Beginning

Вітання коринтянам

1 Від Павла, волею Божою апостола Ісуса Христа, і брата нашого Тимофія до церкви Божої, що в Коринті, і також усім святим людям Божим по всій Ахаї. ² Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

Подяка Богу

³ Благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, милосердний Отець, Бог, Який є джерелом всілякої втіхи. ⁴ Він втішає нас у наших скорботах, щоб ми, в свою чергу, втішали інших у всіляких скорботах втіхою, яку ми самі отримали від Бога. ⁵ Бо як ми розділяємо страждання Христові, так і втіха приходить до нас через Христа. ⁶ Якщо ми страждаємо і терпимо скорботу, то це заради втіхи вашої і спасіння. Якщо ми втішені, то це через вашу втіху. Вона допомагає вам витерпіти ті страждання, які терпимо і ми. ⁷ Та ми маємо на вас непохитну надію. Ми знаємо, що як ви поділяєте наші страждання, так само поділяєте і втіхи наші.

⁸ Браття і сестри, ми хочемо, щоб знали ви, яких страждань зазнали ми в Азії. Надміру і над силу нашу були ми обтяжені, й вже не мали надії залишитися живими. ⁹ Так, у серцях ми відчували, що нам оголошено смертельний вирок. Так сталося для того, щоб ми більше не покладали надію на самих себе, а лише на Бога, Який воскрешає мертвих до життя. ¹⁰ Він врятував нас від близької смерті й рятує нас зараз. На Нього покладаємо наші надії. Він рятуватиме нас і надалі.

¹¹ Якщо ви також допомагатимете нам своїми молитвами, тоді багато людей віддячать нам за Божу прихильність, що Він виявить нам завдяки молитвам багатьох людей.

Павло змінює свої плани

¹² Ось чим ми пишаємося і що є свідченням нашого сумління: ми поводимося в цьому світі, особливо з вами, з простотою та щирістю, що ідуть від Бога; не згідно з мудрістю цього світу, та згідно з Божою милістю. ¹³ Тож ми не пишемо вам нічого, чого б ви не змогли прочитати чи зрозуміти. Я сподіваюся, що ви розумітимете нас повністю, ¹⁴ так само, як зрозуміли ви нас частково, і, що ви усвідомите, що зможете пишатися нами, як і ми пишатимемося вами в День пришестя Господа нашого Ісуса.

¹⁵ Впевнений у цьому, вирішив я прибути до вас першим, щоб ви були благословенні вдвічі. ¹⁶ У планах моїх було відвідати вас по дорозі до Македонії, а потім завітати до вас і на зворотньому шляху. Я сподівався, що ви спорядите мене до Юдеї. ¹⁷ Ви думаєте, що маючи такий задум, я не обмірковував усе ретельно? Чи, будуючи свої плани, я робив це по-мирському, тобто кажучи: «Так» і «ні»—одночасно?

¹⁸ Та Бог—правдивий, і буде Свідком того, що ми ніколи не кажемо вам «так» і «ні» одночасно. ¹⁹ Бо Син Божий, Ісус Христос, про Якого Сильван^[a], Тимофій, супутник Павла, і я проповідували вам, не був одночасно «Ні» і «Так». Навпаки, через Нього було сказане останнє «Так». ²⁰ Адже хоч би скільки ни було обітниць Божих, Христос на всі з них є «Так». Тому через Христа ми кажемо «амінь», на славу Бога.

²¹ А Той, Хто утверджує нас разом з вами у Христі й також помазав^[b] нас, є Бог. ²² Він поклав на нас Свою печать, і дав нам Дух у серця наші як завдаток того, що виконає Свою обітницю.

²³ Нехай Бог буде моїм свідком. Я клянуся життям своїм, що не повернувся у Коринт тому, що хотів вас помилувати. ²⁴ І це не означає, що ми хочемо панувати над вашою вірою. Бо ви тверді у своїй вірі, а ми—спільники у ділах ваших для радості вашої.

Павлові повчання

2 Отже, я сам собі вирішив не приходити знову до вас у смутку. ² Бо коли я засмучу вас, то хто ж тоді підбадьорить мене, як не ви, кого я засмутив? ³ Тож написав я так для того, щоб, прийшовши, не бути засмученим тими, хто має веселити мене. Бо я впевнений у вас, бо моя радість—це радість для всіх вас. ⁴ І написав я вам з великого горя, туги в серці і гірко плачучи. Та не для того, щоб вас засмутити, а для того, щоб ви пізнали ту безмежну любов, що маю я до вас.

Прощайте тих, хто засмутив вас

⁵ І якщо хтось когось засмутив, не мене, а почасти, щоб не перебільшувати—всіх вас, ⁶ то покарання від усіх вас для такої людини достатньо. ⁷ Тож краще простіть його і втіште, щоб не поглинув його надмірний смуток.

⁸ Тому благаю вас виявити любов до нього. ⁹ Я написав, щоб випробувати вас, і дізнатися, чи будете слухняними у всьому. ¹⁰ Якщо ви вибачаєте когось, то й я пробачу. І те, що я пробачив, якщо я справді пробачив щось, я зробив це заради вас в присутності Христа, ¹¹ щоб сатана не перехитрував нас, бо відомі нам змови його.

Павло вирушає до Троади

¹² Коли я прийшов до Троади проповідувати Добру Звістку про Христа, Господь відчинив переді мною двері. ¹³ Але я був дуже засмучений, бо не знайшов брата свого Тита. Через це я, попрощавшись з усіма, вирушив до Македонії.

