Bible in 90 Days
На все свій час
3 На все свій час, усякій справі в цім житті—своя пора.
2 Час для народження, і час для смерті,
час посадити й час вирвати посаджене з корінням.
3 Час убивати й час лікувати,
час руйнувати й час будувати.
4 Час плакати і час сміятися,
час сумувати й час танцювати.
5 Час розкидати каміння[a] й час збирати каміння,
час обнімати й час уникати обіймів.
6 Час шукати й час кидати пошуки.
Час тримати й час відпускати.
7 Час розривати одяг й час зшивати.
Час мовчати й час говорити.
8 Час кохати й час ненавидіти.
Час для війни і час для миру.
9 Що користі трудівникові з його праці? 10 Я бачив усе, що Бог відвів людині робити. 11 Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності[b] в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. 12 Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. 13 А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок. 14 Я знаю: все, що творить Бог,—навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього. 15 Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань.
Безправ’я
16 У цьому житті[c] всюди замість справедливості я бачив зло в судах, не зауважив праведності, тільки зло в судах, а замість праведності—підступність. 17 І я собі сказав: «І доброго, і злого Бог розсудить, для кожної справи, для кожного вчинку настане свій час».
18 Я про людей сказав собі: «Бог їх випробовує й доводить, що вони—справжні тварини. 19 Адже доля людини й доля тварини однакові: і ті, й ті помирають. Дух життя[d] однаковий для обох. Немає в людини переваги над твариною, бо все—марнота. 20 Усім шлях в одне й те саме місце. Усі народжуються з пороху і туди й підуть. 21 Кому відомо: чи дух людини піднімається до неба, чи дух тварини спускається під землю?»
22 І я зрозумів, що найкраще для людини—знайти радість у праці, адже в ній доля людська. Бо хто зможе показати людині, що буде після неї?
Утиски й праця
4 І знову озирнувся я й побачив, скільки гноблення під сонцем. Я бачив гноблених в сльозах, і нікому втішати їх, бо ті ж гнобителі і владу мають, і не знайшлося, кому втішить неборак. 2 Я вирішив, що зараз легше тим, хто помер, ніж живим. 3 Але ще краще, ніж живим і мертвим, вмерлим при породіллі, хто ще не бачив зла, яке існує в світі цім[e].
4 І збагнув я, що вся праця і все, що вона дає, суть заздрощі й суперництво між людьми. Це теж марнота, це теж вітер в полі[f].
5 Ось люди кажуть: «Складає дурень руки й цим себе вбиває». 6 Можливо, правда це, але я кажу, що краще вдовольнятися малим, ніж увесь час жадати більшого багатства.
Краще жити вдвох
7 І знов спостерігав я марноту під сонцем. 8 Жив одинак, не мав ні сина, ані брата. Однак трудився безупинно. Та все ж багатство не втішало зір його. Він запитав себе: «Для кого гну я спину? Чом позбавляю радості себе?» Це теж марнота. Запитання непросте. 9 Краще жити вдвох, аніж одному, за свої труди тоді відплата краща. 10 Якщо впаде один, підвестись допоможе другий. Впаде самотній, хто йому прийде на поміч? 11 Як люди сплять удвох, то тепло їм, а як самотньому зігрітись? 12 Самотнього неважко подолати, а двоє можуть дати відсіч. Утричі зсукану мотузку важко розірвати.
13 Бідний, та мудрий і молодий кращий, ніж старий, та дурний володар, який уже не прислухається до застережень. 14 Навіть якщо молодий вийде з дому в’язнів, щоб стати царем або народився в бідняцькій родині. 15 Я помітив, що всі люди цього краю були на боці молодого володаря, який мав заступити на престолі старого правителя. 16 І було всіх тих людей, яких він повів за собою, дуже багато. Але ті, хто прийде пізніше, не буде ним задоволений. Бо це також безглуздо, також вітер у полі.
Про обіцянку
5 Дивись під ноги, коли піднімаєшся до Оселі Господньої. Краще наблизитися до Нього, щоб вслухатися, ніж приносити пожертви, як ті дурні. Адже не відають вони, що творять зло. 2 Розплющить рота не спіши, не поспішай сказати раніше Бога. Тож Бог на Небесах, а ти—на землі. Тому хай буде мало слів твоїх.
3 Коли турбот багато, сни погані сняться.
Коли говорить дурень—море слів.
4 Коли даєш обіцянку Богу, не зволікай з її виконанням. Бо Він не любить дурнів. Виконуй свою обіцянку. 5 Краще не обіцяти, ніж пообіцяти й не дотримати слова. 6 Не дозволяй устам призводити тебе до гріха, не говори священику[g]: «Я ненавмисне». Навіщо гнівити Бога своїми словами і знищувати плоди своєї праці? 7 Адже насправді невгамовні мрії несуть у собі пустопорожні справи і слова. Побійся Бога!
Марнота багатства
8 Якщо бачиш, що на твоїй землі збиткуються з бідного й порушують права й справедливість, не дивуйся з цього, бо за кожним можновладцем спостерігає вищий, а за вищим—ще вищий. 9 У будь-якому разі країна має силу тоді, коли правитель, мов той раб, піклується старанно про її благополуччя.
