Bible in 90 Days
38 Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила—римляни, ті перелякалися. 39 Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто. 40 Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.
Павло й Сила в Солуні
17 Пройшовши через Амфіполь та Аполонію, Павло та Сила прибули до Солуні, де була юдейська синагога. 2 Павло, за своїм звичаєм, пішов туди й протягом трьох субот обговорював з юдеями Святе Писання. 3 Він їм пояснював і доводив, що Христу належало прийняти страждання і що Він мусив воскреснути з мертвих. Павло казав: «А цей Ісус, про Якого я вам розповідаю—то й є Христос». 4 Декого з тих людей вони переконали, й ті приєдналися до Павла та Сили. Багато віруючих греків, і ще чимало знатних жінок долучилося до громади віруючих.
5 Але юдеї, які не повірили в Благовість, сповнені заздрощів, знайшли якихось розбишак з базарної площі, зібрали юрмисько й заходилися підбурювати ціле місто. Вони прийшли до Ясонової оселі, сподіваючись знайти там Павла й Силу, щоб вивести їх до людей. 6 А не знайшовши, потягли Ясона та ще декого з віруючих до міських урядовців. Вони вигукували: «Ці люди, які підбурюють весь світ, зараз прийшли сюди! 7 Ясон прийняв їх у своєму домі. Всі вони чинять супроти цезаревих указів, стверджуючи, що існує інший Цар, Якого вони називають Ісусом».
8 Натовп і міські урядовці були збентежені цими словами. 9 Вони взяли з Ясона та інших заставу й відпустили їх.
Павло й Сила у Верії
10 Тієї ж ночі браття вислали Павла та Силу до Верії. Прибувши туди, Павло та Сила прийшли до юдейської синагоги. 11 Люди в Верії були більш сприйнятливими до Божого вчення, ніж ті у Солуні. Вони сприйняли Послання з великим запалом й щодня вивчали Святе Писання, щоб переконатися, чи правда все те, про що їм казав Павло. 12 Зрештою, багато юдеїв повірило в Господа, а серед них чимало знатних греків: чоловіків і жінок.
13 Коли солунські юдеї довідалися, що Павло проповідує Слово Боже й у Верії, вони також прийшли туди й почали намовляти й підбурювати народ. 14 Тоді браття негайно відправили Павла на узбережжя, а Сила й Тимофій лишились у Верії. 15 Ті, хто супроводжували Павла, привели його до Афін. Перш ніж вони повернулися до Солуні, Павло наказав їм переказати Силі та Тимофію, щоб, як тільки випаде нагода, вони негайно приєдналися до нього.
Павло в Афінах
16 Поки Павло чекав в Афінах Силу й Тимофія, дух його страждав, коли він бачив, що в місті повно бовванів. 17 Щодня він розмовляв у синагозі з юдеями й богобійними греками, а також із тими, кого зустрічав на базарній площі.
18 Деякі філософи, епікурейці та стоїки почали сперечатися з Павлом. Одні з них питали: «Що цей базікало хоче сказати?» Інші казали: «Здається, він проповідує про іноземних богів». Вони казали так, бо Павло проповідував Добру Звістку про Ісуса та воскресіння. 19 Вони запитали Павла: «Чи можна нам узнати, що це за таке нове вчення, про яке ти говориш? 20 Ми чуємо від тебе якісь дивні речі, то хотіли б зрозуміти, що вони означають». 21 (Всі афіняни та іноземці, які жили там, марнували час, переповідаючи щось нове і нечуване).
Промова Павла в Ареопазі
22 Тоді Павло став перед Ареопагом і сказав: «Мужі афінські, як я бачу, ви люди дуже релігійні. 23 Бо коли я ходив і дивився на речі, яким ви поклоняєтеся, то помітив вівтар, на якому було написано: „НЕВІДОМОМУ БОГОВІ”. Отже, ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте. Це і є Той Бог, Якого я проповідую.
24 Бог, Який створив світ і все, що в ньому є (оскільки Він Господь небес і землі), не живе в рукотворних храмах. 25 Йому не служать людські руки, так ніби Він у чомусь має потребу. Це Він дає кожному з нас життя й дихання і все інше. 26 З одного чоловіка Він створив усі народи, щоб вони заселили цілу землю. Він установив для всіх них терміни і кордони проживання.
27 Він зробив так, щоб вони прагнули Бога, і щоб, можливо, шукаючи, знайшли Його. Адже Він—поруч із кожним. 28 „Ми в Ньому живемо, ми в Ньому рухаємося, ми в Ньому існуємо,—каже дехто із ваших поетів,—бо ми Його діти”.
29 Тож якщо ми Божі діти, ми не повинні вважати, що Він подібний до чогось, що може бути сформоване вмінням або уявою людською. Його не можна створити з золота, срібла або каменя. 30 У минулому ми не знали Бога, і Він не зважав на те незнання, але зараз Господь вимагає, щоб усі люди повсюди покаялися і прийшли до Нього. 31 Бо Він призначив День, коли судитиме світ судом Чоловіка, Якого Він обрав. Бог довів це кожному, воскресивши Того Чоловіка з мертвих».
32 Почувши про воскресіння з мертвих, дехто з присутніх засміявся. Але інші промовили: «Ми б хотіли, щоб ти про все це розповів знову». 33 По цих словах Павло пішов звідти. 34 Деякі з людей приєдналися до нього і повірили. Серед них був Дионісій, член Ареопагу, жінка на ймення Дамара і ще дехто з ними.
