Beginning

Господь говорив до нас через Свого Сина

1 У минулому Бог багато разів і різними способами спілкувався з нашими предками через пророків. ² Та цими останніми днями Він знову говорив до нас через Сина Свого, Якому призначив у спадок усе суще. Та й весь світ Бог створив через Сина Свого. ³ Він—сяйво Божої слави і точна подоба сутності Божої. Все на світі тримається через могутнє Слово Сина Божого. Він дав людям очищення від гріхів і за те посів Своє місце по праву руку^[a] від Всевишнього на небесах. ⁴ Він був набагато величніший за Ангелів, так само, як і ім’я, що Він успадкував, є вищим від їхніх імен.

⁵ Бо до кого з Ангелів Бог звертався коли з такими словами:

Або про кого з Ангелів говорив Він таке:

⁶ Та й знову ж таки: коли Бог приніс Свого Первістка в світ^[b], Він сказав:

⁷ А про Ангелів Бог сказав:

⁸ Разом з тим про Сина сказано так:

¹⁰ І ще:

¹³ До кого з Ангелів Бог звертався з такими словами:

¹⁴ Ангели є духами, які служать Богу. Він посилає їх на допомогу тим, кому призначено здобути спасіння.

Наше спасіння більш велике ніж Закон

2 ^1-2 Через те ми мусимо уважніше прислуховуватися до того, чого нас навчають, щоб не збитися з путі праведного. Слово Боже, що було сказане Ангелами, підтвердилося, а непокора завжди приводила до належного покарання. ³ То як же нам уникнути кари, якщо ми нехтуємо цим великим спасінням? Це спасіння першим проголосив Господь наш, а потім його підтвердили для нас ті, хто чув Господа. ⁴ За волею Своєю Бог також додав Свої докази про нього через Духа Святого—знамення, дива й різноманітні чудеса.

Ісус пізнав життя земне, щоби спасти людей

⁵ Адже не Ангелам підкорив Він світ прийдешній, про який ми говоримо. ⁶ Є у Святому Писанні такі слова:

Віддавши йому владу над світом, Бог не лишив нічого такого, що не підкорялося б чоловіку. Однак ми й нині ще не бачимо, щоб усе підкорялося йому. ⁹ Але ми бачимо Ісуса, Який лише ненадовго був поставлений нижче за Ангелів. Ми бачимо Його, увінчаного славою і честю через Його мученицьку смерть. З Божої милості Ісус прийняв смерть за всіх людей.

¹⁰ Усе в світі існує від Бога й через Бога. І славою Своєю Він прагне поділитися з дітьми Своїми. Йому було необхідно обрати Того, Котрий веде нас до спасіння, та через страждання Христові Господь зробив Його досконалим Рятівником.

¹¹ Цей Обранець дав людям святість. І всі, хто здобув святість, одержали її від Божого Обранця, та стали однією родиною. Через те й не соромиться Ісус назвати їх своїми братами і сестрами. ¹² Він каже:

¹³ І ще Він каже:

І ще таке:

¹⁴ Ці діти—то люди, які існують у плоті й крові. Через те Ісус і розділив їхню долю, і сам пізнав життя у плоті й крові. Він зробив це для того, щоб смертю Своєю подолати того, хто володіє владою смерті—диявола. ¹⁵ Так Ісус зміг принести звільнення тим, хто все життя терпів рабство через страх смерті. ¹⁶ Бо ж очевидно, що не Ангели то були, кому Він допомагав. Ні, то Авраамові діти. ¹⁷ Тому й Він мусив у всьому бути такими як ми, брати і сестри Його, щоб стати милосердним і сповненим віри Первосвящеником на службі Божій, щоб спокутувати гріхи людські. ¹⁸ Оскільки Сам Він здолав спокуси й зазнав страждань, то й іншим, хто зараз бореться зі спокусами, Він може допомогти.

Ісус—вищий від Мойсея

3 Отож, брати і сестри мої, покликані Богом люди святі, звернемо думки свої до Ісуса, Посланця Божого й Первосвященика нашої віри. ² Він був вірний Господу, Який призначив Його, так само, як вірний був і Мойсей у домі Божому. ³ Бо Ісус гідний більшої шани, ніж Мойсей, адже будівничий здобуде більше шани, ніж зведений ним будинок. ⁴ Кожен будинок кимось збудований, а Бог же збудував усе.

⁵ Мойсей був вірним слугою в домі Божому. Він сказав людям те, що мусило потім бути мовлене Всевишнім. ⁶ А Христос—вірний Син, Він править домом Божим, а ми—той дім, якщо зможемо зберегти мужність і певність у надії своїй.