10 Хто любить гроші, тому завжди буде мало. Хто любить множити багатство, тому його ніколи не достатньо. 11 Зростає маєтність—збільшується кількість ротів. Яка ж бо користь для володаря, крім того, що усе те споглядати? 12 Спокійно спочиває трудівник, пусте чи їсть багато він, чи мало. А багатій повік не стулить, бо стереже своє майно.
13 Велику тугу бачив я під сонцем[h]: коли добро примножував собі на шкоду[i] чоловік. 14 Так сталося, що втратив він усе через невдачу, що сина мав, так той лишивсь ні з чим. 15 Людина з лона материнського виходить гола, такою йде і в потойбічний світ. Нічого з того, що надбав трудяга за життя, в руках не понесе в могилу. 16 І в цьому теж великий сум: яким з’явився, таким і піде. Який набуток тим, хто трудиться на вітер? 17 Усе життя у сутінках він їсть, в роздратуванні, гніві, завжди хворий.
Насолоджуйся своєю працею
18 Ось що, як я збагнув, є добрим і прекрасним: людині належить їсти й пити, знаходити задоволення в праці, якій віддано всі дні життя під сонцем, даровані Богом, бо така її доля. 19 Ті ж, кому Бог дає багатство й маєтність, кому дозволяє тішитися ними, мати свою частку й знаходити насолоду в праці,—це Божий дарунок. 20 Справді, така людина не перейматиметься днями життя свого, бо Господь займає її справами, що тішать її серце[j].
Не в багатстві щастя
6 Лихий випадок бачив я під сонцем, це тяжким тягарем лягає на людину. 2 Бог дає людині багатство, скарби, шану, тож вона має все, чого бажає, але Бог не дає людині насолоджуватися набутим. Замість неї чужинець користується всім. Це безглуздо й сумно.
3 Скажімо, у батька є сто дітей, і живе він багато років, але не може насолоджуватися щастям, його навіть не поховають як годиться. Як на мене, краще мертвонародженому, ніж йому. 4 Хоч із безглуздям він приходить і в темряву відходить, і темрява вкриває ім’я його. 5 Хоча він і не бачив сонця й нічого ще не пізнав, та має більше спокою, ніж згаданий чоловік. 6 Живи хоч дві тисячі років, але якщо не пізнаєш щастя, то хіба не всі ми йдемо в одне й те саме місце?
7 Людина трудиться весь час, щоб досхочу поїсти, та голод свій ніколи не вгамує. 8 Які ж бо переваги має мудрий над дурним? І що отримує бідняк, який уміє жити? 9 Все ж ліпше та синиця у руці, ніж недосяжний журавель у небі. Все це марнота, як ловити вітер в полі.
10 Все суще вже дістало ймення, і вже відомо, що таке людина. Не позмагаєшся із тим, хто дужчий. 11 Адже що більше слів, то марнотніше. Яка із цього користь людям?
12 Хто знає, що людині краще в цьому короткому безглуздому житті, через яке вона проходить, ніби тінь? Хто скаже їй, що буде після неї в цьому світі?
Мудрість
7 Краще добре ім’я, ніж парфуми тонкі,[k]
день смерті принадніший, ніж народження мить.
2 Краще піти на поминки, ніж у дім гультіпаки,
бо смерть на кожного чатує.
Живим про це потрібно пам’ятати.
3 Гнівитись краще, ніж сміятись,
бо серце може вдовольнитись, хоч лице сумує.
4 Мудрець і подумки про смерть не забуває,
а дурень прагне лиш веселощів, розваг.
5 Прислухатися краще до докорів мудреця,
аніж вслухатися в медові співи дурня.
6 Бо дурносміх нагадує чортополоху тріск,
що швидко згоряє, навіть не зігрів казанка.
І в цьому теж марнота.
7 Дорогі підношення можуть й мудреця пошити в дурні,
хабар і чесне серце спокусити може.
8 Кінець у справі кращий, ніж початок,
терплячість вдачі краща, аніж пиха.
9 Не поспішай роздратуватись,
бо гнів живе у серці дурня.
10 Не говори: «Як сталося таке,
що все минуле краще сьогодення?»
Бо не від мудрості такі питання ставлять.
11 Бо мудрість—добра, то коштовний спадок, корисний всім, хто сонце бачить[l]. 12 Адже надійно мудрість захищає, як і срібло. І перевага знань у тім, що мудрість зберігає життя тому, хто володіє нею.
13 Поглянь на труд Господній: хто здатен випрямити те, що Він зігнув? 14 У гарну днину утішайся, будь щасливим, а в нещасливий день замислися над тим, що їх обидвох Бог створив, аби людина у Нього не знайшла помилки.
15 В безглуздому житті я усього зазнав: і те, що праведник загине, попри свою цноту, і що злочинець довго житиме, хоч сіє зло. 16 Не будьте надто праведні і мудрі—навіщо знищувати себе? 17 Не будьте занадто лихі й дурні не будьте також—навіщо вмирати передчасно?