Павло в Коринті
18 Після цього Павло залишив Афіни й вирушив до Коринта. 2 Там він зустрів юдея на ймення Акила, родом з Понту, який щойно прибув з Італії зі своєю дружиною Прискиллою. Вони залишили Італію через те, що Клавдій наказав виселити з Рима всіх юдеїв. Павло пішов побачитися з ними. 3 А оскільки Павло мав те ж ремесло, що й вони, а саме виготовлення наметів, то лишився у їхній оселі й працював разом з ними.
4 Щосуботи Павло ходив у синагогу й намагався переконати як юдеїв, так і греків повірити в Ісуса. 5 Коли з Македонії прийшли Сила й Тимофій, Павло весь свій час присвятив проповідям, засвідчуючи юдеям, що Ісус і є Христос. 6 Але ображаючи, вони почали заперечувати йому. Тоді Павло обтрусив одяг свій на свідчення зневаги до них, і сказав: «Якщо ви не отримаєте спасіння, то це буде саме вашою провиною. А моє сумління чисте, і тепер я піду до поган».
7 Павло залишив синагогу й подався до оселі чоловіка, на ймення, Тит Юст, який поклонявся істинному Богу. Будинок його стояв поруч із синагогою.
8 Крисп, старший синагоги, разом з усіма своїми домашніми, повірив у Господа Ісуса. Та й багато інших коринтян, які слухали Павла, повірили і охрестилися.
9 Однієї ночі Господь сказав Павлу вві сні: «Не бійся нічого, говори, не мовчи. 10 Я з тобою і ніхто не заподіє тобі ніякого лиха, бо багато Моїх людей мешкають в цьому місті». 11 Тож Павло лишився в Коринті на півтора роки й навчав людей Слова Божого.
Павло перед губернатором Ґалліоном
12 Коли Ґалліон був губернатором Ахаї, деякі юдеї, об’єднавшись, схопили Павла й привели його до суду. 13 Вони сказали: «Цей чоловік переконує людей поклонятися Богу так, як це суперечить Закону!»
14 І коли Павло вже готовий був відповісти на звинувачення, Ґалліон сказав юдеям: «Якби в цьому була якась кривда або серйозний злочин, тоді було б виправдано, аби я почав вас, юдеїв, слухати. 15 Та оскільки тут весь клопіт навколо слів та імен, тобто навколо вашого власного Закону, то й розбирайтеся самі. Я відмовляюся бути суддею в цій справі». 16 І він виставив їх із суду.
17 Тоді всі вони схопили Состена, старшого синагоги, й били його перед будинком суду, а Ґалліон не звертав на це ніякої уваги.
Повернення до Антиохії
18 Павло зостався там іще багато днів, а потім залишив братів і відплив до Сирії. Разом з ним вирушили Прискилла та Акила. В Кенхреях Павло обстриг собі волосся[a], оскільки дав обітницю[b] Господу. 19 Прибувши до Ефесу, Павло залишив Прискиллу з Акилою, а сам пішов до синагоги й розмовляв там з юдеями. 20 Вони просили Павла провести з ними довший час, але він не погодився. 21 Але, йдучи звідти, він сказав: «Якщо на те Божа воля, я повернуся до вас»,—і відплив з Ефеса.
22 Прибувши до Кесарії, Павло вирушив до Єрусалиму, щоб привітати церкву, а звідти подався до Антиохії. 23 Пробувши там деякий час, він пішов далі, мандруючи з місця на місце землями Ґалатії та Фриґії. І скрізь він зміцнював віру послідовників Ісусових.
Аполлос в Ефесі
24 Один юдей, на ймення Аполлос, родом з Александрії, прийшов до Ефеса. Він був дуже освіченим чоловіком і добре знав Святе Писання. 25 Аполлос був навчений про шляхи Господні, й палко[c] говорив, проповідуючи докладно про Ісуса, хоч знав тільки про Іоанове хрещення. 26 Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Прискилла та Акила відвели його до своєї оселі і докладніше розповіли про Божий шлях.
27 А коли він забажав піти до Ахаї, брати спорядили його, й написали листа до тамтешніх віруючих, щоб ті прийняли його. Прибувши туди, він багато допоміг усім, хто з милістю Божою повірив у Господа. 28 Аполлос переконливо перемагав юдеїв у прилюдних суперечках і, спираючись на Святе Писання, доводив, що Ісус і є Христос.
Павло в Ефесі
19 Сталося так, що поки Аполлос перебував у Коринті, Павло йшов до Ефеса, відвідуючи на своєму шляху різні міста. Зустрівши там деяких послідовників Ісусових, 2 він запитав їх: «Чи одержали ви Дух Святий, коли ви повірили?» Вони відповіли: «Ми навіть не чули про Духа Святого».
3 Тоді Павло запитав: «То яке ж хрещення ви мали?» Вони й кажуть: «Іоанове хрещення». 4 Павло тоді мовив: «Іоанове хрещення ґрунтується на покаянні. Він закликав людей повірити в того, Хто прийде за ним, тобто в Ісуса».
5 Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. 6 І коли Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити різними мовами й пророкувати. 7 Всього їх було з дванадцятеро.
8 Павло ходив до синагоги й протягом трьох місяців сміливо говорив про Царство Боже, сперечаючись і переконуючи юдеїв. 9 Але дехто з них були впертими і відмовилися повірити. Вони паплюжили «Дорогу Господню» перед людьми. Тоді Павло залишив їх, узявши з собою учнів Ісусових, і щодня вів бесіди в школі такого собі Тиранна. 10 Це тривало два роки. То ж усі, хто жили в Азії, як юдеї, так і погани, почули Слово Господнє.
Павлові чудеса в Ефесі
11 Руками Павла Бог творив надзвичайні чудеса. 12 Навіть коли носовички та фартухи, до яких Павло лише доторкувався, відносили до недужих, ті зцілювалися від хвороб, і нечисті духи виходили з них.
