Bible in 90 Days
Слово Білдата
25 Тоді почав Білдат із Шуа говорити:
2 «Йому належать влада й страх.
Він втихомирює усе,
бо Він—у висоті найвищій.
3 Хіба злічити можна Його військо[a]?
На кого Його світло не зійде?
4 Як перед Богом може праведною буть людина?
Як може чистим бути той,
хто вийшов з материнської утроби?
5 Насправді навіть місяць не яскравий,
зірки, і ті в очах Його не чисті.
6 Тим більше чоловік, він є лише личинка.
Таж син людський—не більше черв’яка!»
Відповідь Йова
26 Йов відповів на те:
2 «То як же ви убогому допомогли?
То ж як безсилі руки ви зміцнили?
3 Яку пораду слушну ви дали дурному?
Якої мудрості його навчили?
4 Хто допоміг вам вимовити ці слова
і хто натхнення дав вам говорити?
5 Померлих духи корчаться у муках
під водою[b] з істотами, що там живуть.
6 Шеол оголений з’являється на очі Богу,
і Абаддон нічим прикритися не може.
7 Над порожнечею розкинув північ Він,
підвісив небо до нічого.
8 У хмарах Він збирає води,
і хмари не розірвуться від їхньої ваги.
9 Він повен місяць затуляє від очей,
його лице за хмарами ховає.
10 Проклав межу Він на поверхні вод,
від темряви щоб світло відділити.
11 Тремтять небесні основи,
нажахані погрозами Його.
12 Він втихомирив море силою Своєю[c],
3 а розумом Своїм звалив насмерть Рагава.
13 Він прояснив Своїм диханням небеса,
Він наздогнав втікаючого змія[d] і проткнув[e].
14 І це лише дещиця того, що може Він здійснити.
Ми чуємо лиш Його шепіт.
Кому під силу осягнути грім могутності Його?»
27 По тому Йов вів далі мову:
2 «Поки існує Бог, Який позбавив справедливості мене,
поки існує Всемогутній,
що гіркотою мені душу отруїв,
3 наскільки вистачить мені дихання,
наскільки Божий Дух мене тримати буде,
4 уста мої не вимовлять брехні,
і з язика зрадливе слово не злетить.
5 Ні, вам я не скажу про вашу правоту,
поки живий, не визнаю, що в чомусь схибив.
6 Невинність я відстоюю й не відступлюсь,
поки живий, не матиму я докорів сумління.
7 Нехай зловмисниками будуть вороги мої,
нехай несправедливі напади жорстокою карою відізвуться.
8 Адже яку надію матиме безбожник,
коли відмовиться від нього Бог,
коли Він забере життя у нього?
9 Хіба до Бога долітає крик про допомогу,
коли страждання валяться раптово?
10 Чи ласку він знайде у Всемогутнього?
Чи буде він звертатися щораз до Бога? Ні!
11 Пораджу дещо Вам про те, що в Божій владі,
не приховаю намірів Усемогутнього від вас.
12 Авжеж, ви все це бачили самі.
Чому тоді ведете марні балачки?
13 [f] Для кривдника такою Божа воля є,
ось що дістанеться від Всемогутнього злостивцю.
14 Якщо синів багато має він, то меч дістане їх;
не буде вдосталь хліба у його нащадків.
15 Знайдуть хвороба й смерть усіх,
хто після нього буде жити,
не будуть вдови голосить за ним.
16 Хоча громадить срібло буде злодіяка, як пилюку,
і назбирає одягу собі, мов глини,
17 нашиє він, та праведники зносять,
і безневинні срібло розподілять.
18 Він розбудує дім свій, нетривке гніздо,
як свій курінь будує сторож лиш на літо.
19 Багатим він лягає спати, але прокинеться убогим,
розплющить очі вранці, а багатства вже нема.
20 Мов повінь, його страхи поглинають,
вночі буремний вітер викрадає його.
21 Здіймає східний вітер бідолаху і несе,
із дому вимітає його навіки.
22 Жбурляє й крутить без жалю у вирі,
хоч як людина прагне врятуватись від стихії.
23 В долоні плеще і свистить
шипить до Бога зі свого осідку».
28 «Існує справді срібна жила,
і місце є, де виплавляють щире золото.
2 Залізо добувають із руди,
а камінь переплавляють на мідь.
3 Порушить вічну темряву у шахті чоловік,
обійде всі її кутки з кінця в кінець,
шукаючи руду у мороці копальні.
4 Далеко від осель людських шукають рудокопи
і риють землю там, де віднаходять жили,
у тих місцях, де люди не були ніколи,
підвішені, розгойдуються на мотуззі.
5 Хліб на землі росте,
а під землею інше все існує,
там все клекоче, ніби у вогні.
6 Земне каміння—то є схованка сапфірів,
в піску ховається і золотий пісок.
7 Туди дороги жоден хижий птах не знає,
орлиний погляд не проник туди.
8 Найсміливіші звірі там ніколи не ступали,
і лев ніколи там не був.
9 Людина висікає в скелі шлях,
вона зрушує з місця цілі гори.
10 Прорубує тунелі у горах,
там відкриваються очам скарби земні.
11 Людина дамби на річках будує,
виносить на поверхню те, що сховане від світла.
12 А мудрість, де її знайти?
Де розум схований?
13 Ніхто того не знає,
його не розшукаєш там, де мешкає людина.
14 „Він не в мені”,—говорить океан.
І море вторить: „В мене теж його немає”.
15 За золото його змінять не можна,
і ні за які гроші не придбати його.
16 Офірське золото в торгах за нього не піде,
ні онікс-самоцвіт, ані сапфір.