18 Краще вхопитися за одне, але й іншого не випускати з рук. Хто Господа шанує, матиме і те, і інше в своєму житті. 19 Мудрість робить дужчим мудреця, аніж десяток управителів міських. 20 Бо праведного жодного немає на землі, хто б не грішив ніколи.
21 Не слухайте всього, що мовлять люди, тож не почуєте, як проклинають вас раби. 22 Тому що достеменно вам відомо, що проклинали інших й ви не раз. 23 Усі поради мудрістю я перевірив. Собі пообіцяв я: «Буду мудрим!» Але ж далеко як мені до мудреця! 24 Усе, що є,—глибоке й непізнанне. Кому дано збагнути таємниці ті? 25 Націлив розум я на пізнання, на пошук мудрості, чому на світі так ведеться: причину й наслідки шукав.
Прагнув дізнатися, чому безглузде зло, чому дурний прирівняний до божевільного. 26 І зрозумів я, що підступна жінка, в якої серце—лиш пастка й тенета, в якої руки—тільки пута, гіркіша від смерті. Той, хто шукає шлях до Бога, омине її, а хто грішить, потрапить у її сильце. 27 «Погляньте, до чого я дійшов,—говорить Когелет.—Я все разом зіставив і обміркував, щоб знайти відповідь. 28 Все ще шукаю і не знайшов ще відповіді, але я знаю, що на тисячу людей знайшовся один добропорядний чоловік, а жінки—жодної. 29 Ось що єдине я відкрив для себе: Бог праведністю людей наділив, однак вони знайшли багато лихого».
Підкоряйтеся цареві
8 Кого із мудрим чоловіком можна порівняти? Хто ладен пояснити все, що є у світі, як не мудрець? Мудрість просвітлює обличчя, пом’якшує гнівне лице.
2 Кажу тобі: «Наказ царя виконуй, тому що перед Богом ти поклявся. 3 Не слід перед царем у страху жити, не слід підтримувати хибні справи. Та пам’ятай: накаже цар таке, що йому миле. 4 Адже могутнє царське слово, хто може йти наперекір йому і дорікнути: „Що ти робиш?”» 5 Той, хто виконує його накази, не зазнає лиха, а мудре серце вкаже, що й коли зробити.
6 Адже на все—належні час і вчинок, хоча турботи на людині—то тягар тяжкий. 7 Що станеться в майбутньому, ніхто не знає, отже, хто може чоловіку підказати, що його чекає? 8 Ніхто над подихом не має справи, ніхто не втримає його; нікому не дано над смертю верх узяти, ніхто не має відпочинку серед битви, підступного не порятує зло.
9 Я все це бачив, міркував над усім, що коїться в світі, коли людина має владу над іншою людиною, щоб гнобити її.
10 І тоді ж я бачив, як ховали зловмисників, тих, хто приходив до святого місця й повертався звідти. І люди забували, що ті скоїли. Це також марнота.
11 Коли вирок за злочин не виконується швидко, тоді серця людей киплять злом.
12 Хоч грішники сотні разів чинять злочини і однак довго живуть, я знаю, що богобоязним буде краще через те, що вони шанують Його. 13 Для злочинців не буде нічого доброго з того, що вони не бояться Господа, бо дні життя їхнього не видовжаться, як тіні.
14 На світі точиться щось безглузде: з праведниками поводяться, як зі злочинцями, а неправедні дістають те, що мало б належати праведним. Я сказав: «У цьому також немає суті. Це марнота». 15 Тож я й прославляю веселощі, бо нічого немає кращого для людини під сонцем[m], аніж їсти, пити й веселитися. І це йтиме з нею через щоденну працю її життя, яку Бог доручив їй виконувати під сонцем.
16 Коли я спрямував розум до пізнання мудрості, почав придивлятися до того, що діється на землі, то побачив, що людина ні вдень, ні вночі не має сну. 17 Я поглянув на всю роботу Бога: ніхто не може знати, що відбувається під сонцем. Хоч би як намагалася людина зрозуміти Господні вчинки, вона не зможе зрозуміти їх. І навіть якщо мудрець стверджує, що знає Божі замисли, він цього не може знати.
Перед смертю всі рівні
9 Я справді всім цим переймався й дійшов висновку, що в руках Господніх доля праведників і мудреців: не відають вони, що спіткає їх у майбутньому—любов, чи ненависть людей. 2 Але кожен проходить через одне й те саме: всіх прибирає смерть к рукам. Однакова доля чекає на праведного й грішника, доброго й лихого, чистого й нечистого, хто приносить пожертви і хто їх не приносить. 3 В усьому, що діється під сонцем, є зло: однаковий жереб випадає всім, в людських серцях нуртує зло, безумство, доки вони живуть. І все це зло веде усіх у царство мертвих. 4 І справді кожен живий сподівається, що
«живий собака кращий від мертвого лева».
