Bible in 90 Days
Послання про Моав
48 Щодо Моава, ось що Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, каже[a]:
«Горе тобі, гора Нево,[b]
бо буде спустошення тобі,
Киріатаїму—сором і загарбання,
а твердині—розпач і руїна.
2 І більше не величатимуть Моав;
в Хешбоні[c] змова проти неї:
„Ходімо й винищимо цей народ дощенту”.
І ти, Мадмене,[d] змовкнеш,
бо меч іде на тебе.
3 Прислухайся до криків із Хоронаїма:
спустошення, біда велика.
4 Моав розбито буде вщент,
крик дітлахів її лунатиме навколо.
5 Вони ридатимуть усю дорогу до Лугіта,
униз в Хоронаїм вони в сльозах йтимуть.
6 Тікайте! Своє життя рятуйте.
Прикиньтеся кущем[e], що вітер несе по пустелі.
7 Оскільки покладався на свої діла й багатство,
в полон захоплять і тебе.
Хемош[f] піде в неволю
зі священиками й своїми князями.
8 У кожне місто прийде руйнівник,
і жодне місто не врятується.
Долини загинуть, рівнини спорожніють,
бо так сказав Господь.
9 Дайте Моавові крила,[g] щоб полетіти могла,
бо справді руїною стане вона,
усі міста її спустошаться і обезлюдніють.
10 Прокляття тим,
хто недбайливий у ділах Господніх[h],
прокляття тим,
хто стримує свій меч кровопролиття.
11 У спокої Моав від юних днів,
відпочиває, мов вино, що відстоюється.
Вона в неволю не пішла.
Тому ж і смак лишився, й запах не змінився».
12 «Та дні надходять,—так Господь каже,—
коли пошлю переливачів до неї[i],
і виллють її, а глечики порозбивають».
13 Тоді Моав засоромиться Хемоша[j], як і народ Ізраїлю засоромився, що покладався на Бетел.
14 «Та як ви можете казати:
„Ми—воїни, хоробрі та могутні?”
15 Впаде Моав, міста її стоятимуть порожні;
найкращі парубки в різні впадуть,—
говорить Цар, чиє ім’я—Господь Усемогутній.—
16 Моавова погибель на порозі,
не за горами вже її біда.
17 Тужіть по ній, усі її сусіди,
усі, кому вона відома.
Скажіть: „Як зламано цей скіпетр могутній,
як переламано це берло дивовижне!”»
18 Зійди з височини своєї слави,
сядь поміж спраглих на засушеній землі,
дочки Дівона[k] мешканець,
бо руйнівник Моаву на тебе повстає,
зруйновано твої твердині.
19 Стань при дорозі і дивися,
той, хто живе у Ароері.
Спитай у втікача і у втікачки,
спитай їх: «Що сталося?»
20 «Зганьблено Моав, бо побито.
Голосіть і ридайте!
Оголосіть в Арноні[l], що зруйновано Моав.
21 Суд прийшов на рівнину:
в Холон, в Ягзу і в Мефаат,
22 в Дівон, в Нево і в Бет-Дівлатаїмі,
23 і на Киріатаїм, і в Бет-Ґамул, і в Бет-Меон,
24 у Керіот і в Боцру—
у всі міста землі Моаву, далекі і близькі.
25 Зрубаю ріг[m] Моаву,
правицю її зламаю,—каже так Господь.—
26 Напоїть її п’яною, бо Господа зневажила вона.
Нехай Моав качається в блювотині своїй,
хай посміховиськом стане для народів!»
27 «Моав, чи насміхалася з Ізраїлю не ти?
Чи не зі злодіями зловлено її,
що ти хитала головою, коли про неї говорила?
28 Міста покиньте і живіть на скелях,
мешканці Моаву,
як голуби, що гніздяться при вході у печеру.
29 Наслухалися ми вже про Моава пиху,
його зухвальство й вихвалення,
про його бундючність.
30 Її зухвальство знаю Я,
та воно марне,—Господь каже,—
не дасть воно нічого.
31 Тому Я за Моавом голосити буду,
Я за Моавом буду сльози лити.
Лементуватиму по людях Кир-Гаресета.
32 З народом Язера Я плачу за Язер,
о винограднику Сівми.
Твої галуззя досягали моря,
сягнули до моря Язерського.
Руйнівник напав на твої плоди і на твій виноград.
33 Радість і щастя пішли з плодючих ланів і городів Моаву,
зробив Я таке, що вино із чавила не ллється.
І не радіє більше винороб,
хоча й кричить, та не від радості».
34 «Кричать від болю люди від Хешобона до Елеале й до Ягаза, від Зоара до Хоронаїма, і до Еґлат-Шелішії, бо навіть води Німріма повисихали. 35 Я покладу в Моаві край,—Господь каже,—жертвоприношенням по узвишшях і ладану кадіння богам його. 36 Тож Моє серце тужить над Моавом, мов сопілка, і серце, мов сопілка, плаче за людьми Кир-Гаресета. Багатство, що вони надбали, пішли у небуття. 37 Кожна голова поголена, кожна борода обтята,[n] порізи на руках й веретище на кожнім». 38 «На всіх дахах Моава і на кожному майдані міста—лемент, бо Я розбив Моав, як посуд непотрібний,—Господь каже.— 39 Як же її розбито! Голосіть! Як відвернулася вона в ганьбі! Тепер то посміховисько і страх для всіх довкола».