17 Ні золото, ані кришталь
зрівнятись з ним не можуть у ціні,
і виміняти на вироби із золота його не вдасться.
18 Не варто згадувати корали та кришталь,
бо мудрості ціна за перли вища.
19 Не йде у порівняння з ним топаз із Ефіопії,
на терези не покладеш за нього щире золото.
20 А мудрість, де вона береться?
І розуміння де живе?
21 Прихований він від очей всього живого,
прихований він від птахів небесних.
22 Говорять смерть і Абаддон:
„Ми лише краєм вуха про це чули”.
23 Шляхи до нього знає тільки Бог,
де розум мешкає, лиш Господу відомо.
24 Бо Він побачить може край землі,
під небесами зір Його все бачить.
25 Коли замислив Він, яка вага у вітру мусить бути,
коли ще визначив Він міру для води,
26 коли розпорядився про дощі,
коли проклав шляхи Він для грози та блискавиці,
27 тоді побачив мудрість Він і оцінив,
схвалив її і навіть перевірив.
28 Тоді сказав Він людям:
„Послухайте, Господній страх—ось що є мудрість,
а розум—то відштовхування зла”».
29 І далі Йов пояснював:
2 «Хотів би я, аби життя моє текло, як в давні часи,
коли мене беріг Господь.
3 Коли Його світильник наді мною сяяв,
коли я йшов крізь морок за Його вогнем,
4 коли у розквіті я був, коли ще дружба Божа
в моїм наметі мешкала,
5 коли ще Всемогутній був зі мною,
коли я жив оточений синами,
6 коли мій кожен крок купався в молоці,
коли зі скель мені текла олива,
7 коли виходив я до брами міста
і на майдані місце посідав[g],
8 переді мною молодь розступалась,
а сивочолі зводились на ноги,
9 коли вельможі при мені змовкали,
і на вуста свої долоні клали,
10 коли правителів змовкали голоси
і язики до піднебіння прилипали.
11 Вони хвалили все, що я казав,
і кожен крок мій схвалювали дружно,
12 оскільки бідний люд я рятував,
коли зверталися за поміччю до мене,
коли підтримував безпомічних сиріт.
13 У злидні скинутий благословляв мене,
і вдів серця від радості співали.
14 І праведність мені служила за вбрання,
а справедливість за тюрбан мені була.
15 Я був очима для сліпого
я був ногами для кривого.
16 Я для нужденних батьком був.
Я навіть розбирав ті справи, яких не знав.
17 Злі приниження володарів спиняв я,
й рятував слабкіших з рук гнобителя[h].
18 Тоді я подумки сказав: „Умру в своєму домі,
я дні свої помножу, мов пісок”.
19 Моє коріння досягне води,
роса нічна мої гілки зволожить.
20 Постійно сили будуть відновлятись,
лишатиметься лук в моїх руках тугим.
21 Уважно прислухалися до мене всі
і мовчки слухали, коли поради я давав.
22 Їм нічого було додати,
мої слова живили їх, мов дощ.
23 Вони мене чекали, як дощу,
роти, як на весняну зливу, спрагло розтуляли.
24 Коли я посміхався їм, не могли повірити,
мій усміх дуже тішив їх.
25 Обрав для них я шлях і став главою,
жив серед них, як цар зі своїм військом,
як втішник для скорботних».
30 «Тепер же з мене насміхаються молодші.
Це ті молодики, батькам яких я б не дозволив
з собаками разом пасти овець.
2 І навіть сила їхніх рук—що мені з неї?
Бо ж їхня сила полишила їх.
3 Нестатками і голодом забиті,
вони вгризаються у те, що вже давно засохло,
все винищене і зруйноване усе.
4 Вони скубуть гіркий просвирник,
а корінь ялівця їх зігріває[i].
5 Їх вигнали і відділили від людей,
кричать на них, немовби на злочинців.
6 І змушені вони тулитись в пересохлих руслах рік,
в печерах, між камінням.
7 Вони сумують, тужать між кущами
або збираються гуртом між колючками.
8 Вони дурні і безіменні,
їх батогами вигнали і знехтували всі.
9 Тепер вони про мене плещуть язиками,
про мене розпускаючи плітки.
10 Вони гидують мною звіддалік,
без сумнівів плюють мені в обличчя.
11 Тому що Він послабив тятиву й мене принизив,
планують знищити мене, як місто, що в облозі.
12 На мене суне справа натовп лютий, збиває з ніг.
Вони мене згубити замишляють.
13 Ось вже прорвались на мою стежину,
мене зживають зо світу.
Немає звідки ждати допомоги.
14 Ось вони сунуть, ніби крізь пролом,
мене вражають в найслабкіше місце.
15 Охоплений я жахом невимовним
мов вітром здуло вдачу мою горду,
хмариною розвіялось спасіння.
16 Тепер із мене виливається душа,
впилися в мене дні мої скорботні.
17 Вночі Він штрикає зсередини мої кістки,
і біль гризе мене і не вщухає.
18 Щодуху шарпає Він одяг мій
і штурхає, вчепившись в комірець хітона.
19 Швиргає Бог мене в багнюку,
і перетворює на пил і попіл.
20 Волаю я про допомогу Твою, Боже,
та не озвався Ти.
Стою перед Тобою,
але Ти уваги не звертаєш.
21 Ти став безжалісним до мене.
Свою ненависть Ти на мене виливаєш.
22 Шторми турбот на мене насилаєш, вітер мене носить,
чи змушуєш від переляку мліти, бо ревеш громами.
