Bible in 90 Days
15 У ті дні в Юдеї я бачив людей, які на винокурнях по суботах чавили виноград, в’язали снопи, вантажили на віслюків усе: і вино, і зерно, і фіґи, і всіляку поклажу й везли до Єрусалима. Я попередив їх, щоб цього дня вони не торгували.
16 Люди з Тира, що жили в Юдеї, привозили рибу та різний крам на продаж. Вони продавали це юдеям в Єрусалимі по суботах. 17 Я дорікав знатним людям Юдеї і казав їм: «Що за зло ви чините? Ви ж поганите святий день—суботу? 18 Хіба ж ваші пращури не робили так само? Хіба не за те наш Бог наслав усі ці нещастя на нас та наше місто? А ви ще додаєте гніву на Ізраїль, оскверняючи святу суботу?»
19 Коли почало сутеніти в брамах Єрусалима, саме перед суботою, я наказав зачинити всі єрусалимські брами. Я також наказав не відчиняти їх, поки субота не скінчиться. І поставив по кілька чоловік біля всіх брам, щоб ніякий крам не потрапив до міста в суботній день.
20 Одного разу чи двічі торговці та продавці різного краму ночували біля брам Єрусалима. 21 Я їх попередив, сказавши: «Навіщо ви ночуєте за мурами міста? Якщо ви ще хоч раз так зробите, мені доведеться застосувати проти вас силу». Відтоді вони по суботах не приїздили.
22 Тоді я сказав левитам, що вони повинні очиститися й піти вартувати біля брам, щоб субота лишилася святим днем. Пам’ятай мене за це також, о мій Боже, і будь до мене добрий у Своїй великій любові.
23 Також у ті дні я побачив юдеїв, що одружувалися з жінками з Ашдоду, Аммону та Моаву. 24 Половина дітей розмовляли ашдодською або мовами інших народів, вони не вміли говорити гебрейською. 25 Я дорікнув їм, сказавши, що вони неправі, я прокляв їх, кількох побив, я видирав у них волосся й примушував їх присягатися іменем Божим. Я казав: «Не віддавайте своїх дочок за чужинців і не беріть чужинок за дружин своїм синам. 26 Хіба цар Соломон ізраїльський не вчинив гріх через такі ж одруження, як ці? Не було царя, подібного йому поміж інших народів, і Бог любив його й зробив царем над Ізраїлем. Але чужоземні жінки підбили і його на гріх. 27 Чи повинні ми слухати вас і чинити такий великий гріх, бути невірними нашому Богу, одружуючись із чужинками?»
28 Один із синів Йоада, сина первосвященика Еліашива, був зятем Санваллата горонійського. Я прогнав його від себе.
29 Пам’ятай їх, о мій Боже, і покарай їх, бо вони осквернили священство й Угоду священиків та левитів.
30 Отож я очистив їх від усього чужинського, я визначив обов’язки священикам та левитам, кожному дав свою роботу. 31 Я також встановив, що люди приноситимуть у належний час пожертви деревиною і першими плодами з урожаю.
Пам’ятай мене добром, о мій Боже!
Цариця Вашті не підкоряється цареві
1 Це сталося за часів царювання Артасеркса[a], який правив ста двадцятьма сімома провінціями від Індії до Ефіопії. 2 Це було в ті дні, коли цар Артасеркс сидів на престолі у палаці в столичному місті Сузі.
3 На третій рік свого царювання Артасеркс влаштував свято для своїх воєначальників та придворних, для головнокомандуючих персів та мидіан та знаті, були там присутні й намісники провінцій. 4 Свято тривало сто вісімдесят днів, протягом яких він демонстрував величезні багатства царства та пишні скарби його величності. 5 А по закінченні того свята цар влаштував свято для всього народу, що жив у місті Сузі, для бідних і багатих. І свято те тривало сім днів і відбувалося в саду царського палацу, обнесеного парканом. 6 Білі та фіолетові завіси з тонкої бавовни, перев’язані віссоновими та пурпуровими шнурами, звисали зі срібних карнизів, вмонтованих між мармурових колон. Золоті та срібні дивани стояли на помості, оздобленому порфіром[b], мармуром, перлами та коштовним камінням. 7 Напої подавалися в позолочених кубках, і всі кубки були різні. І рікою лилося царське вино, як личить царській щедрості. 8 За наказом, питво було в необмеженій кількості. Бо цар наказав кожному наливати досхочу.
9 У цей самий час цариця Вашті справляла свято для жінок у палаці царя Артасеркса.
10 На сьомий день, як цар розвеселився від вина, він мав розмову з Мегуманом, Візтою, Харбоном, Віґтою, Аваґтою, Зетаром, Карказом—сімома євнухами, що прислужували царю Артасерксу. 11 Він наказав привести царицю Вашті до нього в царському вінці. Він хотів показати її красу люду та вельможам, бо була вона дуже вродлива.
12 Але цариця Вашті відмовилася прийти до царя, за наказом, переданим через євнухів. Цар був украй розлючений і розгніваний. 13 Отож він порадився з мудрецями, які добре зналися на поточних справах, бо він завжди так робив—звертався до людей, обізнаних у справах закону та права. 14 А близькими до нього були царські радники та наближені: Каршена, Шетар, Адмата, Таршиш, Мерез, Марсена та Мемукан. То були сім найвпливовіших вельмож Персії та Мидії. Вони мали особливу ласку: бачити царя. То були найвищі службовці царства. 15 Цар запитав їх: «Що слід зробити з царицею Вашті, згідно з законом, яка не виконала наказу царя Артасеркса, що їй передано було через євнухів?»
16 І відповів Мемукан цареві та наближеним: «Цариця Вашті образила не самого царя, а й усіх наближених, а також усі народи, що живуть у провінціях царя Артасеркса. 17 Бо вчинок цариці стане відомий усім жінкам, і це може викликати їхню непокору та зневагу до своїх чоловіків. Вони казатимуть: „Коли цар Артасеркс наказав цариці Вашті прийти до нього, вона не прийшла”. 18 Уже сьогодні чутки поширюються серед жінок перських та мидіанських вождів як цариця вчинила. І поширюють вони ті чутки серед усіх наближених царя, і це породить зневагу й гнів. 19 Якщо цар згоден, то нехай видасть він царський указ, нехай його буде записано до законів персів та мидіан, щоб ніхто не міг його порушувати. В указі тому має говоритися, що Вашті віднині ніколи не має права з’являтися на очі цареві Артасерксу, а царські її привілеї буде передано іншій жінці, кращій за неї. 20 І як почують про той указ по всьому царстві великому, то всі жінки шануватимуть своїх чоловіків, від великого до малого».
