Bible in 90 Days
Ісус перед Синедріоном
(Мк. 14:53-65; Лк. 22:54-55, 63-71; Ін. 18:13-14, 19-24)
57 Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини. 58 А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.
59 Головні священики й весь Синедріон[a] намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть. 60-61 Та нічого в них не вийшло, хоча лжесвідків було чимало. Під кінець прийшли ще двоє і сказали: «Ось Його слова: „Я можу зруйнувати цей храм Божий і знов відбудувати його за три дні”».
62 І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?» 63 Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»
64 І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних». 65 Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього! 66 Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»
67-68 Деякі з людей почали плювати Ісусу в обличчя й бити Його кулаками. Інші били Його по щоках, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк[b], Христосе, назви того із нас, хто вдарив Тебе!»
Петро зрікається Ісуса
(Мк. 14:66-72; Лк. 22:56-62; Ін. 18:15-18, 25-27)
69 Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином». 70 Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!» 71 Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!» 72 І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» 73 Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе». 74 Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.
75 І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.
Суд у Понтія Пилата
(Мк. 15:1; Лк. 23:1-2; Ін. 18:28-32)
27 Вранці наступного дня всі головні священики разом зі старійшинами зустрілися й прийняли рішення вбити Ісуса. 2 Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Його до рук Пилата.
Смерть Юди
(Дії 1:18-19)
3 На той час Юда, який зрадив Ісуса, побачивши, що Ісуса було оголошено винним, розкаявся у вчиненому й повернув тридцять срібняків головним священикам і старійшинам. 4 Він сказав: «Я згрішив, видавши Невинного на смерть». «Що нам до того?—Відповіли йому.—Це твоя справа!» 5 І він кинув ті срібні гроші у храмі, пішов і повісився.
6 Головні священики, піднявши монети, мовили: «По Закону не годиться класти ці гроші до скарбниці, бо це плата за пролиту кров». 7 Тоді, порадившись, вони придбали на ті гроші шматок землі, що звався Гончарним полем, щоб ховати на ньому чужинців. 8 Ось чому те поле й досі зветься Кривавим Полем. 9-10 Так збулися слова пророка Єремії:
«І взяли вони тридцять срібняків, ціну, що призначили за Нього сини Ізраїля, й віддали їх за Гончарне поле, як Господь указав мені на те»[c].
Допит Ісуса
(Мк. 15:2-5; Лк. 23:3-5; Ін. 18:33-38)
11 Коли Ісус представ перед прокуратором, Пилат спитав Його: «Ти—Цар юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». 12 А коли головні священики й старійшини почали перед Пилатом звинувачувати Ісуса, Він не вимовив жодного слова. 13 Тоді Пилат знову спитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе?» 14 Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.
Пилат намагається звільнити Ісуса
(Мк. 15:6-15; Лк. 23:13-25; Ін. 18:39—19:16)
15 Кожного року, під час Пасхи, Пилат, за звичаєм, відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. 16 На той час у в’язниці сидів відомий злочинець на ім’я Варавва[d].
17 Тож, коли зібрався натовп, Пилат запитав: «Кого ви хочете, щоб я відпустив для вас: Варавву чи Ісуса, Який зветься Христом?» 18 Пилат знав, що головні священики і старійшини віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. 19 Коли Пилат засідав у суді, його дружина прислала слугу переказати йому: «Ти не повинен нічого робити Цьому невинному, бо я бачила про Нього сон цієї ночі і була засмучена весь день».
20 Але головні священики й старійшини підбурювали натовп просити Пилата звільнити Варавву і засудити Ісуса до страти. 21 І через те, коли правитель запитав усіх: «Кого з цих двох ви хочете звільнити?» Ті відповіли: «Варавву!»
22 Тоді знову Пилат звернувся до них: «Що ж мені робити з Ісусом, Який зветься Христом?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» 23 «За що?—Запитав Пилат.—Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!»
24 Пилат, побачивши, що він нічого не вдіє, і що натовп може вибухнути невдоволенням, узяв трохи води й умив руки[e] перед народом, мовивши: «Я не винен у Його смерті. Вирішуйте самі!» 25 У відповідь з натовпу вигукнули: «Нехай кров Його буде на нас і наших дітях!» 26 І тоді він відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.
Воїни знущаються з Ісуса
(Мк. 15:16-20; Ін. 19:2-3)
27 Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель, і там зібрався цілий відділ[f] солдат навколо Нього. 28-29 Роздягнувши Його, вони накинули на Нього багряницю, на голову Йому сплели терновий вінок, а в праву руку дали ціпок. Впавши перед Ісусом на коліна, почали глузувати з Нього: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» 30 Потім воїни забрали у Ісуса ціпок, та били Його тим ціпком по голові й плювали на Нього. 31 А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.
Розп’яття
(Мк. 15:21-32; Лк. 23:26-39; Ін. 19:17-19)
32 Виходячи з міста, солдати зустріли одного киринеянина на ім’я Симон і примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. 33 Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), 34 то дали Ісусові випити вина, змішаного з жовчю[g]. Та покуштувавши трохи, Він не став його пити.
35-36 Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, а потім посідали там стерегти Його. 37 На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦЕ ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». 38 Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє розбійників: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. 39-40 Проходячи повз, люди лихословили і збиткувалися з Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. Тож врятуй хоча б Себе Самого! Якщо Ти насправді Син Божий, то зійди з хреста!»
41 Головні священики разом з книжниками та старійшинами також насміхалися з Ісуса, кажучи: 42 «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Царем ізраїльським, то нехай Він зараз зійде з хреста, і ми повіримо в Нього. 43 Він вірить у Господа, тож нехай Всевишній зараз врятує Його, якщо Господь Його вподобав. Бо ж Він Сам сказав: „Я—Син Божий”». 44 І навіть двоє злочинців, які були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також ображали Його.
