Bible in 90 Days

Господь говорив до нас через Свого Сина

1 У минулому Бог багато разів і різними способами спілкувався з нашими предками через пророків. ² Та цими останніми днями Він знову говорив до нас через Сина Свого, Якому призначив у спадок усе суще. Та й весь світ Бог створив через Сина Свого. ³ Він—сяйво Божої слави і точна подоба сутності Божої. Все на світі тримається через могутнє Слово Сина Божого. Він дав людям очищення від гріхів і за те посів Своє місце по праву руку^[a] від Всевишнього на небесах. ⁴ Він був набагато величніший за Ангелів, так само, як і ім’я, що Він успадкував, є вищим від їхніх імен.

⁵ Бо до кого з Ангелів Бог звертався коли з такими словами:

Або про кого з Ангелів говорив Він таке:

⁶ Та й знову ж таки: коли Бог приніс Свого Первістка в світ^[b], Він сказав:

⁷ А про Ангелів Бог сказав:

⁸ Разом з тим про Сина сказано так:

¹⁰ І ще:

¹³ До кого з Ангелів Бог звертався з такими словами:

¹⁴ Ангели є духами, які служать Богу. Він посилає їх на допомогу тим, кому призначено здобути спасіння.

Наше спасіння більш велике ніж Закон

2 ^1-2 Через те ми мусимо уважніше прислуховуватися до того, чого нас навчають, щоб не збитися з путі праведного. Слово Боже, що було сказане Ангелами, підтвердилося, а непокора завжди приводила до належного покарання. ³ То як же нам уникнути кари, якщо ми нехтуємо цим великим спасінням? Це спасіння першим проголосив Господь наш, а потім його підтвердили для нас ті, хто чув Господа. ⁴ За волею Своєю Бог також додав Свої докази про нього через Духа Святого—знамення, дива й різноманітні чудеса.

Ісус пізнав життя земне, щоби спасти людей

⁵ Адже не Ангелам підкорив Він світ прийдешній, про який ми говоримо. ⁶ Є у Святому Писанні такі слова:

Віддавши йому владу над світом, Бог не лишив нічого такого, що не підкорялося б чоловіку. Однак ми й нині ще не бачимо, щоб усе підкорялося йому. ⁹ Але ми бачимо Ісуса, Який лише ненадовго був поставлений нижче за Ангелів. Ми бачимо Його, увінчаного славою і честю через Його мученицьку смерть. З Божої милості Ісус прийняв смерть за всіх людей.

¹⁰ Усе в світі існує від Бога й через Бога. І славою Своєю Він прагне поділитися з дітьми Своїми. Йому було необхідно обрати Того, Котрий веде нас до спасіння, та через страждання Христові Господь зробив Його досконалим Рятівником.

¹¹ Цей Обранець дав людям святість. І всі, хто здобув святість, одержали її від Божого Обранця, та стали однією родиною. Через те й не соромиться Ісус назвати їх своїми братами і сестрами. ¹² Він каже:

¹³ І ще Він каже:

І ще таке:

¹⁴ Ці діти—то люди, які існують у плоті й крові. Через те Ісус і розділив їхню долю, і сам пізнав життя у плоті й крові. Він зробив це для того, щоб смертю Своєю подолати того, хто володіє владою смерті—диявола. ¹⁵ Так Ісус зміг принести звільнення тим, хто все життя терпів рабство через страх смерті. ¹⁶ Бо ж очевидно, що не Ангели то були, кому Він допомагав. Ні, то Авраамові діти. ¹⁷ Тому й Він мусив у всьому бути такими як ми, брати і сестри Його, щоб стати милосердним і сповненим віри Первосвящеником на службі Божій, щоб спокутувати гріхи людські. ¹⁸ Оскільки Сам Він здолав спокуси й зазнав страждань, то й іншим, хто зараз бореться зі спокусами, Він може допомогти.

Ісус—вищий від Мойсея

3 Отож, брати і сестри мої, покликані Богом люди святі, звернемо думки свої до Ісуса, Посланця Божого й Первосвященика нашої віри. ² Він був вірний Господу, Який призначив Його, так само, як вірний був і Мойсей у домі Божому. ³ Бо Ісус гідний більшої шани, ніж Мойсей, адже будівничий здобуде більше шани, ніж зведений ним будинок. ⁴ Кожен будинок кимось збудований, а Бог же збудував усе.

⁵ Мойсей був вірним слугою в домі Божому. Він сказав людям те, що мусило потім бути мовлене Всевишнім. ⁶ А Христос—вірний Син, Він править домом Божим, а ми—той дім, якщо зможемо зберегти мужність і певність у надії своїй.

Ми повинні наслідувати Господа

^7-10 Адже як сказав Дух Святий:

¹² Пильнуйте, брати і сестри мої, щоб ніхто з вас не мав зла і зневіри в серці, щоб ніхто не відвернувся від живого Бога. ¹³ Ліпше підтримуйте повсякденно одне одного, аж доки не скінчиться «сьогодення»^[i]. Пильнуйте, щоб серця ваші не затялися в гріху та олжі, й не стали непридатні до каяття. ¹⁴ Ми вважаємо за честь отримати з Христом усе, що Він успадкував, якщо тільки всі ми збережемо до кінця ту віру, що мали на самому початку. ¹⁵ Адже сказано у Святому Писанні:

¹⁶ Про кого йдеться тут? Хто чув голос Божий, але повстав проти Бога? Чи не ті це були, кого Мойсей виводив з Єгипту? ¹⁷ На кого Бог гнівався протягом сорока років? Чи не на тих грішників, чиї тіла впали мертві в пустелі? ¹⁸ Кому Бог поклявся, що вони ніколи не ввійдуть у світ Його спочинку? Чи не тим, хто став непокірним Йому?

¹⁹ Тож ми бачимо, що ці люди не могли ввійти в Царство Небесне через те, що вони не мали віри.

Будемо прагнути ввійти у світ Його спочинку

4 Оскільки в силі лишається обітниця Божа про вхід до Його спочинку, пильнуймо, аби з жодним із вас не сталося таке, що він не зможе туди ввійти. ² Бо ж ми так само, як і люди Ізраїлю, одержали Благовість. Та Послання, яке вони почули, не стало їм у пригоді. Почувши його, вони не сприйняли його з вірою. ³ Тільки ті з нас, хто вірує, ввійде в світ Його спочинку. Адже Бог сказав:

Але Його ж справа від створення світу була завершена. ⁴ Адже є у Святому Писанні такі слова про сьомий день: «А на сьомий день Бог відпочивав від усієї Своєї праці»^(N). ⁵ І також слова, вже згадані: «Їм не ввійти ніколи у світ Мого спочинку».