21 Ця порада сподобалася цареві та його вельможам. Цар послухався поради і зробив, як казав Мемукан. 22 І розіслав він листи по всіх царських провінціях, кожному народу його мовою, проголошуючи, що кожен чоловік має бути правителем свого дому.
Естер стає царицею
2 Після того, як вгамувався гнів царя Артасеркса, згадав він Вашті й те, що зробила вона, і ухвалу, яку він видав щодо неї. 2 Тоді особистий царський слуга сказав: «Треба підібрати цареві молодих вродливих незайманих дівчат. 3 Нехай цар призначить довірених осіб для цього по всіх провінціях. Нехай зберуть вони гарних дівчат до палацу в Сузі, до гарему під наглядом Хеґая, царського євнуха, наглядача гарему. І той має дати їм усім необхідні прикраси. 4 І та дівчина, яка сподобається цареві, займе місце цариці Вашті в палаці». Ця думка сподобалася цареві, і він так і зробив.
5 Був у Сузі, в столиці, один юдей на ім’я Мордекай, син Яїра, сина Шимея, сина Кіша, з коліна Веніаминового. 6 Він був взятий з Єрусалима разом із полоненими з Єгояхином[c], царем юдейським. Його виселив Навуходоносор, цар вавилонський. 7 Він був опікуном Хадасси (яку також звали Естер), дочки свого дядька, бо не було в неї ні батька, ні матері. Він удочерив її, як рідну, після смерті її батьків. Хадасса була прекрасна і чарівна.
8 Коли слово царське і його наказ стали відомі й коли багато дівчат було зібрано до Хеґая до столиці Сузі, Естер також взяли до царських палат під опіку Хеґая, наглядача гарему. 9 Дівчина сподобалась йому й добилася його прихильності. Хеґай забезпечив їй добрий нагляд, її смачно годували і вдягали. І ще царського дому було відібрано для неї сім служниць-дівчат. Потім він перевів Естер із служницями до найкращого покою в гаремі. 10 Естер ніколи не згадувала про свій народ і своїх предків, бо Мордекай заборонив їй про це говорити. 11 Щодня Мордекай ходив по подвір’ю гарему, аби дізнатися, як живеться Естер і що діється з нею.
12 Згідно з правилами того часу, дівчата перед тим, як прийти до палат царя Артасеркса, мали дванадцятимісячний термін плекання краси. Шість місяців вони приймали миртові ванни, і шість місяців намазувалися бальзамовими оліями та жіночими пахощами. 13 І тільки після того дівчина могла прийти до царя. І хоч би що бажала, вона могла взяти з собою з гарему до царських палат. 14 Увечері вона мала йти до царя, а вранці поверталася до іншого гарему під нагляд Шаашаґаза, царського євнуха, наглядача наложниць. І не могла вона повернутися до царя, доки він сам не схоче її бачити й не покличе на ім’я.
15 Коли настала черга Естер, дочки Авігаїла, Мордекаєвого дядька, який виховував її, як рідну доньку, йти до царя, вона не просила нічого, крім того, що порадив їй Хеґай, царський євнух, наглядач над жінками. Естер подобалася всім, хто бачив її. 16 Естер було взято до палат царя Артасеркса десятого місяця, то був місяць Тевет, на сьомому році його царювання.
17 Цареві Естер сподобалася більше всіх інших жінок. Вона завоювала його прихильність і відданість більше, ніж інші дівчата. Він увінчав її царською короною і зробив царицею замість Вашті. 18 Цар влаштував велике свято на честь Естер для своїх вельмож та слуг, та й для провінцій зробив вільний від роботи день. І роздав він дари—справжні царські дарунки.
Лихий задум стає відомий Мордекаю
19 Мордекай саме сидів біля царської брами, коли вдруге було зібрано всіх дівчат. 20 Естер так і не згадувала своїх пращурів, ані свій народ, як і наказував їй Мордекай. Вона слухалася всього, що казав їй Мордекай, як то було й тоді, коли він виховував її.
21 Отож саме в той час, коли Мордекай сидів біля царської брами, Біґтана й Тереш, царські євнухи й стражники, були дуже розлючені. І змовилися вони вбити царя Артасеркса. 22 Мордекай дізнався про ту змову і розповів цариці Естер, а Естер розповіла цареві, посилаючись на Мордекая. 23 Справу було розслідувано, і виявилося, що то була правда. І тих двох повісили на шибениці. І було те записано в царських літописах.
План Гамана знищити євреїв
3 Після цих подій цар Артасеркс звеличив Гамана, сина Гаммедата аґаґійського. Він надав йому більше влади і поставив над усіма своїми наближеними вельможами. 2 І усі слуги царя, які охороняли царську браму, мали бити поклони й ставати на коліна перед Гаманом, бо так наказав цар. Але Мордекай не бив поклонів і не ставав на коліна. 3 І слуги царя, які охороняли царську браму, спитали його: «Чому ти порушуєш царський наказ?»
4 День-у-день вони нагадували йому, та він не слухався. Тоді вони розповіли про те Гаманові, щоб побачити, чи пояснення Мордекая, який посилався на те, що він єврей, чогось варті. 5 Гаман побачив, що Мордекай не б’є поклони і не стає перед ним на коліна, і страшенно розлютився. 6 Але він подумав, що знищити одного Мордекая замало, бо йому сказали, до якого народу належить Мордекай. Отож Гаман задумав знищити всіх євреїв як народ Мордекая, щоб не жили вони в царстві Артасеркса.
7 В перший місяць (нісан) дванадцятого року царювання Артасеркса було кинуто пур, тобто жереб, перед Гаманом, щоб вибрати певний день і місяць. Випав дванадцятий місяць Адар. 8 Гаман сказав царю Артасерксу: «Ми маємо один народ, що розкиданий і розсіяний поміж народами в усіх провінціях твого царства, їхні звичаї відрізняються від звичаїв усіх інших народів, вони не додержуються царських законів, тож не годиться цареві терпіти їх. 9 Якщо ласка царя, то нехай буде видано наказ про їхнє знищення. І дозволь одважити мені десять тисяч талантів[d] срібла, що буде платнею для виконавців цього наказу. І нехай будуть вони покладені до царської скарбниці».