13 Дехто з юдеїв, які мандрували й виганяли нечистих, намагалися використовувати ім’я Господа Ісуса, щоб виганяти нечистих духів. Вони казали: «Заклинаю тебе ім’ям Ісуса, Якого проповідує Павло, вийди з цієї людини». 14 Робили таке і сім синів юдейського первосвященика Скеви. 15 Але нечистий дух сказав їм: «Я знаю Ісуса, і я знаю Павла. А ви хто такі?» 16 Тоді чоловік, у котрому сидів злий дух, кинувся на них. Він був дужчий і подолав їх усіх, тож мусили вони тікати з хати голі та побиті.
17 Це стало відомо всім юдеям та грекам, які жили в Ефесі, і охопив їх жах. Вони ще більше почали шанувати ім’я Господа Ісуса. 18 Багато з тих, хто повірив, приходили покаятися й відверто визнавали свої гріховні вчинки. 19 Деякі з тих, хто займався чаклунством, позбирали свої книжки й спалили їх на очах у громади. Коли ж підрахували вартість тих книжок, то виявилося, що вони коштують близько п’ятдесяти тисяч срібних монет[d]. 20 Так слово Господнє поширювалося й ставало дедалі могутнішим, і завдяки йому число віруючих постійно зростало.
Заворушення в Ефесі
21 Після того, як усе це сталося, Павло вирішив пройти Македонією та Ахаєю і дійти до Єрусалиму. Він сказав: «Після того, як побуваю в Єрусалимі, потрібно мені ще й Рим відвідати». 22 Отож відіслав він двох із своїх помічників, Тимофія та Ераста, в Македонію, а сам іще лишився в Азії.
23 Приблизно тоді ж почалися заворушення в Ефесі проти «Дороги Господньої». Ось як це трапилося. 24 У цьому місті мешкав один чоловік на ім’я Димитрій, майстер, який робив срібні зображення храму Артеміди[e]. Це давало чималий заробіток ремісникам.
25 Він зібрав їх разом з іншими майстрами подібних ремесел і сказав: «Люди, ви ж знаєте, що ми маємо добрий прибуток з цієї роботи. 26 Але разом з тим ви бачите й чуєте, що цей Павло переконав і привернув багатьох людей до своєї віри. І то не лише в Ефесі, а майже по всій Малій Азії. Він стверджує, що боги, зроблені руками людськими, не є справжніми богами.
27 Та загроза не тільки в тому, що ремесло наше набуває поганої слави, а справа в тому, що храм славетної богині Артеміди втратить свою важливість. І ще є одна небезпека: богиню, якій поклоняються вся Мала Азія і весь світ, буде позбавлено її величі». 28 Почувши це, вони страшенно розлютилися й загукали: «Велика Артеміда Ефеська!»
29 У місті почалися заворушення. Всі ті люди кинулися до амфітеатру, схопивши Ґая та Аристарха—македонців, які мандрували разом з Павлом. 30 Павло хотів вийти до натовпу, та учні його не пустили. 31 Дехто з можновладців Малої Азії, Павлових друзів, також послали йому попередження й благали не йти до амфітеатру.
32 Тепер вже одні горлали одне, інші—інше, а вся громада геть збурилася. Більшість уже не могла збагнути, навіщо всі вони тут зібралися. 33 Деякі юдеї з натовпу навчили Олександра, що сказати і виштовхнули його наперед. Він дав знак рукою і намагався щось пояснити людям. 34 Та коли натовп зрозумів, що він юдей, то всі закричали в один голос: «Велика Артеміда Ефеська!»—і не вгамовувалися десь зо дві години.
35 Міський писар заспокоїв натовп словами: «Люди Ефеса! Немає в світі жодної людини, яка б не знала, що місто Ефес дбає про храм великої Артеміди й священний камінь[f], котрий впав з небес. 36 І оскільки ніхто не може цьому заперечити, то слід вам заспокоїтися й не поводитися необачно. 37 Бо ви привели сюди цих людей[g], хоч вони ні храмів не грабували, ані богиню нашу не паплюжили. 38 Якщо у Димитрія та ремісників є проти когось звинувачення, то на це є суди й судді. Там нехай і звинувачують одне одного.
39 Якщо ви маєте ще якісь нерозібрані справи, вам слід робити це на звичайному міському зібранні. 40 Я так кажу, бо ми знаходимося під загрозою звинувачень у заколоті, що стався сьогодні. І немає такої причини, яку ми можемо висунути, щоб виправдати цей заколот». 41 Скінчивши промову, він розпустив громаду.
Павло вирушає до Македонії та Греції
20 Коли припинилися заворушення, Павло покликав учнів Ісусових і, звернувшись до них із втішним словом, попрощався з ними, й подався до Македонії. 2 Мандруючи тими краями, він знаходив багато слів, які підбадьорювали людей. 3 Потім Павло дістався до Греції, де пробув три місяці. А як зібрався відплисти до Сирії, юдеї змовилися проти нього, і тому він вирішив повертатися до Сирії через Македонію. 4 Супроводжували Павла Сопатер, син Пирра з Верії, Аристарх та Секунд із Солуні, Ґай з Дервії, Тимофій та Тихик і Трохим з Малої Азії. 5 Вони вийшли раніше й чекали нас у Троаді. 6 Ми ж відпливли з Филипії після свята Опрісноків і через п’ять днів приєдналися до них у Троаді, де й пробули сім днів.