5 Живі знають, що помруть, а мертві вже нічого не знають! І не існує вже для них ніякої винагороди, бо про них забули. 6 Їхні любов, ненависть, заздрість уже загинули, і вже ніколи їм не розділити долю живих ні в чому, що діється під сонцем.
7 Тож іди і з радістю їж хліб, з насолодою запивай його вином, адже Бог уже схвалив твій шлях. 8 Нехай завжди твоє вбрання буде білим, нехай завжди твоя голова буде змащена. 9 Насолоджуйся життям з дружиною, яку кохатимеш протягом усього недовгого життя, що дано тобі під сонцем. Бо це твоя доля і твій труд, яким займаєшся на цьому світі. 10 Роби якнайкраще кожну справу, яку знаходять твої руки, бо в Шеолі, куди ти зійдеш, немає ні справ, ні думок, ні знання, ні мудрості.
Життя—несправедливе
11 А ще я бачив під сонцем, що гонитва—не для найспритнішого, бій—не для найдужчого, хліб—не для мудрого, багатство—не для розумного, визнання—не для освіченого, бо на всіх чигає призначений час або несподіване лихо. 12 Більше того, ніхто навіть не знає, скільки часу йому відведено. Немов рибина, що заплуталася в смертних тенетах, мов пташка, що забилася в сильці, так і люди ловляться в біді, що несподівано падає на них.
13 І це спостерігав я під сонцем: приклад мудрості, яку визнав я великою. 14 Було якось містечко, в якому мешкало небагато людей. Прийшов могутній цар, оточив його, влаштував потужну облогу. 15 І знайшовся в містечку бідний мудрець, який своєю далекоглядністю врятував місто. Але ніхто цього бідака вже не пам’ятає.
16 Тож я сказав: «Мудрість ліпша, ніж сила». Але мудрість бідного зневажають, до його слів не прислухаються.
17 Прислухайся до тихої поради мудрого.
Це ліпше, ніж до вигуків правителів у натовпі тупоголових.
18 Премудрість краща, аніж меч і спис,
та невіглас[n] може знищити чимало доброго.
Хвала мудрості
10 Найкращі пахощі споганить можуть дохлі мухи, дрібна дурничка переважить честь і мудрість. 2 Де мудрий поверне праворуч, там дурень поверне ліворуч. 3 Коли шляхом своїм іде невіглас, цього не усвідомлює ніскільки, і кожен розуміє, що дурень він. 4 Якщо на вас розгнівається можновладець, не здавайтесь через невдачі. Будь старанним й терпеливим, тоді можна виправити самі великі помилки[o].
5 Таке ще зло я спостеріг під сонцем[p], таку помилку робить можновладець: 6 дурний найвищі обіймає посади, великі та багаті—другорядні. 7 Рабів на конях верхи бачив я і повелителів, що пішки плентались, немов раби.
8 Хто риє яму, може в неї впасти, того, хто мур руйнує, може вжалити гадюка. 9 Каменярі поранитись камінням можуть, дереворуби постраждати від нього можуть. 10 Коли тупа сокира, більше праці; сокира гостра—менше працювати. Отак і мудрість—помічник талану. 11 Якщо гадюка укусила вже до замовляння, то замовляти марно вже її.
12 З уст мудреця слова несуть йому лиш благо,
а дурня рот його ж і знищить.
13 З дурниці починає він розмову, останнє слово—то зовсім нісенітниця. 14 Адже невпинно дурень пащекує, чим це закінчиться; ніхто не передбачить, ніхто не скаже, що по тому буде.
15 Усе, що дурень робить, лиш виснажує його,
адже він задурний знайти додому шлях.
16 Біда тобі, о земле, цар твій юний, і можновладці зранку шлунок набивають. 17 Благословенна, земле, ти, бо твій цар шляхетний[q], а управителі їдять в належний час, щоб сил набратися, а не сп’яніти.
18 То через лінощі провалюється дах,
через недбалість хата протікає.
19 Для задоволення готують собі їсти, для радощів в житті вино вживають, а гроші відповідь дадуть на все. 20 І подумки не проклинай царя, і в ліжку не кляни багатія, бо навіть пташка в небі перехопить твоє слово, на крилах донесе, що ти сказав.
Будь обачливий
11 Якщо добро ти сіятимеш на життєвому шляху,
воно неодмінно тобі добром повернеться.
2 Вкладай гроші у кілька різноманітних справ,[r]
бо де знання, що не обсяде край твій лихо.
3 Не має сумніву у деяких речах:
як обважніють хмари, дощ рясний напоїть землю.
Дарма, на північ чи на південь дерево впаде,
там і залишиться лежати.
4 Але деяких речей не можна знати,
треба лиш на Господа покладатися у них:
хто дивиться на вітер, сіяти не буде,
хто дивиться на хмари, не збере врожаю.
5 Як невідомі нам шляхи вітрів
або як виростає дитя у материнськім лоні,
так не збагнеш і труд Господній,
Творця всього на світі цім.
6 Уранці засівай свій лан,
увечері також не дай рукам спочинку,
адже не знаєш, що піде на користь:
чи те чи інше, а може, все тобі успіх принесе.