Смерть Ісуса
(Мк. 15:33-41; Лк. 23:44-49; Ін. 19:28-30)
45 Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. 46 Біля третьої Ісус голосно закричав: «Елі, Елі, лема савахтані?» Що означає «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?»(A)
47 Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Він кличе Іллю!»[h] 48 Один чоловік швидко побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. 49 А інші казали: «Залиш Його! Подивимося, чи прийде Ілля Його рятувати».
50 Ісус іще раз голосно скрикнув і помер[i].
51 Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу—й здригнулася земля, і скелі розкололися. 52 І склепи відкрилися, й багато померлих людей Божих воскресло. 53 І вийшовши зі своїх гробниць після Ісусового воскресіння, вони пішли до святого міста Єрусалиму і явилися багатьом людям.
54 Коли центуріон і всі ті, хто стерегли з ним разом тіло Ісуса, побачили землетрус і все, що сталося, вони дуже перелякалися й мовили: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!» 55 Багато жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Вони супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї й піклувалися про Нього. 56 Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова і Йосипа, та мати Якова і Іоана[j].
Поховання Ісуса
(Мк. 15:42-47; Лк. 23:50-56; Ін. 19:38-42)
57 Коли настав вечір, прийшов один багач з Ариматеї на ймення Йосип, який теж був учнем Ісуса. 58 З’явившись до Пилата, він попросив віддати йому тіло Ісусове. Тож Пилат наказав воїнам віддати Його Йосипові.
59-60 Йосип узяв тіло й, загорнувши у чисте лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, що сам вирубав у скелі. Потім, прикотивши величезного каменя, він затулив ним вхід до склепу і пішов звідти. 61 Марія Маґдалена та інша Марія залишилися сидіти біля гробниці.
Варта коло гробниці
62 Наступного дня після п’ятниці головні священики й фарисеї зустрілися з Пилатом. 63 Вони мовили до прокуратора: «Шановний, ми пригадали, що Той обманщик, ще коли був живий, сказав: „Я воскресну з мертвих через три дні”. 64 Віддай наказ, щоб добре стерегли гробницю, поки не настане третій день, щоб Його учні не могли прийти й викрасти тіло, а тоді казати всім: „Він воскрес із мертвих”. Бо цей останній обман буде ще гірший від першого». 65 Тоді Пилат відповів: «Ви можете взяти вартових. Ідіть і охороняйте, як знаєте». 66 Тож вони пішли стерегти гробницю та запечатали вхід, й залишили коло нього воїнів.
Звістка про Ісусове воскресіння
(Мк. 16:1-8; Лк. 24:1-12; Ін. 20:1-10)
28 Коли минула субота, на світанку, першого дня тижня, Марія Маґдалена з іншою Марією прийшли подивитися на гробницю, де було поховано Ісуса. 2 У цей час стався великий землетрус, бо Ангел Господній спустився з неба та, підійшовши до скелі, відкотив каменя і сів на нього. 3 Поява Ангела була немов сяйво і спалахи блискавиці, а вбрання його було білосніжне. 4 Сторожа ж від страху перед Ним так тремтіла, що всі стали немов мерці. 5 І тоді Ангел мовив до жінок: «Не бійтеся! Я знаю, що ви шукаєте Ісуса, Який був розіп’ятий на хресті. 6-7 Однак Його тут зараз немає, бо Він воскрес із мертвих, так, як Він і передрікав. Ідіть і погляньте на те місце, де було тіло Його, а тоді мерщій рушайте до міста й розкажіть Його учням, що Ісус воскрес із мертвих і йде до Ґалилеї поперед них, і що вони Його там побачать. Запам’ятайте все, що я вам сказав».
8 Тоді жінки, швидко вийшовши з гробниці, охоплені страхом, але з великою радістю, побігли сповістити про все Його учнів. 9 Тож раптом їх перестрів Сам Ісус і сказав: «Вітаю вас!» Вони підійшли до Нього, впали до ніг Його і поклонилися. 10 І звернувся Ісус до них, кажучи: «Не бійтеся. Йдіть і накажіть учням[k] Моїм, щоб ішли до Ґалилеї. Вони Мене там побачать».
Донесення сторожі
11 Доки жінки йшли, дехто з воїнів зі сторожі дісталися до міста раніше й розповіли головним священикам про все, що сталося. 12-13 Порадившись із старійшинами, ті вирішили дати воїнам багато грошей, наказавши: «Розповідайте всім, що учні Ісуса прийшли вночі й викрали Його тіло, поки ви спали. 14 А якщо ця чутка дійде до правителя, то ми його переконаємо, домовимося з ним, а вас врятуємо від неприємностей». 15 Тоді воїни, взявши гроші, зробили так, як їм звеліли. І ця чутка поширилася поміж юдеїв й існує досі.
Ісус являється Своїм учням
(Мк. 16:14-18; Лк. 24:36-49; Ін. 20:19-23; Дії 1:6-8)
16 Одинадцять учнів пішли до Ґалилеї, до гори, куди казав їм прийти Ісус. 17 Побачивши Його, вони вклонилися, але дехто з них засумнівався, чи справді це Ісус? 18 Тоді, підійшовши до апостолів, Ісус промовив до них: «Мені дана вся влада на небі й на землі. 19 Тож йдіть і зробіть Моїми учнями й послідовниками всі народи, охрестивши їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, 20 і навчіть їх виконувати все те, що Я вам заповідав. І будьте впевнені—Я завжди буду з вами, аж до кінця світу».
Іоан Хреститель готує дорогу Ісусові
(Мт. 3:1-12; Лк. 3:1-9, 15-17; Ін. 1:19-28)
1 Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого[l] починається словами, 2 які провіщав пророк Ісая:
«Послухай! Я виряджаю посланця Мого поперед Тебе.