Павло повертає до життя мертвого
7 У неділю[h], коли учні зібралися всі разом для вечері Господньої[i], Павло розмовляв з ними. Маючи намір відбути наступного дня, він говорив до півночі. 8 У верхній кімнаті, де ми зібралися, горіло багато світильників. 9 Поки Павло говорив, молодик, на ім’я Евтих, який сидів на підвіконні, став потихеньку засинати. Нарешті, сон зовсім здолав його і він упав з третього поверху. Коли люди підняли його, він був мертвий.
10 Павло, зійшовши униз, припав до юнака, обняв його й промовив: «Не хвилюйтеся, він іще живий». 11 Потім Павло піднявся нагору, переломив хліб і поїв. І він довго говорив, аж до світанку, а потім пішов. 12 А юнака живого повели додому, і всі були дуже втішені.
Павло проповідує в Мілеті
13 Ми ж вирушили далі й попливли до Асси, де збиралися зустріти Павла. Це він сам так усе спланував, бо мав намір йти до того міста пішки. 14 Коли він зустрів нас в Ассі, ми взяли його на корабель і попливли до Мітилена. 15 Звідти ми вийшли наступного дня й пристали до берега неподалік від Хіоса. Наступного дня перетнули затоку й пристали до Самоса, а ще через день дісталися до Мілета.
16 Павло вирішив не заходити в Ефес, щоб не витрачати час в Малій Азії. Він дуже поспішав, аби дістатися в Єрусалим до дня П’ятидесятниці.
Павлова промова до старійшин
17 З Мілета він послав гінця до Ефеса, щоб той запросив старійшин церкви. 18 Коли вони прибули, Павло сказав їм: «Ви знаєте, як я жив увесь цей час, коли був із вами, з першого дня, як прибув до Малої Азії. 19 Я покірно і з сльозами служив Господу, незважаючи на всі випробування, що випали на мою долю через змови юдеїв. 20 Ви знаєте, що я завжди проголошував усе те, що було б корисне для вас. Я навчав вас Благовісті про Христа без вагань, привселюдно, а також ідучи з дому в дім. 21 Юдеям, як і грекам, свідчив я про покаяння та навернення до Бога, про віру в Господа нашого Ісуса Христа.
22 І тепер, за велінням Святого Духа, йду я в Єрусалим, не знаючи, що там зі мною станеться. 23 Знаю тільки, що в кожному місті Дух Святий застерігає мене про те, що ув’язнення й випробування чекають на мене в Єрусалимі. 24 Я не вважаю життя своє цінним для себе. Найважливіше—закінчити справу та служіння, яке дав мені Господь Ісус—розповідати людям Благовість про Божу милість.
25 І тепер я знаю, що ніхто з вас, з ким я ходив, проповідуючи про Царство Боже, більше ніколи не побачить мене. 26-27 Ось чому сьогодні я й проголошую вам, що Господь не судитиме мене, якщо хтось не буде врятований, бо без вагань проповідував я вам волю Божу.
28 Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам[j]. Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої[k], яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина[l]. 29 Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада. 30 Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні. 31 Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя. 32 А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих.
33 Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання. 34 Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною. 35 Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”».
36 Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися. 37 Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його. 38 Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля.
Павло приходить до Єрусалиму
21 Попрощавшись із старійшинами, ми попливли прямим курсом на острів Кос, наступного дня на Родос, а звідти вирушили у Патару. 2 Там ми зійшли на борт корабля, який прямував до Фінікії.
3 Ми залишили по лівому борту Кіпр і попливли до Сирії. Ми пристали в Тирі, тому що там нам треба було розвантажити корабель. 4 У тому місті ми знайшли Ісусових учнів і залишалися з ними протягом семи діб. Вони застерігали Павла, щоб той не ходив до Єрусалиму, бо Дух Святий попередив їх.
5 Як час наш там вийшов, вирушили ми далі. Всі віруючі з жінками своїми й дітьми пішли проводжати нас аж за місто. І там на березі стали ми на коліна й молилися. 6 З усіма попрощавшись, ми сіли на корабель, а вони розійшлися по домівках.
7 З Тира ми продовжили нашу подорож і пристали до берега у Птолемаїді. Привітавши братів, ми пробули з ними цілий день. 8 Наступного дня, вирушивши в путь, дісталися ми до Кесарії. Коли ми прийшли до оселі проповідника Благовісті Пилипа, одного з сімох обраних на особливу службу[m], то в нього й зупинилися. 9 В нього були чотири незаміжні дочки, які мали дар пророкування.
10 Через кілька днів прийшов туди пророк на ім’я Аґав із Юдеї. 11 Підійшовши до нас, він узяв пасок Павла, зв’язав собі руки й ноги і сказав: «Ось що каже Святий Дух: „Отак юдеї у Єрусалимі зв’яжуть чоловіка, якому належить цей пасок. Вони видадуть його поганам”».
12 Почувши це, і ми, і всі люди, які зібралися, почали благати Павла не йти до Єрусалиму. 13 На те Павло відповів: «Що ви робите, навіщо плачете, надриваючи моє серце? Я ж готовий не тільки бути зв’язаним, а й життя віддати в Єрусалимі за Господа Ісуса!»
14 Переконати його було неможливо, то ми й перестали вмовляти, сказавши: «Нехай буде воля Господня».
15 Згодом ми зібралися й подалися до Єрусалиму. 16 Дехто з Ісусових учнів із Кесарії пішли з нами й привели нас до Мнасона, в якого ми мали зупинитися. Це був чоловік з Кіпру, один з перших послідовників Христа.
Павло приходить до Якова
17 Коли прибули ми до Єрусалиму, брати і сестри радо привітали нас. 18 Наступного дня Павло і всі ми пішли до Якова, де зібралися всі старійшини. 19 Він привітав їх і докладно розповів про те, що зробив Бог через його служіння серед поган.