⁶ Отак воно і є, що існує ще можливість для віруючих ввійти у світ Господнього спочинку, але ж ті, хто першими почули Благовість, не ввійшли в нього через свій непослух. ⁷ Бог знову призначає день: «Сьогодні». Через багато років Він сказав про цей день Давидовими устами. Ці слова ми вже згадували:

⁸ Бо якби Ісус привів їх тоді до спочинку, Бог не мав би потреби пізніше говорити про інший призначений день. ⁹ Отже, це є свідченням, що спочинок сьомого дня^[k] для людей Божих ще не прийшов. ¹⁰ Бо кожен, хто ввійде в світ спочинку Божого, відпочине від справ своїх так само, як і Бог відпочиває від Своєї праці. ¹¹ Тож прикладаємо всі зусилля для того, щоб ввійти в той спочинок. І щоб ніхто з нас не загубився, наслідуючи той приклад непослуху.

¹² Бо Слово Боже^[l]—живе й діяльне, і гостріше, ніж будь-який двосічний меч. Воно здатне відтинати душу від духу, та судити найпотаємніші помисли й наміри. Воно проникає аж до суглобів, аж до мозку кісток. ¹³ І немає нічого у цьому світі, щоб могло б сховатися від Господа: все на світі явне й відкрите перед Його очима. Йому ми й звітуватимемо про наше життя.

Ісус—наш Первосвященик

¹⁴ У нас є великий Первосвященик, Який пішов на небо і тепер живе з Господом. Це Ісус, Син Божий. Тож давайте міцно триматися нашої віри в Нього. ¹⁵ Христос, наш Первосвященик, здатний співчувати нашим слабкостям, бо, пройшовши через усі випробування, через які й нам доводиться йти, жодного разу не згрішив. ¹⁶ Тож рушаймо впевнено до Божого престолу благодаті, щоб здобути милість і підтримку в тяжкі часи нашої скрути.

Обраний Богом

5 Кожного первосвященика обирають з-поміж людей. І призначення його—допомогти людям в тому, що вони мають робити для Бога, а також нести Йому дари й пожертви за гріхи. ² Так, первосвященик спроможний бути лагідний з тими людьми, хто грішить через своє незнання, бо й сам він має слабкості. ³ Його обов’язок—приносити пожертви як за гріхи інших людей, так і за власні.

⁴ І ніхто не може сам собі надати цю велику честь—бути первосвящеником. Він має бути покликаний Богом, як то було з Аароном. ⁵ Так само й Христос не обрав Самого Себе, щоб одержати цю славу стати первосвящеником, то Бог зробив це, сказавши Йому:

⁶ Те ж говориться і в іншому місці Святого Писання:

⁷ Під час Свого земного життя Ісус звертав Свої молитви й благання з голосінням великим та сльозами до Того, Хто міг врятувати Його від смерті. Він був відомий своєю побожною шаною Всевишнього, і тому Бог відгукнувся на Його прохання. ⁸ І хоч Христос був Сином Божим, але опановував покору через страждання. ⁹ А вдосконалившись, Він став джерелом вічного спасіння для тих, хто слухняний Йому. ¹⁰ Тож Бог проголосив Його первосвящеником за чином Мелхіседековим.

Завжди слідуйте вченню Божому

¹¹ Можна багато говорити про це, але непросто пояснити вам, бо ви навіть і не бажаєте те зрозуміти. ¹² Вам би вже слід самим стати вчителями, а ви все потребуєте когось такого, хто навчив би вас найпростіших першооснов Божого вчення. Ви потребуєте молока, а не твердої їжі! ¹³ А той, хто живе на молоці, нічого не знає про справжнє вчення^[m], бо він усе ще є немовлям. ¹⁴ А тверда їжа—для тих, хто зрілий. Їхнє розуміння навчене досвідом—розрізняти правду і кривду.

Покладаймося на Бога

6 ^1-2 Ось чому облишмо найпростіші першооснови вчення про Христа й перейдемо до науки, що допомагає нам досягти зрілості. Не будемо знову повертатися до основоположних питань про каяття в гріховних вчинках, про віру в Бога, вчення про хрещення^[n] й рукопокладання^[o], про воскресіння з мертвих і Вищий Суд. ³ Тож давайте зробимо саме це, якщо Бог дозволить нам.

^4-6 Бо якщо один раз на людей зійшло світло правди, якщо вони отримали дарунок Божий, якщо пролився на них Дух Святий, якщо торкнулася їх істина Слова Доброї Звістки Господньої і побачили вони велику силу майбутнього світу Божого, і після всього цього від вернулися від Христа, їм неможливо буде повернутися до каяття, оскільки вони, собі ж на шкоду, знову розпинають Ісуса на хресті й виставляють Його перед людьми на глум.

⁷ Деяких людей можна порівняти з землею, яка напоєна частими дощами, що падають на неї. Вона родить добрий врожай для того, хто обробляє її. Така земля—благословенна Богом. ⁸ Інші ж люди подібні до землі, на котрій ростуть лише терни та чортополох—вона негідна, їй загрожує прокляття й кара вогнем.

⁹ Але хоч ми й говоримо так, дорогі друзі, ми передбачаємо для вас краще, впевнені в тому, що ви здобудете спасіння. ¹⁰ Адже Господь—справедливий, і Він ніколи не забуде про все, що ви зробили, й про вияви вашої любові до Нього. Він бачить цю любов у тій допомозі, що ви надавали й надаєте всім людям Божим. ¹¹ А наше прагнення в тому, щоб кожен з вас був однаково сумлінним, виявляючи цю любов протягом усього вашого життя. І тоді, завдяки цьому сумлінню, здійсняться ваші сподівання. ¹² Ми хочемо, щоб ви не були ледачими, а навпаки, щоб у всьому наслідували тих, хто вірою і терпінням успадковує Божу Обітницю.

¹³ Обітницю Бог дав Аврааму. І оскільки не було нікого більшого, ніж Він, щоб поклястися Його іменем, Бог поклявся Авраамові Сам Собою. ¹⁴ Він сказав: «Я велелюбно благословляю тебе, та дам тобі багато нащадків»^(R). ¹⁵ Тож після терплячого чекання Авраам одержав те, що Бог обіцяв йому.

