Bible in 90 Days
3 Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом:
2 час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене,
3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати,
5 час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів,
6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати,
7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!
9 Яка користь трудящому в тім, над чим трудиться він?
10 Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею,
11 усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця...
12 Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті.
13 І отож, як котрий чоловік їсть та п'є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий!
14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, до того не можна нічого додати, і з того не можна нічого відняти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 Що є, то було вже воно, і що статися має було вже, бо минуле відновлює Бог!
16 І я бачив під сонцем іще: місце суду, а в нім беззаконня, і місце правди, у ньому ж неправда...
17 Я сказав був у серці своєму: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло.
18 Я сказав був у серці своєму: Це для людських синів, щоб Бог випробовував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі,
19 бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!...
20 Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху...
21 Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?
22 І я бачив, нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його! Бо хто поведе його глянути, що буде по ньому?...
4 І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...
2 І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...
3 А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4 І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...
5 Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,
6 краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...
7 І знову я бачив марноту під сонцем:
8 Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...
9 Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10 і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...
11 Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?
12 А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!
13 Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,
14 бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15 Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.
16 Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...
5 (4-17) Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!
2 (5-1) Не квапся своїми устами, і серце твоє нехай не поспішає казати слова перед Божим лицем, Бог бо на небі, а ти на землі, тому то нехай нечисленними будуть слова твої!
3 (5-2) Бо як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглуздого.
4 (5-3) Коли зробиш обітницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподобання до нерозумних, а що ти обітуєш, сповни!
5 (5-4) Краще не дати обіту, ніж дати обіт і не сповнити!
6 (5-5) Не давай своїм устам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: Це помилка! Пощо Бог буде гніватися на твій голос, і діла твоїх рук буде нищити?
7 (5-6) Бо марнота в численності снів, як і в многості слів, але ти бійся Бога!
8 (5-7) Якщо ти побачиш у краї якому утискування бідаря та порушення права та правди, не дивуйся тій речі, бо високий пильнує згори над високим, а над ними Всевишній.
9 (5-8) І пожиток землі є для всіх, бо поле й сам цар обробляє.
10 (5-9) Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також!
11 (5-10) Як маєток примножується, то множаться й ті, що його поїдають, і яка користь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його?
12 (5-11) Сон солодкий в трудящого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає.
13 (5-12) Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке бережеться його власникові на лихо йому,
14 (5-13) і гине багатство таке в нещасливім випадку, а родиться син і немає нічого у нього в руці:
15 (5-14) як він вийшов нагий із утроби матері своєї, так відходить ізнов, як прийшов, і нічого не винесе він з свого труду, що можна б узяти своєю рукою!...
16 (5-15) І це теж зло болюче: так само, як він був прийшов, так відійде, і яка йому користь, що трудився на вітер?
17 (5-16) А до того всі дні свої їв у темноті, і багато мав смутку, й хвороби та люті...
18 (5-17) Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла людина й пила, і щоб бачила добре в усьому своєму труді, що під сонцем ним трудиться в час нечисленних тих днів свого віку, які Бог їй дав, бо це доля її!
19 (5-18) Також кожна людина, що Бог дав їй багатство й маєтки, і владу їй дав споживати із того, та брати свою частку та тішитися своїм трудом, то це Божий дарунок!
20 (5-19) Бо вона днів свого життя небагато на пам'яті матиме, то Бог в її серце шле радість!
6 Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми:
2 Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка!...
3 Якби сотню дітей наплодив чоловік, і прожив пречисленні літа, і дні віку його були довгі, але не наситилась добрим душа його, а до того не мав би й належного похорону, то кажу: недоноскові краще від нього!...
4 Бо в марноті прийшов він, і в темряву йде, і в темряві сховане буде імення його,
5 ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому спокійніше від того!...
6 А коли б він жив двічі по тисячі літ, та не бачив добра, то хіба не до місця одного все йде?
7 Увесь труд людини для рота її, і пожадання її не виповнюються.
8 Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити?
9 Краще бачити очима, аніж мандрувати жаданнями, і також це марнота та ловлення вітру...
10 Що було, тому ймення його вже надане давно, і відоме, що він чоловік, і він не може правуватися з сильнішим від нього,
11 бо багато речей, що марноту примножуть, але яка користь від них для людини?
12 Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній?
7 Краще добре ім'я від оливи хорошої, а день смерти людини від дня її вродження!
2 Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то кінець кожній людині, і живий те до серця свого бере!
3 Кращий смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце!
4 Серце мудрих у домі жалоби, а серце безглуздих у домі веселощів.
5 Краще слухати докір розумного, аніж слухати пісні безумних,
6 бо як тріскот тернини під горщиком, такий сміх нерозумного. Теж марнота й оце!...