20 Почувши Павлову розповідь, старійшини хвалили Бога й сказали Павлові: «Брате, ти бачиш, як багато тисяч юдеїв повірило в Ісуса, і всі вони старанно дотримуються Закону Мойсея. 21 Їм розповідали, що ти вчиш усіх юдеїв, які живуть серед поган, не слідувати Мойсеєвому вченню, що навчаєш не робити обрізання дітям і не дотримуватися звичаїв народу нашого.
22 Як же бути? Вони напевне дізнаються, що ти прийшов. 23 Тож зроби так, як ми тобі радимо. Серед нас є чотири чоловіки, які дали обітницю[n] Богу. 24 Візьми та пройди з ними обряд очищення[o], заплати за них, щоб могли вони поголити голови[p]. Тоді всі дізнаються, що неправдиві чутки про тебе, і що ти якраз дотримуєшся Закону Мойсея.
25 А щодо віруючих поган, то ми надіслали їм листа з таким закликом:
„Утримуйтеся від їжі, що була принесена в жертву бовванам, від крові та м’яса задушених тварин і від розпусти”».
26 Тоді Павло взяв з собою тих чоловіків і наступного дня пройшов з ними обряд очищення. Потім він пішов у храм, щоб оголосити, коли скінчаться дні очищення і коли за кожного з них буде принесено пожертву.
Арешт Павла
27 По закінченні тих семи днів, деякі юдеї з Малої Азії побачили його в храмі. Вони підбурили увесь натовп й схопили його, 28 вигукуючи: «Народ ізраїльський, допоможи нам! Це той чоловік, який навчає всіх і повсюди виступає проти Закону Мойсея, нашого народу і храму Божого. А тепер він навіть привів у храм поган, і тим осквернив святе місце».
29 Бо перед тим вони бачили Павла з Трохимом із Ефеса й подумали, що Павло привів його в храм. 30 Усе місто збурилося, і звідусіль збігалися люди. Схопивши Павла, вони витягли його з храму й негайно зачинили браму. 31 У той час, коли юдеї намагалися вбити Павла, до командира римської армії, розташованої в Єрусалимі, дійшла звістка про те, що все місто було охоплене заколотом. 32 Він негайно взяв кілька воїнів та офіцерів[q] і побіг туди. Побачивши командира і його солдатів, юдеї перестали бити Павла.
33 Командир підійшов до Павла й заарештував його, наказавши воїнам зв’язати його двома ланцюгами. Потім він запитав Павла, хто він такий і що вчинив. 34 З натовпу одні люди вигукували одне, інші—інше. І оскільки командир не міг з’ясувати через безладдя, що таки насправді трапилося, то наказав відвести Павла до фортеці. 35 Коли Павло підійшов до сходів, воїни змушені були його нести, щоб захистити від розлюченого натовпу. 36 Юрба йшла за ними, вигукуючи: «Смерть йому!»
37 Коли вони майже завели його до фортеці, Павло звернувся до командира зі словами: «Чи можна вам щось сказати?»
Командир промовив: «Ти говориш грецькою? 38 Чи ти не той єгиптянин, який нещодавно вчинив заколот і вивів у пустелю чотири тисячі розбійників?» 39 Павло відповів: «Я юдей із Тарса в Кілікії, громадянин славного міста. Прошу тебе, дай мені можливість поговорити з народом». 40 І коли той дав дозвіл, Павло став на сходах і зробив знак рукою людям. Після того юрба заспокоїлась, і він звернувся до них єврейською мовою.
Звернення Павла до юдеїв
22 Павло сказав: «Браття й батьки, вислухайте, що скажу я на свій захист». 2 Коли юдеї почули, що Павло говорить до них єврейською мовою, то зовсім замовкли.
3 Він продовжував: «Я юдей, народився в Тарсі, в Кілікії, виріс у цьому місті. Наставником моїм був Ґамалиїл, який навчив мене законів наших предків. Я віддано служив Богу, як і ви всі сьогодні. 4 Я нещадно переслідував послідовників „Дороги Господньої”: арештовував жінок і чоловіків й кидав їх до в’язниці. 5 Це можуть підтвердити первосвященики і всі члени ради старійшин. Саме від них я одержав листи до братів юдейських у Дамаску і пішов туди, щоб схопити Ісусових послідовників й привести їх як в’язнів до Єрусалиму для покарання.
6 Але ось що сталося по дорозі до Дамаска, куди я прямував. Приблизно опівдні яскраве світло з небес раптом осяяло мене. 7 Я впав на землю й почув голос, який звертався до мене: „Савле! Савле! Чому ти переслідуєш Мене?” 8 Я запитав: „Хто ти, Господи?” Він відповів мені: „Я Ісус із Назарета, Якого ти переслідуєш”. 9 Ті, хто були зі мною, бачили це сяйво, але не чули голосу, зверненого до мене. 10 Я запитав: „Що мені робити, Господи?” І Господь відповів: „Підведися і йди в Дамаск, там тобі буде сповіщено, що Я призначив тобі робити”.
11 Я був осліплений тим сяйвом, тож мої супутники за руку відвели мене в Дамаск. 12 У тому місті мешкав відданий знавець Закону на ім’я Ананій[r], він мав добру славу поміж усіма юдеями, які жили там. 13 Він прийшов до мене і сказав: „Брате Савле! Нехай зір повернеться до тебе!” І тієї ж миті я зміг побачити його.
14 Ананія мовив далі: „Бог наших предків обрав тебе спізнати волю Його, побачити Праведного й почути Його голос. 15 Бо ти перед усім народом маєш бути свідком того, що бачив і чув. 16 Ну, а тепер чого ти чекаєш? Встань і прийми хрещення, змий гріхи свої, закликаючи ім’я Господа”[s].