¹⁶ Звісно, коли люди клянуться, вони клянуться кимось величнішим, ніж вони самі. Клятва стає підтвердженням істинності сказаного й кладе край суперечці. ¹⁷ Оскільки Господь хотів показати спадкоємцям Обітниці непохитність Свого наміру, Він і приніс цю клятву.

¹⁸ Існують дві непохитні речі: «Всевишній не може брехати, коли Він щось обіцяє», та «Бог не може порушити даної клятви». І в цьому є велика підтримка й сила для нас, тих, хто прийшов до Нього заради безпеки і надії, запропонованої нам. ¹⁹ Ця надія, мов якір для душі, міцний і безпечний. Вона проникає до самої Святеє Святих, за завісу^[p]. ²⁰ Туди Ісус увійшов від нашого імені і відкрив шлях усім Своїм послідовникам. Він назавжди став нашим первосвящеником за чином Мелхіседековим.

Мелхіседек—прообраз Христа

7 Мелхіседек був царем Салема і священиком Всевишнього Бога. Він зустрів Авраама, коли той повертався після перемоги над царями^[q]. Того дня Мелхіседек благословив його. ² Тоді Авраам віддав йому десяту частину всієї своєї здобичі.

Ім’я Мелхіседек означає, по-перше, «цар праведності», а також він був царем Салема, що означає «цар миру». ³ Немає ніяких свідчень про його батька, матір, родовід, про початок і кінець його життя. Подібно Синові Божому, він лишається первосвящеником назавжди.

⁴ Тож ви бачите, яким великий чоловіком був Мелхіседек. Навіть Авраам, наш патріарх, віддав йому десятину здобичі. ⁵ І всім нащадкам Левія^[r], які ставали священиками, вказано Законом Мойсеєвим брати десятину зі свого народу, тобто з братів своїх, незважаючи на те, що вони також були нащадками Авраама. ⁶ Мелхіседек не походив від родини Левія, але він узяв десятину з Авраама і благословив того, хто мав обітниці Божі. ⁷ Та немає сумнівів у тому, що завжди нижчий одержує благословення від вищого. ⁸ З одного боку, десятину отримують нащадки Левія, тобто смертні люди, а з іншого—Мелхіседек, котрий отримав десятину з Авраама, та про кого проголошено у Святому Писанні, що він живе. ⁹ Можна навіть сказати, що родина Левія, яка отримує десятину, сплатила десятину Мелхіседеку. ¹⁰ Бо Левій тоді ще не був народженим, тобто він був в плоті Авраама, свого прабатька, коли Мелхіседек зустрів його.

Христос—вічний священик

¹¹ Але якщо духовної досконалості можна було досягти завдяки священицтву левитів (на підставі чого Закон був даний людям), то навіщо ж тоді з’являтися ще одному верховному священику, та ще й не такому, як Аарон, а такому, як Мелхіседек? ¹² Адже коли змінюється священицтво, то мусить змінюватися й Закон. ¹³ Той, про Кого все це сказано, належав до іншого роду. З цього роду ніхто ще не служив при вівтарю. ¹⁴ Адже добре відомо, що наш Господь Ісус Христос походив з роду Юдиного, а говорячи про це коліно, Мойсей не сказав нічого про священиків.

Христос—священик, подібний до Мелхіседека

¹⁵ І це стає ще очевидніше, коли з’являється інший священик, подібний до Мелхіседека. ¹⁶ Бо Йому дається цей сан не за людськими законами або за належністю до певної родини. Його зроблено священиком на основі сили вічного життя. ¹⁷ Адже ось що сказано про Нього у Святому Писанні: «Священик Ти навіки, як той Мелхіседек»^(S).

¹⁸ Тож старий Закон вже скасований, тому що він виявився немічним і безкорисним. ¹⁹ Бо Закон Мойсея не міг зробити нічого досконалим, але ж нині, нам даровано нову надію, котра наближає нас до Бога.

²⁰ Важливо також і те, що настановлення Ісуса Первосвящеником не сталося без Божої клятви (коли священиками стають інші чоловіки, це відбувається без клятви). ²¹ А настановлюючи Ісуса, Бог поклявся:

²² Тож це означає, що Ісус є запорукою кращого Заповіту усім людям Господнім.

²³ Крім того, після смерті, священики не могли виконувати свої обов’язки, й саме через їх було так багато. ²⁴ А оскільки Ісус живе вічно, то служитиме Він священиком повік. ²⁵ Ось чому Він здатний вічно спасати тих, хто через Нього наблизиться до Всевишнього. Адже Він завжди живий, щоб заступатися за них перед Господом.

²⁶ Отже, Ісус—то якраз такий первосвященик, якого ми потребуємо: святий, бездоганний, цнотливий, вільний від впливу грішників і вищий від небес. ²⁷ Йому не треба щодня приносити пожертви, як то роблять ті первосвященики: спершу на спокуту своїх власних гріхів, а потім—гріхів інших людей. Він зробив це раз і за всіх, коли пожертвував Собою. ²⁸ Бо Закон призначає первосвящениками чоловіків, які мають ті ж самі слабкості, що і інші люди. А клятва Божа, котра прийшла після Закону, призначила Сина, створеного досконалим через страждання, первосвящеником навіки.

Ісус—наш Первосвященик

8 Ми говоримо ось про що: ми маємо Первосвященика, Який сидить по праву руку^[s] від престолу Божого на небесах. ² Цей Первосвященик служить у Найсвятішому Місці^[t]. То є справжнє місце поклоніння^[u], створене не людиною, а Господом.

³ Кожному первосвященику належить приносити дари й пожертви, отже, це було необхідно, щоб і наш первосвященик мав що принести Господу. ⁴ Якби Він зараз був на землі, то не був би священиком, оскільки існують інші, хто приносить дари згідно з Законом. ⁵ Служіння їхнє, лише подоба, тінь Небесного. Саме тому Бог застерігав Мойсея, коли той збирався зводити святий намет. Господь сказав йому: «Гляди, зроби все згідно з тим зразком, що був тобі показаний на горі»^(U). ⁶ Та оскільки це так, то священицькі обов’язки, покладені на Ісуса, значно вищі, ніж ті, що покладено на інших священиків. Так само й Нова угода Божа, в якій Він служить посередником, значно вища, ніж попередня. Бо в основі її—кращі обіцянки.