Ми повинні наслідувати Господа

^7-10 Адже як сказав Дух Святий:

¹² Пильнуйте, брати і сестри мої, щоб ніхто з вас не мав зла і зневіри в серці, щоб ніхто не відвернувся від живого Бога. ¹³ Ліпше підтримуйте повсякденно одне одного, аж доки не скінчиться «сьогодення»^[i]. Пильнуйте, щоб серця ваші не затялися в гріху та олжі, й не стали непридатні до каяття. ¹⁴ Ми вважаємо за честь отримати з Христом усе, що Він успадкував, якщо тільки всі ми збережемо до кінця ту віру, що мали на самому початку. ¹⁵ Адже сказано у Святому Писанні:

¹⁶ Про кого йдеться тут? Хто чув голос Божий, але повстав проти Бога? Чи не ті це були, кого Мойсей виводив з Єгипту? ¹⁷ На кого Бог гнівався протягом сорока років? Чи не на тих грішників, чиї тіла впали мертві в пустелі? ¹⁸ Кому Бог поклявся, що вони ніколи не ввійдуть у світ Його спочинку? Чи не тим, хто став непокірним Йому?

¹⁹ Тож ми бачимо, що ці люди не могли ввійти в Царство Небесне через те, що вони не мали віри.

Будемо прагнути ввійти у світ Його спочинку

4 Оскільки в силі лишається обітниця Божа про вхід до Його спочинку, пильнуймо, аби з жодним із вас не сталося таке, що він не зможе туди ввійти. ² Бо ж ми так само, як і люди Ізраїлю, одержали Благовість. Та Послання, яке вони почули, не стало їм у пригоді. Почувши його, вони не сприйняли його з вірою. ³ Тільки ті з нас, хто вірує, ввійде в світ Його спочинку. Адже Бог сказав:

Але Його ж справа від створення світу була завершена. ⁴ Адже є у Святому Писанні такі слова про сьомий день: «А на сьомий день Бог відпочивав від усієї Своєї праці»^(N). ⁵ І також слова, вже згадані: «Їм не ввійти ніколи у світ Мого спочинку».

⁶ Отак воно і є, що існує ще можливість для віруючих ввійти у світ Господнього спочинку, але ж ті, хто першими почули Благовість, не ввійшли в нього через свій непослух. ⁷ Бог знову призначає день: «Сьогодні». Через багато років Він сказав про цей день Давидовими устами. Ці слова ми вже згадували:

⁸ Бо якби Ісус привів їх тоді до спочинку, Бог не мав би потреби пізніше говорити про інший призначений день. ⁹ Отже, це є свідченням, що спочинок сьомого дня^[k] для людей Божих ще не прийшов. ¹⁰ Бо кожен, хто ввійде в світ спочинку Божого, відпочине від справ своїх так само, як і Бог відпочиває від Своєї праці. ¹¹ Тож прикладаємо всі зусилля для того, щоб ввійти в той спочинок. І щоб ніхто з нас не загубився, наслідуючи той приклад непослуху.

¹² Бо Слово Боже^[l]—живе й діяльне, і гостріше, ніж будь-який двосічний меч. Воно здатне відтинати душу від духу, та судити найпотаємніші помисли й наміри. Воно проникає аж до суглобів, аж до мозку кісток. ¹³ І немає нічого у цьому світі, щоб могло б сховатися від Господа: все на світі явне й відкрите перед Його очима. Йому ми й звітуватимемо про наше життя.

Ісус—наш Первосвященик

¹⁴ У нас є великий Первосвященик, Який пішов на небо і тепер живе з Господом. Це Ісус, Син Божий. Тож давайте міцно триматися нашої віри в Нього. ¹⁵ Христос, наш Первосвященик, здатний співчувати нашим слабкостям, бо, пройшовши через усі випробування, через які й нам доводиться йти, жодного разу не згрішив. ¹⁶ Тож рушаймо впевнено до Божого престолу благодаті, щоб здобути милість і підтримку в тяжкі часи нашої скрути.

Обраний Богом

5 Кожного первосвященика обирають з-поміж людей. І призначення його—допомогти людям в тому, що вони мають робити для Бога, а також нести Йому дари й пожертви за гріхи. ² Так, первосвященик спроможний бути лагідний з тими людьми, хто грішить через своє незнання, бо й сам він має слабкості. ³ Його обов’язок—приносити пожертви як за гріхи інших людей, так і за власні.