23 Я знаю, Ти мене у смерть повернеш,
туди, де зустрічаються усі живі.
24 Ніхто, звичайно, руку не підніме
на того, хто уже на світі не жилець,
як той в смертельну мить на допомогу буде кликати.
25 Хіба не плакав я за тими, хто страждав?
Хіба душа моя за бідними не сумувала?
26 Я справді до добра тягнувся, а обернулося на зле.
Я світло виглядав, а непроглядна тьма спустилась.
27 Кипить у мене все всередині невпинно,
настали дні страждань.
28 Ходжу я почорнілий не від сонця.
На зібранні підвівся я і допомоги попросив.
29 Шакалам став я братом,
для страусів я друг.
30 І шкіра на мені вже почорніла,
горить в гарячці тіло.
31 Пісні жалобні—ось на що налаштовано арфу мою,
а сурми—на жалобний спів».
31 «З очима власними Угоду я уклав,
щоб не дивились на дівчат з жагою.
2 Що Бог відводить людям з висоти,
яку нам спадщину Усемогутній відпускає з неба?
3 Хіба це не страждання для злостивих,
чи не погибель для неправедних людців?
4 Хіба не Бог за кожним стежить кроком,
хіба не Він пильнує за моїм шляхом?
5 Якщо я марнославно жив,
чи поспішив когось обшахрувати,
6 хай тоді Бог на терезах надійних зважить,
щоб пересвідчитися міг в моїх чеснотах.
7 Якщо звернув я з правильного шляху,
якщо мене ввели в спокусу очі,
якщо до рук моїх прилипло щось чуже,
8 тоді нехай те, що я посадив, хтось інший з’їсть,
нехай мої посіви вирвуть із корінням.
9 Якщо не витримало серце зваб жіночих
і я у двері друга заглядав,
аби до жіночки його пробратись,
10 нехай тоді для іншого моя дружина зерно змеле,
хай інші схиляться над нею уночі.
11 Тому що перше—це поганий вчинок,
а друге—це вже злочин, за який судити треба.
12 Бо це—вогонь, що спалить все,
він міг би зжерти все моє добро.
13 Якби я був несправедливий до слуги й служниці,
коли вони до мене скаржитись прийшли,
14 що б я тоді робив, коли Господь підвівся,
щоб перевірить, що б Йому я відповів?
15 Чи не так само, як і їх, мене
Господь у материнськім лоні сформував?
16 Якщо відмовив бідним я у тім, що потребують,
якщо я змусив очі вдів від сліз почервоніти,
17 якщо не розділив із сиротою хліба шмат,
18 бо з юних днів про нього піклувався, наче батько,
і з народження мого я піклувався про вдову,
19 якщо я бачив, що комусь нема у що вдягнутись,
чи бачив я нужденного, ледве прикритого лахміттям,
20 чи ж він не дякував мені за всі турботи,
чи ж не зодягнений,
зігрітий був він вовною з моїх овець?
21 Якщо підняв я руку на сирітку,
що допомоги просив біля брами[j],
22 тоді нехай плече звихнеться,
нехай рука зламається у лікті.
23 Бо я найбільш боюся посланої Богом кари,
Його велич лякає мене[k].
24 Якби упевненість від золота я мав,
якби сказав, що лиш йому я вірю,
25 якби радів я з власного добра,
чи з того, що розбагатів зненацька,
26 якби я сонця помічав сіяння,
чи місяця величного ходу,
27 щоб серце від краси зачарувалось,
і поклонявся б їм, і поцілунки слав,
28 то навіть це за злочин би вважалось, вартий кари,
бо я б тоді був Бога зрадив.:
29 Якби радів я з того, що мій недруг потерпає,
чи святкував його страждання,
30 але я не сказав йому нічого злого,
ані проклять на голову його не слав.
31 Хіба з мого намету люди не казали:
„Хто з тих, кому дав м’ясо Йов, не мав утіхи?”
32 Не довелося подорожньому провести ніч надворі,
бо я відкрив для нього двері й запросив зайти.
33 Якби я замовчав свої гріхи, як інші це зробили б,
щоб приховати в серці злочини свої,
34 злякавшись натовпу великого довкола,
чи боячись зневаги родичів близьких,
не вийшов би з намету, затаївся б,
35 як би хотів я, щоб хтось вислухав мене!
Ось підпис мій, хай відгукнеться Всемогутній!
Хай вороги письмово звинувачення Свої підтвердять.
36 Я б на плечі носив той знак, звичайно,
і на корону переніс би його теж.
37 Йому б я звіт давав про все, що я зробив
і шанобливо, як до князя, я б звертався.
38 Якщо проти мене голосить земля,
і борозни разом зайшлися у риданнях,
39 якщо я висотав із неї силу, не сплативши,
чи жителів її призвів на смерть,
40 нехай тоді колючками зійде пшеничний лан
і бур’яни замість ячменю вродять».
На цьому скінчилося слово Йова.
Слово Елігу
32 Отже, троє чоловіків перестали докоряти Йову, оскільки він був переконаний у своїй невинності. 2 Однак Елігу, син Баракела бузитського з роду Арамового дуже розгнівався. Він дуже розлютився на Йова, бо той заявив, ніби він невинніший за Бога. 3-4 Розгнівався Елігу й на трьох друзів Йова за те, що вони не змогли дати належної відсічі Йову, а лише визнали, що він винний. Але через те, що друзі Йова були старші, Елігу чекав, доки вони виговоряться. 5 Побачивши, що ті троє не дістали відповіді, Елігу зшаленів. 6 Ось що Елігу, син Баракела бузитського сказав:
«Я молодший літами, а ви вже постаріли.