⁷ Якби та перша угода Бога з людьми була бездоганною, то не було б і потреби в новій. ⁸ Але Бог докоряв їм, кажучи:

¹³ Називаючи новою цю Угоду, Бог визнавав, що попередня—застаріла, а все, що стає застарілим і непридатним, скоро зникне.

Доля старозавітних жертв і обрядів

9 Перша угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми. ² Їх було розташовано в наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина намету називалася Святим Місцем. ³ За другою завісою був відділ намету, який називався «Святеє Святих»^[v]. ⁴ В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім ковчегу—золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл^[w], а також таблиці з Заповітом. ⁵ Понад ковчегом Херувими слави Божої охороняли місце спокути^[x]. Та не будемо зараз про все це так докладно.

⁶ Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу намету, виконуючи обряд поклоніння^[y]. ⁷ І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо^[z]. ⁸ Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святеє Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший намет. ⁹ Все це—символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим. ¹⁰ Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу.

Поклоніння за новими обрядами

¹¹ Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у наметі, величнішому й досконалішому—нерукотворному. Він не належить цьому земному світові. ¹² Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святеє Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас. ^13-14 Бо якщо кров козлів і биків або попіл телиці покропили тих, хто був розбещений, і відновили їх до тілесної чистоти, то наскільки ж дієвішою буде кров Христова! Духом Святим приніс Він Себе, бездоганного, Богу в пожертву. Тож Його кров очистить нашу свідомість від злих вчинків, і ми зможемо поклонятися живому Богу.

¹⁵ Через це Христос—посередник у новій Угоді між Богом і людьми. Він прийняв смерть, аби принести спокуту людям за гріхи, вчинені в час першої Угоди. Завдяки цьому Христовому посередництву люди, покликані Богом, одержать обіцяну вічну спадщину.

¹⁶ Для того, щоб заповіту набути сили, необхідно довести смерть того, хто заповідає. ¹⁷ Бо заповіт може діяти лише після смерті заповідника, а поки він живий, заповіт не матиме сили. ¹⁸ Ось чому навіть попередній Заповіт не діяв без крові. ¹⁹ Бо коли Мойсей оголошував усім людям кожну заповідь Закону, він брав кров телят і козлів, розведену водою, червлену вовну, іссоп^[aa] і кропив саму Книгу Закону і всіх людей, ²⁰ і казав: «Це кров Угоди, якій Бог наказував вам коритися»^(W). ²¹ Так само він кропив кров’ю і намет, і все, що використовувалося в обрядах поклоніння. ²² Зрештою, за Законом, майже все мусить бути очищене кров’ю. А без кровопролиття не може бути прощення^[ab].

Христова жертва спокутувала гріхи

²³ То було необхідно, щоб подоби речей Небесних були освячені земними пожертвами, але самі Небесні речі повинні бути освячені жертвами досконалішими, ніж ці. ²⁴ Бо Христос ввійшов не до рукотворної святині, подоби справжньої, Він потрапив на самі Небеса, щоб тепер явитися за нас перед Богом.

²⁵ І не для того, щоб знову й знову приносити Себе в жертву. То лиш звичайні первосвященики входять до Святеє Святих щороку з несвоєю кров’ю^[ac]. ²⁶ Якби й Він так робив, то мусив би приносити Себе в жертву багаторазово від самого сотворіння світу. Ні, Христос прийшов один раз на прикінці часів, щоб знищити гріх, принісши Себе в жертву.

²⁷ Доля людей—померти один раз, і після цього постати перед Судом. ²⁸ Так і Христос приніс Себе в жертву один раз, щоб спокутувати гріхи багатьох людей. І вдруге Він з’явиться, але не для того, щоб знищити гріх, а щоб спасти тих, хто чекає на Нього.

Христова жертва дарує нам очищення

10 У Законі була лише тінь того добра, що має прийти. В ньому немає чіткого відображення справжнього добра. Тож він, з пожертвами, що приносяться з року в рік, ніколи не зробить досконалими тих, хто приходить поклонитися Богу. ² А якби міг, то чи не перестали б люди приносити ці жертви? Адже ті, хто поклоняються Богу, могли б воднораз і назавжди очиститися й ніколи більше не відчувати вини за свої гріхи. ³ Власне, навпаки, через ті жертви люди згадують про гріхи. ⁴ Бо ж неможливо цаповою та бичою кров’ю змити гріхи.

⁵ Через те, коли Христос входив у світ, Він казав:

⁸ Насамперед Він сказав: «Ти не жадав і не мав втіхи з пожертв і підношень, від спалених пожертв та в пожертвах за гріх». (Хоч Закон і вимагав цього). ⁹ А потім Він сказав: «Явився Я здійснити Твою волю». Отже, Він перше скасовує, щоб установити друге. ¹⁰ А саме завдяки волі Божій ми одержали святість. Бо Ісус Христос пожертвував Тілом Своїм навічно.

Христова жертва—досконала

¹¹ Кожен священик стає і щодня виконує свої священицькі обов’язки. Щоразу він приносить такі самі жертви, але вони ніколи не знімають гріхів. ¹² А коли Христос приніс одну жертву за гріхи на всі часи, Він зайняв Своє місце по праву руку від Бога. ¹³ І тепер Він чекає миті, коли вороги Його впадуть до Його ніг^[ad]. ¹⁴ Бо однією жертвою Він приніс досконалість на всі часи для тих, кому дано святість. ¹⁵ Про це нам і Дух Святий свідчить. По-перше, Він твердить:

¹⁷ Потім він каже:

¹⁸ Там, де гріхи прощені, приносити за них жертви немає потреби.

Рушаймо до Бога

¹⁹ Ось чому, брати і сестри, ми маємо впевненість, що потрапимо до Святеє Святих завдяки крові Ісусовій. ²⁰ Ми потрапимо туди новим і живим шляхом, який відкрив нам Ісус крізь завісу, тобто через Тіло Його. ²¹ Бо ми маємо великого Первосвященика, Який править храмом Божим. ²² Тож наблизимося до Бога зі щирими, повними твердої віри серцями, очищеними від нечистого сумління, омивши тіла свої чистою водою. ²³ Будьмо непохитні в тій надії, яку ми маємо, завжди навчаючи інших про неї. Адже ми сповнені віри у те, що Господь виконає усе, що обіцяв.

Підтримуймо одне одного

²⁴ Ми повинні думати одне про одного, та спонукати одне одного до любові й добрих вчинків. ²⁵ Не дамо припинитися нашим зустрічам, як то дехто намагається. Навпаки, підтримуймо одне одного дедалі дужче. Адже ми бачимо, як наближається День.

