Beginning
4 А Самуїлове слово розходилося по всьому Ізраїлю. Елі був дуже старий, а його сини продовжували грішити перед Господом[a].
Филистимляни захоплюють ковчег
Якраз у ті часи ізраїльтяни пішли війною на филистимлян. Вони отаборилися при Евенезері, а филистимляни стали табором біля Афека. 2 Филистимляни вишикували свої сили щоб зустріти ізраїльтян, розгорілася битва. Ізраїльтяни зазнали поразки від филистимлян. Близько чотирьох тисяч ізраїльтян полягло на полі бою. 3 Коли люди повернулися до табору, ізраїльські старійшини запитали: «Чому Господь нам сьогодні завдав поразки від филистимлян? Принесімо ковчег Господнього Заповіту з Шило, щоб він був з нами і щоб уберіг від ворожої руки».
4 Людей послали в Шило, а ті принесли ковчег Заповіту Всемогутнього Господа, який возсідав між Херувимами. Два сини Елі Гофні та Фінегас прибули разом з ковчегом Божого Заповіту.
5 Коли ковчег Господнього Заповіту доставили в табір, усі ізраїльтяни здійняли такий галас, що затряслася земля.
6 Почувши той галас, филистимляни здивувалися: «Що то за страшні крики в гебрейському[b] таборі?» Потім вони зрозуміли, що до табору прибув ковчег Господній. 7 Филистимляни перелякалися. Вони сказали: «Бог прийшов до табору. Біда! Нічого такого раніше не бувало. Біда! 8 Хто нас порятує від руки того могутнього Бога? Це той Бог вразив єгиптян усілякими хворобами в пустелі. 9 Тримайтеся, филистимляни! Будьмо мужні! Інакше будете рабами гебреїв, як вони були вашими рабами. Будьмо мужні, борімося!»
10 Филистимляни билися й розгромили ізраїльтян. Ті повтікали до своїх наметів. Різанина була страшна, у якій тридцять тисяч ізраїльських піхотинців полягло. 11 Божий ковчег захопили вороги, а обидва сини Елі, Гофні та Фінегас, загинули.
Смерть Елі
12 Того ж дня з поля бою втік чоловік із коліна Веніаминового й прибіг у Шило в подертому одязі, голова запорошена курявою від суму. 13 Коли він прийшов, то побачив, що там край дороги на лаві сидить Елі, вдивляючись в далечину, бо його серце стискалося зі страху за ковчег Божий. Коли чоловік прийшов у місто й розповів, що сталось, усе місто заголосило.
14 Елі почув галас і запитав: «Що це гамір означає?»
Прибулий поспішив до нього, щоб розповісти. 15 Елі сповнилось уже дев’яносто вісім років, очі його не бачили. 16 Він сказав Елі: «Я щойно повернувся з битви, сьогодні втік з поля бою».
«Що сталося, синку?»—запитав Елі.
17 Чоловік, який приніс новини, відповів: «Ізраїльтяни побігли від филистимлян, і військо зазнало тяжких втрат. А ще загинули обидва твої сини Гофні та Фінегас, і захоплено ковчег Божий».
18 Коли він промовив про Божий ковчег, Елі впав навзнаки з трону, що стояв біля воріт. Він зламав собі карк і вмер, бо був дуже старий і дебелий. Елі двадцять років[c] правив в Ізраїлі.
19 Його невістка, дружина Фінегаса, була вагітна і от-от мала народити. Коли вона почула новину, що ковчег Божий забрано, а тесть та її чоловік померли, у неї почалися перейми й народилося дитя. 20 Коли вона мучилася пологами, повитуха сказала: «Не бійся, ти народила сина». Але вона нічого не відповіла, не звернула на те жодної уваги.
21 Вона назвала хлопчика Іхаводом[d], пояснивши: «Славу відібрали в Ізраїлю»[e]—бо вороги захопили ковчег Божий, бо померли її тесть та чоловік. 22 Потім додала: «Відняли в Ізраїлю славу, бо забрали Божий ковчег».