Насолоджуйся життям, доки молодий
7 Яке прекрасне світло дня
і як чудово жити в сонячному світі!
8 Радіти мусиш кожній днині,
якщо й живеш багато літ.
Та завжди пам’ятай про чорні дні,
бо їх багато літ, та пам’ятай про смерть,
бо смерті вічність довша, аніж твоє життя.
9 Тож веселися, молодь, поки юна,
хай серце пломеніє щастям, коли ще молоде.
Роби усе, що серце забажає,
іди, куди тебе твій погляд поведе.
Та пам’ятай, що Бог судити буде за все,
що ти зробив.
10 Отруту гніву з серця викинь,
печаль із тіла прожени,[s]
бо юність і чорнявий чуб—не вічні.
Старість
12 У юні дні не забувай Творця до того, як біда покличе, до того, як прийдуть роки, коли вже скажеш: «Я не маю втіхи![t]»
2 Пам’ятай свого Творця, поки молодий, до того ще, як сонце й світло потьмяніють і почорніють зорі й місяць, і за грозою набігатиме гроза. 3 Не забувай Його до того, коли рукам твоїм не стане сили, коли підкосяться коліна у мужчин, повипадають зуби, і жувати буде нічим, не бачитимуть очі ясно. 4 Тоді і звуки з вулиці, немов крізь ставні, і навіть гуркіт жорен нечутним стане; пісень дівочих не почуєш, але пташиний спів тебе, безсонного, розбудить. 5 У той час ти боятимешся висоти й розбою на дорогах, коли волосся стане білим, як мигдаль, покритий цвітом, коли ходитимеш з трудом, як розжиріла сарана, коли бажань уже не буде,[u] коли в оселю вічну люди йдуть і їх жалобниці в останню путь проводять.
Про смерть
6 Поки ще цілий срібний ланцюжок
і келих золотий не похилився,
і глек біля струмка не тріснув,
й коловорот з колодязя не впав.
7 Повернеться у землю порох, звідки вийшов,
а дух життєвий вернеться до Бога, звідки вийшов.
8 «Все—вітер в полі,—каже Когелет,—усе марнота!»
Закінчення
9 Когелет був не лише мудрецем, але й сам далі навчав людей, давав їм знання. Він почув, перевірив і виправив чимало мудрих висловів. 10 Когелет намагався знайти втішні слова, написати дохідливі й правдиві рядки. 11 Слова мудреця, мов дубець для бика. Його переконливі слова, мов кілки, що вп’ялися в землю. Вони прийшли від одного пастуха. 12 А всього, що поза цим, сину мій, стережися! Книги пишуть безкінечно, а довге навчання віднімає багато сил.
13 Такий кінець усьому почутому: бійся Бога й тримайся Його заповідей—такий цілковитий обов’язок людини. 14 Адже Бог розсудить будь-яку справу, в тому числі й кожну приховану річ, хай добру чи лиху.
1 Соломонова пісня над піснями.
Жінка своєму Коханому
2 Хай він вкриє мене цілунками уст своїх,
бо любов його вина солодша.
3 Пахощі його—найзапашніші,
ім’я його—розбризкані парфуми.
Тому його дівчата і кохають.
4 Візьми мене з собою!
Давай разом втечемо від усіх!
Привів мене в свою кімнату цар.
Жінки Єрусалиму Чоловікові
Втішаймося і веселімося разом.
Любов його солодша, ніж вино,
тому й жінки обожнюють його.
Вона розмовляє з Жінками
5 Дочки Єрусалима, я темношкіра, але я чарівна.
Я смуглява, немов намети Кедара[v],
і гарна, мов намети Салми[w].
6 Ви не дивіться, що я темна,
від сонце, під яким засмагла.
Сини моєї матері на мене запалились гнівом.
Мене зробили наглядачкою
за виноградником своїм.
Свою ж лозу, яка мені належить,
я вже належно доглядати не могла.
Вона розмовляє з Ним
7 Скажи мені о ти, кого душа кохає,
де ти пасеш своїх овець?
Де спочити ти їм даєш опівдні?
Скажи мені, щоб не була мов та я,
наймичка при отарах твоїх друзів.
Він розмовляє з Ней
8 Якщо не знаєш, де знайти мене,
ти, найпрекрасніша з усіх жінок,
йди по слідах моїх овець,
і козенят своїх паси коло наметів інших пастухів.
9 Я порівняю тебе, люба моя,
з лошицею колісниць фараонових.
Виблискують вони сяйливо від прикрас.
10-11 Ось і для тебе я приготував прикраси:
щоки твої прегарні стали від сережок,
і шия від намиста гарна стала.
Вона говорить
12 Коли мій цар на своїм ложі,
мій нард[x] так солодко пахтить.
13 Коханий мій, немов торбинка з мирром[y],
що ніч проводить в мене між грудьми.
14 Коханий мій немов би хенни[z] ґроно,
що в виноградниках Ен-Ґеді[aa] розцвіла.