Він приготує Тобі дорогу».(B)
3 Голос лунає в пустелі:
«Готуйте дорогу Господу,
зробіть прямим шлях для Нього».(C)
4 З’явився Іоан, який хрестив людей у пустелі, проповідуючи хрещення, як символ покаяння для прощення гріхів. 5 Уся Юдея і всі мешканці Єрусалиму виходили до Іоана та хрестилися у нього в річці Йордан, сповідуючись у своїх гріхах. 6 Іоан носив вбрання з верблюжої вовни, підперезане шкіряним паском, і їв він сарану та дикий мед. 7 Ось що він проповідував людям: «Незрівнянно Могутніший, ніж я, іде за мною: я не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій. 8 Я хрещу вас водою, а Він хреститиме Духом Святим».
Хрещення Ісуса
(Мт. 3:13-17; Лк. 3:21-22)
9 Саме в ті дні Ісус пішов із Назарета Ґалилейського й охрестився в Іоана у річці Йордан. 10 Тільки-но вийшовши з води, Він побачив, як Небеса розкрилися, й Дух зійшов на Нього в подобі голуба. 11 І голос пролунав з небес: «Ти Син Мій улюблений, Ти догодив Мені».
Диявол спокушає Ісуса
(Мт. 4:1-11; Лк. 4:1-13)
12 Тоді ж Дух відіслав Ісуса до пустелі. 13 Тож перебував Він у пустелі протягом сорока днів, і спокушав Його сатана. Жив Він серед диких звірів, та Ангели дбали про Нього.
Ісус проповідує в Ґалилеї
(Мт. 4:12-17; Лк. 4:14-15)
14 Після ув’язнення Іоана Ісус прийшов до Ґалилеї, проповідуючи Добру Звістку Божу. 15 Він казав: «Збувся час. Царство Боже вже близько[m]. Покайтеся та увіруйте в Добру Звістку!»
Ісус обирає перших учнів
(Мт. 4:18-22; Лк. 5:1-11)
16 Йдучи повз Ґалилейське озеро, Ісус побачив Симона[n] й Симонового брата Андрія, які закидали невід в озеро, бо були рибалками. 17 І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і Я зроблю вас ловцями не риби, а душ людських». 18 Вони одразу ж полишили свої сіті й подалися за Ним. 19 Потім Він пішов далі й побачив Якова, сина Зеведеєвого, та Якового брата Іоана, які у човні лагодили рибальські сіті. 20 Він їх гукнув, тож вони одразу ж залишили в човні свого батька Зеведея з робітниками й подалися за Ісусом.
Зцілення біснуватого в Капернаумі
(Лк. 4:31-37)
21 Ісус та Його учні прийшли до Капернаума. Наступної суботи Він вирушив до синагоги і навчав людей, котрі зібралися там. 22 Вони були вражені тією наукою, оскільки Він навчав їх як людина, яка має владу, а не як книжники. 23 У той час, коли Ісус знаходився в синагозі, там був присутній чоловік, одержимий нечистим духом. Раптом він закричав: 24 «Що Тобі треба від нас, Ісусе з Назарета? Ти прийшов, щоб знищити нас? Я знаю, хто Ти! Ти—Божий Святий!»
25 Та Ісус суворо наказав йому: «Вгамуйся й вийди з нього». 26 Тут нечистий почав колотити чоловіка, а потім з криком дух вийшов з нього. 27 Подив охопив усіх присутніх та вони почали питати одне одного: «Що трапилося? Цей Чоловік владно проповідує нове вчення! Він навіть злим духам владно наказує, і ті слухаються Його!» 28 Чутка про Нього хутко поширилася по всій Ґалилеї.
Зцілення багатьох
(Мт. 8:14-17; Лк. 4:38-41)
29 Ісус та всі учні Його залишили синагогу й попрямували до оселі Симона і Андрія. Яків й Іоан пішли разом з ними. 30 Симонова теща лежала в лихоманці, тож люди розповіли про неї Ісусу. 31 Ісус підійшов до неї, взяв її за руку й допоміг підвестися. Лихоманка залишила жінку й вона почала прислуговувати їм.
32 Коли настав вечір, після заходу сонця, до Нього привели багатьох хворих і одержимих нечистим. 33 Усе місто зібралося під дверима. 34 Багатьох недужих на різні хвороби Він зцілив, і з багатьох вигнав демонів. Та говорити тим нечистим духам Ісус не дозволяв, бо вони знали, хто Він такий[o].
Ісус вирушає в інші міста
(Лк. 4:42-44)
35 Рано-вранці, до схід сонця, Ісус залишив оселю, усамітнився в безлюдному місці й там молився. 36-37 Симон і ті, хто були з ним, пішли шукати Ісуса й, знайшовши Його, звернулися до Нього: «Всі Тебе шукають». 38 Але Ісус відповів їм: «Нам потрібно йти до інших міст, щоб Я міг проповідувати Божу вість і там, бо саме для цього Я й прийшов». 39 Так Він мандрував Ґалилеєю, проповідуючи в синагогах та виганяючи демонів.
Зцілення прокаженого
(Мт. 8:1-4; Лк. 5:12-16)
40 Одного разу прийшов до Ісуса прокажений і, впавши долілиць перед Ним, благав: «Якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене». 41 Перейнявшись милосердям[p], Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» 42 Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він став чистим. 43 Ісус відіслав його, суворо застерігши при тому: 44 «Дивися ж, нікому не кажи про те, що Я для тебе зробив, а піди й покажися священику[q], та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей[r]. Це й буде свідченням твого одужання».
45 Але той чоловік пішов і почав повсюди розповідати про те, як Ісус зцілив його хворобу. Через те Ісус більше не міг відкрито ввійти у місто, та залишався в безлюдних місцях, але ж люди приходили до Нього звідусіль.