40 Бо ось що Господь каже:
«Стережися! Ось з небес орел ширяє,
і простирає крила над Моавом.
41 Міста країни цієї будуть здобуті,
а твердині зруйновані.
І того дня у воїнів Моаву серце перелякане буде,
немов у жінки при пологах.
42 Моав пощезне із-поміж народів,
бо вище Господа він возвеличував себе».
43 Так каже Господь каже:
«Жах, яма й пастка жде тебе, о мешканець Моаву.
44 Той, хто тікатиме від жаху, в яму упаде,
хто вибереться з ями, в пастку втрапить,
бо наведу Я все це на Моав в рік покарання».
Так Господь каже:
45 «В тіні Хешбона втікачі безсилі,
вогонь з Хешбона вийшов, а полум’я з Сихона[o]
і пожерло моавську старшину, та всіх пихатих галасунів.
46 Горе тобі, Моаве!
Загинули люди Хемоша,
в неволю забрали синів твоїх
і дочок твоїх погнали в полон».
47 «Та Я поверну із неволі Моав у прийдешні дні»,—Господь каже.
Отак кінчається пророцтво про суд над Моавом.
Послання щодо Аммона
49 Щодо Аммона. Ось що Господь каже:
«Хіба нема в Ізраїля синів?
Хіба немає спадкоємця в нього?
Тоді чому Мілком[p] загарбав землю Ґада[q]?»
2 «Та дні надходять,—так Господь каже,—
коли примушу Я почути
звук сурми бойової проти Равви[r] аммонійської».
«Й обернеться вона на звалище безлюдне,
а селища довкола погорять.
Тоді чи вижене Ізраїль тих,
хто вигнав був його,—Господь каже.—
3 Голоси, Хешбоне, бо місто Аї зруйновано.
Крик здійміть, дочки Равви.
Вдягніться у волосяницю,
тужіть і безпритульно тиняйтеся,
бо Мілком іде у заслання
разом із священиками і князями своїми.
4 Навіщо вихваляєшся силою своєю?
Вона спливе, зрадлива дочко,
що покладається на власні скарби зі словами:
„Хто проти мене виступить?”»
5 «Ось наведу Я страх на тебе,—
Господь Всемогутній каже,—
із усіх твоїх околиць.
І не буде кого забирати з полону.
6 А після того поверну з неволі аммонійців»,—так каже Господь.
Послання Едому
7 Щодо Едому, ось що Господь Всемогутній каже:
«Хіба немає більше мудрості в Темані[s]?
Хіба не стало ради у розумних?
Хіба ж то загубилась мудрість синів їхніх?
8 Тікайте, поселіться у глухих печерах, мешканці Дедану,
бо наведу нещастя на Ісава,
бо напущу на нього кару.
9 Як прийдуть збирачі винограду,
чи не залишать кілька бростей?
Коли по ночі прийдуть крадії,
чи не потрощать все, що заманеться?
10 Бо Я до нитки обдеру Ісава[t],
Я схованки його відкрив,
тож сховатись він не зможе.
Його дітей і родичів, й сусідів його вигублено буде,
не існуватиме він більше.
11 Діти стануть сирітами,
та жінки стануть вдовами».
12 Бо ось що Господь каже: «Якщо ті, хто заслуговує випити келих, мусять випити його, то чому ж ти ходиш непокараний? Ти не ходитимеш непокараний, ти вип’єш келих гніву Божого». 13 «Бо присягнувся Я Собою,—Господь каже,—що Боцра стане пусткою, посміховиськом, руїною і прокляттям, і міста її—вічною руїною».
14 Від Господа почув я звістку,
Його послання досягло народів:
«Збирайтеся усі разом і йдіть на Едом,
ставайте всі до бою.
15 Бо Я зробив тебе малим серед народів,
і зневажатимуть тебе поміж людьми.
16 Посіяний тобою жах і пиха серця
завели тебе в оману,
тебе, хто мешкає у схованках по скелях,
і хто вершини пагорбів посів.
Хоч, мов орел, ти й звив собі гніздо,
тебе Я звідти скину».
Так Всевишній каже.
17 «Едом обернеться на пустку.
Злякається подорожній, присвисне від жаху.
18 Так як Содом і Ґоморру зруйновано було,—
Господь каже,—отак і тут ніхто не житиме,
і жоден чоловік тут не оселиться».
19 Як лев виходить з чагарів Йордану на рясне пасовисько, так вмить Едом Я прожену з землі його. Хто ж той обранець, кого на це призначу? Хто Мені рівня? Хто викличе Мене? Хто той пастух, що проти Мене встоїть?
20 Тому послухайте рішення Господа,
яке Він прийняв щодо Едому,
послухайте плани Його щодо мешканців Темана.
Найменших з отари повитягують геть,
ворог спустошить усе пасовисько
через гріхи міста цього.
21 Від гуку падіння Едому земля здригнеться,
звук плачу полине аж до Червоного моря.