Чоловік говорить
15 І справді ти прекрасна, моя люба,
а твої очі ніби голубки.
Жінка промовляє
16 І справді ти прегарний, мій коханий,
а ложе наше справді пишне!
17 Бруси будинку нашого—це кедри,
а крокви дому нашого—то сосни.
2 Я крокус рівнини Шарону,
я конвалія із долини.
Чоловік говорить
2 Мов та лілея між шипів,
моя кохана між жінками.
Вона відповідає
3 Мов яблуня поміж дерев у лісі,
так і коханий мій поміж чоловіків.
Вона говорить до Жінок
Люблю я бути в затінку його,
і плід його мені солодкий.
4 Він ввів мене в свій дім п’янкий
під прапором свого кохання.
5 Родзинковий пиріг хай підкріпить мене,
хай яблука дадуть мені підтримку,
бо я уже знесилена коханням[ab].
6 Ліва його рука під головою в мене,
а правою він обіймає мене.
7 Дочки Єрусалима, покляніться
газелями чи оленями дикими,
що ви не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Вона продовжує
8 Ось чую я, що коханий мій підходить,
через гори перестрибує,
через пагорби перескакує.
9 Коханий мій немов газель, чи оленятко.
Дивись, он він стоїть за муром нашого будинку
і зазирає у вікно, він потай зазирає через ґрати.
10 Коханий мій відповів, сказав мені:
«Вставай, моя прекрасна, моя люба, і ходім.
11 Я так кажу, бо вже зима минула,
дощі пройшли й пішли собі[ac].
12 З’явилися вже квіти на землі,
пора пісень прийшла[ad], і в нашім краї
голубки туркотіння чую я.
13 На смоковниці наливаються плоди,
і виноградні лози так цвітуть духмяно.
Вставай, моя кохана, моя гарна, і ходім.
14 Моя голубка у розщелинах сховалась,
у схованих печерах диких скель,
ти покажи мені своє обличчя,
подай-но голос, щоби я його почув.
Бо голос твій—солодкий,
і вигляд—прекрасний».
Вона промовляє до Жінок
15 Спіймайте нам лисиць, маленьких лисів отих,
що виноградники псують,
бо ж наші виноградники в цвіту.
16 Коханий мій—він мій, а я—його;
він випаса отари в рясноквітті.
17 Аж доки не проснеться подих дня
і не втечуть від нього ночі тіні.
Вернись, мій любий, стань мов та газель
чи олень молодий в горах Бетера[ae].
Жінка говорить
3 Ніч за ніччю на ложі своїм
я шукаю, кого так кохаю.
Я шукаю, але не знаходжу.
2 Я подумала: «Встану й по місту піду,
вздовж по вулицях та по майданах,
щоб того розшукати, кого кохаю я».
Я шукала, але не знайшла.
3 Мене у місті здибала сторожа,
що містом ходить.
Я спитала їх:
«Чи бачили того, коханого мого?»
4 І тільки я пішла від них,
одразу зустріла я того, кого кохаю я.
Я обняла його й не відпускала,
поки в дім матері своєї не ввела, в кімнату,
де зачала вона мене і народила.
Вона промовляє до Жінок
5 Я присягнутися примушу вас
газелями чи оленями дикими,
що ви не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Чоловік та його Наречена
6 Хто то з пустелі йде, немов дими
жертовного вогню із ладаном і мирром,
напахчений парфумом від купця?
7 Поглянь, це Соломонів паланкин[af].
І воїнів довкола шістдесят—
це воїни Ізраїлю при ньому.
8 Усі вони озброєні мечами,
усі вони досвідчені бійці.
У кожного при боці меч напоготові
для будь-якої небезпеки уночі.
9 Цар Соломон зробив цей паланкин,
для себе спорудив з дерев ливанських.
10 Стовпи його із срібла він зробив,
оббивку—з золота, сидіння—із пурпуру,
ще й інкрустований з любов’ю
дочками Єрусалима він.
11 Дочки Сіону, вийдіть і погляньте,
на Соломона, на свого царя.
Він у вінці[ag], яким вінчала його мати у день весілля,
в день, коли він відзначав
щасливе свято свого серця.
Чоловік промовляє до Неї
4 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Ти прегарна!
Твої очі, немов голубки за твоїм покривалом.
Твоє волосся грайливе, мов козляток зграйка,
які спускаються в долину з Ґілеадських гір.
2 А твої зуби білі, наче вівці,
які отарою виходять із купелі.
Народить кожна пару близнюків,
і жодної неплідної немає.
3 Твої уста, немов червоний шовк,
слова такі солодкі з них злітають.
За покривалом щоки,
мов скибочки розтятого гранату.
4 Подібна шия до Давидової башти;
вона трофеями обвішана так рясно,
відважних воїнів то все щити.
5 А груди, ніби двоє оленяток,
немов газелі двоє близнюків,
які серед лілей пасуться.
6 На гору миррову піду я сам,
піду на цілі гори фиміаму[ah],
аж доки не зробить день останній подих,
і не втечуть від нього вечірні тіні.