17 І сталося так, що коли я повернувся до Єрусалиму й молився у храмі, то було мені видіння. 18 У ньому я побачив Ісуса, Який наказав мені: „Збирайся й негайно залиш Єрусалим, бо люди тут не приймуть твоє свідчення про Мене”. 19 І я сказав: „Господи, ці люди знають, що ходив я по синагогах, арештовував і побивав тих, хто вірять у Тебе. 20 І коли пролилася кров Твого свідка Степана, я стояв там й схвалював те вбивство, і навіть охороняв речі тих, хто розправлявся з ним”. 21 Тоді Ісус сказав мені: „Іди. Я посилаю тебе в далеку дорогу до поган”».
Павло—римський громадянин
22 До цих слів юдеї слухали Павла, а потім загукали: «Смерть йому! Він не повинен жити!» 23 Вони кричали, зриваючи з себе одяг і здіймаючи куряву[t]. 24 Через те командир наказав відвести Павла до фортеці й учинити йому допит з батогами. Він хотів з’ясувати, чого вони так кричали на Павла. 25 Та коли вони зв’язали його, щоб бити батогами, Павло звернувся до сотника, який стояв поруч: «Хіба це по закону без суду бити батогами римського громадянина?»
26 Почувши таке, сотник пішов до командира й сказав: «Що ж ти робиш? Цей чоловік—римський громадянин». 27 Тоді командир підійшов до Павла й запитав: «Скажи, ти римський громадянин?» «Так»,—відповів той. 28 Командир зауважив: «Мені коштувало великих грошей придбати це громадянство». Тоді Павло промовив: «А я народився в ньому».
29 Ті, хто збирались допитувати його, відразу відступили, а командир дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина.
Павло перед Синедріоном
30 Усе ж таки командир хотів з’ясувати достеменно, в чому ж юдеї звинувачують Павла. Тож наступного дня він звелів зібрати старійшин і весь Синедріон. Знявши з Павла ланцюги, він привів його до юдейського зібрання.
23 Павло подивився на членів Синедріону і сказав: «Браття, досі я жив перед Богом із чистою совістю і завжди робив тільки те, що вважав праведним». 2 Первосвященик Ананія[u] звелів тим, хто стояв поруч із Павлом, ударити його по губах. 3 Тоді Павло сказав йому: «Бог покарає тебе! Ти, неначе брудна стіна, яку побілили, аби приховати гидоту. Хіба не на те тебе тут посаджено, щоб ти судив мене за Законом Мойсея? А ти всупереч Закону наказуєш, щоб мене били».
4 Ті, хто стояли поруч із Павлом, вигукнули: «Як ти наважився образити Божого первосвященика?» 5 Та Павло відповів: «Браття, я не знав, що то є первосвященик. Адже сказано: „Не говори погано про правителя народу твого”»(A).
6 Коли Павло зрозумів, що частина присутніх—саддукеї, а ще частина—фарисеї, він вигукнув до членів Синедріону: «Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея! А судять мене за те, що маю надію на воскресіння із мертвих».
7 І коли він сказав це, то виникла незгода між фарисеями та саддукеями, і громада розділилася. 8 (Саддукеї не визнають ні воскресіння, ні Ангелів, ні духів, а фарисеї в усе це вірять). 9 Здійнявся страшенний галас, і деякі фарисейські книжники підвелися й гаряче почали сперечатися. Вони твердили: «Ми не бачимо, щоб чоловік цей зробив щось лихе. Може й справді дух чи Ангел говорив до нього».
10 Суперечка ставала все запеклішою і згодом переросла в бійку. Тоді командир злякався, що Павла можуть роздерти на шматки, і наказав воїнам спуститися й відвести його до фортеці. 11 Наступної ночі прийшов до Павла Господь і сказав: «Будь мужнім. Бо так, як свідчив ти про Мене в Єрусалимі, так само мусиш свідчити і в Римі».
Змова юдеїв проти Павла
12 Наступного ранку, юдеї змовились і заприсягнулися, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють Павла. 13 Тих, хто брав участь у змові було понад сорок чоловік. 14 Вони пішли до головних священиків і старійшин й сказали: «Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. 15 Отож ви й Синедріон пошліть запит до командира. Нехай знову приведуть Павла сюди, ніби для того, щоб іще раз розглянути справу більш детально, а ми підготуємось і вб’ємо його ще до того, як його сюди доставлять».
16 Але син Павлової сестри, почувши про цю змову, пробрався до фортеці та й розказав про все Павлові. 17 Павло покликав одного з офіцерів і сказав: «Відведи цього юнака до начальника, він має щось йому розповісти». 18 Той узяв хлопця й, відвівши його до начальника, сказав: «Ув’язнений Павло покликав мене й попросив, щоб я привів цього юнака до тебе, бо він хоче тобі щось розповісти».
19 Начальник узяв хлопця за руку і, відвівши убік, запитав: «Що ти хотів розповісти мені?» 20 Тоді юнак сказав: «Юдеї змовилися, що проситимуть тебе привести завтра Павла до Синедріону, буцімто для того, щоб вони розглянули його справу уважніше. 21 Але не дай їм себе переконати, бо більше сорока чоловік будуть чекати на нього в засідці. Вони поклялися не їсти й не пити, доки не вб’ють Павла. І тепер вони вже напоготові, тільки й чекають твоєї згоди».
22 Начальник відпустив юнака, застерігши: «Гляди, нікому не кажи, що ти попередив мене про це». 23 Потім він покликав двох своїх офіцерів[v] і наказав: «О дев’ятій годині вечора ми вирушаємо до Кесарії. Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті списоносців, 24 а також коней для Павла, аби перепровадити його живим до правителя Фелікса». 25 Він написав Феліксу такого листа:
26 «Клавдій Лісій шле вітання вельмишановному правителю Феліксові.