22 Поглянь, орел злітає високо і падає донизу,
полюючи на здобич.
Тож і Господь, як той орел,
крила розкриває понад Боцрою,
тож воїни Едома того дня від жаху ридати будуть,
мов жінка та, що при пологах.
Послання про Дамаск
23 Щодо Дамаска:
«Налякані Гамат і Арпад,
бо вони почули лиху звістку.
Вони хвилюються, як неспокійне море,
яке не можна вгамувати.
24 Дамаск заслаб і повернувся, щоб тікати,
жах охопив його.
Схопили його біль і муки,
мов жінку, що народжує дитя.
25 Чому це славне місто не полишено людьми,
місто радості і щастя?
26 Напевно юнаки його поляжуть на його майданах,
всі воїни його замовкнуть того дня,—Господь каже,—
27 Я розпалю вогонь на мурах Дамаска,
і він пожере фортеці Бен-Гадада[u]».
Послання про Кедар і Хазор
28 Щодо Кедару і царств Хазора, які знищено було Навуходоносором, царем Вавилона.
Ось що Господь каже:
«Вставайте й рушайте на Кедар,
і розбийте синів Сходу.
29 Намети їхні і отари заберуть;
оселі їхні понесуть разом з верблюдами й усім добром.
І їм кричатимуть: „Жах навкруги!”»
30 «Біжіть! Тікайте швидко!
Ховайтесь, мешканці Хазора,—
так Господь каже,—
Навуходоносор, цар вавилонський,
змову проти вас плете,
він наміри лихі виношує проти вас».
31 «Вставайте, киньтесь на народ спокійний,
що почувається безпечно,—так Господь каже.—
Ані воріт, ані засувів він не має,
і люди там живуть відлюдно».
32 «Верблюди їхні стануть здобиччю для вас,
численні отари їхні захопите ви.
Я їх розсію по чотирьох вітрах,
тих, хто підрізає бороди собі[v].
Я наведу на них погибель зусібіч,
—Господь каже.—
33 Хазор стане лігвом шакалів,
спустошений навіки.
Ніхто не житиме там більше,
жоден не оселиться там».
Послання про Елам
34 Ось слово Господа, що було пророку Єремії щодо Еламу[w] на початку царювання Седекії, царя Юдеї.
35 Ось що Господь Всемогутній каже:
«Я зламаю військову міць Елама,
його велику силу.
36 Я наведу на Елам чотири вітри
з чотирьох сторін неба,
Я їх розкидаю по вітру навсібіч,
і не буде жодного народу,
хоч би куди пішли вигнанці із Еламу».
37 «Я розвію Елам перед ворогами його,
перед тими, хто хоче розбити його.
Я на них біду наведу,
щоб побачили, як розлютили Мене,—Господь каже.
Я переслідуватиму їх мечем,
доки не винищу вщент».
38 «Я Свій престол поставлю в Еламі,
вигублю його царя й князів»,—Господь каже.
39 «Але в майбутньому я поверну все те,
що забрано було з Елама»,—так Господь каже.
Послання про Вавилон
50 Це слово, що Господь через пророка Єремію сказав про Вавилон і про землі вавилонян.
2 «Оголосіть народам, повідомте всім,
стяг підійміть, проголосіть, нічого не приховуйте,
скажіть, що Вавилон здобуто буде,
Бел ганьби зазнає.
Мардука[x] охопив жах,
лжебоги Вавилона посоромлені,
його боввани налякані.
3 Із півночі на нього вирушить народ.
Він землю цю оберне на пустелю.
Ніхто не буде жити там,
люди й тварини повтікають.
4 В ті дні й у ті часи,—Господь каже,—
народ Ізраїлю разом з народом Юди прийде.
Вони прийдуть і плакатимуть, ідучи,
й шукатимуть Господа Бога свого.
5 Питатимуть дороги на Сіон,
та йдучи вірним шляхом скажуть:
„Із Господом з’єднаємося завітом вічним,
який забути неможливо”.
6 Народ Мій був заблудлою вівцею,
його з путі збивали пастирі його,
вони по горах розганяли їх.
Від пагорба ходили до узвишшя
й позабували пасовиська власні.
7 Хоч хто знаходив їх, той пожирав,
і їхні вороги сказали: „Ми невинні.
Вони грішили перед Господом,
вони полишили Його,
праведне місце спочинку їхнє,
Бога, Який був надією їхніх батьків”.
8 Тікайте з Вавилону, із землі вавилонян,
будьте подібні козлам, які ведуть отару.
9 Бо на Вавилон підніму й поведу Я
зібрання великих народів північних.
Вони проти нього стануть до бою
й полонять його.
Їхні стріли, мов воїни вправні,
що не повертаються, не виконавши завдання».
10 «Тож стануть вавилоняни здобиччю,
насититься кожен, хто халдеїв грабує,—
так Господь каже.—
11 Бо ви радієте, бо ви веселі,
хто спадщину Мою пограбував,
бо скачете, немов телиця,
неначе жеребець іржете.
12 Мати ваша в ганьбі,
та, що вас породила, принижена.
Остання вона між народами—
пустка й посуха пустеля.
13 Через гнів Господній обезлюдніла вона,
через гнів Господній геть спустошиться вона.