7 Моя кохана, все в тобі прекрасне,
і в досконалості твоїй немає вад.
8 Ходімо із Ливану, наречена,
давай з Ливану ми повернемось удвох.
Поглянь униз з вершини Амана,
з вершин Сеніру та Хермону[ai],
із лігв лев’ячих,
із леопардових схованок гірських.
9 О наречена моя, ти украла моє серце;
Одним лиш поглядом ти вразила мене,
о суджена, одним разком намиста.
10 Прекрасні твої любощі, о сестро[aj].
Вони, о суджена, вина п’янкіші,
і запах пахощів твоїх солодший від парфумів.
11 З уст твоїх, люба, солодкий точиться мед,
під язиком твоїм мед з молоком,
запах вбрання твого—запах ливанського кедра[ak].
12 Ти чиста, немов садок за брамою кріпкою,
ніби водограй закритий.
13 Твоя омита шкіра—сад ґранатовий,
з рясними і добірними плодами, з хною.
14 Нард і шафран, татарське зілля і кориця,
духмяний нард, і мирро, і алое,
і пахощі усі найзапашніші.
15 Ти, мов криниця у саду,
колодязь з чистою водою,
що лине з гір Ливанських.
Жінка у відповідь
16 Північний вітре, пробудись,
прилинь сюди, південний вітре.
Повій на сад мій, пахощі розвій.
Нехай прийде до свого саду мій коханий
і хай він спожива рясні плоди його.
Чоловік мовить
5 Прийшов я до саду свого, моя сестро,
моя наречена, зібрав я і мирро й бальзам.
Я їв мед мій добірний
і пив своє вино із молоком своїм.
Жінки до Коханих
О друзі любі, їжте, пийте,
напийтеся любовних чар.
Вона говорить
2 Я сплю, та серце моє не дрімає.
Я чую стукіт! Милий мій прийшов:
«О сестро, мила моя, відчини,
моя голубко, моє ладо,
бо голова моя росою вкрита,
волосся мокре від нічних туманів».
3 Але ж я скинула вже одяг,
що ж, одягатись мені знов?
І ноги я уже водою омила,
то як же знов бруднити їх?
4 Коханий мій просунув руку в отвір,
все моє тіло відгукнулося йому[al].
5 Я встала відчинити любому моєму,
і мирро крапало із пальців на засув.
6 Коханому я двері відчинила,
та любий повернувся вже й пішов.
Померло все в мені, як він пішов.
Шукала я його, та не знайшла,
гукала я його, та він не відгукнувся.
7 Мене знайшла сторожа, що по місту ходить.
Вони побили і поранили мене,
мій плащ забрали вартові у мене.
8 Я заклинаю вас, дочки Єрусалима,
якщо знайдете ви коханого мого,
скажіть, що хвора я коханням.
Жінки в відповідь їй
9 Чим кращий любий твій від інших любих,
о найгарніша з усіх жінок?
Невже гарніший твій коханий інших милих,
що ти так палко заклинаєш нас?
Вона відповідає Жінкам Єрусалима
10 Коханий мій—сяйливий і рум’яний,
його й з десятків тисяч можна розпізнати.
11 Голова його—то щире золото,
хвилясті кучері, мов ворона крило.
12 А очі, мов голубки над потоком,
що в молоці купаються,
й немов коштовний камінь в дорогій оправі.
13 А щоки, наче запашний квітник,
уста—лілеї, що сочаться мирром.
14 Руки його, немов палиці з золота,
оздоблені щедро яшмою.
Тіло—сапфіром оздоблена кістка слонова.
15 Ноги—стовпи мармурові на золотім постаменті.
І вся його постать—могутня й висока,
до кедрів ливанських подібна.
16 Дочки Єрусалима, слухайте,
його розмова—найсолодша,
він увесь—моє бажання.
Такий він, мій коханий,
мій коханець, моя любов.
Жінки до Неї
6 Куди пішов коханий твій,
краса серед жінок?
Куди звернув твій любий?
Скажи, і ми шукатимем його разом.
Жінка у відповідь
2 Коханий мій пішов до свого саду,
до квітників пахучих він пішов,
отару пасти і лілеї рвати.
3 Належу я коханому моєму,
а він мені належить, той,
який пасе стада серед лілей.
Чоловік до Коханої
4 Ти так принадна, моя люба, ніби Тирца[am],
така ж прекрасна, як Єрусалим;
мов військо під знаменами, ти грізна[an].
5 Ти погляд свій від мене відведи,
бо очі твої змушують тремтіти.
Твоє волосся, мов козляток зграйка,
які спускаються в долину з Ґілеадських гір.
6 А зуби твої білі, наче вівці,
які отарою виходять із купелі.
Народить кожна пару близнюків,
і жодної неплідної немає.
7 За покривалом щоки,
мов скибочки розтятого гранату.
8 Є шістдесят цариць, вісімдесят наложниць
і невідь скільки молодих дівчат.
9 Та лиш одна моя голубка бездоганна,
єдина в матері своєї чиста,
у матері, що їй дала життя.