Ковчег в Ашдоді й Екроні
5 Захопивши Божий ковчег, филистимляни перенесли його з Евенезера до Ашдода. 2 Коли филистимляни забрали Божий ковчег, вони принесли ковчег до храму Даґона[f] й помістили біля Даґона. 3 Прокинувшись наступного ранку, ашдодці побачили, що Даґон упав долілиць перед Божим ковчегом! Вони взяли Даґона й поставили на своє місце. 4 Але коли прокинулися наступного ранку, Даґон знову впав долілиць перед Божим ковчегом! У Даґона були відбиті голова й обидві руки, які валялися на призьбі, залишився неушкоджений тільки тулуб. 5 Ось чому понині ні священики Даґона, ні будь-хто інший не ступають на призьбу, коли входять у храм Даґона в Ашдоді.
6 Рука Господа тяжко вразила жителів Ашдода і його околиць. Вона спустошила Ашдод та його околиці пухлинами. Господь також наслав на них пацюків, які спустошували землю і насмерть лякали мешканців цього міста[g]. 7 Коли жителі Ашдоду зрозуміли, що скоїлося, вони сказали: «Ковчег Бога Ізраїлю не повинен залишатися з нами, бо Його рука гнітить нас і нашого бога Даґона». 8 Тому вони скликали всіх филистимських правителів і почали з ними радитися: «Що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлю?»
Ті відповіли: «Нехай передадуть ковчег Бога Ізраїлю до Ґата».
Отож ковчег Бога Ізраїлю був переданий до Ґата.
9 Але як тільки вони його передали, рука Господня почала тяжіти над цим містом, викликавши в ньому велике замішання. Він наслав пухлини на жителів міста, як молодих, так і старих. 10 Вони передали ковчег Божий до Екрона.
Коли Божий ковчег прибув до Екрона, його жителі зчинили галас: «Вони принесли ковчег Бога Ізраїлю, щоб убити нас і наших людей». 11 Вони скликали всіх правителів филистимських і попросили їх: «Відішліть ковчег Бога Ізраїлю, нехай він повертається на своє місце, інакше він уб’є нас, наш народ». Адже смерть посіяла в місті паніку; Господня рука дуже гнітила людей. 12 Хто не вмер, той захворів на пухлину, і стогін міста піднявся аж до небес.
Повернення ковчега до Ізраїлю
6 Після семи місяців перебування ковчега Господнього на землях филистимлян, 2 вони скликали священиків та чаклунів і запитали: «Що нам робити з Господнім ковчегом? Розкажіть нам, як його повернути на своє місце?»
3 Ті відповіли: «Якщо будете відправляти ковчег Бога Ізраїлю, не відсилайте його порожнім, а неодмінно пошліть ще й жертви спокути, і тоді зцілитеся»[h].
4 Филистимляни спитали: «Яку жертву на спокуту слід Йому послати?»
Священики й провидці відповіли: «П’ять золотих пухлин та п’ять золотих пацюків, за кількістю филистимських правителів, бо на вас і ваших поводирів напала одна й та сама болячка. 5 Зробіть із золота подоби ваших пухлин та пацюків, що спустошують край, і вшануйте Бога Ізраїлю. Може, Він і зніме Свою руку з вас, ваших богів, та вашої землі. 6 Навіщо вам черствіти серцями, як зачерствіли серцями єгиптяни й фараони? Коли Він був з ними, хіба вони не відпустили ізраїльтян, щоб ті могли піти своєї дорогою?
7 Тепер змайструйте новий віз, візьміть двох дійних корів, які не ходили під ярмом, запряжіть тих корів, а телят їхніх заберіть геть від них додому[i]. 8 Візьміть Господній ковчег і поставте його на віз, а поряд із ним поставте скриньку, в яку покладете вироби з золота, що їх посилаєте як пожертву за провини ваші. Штовхніть віз, і нехай він котиться своїм шляхом. 9 Але стежте за ним. Якщо він дійде до своїх земель, до Бет-Шемеша, значить, Господь зробив нам таке велике лихо. А якщо ні, тоді ми вже знатимемо, що то не Його рука нас вразила, а що то сталося випадково».