10 Тож цар зняв з руки перстень з печаткою і віддав його Гаману, сину Гаммедата аґаґійського, ворогові євреїв. 11 І сказав цар Гаманові: «Гроші нехай лишаться у тебе. Чини з цими людьми так, як вважаєш за потрібне».
12 Отож тринадцятого дня першого місяця було скликано царських писарів, і за наказом Гамана було написано укази до царських сатрапів, до правителів усіх провінцій, до намісників царя у кожного народу й кожній провінції їхніми письмом та мовою. І було то написане від імені царя Артасеркса і запечатане царським перснем-печаткою. 13 Накази ті були розіслані через уповноважених гінців по всіх царських провінціях. Усіх євреїв слід було винищити і вбити, стерти з лиця землі: від малого до старого, дітей і жінок, в один день—тринадцятий день дванадцятого місяця Адара. Майно їхнє наказано було вважати воєнною здобиччю. 14 Примірник того наказу треба було розповсюдити як закон у кожній провінції, проголосити всім народам, щоб усі були готові до його виконання в призначений день.
15 Гінці розлетілися з царським наказом, несучи закон, що прийнятий був у палаці в місті Сузі. Цар та Гаман сиділи, випивали, а місто Суза перебувало в страшній тривозі.
Естер говорить з царем
4 Як почув Мордекай, що сталося, то розідрав одяг свій на шматки, вбрався у волосяницю й посипав голову попелом. Потім вийшов він у центр міста й плакав і побивався голосно та гірко. 2 Тоді підійшов він і став біля царської брами, бо ніхто у волосяниці не міг пройти крізь царську браму.
3 А по всіх провінціях, куди дійшов царський наказ, стояв великий смуток, піст, плач і голосіння євреїв.
4 Коли прислужниці та євнухи Естер прийшли до неї і розповіли про те, що сталося, цариця вельми засмутилася. І послала вона вбрання, щоб перевдягнути Мордекая, бо хотіла, щоб зняв він ту волосяницю. Однак він того вбрання не прийняв. 5 Потім Естер покликала Гатака, одного з царських євнухів, який був її слугою. Вона дала йому розпорядження щодо Мордекая дізнатися, що відбувається і чому. 6 Гатак вийшов до Мордекая на міську площу, що перед царською брамою. 7 І розповів йому Мордекай про все, що відбулося, і про ту суму грошей, що призначив Гаман на винищення євреїв. 8 Мордекай дав Гатаку копію указу, проголошеного в Сузі про знищення євреїв, щоб той дав почитати Естер, і попросив його все їй розповісти. І сказав, щоб він змусив Естер піти до царя й молити його про ласку до її народу.
9 Тож пішов Гатак і розповів Естер усе, що повідав Мордекай.
10 Тоді Естер звернулася до Гатака й наказала передати Мордекаю таке: 11 «Усі підлеглі царя і люди по всіх провінціях знають, що будь-кого: чоловіка чи жінку—хто ввійде до царя без його запрошення у внутрішнє подвір’я, буде покарано на смерть. Тільки якщо цар простягне до незапрошеного своє золоте берло, той залишиться в живих. А мене цар не запрошував уже тридцять днів».
12 І Гатак передав Мордекаю слова Естер. 13 На те Мордекай дав Естер таку відповідь: «Не сподівайся, що лиш ти одна з усіх євреїв уникнеш смерті в царському палаці. 14 Але якщо ти промовчиш зараз, то спасіння євреям прийде, однак якимось іншим шляхом. Але ти і рідня твого батька загинуть. І хто знає, може те становище, яке ти зараз посідаєш в царстві, надано тобі було саме заради цієї години?»
15 Тоді Естер передала Мордекаю таке: 16 «Іди збери всіх євреїв, яких тільки можна знайти в Сузі, і постіться за мене. Не їжте й не пийте три дні й три ночі. Я і служниці мої теж будемо поститися. А потім, як я піду до царя всупереч закону, то, якщо мені судилося загинути, я загину».
17 Мордекай пішов і зробив саме так, як наказала йому Естер.
Естер говорить з царем
5 А на третій день вбралася Естер у свій царський одяг й вийшла у внутрішнє подвір’я перед палацом. Цар саме сидів на троні в царському палаці, навпроти вхідних дверей до будівлі. 2 І як побачив цар царицю Естер, яка стояла в дверях, вона йому приглянулася, то простяг цар до неї золоте берло. Естер підійшла ближче й торкнулася того берла з іншого кінця.
3 Тоді цар сказав їй: «Чого ти бажаєш, царице Естер? Хоч чого б ти побажала, тобі буде дано, хоч би й півцарства».
4 Та Естер відповіла: «Якщо ласка царя, нехай цар і Гаман прийдуть сьогодні на бенкет, що я влаштовую на честь царя». 5 І цар наказав: «Швидко приведіть Гамана, щоб могли ми вчинити, як попросила Естер». Цар і Гаман прийшли на бенкет, що влаштувала Естер. 6 І як пили вони вино, цар сказав Естер: «Хоч чого б ти попросила, я дам тобі. Навіть якщо півцарства забажаєш, одержиш».
7 На те Естер відповіла: «Моє прохання і бажання таке. 8 Якщо є на те царська ласка і якщо цар хотів би вдовольнити те, про що я прошу, то нехай цар і Гаман прийдуть на бенкет, який я влаштую завтра, а я все зроблю за царським словом».
Гаманів гнів на Мордекая
9 Гаман того дня вийшов із царського палацу щасливий і вдоволений. Але як побачив Гаман Мордекая біля царської брами, і той не підвівся навіть, щоб шану йому виказати й не тремтів перед ним, то розлютився Гаман на Мордекая страшенно. 10 Але Гаман стримався й пішов додому. І послав він по своїх друзів та дружину своєю Зереш. 11 І розповів Гаман про своє багатство, про величезну кількість підлеглих і про те, як звеличив його цар і як підніс його над усією знаттю й слугами царевими. 12 І Гаман вів далі: «А також цариця Естер не запросила нікого, крім мене, на бенкет, який вона влаштувала на честь царя. І на завтра я теж із царем запрошений. 13 Але все те для мене нічого не варте, як побачу я єврея Мордекая, що сидить біля царської брами».