Хоч хто б проходив Вавилоном,
жахнеться й зневажливо похитає головою,
побачивши руїни Вавилону.
14 О лучники, Вавилон оточіть,
стріляйте в неї, не жалійте стріл,
бо перед Господом вона згрішила.
15 Крик проти неї здійміть повсюди.
Вона не здається, башти її впали, мури розвалено,
бо це відплата Господа, Він їй помстився.
Зробив із нею те ж, що з іншими зробив.
16 Вигубіть у Вавилоні того, хто сіє,
і того, хто жне серпом на нивах.
Перед мечем гнобителя хай кожен
повернеться до свого народу
і кожен утече до землі своєї.
17 Ізраїль—отара, що розбрелася,
її переслідували леви.
Перший, хто їх пожер, був цар Ассирії,
а останній, хто зламав їм кістки—
Навуходоносор, цар вавилонський».
18 Тож ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже:
«Ось Я покараю царя Вавилону і край його так само,
як покарав Я царя Ассирії.
19 Я зберу Ізраїль на його пасовисько,
пастися він буде у Кармелі і Башані[y],
й на горах Ефраїма, і у Ґілеаді,
він їжі матиме удосталь».
20 «В ті дні і в ті часи,—Господь каже,—
шукатимуть провину Ізраїлю й не знайдуть її.
Вони шукатимуть гріхи Юдеї і не знайдуть їх,
бо Я врятую тих, чиї гріхи простив».
21 «На землі Мератаїма напади,
на мешканців Пекода.
Побий мечем і вигуби дощенту,—
так Господь каже.—Виконуйте усі Мої накази.
22 Грім битви над землею лунає, погибелі голос!
23 Який розламаний, розбитий молот[z] землі всієї!
Яким спустошеним серед народів став Вавилон!
24 Я поставив на тебе пастку і впіймаю тебе, Вавилоне,
а ти не знала про це.
Знайшли тебе й схопили,
бо воювала ти проти Господа.
25 Відчинив Господь Свій арсенал
і ось виносить всі знаряддя гніву Свого,
бо мій Володар Господь Всемогутній
роботу має в землях вавилонських.
26 Прийдіть до Вавилону із далечини
і винищіть ущент її комори.
Збирайте мертвих в купи, як снопи,
хай не лишиться від неї і останку.
27 Забийте всіх її волів, віддайте різникові.
Тож горе їм, бо їхній день,
час покарання їхнього настав.
28 Лунає голос втікачів із Вавилона,
в Сіоні сповіщає про відплату Господа Бога нашого.
Помста Його за те,
що вавилоняни зганьбили храм Його.
29 Збирайте лучників на Вавилон,
скликайте всіх, хто луки напинає.
Довкола оточіть її, щоб не втекла.
Уповні відплатіть за все, що учинила,
бо проти Господа постала,
проти Святого Ізраїлю».
30 «Тож всі її найкращі юнаки поляжуть на майданах,
всі воїни її замовкнуть того дня»,—
Всевишній каже.
31 «Поглянь, Я проти тебе, о пихата,—
Господь каже, Всемогутній наш Господь,—
бо день настав, настав той час, коли тебе скараю.
32 Спіткнеться бунтівник, впаде,
ніхто її не підведе.
Я запалю вогонь по всіх її містах,
він пожере усіх довкола».
33 Ось що Господь Всемогутній каже:
«Пригноблено синів Ізраїля і Юдеї,
усі, хто їх в полон забрав,
тримають їх і відмовляються їх відпускати.
34 Та Визволитель їхній дужий,
ім’я його Господь Усемогутній.
Напевно Він розгляне їхню справу,
та так, що край Свій змусить Він зрадіти,
не буде спокою у вавилонян».
35 «Меч проти вавилонян,—так Господь каже,—
на всіх, хто мешкає у Вавилоні:
і на князів її, й на мудреців.
36 Меч на її лжепророків,
щоб їх перетворить на дурнів.
Меч на її воїнів могутніх,
щоб винищити їх.
37 Меч на коней її й колісниці,
на всю мішанину народів,
бо стануть вони налякані, мов жінки.
Меч знищить скарби її, їх пограбують.
38 Меч знищить води її й висохнуть вони,
бо це земля бовванів,
тож збожеволіють вони від жаху.
39 І житимуть там дикі звірі й шакали,
і страуси мешкатимуть там.
Ніхто там не оселиться повік,
ніхто не житиме з прийдешніх поколінь».
40 «Так само, як Господь спалив Содом й Ґоморру,
і їхні довколишні міста, та винищив усіх людей,
що мешкали у них,—Господь каже.—
Так жоден тут не житиме,
ніхто сюди не прийде.
41 Народ надходить з півночі, народ великий,
царі численні разом постають з усіх кінців землі.
42 Вони тримають луки й списи.
Вони жорстокі і немилосердні.
Голос їхній реве, наче море,
коли вони на конях мчать.
Вишикувані вони,
як воїни для битви проти тебе, Вавилон.
43 Цар Вавилона довідався про них,
і руки в нього від жаху заніміли.
Смуток охопив його, біль, мов при пологах».