Зцілення паралізованого
(Мт. 9:1-8; Лк. 5:17-26)
2 За кілька днів повернувся Ісус до Капернаума, і по місту пішла чутка, що Він був вдома. 2 Тож зібралося там так багато людей, що місця не вистачало навіть за дверима. У той час, коли Ісус проповідував їм слово Своє, 3 надійшов гурт із паралізованим чоловіком, якого четверо несли на ношах. 4 Вони не могли пронести чоловіка до Ісуса крізь натовп, тож, розібравши дах будинку, де знаходився Христос, спустили до кімнати ліжко, на якому лежав паралізований. 5 Коли Він побачив, як сильно вони вірують, то мовив до немічного: «Сину Мій, гріхи твої прощені».
6 Там сиділи деякі книжники, які бачили, що Ісус зробив, та почали говорити поміж собою: 7 «Як Він може казати таке? Він зневажає Всевишнього! Ніхто не може прощати гріхи, крім Самого Бога!»
8 Ісус одразу взнав, що вони думали про себе і сказав їм: «Чому ви так думаєте? 9 Що легше: сказати паралізованому: „Твої гріхи прощені” чи „Вставай, візьми свої ноші і йди?” 10 Але Я доведу, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: 11 «Кажу тобі: вставай, бери постіль свою і йди додому». 12 Тієї ж миті паралізований встав, забрав свої ноші, і на очах у всіх пішов собі. Всі були приголомшені та славили Бога. Вони казали: «Ми ніколи не бачили нічого подібного».
Покликання Левія (Матвія)
(Мт. 9:9-13; Лк. 5:27-32)
13 І знову Ісус вийшов до озера. Увесь натовп вийшов до Нього, і Він навчав їх. 14 По дорозі Він побачив збирача податків Левія, сина Алфієвого. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» Тож Левій встав і вирушив за Ним.
15 І сталося так, що коли Ісус їв у домі Левія, багато збирачів податків та грішників. (Адже чимало було таких, хто був Його послідовником).
16 Коли книжники, які належали до секти фарисеїв побачили, що Ісус обідає з грішниками та збирачами податків, вони запитали Його учнів: «Чому Він їсть за одним сатолом зі збирачами податків і грішниками?»
17 Коли Ісус почув це, Він відповів їм: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння».
Про піст
(Мт. 9:14-17; Лк. 5:33-39)
18 На той час учні Іоана та фарисеї постилися. Деякі з людей спитали Ісуса: «Чому учні Іоана та фарисеї дотримуються поста, а Твої учні—ні?»
19 Ісус відповів на те: «Чи бачили ви колись, щоб друзі нареченого постилися на весіллі, поки молодий ще з ними? 20 Та прийде час, коли молодий залишить їх, тоді вони й засумують і почнуть поститися.
21 До старої одежі не пришивають латки з неусадженої тканини, бо вона збіжиться й відірветься від старої тканини і діра буде ще більшою. 22 Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи, бо воно їх розірве, та й міхи зіпсуються. Навпаки, для нового вина потрібні нові міхи».
Син Людський—Господь суботи
(Мт. 12:1-8; Лк. 6:1-5)
23 Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски та їсти зерно. 24 Дехто з фарисеїв запитав Ісуса: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?»
25 У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? 26 В той час, коли первосвящеником був Авіатар, Давид зайшов до Божого дому, та з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». 27 Й Ісус додав: «Субота створена для людини, а не людина для суботи. 28 Тож Син Людський—Господь і над суботою».
Зцілення сухорукого в суботу
(Мт. 12:9-14; Лк. 6:6-11)
3 Якось іншого разу Ісус прийшов до синагоги. Там був чоловік з усохлою рукою. 2 Деякі з євреїв уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу.
3 Ісус сказав сухорукому: «Встань перед усіма!» 4 Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя чи вбивати?» Та вони змовчали. 5 Ісус суворо подивився на них, але сповнився скорботи через їхню впертість. Він сказав чоловікові: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. 6 Тоді фарисеї пішли геть й почали змовлятися з іродіанцями проти Ісуса, щоб знайти спосіб погубити Його.
Учні гуртуються навколо Ісуса
7-8 Ісус і Його учні пішли до озера, а за ними сунув величезний натовп із Ґалилеї, з Юдеї, з Єрусалиму, з Ідумеї, з-за Йордану, з-довкола Тира і Сидона. Всі ці люди прийшли до Ісуса, оскільки почули про діяння Його. 9 Була така тіснява, що Він наказав учням приготувати для Нього невеликого човна, аби люди не задавили Його. 10 Він зцілив багатьох, тож усі хворі намагалися протовпитися, аби доторкнутися до Нього.
11 Коли ж нечисті духи бачили Його, то падали долілиць перед Ним і вигукували: «Ти—Син Божий!» 12 Але ж Він їх суворо попередив, щоб не розголошували, хто Він такий.
Ісус обирає дванадцять апостолів
(Мт. 10:1-4; Лк. 6:12-16)
13-15 Піднявшись на гору, Ісус покликав за Собою тих, кого хотів обрати послідовниками Своїми. Вони піднялися до Нього. Ісус обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами Своїми, щоб вони були поруч із Ним і щоб міг Він послати їх до інших міст проповідувати. І наділив Він їх владою виганяти демонів. 16-19 Отже, Він призначив дванадцятьох:
Симона, якому Ісус дав ім’я Петро,
братів Якова і Іоана, синів Зеведеєвих (яким Він дав імена Воанерґес, що означає «сини грому»),
Андрія,
Пилипа,
Варфоломія,
Матвія,
Хому,
Якова, сина Алфієвого,
Тадея,
Симона Зилота[s]
та Юду Іскаріота, котрий пізніше зрадив Ісуса.