Її побачили жінки й благословляють;
цариці, навіть, та наложниці,
і ті її наввипередки вихваляють.
10 Хто це, як сонце на світанку виглядає,
прекрасна, як місяць, яскрава, мов сонце,
і грізна, наче Небесне військо.
Жінка промовляє
11 Пішла я до горіхового саду,
побачити ті пагони нові, що виросли в лощині[ao].
Я пішла побачити, чи виноград розбрунькувався,
й чи випустив бруньки ґранат.
12 Але дізнатися про це не встигла,
оскільки повела мене душа
до колісниць царя мого народу.
Жінки до Неї
13 Вернися, вернися, Суламіто[ap],
дай подивитися на тебе, повернись.
Чому ви дивитесь на Суламіт,
коли вона танцює танок Маганаїм[aq]?
Він обожнює Її красу
7 Які чарівні твої ноги у сандалях,
шляхетна дочко князя[ar].
Цей вигін стегон, немов орнамент,
що виконаний вправним майстром.
2 Пупок твій мов та чаша кругла,
хай завжди повен буде пряного вина.
А твій живіт, неначе сніп пшениці,
охоплений лілеями довкруги.
3 А груденята, ніби двоє оленяток,
немов газелі двоє близнюків.
4 А шия, мов із слонової кості башта.
А очі, мов озера у Хешбоні,
що при воротах Бат-Раввім.
Твій ніс, немов ливанська вежа,
у бік Дамаска дивиться вона.
5 А голова, немов гора Кармел,
волосся хвилі, мов тенетів шовк,
царя, й того зловити ними можна.
6 Яка прекрасна і яка розкішна ти,
любове моя, дочко насолоди!
7 Струнка й висока наче пальма,
а груди—ґрона наливні.
8 Кажу: «Дозволь залізти на ту пальму,
дозволь мені схопити ці плоди.
Хай груди будуть як ті грона виноградні,
а запах подиху твого, мов яблук дух.
9 Уста твої п’янкі, немов вино,
в мою любов воно струмує ніжно,
по сонних розтікається устах».
Жінка у відповідь
10 Належу я коханому моєму,
й до мене звернене його бажання.
11 Прийди, коханий мій, в поля ходімо
і в селах проведемо ніч.
12 Раненько встанеш і підеш у виноградник.
Давай подивимося, чи виноград розцвів,
давай подивимось, чи квіт його розкрився,
давай подивимося, чи зацвів ґранат.
Там я віддам тобі своє кохання.
13 Нам мандрагори[as] віддають свій аромат,
під нашими дверима—все найкраще.
Коханий мій, я тобі приберегла,
плоди нові так само, як і давні.
8 Хотіла я, щоб був ти моїм братом,
отим, що груди матері моєї сосав!
Тоді б на вулиці поцілувала,
і не ганьбив мене б за те ніхто.
2 Я повела б тебе в матусину оселю,
в якій зростила матінка мене.
Я налила б тобі вина з ґранату,
мого солодкого і пряного вина.
Вона до Жінок Єрусалима
3 Ліва його рука під головою в мене,
а правою він обіймає мене.
4 Дочки Єрусалима, покляніться, що
не будете будить кохання,
допоки не запрагну я його.
Жінки і відповідь
5 Хто це з пустелі йде, опершись
на руку любого свого?
Жінка своєму Коханому
Під яблунею я тебе збудила,
де в муках тебе мати повивала,
де та, котра дала тобі життя,
колись звивалась від тяжких пологів.
6 Ти поклади мене печаткою на серце,
печаттю на правицю поклади.
Адже любов не меншу силу має,
ніж смерть, а пристрасть згубна, як Шеол[at].
Кохання іскра викреса вогонь,
народжує незгасний Божий пломінь[au].
7 Ніяким повеням не загасить любов,
не затопить її ніяким рікам.
Хто всі багатства за любов віддасть,
зневажений і висміяний буде.
Брати Жінки говорять
8 Ми маємо сестру молодшу
у неї й груди ще не відросли.
Що ж зробим ми для нашої сестрички
коли настане час, і старости прийдуть?
9 Якщо б вона була стіною, ми срібний щит для неї
зведем, щоб захистить.
Якщо б вона була дверима, то кедровою дошкою
закриємо і зміцнимо її.
Жінка у відповідь Братам
10 Так, я стіна, а груди мої—вежі,
що випинаються поверх стіни.
В його очах—я миру джерело.
Чоловік до Неї
11 Мав Соломон в Ваал-Гамоні виноградник.
В оренду він віддав робітникам його,
і кожен мав господарю принести
по тисячі монет із срібла за врожай.
12 Я б радше сам свій виноградник доглядав.
Соломоне, бери тисячу собі,
але дві сотні шекелів підуть до тих,
хто доглядатиме твій виноградник.
13 О ти, яка живе в садах,
яка із друзями веде розмову,
дозволь мені почути голос твій.
Жінка до Коханого свого
14 Спіши, коханий мій, будь мов газель,
мов олень молодий, що вільно походжає
по солодко-духмяних горах.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International