14 І дружина його Зереш і всі його друзі сказали: «Хай збудують шибеницю заввишки в п’ятдесят ліктів[e]. А зранку скажи цареві: „Нехай Мордекая на ній повісять”. І йди собі з радістю на бенкет із царем». Та порада сподобалась Гаману і наказав він поставити шибеницю.
Вшанування Мордекая
6 Тієї ночі цар не міг заснути. Він наказав слугам принести книгу Хронік Царів, і вони читали її Артасерксу. 2 І як дійшли до записів про те, як Мордекай сповістив про змову проти царя Артасеркса двох царських євнухів з вартових брами Біґтани й Тереша, 3 цар спитав: «Яку шану й винагороду дістав за це Мордекай?» Та слуги відповіли: «Для нього нічого не було зроблено».
4 Цар спитав: «Хто зараз стоїть у дворі?» А якраз Гаман вийшов на подвір’я царського палацу, щоб поговорити з царем, щоб повісити Мордекая на шибениці, яку він йому спорудив.: 5 І слуги царя сказали йому: «Гаман якраз стоїть на подвір’ї». Цар мовив: «Хай він зайде».
6 Гаман зайшов. І цар звернувся до нього: «Що б таке зробити людині, яку б цар хотів вшанувати?» Гаман собі подумав: «То кого ж би цар хотів вшанувати, як не мене?» 7 Отож відповів він цареві: «Для того, кого цар хоче вшанувати, зробіть таке: 8 нехай принесуть царське вбрання, яке сам цар вдягає, і коня, на якому сам цар верхи їздить, і нехай вінець йому на голову одягнуть. 9 Одяг і коня нехай тримає найпочесніший придворний. Нехай вдягнуть того чоловіка, якого цар хоче вшанувати, і нехай він верхи проїде міською площею. І нехай той, хто йтиме поперед нього, вигукує: „Отакі почесті для людини, яку хоче вшанувати цар”».
10 І цар сказав Гаману: «Мерщій візьми царське вбрання й коня, точнісінько як ти сказав, і зроби це для єврея Мордекая, який сидить біля царської брами. Та щоб нічого не упустив із того, як сказав».
11 Отож узяв Гаман вбрання і коня й одягнув Мордекая, і проїхав той верхи міською площею, а Гаман перед ним вигукував: «Отакі почесті для людини, яку цар хоче вшанувати».
12 Після того Мордекай повернувся до царської брами, а Гаман поспішив додому, і ридав, покривши голову. 13 Тоді Гаман розповів про все, що сталося, своїй дружині Зереш та друзям. Його мудрі дорадники та жінка Зереш сказали йому: «Якщо Мордекай, перед яким ти схилився, один з юдеїв, то тобі його не перемогти. Натомість він тебе переможе».
14 Вони все ще розмовляли, коли прийшли царські євнухи. Вони поспішили забрати Гамана на бенкет, що влаштувала Естер.
Страта Гамана
7 Отож цар і Гаман пішли на бенкет до цариці Естер. 2 І цар сказав Естер: «Це другий день, як ми п’ємо вино. Хоч яке було б твоє прохання, царице Естер, воно буде виконане. Навіть якщо забажаєш півцарства, то отримаєш».
3 На те цариця Естер відповіла: «Якщо така милість твоя до мене, о царю, якщо твоя ласка, то нехай життя моє буде віддане мені, це моє прохання, та життя мого народу—моєму народу. 4 Бо я і мій народ віддані на знищення, вбивство і винищення. Таке моє бажання. І якби були ми запродані, як раби й рабині, я б мовчала, бо цим не варто було б турбувати царя».
5 Цар Артасеркс спитав Естер: «Хто він? Де той, хто міг таке замислити?» 6 І сказала йому Естер: «Цей недруг і ворог—підлий Гаман». І затремтів Гаман перед царем і царицею. 7 Тоді цар страшенно розлютився, залишив келих і вийшов у сад, а Гаман стояв і молив царицю Естер за своє життя, бо розумів, що кара царя буде сповна.
8 Коли цар повернувся з саду знову до бенкетної зали, Гаман лежав долілиць біля дивана Естер. І цар сказав: «Невже він навіть і царицю буде ґвалтувати, коли я в домі?» Не встиг цар мовити ті слова, як Гамана вже вбили[f]. 9 Тоді Харбона, один із царських євнухів, сказав: «Якраз і шибениця стоїть у Гамана біля дому, п’ятдесят ліктів[g] заввишки, Гаман приготував її для Мордекая, чоловіка, що попередив царя». І сказав цар: «Гамана там повісити». 10 Отож повісили Гамана на тій самій шибениці, яку він приготував для Мордекая. І гнів царський вгамувався.
Царський наказ допомогти євреям
8 Того ж дня цар Артаксеркс віддав цариці Естер маєток Гамана, ворога євреїв. Цар наблизив до себе Мордекая, бо Естер розповіла йому, що Мордекай її родич. 2 І передав цар перстень з печаткою Мордекаю, а Естер призначила Мордекая відповідальним за маєток Гамана.
3 Естер впала до царевих колін і знову звернулася до царя. Вона плакала й благала милості його, аби відвернути зло Гамана аґаґійського, ту змову, що плів він проти євреїв. 4 І цар простягнув до Естер золоте берло, і підвелася Естер, і встала перед царем.
5 Тоді вона мовила: «Якщо ласка царя, і я знайшла милість у тебе, і якщо моє прохання справедливе в очах царя, і він добрий до мене, то нехай відізвані будуть ті листи, що є змовою Гамана, сина Гаммедата аґаґійського, в яких Гаман наказав винищити євреїв по всіх царських провінціях. 6 Бо як я можу витримати, коли бачу, яке лихо спіткало мій народ? Як я можу пережити, коли бачу винищення свого роду?»
7 Цар Артасеркс сказав цариці Естер і єврею Мордекаю: «Я віддав маєток Гамана Естер, а його повісили на шибениці, бо замислив він повбивати євреїв. 8 Тепер ви напишете до євреїв, що ви вважаєте за потрібне, від імені царя. І скріпите царською печаткою, бо наказ, писаний від імені царя й запечатаний царською печаткою, не може бути змінено».
