли закінчили вони молитися, то те місце, де вони зібралися, затряслося. Дух Святий зійшов на них, і вони сповнилися відвагою промовляти Слово Боже.

Життя перших християн

³² Усе товариство віруючих жило душа в душу. Ніхто не сказав, що його майно належить тільки йому. Вони завжди всім ділилися. ³³ З великою силою апостоли і далі свідчили про воскресіння Господа Ісуса. І велике Боже благословення було на них усіх. ^34-35 Ніхто з них ніколи не був у нужді. Ті, хто мали землю або будинки, продавали їх, а гроші приносили і клали до ніг апостолів, та ті гроші давалися кожному, хто мав у них потребу. ³⁶ Так зробив і Йосип, якого апостоли називали Варнавою (що означає «Син утіхи»). ³⁷ Він був левитом, родом з Кіпру. Продавши своє власне поле, Варнава приніс гроші і поклав їх апостолам до ніг.

Ананія і Сапфіра

5 ^1-2 Чоловік на ймення Ананія разом зі своєю дружиною продав свою власну ділянку, але апостолам віддав не все. Разом з жінкою Сапфірою вони приховали частину грошей.

³ Петро сказав йому: «Ананіє, чому ти дозволив сатані керувати твоїм серцем? Адже ти збрехав Духові Святому і присвоїв частину грошей від продажу землі. ⁴ Чи вона не належала тобі, коли ти продавав її? А коли вже продав, то чи не від тебе залежало, як розпорядитися грішми? Навіщо ти надумав таке? Адже ти збрехав Богові, а не людям».

⁵ Почувши ці слова, Ананія упав на землю й помер. Тоді великий страх охопив усіх, хто почув про це. ⁶ Кілька юнаків прийшли й, загорнувши тіло в саван, винесли і поховали його.

⁷ Приблизно через три години прийшла Ананієва дружина, яка нічого не знала про те, що сталося. ⁸ Петро запитав її: «Скажи мені, чи ви продали землю саме за таку суму?» Вона відповідає: «Так, оце все». ⁹ Тоді Петро й каже: «Навіщо ви двоє погодились випробувати Дух Господній? Поглянь! Ті, хто поховали твого чоловіка, вже стоять біля дверей. Вони понесуть також і тебе».

¹⁰ Тієї ж миті вона впала й померла. Юнаки ввійшли і знайшли її вже мертвою. Тож вони винесли тіло й поховали поруч із її чоловіком. ¹¹ І великий страх напав на всю церкву, й на всіх, хто чув про ці події.

Громада віруючих зростає

¹² Багато знамень і чудес були зроблені руками апостолів серед людей. Усі віруючі зібралися разом на Соломоновому ґанку, маючи спільну мету. ¹³ Ніхто інший не наважувався пристати до їхнього гурту, але люди прославляли їх. ¹⁴ І все більше й більше віруючих додавалося до Господа, як чоловіків, так і жінок. ¹⁵ Зрештою люди почали виносити своїх хворих просто на вулиці. Ті, які лежали на ліжках або на постелях сподівалися, що коли Петро йтиме вулицею, то бодай тінь його впаде на когось із них.

¹⁶ Цілі юрби людей приходили до Єрусалиму з довколишніх міст і сіл. Вони також приносили своїх хворих чи одержимих нечистими духами і всі зцілювалися.

Переслідування апостолів

¹⁷ Тоді первосвященик і ті, хто був з ним, тобто саддукеї, сповнилися заздрощів. ¹⁸ Вони схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці. ¹⁹ Але вночі Ангел Господній відчинив двері в’язниці, і вивів апостолів на волю, сказавши їм: ²⁰ «Ідіть, станьте у храмі й усе розкажіть людям про нове життя».

²¹ Почувши ці слова, апостоли на світанку прийшли до храму й почали навчати людей.

Вранці первосвященик і ті, хто був з ним, скликали Синедріон і загальне зібрання старійшин Ізраїлю й послали варту до в’язниці, щоб привести апостолів. ²² Коли вартові прийшли до в’язниці, то вони там апостолів не знайшли. Повернувшись до первосвященика, вони доповіли: ²³ «Двері в’язниці були надійно зачинені, вартові стояли біля дверей, але, відчинивши двері, ми побачили, що всередині нікого немає».