Тому я й сумнівався і боявся свою точку зору розкривати.
7 Себе я переконував: „Нехай говорить досвід,
хай зрілість мудрості мене навчить”.
8 Проте в людині Божий Дух живе,
і Всемогутнього дихання розум їй вселяє.
9 Не тільки сивочолі мудрість мають,
не тільки старші сповідають справедливість.
10 Тому й сказав я: „Слухайте мене.
Я теж розкрию свою точку зору”.
11 Чекав і справді я, поки ви говорили,
і слухав, в чому дружно переконували ви його.
Тоді як ви потрібні докази шукали,
12 уважно я над вашими словами міркував.
І що ж, ніхто із вас не відповів достойно Йову,
ніхто не доказав його неправоти.
13 Не варто вам казати: „Знайшли ми мудрість”.
Хай Бог йому пояснить, а не чоловік.
14 Бо Йов не дав мені пояснень жодних,
і я йому відповідати не буду вашими словами.
15 Вони замовкли, бо не знають,
де слова їм брати, більше нічого додати.
16 А я чекав, поки вони замовкнуть,
вони мовчать, і слів немає на устах.
17 Тепер моя настала черга,
я висловлюся теж, що думаю про це.
18 Мені багато є про що сказати,
всередині нуртує дух і просить не мовчати.
19 Живіт мій, мов невідкоркований бурдюк вина,
яке його прорвати ладне, молоде.
20 Дозвольте, я скажу, щоб висловився дух[l],
я розтулю вуста, щоб відповісти вам.
21 Чи висловити власну безсторонність.
Я лестити нікому не збираюсь,
22 бо як це робиться, не звіку знаю я,
бо мій Творець мене інакше прибере».
33 «Тепер ти, Йове, вислухай уважно всі докази мої,
усе, про що я говорити буду.
2 Я маю намір говорити зрозуміло.
3 Ідуть від серця чистого мої слова,
про те, що знаю, щиро розповім.
4 Дух Божий сотворив мене,
мені життя дав подих Всемогутнього.
5 Якщо ти можеш, то спростуй мене,
зберися з силами і стань переді мною.
6 Ми перед Господом однакові з тобою,
мене також зліпили зі шматочка глини.
7 Тобі нема чого мене боятись,
я силами не можу мірятись з тобою.
8 До вух моїх дійшли твої слова,
і я почув, що ти промовив:
9 „Я чистий і безгрішний,
нема ніякої вини за мною.
10 А Він все вишуковує причини,
аби мене вважати ворогом Своїм.
11 На ноги начепив мені кайдани,
Він стереже усі мої шляхи, аби не втік”.
12 Насправді, Йове, ти не правий;
сказати мушу, Бог за чоловіка вищий[m].
13 Чому ти звинувачуєш Його?
Вважаєш ти, що рівний ти до Нього,
тому і викликаєш сперечатись сам-на-сам?
14 Говорить Бог з одним інакше, ніж говорить з іншим.
Вони того не розуміють.
15 Коли їм сниться сон, видіння уночі,
коли глибока змора їх здолає в ліжку,
16 в таку годину Бог з людьми говорить,
попереджає їх і відмовляє
17 від вчинку грішного,
Він перешкоди зводить на шляху гордині.
18 Від смерті береже Він чоловіка,
пильнує, щоб у річку смерті не вступив.
19 Коли у ліжку корчиться від болю чоловік,
коли йому кістки постійно ломить,
то Бог його попереджає й виправляє.
20 Тоді не може їсти чоловік,
найвишуканіші страви не хвилюють.
21 Вагу втрачає так, що тіла вже не видно,
стирчать лише самі кістки.
22 Його душа все ближче підступає до могили,
його життя простує до кінця.
23 Якщо у нього буде Ангел Захисник,
хоча таке трапляється і дуже рідко,
підкаже він, як треба чесно жити.
24 І милосердний Ангел мовить:
„Звільни його, не посилай в могилу,
бо відкуп я знайшов для нього”.
25 Тоді наллється тіло молодим завзяттям
повернеться він в молоді роки.
26 Почне молитись Богу чоловік,
і буде втішений Господь і з радістю відкриє лик Свій,
поверне справедливість чоловіку.
27 І той зізнається перед людьми:
„Грішив я, зраджував я правду,
та зиску жодного від того не зазнав”.
28 Бог порятунок дав моїй душі,
і буду я життю радіти.
29 Бог робить так не раз, а двічі, тричі,
30 щоб вберегти людину від могили,
щоб дати світло й радощі життя.
31 Послухай і прислухайся до мене, Йове,
мовчи і дай мені договорити.
32 Якщо ти хочеш заперечити, скажи,
бо хочу виправдати я тебе.
33 Якщо нема тобі чого сказати,
помовчи, послухай, мудрості тебе навчу».
34 Елігу вів далі:
2 «Послухайте, премудрі, що скажу вам,
і ви, розсудливі, зверніть на те увагу.
3 Тому що вухо випробовує слова,
так само, як язик куштує їжу.
4 Для себе виберемо, що є справедливе,
давайте вирішим самі, що є добро.
5 Тому що Йов говорить: „Я невинний,
мене позбавив права Бог.
6 Хоч я не схибив, брехуном мене зовуть,
хоч я нічим не завинив, я маю невигойну рану”.
7 Чи є ще хтось, на Йова схожий,
хто богохульствами зволожує уста, немов водою.
8 З неправедними зустрічі шукає
із тими знається, які закон переступили.
9 Бо стверджує, що Богу нічого годити,
користі буде з того мало.