44 Всевишній каже:
«Як лев виходить з чагарів Йордану
на рясні пасовиська, та худоба вмить тікає,
так вмить Едом Я прожену з землі його.
Хто ж той обранець, кого на це призначу?
Хто Мені рівня? Хто викличе Мене?
Який пастух переді Мною встоїть?»
45 Тож слухайте Господню пораду,
яку дає Він Вавилону,
що Він замислив проти краю вавилонян:
«Найменших із отари заберуть,
спустошить їхнє пасовисько Він за все,
що наробили.
46 Від галасу, що Вавилон здобуто,
здригнеться край увесь,
поміж народів пролунає новина,
що Вавилона більш немає».
51 Ось що Господь каже:
«Погляньте, здійму дух руйнівника
на Вавилон і мешканців Лев-Камая[aa].
2 Нашлю чужинців Я на Вавилон,
і вони її розвіють наче вітром й спустошать землю,
бо прийдуть зусібіч, коли настане час її біди.
3 Хай жоден лучник не опустить лука,
хай зброї не кидає.
Не щадіть її найкращих юнаків,
дощенту вигубіть все його військо.
4 Убиті падатимуть у землі Вавилонській,
від ран смертельних падатимуть на вулицях його.
5 Бо Ізраїль і Юдея Богом їхнім
Господом Всемогутнім не кинуті, мов та вдова,
хоча і сповнена земля виною їхньою
проти Святого Ізраїлю.
6 Втікайте з Вавилона!
Своє життя рятуйте!
Не згиньте через всі її гріхи,
бо час настав Господньої помсти.
Він сповна платить!
7 Вавилон—то келих золотий у Господа в руці,
Він змусить край увесь упитися.
Народи напились його вина,
тому й поводяться, мов божевільні.
8 Зненацька Вавилон впаде і розіб’ється.
Тож голосіть по ній,
візьміть бальзам для ран її,
можливо, зможете загоїть їх.
9 Ми б Вавилон зцілили,
та зцілить її не можна.
Тож покиньте, кожен з вас нехай іде до власної землі,
бо тільки Бог вирішує, яке покарання надати їй.
10 Господь за нас помстився.
Ходім, розповімо в Сіоні
про Господа Бога нашого діла.
11 Стріли гостріть, щити наготуйте,
Господь вже збудив дух мидіанських царів,
бо гнів Його—проти Вавилона.
Господь намірився знищити її,
Він воздасть їй за Свій храм.
12 Стяг підніміть на мурах Вавилона,
посильте варту, розставте вартових,
засідки налаштуйте, бо що Господь задумав,
те Він вчинить, що проти вавилонян наказав.
13 Ти, що живеш над могутніми водами,
зі скарбами великими,
прийшов кінець твій,
час спустошення прийшов».
14 Господь Всемогутній Собою присягнувся:
«Людьми тебе наповню Я напевно,
нелічено їх буде, наче сарани,
тож здіймуть переможний над тобою крик».
15 Всевишній силою Своєю землю створив,
Хто Своєю мудрістю утвердив світ
і розумом Своїм небо розпростер.
16 Коли мов грім лунає голос Його,
ревуть у небі води,
з усіх кінців землі здіймаються у небо хмари.
Він посилає блискавки для зливи,
виходить вітер зі сховищ Його.
17 Але кожен в світі—дурень,
бо не розуміє, що Господь зробив.
Коваль, що золото кує,
зганьблений своїм бовваном,
подоби його—хибні, духу в них нема.
18 Вони нічого не варті,
вони—привід для глузування,
коли настане кари час, вони загинуть.
19 Хто частка Якова[ab], Той не такий,
бо Він творець всього.
Ізраїль—це коліно спадщини Його,
Господь Всемогутній—ім’я Його.
20 Ти—бойова моя палиця, війни знаряддя.
Я тобою народи розбиваю,
тобою царства нищу.
21 Тобою вигублю коня і вершника на ньому,
тобою розбиваю колісницю й візника у ній,
22 тобою я вбиваю чоловіка й жінку,
тобою я старого і малого убиваю,
тобою я вбиваю молодого й молоду,
23 тобою вигублю я пастуха й отару,
тобою я трощу і орача, й вола.
Тобою я намісників вбиваю і вельмож.
24 «Я на твоїх очах і Вавилону відплачу,
і вавилонянам усім за все те зло,
що заподіяли Сіону»,—так Господь каже.
25 «Я проти тебе, о Вавилоне,
горо руйнівна,—Господь каже,—
ти руйнівниця всього на землі.
Я проти тебе руку простягаю,
тебе примушу Я зі скель упасти,
перетворю тебе на вигорілу гору».
26 «З тебе не можна буде взяти наріжного каменя,
ні каменя на підвалину[ac],
бо будеш ти спустошена навік,—Господь каже.—
27 Стяг війни підніміть у краї,
сурміть серед народів в сурми.
Освятіть народи на битву проти Вавилону,
скликайте царства проти неї:
Арарат, Мінні й Ашкеназ.
Призначте наглядача над нею,
нашліть на неї коней, мов рій сарани.
28 Підготуйте й посвятіть народи проти неї,
мидіанського царя, й намісників, й усіх правителів,
і край увесь, що підданий був їй.