Влада Ісусова—від Бога
(Мт. 12:22-32; Лк. 11:14-23; 12:10)
20 Ісус вирушив додому, але знову там зібрався такий натовп, що Ісус і учні Його навіть попоїсти не могли. 21 А рідні Ісуса, почувши про це, вийшли назустріч, щоб забрати Його, бо люди казали, що Він божевільний.
22 Книжники, які прийшли з Єрусалиму, казали: «В Нього вселився Вельзевул![t] Він виганяє нечистих не інакше, як владою володаря демонів!» 23 Ісус погукав їх і заговорив до них притчами: «Як може сатана виганяти сатану? 24 Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине. 25 Якщо брат повстане на брата, така родина не зможе вціліти. 26 І якщо сатана почне боротися сам із собою, то не вціліти йому, настане йому кінець.
27 Ясна річ, ніхто не зможете вдертися до хати дужого чоловіка й пограбувати його майно, якщо спершу не зв’язати господаря. 28 Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, 29 але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. Більше того, на ньому лежатиме вічний гріх». 30 Так відповів Ісус тим, хто казав, що Він був одержимий нечистим духом.
Ісусові учні—Його родина
(Мт. 12:46-50; Лк. 8:19-21)
31 Прийшли до Ісуса Його мати й брати. Вони зупинилися надворі й попросили погукати Його. 32 Навколо Ісуса сиділо багато людей, тож вони сказали Йому: «Поглянь! Он мати, брати й сестри[u] Твої чекають на Тебе зовні».
33 У відповідь Ісус сказав: «Хто є Моєю матір’ю і братами Моїми?» 34 Він обвів поглядом усіх, хто сидів навколо Нього й повів далі: «Ось вони: Моя мати і брати Мої! 35 Хто виконує волю Божу, той і є Моїм істинним братом, сестрою, і матір’ю».
Притча про сіяча
(Мт. 13:1-9; Лк. 8:4-8)
4 Одного разу, коли Ісус проповідував біля озера, навколо Нього зібрався величезний натовп. Тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. 2 Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.
3 Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти. 4 Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. 5 Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, 6 та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. 7 Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю. 8 Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного». 9 Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!»
Чому Ісус навчав за допомогою притч
(Мт. 13:10-17; Лк. 8:9-10)
10 Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцять апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі. 11-12 І Він їм сказав: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах:
бо вони дивилися, дивилися, але не бачили,
бо вони слухали, слухали, але не розуміли,
а інакше навернулися й були б прощені».(D)
Пояснення притчі про сіяча
(Мт. 13:18-23; Лк. 8:11-15)
13 Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі? 14 Сіяч сіє Слово Боже в людях. 15 Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово.
16 Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. 17 Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри.
18-19 Зерно, що впало серед теренів—це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші бажання душать Слово, і воно не дає плодів[v].
20 Іще інші—зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».
Не приховуйте світла
(Лк. 8:16-18)
21 І сказав їм Ісус: «Звичайно, ви заносите в приміщення світильник не для того, щоб поставити його під перевернуту посудину або під ліжко, а для того, щоб поставити його на підставку. 22 Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, що не стане відомим. 23 Той, хто має вуха, нехай почує!» 24 І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуєте. 25 Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить».
Про Царство Боже
26 Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно. 27 Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і росте днями й ночами—як, він навіть сам не знає. 28 Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті—повен колос. 29 Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива».
Притча про гірчичне зерно
(Мт. 13:31-32, 34-35; Лк. 13:18-19)
30 Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти? 31 Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають. 32 Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку».
33 Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей—стільки, скільки могли вони зрозуміти. 34 Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював.
Ісус вгамовує бурю
(Мт. 8:23-27; Лк. 8:22-25)
35 Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!» 36 Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними.
37 Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води. 38 Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?» 39 Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша. 40 І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?» 41 Але вони були страшенно налякані й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»
Зцілення біснуватого
(Мт. 8:28-34; Лк. 8:26-39)
5 І припливли вони на протилежний берег озера до землі Ґерасинської[w]. 2 Тільки-но Ісус зійшов з човна, як назустріч Йому з-за гробниць вийшов чоловік, одержимий нечистим духом. 3-4 Він жив серед гробниць, і ніхто не міг зв’язати його, навіть ланцюгами. Його часто заковували в кайдани та ланцюги, але він рвав ланцюги й трощив кайдани, і ніхто не міг угамувати його.
5 Днями й ночами він никав між гробниць в горах, кричав і бив себе камінням.
6-7 Помітивши віддалік Ісуса, цей чоловік кинувся до Нього, упав долілиць перед Ним, а потім голосно закричав: «Що Тобі треба від мене, Ісусе, Сину Господа Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч мене». 8 Ісус звелів йому: «Вийди з чоловіка цього, нечистий дух!»
9 Отже, Ісус запитав його: «Як тебе звати?» А той відповів: «Ім’я мені—Легіон[x], бо багато нечистих духів вселилося в мене». 10 Вони знову і знову благали Ісуса не виганяти їх із тієї землі. 11 Неподалік на узвишші паслося велике стадо свиней. 12 Тож духи благали Ісуса: «Пошли нас у свиней, аби ми могли вселитися в них». 13 Ісус дозволив їм. Тож нечисті духи вийшли з чоловіка і вселилися в свиней. Тоді стадо, в якому налічувалося близько двох тисяч голів, кинулося з крутого берега в озеро й потонуло.
14 Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях. І люди сходилися, щоб подивитися, що сталося. 15 Вони прийшли до Ісуса й, побачивши того біснуватого одягненим і при здоровому глузді, дуже злякалися. 16 Хто бачив, розповіли людям, що трапилося з чоловіком, одержимим нечистими, та про свиней. 17 І люди почали благати Ісуса залишити їхню землю.