Не відвертайтеся від Христа

²⁶ Бо якщо ми й далі свідомо грішитимемо після того, як пізнали істину, тоді вже ніякими пожертвами за гріхи нам не очиститися. ²⁷ А буде лише жахливе очікування суду й лютого вогню, що зжере всіх, хто протистоїть Богу. ²⁸ Кожен, хто відмовлявся від Закону Мойсея, був безжалісно відданий на смерть за свідченнями двох або трьох свідків. ²⁹ Уявіть же, наскільки гіршу кару заслуговує той, хто ногами топтав Сина Божого^[af], хто нечестивою вважає кров Заповіту, що освятила його, хто зневажав Дух милості! ³⁰ Адже нам відомий Той, Хто сказав: «Мені належить помста, Я відомщу»^(AA). І ще Він сказав: «Господь судитиме народ Свій»^(AB). ³¹ То жахлива річ—отримати покарання від рук живого Бога.

Не втрачайте мужності

³² Пригадайте ті перші дні, коли ви були щойно осяяні світлом Благовісті. Багато боротьби й страждань випало тоді на вашу долю, але ви все витерпіли. ³³ Часом вас самих виставляли на привселюдну зневагу й страждання. Іншим разом ви поділяли долю таких же упосліджених. ³⁴ Ви розділяли страждання тих, хто був в ув’язненні, і з радістю сприймали, коли у вас відбирали ваше майно. Бо ви знали, що володієте чимось кращим, таким, що буде з вами завжди.

³⁵ Не полишайте ж мужності своєї, вона принесе вам велику винагороду. ³⁶ Ви мусите бути наполегливі, щоб виконати Божу волю й тоді отримати обіцяне Ним. ³⁷ Бо ось каже Господь:

³⁹ Але ми не належимо до тих, хто відвернеться й заблукає. Ні, ми ті люди, які мають віру й спасіння.

Віра

11 Що ж це означає—віра? Це значить бути певним у тому, на що сподіваєшся. Вона є доказом того, що щось є дійсне, навіть якщо ми не можемо того побачити. ² Саме через таку віру в минулі часи наші предки здобули прихильність Божу.

³ Завдяки вірі ми розуміємо, що всесвіт був створений за Божим наказом. Тобто видиме було створене з невидимого.

⁴ Завдяки вірі Авель приніс Богу кращу пожертву, ніж Каїн. Завдяки вірі Авель був визнаний праведним, оскільки Бог схвалив його дарунок. Завдяки вірі він і зараз все ще промовляє до нас, незважаючи на те, що помер.

⁵ Завдяки вірі Енох був перенесений Богом до іншого життя, не спізнавши смерті. І ніхто не міг знайти його, бо ж Бог забрав його, адже до перенесення він догодив Господу. ⁶ А без віри стати милим Всевишньому неможливо. Бо той, хто йде до Бога, мусить вірити в Його існування, а також у те, що Він нагородить тих, хто шукає Його.

⁷ Завдяки вірі Ной, попереджений про речі невидимі, послухався Господа і збудував ковчег, тим самим врятувавши свою родину. Своєю вірою він довів, що світ був неправий, і став одним з тих, хто здобув праведність через віру свою.

⁸ Завдяки вірі Авраам, покликаний Богом, підкорився й вирушив у ту землю, яку йому належало одержати як спадщину. Він пішов, хоча й не знав, куди йде. ⁹ Покладаючись на віру, він мешкав у землі, обіцяної Господом, як чужинець у далекій країні. Він жив у наметах, разом з Ісааком та Яковом, такими ж, як і він, спадкоємцями Божої обітниці. ¹⁰ Він зробив це, бо дивився вперед і бачив місто^[ag], зведене на справжній основі: місто, задумане й збудоване Богом.

¹¹ Завдяки вірі і всупереч тому, що Сара вже була немічна зачати дитину, та й Авраам був вже дуже старий, Бог їм дав благословення мати дітей, бо повірив він в Господню обіцянку. ¹² І от від одного чоловіка, вже майже омертвілого, пішли нащадки, такі ж численні, як зірки небесні, такі ж незліченні, як пісок морський.

¹³ Усі ті великі люди до смерті не втрачали віри. Вони не мали обіцяного за життя, але бачили його звіддалік і вітали прихід його. Вони відкрито прийняли усвідомлення того, що вони лише тимчасові гості, чужинці на цій землі. ¹⁴ Ті, хто говорять так, ясно показують, що вони очікують на свою власну землю. ¹⁵ Якби вони думали про землю, яку залишили, то мали б змогу повернутися туди. ¹⁶ Та навпаки, вони мріють про країну кращу—Небесну. Через те й Бог не соромиться називатися їхнім Богом, адже Він приготував їм місто.

¹⁷ Завдяки вірі Авраам, коли Бог випробовував його, запропонував у жертву Ісаака. Так, той, хто одержав обітницю, був готовий пожертвувати своїм єдиним сином. ¹⁸ І Бог сказав йому: «Це від Ісаака підуть твої нащадки»^[ah].

¹⁹ Авраам вірив, що Бог може навіть воскресити людей з мертвих. Адже справді, зупинивши Авраама, Він повернув Ісаака з мертвих.

²⁰ З вірою Ісаак благословив на майбутнє Якова та Ісава.

²¹ Завдяки вірі Яків, коли помирав, благословив кожного з Йосипових синів, схилившись на верх свого ціпка.

²² Завдяки вірі Йосип, наприкінці життя свого, сказав про вихід народу ізраїльського з Єгипту, а також дав настанови щодо того, як бути з його останками.

²³ Завдяки вірі батьки Мойсеєві, коли він народився, три місяці переховували його, бо він був надзвичайно вродливим дитям. Вони не злякалися фараонового наказу.

²⁴ Завдяки вірі Мойсей, уже в дорослому віці, відмовився, щоб його називали сином фараонової дочки. ²⁵ Він обрав собі інший шлях: зносити труднощі разом із народом Божим, аніж насолоджуватися плинними радощами, що приносять гріх. ²⁶ Страждання за Христа Мойсей вважав більшим багатством, ніж усі скарби Єгипту. Адже він дивився далеко вперед і бачив там свою винагороду.

²⁷ Завдяки вірі залишив він Єгипет, не злякавшись гніву царського. І наполегливість його була такою, ніби він бачив Господа, Який насправді є невидимим. ²⁸ Покладаючись на віру, відсвяткував він Пасху й окроплення кров’ю, щоб ангел смерті^[ai] не торкнувся жодного з первістків народу ізраїльського.