9 Тоді ж покликали царських писарів. І було то на третій місяць, місяць Сиван, двадцять третього дня. І новий наказ було написано, такий, як звелів Мордекай, до євреїв, до сатрапів, до правителів і вельмож у провінціях від Індії до Ефіопії, до ста двадцяти семи провінцій: до кожної провінції її писемністю, і до кожного народу його мовою, і до євреїв їх письмом та їхньою мовою. 10 І писав Мордекай той наказ від царського імені й запечатував царським перснем з печаткою. І розіслав він листи гінцями, і помчали вони верхи на найкращих конях з царської стайні.
11 Ось що згідно з царським наказом дозволялося євреям по всіх містах:
«Збиратися й захищати своє життя. Знищувати, вбивати й винищувати всіх озброєних людей з будь-яких народів чи провінцій, які на них нападають, на їхніх жінок і дітей, а маєтки ворогів грабувати».
12 День, установлений для всіх провінцій царя Артасеркса, був тринадцятим днем дванадцятого місяця Адара. 13 Той наказ було передано як закон в усі провінції і проголошено всім народам. Усе було зроблено, щоб євреї підготувалися до того особливого дня, коли могли б помститися своїм ворогам. 14 Гінці на царських конях за царським наказом гнали якнайшвидше. Отож закон той також було проголошено і в столиці Сузі.
15 А Мордекай вийшов від царя, вбраний у царський одяг, пурпурний та білий, у золотому вінці, в білому вбранні й пурпуровій мантії. А місто Суза веселилося й раділо. 16 Для євреїв то був світлий день радості, щастя й честі.
17 І в кожній провінції, в кожному місті, куди лиш приходив царський наказ і хоч де був би проголошений той закон, радість і щастя, свято й благоденство наставали для юдеїв. І багато інших народів землі ставали юдеями, бо вони почали боятися євреїв.
Перемога євреїв
9 На тринадцятий день дванадцятого місяця Адара, того дня, коли мав бути виконаний царський наказ, саме того дня вороги євреїв мали підкорити їх, а сталося навпаки: євреї взяли гору над тими, хто ненавидів їх. 2 Євреї збиралися в містах, по всіх провінціях царя Артасеркса, щоб розправитися з тими, хто хотів заподіяти їм зло. І ніхто не міг їм протистояти, бо жах охопив народи. 3 І всі вельможі та сатрапи, правителі й царські намісники—всі підтримували євреїв, бо боялися Мордекая. 4 Бо ж був Мордекай поважною людиною при дворі, і вплив його був відчутний по всіх провінціях, бо був той чоловік Мордекай впливовий і владою наділений.
5 Тоді вдарили євреї по своїх ворогах мечами, знищуючи й руйнуючи все. І що хотіли, те й робили зі своїми ворогами. 6 І в столиці Сузі євреї вбили та знищили п’ятсот чоловік. 7 Отож вони вбили Парсандату, Далфона, Аспата, 8 Порату, Адалію, Арідату, 9 Пармашту, Арізая, Арідая та Вайзату, 10 десятьох синів Гамана, сина Гаммедата, ворога євреїв. Але жодного грабунку не чинили.
11 Того ж дня царю доповіли про кількість убитих у столиці Сузі. 12 І цар сказав цариці Естер: «У столиці Сузі євреї вбили та винищили п’ятсот чоловік, серед них десять синів Гамана. Що ж зробили вони в царських провінціях? Хоч яке було би прохання твоє, хоч чого б ти забажала, все буде зроблено».
13 І сказала Естер: «Якщо на те воля царя, дозволь тим юдеям, що в Сузі, завтра чинити так само, як сьогодні. А також нехай сини Гамана будуть повішені на шибеницях».
14 Отож цар наказав, щоб було так, як попросила Естер, і наказ було оголошено в Сузі, й повісили вони десятьох синів Гамана. 15 Отож євреї, що були в Сузі, зібралися на чотирнадцятий день місяця Адара і вбили вони триста чоловік у Сузі. Але жодним грабунком не займалися.
16 Та й інші євреї, що жили в царських провінціях, зібралися разом, захистили себе, звільнилися від своїх недругів і повбивали ворогів—усього сімдесят п’ять тисяч. Та жодного грабунку не чинили. 17 То було на тринадцятий день місяця Адара, а на чотирнадцятий день вони відпочивали. І призначили вони той день днем свята й бенкету.
Свято Пурим
18 А євреї, що були в Сузі, зібралися на тринадцятий день місяця й на чотирнадцятий. Отож відпочинок вони мали на п’ятнадцятий день і зробили той день святковим і радісним. 19 Саме тому євреї, які живуть по селах і містах, відзначають чотирнадцятий день місяця Адара як славний день свята й радості, і всі обдаровують одне одного.
20 Мордекай написав про ті події і розіслав листи всім євреям, які жили по провінціях царя Артасеркса, 21 щоб святкували вони чотирнадцятий день місяця Адара і п’ятнадцятий день щорічно. 22 То були дні, коли євреї звільнилися від ворогів своїх, місяць, коли туга перетворилася на свято, а плач на день щастя. Мордекай наказав їм, щоб відзначали цей день як радісне свято. Вони мусили влаштовувати учти, дарувати одне одному дарунки й обдаровувати бідних.
23 Отож євреї погодилися відзначати це свято, яке самі й започаткували і про яке написав їм Мордекай.
24 Гаман, син Гаммедата аґаґійського, ворог усіх євреїв, змовився знищити всіх євреїв. І кинув він пур, тобто жереб, щоб обрати день, коли він вигубить та винищить їх. 25 Але коли Естер пішла до царя поговорити з ним, Артасеркс розіслав нові укази, які не тільки зруйнували плани Гамана, але й обернули проти нього все те зло, що він замислив заподіяти юдеям. Отож Гамана та його і синів повісили на стовпах.
26 Отож люди прозвали ті дні «Пурим», від слова пур, тобто жереб. Отак, згідно з Мордекаєвим листом, і з усім, що самі вони бачили й пережили. 27 Юдеї утвердили й прийняли для себе та нащадків своїх і до всіх, хто до них пристав, відзначати ті два дні у певний час року. 28 Ці дні слід пам’ятати й відзначати в кожному наступному поколінні, в кожному роді, в кожній провінції, в кожному місті. Ці дні Пурим завжди мають святкуватися євреями, і пам’ять про них навіки має лишитися з їхніми нащадками.