18 Коли Він сідав у човен, чоловік, який був одержимий нечистим духом, благав Ісуса узяти його з Собою. 19 Та Ісус відмовив йому, сказавши: «Іди до дому свого, до своїх людей і розкажи, що Господь зробив для тебе і як змилувався над тобою».
20 Тож він пішов і почав усім у Десятимісті розповідати, як багато Ісус зробив для нього. І всі були вражені тим.
Воскресіння дочки Яїра та зцілення хворої на кровотечу
(Мт. 9:18-26; Лк. 8:40-56)
21 Коли Ісус знову переправився на інший берег, великий натовп зібрався навколо Нього. 22 Туди ж, на берег озера, прийшов голова синагоги на ймення Яїр. Побачивши Ісуса, він впав долілиць і 23 звернувся до Нього з благанням: «Донька моя помирає. Прошу тебе: прийди й поклади руки на неї, щоб зцілилася вона і живою зосталася». 24 Тож Ісус пішов з ним. І величезний натовп рушив за Ним, з усіх сторін щільно оточивши Його.
25 Серед них була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. 26 Від багатьох лікарів вона натерпілася. Вона витратила на лікування вже все, що мала, але ніякого полегшення не було, навпаки, ставало тільки гірше. 27 Вона чула про Ісуса і тепер підійшла до Нього в натовпі й торкнулася краю Його плаща. 28 Вона казала собі: «Якщо я доторкнуся хоча б до Його одягу, то одужаю». 29 Тієї ж миті кровотеча припинилася, й жінка відчула в тілі своєму, що хвороба залишила її.
30 Але Ісус одразу відчув, що сила вийшла з Нього. Він озирнувся до натовпу й запитав: «Хто торкнувся Мого одягу?» 31 І учні Його відказали Йому: «Ти бачиш, який натовп зусібіч напирає на Тебе, а Ти запитуєш: „Хто доторкнувся до Мене?”» 32 Та Ісус і далі видивлявся, хто це зробив.
33 Тоді жінка перелякалася, бо знала, що сталося з нею, підійшла до Нього і, впавши долілиць, розповіла Йому всю правду. 34 Тоді Він мовив: «Дочко, віра твоя зцілила тебе! Йди з миром і більше ти не будеш страждати від своєї хвороби».
35 Поки Ісус ще говорив, чоловіки прийшли з дому Яїра й сказали йому: «Твоя дочка померла. Навіщо турбувати Учителя?» 36 Але до Ісуса долинули ці слова, й Він звернувся до голови синагоги: «Не бійся. Тільки вір».
37 Ісус нікому не дозволив заходити з Ним, крім Петра, Якова та Іоана, Якового брата. 38 Коли вони ввійшли до дому голови синагоги, то застали там метушню, плач і голосіння. 39 Ввійшовши, Ісус мовив до присутніх: «Навіщо плакати і голосити? Вона не померла, а просто спить». 40 Та люди почали насміхатися з Нього. Ісус випроводив усіх, а Сам узяв батька й матір дитини, а також трьох апостолів, які були з Ним, і ввійшов до кімнати, де лежало дівча.
41 Ісус узяв її за руку й мовив: «Таліта, кум!»—що означає: «Дівчинко, Я велю тобі, вставай!» 42 Дівча тут же підвелося й почало ходити по кімнаті (їй було дванадцять років). Батьки дівчинки були приголомшені тим великим дивом. 43 Ісус їм усім суворо наказав, щоб ніхто про це не довідався, а також звелів нагодувати дівча.
Ісус повертається до Свого рідного міста
(Мт. 13:53-58; Лк. 4:16-30)
6 Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним. 2 Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його? 3 Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
4 То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі». 5 І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх. 6 Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
Ісус виряджає Своїх апостолів
(Мт. 10:1, 5-15; Лк. 9:1-6)
7 Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів. 8 І наказав їм Ісус: «Нічого не беріть з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей. 9 Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас. 10 І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
11 А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших[y], як попередження проти тих людей». 12 І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх. 13 Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою[z] і зціляли їх.
Ірод думає що Іоан Хреститель повстав із мертвих
(Мт. 14:1-12; Лк. 9:7-9)
14 Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу». 15 Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи». 16 Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих».
Смерть Іоана Хрестителя
17 Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб. 18 Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого». 19-20 Й Іродіада затаїла лють на Іоана й хотіла вбити його. Але нічого вдіяти не могла, оскільки Ірод боявся Іоана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, і оберігав його. Ірод завжди слухав Іоана з задоволенням, але водночас він відчував занепокоєння.
21 Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї. 22 Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі». 23 І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!» 24 Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці». 25 Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці».
26 Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити. 27-28 Тож він негайно послав солдата з наказом принести Іоанову голову. І той пішов та стяв голову Іоанову і приніс її на тарілці й віддав дівчині, а та віддала її своїй матері. 29 Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю.
Як Ісус нагодував п’ять тисяч чоловіків
(Мт. 14:13-21; Лк. 9:10-17; Ін. 6:1-14)
30 Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили. 31 Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити».
32 От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця. 33 Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли. 34 Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх.
35 День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно. 36 Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі». 37 Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів»[aa]. 38 Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини».
39-40 Ісус наказав учням розсадити людей на зеленій траві групами по сто й по п’ятдесят чоловік. 41 Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини. 42 Всі люди поїли й наїлися, 43 а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі. 44 А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків.
Ісус іде по воді
(Мт. 14:22-33; Ін. 6:16-21)
45 Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей. 46 Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися. 47 Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі. 48-49 Ісус побачив, що човен віднесло досить далеко від берега, та Своїх учнів, які ледве веслували, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. І коли Він майже перегнав їх, учні побачили, що Він іде по воді, та вирішили, що то привід, й почали кричати. 50 Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!» 51-52 Коли Ісус сів до них у човен, то вітер вщух, а учні були здивовані, бо не зрозуміли ні цього чуда, ні того, що сталося з хлібами.