29 Земля двигтить і труситься,
бо проти Вавилона Господь зробив все, що замишляв,
щоб обернути вавилонський край
на безлюдну пустелю.
30 Воїни Вавилона припинили битву,
вони засіли у своїх фортецях,
бо вичерпалась сила їхня,
вони ж перелякались, мов жінки.
Палають їхні житла,
розламано засуви.
31 Один гонець біжить за іншим,
один посланець за другим,
щоб сповістити царю Вавилона,
що місто вже його захоплене з усіх боків.
32 Захоплено броди і спалено чагарі на болотах,
а воїни у розпачі».
33 Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже:
«Місто Вавилон, мов тік, коли утоптують його.
Час жнив уже не за горами.
34 В минулому, Навуходоносор, цар Вавилону,
нам болю завдавав, приносячи руїну.
Він наш народ в неволю забирав, до тих пір,
доки для нього ми не стали мов пуста чаша.
Немов дракон той ненажерний,
усе найкраще він зжирав,
та черево напхавши ласощами,
подалі викинув він нас».
35 «Нехай наруга над нашою плоттю, що він вчинив,
впаде на Вавилон»,—кажуть мешканці Сіону.
«Хай кров Моя на Вавилоні буде»,—каже Господь.
36 Тому ось що Господь каже:
«Я заступлюся в твоїй справі й відплачу за тебе.
Зроблю пустелю з її моря
і повисушую її джерела.
37 І стане купою каміння Вавилон, шакалів лігвом:
спустошеним, осміяним, безлюдним.
38 Ревуть вавилоняни, мов левенята,
скиглять, мов леви молоді».
39 «Ті люди поводяться немов могутні леви,
та Я приготую їм бенкет, примушу пити так,
що сп’янілі, вони сміятимуться без упину.
Тоді спочиють вічним сном,
і не прокинуться вони,—Всевишній каже.—
40 Я поведу їх ніби вівці на забій,
немов баранів разом із козлами.
41 Коли ж Шешак[ad] здобутий буде,
то найвеличніша й найпихатіша країна світу
поневолена буде!
Яким же жахом буде Вавилон серед народів!
42 Накотить море на Вавилон,
шум хвиль її накриє.
43 Її міста обернуться на пустку,
сухе та дике поле.
Не житиме ніхто в них більше,
жоден ними не пройде.
44 Я покараю Бела в Вавилоні,
у нього з рота витягну Я людей, що він ковтнув.
Народи більше не підуть до нього,
і впадуть мури Вавилону.
45 Виходь із нього, мій народе,
від гніву Господа палкого рятуйте всі життя своє.
46 Нехай не мліє серце ваше, не бійтеся чуток,
що поповзуть по краї.
Одного року буде одна чутка,
а інша чутка—на наступний рік.
Чутки поширяться про насильства в краї,
про те, що правитель на правителя іде.
47 Тож дні надходять,
коли Я бовванів Вавилона покараю.
І посоромленою буде вся її земля,
і вбиті її лежатимуть посеред неї».
48 «Тоді і небо, і земля, і все, що є в них,
від радості кричатимуть над Вавилоном,
бо з півночі[ae] руйнівники надходять,
які винищать її»,—Всевишній каже.
49 «Тож Вавилон приречений упасти,
тому що смерть приносила Ізраїлю, та всій землі.
50 Ви ж, хто врятувався від меча,
ходім, не стійте.
Пам’ятайте Господа вдалечині,
думайте з любов’ю про Єрусалим.
51 Нам соромно, бо ми образу чули,
сором вкрив обличчя наші,
бо прийшли чужинці у святиню дома Господа.
52 Тож дні надходять,—Господь каже,—
коли Я покараю бовванів її,
і по всьому краю поранені стогнатимуть».
53 «Навіть якщо Вавилон до неба піднесеться,
якщо зміцнить свої фортеці,
однак все ж від Мене прийдуть руйнівники до нього,—Господь каже.—
54 Крик чути в Вавилоні,
великий гук розвалу чутно з краю вавилонян.
55 Господь зруйнує Вавилон
і вгамує її галас невгамовний.
Накриють хвилі ворогів, немов ріка,
відлунювати буде крик її.
56 Бо руйнівник насувається на Вавилон,
і воїнів її могутніх бере у полон.
Потрощені луки їхні, бо Господь є Бог,
Який потребує повної відплати,
напевне Він відплатить».
57 «Я доп’яна напою вельмож і мудреців,
правителів, начальників і воїнів її.
Вони заснуть навічно, і не прокинуться ніколи»,—
Цар каже, Господь Всемогутній ім’я Його.
58 Ось що Господь Всемогутній каже:
«Великі мури Вавилона
будуть зрівняні з землею,
високі брами у вогні згорять.
Дарма народи виснажували себе,
намагаючись врятувати місто це—
усі вони пожерті вогнищем шаленим».