²⁹ Завдяки вірі люди ізраїльські перетнули Червоне море так, ніби пройшли суходолом. Та коли те саме намірилися зробити єгиптяни, їх поглинула вода.

³⁰ Завдяки вірі стіни єрихонські впали після того, як люди обходили навколо міста сім днів.

³¹ Завдяки вірі розпусниця Рааб уникла смерті разом з іншими непокірними за те, що вона дала дружній притулок двом вивідникам.

³² Чи треба мені продовжувати наводити приклади? Не стане мені часу, щоб розповісти про Ґедеона, Варака, Самсона, Єффая, Давида, Самуїла і пророків. ³³ Покладаючись на їхню непохитну віру, вони рятували царства, встановлювали справедливість між людьми, і через те дістали Божі обітниці. Вони замикали пащі левам, ³⁴ вгамовували лють вогню, їх не брав меч. Ті, хто були немічними, набували силу, а в битві ставали могутніми й змушували тікати ворожі війська.

³⁵ Загиблі вставали з мертвих і поверталися до своїх жінок. Інших було віддано на тортури, й вони відмовлялися від полегшення своєї долі. Тож після смерті ті люди могли здобути краще життя. ³⁶ Дехто зазнав збиткування й батога, дехто—кайданів та в’язниць. ³⁷ Їх побивали камінням, розпилювали навпіл, рубали мечами. Вони носили овечі й козячі шкури, жили в злиднях, та пройшли через переслідування і труднощі. ³⁸ Світ був не гідним їх. Вони блукали в пустелях і горах, мешкали в печерах і провалах земних.

³⁹ Вони догодили Богу, але не одержали обіцяного Їм. ⁴⁰ Всевишній приготував для нас дещо краще, бо прагнув нашої досконалості, але тільки разом з нами вони отримають благословення.

Наслідуймо приклад Христа

12 Завдяки тим великим людям, ми маємо так багато прикладів непохитної віри. Тож відкиньмо все, що перешкоджає нам подолати відстань і перемогти в змаганнях; усе що уповільнює наш біг, разом із гріхом, який постійно примушує нас падати. ² Хай завжди перед очима нашими буде Ісус, наш Провідник у вірі, Який приведе її до досконалості. Заради радості, що чекала на Нього, Христос витерпів страту на хресті й, прийнявши цю ганьбу, тепер посів Своє місце по праву руку від Божого престолу. ³ Пам’ятайте про Нього, Хто виніс таку наругу з боку грішників, щоб ви тепер не занепадали духом й не полишили ваші старання.

Бог—наш батько

⁴ Ваша боротьба з гріхом ще не стала для вас боротьбою до смерті. ⁵ Ви—діти Господні. Тож невже ви забули слова втіхи, звернені до вас:

⁷ Терпіть недолю як Батьківське покарання: то Бог суворий з вами як зі Своїми дітьми. Бо ж яку дитину батько не карає? ⁸ Якщо ж ніхто вас не карає (кожну дитину карають), то, значить, ви не є законними дітьми, ви не є справжніми синами. ⁹ Крім того, всі ми маємо батьків—людей, які виховують нас і яких ми поважаємо. Тож наскільки більше мусимо ми підкорятися нашому духовному Батькові, щоб жити. ¹⁰ Суворість наших земних батьків—нетривала. Вони суворі з нами мірою свого розуміння, а Бог суворий з нами для того, щоб ми могли розділити з Ним Його святість. ¹¹ Немає такої кари, яка б здавалася приємною, бо вона завдає болю, але згодом, тим, хто навчений нею, вона приносить мирний врожай праведного життя.

Як треба жити

¹² Тож підніміть свої охлялі руки й зміцніть немічні коліна. ¹³ Живіть праведним життям, щоб отримати порятунок, і щоб неміч не спричинила вашу загибель.

¹⁴ Прагніть жити в мирі з усіма людьми. Тримайтеся подалі від гріха, та прагніть святого життя, бо без цього ніхто не зможе побачити Господа. ¹⁵ Пильнуйте, щоб ніхто не втратив милості та віри Божої і став подібний до гіркої рослини, яка створить ускладнення для вас і отруїть багатьох інших. ¹⁶ Пильнуйте, щоб ніхто не став розпусником або безбожником, як той Ісав^[aj], що свої права старшого сина віддав за тарілку їжі. ¹⁷ А потім, як ви знаєте, коли він хотів успадкувати благословення, то був відштовхнутий своїм батьком. І хоч лив сльози, але змінити нічого не міг.

¹⁸ Ви не прийшли до місця, яке можна побачити або торкнутись, подібно до гори, котру бачив народ ізраїльський, що горить вогнем, та вкрита темрявой, мороком й бурею. ¹⁹ Ви не почули звуків сурми й голосу, що промовляв слова, після яких кожен благав, щоб більше не було до нього ніяких слів. ²⁰ Бо не могли вони витримати того, що було наказано їм: «Якщо хоча б тварина торкнеться тієї гори, то враз повинна бути побита камінням»^(AE). ²¹ Видовище було таким жахливим, що Мойсей промовив: «Я тремчу від страху»^(AF).^[ak]

²² Але ви прийшли до гори Сіон, до міста Бога живого—Небесного Єрусалиму^[al], до тисяч і тисяч радісних Ангелів, які зібралися разом на свято. ²³ Ви прийшли на зібрання першородних синів^[am] Божих, чиї імена написані на небесах. Ви прийшли до Бога—Судді всіх людей. Ви прийшли до душ праведників, які вже стали досконалими. ²⁴ Ви прийшли до Ісуса, Який приніс Новий Заповіт Своєму народу. Ви прийшли до крові, якою окропляють^[an] і яка свідчить нам про кращі речі, ніж кров Авелева.

²⁵ Будьте обережні і не відмовляйтеся слухати Господа, коли Він говорить. Якщо ті, хто відмовилися слухати Його попередження на землі, не уникли своєї долі, то чи не важче буде їм, коли Всевишній попереджатиме їх з небес? ²⁶ Того разу голос Його потряс землю, а тепер Він пообіцяв: «Ще раз Я потрясу не лише землю, а й небеса»^(AG). ²⁷ Слова «ще раз» означають, що все створене—нестійке, що воно буде знищене, а те, чого потрясти неможливо, залишиться незміненим.