Зцілення недужих у землі Ґеннісаретській
(Мт. 14:34-36)
53 Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської. 54 Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса. 55 Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках. 56 І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах—скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував.
Закон Божий—важливіший від правил людських
(Мт. 15:1-20)
7 Дехто з фарисеїв та законників прийшли до Ісуса з Єрусалиму. 2 Вони побачили деяких Ісусових учнів, які їли «нечистими» руками, тобто неомитими. 3 Бо фарисеї і всі юдеї, дотримуючись традицій своїх пращурів, які не беруться до їжі, доки не омиють руки особливим, належним чином. 4 А повернувшись із ринку, вони не вживають продуктів, поки не омиють їх особливим, належним чином. Існує й багато інших звичаїв, яких вони дотримуються: як то миття чаш, глеків, мідного посуду й лави[ab].
5 То ж фарисеї та законники запитали Ісуса: «Чому Твої учні не дотримуються звичаїв наших предків і вживають їжу, не помивши руки?» 6 Ісус відповів їм:
«Правий був пророк Ісая, коли пророчив про вас, лицемірів:
„Ці люди шанують Мене на словах,
та їхні серця далеко від Мене.
7 Пошана їхня до Мене—даремна,
бо вчення їхнє—то закони, придумані людьми”.(E)
8 Божу заповідь ви зневажили, а людських звичаїв дотримуєтеся».
9 І далі вів Ісус: «У вас це спритно виходить: відкинути Закон Божий заради своїх власних звичаїв. 10 Бо Мойсей заповідав: „Шануйте своїх батька й матір”(F). А також: „Хто злословить на батька чи матір, тому смерть має бути”(G). 11-12 Але ви навчаєте людей, що коли хтось скаже своїм батькові й матері: „Все, чим я можу вам допомогти, я віддам Богові”,—то такий чоловік уже має право не піклуватися про батьків своїх. 13 Через цей ваш звичай, який ви самі встановили, ви відкидаєте заповідь Господню. І ще багато подібного ви чините».
Що людину поганить?
14 Ісус знову скликав до Себе народ і звернувся до нього: «Всі Мене послухайте і зрозумійте! 15 Не існує нічого такого, що ввійшовши ззовні[ac] в людину, могло б опоганити[ad] її. Але заплямувати людину може тільки те, що виходить із неї. 16 [Той, хто має вуха, нехай почує!»][ae]
17 Коли Ісус залишив натовп і ввійшов у дім, учні запитали Його про цю притчу. 18 І Він відповів: «Невже ви не зрозуміли? Невже не ясно, що людину не може заплямувати ніщо з того, що входить у неї ззовні? 19 Бо їжа потрапляє не до серця, а до шлунку, і потім виходить геть». (Так Він проголосив будь-яку їжу чистою, або придатною для вживання).
20 Потім Ісус додав: «Людину поганить те, що виходить із неї. 21-22 Адже це зсередини, з людського серця виходять лихі думки та блуд, грабіжництво, вбивство, перелюб, жадність, злоба, брехня, непристойність, заздрість, наклеп, пиха й дурість. 23 Усе це зло йде зсередини й робить людину нечистою (перед Богом)».
Ісус допомагає поганській дитині
(Мт. 15:21-28)
24 Залишивши те місце, Ісус подався до околиць Тира. Він бажав, щоб ніхто не довідався про Його прихід, тож Він увійшов у дім, але так і не зміг утаїтись. 25 Одна жінка, в якої дочка була одержима нечистим, почула про Ісуса, прийшла і впала перед Ним на коліна. 26 Жінка не була єврейкою, а була родом з сирійській Фінікії. Вона благала Ісуса вигнати біса з її дочки.
27 Ісус сказав їй: «Не годиться забирати хліб у дітей і давати його собакам, по-перше дай дітям наїстися». 28 Та вона відповіла: «Так, Господи, але й собакам під столом перепадають крихти від того хліба, що діти їдять». 29 Тоді Ісус мовив до неї: «Це дуже добра відповідь, тож іди з миром; біс вийшов із твоєї дочки». 30 Жінка пішла додому й побачила, що дочка її лежить у ліжку, а біс і справді залишив її.
Зцілення глухого
31 Ісус залишив околиці Тира й подався через Сидон до Ґалилейського озера через землі Десятимістя. 32 Там до Нього привели глухого чоловіка, який і говорив дуже погано й благали Ісуса покласти на нього руки. 33 Ісус відвів глухого вбік, подалі від натовпу, і вклав пальці в його вуха. Потім, сплюнувши, Ісус торкнувся його язика. 34 Тоді подивився на небо, глибоко зітхнув і сказав глухому: «Еффата!» (Тобто: «Відкрийся!»)
35 І тієї ж миті вуха глухого відкрилися, і язик його розв’язався, і він почав говорити виразно. 36 Ісус наказав усім присутнім нікому про це не розповідати. Але чим суворіше Він наказував, тим більше вони розголошували. 37 Всі були дуже вражені й казали: «Він все робить добре: навіть глухим повертає слух, а німим дарує новий голос».
Дивовижне нагодування чотирьох тисяч чоловіків
(Мт. 15:32-39)
8 Іншого разу, коли знову зібрався великий натовп біля Ісуса, а їсти було нічого, Він покликав Своїх учнів і сказав їм: 2 «Мене обирає жаль до цих людей, бо вони зі Мною вже три дні й тепер не мають що їсти. 3 Мені не варто відпускати їх додому голодних, бо вони заслабнуть по дорозі до дому, адже дехто з них прийшов дуже здалеку». 4 Учні відповіли Йому: «Хіба у цьому віддаленому місці знайдеш достатньо хліба, аби нагодувати стільки людей?» 5 Ісус запитав їх: «Скільки у вас є хлібин?» Ті відповіли: «Сім».