10 Тому послухайте мене усі, хто розум має,
це ж ясно: Всемогутній і злочин—несумісні,
Нічого спільного зі злом не має Бог.
11 Людині Бог віддячує по справах—
що заслуговує, те й матиме від Нього.
12 Немає сумніву ніякого у тому,
що Бог не може бути винний,
і справедливості не перекрутить Всемогутній.
13 Ким був призначений Він правити землею,
хто владу дав Йому, щоб світом керувати?[n]
14 Якби задумав Він забрати дух і подих,
15 то разом зникла б плоть уся,
і чоловік на порох обернувся.
16 Якщо ви справді розумом наділені, то зважте,
прислухайтесь до того, що я вам кажу:
17 Хіба пошле злочинників за ґрати Той,
хто Сам ненавидить закон і справедливість?
Чи звинуватите ви в кривді справедливого і сильного?
18 Це Бог царю говорить, що той нікчема,
вельможних може нечестивцями назвати.
19 Господь князям не дасть ніяких переваг,
ані багатому перед нужденним,
бо всі вони творіння Бога.
20 Раптово помирають люди—
здригнуться і відійдуть в інший світ.
Могутні зникнуть, хоч ніхто не ворухнув і пальцем.
21 Бо стежать Його очі за шляхом людини,
не приховається від Нього жоден крок.
22 Немає місця безпросвітного, ні темряви смертельної,
де б заховатися могли від Бога нечестивці.
23 Тому то не людина призначає час,
коли до Бога на спокуту йти.
24 Вельмож Він прибере без дізнання,
на їхнє місце враз поставить інших.
25 Тому що стежить Він за їхніми ділами,
вночі скидає їх, для них життя кінчається на тому.
26 За їхні підступи карає їх відкрито
і на очах у всіх, хто бачить.
27 Карає їх, бо відвернулися від Нього,
не зваживши на всі Його шляхи,
28 і бідних довели до того,
що ті волають і звертаються до Бога.
Та пригноблених Він чує плач.
29 Коли Він змусить змовкнути стражденних,
хто дорікне Йому у беззаконні?
Як Бог відвернеться, то не знайде Його ніхто:
дарма, чи то один, чи ціле плем’я.
30 Він не дозволить, щоб царем був беззаконний чоловік,
і не допустить, щоб народ потрапив в пастку.
31 Але звернись до Бога і скажи:
„Так, винен, більше я грішить не буду.
32 Навчи мене того, чого я ще не розумію,
якщо зробив щось зле, того не повторю”.
33 Чи Бог тобі відплатить, як бажаєш,
якщо цураєшся Його законів?
Тобі вирішувати, як далі жити, не мені.
Ну ж бо, скажи, як розумієш.
34 До мене звернуться досвідчені мужі
і люди з розумом, почувши, скажуть:
35 „Не розуміє Йов того, що сам говорить,
немає мудрості в його словах”.
36 Потрібно було б випробувати Йова,
бо він відповідає, як лихі людці,
37 тому що він примножує свій гріх,
він збільшує провину, сидячи між нами
і звинувачуючи Бога знов і знову».
35 Потім Елігу сказав:
2 «Чи справедливим ти вважаєш те, що кажеш:
„Я більш правий, аніж Господь.
Не Бог, а я правий?”
3 Коли ти кажеш: „Що мені з того,
коли я Богу догоджати буду,
коли не буду я грішити знов?”—
4 я хочу відповідь тобі і твоїм друзям дати.
5 Поглянь на невеличкі хмари,
що пропливають високо над головою.
6 Якщо грішиш, чи дошкуляєш Богу ти,
Йому завдати шкоди неможливо.
Якщо ти скоїв злочинів багато, що Богу з того?
7 Якщо невинний, що то є для Нього?
Що з рук твоїх одержить Бог для себе?
8 Твої провини вплинуть на таких, як ти, людей,
а не на Бога, і праведність твоя—
також лише для них.
9 Страждають люди від немислимого гніту
і звільнення від рук гнобителів чекають.
10 Ніхто не каже: „Де мій Бог, Творець мій,
який дарує нам пісні вночі,
11 який навчає більше нас, аніж тваринний світ,
який нам більше мудрості дає,
аніж птахам небесним”.
12 Волають люди, але Він уваги не звертає,
бо пихи нечестивці мають забагато.
13 Не дослухається Господь до закликів пустопорожніх,
Всесильний і не помічає їх.
14 Як можеш ти жалітися, що ти Його не бачиш,
чекати мусиш ти, бо твоя справа—перед Ним.
15 І справді, Він не виливає гнів на тебе
і не зважає на твої гріхи.
16 Устами марно Йов ворушить,
багато він говорить, але мало знає».
36 І Елігу додав:
2 «Ще трохи почекай, дозволь мені все пояснити,
бо через мене Бог сказати хоче.
3 Я здалеку почну й переконаю в тому,
що мій Творець—правий.
4 Нема обману в твердженнях моїх, ручаюсь.
З тобою розмовляє той, хто добре знає.
5 Могутній Бог, людей не зневажає Він.
Могутній Він у мудрості Своїй.
6 Зловмисникам Він не дозволить жити,
але пригніченим віддасть належне.
7 Від праведних Він не відступиться,
не відверне очей від справедливого правителя,
дозволить йому завжди посідати трон.
8 Якщо закутий хтось в кайдани,
захоплений в полон болючим ланцюгом,
9 тоді роз’яснить Він, що скоїли, пихаті,
у чому схибили, бо діяли нахабно.
10 Він вуха їм прочистить, аби чули,
як треба виправлятися, і скаже,
аби тримались далі від гріха.