⁴ І ніхто не може сам собі надати цю велику честь—бути первосвящеником. Він має бути покликаний Богом, як то було з Аароном. ⁵ Так само й Христос не обрав Самого Себе, щоб одержати цю славу стати первосвящеником, то Бог зробив це, сказавши Йому:

⁶ Те ж говориться і в іншому місці Святого Писання:

⁷ Під час Свого земного життя Ісус звертав Свої молитви й благання з голосінням великим та сльозами до Того, Хто міг врятувати Його від смерті. Він був відомий своєю побожною шаною Всевишнього, і тому Бог відгукнувся на Його прохання. ⁸ І хоч Христос був Сином Божим, але опановував покору через страждання. ⁹ А вдосконалившись, Він став джерелом вічного спасіння для тих, хто слухняний Йому. ¹⁰ Тож Бог проголосив Його первосвящеником за чином Мелхіседековим.

Завжди слідуйте вченню Божому

¹¹ Можна багато говорити про це, але непросто пояснити вам, бо ви навіть і не бажаєте те зрозуміти. ¹² Вам би вже слід самим стати вчителями, а ви все потребуєте когось такого, хто навчив би вас найпростіших першооснов Божого вчення. Ви потребуєте молока, а не твердої їжі! ¹³ А той, хто живе на молоці, нічого не знає про справжнє вчення^[m], бо він усе ще є немовлям. ¹⁴ А тверда їжа—для тих, хто зрілий. Їхнє розуміння навчене досвідом—розрізняти правду і кривду.

Покладаймося на Бога

6 ^1-2 Ось чому облишмо найпростіші першооснови вчення про Христа й перейдемо до науки, що допомагає нам досягти зрілості. Не будемо знову повертатися до основоположних питань про каяття в гріховних вчинках, про віру в Бога, вчення про хрещення^[n] й рукопокладання^[o], про воскресіння з мертвих і Вищий Суд. ³ Тож давайте зробимо саме це, якщо Бог дозволить нам.

^4-6 Бо якщо один раз на людей зійшло світло правди, якщо вони отримали дарунок Божий, якщо пролився на них Дух Святий, якщо торкнулася їх істина Слова Доброї Звістки Господньої і побачили вони велику силу майбутнього світу Божого, і після всього цього від вернулися від Христа, їм неможливо буде повернутися до каяття, оскільки вони, собі ж на шкоду, знову розпинають Ісуса на хресті й виставляють Його перед людьми на глум.

⁷ Деяких людей можна порівняти з землею, яка напоєна частими дощами, що падають на неї. Вона родить добрий врожай для того, хто обробляє її. Така земля—благословенна Богом. ⁸ Інші ж люди подібні до землі, на котрій ростуть лише терни та чортополох—вона негідна, їй загрожує прокляття й кара вогнем.

⁹ Але хоч ми й говоримо так, дорогі друзі, ми передбачаємо для вас краще, впевнені в тому, що ви здобудете спасіння. ¹⁰ Адже Господь—справедливий, і Він ніколи не забуде про все, що ви зробили, й про вияви вашої любові до Нього. Він бачить цю любов у тій допомозі, що ви надавали й надаєте всім людям Божим. ¹¹ А наше прагнення в тому, щоб кожен з вас був однаково сумлінним, виявляючи цю любов протягом усього вашого життя. І тоді, завдяки цьому сумлінню, здійсняться ваші сподівання. ¹² Ми хочемо, щоб ви не були ледачими, а навпаки, щоб у всьому наслідували тих, хто вірою і терпінням успадковує Божу Обітницю.

¹³ Обітницю Бог дав Аврааму. І оскільки не було нікого більшого, ніж Він, щоб поклястися Його іменем, Бог поклявся Авраамові Сам Собою. ¹⁴ Він сказав: «Я велелюбно благословляю тебе, та дам тобі багато нащадків»^(R). ¹⁵ Тож після терплячого чекання Авраам одержав те, що Бог обіцяв йому.

¹⁶ Звісно, коли люди клянуться, вони клянуться кимось величнішим, ніж вони самі. Клятва стає підтвердженням істинності сказаного й кладе край суперечці. ¹⁷ Оскільки Господь хотів показати спадкоємцям Обітниці непохитність Свого наміру, Він і приніс цю клятву.

¹⁸ Існують дві непохитні речі: «Всевишній не може брехати, коли Він щось обіцяє», та «Бог не може порушити даної клятви». І в цьому є велика підтримка й сила для нас, тих, хто прийшов до Нього заради безпеки і надії, запропонованої нам. ¹⁹ Ця надія, мов якір для душі, міцний і безпечний. Вона проникає до самої Святеє Святих, за завісу^[p]. ²⁰ Туди Ісус увійшов від нашого імені і відкрив шлях усім Своїм послідовникам. Він назавжди став нашим первосвящеником за чином Мелхіседековим.