Послання до Вавилона
59 Це послання пророка Єремії начальнику Сераї, сину Нерії, сину Масеї, коли він пішов із Седекією, царем Юдеї, до Вавилона на четвертому році свого царювання[af]. 60 Єремія написав у сувої про всі ті нещастя, що мали статися з Вавилоном, все те, що було написано про Вавилон. 61 І сказав Єремія Сераї: «Коли ти прийдеш до Вавилона, дивись зачитай усі ці слова вголос. 62 І скажеш ти: „Господи, Ти сказав, що вигубиш це місто. Не буде там жодного мешканця: ні людини, ні тварини—бо стане воно пусткою навіки”. 63 Коли скінчиш читати цей сувій, прив’яжи до нього камінь і кинь його на середину Євфрату. 64 Тоді промовиш: „Саме так Вавилон потоне й більш не випірне ніколи через усе те лихо, що Я нашлю на нього”».
На цьому закінчуються слова Єремії.
Падіння Єрусалима
52 Седекії був двадцять один рік, коли він став царем Юдеї, і правив він протягом одинадцяти років. Його матір звали Гамутал, дочка Єремії[ag]. Була вона родом з Ливни. 2 Він чинив зле в очах Господа, так само, як Єгояким чинив. 3 Тому Господь так розгнівався на Єрусалим і на Юдею, що геть їх відкинув. Седекія повстав проти царя Вавилона.
4 Тож на дев’ятому році правління Седекії, на десятий день десятого місяця[ah] Навуходоносор, цар вавилонський, виступив з усім військом проти Єрусалима. Він узяв місто в облогу, збудувавши навколо нього вали. 5 Місто було в облозі аж до одинадцятого року правління царя Седекії[ai].
6 На дев’ятий день четвертого місяця облоги, голод став таким нестерпним, що у місті не лишилося ні крихітки їжі. 7 Того дня мур міста було проломлено, і все ізраїльське військо вночі втекло через пролом між двома стінами біля царського саду, прямуючи до Арави[aj], хоча вавилоняни й тримали облогу міста. 8 Але вавилонське військо погналося за царем наздогнало Седекію в степах єрихонських, а усі ізраїльські воїни порозбігалися від нього.
9 Його схопили й привели до царя Вавилону у Ривлу, у землі Гамат, де він проголосив йому вирок. 10 Навуходоносор у Ривлі стратив синів Седекії на його очах, а також стратив усіх можновладців Юдеї. 11 Тоді він наказав осліпити Седекію й закувати його в кайдани, щоб відвести до Вавилона, де й кинув у в’язницю аж до самого дня його смерті.
12 Десятого дня п’ятого місяця, дев’ятнадцятого року царювання Навуходоносора,[ak] вавилонського царя, до Єрусалима прийшов представник вавилонського царя Невузарадан, який командував царською охороною. 13 Він спалив Господній храм, царський палац і всі будинки в Єрусалимі, та кожен важливий будинок було спалено вогнем.
14 Вавилонське військо, очолюване командиром охорони, зруйнувало мури довкола Єрусалима. 15 Командир охорони Невузарадан захопив у полон усіх людей, які ще залишалися на той час у місті[al] разом з залишками ремісників, а також всіх тих, перейшов на бік вавилонського царя. 16 Та Невузарадан залишив декого з найбідніших людей краю, щоб ті працювали на виноградниках та полях.
17 Вавилоняни порозбивали у Господньому храмі бронзові стовпи, поставці й бронзове Море, яке на них трималося. Всю цю бронзу вони вивезли до Вавилона. 18 Вони також захопили з собою горщики, лопатки, ножиці для обрізання гноту, кропильниці та весь бронзовий посуд, що використовувався у храмі під час відправи. 19 Командир царської охорони позабирав всі золоті і срібні казани, кадильниці, келихи, тарелі, світильники, мисочки й чаші.
20 Щодо двох стовпів, одне Море та дванадцяти бронзових биків, що були під ним, й рухливі поставці, зроблені Соломоном для Господнього храму, то бронзу всіх цих предметів зважити було неможливо. 21 Кожен із стовпів досягав вісімнадцять ліктів[am] заввишки, дванадцять ліктів[an] довкола, а завтовшки по краю—чотири пальці[ao]. 22 Капітелі стовпів зроблено було з бронзи, п’ять ліктів[ap] заввишки, мереживо й гранатові плоди довкола всієї капітелі виготовлені були з бронзи. Друга колона і плоди гранату були такі самі. 23 На них було дев’яносто шість плодів гранату, а всього по сітці їх було сто.
24 Начальник царської охорони захопив у полон первосвященика Сераю, головного священика Софонію і ще трьох охоронців брам. 25 А з тих, хто ще залишився в місті, він узяв військового командира та сімох царських вельмож. Він також узяв писаря який був начальником служби набору до війська краян і шістдесят чоловік з місцевих. 26 Невузарадан, командир царської охорони, забрав їх з собою й привів до царя Вавилона в Ривлу. 27 У Ривлі, в Гаматській землі, Навуходоносор віддав їх на смерть. Отак пішла Юдея зі своєї рідної землі в полон.
28 Ось кількість людей, яких Навуходоносор вислав з Юдеї:
на сьомому році[aq]—три тисячі двадцять три юдеї;
29 на вісімнадцятому році[ar] правління Навуходоносора—вісімсот тридцять дві душі з Єрусалима;
30 на двадцять третьому році[as] правління Навуходоносора,
Невузарадан, начальник охорони, вислав сімсот сорок п’ять юдеїв.