29 Тоді цариця Естер, дочка Авігаїла, разом з євреєм Мордекаєм написала з усією владою, щоб підтвердити другий лист Мордекая стосовно Пурима. 30 Листи зі звісткою про Пурим було надіслано до ста двадцяти семи провінцій царя Артасеркса, зі словами миру та злагоди[h]. 31 Листи було розіслано, аби встановити належний час святкувань, як постановив для них єврей Мордекай і цариця Естер і як самі євреї визначили для себе та своїх нащадків—правила інших своїх свят із днями святкування, посту й жалоби. 32 У листі Естри були встановлені правила для пуримських вельмож. І було те записано в літопис.
Вшанування Мордекая
10 По тому цар Артасеркс встановив податки по всій землі аж до моря. 2 А всі владні й могутні діяння Артасеркса та великі діла Мордекая, якого наблизив до себе цар, описані у книзі Хронік Царів Мидіанських та Перських. 3 Бо єврей Мордекай був другою людиною після царя Артасеркса, дуже впливовим і шанованим своїми одноплемінниками-євреями. Він дбав про добробут і завжди виступав як поборник миру для всього свого народу.
1 В країні Уз жив собі чоловік, звали його Йов. І був то чоловік цнотливий і чесний, шанував Бога, зла сторонився. 2 Народилося в нього семеро синів та три доньки. 3 Мав на господарстві він сім тисяч овець і кіз, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар биків, п’ятсот ослиць та дуже багато слуг. Отож він був найбагатшим на Сході.
4 Сини його по черзі влаштовували у себе вдома застілля та ще й трьох сестер звали їсти й пити разом. 5 А коли минав час гулів, тоді Йов їх від гріхів очищав. Рано-вранці він приносив пожертви всеспалення за кожного з дітей, думаючи: «Мабуть, діти мої згрішили, зневаживши в серці Бога». І так робив він завжди.
6 Настав день, коли сини Божі[i] постали перед Господом. Був серед них і сатана. 7 Господь спитав сатану: «Звідки ти взявся?» І відповів йому сатана: «Всю землю я обійшов». 8 Господь спитав сатану: «Чи бачив ти Мого слугу Йова? Немає таких, як він, на землі. Він цнотливий і чесний, боїться Бога й цурається зла».
9 А сатана на те йому відповідає: «Хіба Йов боїться Бога не тому, що має з того якусь вигоду? 10 Хіба не Ти огородив Йова, дім його і все, чим володіє він? Ти благословив труди Йова на успіх, то ж надбання його на землі такі великі. 11 Тільки руку простягни і знищ все, що він має, то він прокляне Тебе просто в вічі».
12 Господь на те відповів сатані: «Що хочеш, те й роби з усім його майном, проте його самого чіпати не смій». І пішов сатана від Господа.
Йов усе втрачає
13 Настав день, коли сини й дочки Йова їли й пили вино, гостюючи в найстаршого брата. 14 А до Йова прийшов посланець і сказав: «Воли землю орали, а ослиці біля них паслися. 15 Аж тут налетіли севійці[j], худобу погнали і зарубали пастухів мечами. Лиш я врятувався, щоб принести тобі новину».
16 Не встиг замовкнуть перший утікач, як другий підійшов і мовив: «Вогонь Господній впав з небес[k] і вщент спалив овець і кіз, і юних пастухів. Лиш я втік, щоб принести тобі новину». 17 Ще говорив той чоловік, а інший вже наблизився й промовив: «Халдеї трьома загонами налетіли на нас, забрали верблюдів й порубали мечами слуг. Лише мені вдалося утекти із вісткою до тебе».
18 Ще говорив той утікач, як інший вже прибіг і мовив: «Твої сини й дочки їли й вино пили в гостях у свого старшого брата. 19 Та раптом налетів з-за пустелі дужий вітер, обрушився на всі чотири кути будинку; той завалився на молодих людей, і вони загинули. Лиш мені вдалося утекти з новиною для тебе».
20 І скочив Йов на ноги, розірвавши на собі одяг. Потім поголив голову в ознак туги, припав до землі й почав вклонятися. 21 І сказав:
«З’явився голим я у світ із лона материнського,
голим і повернусь туди.
Господь дав, Господь і забрав.
Благословенне будь ім’я Господнє!»
22 Не згрішив Йов, незважаючи на все це, ні в чому Бога він не звинуватив.
Сатана знов випробовує Йова
2 І настав день, коли сини Божі[l] з’явилися перед Господом. Приєднався до них і сатана, щоб перед Богом стати. 2 Спитав Господь сатану: «Звідки ти прийшов?» А сатана відповів: «Я обійшов усю землю».
3 Господь сказав сатані: «Чи бачив ти слугу Мого Йова? Йому немає рівних на землі. Він чоловік цнотливий і чесний, шанує Бога, зла сторониться. Свої чесноти він плекає, хоч ти й спонукав Мене надаремне знищити його пожитки й нащадків».
4 Сатана відповів Господу: «Шкура за шкуру[m]. Заради спасіння свого життя людина піде на все. 5 Але якщо Ти руку простягнеш, завдавши болю його плоті, він напевне в вічі Тебе прокляне». 6 І відповів Господь сатані: «Роби що хочеш з ним, та тільки життя його збережи».
7 Пішов сатана з очей Господніх. І наслав на Йова виразки пекучі, обсипавши ними чоловіка від ступенів до маківки. 8 Узяв Йов черепок від розбитого горщика, щоб пошкребтись, коли сидів на попелищі. 9 І сказала йому дружина: «Ти все ще чеснот своїх тримаєшся? Прокляни Бога та й помри».
10 Та Йов на це їй відповів: «Ти говориш, як дурна жінка. Невже нам від Бога брати тільки добре, а лихе не приймати?» Незважаючи на все, що сталося, Йов не згрішив, слова ті мовивши.
Друзі Йова
11 Коли про всі нещастя, що сталися з Йовом, почули три його побратими: Еліфаз з Темана, Білдат з Шуа, Зофар з Наамата—вони залишили свої домівки й разом прийшли до нього, щоб поспівчувати йому, та розважити Йова. 12 Та коли наблизилися, вони першими побачили свого друга і ледве впізнали його. Заголосили, заридали, рвали на собі одяг, сипали попіл на голови в ознаку туги. 13 А потім сиділи поряд з Йовом сім днів і сім ночей, не промовивши ні слова, бо бачили, як тяжко він страждає.