10 Так люди і зробили. Вони взяли двох дійних корів, запрягли їх у віз, а телят їхніх тримали вдома. 11 Тоді поставили ковчег Господній, скриньку з золотими пацюками й виливками пухлин на віз. 12 Корови рушили просто до Бет-Шемеша, не звертаючи зі шляху ні праворуч, ні ліворуч та мукаючи весь час. Филистимські правителі супроводжували їх аж до кордону Бет-Шемеша.
13 Якраз на той час люди Бет-Шемеша жали пшеницю в долині. Коли вони помітили ковчег, то дуже зраділи, що побачили його. 14 А віз підкотив до поля Ісуса з Бет-Шемеша й зупинився поряд з великим каменем. Люди порубали віз на дрова, а корів принесли жертву всеспалення Господу. 15 Левити зняли Господній ковчег та скриньку з золотими речами й поставили їх на великий камінь. Того дня люди Бет-Шемеша приносили Господу жертви всеспалення й пожертви. 16 П’ять филистимських правителів бачили це і того ж дня повернулися до Екрона.
17 Ті золоті пухлини були послані филистимлянами Господу як жертви спокути, по одній за міста Ашдод, Ґазу, Ашкелон, Ґат і Екрон. 18 А кількість золотих пацюків відповідала кількості филистимських поселень, які належали п’ятьом правителям—від укріплених міст до сіл. Великий камінь, на який вони поставили Господній ковчег, і по сьогодні є свідком тих подій на полі Ісуса з Бет-Шемеша.
19 Але Бог вразив людей Бет-Шемеша, скаравши на смерть сімдесят чоловік[j], за те що вони, не бувши священиками, подивилися на Господній ковчег. Люди були в жалобі, бо Господь завдав їм дуже тяжкого удару. 20 Люди Бет-Шемеша питали: «Де є священик, хто може стати перед лицем Господа, цього Святого Бога? До кого потрапить звідси ковчег?»
21 Потім вони відправили гінців до людей Киріат-Єарима зі словами: «Филистимляни повернули Господній ковчег. Прийдіть зі священиками і заберіть його до себе».
Самуїл розбиває филистимлян
7 Люди з Киріат-Єарима прийшли і взяли Господній ковчег. Вони принесли його до оселі священика Авінадава на узвишші й поставили його сина Елеазара стерегти Господній ковчег.
2 Довго, цілих двадцять років зберігався ковчег у Киріат-Єаримі; а народ Ізраїлю тужив, побивався за Господом. 3 Тоді Самуїл звернувся до всього Ізраїлю: «Якщо ви всім серцем звертаєтеся до Господа, тоді викиньте чужих богів та Ашторет[k], поверніться до Господа й служіть лише Йому одному. Тоді Він вас врятує від руки филистимлян». 4 Отож ізраїльтяни повикидали статуї Ваала та Ашторет і служили тільки Господу. 5 Тоді Самуїл сказав: «Зберіть усіх ізраїльтян у Міцпі, а я молитиму Бога за вас». 6 Зібравшись у Міцпі, вони діставали воду й виливали її перед Господом[l]. Того дня вони постилися й казали: «Ми згрішили проти Господа». А Самуїл став суддею Ізраїлю в Міцпі.
7 Коли филистимляни довідалися, що ізраїльтяни зібралися в Міцпі, вожді филистимлян прийшли до Ізраїлю. Почувши про це, ізраїльтяни злякалися. 8 Вони звернулися до Самуїла: «Не полишай гукати до Господа, нашого Бога, щоб урятував від руки филистимлян». 9 Тоді Самуїл узяв молочне ягнятко і приніс його в жертву всеспалення Господу. Він взивав до Господа за Ізраїль, і Господь йому відповів.