7 Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хабар губить серце.
8 Кінець діла ліпший від початку його; ліпший терпеливий від чванькуватого!
9 Не спіши в своїм дусі, щоб гніватися, бо гнів спочиває у надрах глупців.
10 Не кажи: Що це сталось, що перші дні були кращі за ці? бо не з мудрости ти запитався про це.
11 Добра мудрість з багатством, а прибуток для тих, хто ще сонечко бачить,
12 бо в тіні мудрости як у тіні срібла, та користь пізнання у тому, що мудрість життя зберігає тому, хто має її.
13 Розваж Божий учинок, бо хто може те випростати, що Він покривив?
14 За доброго дня користай із добра, за злого ж розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб людина нічого по собі не знайшла!
15 В днях марноти своєї я всього набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі.
16 Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе?
17 Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм?
18 Добре, щоб ти ухопився за це, але й з того своєї руки не спускай, бо богобоязний втече від усього того.
19 Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті.
20 Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила,
21 тому не клади свого серця на всякі слова, що говорять, щоб не чути свого раба, коли він лихословить тебе,
22 знає бо серце твоє, що багато разів також ти лихословив на інших!
23 Усе це я в мудрості випробував, і сказав: Стану мудрим! Та далека від мене вона!
24 Далеке оте, що було, і глибоке, глибоке, хто знайде його?
25 Звернувся я серцем своїм, щоб пізнати й розвідати, та шукати премудрість і розум, та щоб пізнати, що безбожність глупота, а нерозум безумство!
26 І знайшов я річ гіршу від смерти то жінку, бо пастка вона, її ж серце тенета, а руки її то кайдани!... Хто добрий у Бога врятований буде від неї, а грішного схопить вона!
27 Подивися, оце я знайшов, сказав Проповідник: рівняймо одне до одного, щоб знайти зрозуміння!
28 Чого ще шукала душа моя, та не знайшла: я людину знайшов одну з тисячі, але жінки між ними всіма не знайшов!...
29 Крім того, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог людину, та вигадок усяких шукають вони!...
8 Хто, як той мудрий, і значення речі хто знає? Розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється.
2 Я раджу: Наказа царського виконуй, і то ради присяги перед Богом.
3 Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить,
4 бо слово цареве то влада, і хто йому скаже: Що робиш?
5 Хто виконує заповідь, той не пізнає нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право.
6 Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо людини численне на ній,
7 бо не знає, що буде, і як саме буде, хто їй розповість?
8 Немає людини, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і влади нема над днем смерти, і на війні нема звільнення, і пана свого не врятує безбожність.
9 Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї.
10 І я бачив безбожних похованих, і до їхнього гробу приходили, а ті, що чинили добро, повикидані з місця святого, і в місті забуті... Марнота й оце!
11 Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе.
12 Хоч сто раз чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!
13 А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем страху не має!
14 Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!...
15 І радість я похваляв: що немає людині під сонцем добра, хіба тільки щоб їсти, та пити та тішитися, і оце супроводить її в її праці за часу життя її, що під сонцем Бог дав був їй.
16 Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить людина своїми очима,
17 і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого! Тому скільки людина не трудиться, щоб дошукатись цього, то не знайде, і коли й мудрий скаже, що знає, не зможе знайти!...
9 Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учинки у Божій руці, так само любов чи ненависть: Людина не знає нічого, що є перед нею!
2 Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому, хто жертву приносить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто клянеться, як і тому, хто клятви боїться!...
3 Оце зле у всім, що під сонцем тим діється, що однакове всім випадає, і серце людських синів повне зла, і за життя їхнього безумство в їхньому серці, а по тому до мертвих відходять...
4 Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому!
5 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам'ять про них,
6 і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!...
7 Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки!
8 Нехай кожного часу одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оливи!
9 Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі дні марноти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі дні марноти твоєї, бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді, що під сонцем ним трудишся ти!
10 Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!
11 Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!
12 Бо часу свого людина не знає, мов риби, половлені в пагубну сітку, і мов птахи, захоплені в сільце, так хапаються людські сини за час лиха, коли воно нагло спадає на них!...
13 Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона:
14 Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточив, і побудував проти нього велику облогу.
15 Але в ньому знайшлася людина убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу людину!
16 І я говорив: Краща мудрість за силу; однако погорджується мудрість бідного, і не слухаються його слів!
17 Слова мудрих, почуті в спокої, кращі від крику володаря поміж безглуздими.
18 Мудрість краща від зброї військової, але один грішник погубить багато добра...
10 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.
2 Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч.
3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин.
5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря:
6 на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині!
7 Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби...
8 Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.
9 Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними.
10 Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому!
11 Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний.
12 Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його:
13 початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство.
14 Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16 Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять!
17 Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці!