Перемога у Христі

¹⁴ Дяка Богу! Він завжди веде нас до перемоги у Христі. Пахощі знання про Себе Він повсюдно поширює через нас. ¹⁵ Наша пожертва Господу—пахощі Христові для Бога з-поміж тих, хто спасається, і з-поміж тих, хто гине. ¹⁶ Для тих, хто йде шляхом загибелі, ми—сморід смерті, що веде до неї. Для тих, хто йде шляхом спасіння—пахощі животворні, що ведуть до життя. Та хто ж спроможний виконати цю роботу? ¹⁷ Ми не торговці, які використовують Слово Боже для наживи. Ні! Ми щиро мовимо у Христі перед Богом як люди, послані від Бога.

Божі слуги

3 Чому ж ми знову починаємо хвальковито говорити про себе? Чи, може, нам потрібні, як іншим, вірчі листи до вас або від вас? ² Ви самі є нашим листом, написаним у серцях наших. Його знають і читають усі люди. ³ Ви показуєте, що ви—лист Христовий, результат служіння нашого, написаний не чорнилом, а Духом живого Бога, не на кам’яних скрижалях^[c], а на тих скрижалях, якими є серця людські.

⁴ Завдяки Христу ми маємо впевненість стверджувати це перед Богом. ⁵ І це не те, що ми спроможні самостійно вирішити так, ніби воно йде від нас. Швидше ця сила—від Бога. ⁶ Бог дав нам здатність служити Новому Заповіту. Цей Заповіт не складається з писаних законів, а грунтується на Духові. Бо письмовий Закон вбиває, а Дух дає життя.

Велика слава Нового Заповіту

⁷ Служіння^[d], що принесло смерть (тобто Закон, вирізьблений буквами на камені), було дано Мойсею у великій славі Господній. Та ця слава (яка минає) була така яскрава, що народ ізраїльський не міг дивитися Мойсею прямо в обличчя. ⁸ Нове служіння, що прийде від життєдайного Духа, безсумнівно буде значно славнішим! ⁹ Бо коли служіння, яке засуджувало людей, було славним, то яким же славним буде служіння, що виправдує людей перед Богом! ¹⁰ Адже попередня слава, порівняно з новою—ніщо. ¹¹ Якщо служіння, приречене на забуття, було славним, то служіння неминуче буде набагато славнішим!

¹² Ця надія дає нам відвагу говорити відверто, не боячись нічого. ¹³ Ми не такі, як Мойсей, який закривав покривалом своє обличчя, щоб народ ізраїльський не бачив, як зникає те сяйво.

¹⁴ Та розум людей Ізраїлю був затьмарений, бо і досі те покривало застилає їм очі, коли вони читають Старий Заповіт^[e]. І досі його не знято, тому, що зникне воно тільки через Христа. ¹⁵ Але й донині, коли люди читають Закон Мойсеїв, на їхніх серцях лишається покривало. ¹⁶ Але коли людина звертається до Господа, те покривало зникає. ¹⁷ Господь, про Якого я кажу, є Духом, а де є Дух Господа, там є воля. ¹⁸ Всі ми з відкритими серцями споглядаємо славу Господню, як у дзеркалі. І всі ми були перевтілені в Його образ у все більшій Його славі, й перетворення це—від Господа, який і є Духом.

Скарби духовні в глиняних глечиках

4 Ось чому, маючи це служіння з Божої милості, ми не впадаємо у відчай. ² Навпаки, ми цілком відмовились від таємних і ганебних звичаїв. Ми не вдаємося до шахрайства, ані до перекручення Слова Божого. Виявляючи Істину, ми віддаємо себе людському сумлінню перед Богом. ³ І якщо Добра Звістка, яку ми проповідуємо, схована, то лише для тих, хто став на шлях загибелі.

⁴ Сатана—«бог»^[f] цього світу, осліпив розум цих невіруючих, щоб вони не бачили світла, що йде від Доброї Звістки про славу Христа, та Він є образом Всевишнього Бога. ⁵ Бо ми не про себе проповідуємо, а про Ісуса Христа як Господа, і про те, що ми ваші слуги заради Ісуса.

⁶ Бог сказав: «Із темряви засяє світло»^[g]. Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа. ⁷ Та ми, неначе глиняні глечики, які тримають цей скарб, щоб показати, що ця найвища сила належить Богу, а не нам. ⁸ У всьому нас усіляко пригноблюють, та ми не роздавлені; нас збивають з пантелику, та ми не впадаєм у розпач. ⁹ Нас переслідують, та ми не покинуті Богом; нас збивають з ніг, та ми не гинемо. ¹⁰ Ми повсякчас зазнаємо смерть Ісуса в наших тілах, щоб і життя Його в нас також виявилося. ¹¹ Нас, живих, завжди віддають на смерть за Ісуса, щоб його життя виявилося в наших смертних тілах. ¹² Отже, смерть порядкує в нас, а життя—у вас.

¹³ Ми маємо один і той же Дух віри, про який сказано у Святому Писанні:

«Я повірив, і тому говорив»^(A).

Отже, ми теж віримо, і тому говоримо. ¹⁴ Ми знаємо, що Той, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, також воскресить і нас разом з Ісусом, і поставить нас разом з вами перед Ним. ¹⁵ Бо все це робиться заради вас, щоб, як милість Божа поширюється на все більше число людей, вона приносила все більшу подяку і славу Богу.

Життя у вірі

¹⁶ Ось чому ми не впадаємо у відчай. Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося. ¹⁷ Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну славу, яка безмежно перевершує ці страждання. ¹⁸ Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме—тимчасове, а невидиме—вічне.