²⁴ Коли начальник варти й верховні священики почули цей звіт, вони були збентежені й дивувалися, що б то могло трапитися.

²⁵ Аж тут інший чоловік сказав їм: «Люди, яких ви кинули до в’язниці, стоять зараз у храмі й навчають народ!» ²⁶ Тоді начальник, узявши з собою воїнів, пішов до храму й привів апостолів. Але силу вони не могли застосувати, бо розуміли, що люди можуть закидати їх камінням.

²⁷ Коли апостоли постали перед Синедріоном, первосвященик промовив до них: ²⁸ «Ми вам суворо наказували не проповідувати про того Чоловіка. І все одно ви заповнили весь Єрусалим своїм ученням, та ще й прагнете звалити на нас вину за Його смерть!»

²⁹ На те Петро й інші апостоли відповіли: «Ми мусимо слухатися Бога більше, ніж людей. ³⁰ Бог наших батьків воскресив Ісуса з мертвих. Того Ісуса, Якого ви стратили розп’яттям на хресті. ³¹ Господь вшанував Христа, посадивши Його по праву руку від Себе, як Князя й Спасителя. Тож Він може дати народу ізраїльському покаяння і прощення гріхів. ³² Ми є свідками цих подій і тому знаємо, що вони істинні. Їх підтверджує і Святий Дух, якого Бог дав тим, хто слухається Його».

³³ Почувши таку відповідь, члени Синедріону розлютилися. Вони почали змовлятися, як вбити апостолів. ³⁴ Але в Синедріоні був один фарисей, на ім’я Ґамалиїл. Він був вчителем Закону, та його дуже поважали всі люди. Підвівшись, він наказав на хвилину вивести апостолів. ³⁵ Потім Ґамалиїл звернувся до Синедріону, сказавши: «Мужі ізраїльські, добре обміркуйте те, що ви збираєтеся зробити з цими людьми. ³⁶ Колись з’явився Тевда^[ac] і видавав себе за велику людину. До нього тоді приєдналося близько чотирьохсот послідовників. Коли Тевду було вбито, його послідовники розійшлися, й це ні до чого не привело. ³⁷ Після нього під час перепису населення прийшов з Ґалилеї Юда. І чимало людей пішло за ним. Його теж було вбито, а всі послідовники його порозбігалися.

³⁸ Тож і зараз, кажу вам, стороніться цих людей. Залиште їх, бо якщо справа їхня йде від людей, вона провалиться. ³⁹ А якщо від Бога, то все одно Його не зупините. Тільки виявиться, що ви воюєте проти Бога!» ⁴⁰ Члени Синедріону послухалися його і, побивши апостолів батогами, наказали їм не говорити більше від імені Ісуса й відпустили їх.

⁴¹ Апостоли залишили Синедріон, радіючи з того, що сподобились зазнати страждань і зневаги заради Ісуса. ⁴² І кожен день у храмі та йдучи з оселі в оселю вони навчали людей і проповідували Благовість, що Ісус є Христос.

Обрання сімох чоловіків для особливої праці

6 Тими днями кількість Ісусових учнів дедалі зростала. Але дехто з послідовників, які розмовляли грецькою мовою, були невдоволені іншими учнями, які були з Юдеї. Мовляв, їхніх вдів ображають при розподілі щоденної частки харчів.

² Тоді дванадцять апостолів зібрали разом громаду послідовників і сказали: «Це не добре, що ми залишаємо служіння слову Божому заради керування розподілом харчів. ³ Тож, брати і сестри, оберіть з-поміж себе сімох мужів з доброю славою, сповнених Духа Святого і мудрості. Ми їх призначимо відповідати за ці справи, ⁴ а самі присвятимо себе молитві й служінню Слову».

⁵ Ця пропозиція задовольнила всю громаду. Вони обрали Степана (чоловіка, сповненого віри і Духа Святого), а також Пилипа^[ad], Прохора, Никанора, Тимона, Пармена і Миколу з Антиохії, який раніше був навернений у юдейську віру. ⁶ Цих людей поставили перед апостолами, які помолившись, поклали руки^[ae] на них.

⁷ Отже, Слово Боже поширювалося, й кількість послідовників у Єрусалимі значно зросла. Навіть багато юдейських священиків підкорилося новій вірі.