6 Ісус звелів людям посідати на землю. Тоді Він узяв сім хлібин, віддав подяку Богу, а потім розломив хліб й почав роздавати його Своїм учням, аби ті нагодували народ. І вони роздали хліб людям. 7 Вони також мали кілька дрібних рибин. Ісус віддав подяку й звелів учням роздати рибу. 8 Люди їли, поки не наїлися, а опісля учні зібрали сім кошиків, повних залишків їжі. 9 І було тих, хто їли, чотири тисячі чоловіків, а потому Ісус відпустив їх. 10 Опісля Ісус сів у човен разом з учнями Своїми й поплив до землі Далманутської.
Деякі люди не вірять владі Ісуса
(Мт. 16:1-4; Лк. 11:16, 29)
11 Фарисеї підійшли до Ісуса, й почали розпитуватися в Нього, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. 12 Глибоко зітхнувши, Ісус відповів: «Чому ви вимагаєте від Мене знамення? Істинно кажу вам: ніякого знамення не буде здійснено, аби вам щось довести». 13 Після того Ісус залишив їх і, повернувшись в човен, поплив до іншого берега озера.
Учні не розуміють Ісуса
(Мт. 16:5-12)
14 Тут з’ясувалося, що учні Його забули взяти з собою хліб, і в човні не було нічого, крім однієї буханки. 15 Тоді Ісус остеріг їх: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та Іродової». 16 Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми взагалі не маємо хліба».
17 Знаючи, про що учні говорять, Ісус спитав: «Навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? Невже й досі ви нічого не бачите й не розумієте? Невже ж розум ваш потьмарився? 18 Ви маєте очі—то невже не бачите? Маєте вуха—невже не чуєте? Чи не пам’ятаєте, 19 що коли Я розломив п’ять хлібів для п’яти тисяч їдців, скільки кошиків із залишками ви зібрали?»
«Дванадцять»,—відказали вони.
20 «А коли Я розломив сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, скільки кошиків зібрали ви тоді?»
«Сім»,—відповіли вони.
21 І запитав їх Ісус: «Якщо ви все пам’ятаєте, чому ж й досі ви нічого не зрозуміли?»
Зцілення сліпого у Вефсаїді
22 Коли Ісус та Його учні прийшли до Вефсаїди, люди привели до Ісуса сліпого й благали доторкнутися до нього. 23 Він узяв сліпого за руку й повів його за село. Там, послинивши йому очі, Ісус поклав руки на нього й запитав: «Ти щось бачиш?» 24 Чоловік кинув погляд навкруги і відповів: «Я бачу людей. Вони подібні до дерев, що походжають собі». 25 Ісус знову поклав руки на повіки сліпому і той широко розплющив очі. Зір йому відновився, й він чітко побачив усе навколо. 26 Тоді Ісус відпустив його додому, застерігши: «Не заходь до Вефсаїди».
Петро називає Ісуса Христом
(Мт. 16:13-20; Лк. 9:18-21)
27 Ісус і Його учні подалися до поселень довкола Кесарії Пилипової. Й по дорозі Він запитав учнів: «Що кажуть люди—хто Я?» 28 Ті відповіли: «Одні кажуть, що Ти—Іоан Хреститель, інші—Ілля, а дехто вважає, що Ти—один з пророків». 29 Тоді Ісус запитав їх: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Петро: «Ти—Христос». 30 Тоді Ісус суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, хто Він такий.
Христос говорить про Свою смерть
(Мт. 16:21-28; Лк. 9:22-27)
31 І почав Ісус навчати послідовників Своїх: «Син Людський мусить пройти через багато страждань. Його мають відцуратися старійшини, головні священики та книжники. Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне». 32 Ісус сказав їм про це відкрито, нічого не приховуючи. Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його. 33 Та Ісус обернувся, поглянув на учнів Своїх і з докором сказав Петрові: «Відступись від Мене, сатано![af] Не про Боже ти думаєш, а про людське».
34 Потім, покликавши до Себе народ та послідовників Своїх, Ісус сказав: «Якщо хтось бажає йти за Мною, той мусить зректися себе[ag], узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. 35 Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене й за Добру Звістку, врятує його.
36 Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? 37 Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! 38 Якщо ж хтось із-поміж цього зрадливого й грішного покоління буде соромитися Мене й Мого вчення, то і Син Людський посоромиться[ah] його, коли явиться у славі Свого Батька, з Ангелами святими».
9 І сказав їм Ісус: «Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Царство Боже в усієї силі».
Ісус розмовляє з Мойсеєм та Іллєю
(Мт. 17:1-13; Лк. 9:28-36)
2 Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Він преобразився в них на очах, 3 а вбрання Його стало сліпучо білим—ніяка праля не могла б його так відбілити. 4 Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом.
5 І, звернувшись до Ісуса, Петро сказав: «Учителю, як добре, що ми тут! Дозволь нам поставимо тут три намети[ai]: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». 6 Петро не знав, що сказати, бо вони були налякані.
7 Тоді з неба спустилася хмара й огорнула їх тінню. І голос долинув із хмари: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!» 8 Та підвівши очі, учні побачили, що більше з ними нікого немає, крім Самого Ісуса.
9 Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих». 10 Учні добре те затямили, тільки міркували між собою, що то означає «воскреснути з мертвих». 11 Вони запитали Ісуса: «Чому книжники стверджують, ніби першим мусить прийти Ілля?»[aj] 12 На те Ісус їм відповів: «Це так, Ілля мусить першим прийти і все впорядкувати. Але чи не написано про Сина Людського у Святому Писанні, що Він прийме багато мук і буде зневажений? 13 Та Я кажу вам, що Ілля вже прийшов, але люди вчинили з ним усе те погане, що хотіли, як і було написано про нього у Святому Писанні».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International