Йов проклинає день свого народження
3 По цьому Йов розтулив уста і почав проклинати день, коли народився. 2 Відповідь Йова була така:
3 «Якби той день, коли на світ я народився,
та в небуття пішов!
Якби пощезла ніч, коли сказали:
„Зачалось хлоп’я!”
4 Якби той день лишився чорним!
Нехай би Бог на небесах забув його,
нехай світанок би на нього не зійшов!
5 Нехай би темрява і морок смерті день той затулили,
нехай би хмари клубочились і застлали день,
хай би затемнення на день мого народження упало.
6 Нехай би ніч зачаття морок проковтнув,
щоби не числилась вона у році,
нехай би випала із обрахунку місяця вона.
7 О, як би я хотів, щоб ніч безплідною була,
щоби не чуть було щасливих згуків!
8 Волав би я, щоб ті, хто збудить Левіафана,
хто проклинає день, ту ніч зачарував би.
9 Бажав би я, щоби зірки нічні лишились чорні.
Хотів би, щоби ніч бажала світла, та не побачила його,
хотів би я, щоб не побачила вона світанку.
10 Але ж та ніч не зачинила двері в материнське лоно,
не заховала горе від моїх очей.
11 Чому не народивсь я мертвим,
чому я дихання останнє не згубив,
з утроби появившись?
12 Чому коліна материнські мене зустріли,
чому кипіли перса молоком для мене?
13 Інакше б я уже лежав спокійно,
я спав би, мав би я спочинок
14 з земними радниками і царями,
що відбудовували свої попелища.
15 Чи з тими управителями, що в золоті купались,
свої будинки сріблом обставляли.
16 Чому я недоношеним не став,
чом не похований, як ті малі,
що світла дня ніколи не спізнали?
17 Там і злочинці перестали б турбувати,
там і натомлені спочинок знайдуть.
18 Ув’язненим там нічого боятись,
не чути спонукань наглядача.
19 Там не існує ні великих, ні малих,
не має там господаря, слуги.
20 Навіщо страднику те світло дня,
життя нащо тому, хто повсякчас страждає,
21 хто смерті прагне, а її немає,
хто смерті прагне більше, ніж скарбів?
22 Були б веселими ті люди, безсумнівно,
співали б, тішачись, що вже знайшли могилу.
23 Навіщо світло дня тому,
чий шлях життєвий схований,
кого Бог мурами огородив?
24 Стражданнями живу я більше,
ніж хлібом повсякденним,
ридання рветься і кипить, немов вода.
25 Бо те, чого боявсь, уже звалилося на мене,
чого страшився, те уже настало.
26 Я втратив спокій, втихомирення не знаю,
не відпочив я, бо прийшла біда».
Еліфазове слово
4 Тоді заговорив Еліфаз із Темана:
2 «Якщо до тебе хтось промовить слово,
чи зможеш ти стерпіти?
Хто тут утримається і змовчить?
3 Ти багатьох людей навчав,
ти зміцнював заслаблі руки.
4 Порадами твоїми звивсь на ноги той, хто спотикався,
зміцнив коліна ти тремтячі.
5 Тепер от сталося з тобою лихо, ти роздратований;
насунулась біда впритул, і ти розгубивсь.
6 Невже твоя набожність не дає відваги?
Твої чесноти сподівань не варті?
7 Згадай: хіба безвинні згублені були,
чи праведних хоч десь та погубили?
8 Як я не раз спостерігав,
хто оре злом і засіває кривду, те й пожинає.
9 Шквал Господнього гніву вимітає,
їх Божий Дух з лиця землі стирає.
10 Хай лев гарчить, хай лева рик гнівливий не вмовкає,
але повипадали зуби в левеняти.
11 Немає здобичі, й левиця гине з голоду,
а левеняти, згодом, розбрідають хто куди.
12 Мені таємно звістку принесли,
і вухо ледь вловило тихий шепіт.
13 Мені видіння ночі марево плели,
коли глибокий сон склепив повіки.
14 Страхи й жахи чіплялися за мене,
змушуючи кістки мої тремтіти.
15 Привід пройшов повз мене,
й волосся стало диба.
16 Не ворушився він,
та я його подоби не впізнав.
Перед очима чийсь явився образ,
і тиша. Раптом голос пролунав.
17 Чи можна праведнішим буть від Бога,
чи може смертний чистотою перевершити Творця?
18 Він довіряти слугам Своїм (Ангелам) не може,
вони, Його посланці, помиляються і ті.
19 А що вже говорить про тих,
хто мешкає у глиняних хатах[n],
де замість підмурівка—порох?
Як тую міль, їх Бог крушить.
20 Від ранку їм ударів завдає Він;
немає в них основи, тож і гинуть,
21 й нічого не лишається від них.
Отож вони конають, мудрості позбуті».
5 «Позви! Поклич! Чи хтось озветься?
До кого із святих звернешся ти?
2 Бо гнів вбиває недалекого,
а заздрощі вкорочують життя дурному.
3 Я бачив дурника, який пустив коріння,
та раптом він помер[o].
4 Його синам навряд хто допоможе,
при брамі їх побито, і не врятує їх ніхто.
5 Що в дурня уродило, те поїсть голодний,
весь урожай до бур’янів збере,
і ненажерні нахаби вчепляться у спадщину його.
6 Бо горе не підніметься із куряви,
страждання не росте з землі.
7 Людина народилася для лиха,
самісінько як іскри від багаття відлітають!
8 Та я шукаю Бога,
на Божий розсуд віддаю я свою справу.
9 Бо Він—творець великих справ,
безмежних, незбагненних див, яких не осягнути нам.
10 Це він рясним дощем лице землі вмиває,
дає полям напитись досхочу.
11 Це він підносить тих, хто є внизу,
безпеку гарантує тим, хто в горі.
12 Це він руйнує замисли лукавих
і не дає підступним намірам здійснитись.
13 Він спіймає мудрагелів на нечесних планах
і вщент зруйнує замисли лихі.
14 Ясного дня вони побачать морок,
у полудень, мов уночі, навпомацки підуть.
15 Та Бог рятує бідака від брехні злостивця,
і від його жорстоких рук.
16 І виростає надія у нужденного,
несправедливість замикає свої уста.