11 Якщо послухаються і служити будуть,
то житимуть в багатстві й щасті все життя.
12 Якщо не схочуть покоритися, проткне стріла їх,
перейдуть річку смерті й щезнуть без сліду.
13 Злоститься той, у кого заржавіле серце,
і навіть коли Бог кара його, не просить допомоги.
14 Помруть вони у розквіті років,
як юнаки розпутні[o].
15 Але стражденних Бог врятує,
Бог радий слухати таких людей.
16 Він витягне тебе з лещат біди, на простір,
де утисків немає, в вільний і просторий світ,
твій стіл ломитись буде від наїдків.
17 Але обтяжений ти хибними ділами,
весь час твій відбирає тяжба, суд,
18 не дай багатим обдурить себе,
не допускай, щоб підкупи тебе схитнули.
19 Чи зможуть твої статки чи впливові люди
тебе порятувати від біди? О, ні.
20 Не треба ждати тої ночі,
коли пощезне із землі увесь народ[p].
21 Пильнуй, щоб ти до зла не повернувся,
бо ти, здається, зло, а не страждання, вибрав.
22 Всевладний і Всесильний Бог.
Хіба ще є такий, як Він, наставник?
23 Хто Йому вказував, що має Він робити?
Хто міг би вимовить, що Він зробив щось зле?
24 Не забувайте возвеличувати Бога,
завжди Його оспівувати у піснях.
25 Діяння Божі всі бачить кожен,
всі смертні стежать звіддалік за Ним.
26 Величний Бог, та ми його не можем осягнути,
нам не дано пізнати, скільки Він живе.
27 По краплі Він з землі збирає воду,
і умиває землю мрякою, дощем.
28 Він змушує слабенькі хмари мжичить
і зливи проливає на голови людей.
29 Хто може передбачити погоду
і грізний тріск Його шатра[q].
30 Це ж Він бо розкидає блискавки по небу
і дно морське ховає під водою.
31 Так Він народами керує
і дбає, щоб була пожива їм.
32 Він блискавку бере в долоні
і направляє точно в ціль.
33 То грім Його, що провіщає бурю,
худоба, й та це відчуває».
37 «Коли я думаю про бурю ураганну,
тріпоче серце і нерівно б’ється.
2 Прислухайтесь до грому голосу Його,
послухайте, як гуркіт ллється з уст Його.
3 Він посилає блискавку, щоб освітила небо,
заграва розлягається з кінця в кінець землі.
4 Гучний, величний голос Божий розсилає громи,
ніхто не спинить гуркіт грому Божого.
5 Гримить чудовий голос Божий,
вершить великі справи Він,
яких ми осягнуть не в змозі.
6 Тому що снігу Він наказує: „На землю падай”.
А зливі промовляє: „Дужче лий”.
7 Він кожного печаткою позначив,
щоб всі могли довідатись, що Він зробив.
8 До лігва утікає все живе,
щоб заховатись, пересидіти.
9 Із півдня налітає вітер штормовий,
північні вітри холод принесуть.
10 Від подиху Бога утворюється лід
і неосяжні води замерзають.
11 До того ж хмари Він наповнює водою,
скрізь розсилає блискавки із них.
12 Кружляють небом хмарища важенні,
виконуючи Боже повеління.
Як Він бажає, над землею линуть.
13 Чи то заради покарання для землі,
а, може, милості заради Він це зробив.
14 Про це послухай, Йове.
Встань і поміркуй про чудеса Господні.
15 Чи знаєш ти, як хмарами керує Бог,
як змушує вистрілювати блискавками небо?
16 Чи знаєш ти, як темні хмари розвіюються?
Чи знаєш ти про неймовірні чудеса Того, Хто знає все?
17 Чи можеш ти, хто в одязі потіє, знати,
чому південний вітер віє і змушує завмерти землю?
18 Чи можеш ти разом з Ним хмари розстилати,
важкі, як дзеркало шліфоване латунне?
19 Скажи, що мусимо Йому сказати.
Не можемо придумати нічого, бо не знаєм.
20 Хіба годиться перебивати Бога, щоб сказати самому?
Це також безглуздо, як просити Бога смерті?
21 Отож ніхто не бачив світла, яскравого такого,
як коли подує вітер і розвіє хмари,
й очистить повітря, зробить прозорим його.
Тоді яскравий жар приходить
22 із Зафона[r]—те страшне й яскраве світло,
що навколо Бога.
23 Не можем Всемогутнього ми осягнути,
величний Він у силі, справедливості та правді.
Він перед нами не звітує[s].
24 Тому Його й бояться люди,
хоч Він на мудрагеля кожного і не зважає».
Господь звертається до Йова
38 Тоді із бурі до Йова звернувся Господь:
2 «Хто це, хто це чорнить пораду
словами нерозумними?
3 Підпережись, як воїн.
Тоді тебе спитаю Я, а ти Мені усе поясниш.
4 Де був ти в час, коли землі основи Я творив?
Ну ж бо, скажи, якщо розумний ти.
5 Хто її виміри окреслив? Ти ж бо знаєш.
І хто її відміряв потім?
6 Що є підґрунтям для земних основ,
і хто землі поклав наріжний камінь,
7 коли всі зорі вранішні співали,
і веселились Ангели[t],
прославляючи плоди Його творінь?
8 Хто широчінь морську у брами взяв,
коли вона лилась, немов із лона,
9 коли їй хмари одягнув
і мрякою її запеленав,
10 коли кордони моря я провів
і встановив залізні ґрати й двері,
11 коли сказав: „Ти можеш докотитися сюди й не далі,
ось тут межа твоїх (могутніх) хвиль”.