27 Юдеї схопили цього чоловіка і мало його не вбили, але дізнавшись, що він є римським громадянином, я з воїнами прийшов і врятував його. 28 Оскільки я хотів дізнатися, з якої саме причини його звинувачують, то й відвів його до юдейського Синедріону. 29 Я з’ясував, що їх звинувачення пов’язані зі спірними питаннями про їхній Закон. За цим чоловіком немає провини, яка б вимагала смерті або ув’язнення. 30 Коли ж мене повідомили, що проти цього чоловіка готується змова, то я одразу ж направив його до тебе й наказав, щоб ті, хто його звинувачує, зробили це в твоїй присутності».
31 І воїни виконали наказ. Вони взяли Павла і вночі привели його в Антипатриду. 32 Наступного дня вершники залишилися із Павлом і супроводжували його до Кесарії, а решта повернулася до фортеці.
33 Коли вершники прибули до Кесарії, вони віддали листа правителю Феліксу й передали йому Павла. 34 Той прочитав листа й запитав Павла, з якої він провінції. І дізнавшись, що той із Кілікії, сказав: 35 «Я вислухаю тебе в присутності тих, хто тебе звинувачує». Він наказав стерегти Павла в палаці Ірода.
Суд над Павлом
24 Через п’ять днів первосвященик Ананія прийшов до Кесарії з кількома старійшинами та правником на ім’я Тертул. Вони висунули свої звинувачення проти Павла в присутності правителя Фелікса.
2-3 Покликавши Павла, Тертул почав звинувачувати його: «Вельмишановний Феліксе! Завдяки тобі ми насолоджуємося довгим миром. Завдяки завбачливості твоїй було проведено необхідні реформи для нашого народу. Завжди і повсюди ми визнаємо це з вдячністю. 4 Та щоб не гаяти багато твого часу, прошу тебе, будь такий ласкавий і вислухай наше коротеньке звинувачення. 5 Бо ми з’ясували, що цей чоловік—підбурювач. Він зчиняє заколот серед юдеїв у всьому світі й очолює секту Назарян[w]. 6 До того ж він намагався осквернити храм, 7 але ми схопили його. [Тож ми хотіли судити його згідно з нашим Законом, але командир Лісій прийшов і силою відбив його у нас, 8 наказавши його обвинувачам прийти до тебе][x]. Розпитай його сам і від нього дізнаєшся про все те, в чому ми його звинувачуємо». 9 Юдеї підтримали звинувачення, підтвердивши, що все те правда.
Промова Павла
10 Коли правитель дав знак Павлові говорити, той промовив: «Знаючи, що ти, Феліксе, був суддею цього народу вже багато років, я з радістю буду захищатися. 11 Як ти можеш перевірити, минуло не більше дванадцяти днів відтоді, як прийшов я до Єрусалиму на поклоніння. 12 І ніхто не бачив, щоб я з кимось сперечався в храмі або підбурював народ у синагогах чи десь у місті. 13 Вони не можуть довести тобі ті звинувачення, що зараз висувають проти мене.
14 Але я справді визнаю перед тобою, що поклоняюся Богові батьків наших, згідно з „Дорогою Господньою”, який юдеї називають сектою. Я вірю в усе те, що говорить Закон Мойсея і що написано у книгах пророків. 15 Саме як і ці люди, я сподіваюся на Бога, сподіваюся, що буде воскресіння як праведних так і неправедних. 16 Тому й сам роблю все можливе, щоб мати чисте сумління перед Богом і людьми.
17 Після багатьох років відсутності прийшов я, щоб принести моєму народові дарунки для бідних і пожертви в храмі. 18 І поки я робив це, саме коли я здійснив обряд очищення[y], вони знайшли мене. Там не було ні натовпу, ані безчинств. 19 Там було кілька юдеїв із Азії. Це саме вони мали б стати перед тобою і висловити свої звинувачення, якщо є в них щось проти мене. 20 Або нехай присутні тут скажуть, що неправедного в тому, що сказав я, стоячи перед Синедріоном. 21 Хіба що одне, стоячи перед ними, я вигукнув: „Ви зараз судите мене за віру в воскресіння з мертвих”».
Ув’язнення Павла в Кесарії
22 Тоді Фелікс, добре обізнаний з усім, що стосується «Дороги Господньої», відклав слухання справи, сказавши: «Коли прийде командир Лісій, я вирішу цю справу». 23 Він наказав одному з офіцерів[z] тримати Павла під вартою, але пішов на деякі послаблення й дозволив близьким Павла піклуватися про нього.
24 Через декілька днів Фелікс прийшов зі своєю дружиною Друзиллою (вона була юдейкою). Він послав по Павла й слухав, як той говорив про віру в Ісуса Христа. 25 Та коли Павло почав говорити про праведність, стриманість і прийдешній суд, Фелікс злякався й промовив: «Поки що йди. Я покличу тебе, коли зможу». 26 Водночас він сподівався, що Павло дасть йому хабар, тож часто посилав по Павла й розмовляв з ним.
27 А через два роки на місце Фелікса прийшов Порцій Фест. Оскільки він хотів догодити юдеям, то й залишив Павла у в’язниці.
Павло перед Фестом
25 Отож Фест став правителем і через три дні прибув з Кесарії до Єрусалиму. 2 Юдейські правителі і головні священики виклали свої звинувачення проти Павла перед Фестом. 3 Вони благали правителя зробити милість і відправити Павла до Єрусалиму (самі ж вони змовилися вбити його по дорозі). 4 Але Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії і що він сам невдовзі туди їде. 5 «Хай хтось із ваших вождів піде зі мною,—сказав він,—і нехай висунуть звинувачення проти цього чоловіка, якщо за ним є якась вина».