Разом було їх чотири тисячі шістсот чоловік, яких забрали в полон.
Звільнення Єгояхина
31 На тридцять сьомому році[at] вигнання царя Юдеї Єгояхина, двадцять п’ятого дня дванадцятого місяця Евіл-Меродах став царем Вавилону. Він помилував Єгояхина, царя Юдеї, і визволив його з в’язниці. 32 Він прихильно з ним розмовляв й дав йому почесне місце—вище, ніж іншим царям, які були з ним у Вавилоні. 33 Отак Єгояхин скинув одяг в’язня й до кінця своїх днів завжди сидів за царським столом. 34 День у день цар вавилонський давав Єгояхину постійне утримання, аж до самісінької смерті.
Плач над зруйнованим Єрусалимом
1 Єрусалиме,[au] яке ж самітне місто ти,
хоча було колись могутнє, велелюдне!
Воно тепер, немов вдова.
Княгинею була, поміж людей пишалась,
а тепер працювати мусить, як рабиня та!
2 Єрусалим тепер вночі ридає гірко,
пекучі сльози на її щоках.
Ніхто з коханців не прийде втішити,
бо зрадили і стали ворогами їй.
3 Пішла у вигнання Юдея,
в життя тяжкої праці й рабства.
Між іншими народами їй не знайти спочинку.
Нападники її зловили на тісних стежках[av].
4 О суму сповнені шляхи Сіона!
Прочан не буде на її святах,
зітхають проповідники її, порожні її брами,
сумні[aw] її дівчата, гірко їй самій.
5 Таки перемогли вороги Єрусалима,
тепер задовольняються життям.
Хіба не за гріхи численні Господь її страждати змусив?
За те й дітей її в полон забрали.
6 Чи не за те й краса її змарніла?
Князі її, мов олені, що пасовиська не знайшли,
ледь-ледь плетуться, утікаючи від ворогів.
7 Лише за днів приниження і безпритульності народу
Єрусалим пригадує усі скарби свої прадавні.
Коли народ її потрапив до ворожих рук
і нікому допомогти їй.
Збиткуються з її поразки вороги.
8 Єрусалим великий гріх вчинила,
тож і нечистою зробилася вона.
Хто вихваляв її колись, тепер принижує,
бо бачить голизну її.
Вона ж лиш стогне і ховає очі.
9 Нечистота на пелені у неї.
Не думала, що з нею станеться таке.
Всі вражені її падінням, і нікому утішити її.
Вона благає: «Зглянься, Господи, на мої муки,
бо ворог переміг мене».
10 Наклав він руку на усі її скарби.
Вона побачила,
що погани увійшли в її святиню—храм Господній.
Це саме ті, про кого Ти казав:
«Вони не повинні вступати до Твого зібрання».
11 Народ її стогне у пошуках хліба.
Вони свої скарби віддали за харчі,
щоби лишитися живими.
Говорить Єрусалим:
«Дивися, Господи, якою нікчемою я стала».
12 Нехай таке нікого не спіткає,
хто цим шляхом іде, отож пильнуйте.
Чи є ще біль такий!
Таке страждання заподіяв Господь мені
у день Свого палкого гніву.
13 Послав вогонь Він з неба на кістки мої,
зсередини мене він палить.
Напнув тенета, щоб мене зловити, і притяг мене.
Спустошив Він мене, я геть недужа.
14 З гріхів моїх зробив ярмо,
докупи сплетено гріхи Його рукою.
Воно на шиї в мене і знесилює мене.
Господь віддав мене у руки тих,
проти кого я встояти не можу.
15 Господь забракував усіх могутніх воїнів моїх,
тих, що захищали місто це.
Потім Він військо спорядив,
щоб воїнів тих згубити.
Наче виноград в давильні,
Господь потоптав Юдеї цнотливу дочку[ax],
доки сік, як кров струмив з давильні тієї.
16 Тому я й плачу, й сльози по щоках течуть.
Далеко ж бо від мене мій розрадник,
що буде здатний відновити мої сили.
Сини мої розорені, здолав їх ворог.
17 Руки простягає Сіон, і нікому розрадити її.
Господь звелів ворогам Якова оточити її.
І став Єрусалим огидним серед них.
18 Зараз Єрусалим говорить:
«Я не послухалась Його,
тож Він поводиться зі мною справедливо.
Почуйте всі народи, побачте біль мій,
бо моїх дівчат і хлопців взято всіх в неволю.
19 Покликала я своїх коханих,
однак вони всі зрадили мене.
Мої священики й старійшини загинули у місті,
шукаючи окраєць хліба—сили відновить.
20 О зглянься, Господи, бо я в журбі,
у мене все всередині палає.
У мене серце обірвалося,
бо була я непокірна.
На вулицях повбивано дітей,
а вдома—смерть сама.
21 Вони почули стогін мій,
нема розрадника у мене.
Всі вороги мої почули про біду мою,
зраділи, що таке мені зробив Ти.
Пришвидши той день, який проголосив Ти,
щоб і вони зазнали всіх моїх страждань.
22 Нехай все їхнє зло перед Тобою стане,
будь з ними, як зі мною був Ти за мої гріхи.
Неміряні мої страждання, хворе моє серце».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International