18 Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах.
19 Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати.
20 Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє...
11 Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його.
2 Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.
3 Коли переповняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли деревина на південь впаде чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде.
4 Хто вважає на вітер, не буде той сіяти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.
5 Як не відаєш ти, яка то путь вітру, як кості зростають в утробі вагітної, так не відаєш ти чину Бога, що робить усе.
6 Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, оце чи оте, чи обоє однаково добрі.
7 І світло солодке, і добре очам сонце бачити,
8 і коли б людина жила й довгі роки, хай за всіх їх вона тішиться, і хай пам'ятає дні темряви, бо їх буде багато, усе, що надійде, марнота!
9 Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!
10 Тому жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дитинство, і рання життєва зоря то марнота!
12 І пам'ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні!
2 аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не вернуться хмари густі за дощем,
3 у день, коли затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало, і потемніють ті, хто в вікно визирає,
4 і двері подвійні на вулицю замкнені будуть, як зменшиться гуркіт млина, і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі,
5 і будуть боятись високого місця, і жахи в дорозі їм будуть, і мигдаль зацвіте, й обтяжіє кобилка, і загине бажання, бо людина відходить до вічного дому свого, а по вулиці будуть ходити довкола голосільники,
6 аж поки не пірветься срібний шнурок, і не зломиться кругла посудина з золота, і при джерелі не розіб'ється глек, і не зламається коло, й не руне в криницю...
7 І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!
8 Наймарніша марнота, сказав Проповідник, марнота усе!...
9 Крім того, що Проповідник був мудрий, він навчав ще народ знання. Він важив та досліджував, склав багато приповістей.
10 Проповідник пильнував знаходити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.
11 Слова мудрих немов оті леза в ґірлизі, і мов позабивані цвяхи, складачі ж таких слів, вони дані від одного Пастиря.
12 А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися мука для тіла!
13 Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!
14 Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!
1 Соломонова Пісня над піснями.
2 Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!
3 На запах оливи твої запашні, твоє ймення неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
4 Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, поправді кохають тебе!
5 Дочки єрусалимські, я чорна та гарна, немов ті намети кедарські, мов занавіси Соломонові!
6 Не дивіться на те, що смуглявенька я, бож сонце мене опалило, сини неньки моєї на мене розгнівалися, настановили мене сторожити виноградники, та свого виноградника власного не встерегла я!...
7 Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?
8 Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої.
9 Я тебе прирівняв до лошиці в возах фараонових, о моя ти подруженько!
10 Гарні щічки твої поміж шнурами перел, а шийка твоя між разками намиста!
11 Ланцюжки золоті ми поробимо тобі разом із срібними кульками!
12 Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі.
13 Мій коханий для мене мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
14 Мій коханий для мене мов кипрове гроно в ен-ґедських садах-виноградах!
15 Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
16 Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам зелень!
17 Бруси наших домів то кедрини, стелі в нас кипариси!
2 Я саронська троянда, я долинна лілея!
2 Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!
3 Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!
4 Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною кохання!
5 Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання!
6 Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
8 Голос мого коханого!... Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує...
9 Мій коханий подібний до сарни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати...
10 Мій коханий озвався й промовив до мене: Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
11 Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він.
12 Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає!
13 Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
14 Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!
15 Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші у цвіті!
16 Мій коханий він мій, я ж його, він пасе між лілеями!
17 Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах!
3 По ночах на ложі своїм я шукала того, кого покохала душа моя... Шукала його, та його не знайшла...
2 Хай устану й нехай я пройдуся по місті, хай на вулицях та на майданах того пошукаю, кого покохала душа моя! Шукала його, та його не знайшла...
3 Спіткали мене сторожі, що по місті проходять... Чи не бачили часом того, кого покохала душа моя?
4 Небагато пройшла я від них, та й знайшла я того, кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!...
5 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
6 Хто вона, що виходить із пустині, немов стовпи диму, окурена миррою й ладаном, всілякими пахощами продавця?
7 Ось ложе його, Соломонове, шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих!
8 Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного.
9 Ноші зробив собі цар Соломон із ливанських дерев:
10 стовпці їхні зробив він із срібла, а їхне опертя золоте, пурпурове сидіння, їхня середина вистелена коханням дочок єрусалимських!...
11 Підіть і побачте, о дочки сіонські, царя Соломона в вінку, що ним мати його увінчала його в день весілля його та в день радости серця його!
4 Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!
2 Твої зубки немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної...
3 Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
4 Твоя шия немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!
5 Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями...
6 Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану...
7 Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!
8 Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш! Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.
9 Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!...
10 Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх за всі пахощі!...
11 Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї як ліванські ті пахощі!
12 Замкнений садок то сестриця моя, наречена моя замкнений садок, джерело запечатане...