12 Чи ти колись давав накази ранку,
чи вказував зорі, де місце їй,
13 вхопити світлом край землі
і витрясти негідників ізвідти?
14 Земля міняється, мов глина під печаттю,
і постає, мов у святкових шатах.
15 Злим людям світло лише заважає:
віднімеш темряву і руйнуються їх плани.
16 Чи довелось тобі колись на дно морське спуститись?
Чи зміряв кроками незвідані глибини ти?
17 Чи показали тобі брами смерті,
чи бачив браму, за якою смерті тінь?
18 Чи зміг ти дослідити шир землі безкраю?
Якщо усе це знаєш ти, скажи.
19 Де шлях туди, де оселилось світло?
А морок—де ночує він?
20 Ти, безперечно, знаєш, де кордони тьми,
де стежка, що веде до її дому.
21 Ти все це знаєш, бо тоді вже народився,
і не злічити, скільки днів прожив.
22 А чи бував колись ти у скарбниці сніжній,
чи бачив місце, де сховався град,
23 який ховаю про лиху годину,
коли настане час тривожний битви та війни?
24 Де шлях в той край, в якому розділяю світло
і східний вітер дме в усі кінці землі.
25 Хто відкриває русла для бурхливих вод
й дорогу перекатам грому прокладає,
26 щоб напоїть дощем безлюдні землі,
пустелю, де немає ні душі,
27 щоб пустище напилося вологи
і буйною травою проросло?
28 Чи має батька дощ,
і звідки крапельки роси беруться?
29 З якого лона лід виходить?
Чиїм дитям є вранішній мороз?
30 Чом каменем вода рідка береться?
Чом замерзає дзеркало водойм?
31 Чи можеш ти зв’язати зірки Волосожара,
чи розв’язати віжки Оріона?
32 Чи в час призначений ти виведеш сузір’я,
чи поведеш Ведмедицю і ведмежат?
33 Чи знаєш ти небесні закони,
чи можеш їх впровадить на землі[u]?
34 Чи можеш голосно звеліти хмарам,
щоб водами тобі омили тіло?
35 Чи можеш наказати блискавкам летіти,
чи згодяться, чи скажуть: „Ми вже тут?”
36 Хто мудрість заховав у потаємне місце,
чи хтось загнав свій розум в закуток?
37 Чи злічені розумним хмари в небі,
і хто з пляшок небесних воду вилив,
38 щоб порох на багно перетворився
і збився у глевкі грудки?
39 Чи ти шукаєш здобичі для лева,
чи левенятам віддаєш поживу,
40 коли вони у лігвищі лежать
чи затаїлись в засідці у хащі?
41 Хто корм для ворона знайде,
коли його пташата здіймуть крик до Бога
і вирушать далеко в пошуках харчів?»
39 «Чи знаєш час, коли гірські козли народжуються в світ?
Чи бачив ти олениху, як телиться вона?
2 Чи знаєш, скільки місяців виношує вона дітей,
чи можеш вичислити день, коли народить?
3 Вона звивається, й з’являються телята,
вони у муках повивають немовлят.
4 Набравшись сили, дітлахи ростуть на волі,
а потім йдуть назавжди від батьків своїх.
5 Хто пустить неприрученого віслюка на волю?
Хто з нього пута зніме?
6 Пустелю Я зробив для нього домом,
Я поселив їх на солончаках.
7 Вони кепкують з гомінкого міста
і окрику погонича не чують.
8 Бреде осел по схилах, пасовиськах,
шукає різну зелень для поживи.
9 Чи дикий бик погодиться тобі служити?
Чи біля повних ясел проведе він ніч?
10 Чи дикого бика впряжеш у плуг?
Чи скородити землю за тобою буде?
11 Чи покладешся ти на його буйну силу?
Чи звалиш ти на нього всю свою тяжку роботу?
12 Доручиш ти йому збирати урожай
і довезти його до току?
13 Злітають весело в повітря страусині крила,
як і лелечі, тільки що без пір’я.
14 На землю відкладає яйця страус,
і зариває у пісок, щоб зігрівав їх.
15 Забуде потім так, що й наступити може,
чи дикий звір роздавить мимоволі.
16 Не буде страусиха доглядати пташенят,
їй байдуже, що потрудилась надаремне,
17 оскільки мудрості її позбавив Бог,
оскільки розумом не наділив її.
18 Коли стає на лапи страус і біжить,
тоді глузує з вершника й коня.
19 Чи ти даєш коневі силу?
Чи ти йому на шию гриву начепив,
яка тріпочеться на вільнім вітрі?
20 Чи ти примушуєш його, мов сарану, скакати,—
того, чиє іржання горде викликає страх?
21 Він землю шпарко риє копитом
пишається з своєї сили,
а потім скаче в бій завзято.
22 Над страхом він сміється,
не журиться і з поля битви не тікає.
23 В сагайдаку дзвенять при його боці стріли,
блискучий спис й короткий дротик теж.
24 Гарцює кінь, летить земля із-під копит[v],
не може встояти на місці, коли чує сурму.
25 Озвався він на голос сурми: „В бій!”
Ще здалеку він нюхом відчуває запах битви.
Він чує гуки воїнів і битви гам.
26 Хіба літає яструб через те, що ти його навчив?
Чи завдяки тобі розкинув крила і летить на південь?
27 Хіба орел парить під небесами за твоїм наказом?
Чи через тебе він гніздо так високо звиває?
28 Над урвищем він селиться і ночі там проводить,
на бескиді свою фортецю влаштував.