6 Пробувши там днів вісім-десять, Фест вирушив до Кесарії. Наступного ж дня посів він суддівське місце і звелів привести Павла. 7 Коли Павла привели, його обступили юдеї, які прийшли з Єрусалиму. Вони висунули проти нього багато серйозних звинувачень, але довести їх не могли. 8 Павло захищався, промовляючи: «Немає за мною ніякої провини ні проти Закону юдейського, ні проти храму, ні проти цезаря».
9 Але Фест хотів догодити юдеям. Тому він запитав Павла: «Ти хочеш йти до Єрусалиму, щоб я судив тебе там?» 10 На те Павло відповів: «Я зараз стою перед судом цезаря, де мене слід судити. Я нічого не скоїв юдеям, тобі й самому це добре відомо. 11 Якщо ж я винен і зробив щось таке, що заслуговує смертної кари, то я не намагаюся уникнути її. Та оскільки немає правди у звинуваченнях цих людей, то ніхто не може їм мене видати. Я звертаюся до суду цезаревого».
12 Фест, порадившись зі своїми помічниками, відповів: «Ти вимагав цезаревого суду, до цезаря й підеш».
Павло перед царем Аґриппою
13 Через кілька днів цар Аґриппа і Вереніка прибули до Кесарії, щоб привітати Феста. 14 Вони лишалися в Кесарії багато днів, і Фест розповів цареві про Павлову справу: «Є тут один чоловік, якого Фелікс залишив у тюрмі. 15 Коли я був в Єрусалимі, юдейські первосвященики й старійшини свідчили проти нього й вимагали його засудження і смерті. 16 Та я сказав їм, що це суперечить римським законам: видавати звинуваченого, доки він не зустрінеться віч-на-віч із тими, хто його звинувачує і не отримає можливості захистити себе від звинувачення.
17 Отож коли ті юдеї прибули сюди для суду, я не зволікав. Наступного ж дня я сів на суддівське місце й наказав привести Павла до мене. 18 Та коли вони стали свідчити проти нього, то не звинуватили його у жодному злочині на які я очікував. 19 Натомість вони сперечалися з ним з питань їхньої власної релігії і про Якогось Ісуса, Який помер, хоча Павло стверджував, що Той живий.
20 У мене виникли сумніви щодо того, як розслідувати все це. Через те я запитав Павла, чи не хоче він стати перед судом в Єрусалимі. 21 Але Павло попросив, щоб його тримали до рішення імператора. Тож я наказав стерегти його доти, доки я зможу відправити його до цезаря в Рим».
22 На це Аґриппа промовив до Феста: «Я хотів би сам послухати цього чоловіка».
«Завтра ж ти його почуєш»,—відповів Фест.
23 Отож наступного дня Аґриппа і Вереніка з великою пишністю прибули в суд. Вони ввійшли до судової палати, в якій були воєначальники та знать міста. Фест віддав наказ привести Павла.
24 Тоді Фест сказав: «Царю Аґриппо і всі присутні тут, ви бачите цього чоловіка, на кого скаржилася мені юдейська громада і в Єрусалимі, й тут. Всі вони наполягали на тому, що цей чоловік не повинен жити. 25 Але я не знайшов за ним ніякої провини, вартої смертної кари. Він сам вимагав імператорського суду, тож я й вирішив послати його до імператора. 26 Але я не маю нічого конкретного проти нього, про що міг би написати імператорові. Ось чому я ставлю його перед вами і особливо перед тобою, царю Аґриппо, щоб після нашого розслідування мені було що написати імператору. 27 Бо здається мені нерозсудливим посилати в’язня і не вказувати на висунуті проти нього звинувачення».
Промова Павла перед царем Аґриппою
26 Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: 2 «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. 3 Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене.
4 Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. 5 Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей—член найсуворішої секти нашої релігії. 6 І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. 7 Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! 8 Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9 Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. 10 Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. 11 У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса[aa]. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх.
12 Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. 13 По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. 14 Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене єврейською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”.
15 Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. 16 Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. 17 Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. 18 Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”.
19 Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. 20 Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння.
21 За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. 22 Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє—ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: 23 Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло[ab] істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган».
Павло намагається переконати Аґриппу
24 У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля».
25 «Я не божевільний, вельмишановний Фесте,—відповів Павло.—І все, що кажу я, є правдиве і розумне. 26 Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. 27 Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш».
28 Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?»
29 На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені».
30 Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. 31 Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». 32 Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду».
Подорож до Риму
27 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру[ac] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. 2 Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
3 Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. 4 Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. 5 Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. 6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
7 Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. 8 Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
9 Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст[ad] уже пройшов. 10 Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». 11 Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
12 Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. 13 Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
Буря
14 Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». 15 Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
16 Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. 17 Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. 18 Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, 19 а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
20 Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. 21 Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. 22 Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. 23 Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. 24 Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. 25 Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. 26 Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
Порятунок
27 Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. 28 Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів[ae]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів[af]. 29 Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
30 Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. 31 Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». 32 Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
33 Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. 34 Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». 35 Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. 36 Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. 37 Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. 38 Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
39 А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. 40 Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. 41 Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
42 Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. 43 Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. 44 А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.
На острові Мальта
28 Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта. 2 Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас. 3 Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці. 4 Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя[ag] не дозволяє йому жити».
5 Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди. 6 Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом.
7 Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами. 8 Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку[ah]. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його. 9 Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.
10 Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.
Подорож від Мальти до Рима
11 Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів[ai]. 12 Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні. 13 Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі, 14 де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима. 15 Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі[aj] й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. 16 Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International