17 Тож є благословенною людина,
яку сам Бог повчає,
що настанови Всемогутнього не відкидає.
18 Бо Він і біль завдасть, а потім перев’яже рани,
рука Його поранить, і вона ж зцілить.
19 Він від шести негод тебе врятує,
тебе і сьоме лихо не підкосить.
20 В голодну днину викупить у смерті,
в кривавій бійці меч відхилить вбік.
21 Він захистить тебе від поговору,
як прийде лихо, Він допоможе нічого боятись.
22 Ти насміхатимешся з голоду й руїни,
і хижих звірів ти боятися не будеш.
23 Каміння в полі із тобою буде в згоді,
і дикі звірі лащитися будуть.
24 Ти знатимеш, що дім твій у безпеці,
прийдеш до стада, а там усе на місці.
25 Ти знатимеш: численним рід твій буде,
нащадків буде, як стеблин у полі.
26 Ти проживеш щасливе і повне життя до кінця,
мов повне колосся, зібране вчасно.
27 Таке ми з’ясували,
тож послухай, щоб самому знати».
Йов відповідає Еліфазу
6 Йов відповів:
2 «Якби мої страждання можна було оцінити,
всі мої біди зважить на вагах,
3 були би важчі за морський пісок,
тому й слова мої не знають впину.
4 Бо стріли Всемогутнього в мені,
отруту їхню всотує мій дух.
Жахливі несподіванки від Бога
чатують і шикуються навколо.
5 Неважко вам мені поради сипати,
коли не з вами трапилися ці нещастя.
Хіба осли кричать, коли їжі вдосталь навкруги?
Хіба ж ревуть воли, як ясла повні?
6 Хіба їдять без солі їжу прісну,
хіба смачний білок яйця?
7 Язик мій і торкатися таких наїдків не бажає,
отрутою йому вони здаються.
8 Хотів би я, щоб хтось на запитання відповів мої,
хотів би я, щоб Бог мені надію дарував!
9 Хотів би я, щоб Бог мене згубити прагнув,
щоб, простягнувши руку, розломив мене.
10 Хотів би я втішеним бути одним лиш!
Хотів дістати б відповіді на запитання,
щоб попри весь це біль
ніколи не відмовився коритися Святого настановам.
11 Де брати сили, покладатися на кого?
Який кінець у мене, ради чого мушу жити?
12 Чи маю сили, як гранітна скеля,
чи плоть моя міцніше бронзи?
13 Позбавлений я справді допомоги.
14 Хто відмовляє в дружбі й відданості другу,
той волі Всемогутнього протистоїть.
15 Мої зрадливі побратими, немов той потічок у зливу,
що, розливаючись, невпинно мчить
16 і пінисті несе брудні потоки, талу кригу й сніг.
17 Вони течуть, аж раптом пропадають.
У полудневу спеку висихають, їх вже й нема.
18 Купецькі каравани із путі збиваються
і гинуть, заблукавши у пісках.
19 Розшукують їх каравани з Теми,
мандрівники із Шеби сподіваються на них,
20 упевнені, що от на них натраплять,
а не знайшовши тих струмків, впадають в розпач.
21 І ви для мене стали тим, що й ті потічки;
злякались, роздивившись, що мені дісталось.
22 Чи ж я просив вас поділитись чимось?
Чи до хабарництва я вас штовхав, щоб вижить?
23 Чи я просив у ворога мене відбити,
чи викупити з рук підступних ворогів?
24 Повчайте, розкажіть мені, я буду слухати,
щоб зрозуміти нарешті, в чому схибив.
25 Щирі слова, то велика сила,
та що доводять ті переконання ваші?
26 Невже, по-вашому, слова спроможні щось довести,
а розпач мій лиш відлітає з вітром?
27 Ви й на сирітську б долю замахнулись,
на долю друга ви б побились об заклад.
28 Та годі вже, послухайте мене,
в очі вам брехати я не буду.
29 Покайтесь, схаменіться, хай не буде люті,
отямтеся, бо я своїх чеснот не зрікся.
30 Чи є обман у тому, що язик промовив?
Чи розпізнати брехні я вже не можу?»
7 «Хіба людина на землі та не слугує тяжко?
Хіба усе її буття—не кожен день батрацький?
2 Та ж чоловік, як раб, що прагне тіні;
мов найманець, що все чекає сплати.
3 І я був змушений в пітьмі свій торувати шлях,
відведені мені були нелегкі ночі.
4 Лягаю спати з думкою: „Коли прокинусь?”
Ніч насувається, а я перевертаюсь,
не сплю аж до світанку.
5 Покрили шкіру черва й струп брудний,
порепалася шкіра, задубіла.
6 Життя біжить хутчіш, ніж нитка в верстата,
йде до завершення воно у безнадії.
7 Боже, пам’ятай: життя моє—лиш подих,
я не побачу вже щасливіших часів.
8 І не побачить мене око, що за мною нині стежить;
хоч як вдивлятиметься, а мене уже нема.
9 Як тане в безвісті хмарина,
так не підніметься людина,
коли готується зійти в Шеол.
10 Не повернуться чоловіку в дім,
його вже не впізнають в рідній хаті.
11 Тому я уст не затулю,
засмученій душі дам волю говорить
про гіркоту життя.
12 Хіба я море чи чудовисько морське[p],
що Ти круг мене варту виставляти мусиш?
13 Коли себе втішаю, ніби постіль спокій дасть,
мовляв, розділить тугу ложе вірне.
14 Тоді Ти посилаєш страшний сон,
видіння, що мене злякати мусять.
15 Тому й обрав би радше я задуху й смерть,
аніж терпіти таку муку.
16 Відмовився я від життя, не буду жити вічно,
дай мені спокій, бо моє буття коротке.
17 Чим є для Тебе рід людський,
що Ти про нього дбаєш і при серці носиш?
18 Чому щоранку дбаєш Ти про нього
і споглядаєш кожну мить його життя?
19 Чому не відвернеш від мене пильний погляд
і не даси хоча б ковтнути слину?
20 Якщо мені судилося згрішити,
чи міг би я Тобі нашкодити, о Стражу людства?
Чому зробив мене Своєю ціллю?
Чому я тягарем для Тебе став?
21 Чому провин моїх Ти не пробачиш,
гріха і беззаконня не простиш?
Адже я порохом невдовзі стану,
хоч як шукатимеш, та мене вже не знайдеш».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International