²⁸ Отже, якщо ми дістаємо царство, яке не можна потрясти, то будьмо вдячні, і служитимемо Богу з пошаною і страхом. ²⁹ Бо наш Бог, немов вогонь палючий, який може знищити нас.

13 Тож любить одне одного як брати і сестри у Христі. ² Ніколи не забувайте про гостинність, адже дехто був гостинний до Ангелів, навіть не впізнавши їх.

³ Пам’ятайте про ув’язнених так, ніби ви ув’язнені разом з ними. Пам’ятайте про тих, хто страждає, розуміючи, що й ви самі можете зазнати таких страждань.

⁴ Шануйте шлюб; сімейне ложе мусить бути непорочним. Бо розпусників і перелюбців Бог засудить.

⁵ Не зв’язуйте своє життя з любов’ю до грошей, задовольняйтеся тим, що маєте. Адже Бог сказав: «Я вас ніколи не залишу. Від вас ніколи не відмовлюсь».^{(AH) 6} Тож ми можемо впевнено сказати:

⁷ Пам’ятайте наставників своїх, які навчили вас Слову Божому. Зважайте на те, як жили і померли вони, та наслідуйте віру їхню. ⁸ Ісус Христос—незмінний вчора, сьогодні й завжди.

⁹ Не дозволяйте збити себе з путі різним непевним ученням. Шукаючи духовні сили, покладайтеся тільки на Божу милість, а не на правила про їжу. Ніхто ніколи не мав вигоди, підтримуючи ті закони.

¹⁰ Ми маємо жертовник^[ao], з якого не мають права їсти ті, хто служить у святому наметі. ¹¹ Юдейські первосвященики беруть кров забитих тварин до Святеє Святих^[ap]. Вони приносять її в жертву за гріхи, а туші спалюють за табором. ¹² Так і Ісус страждав за міською брамою, щоб дати Своїм людям святість через Свою кров. ¹³ Ось чому ходімо до Нього за межі табору, й розділимо Його зганьблену долю. ¹⁴ Бо у нас тут немає вічного міста, ми тільки шукаємо прийдешнє місто.

¹⁵ Тож через Ісуса повинні постійно приносити пожертву Господу, тобто хвалу з уст наших, що визнають Його Ім’я. ¹⁶ І не забуваймо творити добро й ділитися тим, що маємо, з іншими, бо такі жертви милі Богу.

¹⁷ Слухайте наставників своїх, тому що вони відповідальні за ваш духовний ріст. Коріться їм, щоб вони могли виконувати свою справу з радістю й без гірких зітхань, бо це корисне для вас.

¹⁸ Продовжуйте молитися за нас. Ми впевнені у своєї праці, бо з чистим сумлінням робимо усе, що є найкращім. ¹⁹ Особливо ж благаю вас молитися, щоб Бог швидше повернув мене до вас.

^20-21 Хай Бог миру, Який, через кров Нового Заповіту, воскресив з мертвих великого Пастиря стада Божого, нашого Господа Ісуса, знарядить вас усім добрим, щоб ви могли здійснити Його волю: зробити усе, що приємне для Нього, через Ісуса Христа, Якому нехай буде слава навічно. Амінь.

²² Благаю вас, брати і сестри, прийняти з терпінням моє послання підтримки. Зрештою, це короткий лист. ²³ Я хочу, щоб ви знали, що брат наш Тимофій^[aq] звільнений з в’язниці. Якщо він встигне прибути, то ми з ним будемо разом, коли я побачу вас. ²⁴ Передавайте наші вітання всім вашим наставникам і всім Божим людям. Шлють вам вітання ваші браття з Італії. ²⁵ Хай милість Божа буде з вами всіма.

Вітання

1 Вітання від Якова, слуги Всевишнього Бога і Господа Ісуса Христа, всім Божим людям^[ar], розпорошеним по світу!

Про віру і мудрість

² Брати і сестри мої, вважайте для себе за радість велику, коли на долю вашу випадають різні випробування. ³ Бо ви ж знаєте, що віра, проходячи через випробування, народжує терпіння. ⁴ Нехай ваше терпіння якнайкраще себе виявляє у всьому, що ви робите. Тож ви зможете стати досконалими й довершеними, щоб нічого вам не бракувало.

⁵ Отже, якщо комусь із вас бракує мудрості, то нехай просить у Бога. Він щедро і з радістю дарує всім людям і не дорікає нікому. ⁶ Але треба просити з вірою і без сумнівів. Той, хто сумнівається, подібний до хвилі морської, яку ганяє і носить вітер. ⁷ Нехай така людина й не сподівається щось дістати від Господа, ⁸ бо вона думає про різні справи одночасно і ніколи не може вирішити, що їй далі робити.

Про справжнє багатство

⁹ Якщо віруючий бідний, нехай пишається з того, що Бог дав йому духовне багатство^[as]. ¹⁰ А багатий нехай пишається з приниження свого, бо дні його минуть^[at], наче дика квітка. ¹¹ Як сонце сходить і спека настає, квітка в’яне, цвіт її опадає, і краса зникає, так само й багатий загине разом зі справами своїми.

Випробування не йдуть від Бога

¹² Щаслива та людина, яка стоїть перед спокусами і залишається непохитною, бо як подолає їх, то дістане вінець життя вічного, якого Бог обіцяв тим, хто любить Його. ¹³ Ніхто у спокусі не повинен казати: «Це мене Бог спокушає». Бог не має нічого спільного зі злом. Він ніколи нікого не спокушає. ¹⁴ Спокушають людину її ж власні бажання, які зваблюють і затягують її. ¹⁵ Тоді бажання породжують гріх, а гріх, як утвердиться, породжує смерть.

¹⁶ Брати і сестри мої любі, не дозволяйте обдурювати себе. ¹⁷ Кожен добрий і довершений дар приходить згори, від Отця, Який створив усі світила небесні. Бог є постійним і незмінним. ¹⁸ Він назвав нас дітьми Своїми в Посланні істинному, щоб стали ми найважливішими з усіх Його створінь.

¹⁹ Пам’ятайте це, брати і сестри мої: намагайтеся більше слухати, ніж говорити, і не піддавайтеся гніву. ²⁰ Гнів людський стоїть на заваді життю праведному, якого вимагає Бог.

Виконавці Божого Слова

²¹ Отож відкиньте усіляку нечистоту й зло в своєму житті, яких так багато. Прийміть покірливо вчення Боже, що посіяне в серцях ваших і може спасти душі ваші.