13 Лоно твоє сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,
14 нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,
15 ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!...
16 Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!...
5 Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!
2 Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...
3 Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...
4 Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...
5 Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...
6 Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...
7 Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!
8 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!
9 Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?
10 Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...
11 Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...
12 Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!
13 Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!
14 Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!
15 Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!
16 Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!
6 Куди твій коханий пішов, о найвродливіша з жінок? Куди спрямував твій коханий? Бо ми пошукаємо його із тобою.
2 Мій коханий пішов до садочка свого, в квітники запашні, щоб пасти в садках і збирати лілеї.
3 Я належу своєму коханому, а мені мій коханий, що пасе між лілеями!
4 Ти прекрасна, моя ти подруженько, мов та Тірца, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна, як війська з прапорами!
5 Відверни ти свої оченята від мене, бо вони непокоять мене! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з того Гілеаду!
6 Твої зуби немов та отара овець, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної!
7 Мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!
8 Шістдесят є цариць, і вісімдесят є наложниць, а дівчатам немає числа,
9 та єдина вона ця голубка моя, моя чиста! У неньки своєї вона одиначка, обрана вона у своєї родительки! Як бачили дочки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й наложниці то вихваляли її:
10 Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна, як полки з прапорами грізна?
11 Зійшла я в оріховий сад, щоб поглянути на пуп'яночки при потоці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи гранатові яблуні порозцвітали?
12 І не зчулася я, як мене посадила душа моя між колесниці моєї дружини бояр...
13 (7-1) Вернися, вернись, Суламітко! Вернися, вернися, нехай ми на тебе надивимось! Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на танець військовий?
7 (7-2) Хороші які стали ноги твої в черевичках, князівно моя! Заокруглення стегон твоїх мов намисто, руками мистецькими виточене!
2 (7-3) Твоє лоно немов круглоточена чаша, в якій не забракне вина запашного! Твій живіт сніп пшениці, оточений тими лілеями!
3 (7-4) Два перса твої немов двоє сарняток близнят!
4 (7-5) Твоя шия як башта із кости слонової, твої очі озерця в Хешбоні при брамі того Бат-Рабіму, в тебе ніс немов башта ливанська, що дивиться все в бік Дамаску!
5 (7-6) Голівка твоя на тобі мов Кармел, а коса на голівці твоїй немов пурпур, полонений цар тими кучерями!
6 (7-7) Яка ти прекрасна й приємна яка, о кохання в розкошах!
7 (7-8) Став подібний до пальми твій стан, твої ж перса до грон виноградних!
8 (7-9) Я подумав: виберуся на цю пальму, схоплюся за віття її, і нехай стануть перса твої, немов виноградні ті грона, а пахощ дихання твого як яблука!...
9 (7-10) А уста твої як найліпше вино: простує воно до мого коханого, чинить промовистими й уста сплячих!
10 (7-11) Я належу своєму коханому, а його пожадання до мене!
11 (7-12) Ходи ж, мій коханий, та вийдемо в поле, переночуємо в селах!
12 (7-13) Устанемо рано, й ходім у сади-виногради, подивимося, чи зацвів виноград, чи квітки розцвілись, чи гранатові яблуні порозцвітали?... Там кохання своє тобі дам!
13 (7-14) Видадуть пах мандрагори, при наших же входах всілякі коштовні плоди, нові та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!
8 О, коли б ти мені був за брата, що перса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе, і ніхто мені не докоряв би!
2 Повела б я тебе й привела б у дім нені своєї: ти навчав би мене, я б тебе напоїла вином запашним, соком гранатових яблук своїх!
3 Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
4 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, нащо б сполохали, й нащо б збудили кохання, аж доки йому до вподоби!
5 Хто вона, що виходить із пустині, спираючися на свого коханого? Під яблунею я збудила тебе, там повила тебе мати твоя, там тебе повила твоя породителька!
6 Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум'я Господа!
7 Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють! Коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!...
8 Є сестра в нас мала, й перс у неї нема ще. Що зробимо нашій сестричці в той день, коли сватати будуть її?
9 Якщо вона мур, забороло із срібла збудуємо на ній, а якщо вона двері обкладемо кедровою дошкою їх...
10 Я мур, мої ж перса як башти, тоді я була в його очах мов та, яка спокій провадить...
11 Виноградника мав Соломон у Баал-Гамоні, виноградника він віддавав сторожам, щоб кожен приносив за плід його тисячу срібла.
12 Але мій виноградник, що маю його, при мені! Тобі, Соломоне, хай буде та тисяча, а сторожам його плоду дві сотні!
13 О ти, що сидиш у садках, друзі твої прислухаються до твого голосу: дай почути його і мені!
14 Утікай, мій коханий, і станься подібний до сарни собі, чи до молодого оленя у бальзамових горах!