10 Саме тоді, як Самуїл приносив жертву всеспалення, филистимляни підступили, щоб напасти на Ізраїль. Та Господь послав оглушливі громовиці на филистимлян, чим викликав страшенне замішання. Филистимляни були розбиті перед Ізраїлем. 11 Ізраїльтяни вийшли з Міцпи, переслідували филистимлян і громили аж до місцевості під Бет-Каром.
12 Тоді Самуїл узяв камінь і поклав його між Міцпою та Шеном[m]. Він назвав його Евенезер[n], сказавши при цьому: «Ось досі допоміг нам Господь».
13 Так було розгромлено филистимлян, які вже відтоді не зазіхали на землі ізраїльтян. Доки жив Самуїл, доти рука Господня була проти филистимлян. 14 Міста від Екрона до Ґата, які відняли в них филистимляни, а також сусідні землі повернулися до Ізраїлю. Між Ізраїлем та аморійцями був мир.
15 Самуїл керував Ізраїлем усе своє життя. 16 Рік-у-рік він подорожував від Бетела до Ґілґала, до Міцпи, і судив Ізраїль у всіх тих містах. 17 І повертався до Рами, бо там був його дім, і там він судив Ізраїль. Там же він побудував і вівтар Господу.
Ізраїль просить дати йому царя
8 Коли Самуїл зістарився, він призначив своїх синів суддями в Ізраїлі. 2 Його первістка звали Йоїл, другого сина—Авіжа, і судили вони в Беершебі. 3 Але сини не пішли шляхом батька. Вони збочили: займалися зиском, хабарництвом, не дотримувалися закону й справедливості.
4 Тому зібралися старійшини Ізраїлю й прийшли до Самуїла в Раму. 5 Вони звернулися до нього: «Ти постарів, а твої сини не пішли твоїм шляхом; признач нам царя, який би нами керував, як водиться у всіх народів». 6 Але коли вони попросили, щоб Самуїл призначив їм царя, Самуїл розгнівався і звернувся з молитвами до Господа. 7 А Господь йому відповів: «Прислухайся до всього, з чим до тебе звернулися люди. Вони не тебе відштовхнули, вони Мене відштовхнули, щоб не був їхнім царем. 8 У всьому, що вони діють, з того дня, коли Я вивів їх з Єгипту, і дотепер вони нехтують Мною, служать іншим богам; так само вони і з тобою чинять. 9 Послухайся їх зараз, але суворо застережи, щоб знали, що з ними робитиме цар, який правитиме ними».
10 Самуїл передав людям, які прийшли до нього вимагати царя, всі слова Господа. 11 Він так їм сказав: «Ось що зробить цар, який правитиме вами: він забере ваших синів і змусить служити йому. Вони будуть їздовими в колісницях, запряжених кіньми, вони будуть скакати попереду його колісниць. 12 Декого він призначить тисяцкими, а декого—п’ятидесятниками, а ще інші виготовлятимуть йому зброю та обладнання для колісниць. 13 Він забере ваших дочок, щоб змішували духмяні мастила, готували м’ясо, пекли. 14 Він відбере найкращі землі та виноградники, ще й оливкові сади, й віддасть їх своїм слугам. 15 Десяту долю вашого збіжжя та виноградників забере у вас і пороздає своїм слугам. 16 Цар забере собі ваших слуг та рабинь, вашу найкращу худобу[o], віслюків—для своїх особистих потреб. 17 Він забере десятину ваших отар, а ви самі перетворитеся на його рабів. 18 Коли прийде той день, ви кричатиме від того царя, якого собі обрали, але Господь вам не відповість того дня».
19 Та люди відмовилися слухати Самуїла. «Ні,—закричали вони.—Хочемо царя, аби правив нами. 20 Тоді ми будемо такими ж, як усі інші народи. Цар правитиме, вестиме нас, воюватиме наші битви».
21 Коли Самуїл вислухав усе, що йому казали люди, він передав те саме Господу. 22 Господь відповів: «Послухайся, дай їм царя».
Тоді Самуїл звернувся до ізраїльтян: «Розходьтеся по своїх містах».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International