²² Виконуйте Слово Боже, а не лише слухайте Його, бо інакше ви обдурюєте самі себе. ²³ Хто тільки слухає Слово Боже, та не виконує його, той подібний до людини, яка дивиться на своє відображення в дзеркалі. ²⁴ Вона пильно дивиться на себе, а як відійде, тієї ж миті забуде, як виглядає. ²⁵ Досконалий Закон Божий несе свободу людям. І той, хто уважно вивчає його й живе згідно з ним, хто втілює його в своє життя, а не просто, вислухавши, забуває, той неодмінно отримає благословення Боже.

Справжня побожність

²⁶ Якщо хтось вважає себе побожним, та не вгамовує язика свого, він лише обманює себе. Побожність цієї людини нічого не варта. ²⁷ Побожність же, чиста й непорочна перед Богом і Отцем, виявляється в піклуванні про вдів та сиріт, які знаходяться в скруті, та у збереженні себе самого у чистоті від лихого світу.

Полюбіть ближнього свого

2 Любі брати і сестри мої, тримайтеся віри в нашого славного Господа Ісуса Христа. Не ставтеся до одних людей краще, ніж до інших. ² Скажімо, прийдуть на ваше зібрання людина в гарному вбранні та з золотим перснем і бідна людина у зношеному одязі. ³ Якщо ви виявите особливу увагу тому, хто в пишному вбранні і скажете: «Сідай тут, на гарному місці», а до бідного: «Стій там» або «Сідай біля ніг моїх»,— ⁴ чи не є свідченням того, що ви поділяєте людей на більш і менш важливих? Таким чином, ви стаєте непобожним суддею з лихими думками.

⁵ Слухайте ж, любі брати і сестри мої! Чи не вибрав Бог бідних цього світу бути багатими вірою й спадкоємцями Царства, яке Бог обіцяв тим, хто любить Його? ⁶ А ви зневажили убогих! Та хіба ж не багаті пригноблюють вас? Хіба не вони тягнуть вас до суду? ⁷ І хіба не вони паплюжать добре ім’я Христа, котре було дано вам?

⁸ Якщо ви справді виконуєте царський Закон, що записаний у Святому Писанні: «Люби ближнього^[au] свого, як себе самого»^(AJ),—то чините праведно. ⁹ Та коли ви щось робите, зважаючи на особу, ви чините гріх, і будете покарані як порушники Закону. ¹⁰ Бо хто дотримується Закону в цілому, але порушує його в чомусь одному, той вважатиметься порушником усього Закону. ¹¹ Всевишній, Який заповідав: «Не чини перелюбу»^(AK), також сказав: «Не вбивай»^(AL). Отож, якщо не чиниш перелюбу, але вбиваєш, то ти є порушником усього Закону.

¹² Говори і дій як людина, яку судитимуть за Законом, що дає свободу. ¹³ Бо суд Божий буде безжалісним до того, хто не виявляв милосердя. Проте милосердний не боятиметься суду.

Віра й добрі справи

¹⁴ Брати і сестри мої, яка з того користь, коли людина стверджує, що має віру, але нічого не робить на підтвердження тієї віри? Хіба може така віра спасти? ¹⁵ Скажімо, брат або сестра мають потребу в одязі або їжі повсякденній, ¹⁶ а хтось із вас їм каже: «Я сподіваюсь, що ти в теплі і маєш, що їсти. Іди собі з миром!»—але не дасть необхідного. Чи буде з цього користь? ¹⁷ Так само й віра: якщо вона не супроводжується вчинками, то сама по собі вона мертва.

¹⁸ Хтось може сказати: «У тебе віра, а в мене вчинки. Але кажу вам: без справ неможна довести, що ви маєте віру, а я виявляю свою віру у добрих вчинках своїх. ¹⁹ Ти віриш, що Бог єдиний? Добре! Але навіть демони вірять у це і тремтять від страху».

²⁰ Нерозумний! Ти хочеш доказів того, що віра без діл мертва? ²¹ Хіба предок наш Авраам не був виправданий Богом за вчинки свої, коли приносив у жертву свого сина Ісаака? ²² Як бачите, віра сприяла вчинкам його і ставала довершеною завдяки ділам. ²³ Отак здійснилося сказане у Святому Писанні: «Авраам вірив у Бога, й ця віра була зарахована йому у праведність»^(AM), і тому Авраам був названий другом Бога^(AN). ²⁴ Отож ви бачите, що людину перед Богом виправдовують її вчинки, а не сама лише віра.

²⁵ І так само хіба не була розпусниця Рааб виправдана перед Богом за свої вчинки, коли надала притулок шпигунам і допомогла їм утекти іншою дорогою?^{[av] 26} Ось чому, як тіло мертве без духу, так і віра мертва без діла!

Стежте за тим, що говорите

3 Брати і сестри мої, небагатьом із вас доведеться стати вчителями, бо ви ж знаєте, що вчителів чекає більш суворий суд.

² Я попереджаю про це, оскільки всі ми часто впадаємо в гріх. І якщо людина не грішить у словах своїх, то вона досконала, та вміє тіло своє контролювати. ³ Ми вкладаємо вуздечки до рота коням, щоб вони слухалися нас і ми могли керувати всім їхнім тілом. ⁴ Це справедливо й щодо кораблів: хоч які вони великі, і хоч якими б їх сильними вітрилами носило, але ж воля керманича скеровує їх дуже невеличким кермом.

⁵ Отак і язик наш, хоч і невеличка частка тіла, а багатьма ділами великими вихваляється. Від маленького полум’я може згоріти цілий ліс. ⁶ Язик—це полум’я. Він є осередком зла поміж частин нашого тіла. Він оскверняє все тіло і спалює все наше буття. Сам же язик запалюється від пекельного вогню.

⁷ Різноманітних звірів, птахів, плазунів, різні морські створіння людина може приборкати і приборкала. ⁸ Але жодна людина не може приборкати язик. Він є злом нестримним, повним смертельної отрути. ⁹ Ним ми прославляємо Господа і Отця і ним же проклинаємо людей, які створені за подобою Божою^[aw]. ¹⁰ Ті ж самі уста і благословляють, і проклинають. Брати і сестри мої, так не повинно бути. ¹¹ Хіба можуть з одного джерела текти чиста й брудна вода? ¹² Брати і сестри мої, чи може фіґове дерево родити оливки, а виноград—смокви? Отак і солона та прісна вода не течуть з одного джерела.