29 Він здобич видивляється для себе звідти,
і пильний зір його далеко бачить.
30 Де тільки трупи, там і він кружляє,
його пташата кров’ю упиваються».
40 І сказав Господь Йову:
2 «Чи буде Всемогутнього повчати той,
хто сперечався з Ним?
Хай відповість, хто Бога поправляв».
3 Йов відповів Господу:
4 «Звичайно, я лише людина,
що міг би я у відповідь сказати?
Я затулив долонею вуста.
5 Я якось говорив, і більше вже не буду.
Я двічі говорив, нічого не додам».
6 Тоді Господь із бурі відповів:
7 «Підпережись, як воїн,
тоді тебе спитаю Я, а ти мені поясниш.
8 Чи справді рішення Моє ти скасувати хочеш?
Мене засуджуєш, щоб ствердитися в правоті?
9 Чи, може, силу маєш Божу,
чи голос твій гримить, як Мій?
10 Тоді придай собі величність і повагу,
честь і красу на себе одягни.
11 Звільни свій буйний гнів, скарай нахабу,
поглянь на гордого, звели йому скоритись.
12 Звели йому скоритися, скарай нахабу,
лихих людців здолай на місці.
13 У порох всіх разом їх поховай,
обличчя обгорнувши, у могилу.
14 Тоді і Я тобі хвалу воздам,
бо врятуватись можеш власною рукою.
15 Поглянь на бегемота[w], Я його створив, як і тебе.
Він їсть траву, мов бик.
16 Поглянь, яке він має дуже тіло,
як грають сильні м’язи черева його.
17 Він хвіст напружує, і той, мов стовбур кедра.
На стегнах жили міцно ув’язались.
18 Кістки його, неначе труби з бронзи,
а ноги, мов стовпи з заліза.
19 Він першим значиться серед створінь Господніх,
наблизитись мечем до нього може лиш Творець.
20 Харчується він тим, що виростає на горах,
всі дикі звірі там також забави мають.
21 Він спить під лотосом в тіні,
ховається в болоті, де багато очерету.
22 Тінь лотосів його вкриває,
тополі вздовж струмків сезонних
над ним змикають крони.
23 Він не злякається, якщо помчить ріка на нього,
він впевнений, коли й Йордан до рота дістає.
24 Хто може осліпить його і захопити?
Чи може хтось гачком проткнути йому ніздрі?»
41 «Чи можеш ти Левіафана на гачок зловити,
а чи зв’язати йому мотузкою язик?
2 Хто може в ніздрі йому вселити мотузку,
його щелепи проколоть гачком?
3 Чи буде він просить пощади в тебе,
а чи улещувати тебе почне?
4 Чи укладе з тобою перемир’я,
чи візьмеш ти його на все життя слугою?
5 Чи будеш з ним, неначе з птахом, гратись,
чи зв’яжеш, щоб дівчата молоденькі забавлялися?
6 Чи зможуть виторгувати його купці,
чи розітнуть його й поділять між собою?
7 Чи вдасться його шкіру дротиком проткнуть,
чи голову йому ти гарпуном поцілиш?
8 На нього руки поклади і битву пригадай;
не зробиш більше ти цього ніколи.
9 Даремні сподівання подолати його.
Лиш глянувши на нього, вже впадеш від страху.
10 Нікому мужності не стане розлютить його.
То хто ж повстане проти Мене?
11 Хіба було, щоб виклик Мені кинув хтось і не програв?
Адже під небом все Мені належить[x].
12 Хіба Я не мовчатиму про мову його дужу,
про переконливі його слова?
13 Хто може здерти з нього шкуру?
Хто подолає його подвійний панцир?[y]
14 Міцні щелепи хто йому розчепить
з зубами, що на всіх наводять жах?
15 Його спина щитами рясно вкрита,
немов печаттю, вони втиснуті надійно.
16 Одне до одного притулені близенько,
що й вітер поміж ними не пройде.
17 Один приєднаний до іншого так міцно,
що розділити їх нічим не можна.
18 Коли він чхне, то висікає блискавицю,
а очі світяться, мов промені світанку.
19 Вогонь із пащі, мов із смолоскипа
навколо нього іскри розсипає.
20 А ніздрі викидають клуби (пари),
як пара рветься із паруючого киплячого казана.
21 Його дихання може полум’я роздмухати,
із пащі виривається вогонь.
22 Велику силу має його шия,
усі, хто її бачить, ціпеніють з жаху.
23 Всі складки шкіри зведені докупи,
не проглядає поміж ними тіло.
24 У нього серце вилите, неначе камінь,
мов жорна витесані для млина.
25 Бояться й грізні воїни[z], як він зводиться на ноги,
його хвоста удари не дають їм влучити у ціль.
26 Не розсіче ту шкуру меч ніякий, бо відскочить,
ні дротик, ні стріла, ні спис пробить її не зможуть.
27 Залізо—то для нього мов солома,
а бронза—деревина трухлява.
28 Стріла його не змусить утікати,
каміння, пущене з пращі, відскакує, немов полова.
29 Дубцем його огріти, мов полоскотати,
він насміхається над кинутим у нього списом.
30 На череві у нього мовби гострі черепки
лишають слід в болоті, як від плуга.
31 Він змушує глибоке море закипіть, мов юшка,
бульбашки морем, як в киплячім маслі.
32 За ним по морю пінний слід блищить,
немовби плесо вкрилось сивиною.
33 Немає рівних на землі йому,
єдине це створіння, що не має страху.
34 На гордих він звисока поглядає,
він—цар над усіма, хто пиху має».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International